Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №757/16969/16-ц — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року

м. Київ

Справа № 757/16969/16

Провадження № 61-10162св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2026 року в складі колегії суддів Євграфової Є. П., Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Броварського Відділу державної виконавчої служби Броварського міськрайонного управління юстиції, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості з аліментів, пені та неустойки, додаткових витрат та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Броварського Відділу державної виконавчої служби Броварського міськрайонного управління юстиції (далі - Броварський ВДВС), ОСОБА_5 та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив стягнути заборгованість за аліментами в розмірі 292 037,44 грн з урахуванням пені та неустойки на день сплати заборгованості або примусового стягнення, але у розмірі не меншому за 671 686,11 грн, а також додаткових витрат на підтримання здоров`я, ортопедичні протезні вироби, стоматологічне хірургічне встановлення імплантів у верхню та нижню щелепу з метою їх протезування.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням суду від 22 лютого 2012 року стягнуто на нього з його батька ОСОБА_5 аліменти в розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 28 березня 2011 року. За вказаним рішенням видано виконавчий лист, який знаходиться на виконанні у Броварського ВДВС. Відповідач аліменти не сплачує, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 01 вересня 2015 року складала 292 037,44 грн.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Справа переглядалася судами неодноразово.

24 квітня 2019 року рішенням Печерського районного суду м. Києва, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 липня 2019 року, стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 заборгованість зі сплати аліментів станом на 01 січня 2015 року в розмірі 292 037,44 грн та пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 117 237,73 грн, а всього - 409 275,17 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суди керувалися тим, що ОСОБА_5 сплачував аліменти на непрацездатного сина нерегулярно та не в повному обсязі, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 292 037,44 грн. Крім того, з відповідача підлягає стягненню пеня, яка нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилася сплата. Що стосується позовних вимог про стягнення додаткових витрат на підтримання здоров`я, то стаття 185 Сімейного кодексу (далі - СК) України, яка регулює питання участі батьків у додаткових витратах на дитину, не застосовується до відносин між батьками та їх повнолітніми дітьми.

26 жовтня 2020 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 липня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд керувався тим, що судову повістку про розгляд справи 24 квітня 2019 року (день ухвалення рішення судом першої інстанції) ОСОБА_5 не отримав, що підтверджується поверненим до суду повідомленням про вручення поштового відправлення з відміткою служби поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання». Повістку про розгляд справи 24 липня 2019 року (день ухвалення постанови апеляційним судом) ОСОБА_5 не отримав, що підтверджується поверненим до суду апеляційної інстанції повідомленням про вручення поштового відправлення з відміткою служби поштового зв`язку «за закінченням встановленого строку зберігання». Отже, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд порушили право відповідача знати про час і місце судових засідань, що є порушенням права на доступ до правосуддя та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

У зв`язку із смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідача ОСОБА_5 ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2024 року залучено до участі у справі правонаступників померлого - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4

06 березня 2026 року рішенням Печерського районного суду м. Києва позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 по 18 669,72 грн з кожного. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.

Суд першої інстанції керувався тим, що за життя ОСОБА_5 аліменти на свого непрацездатного сина ОСОБА_1 не сплачував, внаслідок чого станом на 01 вересня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 292 037,44 грн, яка у зв`язку зі смертю боржника ІНФОРМАЦІЯ_1 трансформувалася у борг спадкодавця. Встановивши, що відповідачами у справі є правонаступники померлого - його дружина ОСОБА_2 та діти ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , які прийняли спадщину за заповітом, суд виснував про наявність правових підстав для стягнення з них зазначеної суми боргу в межах вартості отриманого у спадщину майна на підставі статей 1218 та 1282 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України. Зважаючи на надані документальні підтвердження, суд обмежив обсяг відповідальності спадкоємців виключно вартістю наявних банківських вкладів померлого, що загалом становили 134 421,97 грн, та стягнув з кожного з трьох відповідачів рівні частини заборгованості у розмірі по 18 669,72 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, суд першої інстанції вказав, що таке зобов`язання є особистою мірою відповідальності платника, не входить до складу спадщини та не може переходити до спадкоємців, оскільки воно не було присуджено судовим рішенням за життя спадкодавця. Розглядаючи позовні вимоги до Броварського ВДВС про стягнення додаткових витрат на лікування, суд визнав їх безпідставними та необґрунтованими через відсутність належного нормативного обґрунтування для покладення майнової відповідальності на орган примусового виконання.

