Суд: Ладижинський міський суд Вінницької області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Кримінальне
Категорія: Самовільне залишення військової частини або місця служби
Дата: 01 листопада 2026 р.
Справа: №135/1586/26
Суддя: Волошина Т. В.
Справа № 135/1586/26
Провадження № 1-кп/135/213/26
ВИРОК
іменем України
02.11.2026 м. Ладижин
Ладижинський міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ладижин кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03 грудня 2024 року за № 62024050010014837, за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ладижин Вінницької області, громадянина України, який зареєстрований і проживає за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця, із середньою спеціальною освітою, одруженого, який має на утриманні неповнолітню дитину, раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України,
за участю сторін кримінального провадження: прокурора ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_5 ,
ВСТАНОВИВ:
І. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним
17 травня 2022 року відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 159 від 17.05.2022 молодшого сержанта ОСОБА_3 призвано на військову службу під час мобілізації та направлено для її проходження до військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 по особовому складу № 78-РС від 03.03.2024 ОСОБА_3 призначено на посаду гранатометника 2 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_3 . Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 по стройовій частині № 65 від 04.03.2024 його, як такого, що прибув із військової частини НОМЕР_2 , зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_3 , і він вважається таким, що з 04 березня 2024 року приступив до виконання службових обов`язків.
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 № 72 від 10.03.2024 молодшого сержанта ОСОБА_3 призначено на посаду гранатометника 2 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти цієї військової частини.
Отже, ОСОБА_3 проходив військову службу за призовом під час мобілізації у військовому званні молодшого сержанта.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року. Строк його дії надалі продовжувався; воєнний стан діяв протягом установлених судом періодів самовільної відсутності ОСОБА_3 .
Відповідно до статей 17, 65 Конституції України, статті 17 Закону України «Про оборону України», частини першої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, статей 11, 16, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України ОСОБА_3 був зобов`язаний додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, сумлінно виконувати військовий обов`язок і свої службові обов`язки, додержуватися військової дисципліни та виконувати накази командирів і начальників.
Проте ОСОБА_3 учинив кримінальні правопорушення за таких обставин.
24 березня 2024 року в невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 19 год 00 хв, молодший сержант ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання долати труднощі військової служби, з метою тимчасового ухилення від її проходження, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання службових обов`язків, без дозволу командування та начальників, яким був підпорядкований за службою, без поважних причин самовільно залишив місце служби — місце тимчасового розташування 2 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_3 у населеному пункті АДРЕСА_2 .
Після цього ОСОБА_3 в умовах воєнного стану ухилявся від проходження військової служби понад три доби — до 20 квітня 2026 року, коли його в супроводі представників Військової служби правопорядку було доставлено до військової частини НОМЕР_1 , у зв`язку з чим його самовільну відсутність було припинено.
Протягом зазначеного періоду ОСОБА_3 обов`язків військової служби не виконував, перебував поза межами військової частини, правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби не повідомляв та проводив час на власний розсуд.
Відповідно до пункту 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 127 від 20.04.2026 молодшого сержанта ОСОБА_3 включено до списку тимчасово прибулого особового складу цієї військової частини.
26 квітня 2026 року в невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 09 год 00 хв, молодший сержант ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання долати труднощі військової служби, з метою тимчасового ухилення від її проходження, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання службових обов`язків, без дозволу командування та начальників, яким був підпорядкований за службою, без поважних причин самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 — її базовий табір у АДРЕСА_1 .
Після цього ОСОБА_3 в умовах воєнного стану ухилявся від проходження військової служби понад три доби — до 10 серпня 2026 року, коли його виявили працівники поліції за місцем проживання в м. Ладижин Вінницької області.
Протягом зазначеного періоду ОСОБА_3 обов`язків військової служби не виконував, перебував поза межами військової частини, правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби не повідомляв та проводив час на власний розсуд.
ІІ. Позиція обвинуваченого
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень визнав у повному обсязі, висловив жаль із приводу вчиненого та зазначив, що готовий нести передбачену законом кримінальну відповідальність.
Щодо першого епізоду ОСОБА_3 пояснив, що проходив військову службу в НОМЕР_4 окремій бригаді морської піхоти, у військовій частині НОМЕР_3 . Під час переміщення підрозділу до нового місця базування в населеному пункті Малотаранівка старшина наказав прибрати будинок, у якому особовий склад мав перебувати до виходу на бойову позицію. За словами обвинуваченого, старшина запевнив, що попередньо перевірив будівлю та не виявив вибухонебезпечних предметів і розтяжок. Однак під час прибирання з-під підвіконня випала граната та спрацювала прихована розтяжка. Унаслідок вибуху троє його побратимів зазнали поранень. На місце події прибули представники Військової служби правопорядку та працівники поліції. Пораненим надали першу допомогу та евакуювали їх до госпіталю.
