Рішення від 28 жовтня 2026 р. у справі №921/565/26 — Господарський суд Тернопільської області

Суд: Господарський суд Тернопільської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Господарське

Категорія: оренди

Дата: 28 жовтня 2026 р.

Справа: №921/565/26

Суддя: Охотницька Н.В.

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 жовтня 2026 рокум. ТернопільСправа № 921/565/26

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Охотницької Н.В.

за участі секретаря судового засідання Багрій В.Ю.

розглянув матеріали справи

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "СООК С", вул. Д. Лук`яновича, буд. 1, м. Тернопіль, 47707

до відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна Етанольна Група", вул. Незалежності, 21, м. Хоростків, Тернопільська область, 48241

про стягнення 179 368,66 грн

За участі представників:

позивача: Руснак Галина Вікторівна;

відповідача: Гнідая Алеся Володимирівна.

В порядку ст. ст. 8, 222 Господарського процесуального кодексу України здійснюється повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів

Суть справи: 31.08.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "СООК С" звернулося до Господарського суду Тернопільської області через систему "Електронний суд" із позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна Етанольна Група", про стягнення 1 160 528,71 грн, з яких: 993 794,38 грн – основний борг, 82481,51 грн – пеня, 69 689,72 грн – штраф, 8 158,31 грн – 3% річних та 6 404,79 грн – інфляційні втрати.

Підставою позову визначено неналежне виконання відповідачем умов Договору оренди обладнання №2026/27 від 27.02.2026 в частині своєчасної оплати за користування орендованим обладнанням.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 02 вересня 2026 року позовну заяву №01/532 від 28.08.2026 (вх. №624 від 31.08.2026) залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10-ти днів з дня одержання цієї ухвали.

04.09.2026 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "СООК С" надійшла заява (вх. №6460 від 04.09.2026) про усунення недоліків, відповідно до якої позивачем усунуто недоліки позовної заяви, про які було вказано в ухвалі суду від 02.09.2026.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 04 вересня 2026 року суд прийняв позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "СООК С", відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання у цій справі на 28 вересня 2026 року о 09:05 год.

28.09.2026 до суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшло клопотання б/н від 25.09.2026 (вх. №7692 від 28.09.2026) згідно якого відповідач просив суд відкласти підготовче засідання на іншу дату, а також повідомив про те, що ТОВ "Західна Етанольна Група" в повному обсязі погасило основну заборгованість перед ТОВ "СООК С" у розмірі 993 794,38 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №4120 від 04.09.2026 та №4181, №4182 від 15.09.2026. Також, зазначив про те, що з метою остаточного врегулювання спору відповідачем направлено пропозицію до ТОВ "СООК С" щодо умов врегулювання мирним шляхом.

У підготовчому засіданні 28.09.2026, враховуючи клопотання представника відповідача б/н від 25.09.2026 (вх. №7692 від 28.09.2026) про відкладення підготовчого засідання, суд з метою надання сторонам можливості врегулювати спір мирним шляхом, а також надання сторонам, передбаченого ст. ст. 7, 13 ГПК України, рівного права на захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів та відповідно неможливість вирішення судом завдань підготовчого провадження, визначених ст. 177 ГПК України, відклав підготовче засідання на 12 жовтня 2026 року о 12:00 год., без постановлення окремого процесуального документа із зазначенням про це у протоколі судового засідання, відповідно до пункту 7 частини 2 статті 223 ГПК України, про що представника позивача повідомлено під розписку, а відповідачу надіслано відповідну ухвалу.

28.09.2026 від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог та уточнення розрахунку (вх.№7725), відповідно до якої останній просить зменшити розмір позовних вимог у частині стягнення основної заборгованості у розмірі 993 794,38 грн у зв`язку з її повним погашенням відповідачем після подання позову; прийняти уточнений розрахунок пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат та стягнути з відповідача на користь позивача: пеню у розмірі 93 093,29 грн, штраф у розмірі 69 689,72 грн, 3% річних у розмірі 9 185,07 грн та інфляційні втрати у розмірі 7 400,58 грн; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи, зокрема судовий збір, сплачений при поданні позовної заяви, у розмірі 13 926,34 грн.

У поданій заяві позивач підтвердив здійснення відповідачем платежів після подання позовної заяви щодо погашення основної суми заборгованості, зокрема: 04 вересня 2026 року – 400 000,00 грн та 15 вересня 2026 року – 593 794,38 грн, а також те, що основна сума заборгованості за Договором погашена відповідачем у повному обсязі після подання позовної заяви до суду. Водночас, позивачем збільшено розмір заявлених до стягнення сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахувавши такі станом на 15.09.2026.

Також, 28.09.2026 від позивача надійшла заява (вх.№7741), у якій останній вказує про намір заявити до відшкодування витрати, пов`язані з прибуттям представника до Господарського суду Тернопільської області. Зокрема, просить врахувати, що місцезнаходження позивача знаходиться на значній відстані від Господарського суду Тернопільської області - приблизно 170 км, для участі у судових засіданнях представник позивача прибуває до суду автомобільним транспортом. Витрати на пальне для таких поїздок здійснюються за рахунок позивача із використанням паливної картки підприємства, у зв`язку з чим відповідні витрати є фактичними витратами позивача, безпосередньо пов`язаними з участю його представника у розгляді цієї справи. Зазначені витрати виникають у зв`язку з необхідністю особистої участі представника позивача у судових засіданнях та безпосередньо пов`язані з розглядом даної справи. Розмір витрат визначатиметься виходячи з фактичного кілометражу відповідної поїздки, нормативної витрати пального транспортним засобом та фактичної вартості придбаного позивачем пального. Повідомив, що на підтвердження фактичного понесення та розміру таких витрат позивач подасть відповідні документи, зокрема документи щодо участі представника у судових засіданнях, дані щодо маршруту та відстані, документи щодо використання транспортного засобу, а також документи, що підтверджують придбання пального за рахунок позивача із використанням паливної картки підприємства.