29 червня 2026 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 березня 2026 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційний суд керувався тим, що розрахунком державного виконавця за період з березня до серпня 2021 року беззаперечно підтверджено відсутність будь-якої заборгованості ОСОБА_5 станом на день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Оскільки на момент відкриття спадщини у ОСОБА_5 не існувало невиконаних грошових зобов`язань перед позивачем у вигляді боргу за аліментами, які могли б увійти до складу спадкової маси та трансформуватися у зобов`язання його спадкоємців, матеріальне правонаступництво у цих правовідносинах не відбулося, а відтак відсутні і будь-які правові підстави для задоволення позову та стягнення коштів (заборгованості з аліментів) зі спадкоємців у порядку статті 1282 ЦК України.

Щодо позовних вимог про стягнення пені за прострочення сплати аліментів у розмірі 6 325 953,70 грн, колегія суддів апеляційного суду зазначила, що за змістом статті 1230 ЦК України до спадкоємця переходить право на стягнення неустойки у зв`язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх обов`язків, яка була присуджена судом спадкодавцеві за його життя. Натомість обов`язок щодо сплати пені за аліментними зобов`язаннями є особистою мірою цивільно-правової відповідальності боржника, яка припиняється з його смертю і не входить до пасиву спадщини, якщо вона не була обчислена та присуджена судовим рішенням за життя платника (див. постанову Верховного Суду від 12 серпня 2020 року в справі № 199/5826/16-ц).

Броварський ВДВС не є суб`єктом матеріально-правового спору щодо спадкування аліментного боргу та пені, а також за відсутності будь-яких правових і фактичних підстав для задоволення вимог в цілому, підстави для задоволення будь-яких позовних вимог до органу державної виконавчої служби повністю відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2026 року, в якій просить її скасувати, направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 заявив клопотання про витребування з Київського апеляційного суду та/або з матеріалів справи повних технічних записів судових засідань від 15 та 29 червня 2026 року, а також повний технічний запис фактичного засідання Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2026 року у формі, придатній для дистанційного завантаження, відтворення та перевірки; про витребування відомостей про результат розгляду його зауважень від 01 липня 2026 та копію відповідної ухвали; про забезпечення йому повного дистанційного цифрового доступу до відсканованих матеріалів багатотомної справи та технічних записів, необхідних для перевірки вже заявлених підстав касаційного оскарження, і надання розумного строку для подання пояснень у межах цих підстав.

Просить у разі призначення судового засідання забезпечити участь скаржника в режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів з огляду на інвалідність II групи та перебування у Французькій Республіці.

У вересні 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду клопотання, у яких просив:

- після фактичного надходження паперових матеріалів справи до Верховного Суду перевірити відповідність усього наявного електронного масиву справи № 757/16969/16-ц усім паперовим матеріалам основної справи, зазначеним у супровідному документі Печерського районного суду міста Києва як 31 том;

- у межах такої перевірки встановити повноту електронного відтворення кожного паперового тому та, зокрема, відповідність нумерації томів і аркушів, послідовність аркушів, наявність усіх документів та відсутність внутрішніх пропусків;

- забезпечити сканування всіх паперових матеріалів справи, які відсутні в електронній судовій справі, відскановані неповністю або недоступні йому через електронний кабінет, та долучити відповідні електронні копії до електронної судової справи;

- забезпечити, щоб доступні через електронний кабінет електронні матеріали дозволяли однозначно встановити їх відповідність конкретним паперовим томам та аркушам справи;

- якщо під час зіставлення буде виявлено невідповідність нумерації, пропуски, неповне сканування або інші розбіжності між паперовою та електронною судовою справою, усунути такі прогалини шляхом належного долучення електронних копій відповідних паперових матеріалів;

- якщо окремі паперові матеріали з об`єктивних причин не можуть бути переведені в електронну форму або надані через електронний кабінет, повідомити, які саме матеріали залишилися недоступними та з якої причини;

- повідомити через електронний кабінет про завершення перевірки та надання електронного доступу до матеріалів справи;

- після фактичного надання повного доступу надати розумну можливість, за необхідності, подати короткі письмові пояснення виключно щодо раніше недоступних матеріалів і виключно в межах касаційних підстав, уже заявлених у касаційній скарзі;

- перевірити за реєстром вихідної кореспонденції, списками поштових відправлень та іншими наявними документами суду щодо R067269389173, R067269390732 і R067269391810: адресата кожного номера; повну адресу та її процесуальну підставу; вид і спеціальні позначки відправлення; фактичний склад вкладень. Окремо перевірити наявність інших належних підтверджень вручення ухвали від 17 серпня 2026 року кожному з трьох фізичних відповідачів, а також виконання передбаченого нею надсилання копій касаційної скарги та доданих документів;

