Суд: Південноукраїнський міський суд Миколаївської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:
Дата: 18 жовтня 2026 р.
Справа: №486/526/26
Суддя: Волощук О. О.
Справа № 486/526/26
Провадження № 2/486/999/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2026 року м. Південноукраїнськ
Південноукраїнський міський суд Миколаївської області у складі:
головуючого судді Волощук О.О.,
за участю секретаря судового засідання Грабовської А.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про припинення права спільної часткової власності на 1/4 частку квартири та зобов`язання співвласників виплатити компенсацію,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про припинення права спільної часткової власності на 1/4 частку квартири та зобов`язання співвласників виплатити компенсацію.
В обґрунтовування позову зазначає, що квартира АДРЕСА_1 , перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 по 1/4 частини. Зазначає, що вказана квартира є неподільною річчю та виділ частки в натурі є технічно неможливим. Також, фактичне користування квартирою здійснюється відповідачами. Однак, позивач позбавлений можливості користуватись своєю часткою, оскільки доступу до майна не має, спільного господарства не веде з відповідачами. Зазначив, що вирішити питання в судовому порядку щодо визначення порядку користування квартирою не вдалося, згідно з рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 06.03.2014 (справа №486/696/14-ц), яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 21.10.2014, у задоволенні позову позивача так і зустрічного позову відповідачів відмовлено. Вказує, що неодноразово пропонував відповідачам добровільно викупити його частку, однак згоди досягнуто не було. Водночас позивач згоден на отримання грошової компенсації за належну йому частку квартири. Загальна площа квартири 83,70 кв.м., розмір частки позивача – 20,92 кв.м.). Відповідно до звіту про оцінку майна ТОВ «Нерухомість-гранд», оціночна вартість частки квартири становить 735 600 грн. Також позивач посилається на практику Верховного Суду, а саме: постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №569/11268/15-ц; постанову Верховного Суду від 03.06.2020 у справі №127/15798/16-ц; постанову Верховного Суду від 22.09.2021 у справі №308/9808/15-ц; постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №14-130цс18.
У зв`язку з вище викладеним, позивач просить суд припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 , а саме 1/4 частки на квартиру АДРЕСА_1 ; визнати право власності в рівних частках по 1/12 частки на вказану квартиру за ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ; стягнути з ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості припиненої частки у спільному майні в рівних частках по 245 200 (двісті сорок п`ять тисяч двісті), 00 гривень, а загалом 735 00 (сімсот тридцять п`ять тисяч шістсот), 00 гривень; здійснити розподіл судових витрат в рівних частках у розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень, що складається з витрат на правову допомогу.
Ухвалою суду від 10.04.2026 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження з викликом сторін на 13.05.2026.
12.05.2026 представник позивача Тищенко С.Ю. подав до суду клопотання про витребування доказів.
12.05.2026 представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Сорочан В.О. надав до суду клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку проведення підготовчого провадження.
14.05.2026 представник позивача Тищенко С.Ю. подав до суду клопотання про долучення доказів та про витребування доказів.
10.06.2026 представник відповідача ОСОБА_4 , адвокат Сорочан В.О. подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказує, що з позовними вимогами остання не погоджується та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, покласти на нього судові витрати. В обґрунтування заперечень зазначає, що відповідач ОСОБА_4 є співвласником частки квартири АДРЕСА_1 , та ця частка є єдиним житлом для неї та її неповнолітнього сина – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Оскільки, відповідач потрапила в складні життєві обставини, згідно рішення Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 26.12.2017 батька її сина був позбавлений батьківських прав стосовно дитини, тому вона самостійно виховує та утримує сина, а ОСОБА_7 аліменти не сплачує та має велику заборгованість зі сплати аліментів. Будь-якої іншої нерухомості чи цінного майна не має, присудження проти волі їй частки квартири позивача та стягнення з неї компенсації, яку сплатити неспроможна, покладає на неї значний тягар.
