Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №161/15259/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/15259/26 Провадження №33/802/938/26Головуючий у 1 інстанції:Гринь О. М.

Доповідач: Гапончук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2026 року місто Луцьк

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Волинського апеляційного суду Гапончук В.В., з участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , захисника Філіповича В.Є., свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Філіповича В.Є. в інтересах ОСОБА_1 на постанову судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 вересня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

Вказаною постановою ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Мотійків, Барського району, Вінницької області, громадянина України, одруженого, військовослужбовця ВЧ НОМЕР_1 , який проживає (зареєстрований) за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КпАП України, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1000 (тисяча) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн.

Згідно з постановою суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він вчинив адміністративне правопорушення за наступних обставин:

«Уповноваженими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі припису начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 1529/1/13/9664 (далі ІНФОРМАЦІЯ_3 ) проведено перевірку щодо можливого недбалого ставлення до виконання покладених на них службових (функціональних) обов`язків посадових осіб в/ч НОМЕР_1 , а саме щодо можливої несвоєчасної доповіді про факти самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 солдатом ОСОБА_4 , та військовослужбовцем військової частини НОМЕР_3 солдатом ОСОБА_5 .

Відповідно до довідки-доповіді № 588/2516 від 08.06.2026 про самовільне залишення військової частини НОМЕР_1 військовослужбовцем військової частини НОМЕР_3 солдатом ОСОБА_5 встановлено, що орієнтовно о 22:00 05 червня 2026 року виявлено відсутність пацієнта черговою медичною сестрою хірургічного відділення молодшим сержантом ОСОБА_6 .. Однак про факт самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , Керівнику Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, командиру військової частини НОМЕР_3 , командиру угруповання сил і засобів Медичних сил « ІНФОРМАЦІЯ_4 » угрупованню Медичних сил Збройних Сил України стало відомо тільки 08 червня 2026 р. після того, як командир військової частини НОМЕР_1 полковник ОСОБА_1 підписав довідку-доповідь електронним ключем, та військова частина НОМЕР_1 розіслала відповідно адресатам.

Відповідно до довідки-доповіді № 588/2517 від 08 червня 2026 р. про самовільне залишення військової частини НОМЕР_1 військовослужбовцем військової частини НОМЕР_3 солдатом ОСОБА_7 встановлено, що орієнтовно о 22:50 06 червня 2026 виявлено відсутність пацієнта черговою медичною сестрою хірургічного відділення молодшим сержантом ОСОБА_8 . Однак про факт самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Керівнику Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, командиру військової частини НОМЕР_3 , командиру угруповання сил і засобів Медичних сил « ІНФОРМАЦІЯ_4 » угрупованню Медичних сил Збройних Сил України стало відомо тільки 08 червня 2026 р. після того, як командир військової частини НОМЕР_1 полковник ОСОБА_1 підписав довідку-доповідь електронним ключем, та військова частина НОМЕР_1 розіслали відповідно адресатам.

Відповідно до пункту 4 розділу II Інструкції, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 листопада 2018 р. № 604, командири (начальники) зобов`язані негайно (протягом 15 хвилин) усно повідомляти начальника органу управління Військової служби правопорядку та керівника відповідної спеціалізованої прокуратури у сфері оборони про виявлені події, а протягом доби надавати письмову доповідь.

Даний стан справ є неприпустимим.

Таким чином недбале ставлення до військової служби вчинене полковником ОСОБА_1 призвело до того, що орган управління служби правопорядку, а саме ІНФОРМАЦІЯ_5 , Волинська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону, та інші підрозділи куди направлялась доповідь, дізнались про те, що солдат ОСОБА_5 та солдат ОСОБА_9 перебувають у статусі СЗЧ аж 08 червня 2026 року, що суперечить Інструкції з надання доповідей і донесень, затвердженої наказом МО України від 29 листопада 2018 року № 604.

Порушення вищевказаної Інструкції з надання доповідей і донесень, затвердженої наказом МО України від 29 листопада 2018 року № 604 стало можливим через недбале ставлення до військової служби командиром військової частини НОМЕР_1 , полковником ОСОБА_1 , який через свою халатність не виконав свої обов`язки, а саме не доповів своєчасно про подію начальнику ІНФОРМАЦІЯ_2 та Керівнику Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, що спричинило негативні наслідки, адже заходи з розшуку вказаних вище військовослужбовців розпочались лише на другий та третій день після вчинення ними СЗЧ та, відповідно, унеможливлено здійснення першочергових розшукових дій направлених на негайне припинення вчинення вказаними військовослужбовцями правопорушень та повернення їх до військових частин.

Відповідно до вимог статей 1-5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України (далі - ДС ЗСУ) військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна досягається шляхом виховання високих бойових і морально - психологічних якостей військовослужбовців, свідомого ставлення до виконання військового обов`язку, особистої відповідальності кожного військовослужбовця за виконання своїх обов`язків, вимог військових статутів, підтримання у військових частинах (підрозділах) статутного порядку.

Військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, неухильно виконувати вимоги військових статутів, додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями.

Згідно з абзацами першим, другим та п`ятим статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, на військовослужбовців покладається обов`язок свято і непорушно додержуватися Конституції України в та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, а також постійно підвищувати рівень військових професійних знань, знати та виконувати свої службові обов`язки і додержуватися вимог статутів Збройних Сил України.

Відповідно до статті 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов`язані завжди пам`ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.

Безпосередніми причинами порушень вимог Інструкції з надання доповідей і донесень, затвердженої наказом МО України від 29 листопада 2018 року № 604 та Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України є невиконання функціональних (службових) обов`язків та недбале ставлення до військової служби з боку командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_1 .

Враховуючи вищевикладене, полковник ОСОБА_1 недбало ставлячись до виконання обов`язків військової служби в умовах воєнного стану і особливого періоду, порушив вимоги Інструкції з надання доповідей і донесень, затвердженої наказом МО України від 29 листопада 2018 року № 604, а саме не доповів про подію начальнику ІНФОРМАЦІЯ_2 , Керівнику Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, не здійснював контроль, не вжив заходів щодо запобігання надзвичайним подіям, не виконував неухильно вимоги Статутів ЗС України та особисто не виконав покладені на нього обов`язки Статутами ЗС України та іншими нормативно-правовими актами.

Порушення Інструкції з надання доповідей і донесень, затвердженої наказом МО України від 29 листопада 2018 року № 604 призвело до того, що солдат ОСОБА_5 , з 05 червня 2026 р., та солдат ОСОБА_7 з 06 червня 2026 р. перебувають в статусі СЗЧ, ані орган управління Військової служби правопорядку, ані Волинська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону, ані правоохоронні органи України не були повідомленні та відповідно не могли здійснювати заходи, щодо припинення правопорушення вищевказаними військовослужбовцями.

Таким чином, полковник ОСОБА_1 під час виконання своїх посадових обов`язків, як військовослужбовця військової частини НОМЕР_4 , перебуваючи в АДРЕСА_2 , вчинив військове адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 172-15 КПАП УКРАЇНИ, в умовах особливого періоду.»

Такі дії ОСОБА_1 офіцером групи запобігання і профілактики злочинів та правопорушень ІНФОРМАЦІЯ_2 кваліфіковано за ч. 2 ст. 172-15 КпАП України.

В поданій апеляційній скарзі захисник Філіпович В.Є., який діє в інтересах ОСОБА_1 , не погоджується з постановою суду першої інстанції у зв`язку з її незаконністю та необґрунтованістю. Зазначає, що внаслідок встановлення факту повідомлення працівниками військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 про самовільне залишення військовослужбовцями ОСОБА_7 та ОСОБА_5 лікувального закладу, шляхом відправки відповідних повідомлень у месенджері «Whats App», твердження про відсутність жодних усних повідомлень є таким, що має очевидний безпідставний обвинувальний нахил. Також захисник вказує про наявність порушень у протоколі, складеному стосовно ОСОБА_1 , неправильно зазначено прізвище пацієнта, який самовільно залишив лікувальний заклад та інше.

Зважаючи на наведені обставини захисник вважає не доведеною вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КпАП України, та просить оскаржену постанову скасувати, закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши ОСОБА_1 та його захисника, які апеляційну скаргу підтримали, доходжу наступного висновку.

Відповідно до приписів ч. 7 ст. 294 КпАП України апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

За положеннями статей 245, 280 КпАП України при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд має повно, всебічно та об`єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з`ясувати, чи було скоєно адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 172-15 КпАП України диспозиція статті передбачає недбале ставлення військової службової особи до військової служби.

Частиною 2 ст. 172-15 КпАП України передбачена відповідальність за діяння, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені в умовах особливого періоду, а саме за недбале ставлення військової службової особи до військової служби в умовах особливого періоду.

Так, як вбачається із матеріалів справи суд першої інстанції обґрунтовано, на підставі повно, всебічно та об`єктивно дослідженого протоколу про адміністративне правопорушення серії ЛВЛ № 271 від 15 липня 2026 року з додатками до нього: письмовою заявою ОСОБА_1 про визнання вини від 15 липня 2026 року; копією військового квитка серії НОМЕР_5 , виданого на ім`я ОСОБА_1 ; доповідями ОСОБА_1 про самовільне залишення ВЧ НОМЕР_3 05 червня 2026 року солдатом ОСОБА_5 від 08 червня 2026 року та про самовільне залишення ВЧ НОМЕР_1 06 червня 2026 року солдатом ОСОБА_7 від 08 червня 2026 року, дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КпАП України.