- витребувати в Акціонерного товариства (далі - АТ) «Укрпошта» для перевірки виконання зазначених процесуальних дій такі відомості та копії первинних документів окремо щодо кожного із трьох відправлень, за потреби також шляхом звернення суду як відправника: конкретну фактичну причину, яку відображено статусом «Невдала спроба вручення інші причини», та документи чи записи, на підставі яких цей статус внесено; дати, час і адресу фактичних спроб доставки; відомості про спосіб, дату й результат інформування адресата; наявні підтвердження телефонного, електронного або паперового повідомлення, зокрема залишення повідомлення в абонентській поштовій скриньці; чи зафіксовано відмову від одержання, відсутність адресата або відповідних повнолітніх членів його сім`ї, неможливість доступу до адреси чи іншу перешкоду; надати відповідні повідомлення, довідки, записи доставки та інші наявні підтвердження; вид відправлення та застосований порядок вручення, інформування, зберігання і повернення; конкретні норми та внутрішні документи оператора, чинні на час операцій, із наданням їх релевантних положень. Якщо застосовувався порядок для позначки «Судова повістка» - пояснення виконання пунктів 82, 99 і 101 Правил; якщо інший порядок - його підстави та причини застосування; копії первісних поштових повідомлень, документів про причину невручення і повернення, наявних паперових та електронних записів відповідних операцій. Якщо певні документи не створювалися, відсутні або не збереглися, - прямо повідомити про це та навести причину. Запросити забезпечення збереження наявних записів до завершення перевірки. За виявлення помилки в оформленні - надати документально обґрунтоване уточнення із зазначенням дати його складення і збереженням первісних відомостей, без підміни встановлення факту механічною зміною позначки;

- якщо після перевірки наявних у суду відомостей належне вручення або передбачена законом підстава вважати його здійсненим не підтверджені, забезпечити належне вручення ухвали від 17 серпня 2026 року відповідному учасникові. Для цього перевірити наявність його електронного кабінету та належно уповноваженого представника; за відсутності підстав для такого вручення - організувати повторне поштове надсилання з перевіркою адреси, належним оформленням і документуванням результату. Аналогічно усунути встановлені прогалини щодо надсилання копій касаційної скарги та додатків. Не замінювати належне вручення лише звичайним електронним листом або загальним статусом відстеження;

- долучити отримані відповіді й підтвердні документи до матеріалів справи та надати доступ до них через електронний кабінет. Під час вирішення питання подальшого процесуального руху справи встановити за належними документами щодо кожного відповідного учасника окремо, який документ, коли і яким способом вручено або на якій законній підставі він вважається врученим, та врахувати це під час визначення перебігу встановлених ухвалою строків;

- вирішити порушені цією заявою питання до завершення касаційного розгляду, встановивши конкретний, достатній для одержання відомостей строк, без невизначеного очікування. Якщо необхідність належного повторного вручення вже випливає з наявних матеріалів, організувати його паралельно з перевіркою оператора. Після належного вирішення питання вручення та надання встановленої можливості подати відзив не ставити подальший перегляд у залежність від фактичного подання відзиву, з урахуванням частини третьої статті 395 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України;

- у разі встановлення порушень законодавства або недоліків у діяльності АТ «Укрпошта» вирішити питання про постановлення окремої ухвали відповідно до статей 262 і 420 ЦПК України, із конкретизацією встановлених порушень, заходів для їх усунення і запобігання повторенню та строку для надання відповіді суду. Здійснення такого реагування не використовувати як заміну належного вручення документів учасникам справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник послався на те, що апеляційний суд застосував пункт 5 частини третьої статті 2, частину другу статті 12, частину першу статті 13 та частини першу і четверту статті 367 ЦПК України без урахування висновків Верховного Суду щодо неприпустимості погіршення становища сторони за її власною апеляційною скаргою, коли інша сторона рішення не оскаржила (постанови Верховного Суду від 11 лютого 2026 року в справі № 638/18379/23, від 24 травня 2023 року в справі № 179/363/21, від 21 червня 2023 року в справі № 757/42885/19-ц, Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20, Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року в справі № 756/11081/20).