10.06.2026 представник відповідача ОСОБА_8 , адвокат Сорочан В.О. подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та покласти на позивача судові витрати. Обґрунтовує заперечення тим, що вказана частка квартири є єдиним житлом для відповідача, будь-якої іншої власності вона не має. Окрім цього, відповідач ОСОБА_8 не має постійного доходу, а тому стягнення з неї компенсації в розмірі 245 200,00 гривень буде надмірним фінансовим тягарем та неодмінно призведе до втрати нею єдиного житла. Додав, що відповідач будь-яких прав позивача не порушувала і присудження за рішенням суду грошової компенсації частки позивачу з відповідача, яка сплатити таку компенсацію неспроможна.
10.06.2026 представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Сорочан В.О. подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та покласти на позивача судові витрати. Свої заперечення відповідач обґрунтовує тим, що позивач має вільний доступ до даної квартири, однак своєю часткою не користується, останній проживає у власному житлі в м. Одесі. Зазначає, що відповідач не має можливості сплатити позивачу компенсацію, тому що перебуває в складних життєвих обставинах. Також, її батько ОСОБА_9 , 1942 року народження, потребує постійного стороннього догляду, який проживає разом з останньою, в спірній квартирі з лютого 2026 року. Отже, ОСОБА_2 здійснює догляд за своїм батьком, несе всі відповідні витрати на його утримання та лікування. Додає, що спірна квартира є єдиним житлом відповідача і сплатити компенсацію відповідачу вона не має спроможності. Зазначила, що наразі мешкає разом з лежачим батьком, на утримання, лікування та догляд, якого потрібно постійно значні кошти, вона не має коштів для сплати позивачу відповідної компенсації.
Ухвалою суду від 15.06.2026 витребувано докази у Головного управління ДПС у Миколаївській області, які були надані до суду 03.07.2026.
19.06.2026 представник відповідача ОСОБА_4 , адвокат Сорочан В.О. подав до суду клопотання про долучення доказів.
Ухвалою суду від 15.07.2026 підготовче провадження у даній справі закрито, призначено справу до судового розгляду по суті на 13.08.2026.
У зв`язку з перебуванням судді з 20.07.2026 по 28.08.2026 у щорічній основній відпустці, розгляд справи перенесено на 23.09.2026.
У судовому засіданні 23.09.2026 оголошувалась перерва до 12.10.2026.
У судовому засіданні 12.10.2026 позивач позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити, пояснив, що не має доступу до житла, намагався вирішити спір у позасудовому порядку, а позитивних результатів та узгодженості сторони не дійшли. Зазначив, що йому відомо про те, що відповідачі мають матеріальну можливість сплатити йому вартість його частки у спільному майні.
Представник відповідачів ОСОБА_10 у судовому засіданні зазначив, що відповідачі заперечують проти позовних вимог, матеріальної можливості сплати позивачу вартість його частки у майні не мають. Також зазначив, що доводи позивача про те, що він не має доступу до житла є безпідставними та не гуртуються на доказах. Відповідач ОСОБА_2 пропонувала позивачу частково сплатити вартість його частки, однак згоди щодо розміру вартості досягнуто не було. Сума, яку просить позивача є для неї непосильною, враховуючи її дохід та життєві обставини, в яких вона опинилася. Представник також зазначив, що відповідач ОСОБА_8 не має матеріальної можливості сплатити позивачу вартість частки у його майні, наразі тимчасово проживає за межами країни, дане спірне майно є її єдиним житлом, в якому вона зареєстрована. Відповідач ОСОБА_4 також позбавлена матеріальної можливості сплатити позивачу вартість частки у майні, оскільки самостійно виховує сина, батько якого позбавлений батьківських прав та аліменти не сплачує, має значну заборгованість по їх сплаті.
Суд, у судовому засіданні 12.10.2026 перейшов до стадії ухвалення рішення та призначив проголошення рішення на 19.10.2026 о 16:40 год.
Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Згідно зі ст. ст. 4, 13 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Як вбачається з копії дубліката свідоцтва про право власності на житло від 04.06.2010, виданого згідно з розпорядженням від 25.05.2000 №7693, зареєстрованого Южноукраїнським бюро технічної інвентаризації на підставі свідоцтва про право власності, квартира, за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 83,7 кв.м., належить на праві спільної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_4 у рівних частках по 1/4 (а.с.14-15).