12.10.2026 від позивача надійшла заява б/н від 09.10.2026 (вх.№8206) про долучення документів щодо судових витрат та врахування витрат, пов`язаних із прибуттям представника позивача до суду та додаткові пояснення щодо судових витрат, відповідно до якої просить долучити до матеріалів справи поданий розрахунок витрат на пальне та документи, що підтверджують їх фактичне понесення, а також врахувати, що орієнтовний розмір витрат на пальне за одну поїздку за маршрутом до суду та у зворотному напрямку, виходячи з орієнтовного пробігу 346 км, норми 10,3 л/100 км та ціни бензину 92,90 грн/л, становить 3310,77 грн, з остаточним визначенням суми відповідно до фактичних документально підтверджених витрат. Зазначає, що на момент подання заяви представник позивача здійснив одну поїздку до суду для участі в призначеному підготовчому судовому засіданні. Подальший обсяг витрат, пов`язаних із прибуттям представника до суду залежить від подальшого перебігу розгляду справи й кількості судових засідань. При цьому остаточний розмір витрат позивача визначатиметься за фактичним пробігом та фактичною ціною придбаного пального, підтвердженою первинними документами та деталізацією операцій за паливною карткою.

З огляду на викладене, позивач заявляє про понесення та/або намір понести витрати, пов`язані з прибуттям його представника до Господарського суду Тернопільської області для участі у розгляді справи №921/565/26, та просить врахувати зазначені витрати під час розподілу судових витрат. При цьому, фактичний розмір витрат буде підтверджений відповідними документами, зокрема документами щодо придбання пального, деталізацією операцій за паливною карткою, розрахунком пробігу, фотофіксацією показників одометра та документами, що підтверджують участь представника у відповідному судовому засіданні. Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України позивач залишає за собою право надати докази розміру понесених судових витрат у встановлений законом строк.

12.10.2026 від відповідача надійшов відзив на позов (вх.№8220), відповідно до якого останній просить поновити ТОВ "Західна Етанольна Група" пропущений строк на подання відзиву на позовну заяву; зменшити розмір заявлених позивачем штрафних санкцій (пені та штрафу) з урахуванням укладення договору під впливом тяжких обставин, зловживання правом та повної недоведеності понесення збитків - до 1 (однієї) гривні; відмовити позивачу у відшкодуванні витрат на прибуття представника (транспортних витрат) за рахунок відповідача у зв`язку з їх штучністю, необґрунтованістю та наявністю у самого позивача юридичної адреси безпосередньо в місті Тернопіль.

У поданому відзиві відповідач вважає позовні вимоги в частині стягнення штрафних санкцій необґрунтованими та такими, що суперечать засадам добросовісності, справедливості й розумності. При цьому, просить врахувати, що договір оренди, що став підставою позову, укладався в умовах гострої системної енергетичної кризи та масованих обстрілів об`єктів критичної інфраструктури, коли для відповідача існувала пряма та невідворотна загроза повної зупинки виробництва і завдання непоправних збитків бізнесу через відсутність електропостачання (виробники спирту етилового, згідно норм Податкового кодексу України сплачують додатково штрафні санкції при незапланованій зупинці виробництва). Укладення договору з позивачем відбулося на вкрай невигідних умовах, а встановлена орендна плата фактично за рік оренди становила б суму, яка є майже співмірною з повною вартістю майна/обладнання (рік оренди обладнання склав би 4 800 000,00 грн, в той час, як вартість такого нового обладнання станом на 2026 рік становить 6 500 000,00 грн (оціночна вартість згідно договору 4 500 000,00 грн).

Зауважує, що позивачем не наведено жодного розрахунку та не надано жодних первинних чи бухгалтерських доказів на підтвердження того, що тимчасова затримка оплати з боку відповідача завдала позивачу реальних майнових втрат. Позивач не довів, що через це прострочення він був змушений брати кредити, сплачувати штрафи власним контрагентам або зазнав знецінення обігових коштів понад 3% річних та інфляційні втрати. При цьому законодавчо встановлені 3% річних та індекс інфляції (ст. 625 ЦК України), які також заявлені до стягнення, вже в повній мірі компенсують кредитору наслідки затримки коштів. Тоді як нарахування максимальних штрафних санкцій за відсутності реальних збитків перетворює пеню на інструмент безпідставного збагачення.

Враховуючи викладене, відповідач відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України просить суд зменшити розмір заявлених позивачем штрафних санкцій (пені та штрафу) до 1 (однієї) гривні.

Крім того, відповідач заперечив щодо заяви позивача про відшкодування витрат на прибуття представника, а саме транспортних витрат свого представника (штатного юрисконсульта Руснак Г.В.) з Чернівецької області до Господарського суду Тернопільської області. Зокрема, звертає увагу на те, що юридична адреса ТОВ "СООК С" – м. Тернопіль, вул. Д. Лук`яновича, буд. 1, тобто там, де розташований і суд. А залучення представника з іншої області та генерація транспортних витрат (пальне, поїздки на 170 км) є виключно внутрішнім, необґрунтованим рішенням позивача, яке не зумовлено об`єктивною необхідністю. Вважає, що позивач мав можливість забезпечити представництво працівниками за місцем своєї юридичної адреси в м. Тернополі або скористатися відеоконференцзв`язком (ст. 197 ГПК України). Тоді як перекладання на відповідача витрат на поїздки представника з іншої області, за наявності власної юридичної адреси в місті розташування суду, на переконання відповідача, є явним зловживанням процесуальними правами.