Вважає, що апеляційний суд був зобов`язаний скасувати рішення через процесуальний дефект першої інстанції. Однак обов`язковість скасування не надавала апеляційному суду права, за відсутності апеляційних скарг відповідачів, перетворити скаргу позивача на засіб повного позбавлення його вже присудженої частини вимог. Апеляційний суд під час другої апеляції ухвалив гірше для особи, яка подала апеляційну скаргу, рішення - унаслідок власної апеляційної скарги заявник утратив присуджені 56 009,16 грн, тоді як жоден відповідач не домагався такого результату апеляційним оскарженням.

Також вважає, що апеляційний суд застосував статті 1218, 1219, 1282 ЦК України та частину четверту статті 12 ЦПК України без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 25 квітня 2018 року в справі № 572/1762/15-ц та постанов Верховного Суду від 21 березня 2018 року та від 11 листопада 2020 року в справі № 161/11682/15-ц, від 12 серпня 2020 року в справі № 199/5826/16-ц, від 16 червня 2021 року в справі № 754/17704/18, від 19 березня 2025 року в справі № 201/8538/16-ц щодо визначення розміру аліментної заборгованості.

Вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах частини третьої статті 1231 ЦК України, де вимогу про пеню заявлено за життя боржника, частину пені було присуджено та фактично сплачено, відповідне рішення згодом скасовано з процесуальної підстави без перевірки розрахунку, а невичерпана вимога продовжила перебувати на розгляді.

Вказує, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів, що унеможливило встановлення фактів, потрібних для правильного вирішення справи.

Доводи інших учасників справи

Відзивів на касаційну скаргу не надходило.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_5 був рідним батьком ОСОБА_1 . Мати ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

22 лютого 2012 року рішенням Печерського районного суду м. Києва в справі № 2-1961/11 позов заступника прокурора Печерського району м. Києва в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про стягнення аліментів на непрацездатного сина задоволено та стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 аліменти в розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 28 березня 2011 року (т. 1, а. с. 6, 7).

На підставі рішення суду видано виконавчий лист, який позивачем пред`явлено до виконання до Броварського ВДВС, на підставі якого здійснювалися виконавчі дії у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 4, 8, 9).

07 жовтня 2015 року ухвалою Апеляційного суду м. Києва встановлено, що відповідно до листа начальника управління ДВС ГТУЮ у Київській області Шевченко О. В. від 07 серпня 2015 року № 2501-2-8/02.2 станом на 01 вересня 2015 року за ОСОБА_5 перед ОСОБА_1 рахувалась заборгованість за аліментами у розмірі 292 037,44 грн (т. 1, а. с. 39-41).

Відповідно до інформаційного листа Броварського ВДВС від 18 серпня 2021 року № 51259, адресованого виконувачу обов`язків заступника начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції - начальнику управління забезпечення примусового виконання рішень Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та доданого до нього розрахунку заборгованості за період з березня до липня 2021 року, на примусовому виконанні перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа від 15 травня 2012 року № 2-1961, виданого Печерським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 аліментів у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку та доходу щомісячно, починаючи з 28 березня 2011 року.

18 липня 2012 року державним виконавцем відділу було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, копії якої направлено сторонам виконавчого провадження до відома та виконання. У зв`язку з отриманням боржником доходів із заробітної плати та пенсії, державним виконавцем було направлено постанови про звернення стягнення на доходи боржника до бухгалтерії Управління Пенсійного фонду України та Домобудівного комбінату «Меркурій» для виконання, а також сторонам виконавчого провадження до відома. Заборгованість зі сплати аліментів, що вираховувалася як дохід від підприємницької діяльності, станом на 01 січня 2015 року складала 482 809,30 грн. Під час проведення виконавчих дій з рахунків боржника було стягнуто 190 771,86 грн, які в подальшому перераховані на користь стягувача, а залишок заборгованості в розмірі 292 037,44 грн сплачено боржником самостійно.

Крім того, на примусовому виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа від 24 квітня 2019 року № 757/16969/16-ц, виданого Печерським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 заборгованості зі сплати аліментів станом на 01 січня 2015 року в розмірі 292 037,44 грн та пені за аліментами в розмірі 117 237,73 грн, що загалом складало 409 275,17 грн. Постанову про відкриття вказаного виконавчого провадження винесено 12 серпня 2019 року. У процесі примусового виконання борг на користь стягувача в розмірі 409 275,17 грн, виконавчий збір у розмірі 40 927,52 грн та витрати на проведення виконавчих дій в сумі 1 369,00 грн були сплачені боржником у повному обсязі, у зв`язку з чим 25 листопада 2019 року державним виконавцем на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з повним фактичним виконанням рішення суду.

