Рішення від 21 жовтня 2026 р. у справі №917/894/26 — Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2026 Справа № 917/894/26

Суддя Мацко О.С., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Карат», 26200, Кіровоградська обл., Новоукраїнський р-н, м. Мала Виска, вул. Велігіна, 155, код ЄДРПОУ 30862736,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагростеп», 36000, м. Полтава, проспект Миру, 16А, код ЄДРПОУ 39291937,

про стягнення 4 285 155,40 грн

Секретар судового засідання Токар А.В.

Представники: згідно протоколу

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою від 11.05.2026р. відкрито провадження у даній справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, встановлено строки для подання заяв по суті спору. Ухвалою від 12.05.2026р. відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

03.06.2026р. (поза межами строків, встановлених судом) до суду надійшов відзив на позов від відповідача, у якому відповідач фактично визнає суму основного боргу, просить зменшити розмір штрафних санкцій до мінімального рівня або звільнити від їх стягнення, а також зменшити розмір витрат позивача на професійну правову допомогу.

Згідно ст.113 ГПК України, строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом. Згідно ст..118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Враховуючи, що відзив на позов було подано з пропуском встановленого судом строку на його подання, клопотання про поновлення такого строку відповідачем не заявлялося, то відзив на позов підлягає залишенню без розгляду.

Протокольною ухвалою від 11.06.2026р. суд задовольнив клопотання відповідача та відклав розгляд справи на 30.07.2026р. (з урахуванням ухвали від 11.06.2026р. про виправлення описки), 30.07.2026р. суд оголосив перерву в засіданні до 27.08.2026р. у зв`язку з тим, що позивач повідомив про подання заяви про збільшення позовних вимог, яка станом на час проведення засідання до суду не надійшла (після закінчення засідання заява надійшла до суду у 2-х екземплярах). Крім того, 24.08.2026р. та 25.08.2026р. позивачем подано до суду через електронний кабінет заяви від 24.08.2026р., ідентичні за змістом, про збільшення позовних вимог.

Протокольною ухвалою, постановленою у судовому засіданні 27.08.2026р., суд прийняв до розгляду заяви позивача про збільшення позовних вимог про стягення неустойки, встановивши, що позивач фактично збільшує період нарахування неустойки в порівнянні з заявленим у позовній заяві періодом її нарахування, що повністю узгоджується з приписами процесуального законодавства. Крім того, у заяві про збільшення позовних вимог від 30.07.2026 р. позивач також просить стягнути з відповідача 198 995,00 грн інфляційних втрат на підставі ч.2 ст.625 ЦК України.

Згідно ст..46 ГПК України, до закінчення підготовчого засідання позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог, змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що під збільшенням / зменшенням позовних вимог слід розуміти, відповідно, збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено чи зменшено може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви. Водночас, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача – в т.ч. й шляхом доповнення новою вимогою, нехай і майнового характеру.

Відтак, у даному випадку суд розцінив подану заяву позивача ( в частині заявлення до стягнення інфляційних втрат у сумі 198 995,00 грн) як заяву про зміну предмету позову, та, оскільки вона узгоджується з приписами ГПК України та подана у встановлений законом строк, прийняв її до розгляду.

Ухвалою від 27.08.2026р. суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до розгляду по суті на 24.09.2026р. У судовому засіданні 24.09.2026р. оголошувалася перерва до 15.10.2026р. для надання можливості сторонам підготуватися до дебатів. Крім того, суд в порядку ч.5 ст.161 ГПК України надав дозвіл позивачу на надання пояснень стосовно питання про періоди нарахування штрафних санкцій та суму основного боргу, на який нараховувалия неустойка та інфляційні ( оскільки позивач повідомив, що ним були допущені описки в зазначенні суми основного боргу), яке виникло під час розгляду справи (30.09.26р. до суду надійшли відповідні пояснення). Також сторонами подано: клопотання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу від 24.09.2026р. (надіслано позивачем в двох примірниках ідентичного змісту) та заяву про відмову позивачу у задоволенні клопотання про стягнення з відповідача судових витрат ( від 08.10.2026р.)

15.10.2026р. суд закінчив розгляд справи по суті, перейшов до стадії прийняття рішення та відклав проголошення рішення до 22.10.2026р. У судове засідання 22.10.2026р. учасники справи не з`явилися.