Таким чином, винуватість ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КпАП України, встановлена на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час розгляду справи у суді першої інстанції та перевіреними на предмет належності, достовірності і достатності апеляційним судом.

Апеляційним судом задоволено клопотання сторони захисту та допитано у судовому засіданні свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (працівників лікувальних закладів), які пояснили обставини фіксування ними самовільного залишення військовослужбовцями ОСОБА_7 та ОСОБА_5 лікувального закладу. Зокрема пояснили алгоритм та хронологію дій щодо повідомлення ними обставин самовільного залишення військовослужбовцями військової частини, надіслання у застосунку «Whats App» повідомлення до ЛЗ ВСП.

Водночас, доказів на підтвердження повідомлення ОСОБА_1 свого прямого начальника за підпорядкованістю та керівника відповідної спеціалізованої прокуратури у сфері оборони, у зоні діяльності яких військова частина виконує завдання за призначенням не встановлено було судом першої інстанції і не надано під час апеляційного розгляду.

Також відсутні докази такого письмового повідомлення протягом доби, тобто у рамках цієї справи до 06 та 07 червня 2026 року.

Враховуючи наведене вище, апеляційний суд вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що у діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КпАП України.

Усі твердження сторони захисту щодо невинуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КпАП України, фактично зводяться до довільної та суперечливої інтерпретації дійсних обставин справи та відповідних норм чинного законодавства і Інструкції з надання доповідей і донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення та адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією, порушення військової дисципліни та їх облік у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту, затвердженої Наказом Міністерства оборони України 29 листопада 2018 року № 604, на думку апеляційного суду, фактично спрямовані на уникнення ОСОБА_1 адміністративної відповідальності.

При цьому суд апеляційної інстанції бере до уваги той факт, що як встановлено на підставі показань свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , працівниками військової частини НОМЕР_1 було вчасно повідомлено ІНФОРМАЦІЯ_6 про самовільне залишення військовослужбовцями ОСОБА_7 та ОСОБА_5 лікувального закладу, шляхом відправки відповідних повідомлень у месенджері «Whats App». Даний факт підтверджено також і документальними доказами, зокрема скріншотами екрану телефона. Про дану обставину ОСОБА_1 було відомо на час досліджуваних подій, в результаті чого він усвідомлював, що вказана інформація надійшла вчасно в розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_6 , проте не здійснив необхідні дії у визначений термін внаслідок певних перешкод (ускладнений доступ до службового приміщення). В даному випадку встановленні обставини свідчать про легковажне ставлення ОСОБА_1 до покладених на нього обов`язків, проте будь-яких негативних наслідків від такої поведінки не настало.

На переконання апеляційного суду при накладенні стягнення за дане адміністративне правопорушення на ОСОБА_1 суд першої інстанції не в повній мірі врахував вимоги, передбачені ст. ст. 22, 23 та 33 КпАП України, а саме: характер вчиненого правопорушення, зокрема те, що інформація про самовільне залишення військовослужбовцями надійшла вчасно до військового правоохоронного органу, про що було відомо ОСОБА_1 , особу винного, ступінь його вини, в тому числі майновий стан та обставини, що пом`якшують відповідальність.

Відповідно до ч. 2 ст. 33 КпАП України при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

За змістом ст. 22 КпАП України при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.

З урахуванням вимог КпАП України та принципів індивідуалізації адміністративної відповідальності апеляційний суд вбачає підстави для скасування оскарженої постанови в частині накладенного адміністративного стягнення та застосування до ОСОБА_1 положень ст. 22 КпАП України.

Разом з тим, п. 7 ч. 1 ст. 247 КпАП України визначає, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин - закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 38 КпАП України, якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначені у ч. 3 - 6 цієї статті.

Отже про факти вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, стало відомо 08 червня 2026 року.

Таким чином, ОСОБА_1 притягується до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КпАП України, стягнення за яке може бути накладене у термін не пізніш як через три місяці з дня його виявлення.

КпАП України чітко передбачає, що закінчення строків накладення адміністративних стягнень є підставою, що виключає провадження у справі на будь-якій стадії.

За таких обставин, апеляційна скарга захисника в інтересах ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, а оскаржена постанова в частині накладення стягнення скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі п. 7 ст. 247 КпАП України, у зв`язку із закінченням на момент розгляду апеляційним судом справи про адміністративне правопорушення строків накладення адміністративного стягнення, передбачених ст. 38 КпАП України.

Враховуючи викладене вище, керуючись ст. 247, 294 КпАП України,

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу захисника Філіповича Володимира Євгенійовича в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Постанову судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 вересня 2026 року в частині накладення стягнення на ОСОБА_1 скасувати.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 закрити на підставі п. 7 ст. 247 КпАП України, у зв`язку із закінченням на момент розгляду апеляційним судом справи про адміністративне правопорушення строків накладення адміністративного стягнення.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Волинського

апеляційного суду В. В. Гапончук