Станом на 18 серпня 2021 року загальна сума аліментів, стягнутих у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, становила 338 474,04 грн, а поточна заборгованість повністю відсутня. За весь період примусового виконання з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 виконавчою службою стягнуто аліменти, заборгованість за аліментами та пеню в загальному розмірі 747 749,21 грн.

З метою перевірки відомостей про додаткові доходи боржника державним виконавцем 13 квітня 2021 року та повторно 18 серпня 2021 року направлялися запити приватним нотаріусам Броварського міського нотаріального округу Кутовій Т. А. та Писаному В. Г. щодо витребування копій документів на підтвердження нотаріальних дій, визначених ухвалою Господарського суду Київської області від 01 лютого 2021 року в справі № 911/956/17 про банкрутство Домобудівного комбінату « Меркурій ». На вказані запити приватний нотаріус Кутова Т. А. надала відповідь з копіями договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 18 грудня 2012 року, де продавцем виступав комбінат, проте сам боржник ОСОБА_5 не є стороною або вигодонабувачем у цих правочинах. Відповідь від нотаріуса Писаного В. Г. станом на 18 серпня 2021 року не надходила.

Згідно з відповідями Броварського об`єднаного управління Пенсійного фонду України розмір пенсії ОСОБА_5 становив 17 690,00 грн, у липні 2021 року - 18 540,00 грн, а у серпні 2021 року - 18 540,00 грн.

16 червня 2021 року державним виконавцем сформовано розпорядження на суму 5 896,67 грн, згідно з платіжним дорученням № 30062 кошти були перераховані стягувачу.

19 липня 2021 року сформовано розпорядження на суму 6 180,00 грн, які за платіжним дорученням № 40423 перераховані на рахунок стягувача.

Станом на 18 серпня 2021 року відповідно до розрахунку заборгованості, складеного державним виконавцем та направленого сторонам виконавчого провадження до відома, заборгованість зі сплати аліментів повністю відсутня.

Відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження від 03 вересня 2021 року боржник ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно з розрахунком державного виконавця станом на дату смерті боржника 31 серпня 2021 року борг зі сплати аліментів відсутній (т. 8, а. с. 230-234).

Розрахунком державного виконавця за період з березня до серпня 2021 року підтверджено відсутність будь-якої заборгованості ОСОБА_5 станом на 31 серпня 2021 року.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначеної у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року в справі № 582/18/21).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

У статті 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом статті 194 СК України від погашення заборгованості за аліментами боржника не може звільнити жодна обставина. У випадку смерті платника аліментів його спадкоємці за рахунок наявних активів спадкової маси зобов`язані погасити заборгованість за аліментами на дитину. Обов`язок платника аліментів по їх сплаті після його смерті припиняється як нерозривно пов`язаний з його особою батька і не може бути виконаний іншою особою (стаття 608 ЦК України).

Такий правовий висновок сформульований у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року в справі № 199/5826/16-ц, від 21 березня 2018 року в справі № 161/11682/15-ц.

Згідно з положеннями статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що під час вирішення спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника суд, зокрема, встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини) (див. постанови від 30 вересня 2026 року в справі № 205/8348/22, від 01 квітня 2026 року в справі № 524/6075/22 та ін.).

До обов`язку позивача як кредитора спадкодавця належить, зокрема, доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини (див. постанови Верховного Суду від 04 червня 2025 року в справі № 759/25646/21, від 14 серпня 2024 року в справі № 296/10420/21, від 05 жовтня 2022 року в справі № 521/10631/20 та ін.).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц).

Апеляційний суд у справі встановив, що на момент відкриття спадщини у ОСОБА_5 не існувало невиконаних грошових зобов`язань перед позивачем у вигляді боргу зі сплати аліментів, які могли б увійти до складу спадкової маси та трансформуватися у зобов`язання його спадкоємців.

Зазначене підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження від 03 вересня 2021 року, згідно з якою боржник ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та згідно з розрахунком державного виконавця станом на дату смерті боржника 31 серпня 2021 року борг зі сплати аліментів відсутній (т. 8, а. с. 230-234).

Позивач зазначену обставину у встановленому законом порядку не спростував.

З огляду на повну відсутність основного боргу спадкодавця станом на 31 серпня 2021 року, суд апеляційної інстанції правильно виснував, що матеріальне правонаступництво у цих правовідносинах не відбулося, а відтак відсутні і будь-які правові підстави для задоволення позову та стягнення заборгованості з аліментів зі спадкоємців у порядку статті 1282 ЦК України.