Виклад обставин справи, встановлених судом:

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами по справі було укладено договір поставки №180504 від 18.05.2022р., згідно умов якого відповідач зобов`язався передати (поставити) позивачу у його власність товар, асортимент, кількість та ціна якого визначені у Специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього договору, а позивач зобов`язується прийняти і оплатити товар.

Згідно п.8.1 договору, він набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2022р., але в будь-якому випадку до виконання сторонами їх обов`язків, що виникли в період дії цього договору. У випадку, коли жодна зі сторін не виявила бажання припинити дію договору та не надіслала іншій стороні пропозицію про його припинення до закінчення строку його дії, то строк дії договору автоматично пролонгується на кожен наступний календарний рік на тих самих умовах, що були визначені у договорі. Як вбачається з матеріалів справи, договір неодноразово пролонгував ся, в т..ч. на 2025 та 2026 рік.

Сторонами було укладено Специфікацію №1608 від 19.09.2025р. до договору поставки, зі змісту якої вбачається, що відповідач зобов`язаний поставити товар, а саме – сульфат амонію гранульований, в кількості 300 тонн на загальну суму 3 390 002,40 грн до 30 січня 2026 року. Оплата товару здійснена позивачем в повному обсязі 25.09.2025р. згідно платіжної інструкції №5162 на розрахунковий рахунок Відповідача.

Однак, як підтверджується обома сторонами, товар до цього часу поставлений не був.

21 квітня 2026р. позивач направив відповідачу претензію щодо невиконання договору поставки, у якій вимагав виконати свої зобов`язання щодо поставки товару належним чином або сплатити 3 990 002,40 грн перерахованих коштів за товар та неустойку в розмірі 262 356,00 грн, яка отримана останнім 25.04.2026р. (арк.справи 16-20).

Зобов`язання з поставки відповідачем виконано не було, грошові кошти не повернуті. Як пояснює представник відповідача у судовому засіданні, фактично така ситуація склалася через військові ризики та складнощі внутрішнього виробництва специфічного товару, яким є мінеральні добрива, перебої в електропостачанні, особливості логістики і т.д. При цьому відповідач визнає суму основного боргу, проте, за поясненнями представника, не має можливості її наразі погасити.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Частинами 1, 3, 4 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Відповідно до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Станом на час подання позову та розгляду справи у суді доказів поставки товару позивачу не подано, отже, позивач правомірно скористався наданим йому правом виставити вимогу (подати до суду позовну заяву) про повернення сплаченої попередньої оплати. Обраний позивачем спосіб захисту є належним і ефективним.

Згідно ст.191 ГПК України, відповідач має право визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

У даній справі визнання позову відповідачем не порушує будь-чиїх прав та законних інтересів, не суперечить законодавству та приймається судом, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення основного боргу судом задовольняються.

Стосовно нарахування штрафних санкцій:

Розд.8 договору сторони погодили відповідальність за порушення зобов`язання. Так, згідно п.6.6 договору, у разі несвоєчасної поставки, …, постачальник зобов"язується протягом 7 днів з дня отримання ним письмової претензії, поставити недопоставлений товар. У випадку порушення постачальником вказаного зобов"язання, постачальник зобов"язується на вимогу покупця сплатити неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від вартості недопоставленого товару за кожен день прострочення поставки.

З матеріалів справи вбачається направлення претензії з вимогою виконати зобов"язання, яка отримана відповідачем та залишена без реагування.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ЦК України).

Позивачем надано (з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог та наданих пояснень стосовно того, що при визначенні суми позову у поданих розрахунках були допущені описки при зазначенні суми основного боргу ) розрахунок пені за період з 31.01.2026р. по 23.08.2026р. (заява про збільшення позовних вимог від 24.08.2026р. та від 25.08.2026р. – аналогічного змісту) - 701 802,00 грн. У заяві від 30.09.2026р., надаючи (з дозволу суду) пояснення щодо підстав та механізму нарахування неустойки та інфляційних витрат, позивач вказує, що станом на 24.08.2026р. розмір неустойки складає 675 568,52 грн. Однак, вказані пояснення не є заявою по суті спору чи заявою про зміну розміру позовних вимог, розмір позовних вимог та період нарахування позивач не змінював (у порівнянні з останньою заявою про збільшення позовних вимог, яка була прийнята судом до розгляду), тож суд, перевіряючи правильність обрахунків позивача та наявність підстав для задоволення позову, виходить з того, що позивачем заявлена сума неустойки - 701 802,00 грн за період 31.01.2026р.- 23.08.2026р.