Згідно копії Витягу №26355659 КП Бюро технічної інвентаризації м. Южноукраїнська від 09.06.2010 вбачається, що квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрована в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за №30639812, власниками якої є: ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_1 – по 1/4 частці (а.с.32-33).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.09.2012 у справі за позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , про визначення порядку користування житловим приміщенням, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_11 , треті особи: ОСОБА_12 , ОСОБА_4 , про визначення порядку користування житловим приміщенням, касаційну скаргу ОСОБА_11 відхилено, рішення апеляційного суду Миколаївської області від 17 листопада 2011 року залишено без змін.
Як вбачається з вказаної ухвали рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 травня 2011 року первісний позов задоволено повністю, зустрічний задоволено частково. ОСОБА_11 та її неповнолітньому сину ОСОБА_13 виділено кімнату 19,7 кв.м., ОСОБА_1 виділено в користування кімнату 10,1 кв.м. ОСОБА_4 , ОСОБА_12 виділено в користування кімнату 15,7 кв.м. та кімнату 12,2 кв.м. Кухню, ванну кімнату, туалет, коридор, вмонтовану шафу залишено у загальному користуванні. Додатковим рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 7 вересня 2011 року вирішено питання про розподіл судових витрат, а також вирішено питання про виправлення описок у тексті судового рішення. Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 17 листопада 2011 року, рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні первісного та зустрічного позову відмовлено. Відхиляючи касаційну скаргу ОСОБА_11 та залишаючи без змін рішення апеляційного суду Миколаївської області від 17 листопада 2011 року, суд касаційної інстанції виходив з того, що на кожного власника у спільній частковій власності припадає по 14,42 кв.м. Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно вважав, що немає жодних правових підстав виділяти позивачці кімнату площею 19,7 кв.м. та відповідно відповідачу кімнату площею 10,1 кв.м., оскільки це не відповідає їхнім часткам у праві спільної часткової власності та призводить до порушення прав відповідача на володіння та користування тією частиною майна в натурі, яка відповідає його частці у спільній частковій власності.
Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 06.08.2014 у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_12 та ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: орган опіки та піклування Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, про визначення порядку користування жилим приміщенням, стягнення грошової компенсації – відмовлено повністю. В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_12 та ОСОБА_4 до ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: орган опіки та піклування Южноукраїнської міської ради Миколаївської області про визначення порядку користування квартирою, що знаходиться у спільній частковій власності – відмовлено повністю.
Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 21.10.2014 апеляційні скарги ОСОБА_12 , ОСОБА_4 – відхилено. Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 06 серпня 2014 року - залишено без змін.
Зі звіту оцінювача ТОВ «Нерухомість-Гранд» ОСОБА_14 від 24.02.2026 про оцінку майна квартири, загальною площею 84,00 кв.м., житловою площею 60,70 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , виготовленого за замовленням ОСОБА_1 , вбачається, що ринкова вартість 1/4 частки об`єкта оцінки на дату оцінки становить 735 600 (сімсот тридцять п`ять тисяч шістсот) гривень 00 копійок (а.с.19-30).
Відповідно до довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб станом на 26.05.2026 за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_2 , 1969 року народження, з 09.01.1996; ОСОБА_1 , 1961 року народження, з 09.01.1996 та вибув 28.05.2014; ОСОБА_4 , 1990 року народження, з 09.01.1996 та вибула на навчання 29.10.2007; ОСОБА_12 , 1992 року народження, з 09.01.1996 та вибула на навчання 21.08.2009; ОСОБА_15 , 1992 року народження, з 21.06.2014; ОСОБА_13 , 2002 року народження, з 14.08.2002; ОСОБА_6 , 2011 року народження, з 02.12.2011; ОСОБА_4 , 1990 року народження, з 20.04.2012.
Як вбачається з відповіді з ЦНАП в м. Південноукраїнську, відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 09.01.1996 року; ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 21.06.2014 року; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 20.04.2012 року.