Отже, судом апеляційної інстанції не встановлено підстав для задоволення заявленого позову ОСОБА_1 як в частині заборгованості за аліментами, так і щодо пені.

Касаційна скарга містить арґумент про те, що суд апеляційної інстанції не врахував принцип заборони повороту до гіршого, оскільки скасував рішення про часткове задоволення позову за апеляційною скаргою позивача.

Верховний Суд відхиляє вказаний довід позивача з таких мотивів.

Межі розгляду справи апеляційним судом чітко визначені змістом частини першої статті 367 ЦПК України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius), який означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення, не є абсолютним, і під час перегляду судового рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд має враховувати норми цивільного процесуального закону, які передбачають обов`язкові підстави для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Зазначене узгоджується з висновками, сформульованими в постанові Верховного Суду від 12 листопада 2025 року в справі № 202/2883/22, в якій суд з цих підстав відхилив доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував принцип заборони повороту до гіршого, та за наслідками касаційного перегляду справи залишив без змін постанову апеляційного суду.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що, достовірно встановивши факт повного припинення основного аліментного зобов`язання за життя спадкодавця, санкціонування стягнення неіснуючого боргу суперечить основним засадам (принципам) цивільного судочинства, закріпленим у частини третій статті 2 ЦПК України, зокрема принципу верховенства права, а також засадам справедливості, добросовісності та розумності, закріпленим у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Оскільки матеріальне правонаступництво у цих правовідносинах об`єктивно не відбулося через відсутність основного боргу на день відкриття спадщини, ухвалення рішення про будь-яке стягнення коштів зі спадкоємців позбавлене матеріально-правового змісту та підстав. Процесуальний принцип заборони повороту до гіршого не може мати абсолютного пріоритету в ситуації, коли оскаржуване рішення підлягає безумовному скасуванню з процесуальних підстав, а новий розгляд спору по суті виявив повну відсутність матеріального права вимоги.

Доводи заявника про необхідність формування Верховним Судом висновку щодо застосування частини третьої статті 1231 ЦК України за обставин, коли вимогу про стягнення пені було заявлено до суду за життя спадкодавця, частину пені присуджено та сплачено, однак надалі судове рішення скасовано, не свідчать про наявність передбачених процесуальним законом підстав для формування нового правового висновку.

Колегія суддів наголошує, що питання про правові наслідки фактичного виконання судового рішення, яке згодом було скасовано, необхідно відмежовувати від питання про перехід до спадкоємців обов`язку зі сплати неустойки. Можливі наслідки скасування виконаного рішення, зокрема питання повернення стягнутих коштів, мають вирішуватися з урахуванням відповідних процесуальних норм та фактичних обставин справи. Сам факт попереднього виконання рішення не змінює змісту матеріально-правової умови, закріпленої у частині третій статті 1231 ЦК України.

Отже, наведені заявником обставини не свідчать про наявність невирішеної проблеми тлумачення частини третьої статті 1231 ЦК України. По суті заявник пропонує сформулювати окремий висновок щодо правових наслідків конкретної послідовності процесуальних подій: пред`явлення вимоги за життя боржника, часткового присудження та виконання пені й подальшого скасування судового рішення. Проте необхідність оцінки таких обставин у конкретній справі сама собою не створює підстав для формування нового правового висновку, якщо зміст застосовної норми та визначальна умова її застосування вже розкриті у практиці Верховного Суду.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не врахував висновків, сформульованих у постановах Великої Палати Верховного Суду в постанові від 25 квітня 2018 року в справі № 572/1762/15-ц та Верховного Суду від 21 березня 2018 року та від 11 листопада 2020 року в справі № 161/11682/15-ц, від 12 серпня 2020 року в справі № 199/5826/16-ц, від 16 червня 2021 року в справі № 754/17704/18, від 19 березня 2025 року в справі № 201/8538/16-ц, щодо визначення розміру аліментної заборгованості, колегія суддів не враховує, з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

У справах, на які посилається заявник, відсутня така визначальна обставина як у справі, що переглядається, - відсутність заборгованість зі сплати аліментів на день смерті боржника, а, отже, не можна вважати, що обставини справ, на які посилається заявник у касаційній скарзі, є подібними обставинам справи, що переглядається.

