Окрема думка від 13 жовтня 2026 р. у справі №925/1874/13 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ОКРЕМА ДУМКА

14 жовтня 2026 року

м. Київ

cправа № 925/1874/13

судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Огородніка К. М.

на постанову Верховного Суду від 14.10.2026 у справі № 925/1874/13, ухвалену за результатами розгляду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлідербуд" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2026

Короткий виклад історії справи

12.12.2013 Господарський суд Черкаської області ухвалою порушив провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства "Бізнес-Гранд" (далі - ПП "Бізнес-Гранд", боржник), введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Гусака Ю. М.

24.11.2016 Господарський суд Черкаської області постановою визнав боржника банкрутом, ліквідатором банкрута призначив арбітражного керуючого Гусака Ю.М.

08.02.2024 Господарський суд Черкаської області ухвалою призначив ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Заріцького Ю. М.

30.01.2026 зборами кредиторів боржника прийнято рішення (протокол №3) про схвалення плану санації боржника та зобов`язання голови комітету кредиторів - Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлідербуд" (далі - ТОВ "Укрлідербуд", скаржник) звернутися до суду з клопотанням про введення процедури санації та затвердження плану санації, призначення керуючим санацією арбітражного керуючого Заріцького Ю. М.

02.02.2026 голова комітету кредиторів на підставі рішення зборів кредиторів (протокол №3 від 30.01.2026) звернувся до господарського суду з клопотанням про припинення процедури ліквідації, введення процедури санації та затвердження плану санації боржника, призначення керуючим санацією арбітражного керуючого Заріцького Ю. М.

Ухвалою від 16.03.2026 Господарський суд Черкаської області постановив задовольнити клопотання голови комітету кредиторів ТОВ "Укрлідербуд" від 02.02.2026 про перехід до процедури санації боржника; припинити процедуру ліквідації боржника; припинити повноваження арбітражного керуючого Заріцького Ю. М. як ліквідатора боржника; ввести процедуру санації боржника; затвердити план санації ПП "Бізнес-Гранд", схвалений зборами кредиторів 30.01.2026, протокол №3; призначити керуючим санацією боржника арбітражного керуючого Заріцького Ю. М.

Затверджуючи план санації із застосуванням до боржника процедури санації, суд першої інстанції виходив з того, що:

у боржника наявна кредиторська заборгованість у загальній сумі 241957785,03 грн;

за боржником обліковується земельна ділянка площею 1,204 га, яка перебуває під арештом за ухвалою суду у межах кримінального провадження;

належні боржнику транспортні засоби, які перебували у розшуку, були списані за рішенням комітету кредиторів;

інші активи у боржника відсутні;

зборами кредиторів боржника прийнято рішення про доцільність припинення ліквідаційної процедури боржника та застосування щодо нього процедури санації;

скасування арешту, накладеного в межах кримінального провадження, в силу приписів статті 174 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), не може здійснюватися судами інших юрисдикцій, у зв`язку з чим реалізувати належну боржнику земельну ділянку, яка перебуває під арештом у кримінальному провадженні, отримати кошти від продажу цього активу та спрямувати їх на погашення боргів у цій господарській справі можливість відсутня;

кредитори, які заперечили проти затвердження плану санації, конкретних сум, які вони могли б отримати у разі продовження ліквідаційної процедури, не вказали і розрахунку цих сум та доказів на підтвердження цьому не надали. Суд вважає, що продовження ліквідаційної процедури лише збільшує судові витрати (пов`язані з оплатою послуг ліквідатора банкрута) та прямо пропорційно зменшує суму коштів, яка могла б бути спрямована на погашення вимог кредиторів за рахунок реалізації активів боржника;

поданий на затвердження суду план санації містить обов`язкові умови, визначені статтею 51 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ);

план санації розроблено Товариством з обмеженою відповідальністю "Девелопфуд" (далі -ТОВ "Девелопфуд"), яке виявило бажання взяти участь у санації боржника;

метою плану санації є відновлення платоспроможності боржника;