Позивач 12.12.2025 звернувся до відповідачів з письмовою пропозицією про продаж спільної часткової власності своєї 1/4 частки квартири за вищевказаною адресою та відповідно до ст. 362 ЦК України повідомив про переважне право на придбання зазначеної частки відповідачів (а.с.35-38).
Як вбачається з копії свідоцтва про народження ОСОБА_6 від 07.09.2011 року, який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьками останнього є ОСОБА_7 та ОСОБА_4 .
З копії рішення Южноукраїнського міського суду від 26.12.2017 у справі №486/1165/17 вбачається, що ОСОБА_7 позбавлено батьківських прав стосовно малолітнього сина– ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.125-126).
Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів сформованого Другим відділом ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Одеського МУ МЮУ від 09.06.2026 №38821, боржник ОСОБА_7 станом на 09.06.2026 має сукупний розмір заборгованості 4793,90 грн, стягувачем є ОСОБА_4 (а.с.151-152).
З довідки форми ОК-5 Пенсійного фонду України індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_12 вбачається, що загальний дохід відповідача у період з 2011 року по 2015 року склав: 2011 – 650,00 грн; 2012 – 12267,91 грн, 2013 – 3571,43 грн, 2014 – 59072,58 грн, 2015 – 35347,49 грн (а.с.129).
Згідно копії акту №1 від 18.05.2026 про проживання, наданого керівником ОСББ «Молодіжна 7А» ОСОБА_17 , батько відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_9 з 10.02.2026 проживає разом із останньою в спірній квартирі, який має проблеми з пересуванням та потребує стороннього догляду, що підтверджується довідкою ЛКК №295 від 20.05.2026 (а.с.133, 134, 137).
З копії свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_1 від 26.07.2011 відповідач змінила прізвище з ОСОБА_18 на ОСОБА_2 (а.с.136).
Згідно відповіді з ГУ ДПС у Миколаївській області від 29.06.2026 №7541/5/14-29-12-01-02 на запит суду щодо отримання відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за період з травня 2023 року по травень 2026 року, загальний дохід ОСОБА_2 становить: за 2023 – 334 568,67 грн, 2024 – 507 835,04 грн, 2025 – 512 421,92 грн, 2026 – 157 901,92 грн (а.с.164-185).
Дохід ОСОБА_8 становить: за період травень 2023 по травень 2025 відсутня інформація про доходи, за червень 2025 року – 2588,00 грн, за період липень 2025 по травень 2026 відсутня інформація про доходи (а.с.185).
Дохід ОСОБА_4 становить: за період з 2023 – 130 797,57 грн, 2024 – 512 580,86 грн, 2025 – 737 905,92 грн, 2026 – 269 163, 28 грн (а.с.185-194).
Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, ратифікованого Законом України від 17.07.1997, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Частинами 1, 2 статті 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).
Відповідно до вимог частин 1-3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (стаття 183 ЦК України).
У статті 321 ЦК України реалізовано конституційний принцип непорушності права власності, визначений статтею 41 Конституції України. Ця засада означає, що право власності є недоторканним, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п`ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Згідно зі ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя статті 370 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен зі співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Згідно зі статтею 364 ЦК України право на отримання одним зі співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки від інших співвласників визначено саме за умови неможливості виділу її в натурі.
Отже, приписи статті 364 ЦК України хоч і визначають можливість отримання одним зі співвласників такої компенсації, проте не встановлюють умов чи обставин, за яких стягнення такої компенсації можливе в судовому порядку за умови відсутності згоди інших співвласників.
Водночас у статті 365 ЦК України визначено по суті зворотній механізм, а саме припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників: право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.