У підготовчому засіданні 12.10.2026 суд прийняв заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог та уточнення розрахунку (вх.№7723 від 28.09.2026) як таку, що подана у відповідності до статей 42, 46 ГПК України, без постановлення окремого процесуального документа із зазначенням про це у протоколі судового засідання відповідно до п.7 ч.2 ст.223 ГПК України, у зв`язку з чим подальший розгляд справи здійснюється з її урахуванням, а саме – про стягнення 93 093,29 грн пені, 69 689,72 грн штрафу, 9 185,07 грн 3% річних та 7 400,58 грн інфляційних втрат. Крім того, враховуючи наведені відповідачем обґрунтування причин пропуску процесуального строку на подання відзиву, а також відсутність заперечень представниці позивача щодо клопотання про поновлення такого строку, з метою всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи, забезпечення реалізації принципу змагальності сторін та виконання завдань підготовчого провадження у цій справі, суд поновив відповідачу пропущений процесуальний строк для подання відзиву та долучив такий до матеріалів справи.

Надалі, з`ясувавши у представників сторін відсутність наміру подати інші заяви по суті справи, визначені ст. 161 ГПК України, а також відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, визначених ч. 2 ст. 183 ГПК України, суд відповідно до ст. 185 ГПК України закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 29.10.2026 об 11:00 год., без постановлення окремого процесуального документа із зазначенням про це у протоколі судового засідання, відповідно до п.7 ч.2 ст.223 ГПК України, про що представників сторін повідомлено під розписку.

29.10.2026 до від позивача надійшла заява про долучення документів щодо судових витрат та заявлення щодо подання додаткових доказів витрат, пов`язаних із прибуттям представника позивача до суду (вх.№8766), відповідно до якої останній просить долучити до матеріалів справи уточнений розрахунок витрат на пальне, пов`язаних із прибуттям представника позивача до Господарського суду Тернопільської області за дві поїздки; долучити до матеріалів справи документи, що підтверджують придбання пального та понесення відповідних витрат за другу поїздку; врахувати зазначені витрати під час вирішення питання про розподіл судових витрат у справі в межах фактично понесених та належним чином підтверджених сум; надати можливість подати документи, що підтверджують фактичний розмір витрат за наступні поїздки, після їх оформлення, протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду відповідно до ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням заявлення позивачем відповідного наміру до закінчення судових дебатів.

В судове засідання 29.10.2026 прибули представники сторін.

Представниця позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, зазначених у позовній заяві (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог та уточнення розрахунку (вх.№7723 від 28.09.2026), посилаючись на долучені до матеріалів справи докази. Просить стягнути з відповідача 93 093,29 грн пені, 69 689,72 грн штрафу, 9185,07 грн 3% річних та 7 400,58 грн інфляційних втрат, покласти на відповідача судовий збір в сумі 13 926,34 грн (сплачений від початково визначеної ціни позову, до подання заяви про зменшення розміру позовних вимог, оскільки відповідач сплатив основний борг після звернення з цим позовом), а також під час вирішення питання про розподіл судових витрат у справі покласти на відповідача понесені позивачем витрати, пов`язані з прибуттям представника до суду в межах фактично понесених та належним чином підтверджених сум. Зауважує, що на час розгляду справи подані докази в підтвердження витрат за 2 поїздки (28.09.2026 та 12.10.2026). Щодо доказів в підтвердження витрат за поїздку 29.10.2026, то повідомила, що такі докази будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Додатково представниця позивача зауважила, що фактичним місцем здійснення діяльності позивача є м. Хотин Чернівецької області. При цьому, з огляду на неможливість підприємством забезпечити належний інтернет-зв`язок для проведення відеоконференції, було прийнято рішення про особисту участь представника у судових засіданнях у цій справі.

Представниця відповідача в судовому засіданні підтримала позицію, викладену у відзиві на позов (вх.№8220 від 12.10.2026). Просить зменшити розмір заявлених позивачем штрафних санкцій (пені та штрафу) з урахуванням укладення договору під впливом тяжких обставин, зловживання правом та повної недоведеності понесення збитків - до 1 (однієї) гривні, та відмовити позивачу у відшкодуванні витрат на прибуття представника (транспортних витрат) за рахунок відповідача у зв`язку з їх необґрунтованістю, наявністю у позивача юридичної адреси безпосередньо в місті Тернопіль, а також з огляду на передбачену ГПК України можливість для представника позивача взяти участь в судових засіданнях в режимі відеоконференцзв`язку. Вважає, що такі витрати позивача в даному випадку не були необхідними.

Додатково звернула увагу суду на те, що орендоване обладнання (генератор) жодного дня в діяльності відповідача не було використане, відповідно повернуте позивачу в такому ж стані (останній не поніс жодних амортизаційних нарахувань, строк його експлуатації внаслідок використання не зменшився).

Під час розгляду справи судом заслухано позиції представників сторін та досліджено письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

29 жовтня 2026 року справу розглянуто по суті та, у відповідності до вимог ч.6 ст. 233 ГПК України, проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, судом встановлено наступне.

