Суд: Вінницький міський суд Вінницької області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 29 жовтня 2026 р.
Справа: №127/24745/26
Суддя: Романюк Л. Ф.
Справа № 127/24745/26
Провадження № 2/127/6766/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.10.2026 Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Романюк Л.Ф., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" (код ЄДРПОУ 42640371, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, оф. 521, м. Київ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості,-
В С Т А Н О В И В:
До суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 15 червня 2021 року між ТОВ «Алекскредит» та відповідачем укладено кредитний договір № 4980967, за умовами якого останньому надано кредит у розмірі 5000 грн строком до 01.01.2022 року зі сплатою процентів за користування кредитними коштами, а 17 червня 2021 року між ТОВ «Київська Торгово-Інвестиційна Компанія» та відповідачем укладено договір позики № 555149933581, відповідно до умов якого відповідач отримав грошові кошти в розмірі 2000 грн. зі сплатою процентів за користування позикою.
Позивач зазначає, що кредитні договори укладені в електронній формі шляхом підтвердження відповідачем їхніх умов за допомогою одноразового ідентифікатора, а грошові кошти перераховані на банківську картку останнього.
18 грудня 2023 року між ТОВ «Київська Торгово-Інвестиційна Компанія» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір відступлення права вимоги № 18/12-2023, відповідно до якого позивач набув право вимоги за договором позики № 555149933581, а 01 квітня 2026 року між ТОВ «Алекскредит» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір відступлення права вимоги № АК 01-04/2026, на підставі якого позивач набув право вимоги за кредитним договором № 4980967.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо своєчасного повернення отриманих коштів та сплати процентів, позивач зазначає, що за договором позики № 555149933581 утворилася заборгованість у розмірі 4602,50 грн, з яких 2000 грн — основна сума боргу та 2602,50 грн — нараховані проценти, а за кредитним договором № 4980967 — у розмірі 33100 грн, з яких 5000 грн — основна сума боргу та 28100 грн — нараховані проценти.
Загальний розмір заборгованості за двома договорами становить 37702,50 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача на свою користь, а також понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13000 грн.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 31.08.2026 року було відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) осіб. Вказану ухвалу разом із копією позовної заяви з додатками було надіслано відповідачу ОСОБА_1 на адресу реєстрації рекомендованим листом з повідомленням.
22.10.2026р. на адресу суду від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на даний позов, в якому він заперечує проти заявлених вимог у повному обсязі, посилаючись на їх необґрунтованість та недоведеність. Відповідач зазначив, що позивачем не надано належних доказів фактичного отримання ним кредитних коштів за договорами № 555149933581 від 17 червня 2021 року та № 4980967 від 15 червня 2021 року, зокрема первинних бухгалтерських документів, банківських виписок та платіжних документів, які підтверджували б перерахування коштів на належний йому банківський рахунок. На його думку, надані позивачем довідки та розрахунки заборгованості не є достатніми доказами фактичного виконання первісними кредиторами своїх зобов`язань щодо надання кредитних коштів.
Крім того, відповідач заперечив належність позивачу права вимоги за спірними кредитними договорами, зазначивши, що самі по собі договори відступлення права вимоги не підтверджують фактичного переходу відповідних прав у заявленому обсязі. На переконання відповідача, позивач повинен довести не лише факт укладення договорів відступлення права вимоги, а й наявність та розмір заборгованості на момент такого відступлення, зокрема шляхом надання первинних документів, що підтверджують виникнення відповідних грошових зобов`язань. Також відповідач послався на відсутність належних доказів повідомлення його про заміну кредиторів у зобов`язаннях.
Окремо відповідач заперечив щодо нарахування відсотків за кредитними договорами, оскільки відповідач є військовослужбовцем, а тому на нього поширюються пільги, передбачені п.15 ст. 14 Закону України " Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Також заперечив проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13000 грн, вважаючи їх завищеними, неспівмірними зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт та фактично витраченим часом.
З огляду на викладене відповідач просив суд відмовити ТОВ «Факторинг Партнерс» у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, а у випадку їх задоволення — зменшити заявлені витрати на професійну правничу допомогу до 2000 грн.
26.10.2026р. представник позивача ТОВ «Факторинг Партнерс» подав відповідь на відзив, у якій заперечив проти доводів відповідача ОСОБА_1 , вважаючи їх необґрунтованими, а заявлені позовні вимоги такими, що підтверджуються належними та допустимими доказами.