заходами з відновлення платоспроможності боржника є списання частини заборгованості, що є необхідним для відновлення його фінансової стабільності і дозволяє кредиторам отримати часткове задоволення своїх грошових вимог;

планом санації передбачається, що кредитори одного класу - четвертої черги задоволення вимог кредиторів на підставі статті 605 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) всі разом та кожен з них окремо звільняють боржника від сплати боргу в розмірі 97,7 відсотків від грошових вимог кожного із кредиторів, включених до четвертої черги задоволення вимог кредиторів;

третя особа - ТОВ "Девелопфуд", відповідно до КУзПБ, на умовах плану санації, враховуючи, що правове регулювання підстав та правових наслідків виконання зобов`язання іншою особою здійснюється згідно статті 528 ЦК України, приймає на себе зобов`язання з особистих та/або залучених коштів частково задовольнити грошові вимоги кожного із зазначених кредиторів у розмірі 2,3 відсотків від включених до четвертої черги задоволення вимог кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів;

кредиторські вимоги Державної податкової служби України в особі її філії Головного управління ДПС у Черкаській області у вигляді заборгованості зі сплати податків, станом на січень 2026 року є безнадійними, та на виконання положення абзацу третього частини третьої статті 52 КУзПБ списуються відповідно до умов даного плану санації;

строк виконання плану санації встановлено до 30.01.2027.

Не погодившись з постановленою ухвалою суду першої інстанції від 16.03.2026 (про перехід до процедури санації боржника та затвердження плану санації) конкурсні кредитори - Головне управління ДПС у Черкаській області та Акціонерне товариство "Сенс банк" (далі - АТ "Сенс банк") оскаржили означену ухвалу в апеляційному порядку.

Постановою від 30.06.2026 Північний апеляційний господарський суд ухвалив: апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області задовольнити; апеляційну скаргу АТ "Сенс банк" задовольнити; ухвалу Господарського суду Черкаської області від 16.03.2026 у справі №925/1874/13 скасувати; ухвалити нове рішення; відмовити у задоволенні клопотання голови комітету кредиторів ТОВ "Укрлідербуд" від 02.02.2026 про введення процедури санації та затвердження плану санації (схвалений зборами кредиторів 30.01.2026, протокол №3); справу № 925/1874/13 направити до Господарського суду Черкаської області для продовження розгляду.

Скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду та відмовляючи у задоволенні клопотання про введення процедури санації та затвердження плану санації, схваленого зборами кредиторів, суд апеляційної інстанції керувався таким:

представлений на затвердження план санації не відповідає вимогам статті 51 КУзПБ, позаяк не містить будь-яких конкретних заходів відновлення платоспроможності боржника та строку їх реалізації;

у плані санації містяться лише загальні твердження про те, що списання частини боргів (97,7%) та погашення іншої частини боргу (2,3%) сприятимуть відновленню платоспроможності та господарської діяльності. Спеціально зазначено, що частина боргу буде погашена залученим інвестором, проте план не містить умов, на яких боржник набуває зобов`язань перед інвестором за виконання останнім його зобов`язань;

план санації взагалі не містить переліку видів діяльності, які провадитиме боржник для відновлення своєї платоспроможності.

фактично представлений на затвердження план санації не має будь-якого економічного сенсу та є ширмою, за якою списується багатомільйонний борг, а права як боржника, так і кредиторів залишаються порушеними у зв`язку з недосягненням основної мети судових процедур банкрутства - відновлення платоспроможності та погашення вимог кредиторів, що є самостійною підставою для відмови в затвердженні плану санації.

ліквідних активів боржник не має (земельна ділянка перебуває під арештом у кримінальному провадженні, а транспортні засоби перебувають у розшуку та списані в ліквідаційній процедурі), відтак без вжиття таких заходів, як реструктуризація, перепрофілювання, одержання позик і кредитів, придбання оборотних та необоротних активів для їх використання у господарській діяльності, відновити платоспроможність боржника не є можливим;

прощення 97,7% боргів очевидно не сприятиме відновленню діяльності боржника, а погашення частини боргу третьою особою лише призведе до заміни кредитора у зобов`язанні, при цьому майнові права первісних кредиторів будуть порушені таким непропорційним втручанням.