27 лютого 2026 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "СООК С" (надалі Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Західна Етанольна Група" (Орендар) укладено Договір №2026/27 оренди обладнання (далі - Договір), у відповідності до умов якого (п.1.1) Орендодавець передає, а Орендар приймає в платне користування Дизель-генератор TDJ1100B - BAUDOUIN 1100 kvA Tescom Diesel Generators NB22110010001 (надалі - Обладнання) на умовах визначених даним Договором.

Відповідно до п.1.2. Договору оціночна вартість Обладнання на момент його передачі визначена Сторонами у сумі 4 500 000,00 (чотири мільйони п`ятсот гривень 00 копійок), що в еквіваленті іноземної валюти євро за офіційним курсом НБУ на день укладення даного договору 51,02 грн/1 Євро, становить 88 200,70 (вісімдесят вісім тисяч двісті євро 70 євроцентів). Сторони домовились для врегулювання спорів, щодо визначення розміру завданої шкоди виходити із вартості визначеної в іноземній валюті по курсу на день врегулювання спору, а у випадку не вирішення спору в позасудовому порядку, то на день прийняття рішення у справі судом щодо стягнення збитків.

Згідно з п.1.3. Договору Обладнання надається в оренду, для використання Орендарем на своїх виробничих потужностях в м. Хоростків, для вироблення електроенергії, що споживається для власних виробничих потреб. Електроенергія не передається через мережі Орендодавця як товар, а споживається безпосередньо Орендарем для своїх потреб.

В пункті 2.1 Договору зазначено, що плата за користування Обладнанням за один календарний місяць складає суму базового розміру оренди за місяць та вартості кількості роботи мотогодин на орендованому обладнанні за місяць, виходячи із погоджених сторонами вартостей у п.2.1.1. та п. 2.1.2. даного Договору. Формула визначення місячної орендної плати: базовий розмір оренди за місяць + (кількість мотогодин роботи обладнання за місяць * вартість години роботи зазначеної в пункті 2.1.2). Сторони включають в суму оренди умовну вартість мотогодин роботи обладнання для цілей визначення зносу обладнання визначаючи собівартість послуги та інтерес Орендодавця.

2.1.1. Базова ціна оренди за один календарний місяць оренди становить 400 000,00 (чотириста тисяч гривень) в т.ч. ПДВ 66 666,67 грн.

2.1.2. Вартість однієї мотогодини роботи обладнання, що включається в розрахунок загальної суми оренди за місяць становить 410,00 (чотириста десять гривен 00 копійок) в т.ч. ПДВ 68,33 грн.

Згідно з п.2.2. Договору загальна сума оренди за один календарний місяць визначається Сторонами в актах наданих послуг із зазначенням базової ціни та вартості визначеної за правилами п.2.1. та 2.1.2 згідно даних встановленого лічильника на Обладнанні.

Плата за користування Обладнанням сплачується Орендарем не пізніше 5-го числа наступного місяця за попередній місяць оренди (п.2.3 Договору).

У разі користування Обладнанням протягом неповного календарного місяця (перший та останній місяці оренди) добова орендна плата за користування сплачується пропорційно дням користування від загальної суми оренди визначеної в п. 2.1. цього Договору. Орендар, також несе всі витрати, пов`язані із належним обслуговуванням та збереженням Обладнання (п.2.4., 2.5. Договору).

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що строк оренди за даним Договором починається з моменту підписання Договору та акту приймання-передачі обладнання, а закінчується 15 липня 2026 року, якщо сторони не погодять інші строки оренди шляхом підписання додаткових угод.

В п.5.1. Договору сторони погодили, що у випадку прострочення по сплаті орендних платежів Орендар на вимогу Орендодавця сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення, а у випадку прострочення понад 15 календарних днів додатково сплачується штраф у сумі 5% від місячного орендного платежу. Орендар може в односторонньому порядку припинити даний договір шляхом розірвання, у випадку прострочення оплати понад 30 календарних днів.

Зазначений Договір оренди обладнання №2026/27 від 27.02.2026 підписаний представниками сторін та скріплений відтисками їх печаток.

27.02.2026 сторонами також підписано Акт приймання-передачі обладнання за Договором оренди обладнання №2026/27 від 27 лютого 2026 року, відповідно до якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в технічно справному стані предмет оренди - TDJ1100B - BAUDOUIN 1100 kvA Tescom Diesel Generators №B22110010001 (надалі - Обладнання), в м. Хоростків, вул. Незалежності, 21. Пошкоджень або інших прихованих недоліків отриманого обладнання Сторонами в момент передачі обладнання не виявлено. На момент передачі обладнання показник згенерованої електроенергії становить 000154848 кіловат годин. Загальний показник робочого часу Обладнання 000365,8 годин.

09.07.2026 позивачем направлено відповідачу претензію про погашення заборгованості, сплату штрафних санкцій та повернення орендованого обладнання від 08 липня 2026 року №01/511 з вимогою протягом 5 календарних днів з моменту отримання претензії сплатити наявну заборгованість в сумі 1 200 000,00 грн, а також 32 876,72 грн пені, 40 000,00 грн штрафу та не пізніше 15 липня 2026 року забезпечити власними силами та за власний рахунок доставку обладнання до м. Хотин Чернівецької області, організувати підготовку обладнання до повернення/передачі Орендодавцю, яка вручена Орендарю 17 липня 2026 року.