Щодо заперечень відповідача стосовно відсутності доказів фактичного отримання кредитних коштів представник позивача зазначив, що на підтвердження виконання первісними кредиторами своїх зобов`язань до матеріалів справи долучено квитанції про перерахування грошових коштів на банківські картки, реквізити яких відповідач самостійно зазначив під час оформлення кредитних договорів. Зокрема, за договором позики № 555149933581 від 17 червня 2021 року надано квитанцію про переказ 2000 грн, а за кредитним договором № 4980967 від 15 червня 2021 року — квитанцію про переказ 5000 грн.
Посилаючись на положення законодавства про платіжні послуги та правові висновки Верховного Суду, представник позивача вказав, що такі квитанції є належними доказами здійснення платіжних операцій та підтверджують факт надання відповідачу кредитних коштів. При цьому зазначив, що позивач не є банківською установою та не має доступу до банківських рахунків відповідача, а тому позбавлений можливості надати виписки про рух коштів за такими рахунками.
Щодо кредитного договору № 4980967 від 15 червня 2021 року представник позивача зазначив, що відповідно до його умов відповідачу надано кредит у розмірі 5000 грн зі строком користування до 01 січня 2022 року. Договором та Правилами надання кредитів передбачено базовий період кредитування, можливість продовження строку користування кредитом, а також відповідні процентні ставки. Зокрема, у базовому періоді з 15 червня 2021 року до 05 липня 2021 року застосовувалася процентна ставка 1,10 % на день, у спеціальному періоді — 3 % на день, а після завершення базового періоду за передбачених договором умов — 1,69 % на день. Представник позивача стверджував, що нарахування процентів здійснено відповідно до погоджених сторонами умов договору та в межах строку кредитування. На підтвердження правильності нарахувань послався на долучений до матеріалів справи детальний розрахунок заборгованості, відповідно до якого загальна сума боргу за цим договором становить 31500 грн, з яких 5000 грн — основна сума кредиту та 26500 грн — проценти.
Стосовно договору позики № 555149933581 від 17 червня 2021 року представник позивача зазначив, що відповідачу надано позику в розмірі 2000 грн, за користування якою договором передбачено сплату процентів за фіксованими ставками залежно від періоду користування коштами. Зокрема, встановлено знижену процентну ставку 2,19 % на день та стандартну процентну ставку 2,60 % на день, а також передбачено порядок нарахування процентів у разі порушення строків виконання зобов`язань. Представник позивача вказав, що відповідач не виконав зобов`язань щодо повернення позики та сплати процентів, унаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 4602,50 грн, з яких 2000 грн — основна сума боргу та 2602,50 грн — нараховані проценти. На думку позивача, зазначені нарахування відповідають умовам договору та положенням цивільного законодавства.
Заперечуючи доводи відповідача щодо недоведеності переходу права вимоги, представник позивача зазначив, що 18 грудня 2023 року між ТОВ «Київська Торгово-Інвестиційна Компанія» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір відступлення права вимоги № 18/12-2023, а 01 квітня 2026 року між ТОВ «Алекскредит» та ТОВ «Факторинг Партнерс» — договір відступлення права вимоги № АК 01-04/2026. Відповідно до зазначених договорів позивач набув права вимоги до відповідача за спірними кредитними зобов`язаннями. Представник позивача вказав, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється відповідно до положень статей 512–514 ЦК України, а відсутність повідомлення боржника про відступлення права вимоги не припиняє його зобов`язань та не позбавляє нового кредитора права вимагати їх виконання.
Щодо заявлених відповідачем заперечень проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу представник позивача зазначив, що такі витрати підтверджуються відповідними документами, поданими до суду, та підлягають розподілу відповідно до статей 133, 137, 141 ЦПК України. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, вказав, що витрати на правничу допомогу підлягають відшкодуванню незалежно від того, чи були вони фактично сплачені стороною на момент розгляду справи, якщо їх сплата передбачена відповідним договором. При цьому заперечив проти клопотання відповідача про зменшення таких витрат, зазначивши, що останнім не доведено їх неспівмірності зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.