Крім того, як зазначено вище, позивачем заявлено до стягнення інфляційні за період лютий-червень 2026р. у сумі 198 995,00 грн (заява про збільшення позовних вимог від 30.07.2026р.). У наданих поясненнях від 30.09.2026р. позивач заявляє, що ним нараховано інфляційні втрати за прострочення поставки товару протягом лютого-червня поточного року в розмірі 211 562,01 грн. Суд повторює, що вказані пояснення не є заявою по суті спору чи заявою про зміну розміру позовних вимог, розмір позовних вимог та період нарахування позивач не змінював (у порівнянні з останньою заявою про збільшення позовних вимог від 30.07.2026р., розціненою судом в цій частині як заява про зміну предмету позову), тож суд, перевіряючи правильність обрахунків позивача та наявність підстав для задоволення позову, виходить з того, що позивачем заявлена сума 198 995,00 грн інфляційних за період лютий-червень 2026р.

В цій частині суд звертає увагу на наступне: Згідно ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, нарахування та стягнення інфляційних втрат можливо виключно у випадках прострочення саме грошового зобов"язання.

Повертаючись до обставин даної справи: відповідачем порушено договірне зобов"язання щодо поставки товару у погоджений у договорі строк. За порушення вказаного зобов"язання позивач нарахував та заявив до стягнення неустойку.

Згідно ст..693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як вбачається зі змісту претензії №27від 21.04.2026р., позивач, встановивши порушення з боку відповідача зобов"язання передати товар, не відмовлявся від договору,не вимагав однозначного повернення коштів, а просив виконати свої зобов"язання за договором належним чином (тобто, передати товар), або повернути сплачені 3 990 002,40 грн та сплатити неустойку. Тобто, відсутні підстави стверджувати, що з моменту, коли виконання зобов"язання з поставки відповідачем було порушено (31.01.2026р.), не грошове зобов"зання поставити товар «трансформувалося» у грошове зобов"язання повернути сплачені за нього кошти. Відтак, відсутні підстави для нарахування інфляційних втрат на підставі ст..625 ЦК України, починаючи з лютого 2026р., як на цьому наполягає позивач, оскільки, як зазначено вище, нарахування інфляційних на підставі цієї норми можливо тільки за порушення виконання грошового зобов`язання.

Позовна заява, у якій позивач чітко зазначив про те, що він вимагає саме повернення грошових коштів (тобто, ним обрано один з двох альтернативних варіантів, передбачних ст..693 ЦК України) була подана до суду з направленням її копії позивачу 01.05.2026р., саме з цієї дати є підстави вважати прострочене зобов"зання грошовим.

Не можна одночасно і вимагати поставити товар на виконання умов договору, і вимагати повернути грошові кошти, сплачені у якості попередньої оплати за цей товар. Відтак, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про правомірність та обґрунтованість нарахування неустойки на підставі п.6.6 договору за несвоєчасну поставку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості недопоставленого товару у період з 31.01.2026р. по 30.04.2026р. та нарахування інфляційних втрат на підставі ч.2 ст.625 ЦК України за травень-червень 2026 року (тобто, за період, коли зобов"язання трансформувалося у грошове, з урахуванням періоду, за який позивач просить стягнути інфляційні). За розрахунками суду, виконаними з використанням калькулятора розрахунку заборгованості та штрафних санкцій ІПС «Ліга.Закон», стягненню з відповідача підлягає 295 150,86 грн неустойки та 31 884,11 грн інфляційних.

При цьому суд, розглядаючи та вирішуючи клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного: Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення вказаних сум.

Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки, а також розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Дана позиція викладена в постанові Верховного суду від 11.07.2023 р. у справі № 914/3231/16 та відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України має враховуватись судами при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Враховуючи, що відповідачем не наведено жодних виняткових обставин, за яких можливе зменшення неустойки (наведені доводи стосовно воєнного стану, геополітичної обстановки і т.д. такими винятковими обставинами не є), а також не надано доказів надмірності вказаних сум, особливо враховуючи часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення неустойки, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення відповідного клопотання.