Отже, і стаття 364, і стаття 365 ЦК України визначили механізми припинення для одного чи декількох співвласників частки у праві на об`єкт спільної сумісної власності, і такий механізм залежить від правового результату, якого хоче досягнути співвласник, який ініціює вирішення спору.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Аналіз наведених приписів ЦК України дає підстави для висновку, що як механізм, визначений статтею 365 ЦК України, для якого законодавець визначив умови застосування, так і механізм, встановлений статтею 364 ЦК України, з урахуванням урегульованих у пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, повинен враховувати певні критерії, які спонукають суд під час вирішення спорів, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, враховувати баланс інтересів сторін.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2025 у справі №466/2128/23 зробила висновок, що під час вирішення подібної категорії спорів суд має встановити: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі у справі; чи сплачують інші співвласники, які володіють та користуються майном, матеріальну компенсацію позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.
Механізм реалізації статті 364 ЦК України, що був закладений законодавцем з метою вирішення спорів, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, з огляду на принципи розумності, добросовісності та справедливості не може функціонувати без урахування спроможності інших співвласників виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно, щоб це не становило надмірного тягаря для них.
Оцінюючи категорію платоспроможності в широкому її розумінні з метою застосування механізму, визначеного статтею 364 ЦК України, потрібно враховувати, що це не лише про економічну складову, а й про врахування конкретної життєвої ситуації, в якій виник спір, саме тому питання платоспроможності, яке суд має дослідити, виходить за межі звичайних математичних розрахунків.
Платоспроможність особи формується не лише за розміром доходу, а й обставинами та способом життя, які сприяють або обмежують її фінансову свободу. У жодному разі платоспроможність не зводиться до відомостей, отриманих із банківських рахунків чи довідки про доходи з місця роботи. Таку спроможність потрібно оцінювати комплексно - з урахуванням наявності майна, доступу до джерел доходу, соціального статусу, віку, стану здоров`я, витрат на базові потреби тощо.
Баланс інтересів сторін у наведеній категорії спорів також залежить від того, яким є об`єкт права спільної власності. Оскільки у цій справі йдеться про стягнення компенсації за частку у квартирі, за умови, що частка позивача у праві власності на таку квартиру є нижчою, ніж сукупно частки у праві, які належать відповідачам, то Велика Палата Верховного Суду вважає за неодмінне звернути увагу на поняття «житло».
Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (стаття 47 Конституції України).
Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Правова позиція Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі «Ґіллоу проти Сполученого Королівства» (Gillow v. the U. K.) від 24.11.1986), так і на наймача (рішення у справі «Ларкос проти Кіпру» (Larkos v. Cyprus) від 18.02.1999).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, які визначені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатися як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18.12.2008 у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, пункт 47).
До того ж втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (рішення ЄСПЛ у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, пункт 56). Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (рішення ЄСПЛ від 27.05.2004 у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom), заява №66746/01, пункт 82).
Ураховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, ЄСПЛ надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, пункт 60). Навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом з огляду на відповідні принципи статті 8 Конвенції (рішення від 09.10.2007 у справі «Станкова проти Словаччини» (Stankova v. Slovakia), заява № 7205/02, пункти 60-63; рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50; рішення від 15.01.2009 у справі «Косіч проти Хорватії» (Cosic v. Croatia), заява № 28261/06, пункти 21-23; та рішення від 22.10.2009 у справі «Пауліч проти Хорватії» (Paulic v. Croatia), заява № 3572/06, пункти 42-45). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальних вимог було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги під час вирішення питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 110).
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13.05.2008 у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50).
Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, відповідно до яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
Наведені вище критерії, сформульовані в практиці ЄСПЛ, підтверджують, що втрата єдиного житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла, гарантоване статтею 8 Конвенції. Таке втручання допускається лише за умови, що воно переслідує легітимну мету, є пропорційним та супроводжується достатніми процесуальними гарантіями, зокрема можливістю незалежного суду оцінити співмірність заходу з урахуванням конкретних обставин справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2025 у справі №466/2128/23 виснувала, що під час вирішення спорів за вимогою одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні, яким є житло, шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, підлягає врахуванню майновий стан відповідача (відповідачів), а саме можливість сплатити компенсації вартості частки, право позивача на яку припиняється та передається відповідачу (відповідачам), та чи не призведе виконання відповідного рішення про стягнення компенсації до звернення стягнення на ту частку, право на яку передано іншим співвласникам відповідним судовим рішенням.