Обвинувачений зазначив, що одразу після вибуху командири наказали йому готуватися до виконання бойового завдання, не поцікавившись, за його словами, його фізичним і психологічним станом. Через сильний шок та психологічний тиск він разом з іншим військовослужбовцем вирішив залишити місце служби. Підтвердив, що жодних документів про відрядження чи дозвільних документів на залишення місця служби не мав та усвідомлював, що залишає його самовільно, однак у тому психологічному стані не бачив іншого виходу.
Після залишення місця служби в березні 2024 року, за його словами, протягом двох років перебував удома в м. Ладижин за зареєстрованим місцем проживання, нікуди не виїжджав і не переховувався. 20 квітня 2026 року його затримали працівники поліції та доставили до підрозділу Військової служби правопорядку в АДРЕСА_1 , звідки супроводили до військової частини НОМЕР_1 для подальшого проходження військової служби.
Щодо другого епізоду ОСОБА_3 пояснив, що перебував у базовому таборі військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_1 близько трьох-чотирьох днів. Основною причиною залишення цієї військової частини назвав тяжкий стан здоров`я матері, яка перенесла операцію та потребувала стороннього догляду. Зазначив, що інвалідність матері не встановлена, догляд за нею офіційно не оформлений, а документального підтвердження наведених обставин він надати не може.
Після залишення військової частини 26 квітня 2026 року знову перебував удома за зареєстрованим місцем проживання в м. Ладижин, де доглядав за матір`ю та допомагав родині до 10 серпня 2026 року, коли його повторно виявили правоохоронці.
ОСОБА_3 висловив негативне ставлення до власних дій та зазначив, що усвідомлює неправильність своєї поведінки. Повідомив, що прагне загладити провину та готовий негайно вирушити на фронт у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_6 , який надав письмову згоду на його повернення.
ІІІ. Порядок дослідження доказів та встановлення неоспорюваних обставин
Обвинувачений ОСОБА_3 повністю визнав вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 407 КК України. Обвинувачений, його захисник ОСОБА_5 та прокурор не оспорювали фактичних обставин обох діянь, викладених в обвинувальному акті, та не заперечували проти визнання недоцільним дослідження доказів щодо цих обставин.
Суд з`ясував, що зазначені учасники судового провадження правильно розуміють зміст обставин, докази щодо яких запропоновано не досліджувати, та пересвідчився у добровільності їхніх позицій. Учасникам судового провадження роз`яснено передбачені частиною третьою статті 349 КПК України наслідки такого порядку дослідження доказів, а саме те, що вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
З`ясувавши думку учасників судового провадження щодо обсягу доказів та порядку їх дослідження, перевіривши дотримання зазначених умов, суд відповідно до частин другої та третьої статті 349 КПК України ухвалою визнав недоцільним дослідження доказів щодо фактичних обставин обох діянь, які ніким не оспорювалися, та визначив такий обсяг і порядок дослідження доказів: допит обвинуваченого, дослідження документів, що характеризують його особу та стосуються стану здоров`я.
Відповідно до визначеного порядку суд допитав ОСОБА_3 щодо обставин кожного з двох інкримінованих йому діянь та дослідив зазначені документи. Наведені обвинуваченим пояснення щодо вибуху під час перебування в місці служби та необхідності догляду за матір`ю не супроводжувалися запереченням фактичних обставин пред`явленого обвинувачення.
З урахуванням показань обвинуваченого, відсутності спору щодо фактичних обставин обох діянь та дотримання вимог частини третьої статті 349 КПК України суд визнає ці обставини, викладені в розділі І цього вироку, встановленими.
IV. Правова кваліфікація кримінальних правопорушень
За встановлених судом обставин ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_3 , 24 березня 2024 року в умовах воєнного стану, без дозволу командування та без поважних причин, з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби самовільно залишив місце служби — місце тимчасового розташування 2 мотопіхотної роти цієї військової частини в населеному пункті АДРЕСА_2 . Його самовільна відсутність тривала понад три доби — до 20 квітня 2026 року, коли його в супроводі представників Військової служби правопорядку було доставлено до військової частини НОМЕР_1 .
Після доставлення до військової частини НОМЕР_1 та включення до списку тимчасово прибулого особового складу цієї військової частини ОСОБА_3 26 квітня 2026 року в умовах воєнного стану, без дозволу командування та без поважних причин, з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 — її базовий табір у АДРЕСА_1 . Його самовільна відсутність тривала понад три доби — до 10 серпня 2026 року, коли його виявили працівники поліції за місцем проживання в м. Ладижин Вінницької області.
Отже, суд кваліфікує дії ОСОБА_3 за частиною п`ятою статті 407 КК України як самовільне залишення місця служби військовослужбовцем без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, а також самовільне залишення військової частини військовослужбовцем без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Ухвалою суду від 28 вересня 2026 року відмовлено в задоволенні клопотання захисника про звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності на підставі частини п`ятої статті 401 КК України та закриття кримінального провадження.
V. Мотиви призначення покарання
Призначаючи ОСОБА_3 покарання, суд керується положеннями статей 50 та 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також необхідність призначення покарання, достатнього для його виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень ним та іншими особами.
Кримінальні правопорушення, передбачені частиною п`ятою статті 407 КК України, відповідно до статті 12 КК України належать до тяжких злочинів. Санкція частини п`ятої статті 407 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років.
Оцінюючи ступінь тяжкості вчиненого, суд ураховує, що ОСОБА_3 учинив два самостійні діяння проти встановленого порядку проходження військової служби. Кожний із періодів його самовільної відсутності характеризувався значною тривалістю: перший — з 24 березня 2024 року до 20 квітня 2026 року, другий — з 26 квітня 2026 року до 10 серпня 2026 року. Протягом цих періодів обвинувачений обов`язків військової служби не виконував. Після припинення першого періоду самовільної відсутності, доставлення до військової частини НОМЕР_1 та включення до списку тимчасово прибулого особового складу цієї військової частини він знову самовільно залишив її розташування.
Щодо особи обвинуваченого суд ураховує, що ОСОБА_3 раніше не судимий, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, є учасником бойових дій, що підтверджується копією відповідного посвідчення. За місцем проживання відомості негативного характеру щодо нього відсутні, за місцем військової служби він характеризується посередньо. Згідно з дослідженими документами на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває.
Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_3 , суд відповідно до пункту 1 частини першої статті 66 КК України визнає щире каяття. Такий висновок суд робить з урахуванням не лише повного визнання обвинуваченим вини, а й висловленої ним негативної оцінки власної поведінки, жалю з приводу вчиненого та прагнення загладити провину. Інших обставин, що пом`якшують покарання, суд не встановив.
Як дані, що мають значення для індивідуалізації покарання, суд також ураховує заявлений ОСОБА_3 намір продовжити військову службу та письмову згоду командира військової частини НОМЕР_1 на її продовження.
Обставиною, що обтяжує покарання, суд відповідно до пункту 1 частини першої статті 67 КК України визнає вчинення злочину повторно, оскільки після припинення першого кримінального правопорушення ОСОБА_3 учинив нове самостійне кримінальне правопорушення, передбачене тією самою частиною статті Особливої частини КК України.
Суд ураховує наведені обвинуваченим пояснення про психологічний стан після вибуху та необхідність догляду за матір`ю як повідомлені ним причини своєї поведінки. Водночас самі ці пояснення не дають достатніх підстав для визнання окремих обставин, що пом`якшують покарання.
Значну тривалість обох періодів самовільної відсутності та повторне вчинення злочину суд ураховує під час визначення строку позбавлення волі. Водночас відсутність попередніх судимостей, щире каяття, сімейний стан, наявність на утриманні неповнолітньої дитини, статус учасника бойових дій та висловлений намір продовжити військову службу суд ураховує на користь обрання мінімального строку покарання, передбаченого санкцією частини п`ятої статті 407 КК України.
Оцінивши наведені обставини в їх сукупності, суд доходить висновку, що покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_3 та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень ним та іншими особами.
Положення частини першої статті 69 та частини першої статті 75 КК України виключають у цьому кримінальному провадженні можливість призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, та звільнення від відбування покарання з випробуванням, оскільки ОСОБА_3 засуджується за кримінальні правопорушення, передбачені статтею 407 КК України, вчинені в умовах воєнного стану.
VI. Мотиви ухвалення інших рішень
Цивільний позов у цьому кримінальному провадженні не заявлявся. Процесуальні витрати та речові докази відсутні.
Ухвалою слідчого судді Ладижинського міського суду Вінницької області від 11 серпня 2026 року щодо ОСОБА_3 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням застави в розмірі 266 240 грн. Ухвалою суду від 28 вересня 2026 року строк тримання під вартою продовжено до 26 листопада 2026 року включно, а розмір застави залишено без змін.
За змістом статей 177, 178, 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, застосування якого потребує встановлення передбачених законом процесуальних ризиків та оцінки можливості запобігти їм шляхом застосування менш суворих запобіжних заходів.
Вирішуючи питання про запобіжний захід, суд ураховує, що ОСОБА_3 призначено покарання у виді п`яти років позбавлення волі, яке підлягає реальному відбуванню. Суд також бере до уваги значну тривалість обох періодів самовільної відсутності та те, що після припинення першого з них і доставлення до військової частини НОМЕР_1 обвинувачений знову самовільно залишив цю військову частину.
Не ототожнюючи самовільне залишення місця служби з переховуванням від суду, суд оцінює зазначені обставини в сукупності з призначеним покаранням як такі, що свідчать про збереження ризику переховування обвинуваченого з метою уникнення виконання вироку, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 177 КПК України.
Водночас суд бере до уваги пояснення ОСОБА_3 про перебування протягом періодів самовільної відсутності за зареєстрованим місцем проживання, відсутність попередніх судимостей, наявність постійного місця проживання, сімейних зв`язків, неповнолітньої дитини на утриманні, визнання вини та висловлений намір продовжити військову службу. Ці обставини зменшують ступінь зазначеного ризику, однак з огляду на встановлену поведінку обвинуваченого та призначене покарання не дають достатніх підстав вважати, що його можна належно відвернути застосуванням особистого зобов`язання або домашнього арешту.
Відповідно до статей 182, 183 КПК України застава може застосовуватися як альтернатива триманню під вартою з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків.
Раніше визначена щодо ОСОБА_3 застава в розмірі 266 240 грн відповідає 80 прожитковим мінімумам для працездатних осіб та перебуває в межах, установлених пунктом 2 частини п`ятої статті 182 КПК України для осіб, обвинувачених у вчиненні тяжкого злочину.
Оцінивши обставини кримінальних правопорушень, ступінь установленого процесуального ризику та дані про особу обвинуваченого, суд не вбачає підстав для скасування раніше визначеної можливості внесення застави. Її застосування в поєднанні з процесуальними обов`язками та можливістю звернення в дохід держави в разі їх невиконання спрямоване на забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Отже, суд вважає за необхідне залишити щодо ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили зі збереженням раніше визначеної можливості внесення застави в розмірі 266 240 грн.
У разі звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави суд вважає необхідним покласти на ОСОБА_3 обов`язки не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду та повідомляти суд про зміну місця проживання та/або місця роботи. Зазначені обов`язки спрямовані на забезпечення його доступності для суду та запобігання встановленому ризику переховування. Строк їх дії суд визначає до набрання вироком законної сили, але не довше двох місяців із дня ухвалення вироку.
На підставі частини п`ятої статті 72 КК України у строк призначеного ОСОБА_3 покарання підлягає зарахуванню строк попереднього ув`язнення з 10 серпня 2026 року — дня фактичного затримання — до дня набрання вироком законної сили включно, а в разі звільнення з-під варти до цього моменту — до дня фактичного звільнення включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Керуючись частиною третьою статті 349, статтями 177, 178, 182, 183, 194, 202, 368, 370, 373–377 КПК України, суд
УХВАЛИВ:
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_3 у вигляді тримання під вартою залишити без змін до набрання вироком законної сили зі збереженням раніше визначеної можливості внесення застави в розмірі 266 240 (двісті шістдесят шість тисяч двісті сорок) гривень.
ОСОБА_3 або заставодавець мають право внести заставу в зазначеному розмірі протягом дії цього запобіжного заходу.
У разі внесення застави звільнення ОСОБА_3 з-під варти здійснюється в порядку, передбаченому статтею 202 КПК України, за відсутності іншого судового рішення, яке передбачає тримання його під вартою.
З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави ОСОБА_3 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
У разі звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави покласти на ОСОБА_3 такі обов`язки: не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну місця проживання та/або місця роботи.
Строк дії зазначених обов`язків визначити до набрання вироком законної сили, але не довше двох місяців із дня ухвалення цього вироку.
Роз`яснити ОСОБА_3 обов`язок прибувати за викликом суду, а також те, що в разі неявки за викликом без поважних причин, неповідомлення про причини неявки або порушення інших покладених на нього обов`язків застава може бути звернена в дохід держави в порядку, передбаченому статтею 182 КПК України.
Строк відбування покарання ОСОБА_3 обчислювати з дня набрання вироком законної сили, якщо на цей день він перебуватиме під вартою, а якщо перебуватиме на свободі — з дня фактичного взяття під варту на виконання цього вироку.
На підставі частини п`ятої статті 72 Кримінального кодексу України зарахувати ОСОБА_3 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 10 серпня 2026 року — дня фактичного затримання — до дня набрання вироком законної сили включно, а в разі звільнення з-під варти до цього моменту — до дня фактичного звільнення включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду через Ладижинський міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів із дня його проголошення.
Для обвинуваченого, який перебуває під вартою, строк подання апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення йому копії вироку відповідно до частини третьої статті 395 КПК України.
Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду та дослідження доказів щодо яких суд визнав недоцільним відповідно до частини третьої статті 349 КПК України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Учаснику судового провадження, який не був присутній у судовому засіданні, копія вироку надсилається не пізніше наступного дня після його ухвалення.
Суддя
Оригінал: reyestr.court.gov.ua