Щодо звільнення відповідача від сплати нарахованих процентів відповідно до п.15 ст. 14 Закону України " Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" також заперечують, оскільки дані проценти були нараховані в межах кредитних зобов"язань за період часу до зарахування відповідача на віськову службу.
З огляду на викладене представник позивача просив суд врахувати наведені у відповіді на відзив пояснення, відхилити заперечення відповідача та задовольнити позовні вимоги ТОВ «Факторинг Партнерс» у повному обсязі.
Враховуючи вищевикладене та положення ст. 178, 279 ЦПК України, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд прийшов до наступних висновків.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог.
Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Судом встановлено, що 15.06.2021 між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 4980967.
Відповідно до п.1.3. умов зазначеного договору кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 5 000 грн.
Умовами договору передбачено базовий період кредитування тривалістю 20 календарних днів, а також порядок нарахування процентів у базовому та наступних періодах користування кредитом.
Згідно з умовами договору № 4980967 процентна ставка протягом базового періоду становила 1,10 % за день, а після його завершення застосовувалися інші передбачені договором процентні ставки.
На підтвердження надання кредитних коштів за договором № 4980967 у матеріалах справи міститься квитанція платіжного сервісу LiqPay від 17.06.2021, відповідно до якої проведено платіж у сумі 2 000 грн із призначенням «Видача кредитних коштів».
17 червня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Київська торгово-інвестиційна компанія» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 555149933581.
Відповідно до пункту 1.1 зазначеного договору на підставі заявки на позику від 17.06.2021, підписаної позичальником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, позикодавець надає позичальнику на умовах строковості, зворотності та платності кошти в сумі 2000,00 грн., а позичальник зобов`язується повернути позику та сплатити проценти за користування нею відповідно до умов договору.
Згідно з пунктом 1.1.1 договору сторони погодили процентні ставки за користування позикою, а саме: знижену процентну ставку в розмірі 2,19 % за день, стандартну процентну ставку в розмірі 2,60 % за день, а також умови застосування відповідних ставок.
Пунктом 1.2 договору визначено, що розрахунок загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки наведено в додатку № 2 до договору.
Згідно з пунктом 1.3 договору його невід`ємною частиною є Загальні умови надання грошових коштів у позику, затверджені наказом директора ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» від 10.06.2021 № 20210610-1.
Відповідно до пункту 2.1 договору позика надається позичальнику шляхом перерахування коштів на банківський картковий рахунок позичальника за реквізитами його банківської платіжної картки, зазначеними в реєстраційній анкеті.
Пунктом 2.2 договору передбачено, що датою надання позики є дата списання грошових коштів із поточного рахунку позикодавця на банківський картковий рахунок позичальника.
Згідно з пунктом 3.1 договору позичальник здійснює повернення позики та сплату процентів відповідно до Загальних умов і графіка платежів, який є додатком № 1 до договору.
Пунктом 3.2 договору передбачено щоденне нарахування процентів на залишок фактичної заборгованості за позикою.
Відповідно до пункту 3.3 договору умови застосування зниженої процентної ставки пов`язані з дотриманням позичальником терміну повного повернення позики та відсутністю прострочення виконання зобов`язань понад один календарний день.
Згідно з пунктом 3.4 договору розмір процентної ставки, встановлений пунктом 1.1.1 договору, є незмінним протягом усього строку його дії та не може бути збільшений позикодавцем в односторонньому порядку.
Відповідно до пункту 5.2 договору до вимог, що виникають із нього або у зв`язку з ним, застосовується позовна давність тривалістю десять років.
Досліджуючи наданий позивачем Паспорт позики від 17 червня 2021 року, складений ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія», суд встановив, що зазначений документ містить інформацію про основні умови кредитування, зокрема суму позики — 2 000,00 грн, строк її надання — 20 днів, знижену процентну ставку — 2,19% на день (800% річних), стандартну процентну ставку — 2,60% на день (950% річних), загальні витрати за позикою — 876,80 грн та орієнтовну загальну вартість позики — 2 876,80 грн.
Зі змісту Паспорта позики вбачається, що зазначені в ньому загальні витрати та орієнтовна загальна вартість позики розраховані виходячи з визначеного строку кредитування — 20 днів. Водночас документ містить положення про застосування стандартної процентної ставки після закінчення строку надання позики у разі непогашення заборгованості. Даний паспорт був підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором "5717", що свідчить про ознайомлення позичальника з істотними характеристиками фінансової послуги до укладення відповідного договору.