Стосовно розподілу судових витрат:

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому ст.130 ГПК України унормовано: у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідному рішенні вирішує питання по повернення позивачу з державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відтак, 50% частини судового збору, пропорційної сумі основного позову, що визнаний відповідачем, підлягає поверненню з бюджету позивачу; решта судового збору розподіляється між сторонами пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Крім того, позивачем заявлено до відшкодування за рахунок відповідача витрати на професійну правову допомогу.

Так, при поданні позову позивачем зазначено орієнтовний розмір витрат на професійну правову допомогу адвоката – 200 000,00 грн. заявою від 24.09.2026р. позивач просить, у разі прийняття рішення щодо задоволення позовних вимог, стягнути з відповідача на його користь 50 000,00 грн витрат на професійну правову допомогу адвоката.

Відповідач у даній заяві посилається на те, що між Адвокатським об`єднанням «Адвокатська компанія «Макєєв та Партнери» та ТОВ «КАРАТ» з метою здійснення представництва прав та законних інтересів позивача в господарському судочинстві щодо витребування з ТОВ «ХІМАГРОСТЕП» заборгованості, 24 квітня 2026 року укладено договір про надання правової (правничої) допомоги за № 15 (далі Договір). На виконання умов Договору ТОВ «КАРАТ» сплачено АО «АК Макєєв та Партнери» вартість правової (правничої) допомоги в сумі 50 000 грн. 00 коп. за представництво інтересів клієнта в господарському судочинстві (виписки банку від 05.05.2026 р.), а адвокатським об`єднанням відповідно – надано позивачу правову (правничу) допомогу за господарською справою №917/894/26, яку в свою чергу було

прийнято ТОВ «КАРАТ» (акт виконаних робіт від 18.09.2026 року). Позивач зазначає, що сторонами Договору обумовлено розмір винагороди з урахуванням ціни позову, засад розумності, справедливості, а також складності справи та витраченого адвокатом часу. Детальний опис виконаних робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом у справі подано у додатку №1.

Відповідач, в свою чергу, наполягає на тому, що надані позивачем документи не підтверджують обґрунтованість заявленого до стягнення саме розміру витрат на професійну правничу допомогу у сумі 50 000,00 грн.

Зокрема, відповідно до додаткової угоди до договору про захист (представництво) та надання правничої допомоги № 15 від 24 квітня 2026 року вартість правової допомоги визначена у розмірі 200 000,00 грн. Водночас актом виконаних робіт від 18.09.2026 року визначено суму виконаних робіт у розмірі 50 000,00 грн. Таким чином, надані позивачем документи не містять чіткого та послідовного обґрунтування формування заявленої до стягнення суми 50 000,00 грн.

Крім того, наданий позивачем опис виконаних робіт містить лише перелік вчинених адвокатом дій, без зазначення кількості часу, фактично витраченого на виконання кожної із зазначених робіт, а також вартості кожної окремої послуги. Більше того, акт виконаних робіт складений 18.09.2026 року, тоді як в описі виконаних робіт зазначено участь адвоката у судовому засіданні 24.09.2026 року.

Отже, зазначена в описі робота фактично виконана після складання акта, що ставить під сумнів відповідність наведеного в акті обсягу виконаних робіт фактичному обсягу послуг, наданих у справі. Відповідач наполягає, що розгляд даної справи не потребував доведення обставин, які мали б ускладнений характер чи потребували окремих додаткових знань та вивчень судової практики. З огляду на викладене, вважає, що заявлений розмір наданих послуг є необґрунтованим, що говорить про штучне збільшення заявником витрат на правову допомогу. Зокрема, відповідач акцентує увагу суду на тому, що заявлена сума є неспівмірною зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом.

При вирішенні даного питання суд виходить з наступного:

В силу приписів статей 59, 131 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу для надання якої в Україні діє адвокатура, а стаття 16 ГПК України вказує на те, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд послідовно зазначає, що принцип в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Згідно з частиною п`ятою статті 129 ГПК під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до частини п`ятої та шостої статті 15 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» стороною договору про надання правничої допомоги є адвокатське об`єднання. Від імені адвокатського об`єднання договір про надання правничої допомоги підписується учасником адвокатського об`єднання, уповноваженим на це довіреністю або статутом адвокатського об`єднання. Адвокатське об`єднання може залучати до виконання укладених об`єднанням договорів про надання правничої допомоги інших адвокатів на договірних засадах.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що участь конкретного адвоката, який діє від імені об`єднання на підставі належним чином оформленого ордера, не змінює суті наданих послуг та не позбавляє сторону права на відшкодування понесених на них витрат.