Суд апеляційної інстанції під час повторного апеляційного перегляду справи належним чином обставини справи та дослідив докази. У справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Інші доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують, вони зводяться до власного тлумачення норм права, власної оцінки доказів та незгоди з рішенням суду і спростовуються матеріалами справи.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain), пункт 29).

Щодо клопотань, заявлених в межах касаційного перегляду справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряючи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права. При цьому суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати нові обставини справи, переоцінювати докази або підміняти суди попередніх інстанцій у здійсненні процесуальних дій, спрямованих на повне з`ясування фактичних обставин спору.

Вирішення заявлених клопотань має здійснюватися з урахуванням предмета касаційного перегляду, необхідності відповідних процесуальних дій для перевірки доводів касаційної скарги, а також установленого ЦПК України порядку доступу учасників справи до її матеріалів.

Заявник просить витребувати з апеляційного суду технічні записи судових засідань, за винятком тих матеріалів, які вже надійшли до суду касаційної інстанції в порядку, передбаченому ЦПК України.

Проте саме самою бажання заявника отримати додаткові копії матеріалів справи не свідчить про необхідність їх повторного витребування судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 247 ЦПК України технічний запис судового засідання здійснюється у випадках та порядку, визначених законом, а відповідні записи долучаються до матеріалів справи. Учасник справи має право отримати копію технічного запису судового процесу в установленому процесуальним законом порядку.

Водночас заявник не навів конкретних обставин, які б свідчили про відсутність у матеріалах справи необхідного технічного запису, його пошкодження, неможливість відтворення або про те, що без повторного витребування всіх записів неможливо перевірити певний конкретний довід касаційної скарги.

За таких обставин клопотання в частині повторного витребування технічних записів без зазначення конкретного запису, який відсутній у матеріалах справи та має істотне значення для перевірки доводів касаційної скарги, є необґрунтованим.

Заявник просить забезпечити йому повний дистанційний доступ до всіх відсканованих матеріалів справи.

Як убачається з наведених обставин, заявник є користувачем підсистеми «Електронний суд» та має доступ до електронної справи.

Відповідно до статті 14 ЦПК України учасники судового процесу реалізують процесуальні права та виконують процесуальні обов`язки в електронній формі у випадках та порядку, визначених законом. Доступ до матеріалів справи через підсистему «Електронний суд» забезпечує можливість ознайомлення з документами, які наявні в електронній справі та доступні відповідному користувачу.

Водночас право на ознайомлення з матеріалами справи не означає безумовного обов`язку суду забезпечити окреме створення додаткової електронної копії кожного документа, повторне сканування всіх томів справи або надання доступу до матеріалів у спосіб, відмінний від передбаченого функціоналом ЄСІТС, за відсутності встановленої необхідності.

Заявник не конкретизував, до яких саме документів, що мають значення для касаційного перегляду, він позбавлений доступу, які документи відсутні в електронній справі та яким чином це перешкоджає реалізації його процесуальних прав.

Саме лише посилання на багатотомність справи не є достатньою підставою для покладення на суд касаційної інстанції обов`язку організувати окреме повне дистанційне копіювання всіх матеріалів.

За відсутності конкретизації документів, до яких доступ відсутній, та обґрунтування необхідності вчинення додаткових процесуальних дій клопотання задоволенню не підлягає.

Заявник просить перевірити відповідність електронної версії справи, сформованої та переданої апеляційним судом, фактичному складу паперових матеріалів, які надійшли до Верховного Суду, а в разі виявлення розбіжностей - відсканувати відсутні документи та надати до них доступ.

Таке клопотання фактично спрямоване на проведення суцільної перевірки відповідності паперового та електронного масивів матеріалів справи без визначення конкретних документів, щодо яких існують обґрунтовані сумніви в їх наявності, повноті або відповідності.

Саме собою припущення про можливу невідповідність електронних матеріалів паперовим не свідчить про фактичне порушення порядку формування справи та не створює безумовної необхідності проведення додаткової перевірки.

Заявник не зазначив, які саме документи, що перебувають у паперових томах справи, відсутні в електронному масиві, коли та за яких обставин він установив таку невідповідність, а також яке значення відповідні документи мають для перевірки конкретних доводів касаційної скарги.

За відсутності таких відомостей вимога про суцільну перевірку всіх матеріалів справи та повторне сканування документів має загальний характер.

Колегія суддів звертає увагу, що суд касаційної інстанції не позбавлений можливості перевірити наявність конкретного документа або з`ясувати обставини, що мають значення для розгляду касаційної скарги, якщо заявник наведе достатні підстави для відповідних процесуальних дій. Однак наведені заявником загальні припущення таких підстав не підтверджують.