Проте, як вказує позивач, відповідач лише частково виконав вимоги, викладені у претензії від 08 липня 2026 року, а саме у зв`язку із закінченням строку дії Договору повернув орендоване обладнання позивачу згідно з Актом приймання-передачі обладнання від 15 липня 2026 року, а також 13 серпня 2026 року оплатив заборгованість за Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №33 від 30 квітня 2026 року в сумі 400 000,00 грн.

В матеріалах справи міститься копія Акту приймання-передачі обладнання за Договором оренди обладнання №2026/27 від 27.02.2026, відповідно до якого Орендар передав, а Орендодавець прийняв в технічно справному стані предмет оренди за Договором в м. Хотин Чернівецької області, вул. Чернівецька, 12. На момент передачі обладнання показник згенерованої електроенергії становить 000154998 кіловат годин. Загальний показник робочого часу Обладнання 000366,6 годин.

Вказаний Акт містить підпис лише зі сторони Орендаря – ТОВ "Західна Етанольна Група", скріплений відтиском печатки товариства. Водночас обставина щодо повернення орендованого обладнання позивачем не заперечується.

Разом з тим, внаслідок порушення відповідачем умов Договору щодо своєчасної оплати орендної плати, станом на дату подання позову - 28.08.2026, у відповідача існувала заборгованість за Договором у загальному розмірі 993 794,38 грн (згідно з Актами здачі- приймання робіт (надання послуг) №39 від 31.05.2026 (за травень 2026 року) на суму 400000,00 грн, №45 від 30.06.2026 (за червень 2026 року) на суму 400 000,00 грн та №52 від 15.07.2026 на суму 193 794,38 грн).

Наведені обставини слугували підставою для звернення ТОВ "СООК С" до господарського суду з цим позовом про стягнення заборгованості за Договором оренди обладнання №2026/27 від 27.02.2026, а також нарахованих пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних.

Оскільки після звернення з цим позовом відповідачем повністю сплачено основну суму заборгованості у розмірі 993 794,38 грн, позивачем зменшено позовні вимоги в цій частині (відповідну заяву судом прийнято 12.10.2026), у зв`язку з чим предметом розгляду у цій справі є стягнення нарахованих пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних в загальній сумі 179368,66 грн.

Оцінивши подані докази та з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення в повному обсязі, виходячи з наступних міркувань.

За приписами ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст.626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Укладений між сторонами договір є договором оренди.

За приписами ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст.760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.

Частиною першою ст.762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вже зазначалось вище, відповідно до пунктів 2.2, 2.3 Договору загальна сума оренди за один календарний місяць визначається Сторонами в актах наданих послуг із зазначенням базової ціни та вартості визначеної за правилами п.2.1. та 2.1.2 згідно даних встановленого лічильника на Обладнанні. Плата за користування Обладнанням сплачується Орендарем не пізніше 5-го числа наступного місяця за попередній місяць оренди.

Матеріали справи свідчать про те, що на виконання умов Договору оренди обладнання №2026/27 від 27.02.2026 позивачем надавалися відповідачу Акти здачі-приймання робіт (надання послуг):

- №33 від 30.04.2026 (за квітень 2026 року) на суму 400 000,00 грн (строк оплати - 05.05.2026), який сплачено відповідачем 13.08.2026;

- №39 від 31.05.2026 (за травень 2026 року) на суму 400 000,00 грн (строк оплати - 05.06.2026), який сплачено відповідачем 04.09.2026;

- №45 від 30.06.2026 (за червень 2026 року) на суму 400 000,00 грн (строк оплати – 05.07.2026), який сплачено відповідачем 15.09.2026;

- №52 від 15.07.2026 (за липень 2026 року) на суму 193 794,38 грн (строк оплати – 05.08.2026), який сплачено відповідачем 15.09.2026.

Зазначені акти здачі-приймання робіт (надання послуг) сторонами підписані без жодних зауважень чи заперечень, прострочення оплати наданих послуг оренди обладнання відповідачем не заперечується.

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст.611 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем договірних умов, згідно уточненого розрахунку, доданого до заяви (вх.№7725 від 28.09.2026), з урахуванням здійснених відповідачем оплат 13.08.2026 на суму 400 000,00 грн, 04.09.2026 – 400 000,00 грн та 15.09.2026 – 593 794,38 грн, позивач просить стягнути з відповідача відповідно до ст.625 ЦК України 9 185,07 грн 3% річних та 7 400,58 грн інфляційних втрат, зокрема:

- за Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №33 від 30.04.2026 (за квітень 2026 року) на суму 400 000,00 грн: 3254,79 грн 3% річних (за період з 06.05.2026 по 12.08.2026) та 4405,99 грн інфляційних втрат (за період травень-липень 2026 року);

- за Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №39 від 31.05.2026 (за травень 2026 року) на суму 400 000,00 грн: 2958,90 грн 3% річних (за період з 06.06.2026 по 03.09.2026) та 1199,60 грн інфляційних втрат (за період червень-серпень 2026 року);

- за Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №45 від 30.06.2026 (за червень 2026 року) на суму 400 000,00 грн: 2334,25 грн 3% річних (за період з 06.07.2026 по 14.09.2026) та 1601,20 грн інфляційних втрат (за період липень-серпень 2026 року);

- за Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №52 від 15.07.2026 (за липень 2026 року) на суму 193 794,38 грн: 637,13 грн 3% річних (за період з 06.08.2026 по 14.09.2026) та 193,79 грн інфляційних втрат (за період серпень 2026 року).