Суд зазначає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 вказаного вище Закону).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

У постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 Верховний Суд вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Суд також виходить з того, що чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Також частини четверта - шоста, сьома, дев`ята статті 129 ГПК України, визначає випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (така ж правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19).

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція, викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).

Суд також звертається до правового висновку, який викладено у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19, про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123- 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд також наголошує, що у пункті 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23 зазначено таке: «Велика Палата Верховного Суду наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи».

Таким чином, вирішуючи заяву/клопотання учасника справи про компенсацію понесених ним витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно з статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо».

Верховний Суд зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Повертаючись до обставин даної справи, за наведеного, на переконання Суду, покладення всієї суми витрат у повній мірі на відповідача не відповідає принципам справедливості, розумності, реальності та необхідності. Так, судом враховано, що, незважаючи на значну суму позову, справа не є складною: сума позову складається з штрафних санкцій та основного боргу, розмір якого є значним, проте він визнаний в повному обсязі в першій же заяві по суті спору відповідачем; при обчисленні неустойки і річних представником допущені описки та неточності; саме це послугувало підставою для відкладення розгляду справи та викликало необхідність подання додаткових пояснень; неподання позивачем вчасно (до початку підготовчого засідання) заяви про збільшення розміру позовних вимог стало підставою для відкладення розгляду справи 27.08.2026р.; матеріали справи містять незначний обсяг доказів та документів, підготовлених позивачем (позовна заява - 2 аркуша, з них обгрунтування позову фактично - 1 аркуш, копії договору поставки, рахунку, претензії з доказами відправлення і отримання, платіжної інструкції, податкової накладної, статуту товариства, витягу з ЄДРПОУ). У задоволенні заяви про забезпечення позову судом було відмовлено. Відзив на позов, поданий відповідачем, не містив додатків, був незначним по об"єму, не потребував додаткового опрацювання; відповідь на відзив позивачем не подавалася. Тривалість судових засідань,у яких брав участь представник позивача у режимі ВКЗ, була короткою: 11.06.2026р.- засідання тривало з 11.06 год до 11.32, 30.07.2026р. - з 10.32 год по 10.43 год, 27.08.2026р. - з 09.12 год по 09.16 год, 24.09.26р. - з 09.57 год по 10.17 год., 15.10.2026р. - з 12.00 год до 12.35 год; їх кількість об"єктивно була б меншою, за умови своєчасного подання представником позивача заяви про збільшення опзовних вимог.

Отже, ураховуючи наведене, здійснивши оцінку розміру судових витрат, понесених Товариством на правничу допомогу адвоката у зв`язку з розглядом цієї справи судом першої інстанції, враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, якість, зміст і кількість підготовлених адвокатом документів, виходячи з вищенаведених критеріїв, їх оцінки, та керуючись статтями 2, 123, 80, 73, 75-79, частиною четвертою статті 126, 129 ГПК України, Суд дійшов висновку про тк, що розмір витрат на правову допомогу в сумі 30 000 грн відповідають критерію реальності адвокатських витрат, встановлення їхньої дійсності та необхідності, критеріям пропорційності, справедливості, необхідності та розумності їхнього розміру, і ці витрати є співрозмірні з правничою допомогою у суді .

Враховуючи часткове задовлення позовних вимог, стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог підлягає 26 480,56 грн витрат на професійну правову допомогу адвоката.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.129,233-234,238-240 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагростеп» (36000, м. Полтава, проспект Миру, 16А, код ЄДРПОУ 39291937) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Карат» ( 26200, Кіровоградська обл., Новоукраїнський р-н, м. Мала Виска, вул. Велігіна, 155, код ЄДРПОУ 30862736) 3 990 002, 40 грн основного боргу, 295 150,86 грн неустойки, 31 884,11 грн інфляційних, 26 480,56 грн витрат на професійну правову допомогу адвоката, 34 830,54 грн судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Карат» ( 26200, Кіровоградська обл., Новоукраїнський р-н, м. Мала Виска, вул. Велігіна, 155, код ЄДРПОУ 30862736)

29 925,02 грн судового збору, сплаченого при поданні позову платіжною інструкцією №5618 від 29.04.2026р.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 256 ГПК України.

Рішення складено і підписано 02.11.2026р.

Суддя О.С.Мацко