Не погодившись із зазначеною постановою суду апеляційної інстанції, кредитор ТОВ "Укрлідербуд" оскаржив таку в касаційному порядку до Верховного Суду.

Короткий зміст постанови Верховного Суду

Постановою Верховного Суду від 14.10.2026 касаційну скаргу ТОВ "Укрлідербуд" залишено без задоволення, постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2026 у справі № 925/1874/13 залишено без змін.

Залишаючи без змін постанову апеляційного господарського суду від 30.06.2026 колегія суддів, погодилася в цілому з висновком про відсутність правових підстав для задоволення клопотання голови комітету кредиторів про введення процедури санації боржника та затвердження схваленого зборами кредиторів плану санації.

Мотиви колегії суддів полягали у такому:

процедура санації за своєю правовою та економічною природою не може слугувати інструментом формального, штучного списання пасивів боржника без реальної реанімації його господарської діяльності. Санація не є альтернативною формою безпідставного звільнення від виконання зобов`язань, а її застосування за відсутності чітких економічних передумов нівелює саму суть та мету правового регулювання відносин неспроможності;

процедура санації, ініційована на стадії ліквідації, не може використовуватися як інструмент для штучного затягування розгляду справи, ухилення від продажу майна або як спосіб нівелювання результатів ліквідаційної процедури, під час якої вже було встановлено фактичний стан активів боржника;

затверджуючи план санації боржника, господарський суд не повинен обмежуватися виключно формальною перевіркою дотримання процедурних вимог (наявність голосування зборів кредиторів, підписів тощо), а зобов`язаний здійснити повноцінний судовий контроль щодо суті запропонованих заходів. План санації має оцінюватися судом на предмет його реальності, економічної доцільності та виконуваності;

поданий на затвердження план санації не відповідає критеріям законності та реальності, оскільки позбавлений будь-якого економічного змісту;

згідно з частиною другою статті 51 КУзПБ план санації обов`язково повинен містити конкретні заходи щодо відновлення платоспроможності боржника та чіткий строк їх реалізації, натомість документ містить лише декларативні твердження загального характеру, а також списання 97,7% заборгованості та погашення лише 2,3% боргу;

у плані, за висновками суду другої інстанції, відсутній базовий складник - перелік конкретних видів господарської діяльності, які планує здійснювати боржник для генерування прибутку, а також фінансово-економічні розрахунки, які б підтверджували можливість виходу підприємства на рівень беззбитковості;

саме по собі списання (прощення) боргу чи його відстрочення є лише супутніми, допоміжними інструментами, які мають застосовуватися у комплексі з активними заходами (реструктуризація активів, перепрофілювання, зміна операційної моделі, модернізація тощо). Списання майже всього обсягу заборгованості за відсутності дієвих важелів відновлення бізнесу є нічим іншим, як "ширмою" для ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами, що суперечить визначенню санації (стаття 1 КУзПБ);

обґрунтованими є й висновки апеляційного суду щодо критичного стану активів боржника, які повністю спростовують висновки суду першої інстанції про життєздатність плану санації. Судом апеляційної інстанції встановлено, що в ліквідаційній процедурі було констатовано відсутність у Боржника ліквідного майна: єдина земельна ділянка перебуває під арештом у кримінальному провадженні, а транспортні засоби оголошені в розшук та списані;

за таких фактичних обставин відновлення господарської діяльності підприємства є неможливим без залучення зовнішніх ресурсів, одержання позик чи придбання нових оборотних/необоротних активів. Проте план санації не містить жодного з цих обов`язкових заходів фінансового оздоровлення;

план санації не визначає істотних умов, на яких боржник набуває зобов`язань перед інвестором за виконання останнім його зобов`язань. За таких умов погашення мізерної частини боргу інвестором призведе виключно до заміни кредитора у зобов`язанні (активної трансформації самого бізнесу не відбудеться), тоді як майнові права первісних кредиторів будуть грубо та непропорційно порушені внаслідок списання 97,7% їхніх вимог. Таке втручання у майнові права кредиторів є очевидно несправедливим, порушує баланс інтересів та не відповідає принципу пропорційності;

відсутність у плані санації реальних, обґрунтованих та підтверджених заходів щодо відновлення господарської діяльності підприємства та чітких строків їх реалізації є самостійною та достатньою правовою підставою для відмови в затвердженні такого плану судом.

Мотиви незгоди з постановою Верховного Суду

Не погодившись із резолютивною частиною та з мотивами, викладеними в зазначеній постанові Верховного Суду, на підставі приписів частини третьої статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) викладаю окрему думку, суть якої полягає в такому.

На моє переконання, наведені вище мотиви більшості суддів із колегії щодо правової природи процедури санації та ролі господарського суду при затвердженні плану санації боржника є загалом правильними, однак помилковим є неврахування обставин цієї конкретної справи про банкрутство, у якій провадження порушено (відкрито) ухвалою суду від 12.12.2013, ліквідаційна процедура триває з 24.11.2016, та, головне, у якій судами попередніх інстанцій встановлена відсутність у боржника ліквідного майна.

Відтак, не погоджуючись із висновками більшості суддів із колегії, вважаю, що під час касаційного перегляду не було належним чином враховано принципи пропорційності та розумності строків судового провадження, а також економічну мету процедур банкрутства та пріоритет реального, хоч і часткового, задоволення вимог кредиторів (за схваленим зборами кредиторів планом санації) над безрезультатним продовженням ліквідаційної процедури.

Наведену правову позицію пояснюю таким.

Щодо обмеженості строку ліквідаційної процедури

Відмовляючи у затвердженні плану санації, суд апеляційної інстанції керувався формальною невідповідністю умов такого плану законодавству, однак залишив поза увагою те, які наслідки матиме таке рішення для тривалості провадження та фактичної можливості захисту майнових прав учасників (як кредиторів, так і боржника).

Відповідно до змісту частини першої статті 58 КУзПБ ліквідаційна процедура відкривається на визначений судом строк, який не може перевищувати дванадцяти місяців.

Зазначене законодавче обмеження свідчить, що ліквідаційна процедура за своєю правовою природою є строковою. Сплив зазначеного строку хоч і не свідчить про автоматичне припинення ліквідаційної процедури, проте навіть за можливості продовження окремих ліквідаційних заходів таке продовження повинно мати об`єктивне виправдання, відповідати меті провадження та забезпечувати реальну перспективу задоволення вимог кредиторів.

Провадження у справі про банкрутство ПП "Бізнес-Гранд", як зазначалось порушено ухвалою суду від 12.12.2013, а постановою суду від 24.11.2016 боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Отже, на момент вирішення питання судом першої інстанції щодо затвердження плану санації провадження у цій справі тривало більше дванадцяти років, із яких більш як дев`ять років боржник перебував у ліквідаційній процедурі.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, здійснення відносно боржника ліквідаційної процедури протягом зазначеного тривалого періоду не привело до задоволення вимог кредиторів у спосіб, який би дозволив завершити провадження у справі у встановленому законом порядку.

Право на розгляд справи упродовж розумного строку є самостійною складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

У контексті процедур банкрутства зазначена гарантія має особливе значення, оскільки тривалість провадження безпосередньо впливає на можливість кредиторів отримати задоволення своїх вимог, а боржника - визначити подальшу правову та економічну долю.

У цьому зв`язку заслуговує на увагу практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах "Фесенко проти України" (Fesenko v. Ukraine) та "Парінов проти України" (Parinov v. Ukraine), на якій ґрунтується аргументація щодо неприпустимості надмірної тривалості судового провадження.

Значення цих рішень для цієї справи полягає у необхідності оцінювати тривалість судового провадження не лише формально, з огляду на передбачені національним законом процесуальні механізми, а й з позиції фактичної ефективності судового захисту.

У практиці ЄСПЛ розумність тривалості провадження оцінюється з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема її складності, поведінки заявника, поведінки компетентних органів та значення предмета спору для заінтересованих осіб.

Сама по собі складність справи про банкрутство, множинність її учасників або необхідність здійснення ліквідаційних заходів не можуть слугувати універсальним виправданням будь-якої тривалості провадження.

Держава, здійснюючи правосуддя, повинна забезпечувати таку організацію судових процедур, за якої реалізація процесуальних прав учасників не призводитиме до невиправданого зволікання із остаточним вирішенням питання про їхні цивільні права та обов`язки.

У справі, яка переглядається, протягом більш як дев`яти років безрезультатно здійснювалася ліквідаційна процедура, яка не забезпечила остаточного вирішення питання про задоволення вимог кредиторів та закриття провадження.

На моє переконання, значна тривалість ліквідаційної процедури у цій справі сама по собі є обставиною, що потребує посиленого судового контролю з погляду дотримання принципу розумного строку.

Проте скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду та відмовляючи у затвердженні плану санації, всупереч волевиявленню зборів кредиторів, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові від 30.06.2026 залишив поза увагою недоцільність подальшого перебування боржника у ліквідаційній процедурі, продовження якої створює істотний ризик порушення конвенційної гарантії розумного строку.

Вважаю, що в цій справі апеляційний господарський суд, з висновком якого погодилася більшість із колегії суддів Верховного Суду, не надав належного значення конвенційному аспекту спірних правовідносин, фактично погодившись із подальшим продовженням ліквідаційної процедури без визначення реалістичних перспектив її завершення.

Таким чином, принцип розумного строку, закріплений у пункті 1 статті 6 Конвенції, мав бути врахований як самостійний аргумент на користь вибору тієї передбаченої законом процедури банкрутства, яка за конкретних обставин здатна забезпечити найефективніше погашення вимог кредиторів.

У цій справі більшість суддів із колегії фактично погодилася з висновком апеляційного суду про необхідність продовження ліквідаційної процедури, не надавши належної оцінки тому, що така процедура вже протягом більш як дев`яти років не забезпечувала досягнення своєї мети.

Вважаю, що такий підхід не забезпечує належного балансу між судовим контролем та автономією волевиявлення зборів кредиторів, а, крім того, порушує конвенційну гарантію розумного строку.

Щодо неврахування ефективності продовження ліквідаційної процедури

Не можу погодитися з підходом більшості суддів з колегії, за яким продовження ліквідаційної процедури фактично визнається прийнятною альтернативою запропонованій санації без належної оцінки результативності попередньої ліквідації та перспектив її завершення.

Як мною зазначено вище, здійснення відносно боржника ліквідаційної процедури протягом більш як дев`яти років, що істотно перевищує законодавчо визначену тривалість такої процедури, не забезпечило задоволення вимог кредиторів.

Водночас судами встановлено, що загальна сума кредиторської заборгованості боржника становить 241 957 785,03 грн, тоді як за боржником обліковується лише земельна ділянка площею 1,204 га, яка, однак, перебуває під арештом, накладеним у межах кримінального провадження (що перешкоджає її реалізації в ліквідаційній процедурі), та транспортні засоби, які перебували в розшуку та були списані за рішенням комітету кредиторів.

Отже, зазначені обставини, що встановлені судом першої інстанції та не спростовані апеляційним господарським судом, свідчать про відсутність очевидних передумов для швидкого та ефективного завершення ліквідаційної процедури.

При цьому подальше продовження ліквідаційної процедури зумовлює додаткові витрати на здійснення повноважень арбітражного керуючого (ліквідатора) та проведення необхідних процедурних заходів.

30.01.2026 збори кредиторів прийняли рішення про схвалення плану санації боржника, який передбачав, зокрема, погашення частини вимог кредиторів четвертої черги в розмірі 2,3 % за рахунок коштів третьої особи - ТОВ "Девелопфуд", прощення решти 97,7 % відповідних вимог та виконання плану санації до 30.01.2027.

На моє переконання, колективне волевиявлення учасників конкурсного провадження породжує юридично значущі наслідки для всіх його учасників, тому подальше заперечення окремим кредитором правомірності затвердження схваленого зборами кредиторів плану санації повинно мати належне обґрунтування.

Своєю чергою, кредитор АТ "Сенс Банк", який оскаржив зазначену ухвалу в апеляційному порядку та стверджував про непропорційність умов плану санації щодо списання заборгованості в розмірі 97,7 % та погашення 2,3 % вимог кредиторів, не навів переконливого обґрунтування стосовно того, у який спосіб повернення до більш як дев`ятирічної процедури ліквідації за відсутності ліквідного майна боржника краще захистить його права як кредитора, ніж у процедурі санації відповідно до викладених у плані санації умов.

Отже, за встановлених у цій справі обставин, затвердження плану санації створювало правову можливість хоч і часткового, та все ж погашення заборгованості у визначений строк, тоді як повернення до ліквідаційної процедури зберігатиме стан тривалої правової невизначеності без очевидної перспективи завершення провадження.

Ухвалою суду першої інстанції від 16.03.2026 припинено ліквідаційну процедуру боржника, введено процедуру санації та затверджено схвалений кредиторами план санації.

Керуючись критеріями оцінки доказів та доказування, суд першої інстанції з`ясував, що поданий на затвердження суду план санації розроблений ТОВ "Девелопфуд", яке виявило бажання взяти участь у санації боржника, та схвалений зборами кредиторів; план санації містить обов`язкові умови, визначені статтею 51 КУзПБ, а його метою є відновлення платоспроможності боржника шляхом списання частини заборгованості, що є необхідним для відновлення фінансової стабільності боржника і дозволяє кредиторам отримати часткове задоволення своїх грошових вимог.

Тож затверджуючи план санації, місцевий господарський суд обґрунтовано виходив із того, що продовження ліквідації збільшуватиме витрати на її проведення, тоді як план санації створює можливість отримання кредиторами хоча б часткового задоволення вимог у визначений строк.

На моє переконання, такий підхід відповідає меті законодавства про банкрутство та принципу пропорційності, адже захист прав кредиторів не може зводитися виключно до збереження номінального розміру їхніх вимог у реєстрі за відсутності реальної можливості отримати виконання. Ефективність захисту майнового права визначається не лише формальним визнанням відповідної вимоги, але й можливістю її фактичного задоволення.

Тому в умовах тривалої безрезультатної ліквідації погоджене зборами кредиторів часткове погашення вимог, вважаю, становило більш ефективний спосіб захисту їхніх майнових інтересів, ніж невизначене за строками очікування реалізації арештованого у межах кримінального провадження майна, а саме земельної ділянки площею 1,204 га при обсязі кредиторської заборгованості в розмірі 241 957 785,03 грн.

Натомість Північний апеляційний господарський суд постановою від 30.06.2026 скасував зазначену ухвалу суду першої інстанції, відмовив у затвердженні плану санації та направив справу для продовження розгляду на стадію ліквідаційної процедури.

На мою думку, судове рішення, наслідком якого є повернення до тривалої та фактично безрезультатної ліквідаційної процедури, повинно містити переконливі мотиви того, яким чином таке повернення забезпечить ефективніший захист прав кредиторів порівняно з виконанням схваленого зборами кредиторів плану санації.

В оскаржуваній постанові апеляційного суду, з висновками якого погодилася більшість суддів із колегії, такого належного порівняльного обґрунтування, вважаю, не наведено.

Більш того, суд апеляційної інстанції фактично ототожнив відновлення платоспроможності з обов`язковим відновленням активної господарської діяльності підприємства, проте наведені поняття не є тотожними.

Частина друга статті 51 КУзПБ прямо передбачає можливість застосування як заходів з відновлення платоспроможності, зокрема, прощення боргу чи його частини, виконання зобов`язань боржника третіми особами та інших заходів (до прикладу списання податкового боргу за відповідних умов), які не суперечать Кодексу.

Тож відновлення платоспроможності боржника може досягатися не лише шляхом перепрофілювання, одержання позик і кредитів, придбання оборотних та необоротних активів для їх використання у господарській діяльності (як зазначив апеляційний суд), але й шляхом реструктуризації пасивів, зменшення боргового навантаження та виконання зобов`язань іншими особами.

У цьому зв`язку сама по собі величина частки списання заборгованості у розмірі 97,7 % (за умов погашення решти заборгованості в розмірі 2,3 % за рахунок коштів третьої особи) не може бути самостійною підставою для відмови в затвердженні плану санації, коли відповідне рішення, як встановив місцевий господарський суд, прийняте у встановленому законом порядку зборами кредиторів та не порушує імперативних приписів КУзПБ.

Більш того, висновок суду апеляційної інстанції про економічну недоцільність запропонованого плану мав ґрунтуватися на конкретних обставинах та належних доказах, які свідчать про його невиконуваність або порушення імперативних вимог законодавства.

Саме лише переконання апеляційного суду в тому, що санація повинна передбачати іншу модель відновлення платоспроможності, не є достатньою підставою для відмови в затвердженні плану.

За наведених мотивів, висновок суду апеляційної інстанції про невідповідність плану санації критеріям законності та реальності (через відсутність його економічного змісту) лише з огляду на те, що такий план передбачає прощення значної частини заборгованості, не відповідає системному тлумаченню статей 1, 50 та 51 КУзПБ.

Вважаю також недостатньо обґрунтованим висновок апеляційного суду про те, що виконання зобов`язань боржника третьою особою обов`язково призведе лише до заміни кредитора у зобов`язанні.

Сам по собі факт участі інвестора не дає підстав автоматично стверджувати, що після погашення вимог кредиторів у боржника виникне тотожне за обсягом зобов`язання перед інвестором.

Тому відповідний висновок повинен ґрунтуватися на дослідженні конкретних умов плану (чого апеляційним судом здійснено не було), а не на припущенні щодо правових наслідків участі третьої особи.

Узагальнюючи наведене, вважаю, що під час вирішення цієї справи більшість суддів із колегії не врахувала сукупності юридично значущих обставин, які мали визначальне значення для правильного застосування законодавства про банкрутство та полягали у такому:

рішення про схвалення плану санації було прийняте зборами кредиторів, а запропонований план санації передбачав заходи, визначені приписами статті 51 КУзПБ, зокрема прощення частини заборгованості та виконання решти зобов`язань боржника третьою особою;

ліквідаційна процедура боржника тривала більш як дев`ять років, істотно перевищивши визначений законом строк, і не забезпечила завершення провадження та задоволення вимог кредиторів. За таких обставин її подальше продовження без обґрунтованої перспективи отримання кращого економічного результату не може вважатися ефективним способом захисту прав учасників справи, у тому числі кредиторів;

більш як дванадцятирічна тривалість провадження у цій справі про банкрутство (з яких більш як дев`ять років у ліквідаційній процедурі) потребувала особливо ретельної оцінки з позиції пункту 1 статті 6 Конвенції та практики ЄСПЛ щодо права на розгляд справи упродовж розумного строку;

оцінка ефективності введення процедури санації повинна була здійснюватися господарськими судами у порівнянні з реальними, а не гіпотетичними результатами ліквідаційної процедури, з урахуванням відсутності ліквідних активів боржника, збільшення витрат на продовження ліквідаційної процедури та перспектив задоволення вимог кредиторів.

За встановлених у цій справі обставин затвердження плану санації, на моє переконання, створювало правову можливість врегулювання заборгованості у визначений строк, тоді як повернення до ліквідаційної процедури зберігає стан тривалої правової невизначеності без очевидної перспективи завершення провадження.

Вважаю, що суд першої інстанції, затверджуючи план санації, належним чином урахував фактичний стан боржника, волевиявлення кредиторів та необхідність забезпечення ефективного, хоч і часткового, задоволення їхніх вимог.

Натомість висновки суду апеляційної інстанції, підтримані більшістю колегії суддів касаційного суду, ґрунтуються на надмірно обмежувальному розумінні можливих заходів санації та не враховують усіх істотних обставин цієї справи.

З огляду на викладене вважаю, що Верховний Суд мав задовольнити касаційну скаргу ТОВ "Укрлідербуд", скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2026 та залишити в силі ухвалу Господарського суду Черкаської області від 16.03.2026 у справі №925/1874/13.

Суддя К. М. Огороднік