Отже, єдине житло відповідачів буде відчужене з метою задоволення вимог позивача.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що легітимна мета захисту майнових інтересів позивача як співвласника більшості (реалізація права на компенсацію замість неможливого виділу в натурі) не може виправдовувати настільки крайнього втручання у право відповідачів на житло, як повна втрата єдиного місця проживання. Такий захід не є пропорційним, оскільки позивач має альтернативні способи розпорядження своєю часткою (зокрема, продаж з дотриманням переважного права інших співвласників відповідно до статті 362 ЦК України), тоді як відповідачі не мають реальної можливості зберегти своє єдине житло під час примусового виконання рішення.
Ненаведення у судовому рішенні оцінки реальної платоспроможності відповідачів, наявності в них іншого житла та наслідків примусового виконання у виді втрати єдиного житла свідчить про порушення процесуальних гарантій, потрібних для дотримання принципу пропорційності, сформульованого ЄСПЛ. Отже, застосування частини другої статті 364 ЦК України у спосіб, що призводить до автоматичного задоволення вимог позивача незалежно від наслідків для відповідачів, суперечить як національним засадам добросовісності, розумності та справедливості (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), так і конвенційним стандартам захисту права на житло.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що під час вирішення спорів за вимогою одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні, яким є житло, шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, підлягає врахуванню майновий стан відповідача (відповідачів), а саме можливість сплатити компенсації вартості частки, право позивача на яку припиняється та передається відповідачу (відповідачам), та чи не призведе виконання відповідного рішення про стягнення компенсації до звернення стягнення на ту частку, право на яку передано іншим співвласникам відповідним судовим рішенням.
Присудження компенсації на користь одного співвласника вартості його частки з інших співвласників за умови неможливості виділу її у натурі з неподільної речі не може відбуватися, якщо виконання такого рішення призведе до звернення стягнення на цю ж річ, яка є єдиним житлом.
Велика Палата Верховного Суду наголосила, що право на житло має високу соціальну цінність, оскільки становить одну з основоположних засад гідного існування людини, її фізичної та моральної цілісності, а також стабільності сімейних і соціальних зв`язків. Захист цього права особливо посилюється, коли йдеться про єдине житло особи, втрата якого може призвести до бездомності та істотного погіршення умов життя (стаття 47 Конституції України у системному зв`язку зі статтею 8 Конвенції).
У демократичному суспільстві держава, зокрема через судову владу, зобов`язана забезпечувати ефективну охорону права на житло від непропорційного втручання, навіть якщо таке втручання ґрунтується на законних майнових інтересах інших осіб. Реалізація права одного співвласника на компенсацію частки в праві на неподільну річ не може мати пріоритету над конституційно значущим правом інших співвласників на збереження єдиного житла, якщо виконання відповідного рішення неминуче призводитиме до його втрати без надання адекватних гарантій чи альтернатив.
З урахуванням надзвичайно високої соціальної цінності права на житло та практики ЄСПЛ, яка розглядає втрату єдиного житла як крайню форму втручання у фундаментальні права людини, суди під час застосування частини другої статті 364 ЦК України до спорів щодо житлової нерухомості зобов`язані оцінювати наслідки задоволення позову для всіх співвласників, забезпечуючи пріоритет збереження житла над суто майновими претензіями, якщо останні можуть бути реалізовані альтернативними способами без порушення фундаментальних прав особи.
Велика Палата Верховного Суду наголосила, що суди мають розглядати кожну справу з урахуванням конкретних обставин, зокрема характеру права спільної власності (сумісна чи часткова), суб`єктного складу учасників (особи, які перебували або перебувають у шлюбних чи сімейних відносинах, чи сторонні між собою особи), виду об`єкта права спільної власності (рухоме майно чи житлова нерухомість), значення цього об`єкта для відповідача (відповідачів) як єдиного чи іншого місця проживання, а також реальних наслідків можливого примусового виконання судового рішення про стягнення грошової компенсації для реалізації конституційного права на житло, гарантованого статтею 47 Конституції України та статтею 8 Конвенції. Лише за умови встановлення сукупності таких самих або подібних за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями обставин правовий висновок Великої Палати Верховного Суду може бути застосований судом як релевантний. За відсутності такої подібності суди зобов`язані самостійно визначати зміст прав та обов`язків сторін, керуючись безпосередньо приписами матеріального закону та загальними засадами цивільного законодавства, зокрема добросовісності, розумності та справедливості (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), без механічного перенесення висновків, сформульованих за інших фактичних обставин.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить припинити його право власності на 1/4 частки у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 , визнати право власності на вказану частку за відповідачками та стягнути з них грошову компенсацію вартості його частки. Основним аргументом даного позову є те, що позивач позбавлений можливості користуватися своєю часткою в майні, не має доступу до житла, в свою чергу, відповідачі користуються спірним нерухомим майном та мають матеріальну можливість сплати позивачу вартість частки його майна.
Водночас наявні у справі докази не доводять в повній мірі того, що відповідачі мають необхідний дохід, який би дозволяв їм сплатити позивачу грошову компенсацію його частки квартири, або відповідачі мають зареєстроване право власності або майнові права на будь-які інші об`єкти рухомого або нерухомого майна, які б підтверджували достатній рівень їх платоспроможності.
При цьому суд також враховує, що належний відповідачам на праві спільної часткової власності об`єкт нерухомого майна є їх місцем реєстрації. Як підтвердив представник відповідачів, ОСОБА_19 постійно проживає у спірній квартирі, будь-якого іншого житла у користуванні не має. Відповідач ОСОБА_12 наразі тимчасово проживає за межами країни та має скрутний фінансовий стан. Відповідач ОСОБА_4 , частково користується спірним житлом разом зі своїм сином, доходів, які б надали їй можливість виплатити позивачу частку в його майні не має.
Проаналізувавши докази в їх сукупності, суд вважає, що рівень доходів відповідачів свідчить про неспроможність виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на частку позивача в майні, а тому становитиме для них надмірний тягар.
Позивачем на спростування доводів відповідачів будь-яких доказів не надано, а також не доведено, що позивач позбавлений можливості користуватися та розпоряджатися своєю часткою на власний розсуд.
Доказів, які б доводили, що відповідачі чинять позивачу перешкоди у користуванні та розпорядженні його часткою у майні суду також не надано.
Та обставина, що порядок користування квартирою, що знаходиться у спільній частковій власності не визначений, не свідчить про відсутність у позивача реальної можливості користуватися своєю часткою.
Водночас ухвалення рішення про задоволення позову призведе до того, що виконання відповідного рішення про стягнення компенсації матиме наслідком звернення стягнення на ту частку, право на яку передано іншому співвласнику відповідним судовим рішенням, що призведе до позбавлення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 єдиного житла, в якому останні зареєстровані та проживають.
За таких обставин, суд вважає, що задоволення позову про припинення права власності на 1/4 частку квартири, визнання за відповідачами права власності на вказану частку та стягнення з останніх грошової компенсації не носить легітимної мети майнових інтересів позивача як співвласника та не може виправдовувати настільки крайнього втручання у право відповідачів на житло, оскільки, рівень платоспроможності, відсутність в останніх зареєстрованих на праві власності інших об`єктів нерухомого майна, реєстрація та проживання у спірному об`єкті нерухомого майна, можуть призвести до того, що виконання рішення про стягнення компенсації призведе до втрати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 єдиного житла. Крім того, обраний ОСОБА_1 захід не є пропорційним оскільки позивач має альтернативні способи розпорядження своєю часткою (зокрема, продаж з дотриманням переважного права інших співвласників, самостійне користування, стягнення грошових сум за користування житлом тощо).
З урахуванням вище викладеного, суд доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати слід покласти на позивача у зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
У Х В А Л И В:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про припинення права спільної часткової власності на 1/4 частку квартири та зобов`язання співвласників виплатити компенсацію - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 02.11.2026.
Суддя О.О. Волощук
Оригінал: reyestr.court.gov.ua