Відповідно до довідки про ідентифікацію позичальника за договором № 555149933581 від 17.06.2021, ОСОБА_1 для підписання договору використовувався одноразовий ідентифікатор "5717". Зі змісту зазначеної довідки вбачається, що договір оформлювався в електронній формі з використанням засобів дистанційної ідентифікації.
Згідно квитанції №70638619749064139991282793565140 власником платіжної картки НОМЕР_1 в рамках кредитного договору №4980967 від 15.06.2021р. було отримано 15.06.2021р. кошти в сумі 5000,00 грн.
18 грудня 2023 року між ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» та ТОВ «Факторинг партнерс» укладено договір факторингу № 18/12-2023.
Відповідно до наданих документів за зазначеним договором факторингу відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами, зокрема за договором позики № 555149933581. А 01 квітня 2026 року між ТОВ «Алекскредит» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір відступлення права вимоги № АК 01-04/2026, на підставі якого позивач набув право вимоги за кредитним договором № 4980967.
Таким чином, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» наділено правом вимоги до Відповідача за даними договорами, що підтверджується також витягами з реєстру боржників, актами прийому - передачі Реєстру Боржників та платіжними дорученнями по оплатах за даними договорами.
Відповідно до розрахунку ТОВ "Факториниг Партнерс" станом на 23.06.2026р., заборгованість за кредитним договором 555149933581 за період з 18.12.2023р. по 23.06.2026р. становить: 4 602,50 грн, з яких:
2 000 грн — заборгованість за основною сумою кредиту;
2 602,50 грн — заборгованість за нарахованими процентами.
Заборгованість за комісіями, пенею, штрафами та іншими платежами в розрахунку не зазначена.
Відповідно розрахунку за кредитним договором № 4980967, заборгованість за період з 01.04.2026р. по 23.06.2026р. становить у розмірі 33100 грн, з яких 5000 грн — основна сума боргу та 28100 грн — нараховані проценти.
У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст.1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
За викладених обставин, суд резюмує, що без здійснення входу позичальником на сайт кредитодавця, без отримання ним умов договору (оферти) і повідомлення з одноразовим ідентифікатором та без введення відповідачем одноразового ідентифікатора, що означає прийняття пропозиції (акцепту), кредитний договір не був би укладеним.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 12 січня 2021 у справі №524/5556/19, від 28 квітня 2021року у справі №234/7160/20, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 18 червня 2021 року у справі №234/8079/20, від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19.
Отже, факт виникнення кредитних відносин є очевидним і встановленим, позаяк надані позивачем докази містять інформацію про підписання договору, за яким заявлено стягнути заборгованість, електронним цифровим підписом, зокрема за допомогою одноразового ідентифікатора, вчиненим з урахуванням положень ч. ч. 6, 12 п. 1 ст. 3, ст. 12, п. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», ч. 1 ст. 205 ЦК України.
Доказів про те, що персональні дані ОСОБА_1 (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки на яку здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, номер телефону, електронна адреса) були використані кредитором чи іншими особами для укладення кредитного договору від його імені, відповідачем не надані.
За приписами ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
ОСОБА_1 не заявляв зустрічні позовні вимоги щодо безгрошовості кредитних договорів на підставі положень ст.1051 ЦК України.
Крім того, суд акцентує увагу на те, що позивач є фінансовою, а не банківською установою, нормативно-правове регулювання діяльності яких має свої особливості, зокрема, що стосується вимог до первинної документації. ТОВ «Київська Торгово-Інвестиційна Компанія» та ТОВ «Алекскредит» не є банком, а тому не відкриває позичальнику рахунок, а лише здійснює перерахування кредитних коштів на вже існуючий рахунок позичальника у банківській установі.
Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення судом підлягають застосуванню ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зазначено, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).
Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 5 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20).
З матеріалів справи вбачається та підтверджується належними доказами те, що відповідач взяті на себе зобов`язання за кредитними договорами належним чином не виконав, кредитні кошти у повному обсязі у межах встановленого строку кредитування кредитодавцю не повернув, нараховані на підставі умов кредитного договору відсотки за користування кредитом не сплачував, тому оскільки відповідачем не було спростовано правильність здійсненого розрахунку, суд вважає, що прострочена заборгованість за кредитом №555149933581 від 17.06.2021р. та № 4980967 від 15.06.2021р. в розмірі 37702,50 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Відповідно до ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок відступлення права вимоги, а до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в тому обсязі та на тих умовах, які існували на момент переходу.
Ст. 516 ЦК України передбачає, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, а неповідомлення боржника не звільняє його від обов`язку виконання зобов`язання. Положення ч. 1 ст. 18 Закону України «Про споживче кредитування» встановлюють обов`язок повідомлення споживача, однак не передбачають недійсності відступлення у разі його недотримання.
Оцінюючи надані докази у їх сукупності відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд приходить до переконання, що кредитний договір між сторонами укладено належним чином, грошові кошти відповідачем отримано, зобов`язання з їх повернення не виконано, право вимоги до відповідача правомірно перейшло до позивача, а доказів погашення боргу відповідачем суду не надано.
Щодо звільнення від сплати відсотків за користування кредитом у зв`язку з тим, що Відповідач є військовослужбовцем, суд зазначає наступне.
Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 рокустаттю 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей`доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Пунктом 3 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію підпункту 3 пункту 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.
Згідно з положеннямиЗакону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року. За змістом ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Мобілізацією, згідно з положеннями наведеної статті, є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.
У частині 4 статті 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію`зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду. Таким чином, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію`надано визначення поняттю демобілізації як комплексу заходів, спрямованих, серед іншого, на планомірне переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, на організацію і штати мирного часу.
Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року у справі №813/402/17 дійшла висновку про те, що за змістом наведених вище визначень, навіть за не введення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.
Відповідно до п. 13 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення. Аналіз ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» дає підстави зробити висновок, що перелік пільг військовослужбовців та членів їх сімей закріплений у п. 1-12 цього Закону та право на отримання саме цих пільг потребує наявність відповідного посвідчення.
Разом з цим, п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення. Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі №522/12270/15-ц.
Крім того,указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/202в Україні введено воєнний стан, який наразі триває.
З матеріалів справи встановлено, що відповідач ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 АДРЕСА_2 , відповідно до наказу про зарахування №242 від 07.09.2022р. по даний час. Кредитні договора ж були укладені №555149933581 - 17.06.2021р. , відсотки за ним нараховані за період з 17.06.2021р по 05.08.2021р. Кредитний договір " 4980967- 15.06.2021р., відсотки нараховані за період з 15.06.2021р по 01.01.2022р. , а тому на останнього не поширюються пільги, передбачені пунктом 15статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
У зв`язку із задоволенням позовних вимог на підставі ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн, які сплачені при подачі позовної заяви
Щодо відшкодування витрат на оплату правничої допомоги, судом встановлено, що сума в розмірі 13000,00 гривень за надані послуги правничої допомоги є неспіврозмірною виконаній адвокатом роботі, розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним. Даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, у спорах такого характеру, за відсутності протиріч між наявними у справі доказами, судова практика є сталою, застосування великої кількості законів спірні правовідносини не передбачають, матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження та збирання б яких адвокат витратив значний час. Участі в судових засіданнях адвокат не приймав.
З огляду на викладене, суд враховуючи принципи співрозмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, обсягом та змістом наданих адвокатських послуг і виконаних робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви представника позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу. Достатньою компенсацією витрат позивача на професійну правничу допомогу буде менша сума, ніж розмір відшкодування, вказаний представником позивача у своїй заяві.
Керуючись ст. 13, 81, 141, 263-265, 268, 273, 279, 354 ЦПК України, на підставі ст. 526, 527, 530, 610-611, 625, 629, 638, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України, суд,-
В И Р І Ш И В :
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (03150 м. Київ, вул. Гедройця Єжи, буд. 6, офіс 521) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором- задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» ) заборгованість за кредитними договорами в розмірі 37702 ( тридцять сім тисяч сімсот дві) грн. 50 коп., судовий збір у розмірі 2 662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн.
Рішення суду може бути оскаржено, шляхом подачі апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст рішення складено 30.10.2026 року.
Учасники справи:
Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (03150 м. Київ, вул. Гедройця Єжи, буд. 6, офіс 521), ЄДРПОУ:42640371.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ( АДРЕСА_1 ).
Суддя:
Оригінал: reyestr.court.gov.ua