Відповідач у відзиві на позов та його представниця в судовому засіданні щодо розрахунку заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат не заперечили.

Згідно з усталеною судовою практикою застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.

Перевіривши наведені позивачем розрахунки, з урахуванням визначеного позивачем періоду нарахування, суд вважає обґрунтованим стягнення з відповідача: 9 185,07 грн 3% річних та 7 400,58 грн інфляційних втрат, нарахованих у зв`язку із простроченням виконання зобов`язань з оплати вартості послуг оренди обладнання.

Таким чином, заявлена позивачем вимога щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягає до задоволення як правомірно заявлена, підтверджена матеріалами справи та не оспорена відповідачем.

Щодо стягнення пені та штрафу.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частин 1-3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 у справі №917/194/18.

Як вже зазначалось вище, в п.5.1. Договору сторони погодили, що у випадку прострочення по сплаті орендних платежів Орендар на вимогу Орендодавця сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення, а у випадку прострочення понад 15 календарних днів додатково сплачується штраф у сумі 5% від місячного орендного платежу.

Оскільки відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов`язання, згідно уточненого розрахунку, доданого до заяви (вх.№7725 від 28.09.2026), позивачем на підставі п.5.1 Договору нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 93 093,29 грн пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ та 69 689,72 грн штрафу, зокрема:

- за Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №33 від 30.04.2026 (за квітень 2026 року) на суму 400 000,00 грн: 32 690,41 грн пені (за період з 06.05.2026 по 12.08.2026) та 20000,00 грн штрафу (в розмірі 5% від місячного орендного платежу);

- за Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №39 від 31.05.2026 (за травень 2026 року) на суму 400 000,00 грн: 29 972,60 грн пені (за період з 06.06.2026 по 03.09.2026) та 20000,00 грн штрафу (в розмірі 5% від місячного орендного платежу);

- за Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №45 від 30.06.2026 (за червень 2026 року) на суму 400 000,00 грн: 23 846,58 грн пені (за період з 06.07.2026 по 14.09.2026) та 20000,00 грн штрафу (в розмірі 5% від місячного орендного платежу);

- за Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №52 від 15.07.2026 (за липень 2026 року) на суму 193 794,38 грн: 6 583,70 грн пені (за період з 06.08.2026 по 14.09.2026) та 9689,72 грн штрафу (в розмірі 5% від місячного орендного платежу).

Перевіривши розрахунки заявлених до стягнення сум пені та штрафу, судом встановлено, що такі розрахунки є арифметично вірними і здійснені позивачем у відповідності до умов укладеного Договору, а відтак пеня в загальній сумі 93 093,29 грн та штраф в сумі 69 689,72 грн заявлені правомірно.

Щодо клопотання відповідача, викладеного у відзиві на позов (вх.№8220 від 12.10.2026) про зменшення розміру штрафних санкцій (пені та штрафу) до 1 (однієї) гривні, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, з урахуванням певних обставин, судом може бути зменшено розмір неустойки у вигляді штрафу та пені. Питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Суд відзначає, що за своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності та стягуються в разі порушення такого зобов`язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Відповідач у відзиві на позов просить зменшити на підставі ч.3 ст.551 ЦК України, а також статті 233 ГК України, розмір заявлених до штрафних санкцій (пені та штрафу) до 1 (однієї) гривні, посилаючись при цьому на те, що у випадку якщо належні до сплати штрафні санкції є надмірно великими порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити їх розмір. Просить врахувати: - повну відсутність доказів збитків (оскільки позивачем не наведено жодного розрахунку та не надано жодних первинних чи бухгалтерських доказів на підтвердження того, що тимчасова затримка оплати з боку відповідача завдала позивачу реальних майнових втрат; позивач не довів, що через це прострочення він був змушений брати кредити, сплачувати штрафи власним контрагентам або зазнав знецінення обігових коштів понад законні 3% річних та інфляційні втрати); - компенсаційний характер інших нарахувань (законодавчо встановлені 3% річних та індекс інфляції (ст. 625 ЦК України), які також заявлені до стягнення, вже в повній мірі компенсують кредитору наслідки затримки коштів, відтак вважає, що нарахування додатково максимальних штрафних санкцій за відсутності реальних збитків перетворює пеню на інструмент безпідставного збагачення).

Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 (провадження № 12-79гс19) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України, на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення такої дії. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах: від 05.09.2023 у справі №907/583/22, від 28.11.2023 у справі №916/1504/22, від 03.12.2024 у справі №904/872/24, від 03.12.2024 у справі №909/321/24, тощо.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 ГК і частини третьої статті 551 ЦК, а також досліджуватися й оцінюватися судом у порядку статей 86, 210, 237 ГПК. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Свобода договору (статті 6, 627 ЦК) охоплює право сторін наперед визначити наслідки порушення зобов`язання, у тому числі розмір неустойки (ч.1 ст.549, ч.2 ст.551 ЦК України). Погоджуючи неустойку, сторони самі оцінюють, яка відповідальність є співмірною для їхніх відносин, і приймають цю умову як частину ціни договору та розподілу ризиків. Стягнення такої неустойки у повному розмірі є виконанням договору (ст.629 ЦК України) та не може автоматично свідчити про збагачення кредитора.

Зменшення неустойки є втручанням суду у договірні відносини сторін, і саме воно потребує детального мотивування. Твердження про те, що значна сума санкцій є несправедливою сама по собі, не є обставиною, яка має істотне значення у розумінні ч.3 ст.551 ЦК України: ця норма вимагає або значного перевищення неустойкою розміру збитків, або інших обставин, які мають істотне значення; і те, й інше має бути заявлене та доведене боржником (ст.74 ГПК України).

Водночас, відповідач обґрунтованих підстав для зменшення пені суду не довів та не надав належних та допустимих доказів, які б свідчили про їх наявність, відтак суд не вбачає правових підстав для зменшення розміру штрафних санкцій у вигляді пені. Окрім того, надмірне зменшення (зокрема, на 99%, чи як в даному випадку до 1 гривні) фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (подібної позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 15.06.2022 у справі №922/2141/21, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19).

До того ж, відсутність доведених майнових збитків кредитора не є підставою для зменшення штрафних санкцій, оскільки право на неустойку в силу ч.1 ст.550 ЦК України виникає незалежно від наявності збитків, а шкода, завдана кредитору порушенням, при стягненні неустойки презюмується. Умова ч.3 ст.551 ЦК України про значне перевищення неустойкою розміру збитків оцінюється шляхом зіставлення неустойки із сумою, на яку її нараховано, тобто з вартістю невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (пункти 31, 34, 35 постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Частиною 1 ст.13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частинами 1, 2 ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Разом з тим, відповідач не надав суду жодного доказу в підтвердження обставин, на які останній посилається у клопотанні про зменшення заявленого до стягнення розміру штрафних санкцій.

З огляду на наведене, вказане клопотання є необґрунтованим і до задоволення не підлягає.

Щодо посилання відповідача на положення статті 233 ГК України, то суд зауважує, що Господарський кодекс України втратив чинність 28.08.2025 і до спірних правовідносин вказана норма не застосовується, оскільки Договір оренди обладнання №2026/27 укладений сторонами 27.02.2026.

При цьому сторонами погоджено усі умови Договору, в тому числі і ті, що визначають відповідальність сторін (зокрема у випадку прострочення Орендарем сплати орендних платежів), отже, відповідачу було відомо про відповідальність за прострочення виконання зобов`язання за Договором.

Враховуючи вищенаведене, та оскільки в матеріалах справи відсутні докази погашення заявлених до стягнення пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "СООК С" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна Етанольна Група": 93 093,29 грн пені, 69 689,72 грн штрафу, 9185,07 грн 3% річних та 7 400,58 грн інфляційних втрат підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені та не спростовані у встановленому порядку відповідачем.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Зважаючи на викладене, суд зазначає, що всі інші доводи та міркування сторін взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Судові витрати.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення у справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Статтею 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні із цією позовною заявою згідно з платіжною інструкцією №914489 від 28.08.2026 сплачено судовий збір в сумі 13 926,34 грн, виходячи із початково визначеної ціни позову – 1 160 528,71 грн, та з урахуванням ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір", оскільки позовну заяву подано в електронній формі.

Зарахування до Державного бюджету України судового збору в сумі 13 926,34 грн сплаченого Товариством з обмеженою відповідальністю "СООК С" згідно платіжної інструкції №914489 від 28.08.2026 у цій справі, підтверджується випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України від 01.09.2026, сформованою Господарським судом Тернопільської області (знаходиться в матеріалах справи).

Надалі, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог та уточнення розрахунку (вх.№7725 від 28.09.2026) позивачем визначено ціну позову - 179 368,66 грн, виходячи з якої і здійснювався подальший розгляд справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 123 ГПК України).

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2026 рік" встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня 2026 року складає 3 328,00 грн.

Частиною 3 ст.4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Враховуючи задоволення позову на загальну суму 179 368,66 грн, відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в розмірі 2662,40 грн (3328*0,8), з урахуванням ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір".

Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду.

З урахуванням вищенаведеного, а також поданої заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог до 179 368,66 грн, яку судом прийнято, позивачем надмірно сплачено судовий збір у цій справі в сумі 11 263,94 грн (13 926,34 – 2662,40).

Проте, у зв`язку із відсутністю відповідного клопотання позивача, питання щодо повернення судового збору у цій справі (з урахуванням зменшення розміру позовних вимог) судом не вирішується.

При цьому, в суду відсутні підстави в даному випадку для покладення судового збору у вказаній частині на відповідача, про що просить позивач у поданій заяві (вх.№7725 від 28.09.2026).

Окрім того, позивач просить покласти на відповідача витрати, пов`язані із прибуттям представника ТОВ "СООК С" до Господарського суду Тернопільської області для участі у розгляді справи №921/565/26.

Так, згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом пункту 4 частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Суд відзначає, що витрати сторони на відрядження своїх представників до суду для участі у судовому засіданні (проїзд, проживання, добові) є судовими витратами, адже участь у судовому засіданні - це процесуальна дія. Якщо судове засідання відбувається в іншому місті, то прибуття до суду представника сторони є правом сторони під час реалізації права на захист. Відповідно витрати на проїзд та проживання представника сторони, який є її працівником і бере участь у справі в порядку самопредставництва - є витратами, пов`язаними з вчиненням процесуальних дій.

Отже, хоча ГПК України прямо не виокремлює витрати сторони у справі, пов`язані з відрядженням своїх працівників, в окремий вид судових витрат (на відміну від витрат на професійну правничу допомогу), проте такі витрати охоплюються змістом пункту 4 частини третьої статті 123 ГПК України.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат стороні, пов`язаних із прибуттям до суду, необхідно виходити з конкретних обставин справи, зважаючи на вид транспорту, яким скористалась особа, а також документи, подані нею на підтвердження здійснення цих витрат. Якщо на підтвердження здійснених стороною витрат, пов`язаних із прибуттям до суду, подано документи щодо проїзду транспортом загального користування, то такі витрати повинні бути відшкодовані у розмірі вартості квитка, з урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством. Такі витрати також можуть бути відшкодовані у розмірі витрат на пально-мастильні матеріали, з урахуванням встановлених норм за 1 кілометр пробігу, якщо вони підтверджені документально (правовий висновок викладено, зокрема, у додатковій постанові Верховного Суду від 01.08.2024 у справі № 904/2768/23).

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

У порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами.

Відповідно до ч. 1 ст. 197 ГПК України учасник справи, його представник має право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду за умови наявності в суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою.

Отже, учасник справи має право обрати формат участі в судовому засіданні - прибути в судове засідання чи взяти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач реалізував право на самопредставництво, передбачене відповідними положеннями ГПК України, направивши до Господарського суду Тернопільської області свого представника Руснак Г.В., повноваження якої підтверджуються копією довіреності від 28.08.2026, копією наказу №119 від 10.07.2026 та посадової інструкції юрисконсульта від 13.07.2026, яка особисто брала участь в судових засіданнях у цій справі 28.09.2026, 12.10.2026 та 29.10.2026.

Згідно з долученим позивачем до матеріалів справи 29.10.2026 уточненим розрахунком витрат на пальне, пов`язаних із прибуттям представника позивача до суду: за першою поїздкою (28.09.2026) розрахункова вартість пального (з урахуванням наведених вихідних даних, зокрема щодо марки автомобіля, відстані, загального пробігу за одну поїздку в обидва боки з м. Хотин Чернівецької області до м. Тернопіль, норми витрати пального, вартості бензину) становить 3310,82 грн, за другою поїздкою – 3251,50 грн.

В підтвердження понесених витрат позивачем також долучено до матеріалів справи копії: наказу ТОВ "СООК С" №103/1 від 25.09.2026 "Про використання особистого автомобіля працівника у службових цілях та порядок обліку витрат на пальне"; наказу №178 від 25.09.2026 про відрядження юрисконсульта Руснак Г.В. до Господарського суду Тернопільської області для участі в судовому засіданні 28.09.2026, посвідчення про відрядження від 28.09.2026, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу AUDI Q5 реєстраційний номер НОМЕР_1 від 20.01.2026, звіту робочого пробігу та використання коштів за 28.09.2026: ТОВ "СООК С" (м. Хотин) – Господарський суд Тернопільської області (м. Тернопіль) – ТОВ "СООК С" (м. Хотин), фотофіксації показників одометра до початку та після завершення поїздки, квитанцій (фіскальних чеків) щодо придбання пального від 28.09.2026, доказів в підтвердження знаходження потужностей ТОВ "СООК С" в м. Хотин Дністровського району Чернівецької області; наказу №184 від 08.10.2026 про відрядження юрисконсульта Руснак Г.В. до Господарського суду Тернопільської області для участі в судовому засіданні 12.10.2026, посвідчення про відрядження від 08.10.2026, звіту робочого пробігу та використання коштів за 12.10.2026: ТОВ "СООК С" (м. Хотин) – Господарський суд Тернопільської області (м. Тернопіль) – ТОВ "СООК С" (м. Хотин), фотофіксації показників одометра до початку та після завершення поїздки, квитанцій (фіскальних чеків) щодо придбання пального від 12.10.2026.

При цьому, щодо поїздки в судове засідання у цій справі 29.10.2026, представниця позивача повідомила, що відповідні докази в підтвердження понесених витрат будуть подані протягом 5 днів після ухвалення рішення суду відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Проаналізувавши заявлені позивачем витрати на проїзд свого представника для участі у судових засіданнях 28.09.2026 та 12.10.2026 в загальній сумі 6562,32 грн у цій справі, суд вважає їх обґрунтованими та доведеними. Факт понесення цих витрат позивачем підтверджується належними доказами, які долучені до матеріалів справи. Розмір цих витрат є співмірним та документально обґрунтованим, такі витрати пов`язані з розглядом справи №921/565/26, а тому останні, враховуючи задоволення позову в повному обсязі, відповідно до ч.4 ст.129 ГПК України, належить стягнути з відповідача на користь позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 79, 86, 123-126, 129, 231, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна Етанольна Група" (вул. Незалежності, 21, м. Хоростків, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 45072693) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СООК С" (вул. Д. Лук`яновича, буд. 1, м.Тернопіль, код ЄДРПОУ 43434779): 93 093 (дев`яносто три тисячі дев`яносто три) грн 29 коп. пені, 69 689 (шістдесят дев`ять тисяч шістсот вісімдесят дев`ять) грн 72 коп. штрафу, 9185 (дев`ять тисяч сто вісімдесят п`ять) грн 07 коп. 3% річних, 7 400 (сім тисяч чотириста) грн 58 коп. інфляційних втрат, 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп. судового збору та 6562 грн 32 коп. витрат, пов`язаних із прибуттям представника позивача до Господарського суду Тернопільської області для участі у розгляді справи.

3. Наказ видати стягувачеві після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Копію рішення направити сторонам у справі відповідно до положень ч.5 ст. 6 ГПК України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч.1 ст. 241 ГПК України).

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення, в порядку визначеному ст.ст. 256-257 ГПК України.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 03.11.2026.

Суддя Н.В. Охотницька

Оригінал: reyestr.court.gov.ua