Отже, підстав для задоволення клопотання в заявленому обсязі немає.

Заявник також просить перевірити правильність реєстрації вхідної кореспонденції та відправлення документів, зокрема правильність зазначення адресатів.

Такі вимоги стосуються перевірки діловодних операцій судів попередніх інстанцій та поштового документообігу, однак заявник не конкретизував, стосовно якого саме документа, відправлення, адресата або дати виникли обґрунтовані сумніви.

Сам собою факт подання касаційної скарги не зумовлює необхідності проведення судом касаційної інстанції загальної перевірки всієї вхідної та вихідної кореспонденції судів попередніх інстанцій.

Для вирішення питання про наявність процесуального порушення необхідно встановити конкретну обставину, яка має значення для касаційного перегляду, наприклад неналежне повідомлення учасника справи про розгляд справи, недотримання порядку направлення судового рішення або інше порушення, що могло вплинути на реалізацію процесуальних прав учасника.

Заявник не обґрунтував, які саме конкретні відправлення потребують перевірки, які документи підтверджують наявність сумнівів щодо правильності їх оформлення та яким чином відповідні обставини пов`язані з доводами касаційної скарги.

За таких умов клопотання про загальну перевірку всієї вхідної та вихідної кореспонденції є необґрунтованим.

Щодо клопотання про витребування в АТ «Укрпошта» відомостей стосовно порядку вручення поштових відправлень колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду не є органом, уповноваженим здійснювати контроль за діяльністю оператора поштового зв`язку, перевіряти дотримання ним установлених правил надання поштових послуг або проводити ревізію правильності оформлення, направлення та вручення поштових відправлень поза межами вирішення конкретного процесуального питання.

Повноваження суду касаційної інстанції визначаються процесуальним законом і спрямовані на перевірку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а не на здійснення загального нагляду за діяльністю інших суб`єктів.

Витребування відомостей від оператора поштового зв`язку можливе за наявності конкретного процесуального питання, для вирішення якого відповідні відомості мають доказове значення, та належного обґрунтування необхідності їх отримання. Натомість клопотання, спрямоване на загальну перевірку правильності дій АТ «Укрпошта», без конкретизації відповідних поштових відправлень, обставин їх направлення чи вручення та значення таких обставин для касаційного перегляду, виходить за межі завдань суду касаційної інстанції.

Отже, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями здійснювати запитувану заявником загальну перевірку діяльності оператора поштового зв`язку, а тому відповідне клопотання в заявленому обсязі задоволенню не підлягає.

Інші клопотання заявника, які за своїм змістом спрямовані на проведення додаткової перевірки формування матеріалів справи, їх сканування, реєстрації кореспонденції та правильності її вручення, підлягають оцінці з урахуванням тих самих процесуальних критеріїв.

Касаційне провадження не передбачає проведення загального аудиту діяльності судів попередніх інстанцій або збирання невизначеного кола відомостей з метою пошуку можливих процесуальних порушень.

Якщо заявник стверджує про конкретне порушення, він має визначити його зміст, зазначити обставини, що свідчать про його наявність, та пояснити його значення для перегляду оскаржених судових рішень. Суд, зі свого боку, перевіряє відповідні доводи в межах повноважень, установлених ЦПК України.

З огляду на викладене колегія суддів висновує, що заявлені клопотання в їх сукупності не містять належного обґрунтування необхідності вчинення запитуваних процесуальних дій для перевірки конкретних доводів касаційної скарги, а тому задоволенню не підлягають.

Щодо клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої вказаної статті визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Отже, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

У цій справі позивач реалізував свої процесуальні права, що відповідають принципу змагальності сторін на стадії касаційного перегляду, зокрема шляхом подання касаційної скарги із викладенням своєї правової позиції.

Верховний Суд, ураховуючи межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України, відповідно до яких суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, а також здійснювати переоцінку доказів, з огляду на характер спірних правовідносин та зміст правового питання, що підлягає вирішенню у цій справі, дійшов висновку про можливість її розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд касаційної інстанції створив учасникам процесу у цій справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

З урахуванням викладеного та відсутності необхідності у проведенні судового засідання в режимі відеоконференції для надання додаткових пояснень, Верховний Суд висновує про відсутність підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотань ОСОБА_1 про витребування технічних записів судових засідань, перевірку відповідності паперових та електронних матеріалів і перевірку поштової кореспонденції відмовити.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська