Рішення від 26 жовтня 2026 р. у справі №914/1477/26 — Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.10.2026 Справа № 914/1477/26

Господарський суд Львівської області у складі судді Запотічняк О.Д.

за участю секретаря судового засідання Колодрубець А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Оптімус+”, м. Харків

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансово правовий союз”, м. Київ

про: витребування майна з чужого незаконного володіння

ціна позову: 8 900 000,00 грн

за участю представників сторін:

від позивача: Дяків В. Б.;

від відповідача: Вишнивецька А. О.;

Хід розгляду справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Оптімус+” звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансово правовий союз” про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою від 28.05.2026 суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 30.06.2026.

Подальший хід розгляду справи викладено в ухвалах суду, що містяться в матеріалах справи. Зокрема, ухвалою від 23.09.2026 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті в судовому засіданні на 07.10.2026.

У судовому засіданні 07.10.2026 суд заслухав вступне слово представників сторін.

Суд відклав розгляд справи на 27.10.2026, визнав явку позивача обов`язковою та попередив, що в разі повторної неявки справа буде розглянута за наявними матеріалами.

В судове засідання 27.10.2026 з`явились представники сторін, надали пояснення по суті спору. Представник позивача просив позовні вимоги задоволити, представник відповідача проти позову заперечив.

Беручи до уваги предмет та підстави позову, закінчення процесуальних строків, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

У судовому засіданні 27.10.2026 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Правова позиція позивача.

Позивач зазначає, що набув спірне майно за договором купівлі-продажу від 27.12.2013, укладеним з ПАТ “Банк Перший” (правонаступник - ПАТ “БГ Банк”), посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Корпало Г.В. за реєстровим № 5281.

На думку позивача, постановою Верховного Суду від 27.09.2023 у справі № 914/2150/18 остаточно відмовлено в позові ТОВ “Мані Флоу” до ТОВ “Оптімус+”, а ухвалою Верховного Суду від 09.10.2024 ТОВ “Мані Флоу” відмовлено в перегляді цієї постанови за нововиявленими обставинами.

Позивач стверджує, що право власності ТОВ “Мані Флоу” на спірне майно (запис № 40136161 від 14.01.2021) зареєстровано на підставі рішення суду у справі № 914/2150/18, яке згодом скасовано. Тому ТОВ “Мані Флоу” не мало права передавати спірне майно відповідачу за договором про передання активу в рахунок погашення зобов`язань від 19.02.2025, адже ніхто не може передати іншому більше прав, ніж має сам (nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet).

Позивач вважає відповідача недобросовісним набувачем, оскільки відомості про скасування судового рішення, на підставі якого зареєстровано право ТОВ “Мані Флоу”, є публічними. Також позивач зазначає, що ТОВ “Мані Флоу” не заявляло позову про витребування майна, а позовна давність за такою вимогою сплила.

Правова позиція відповідача.

Відповідач у відзиві від 11.06.2026 проти позову заперечив.

Відповідач зазначає, що у позивача немає жодного права на спірне майно. Нікчемність договору від 27.12.2013 та те, що позивач на його підставі не набув права власності, встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили, у справах № 914/3105/21, № 916/4659/23(914/411/21) та № 916/4659/23(916/1489/24). ТОВ “Оптімус+” брало участь у кожній із цих справ. Відсутність порушеного права є самостійною підставою для відмови в позові.

Крім того, відповідач вказує, що набув спірне майно відплатно і добросовісно в процедурі санації ТОВ “Мані Флоу” у справі № 916/4659/23 про банкрутство, на виконання плану санації, затвердженого ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.02.2025.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Спірне майно набуто у власність ПАТ “Банк Перший” (згодом - ПАТ “БГ Банк”, далі - Банк) 26.08.2009 внаслідок звернення стягнення на заставлене майно та поставлено на балансовий облік 26.02.2010 за вартістю 16 045 886,00 грн. За результатами дооцінки на підставі звіту про незалежну оцінку від 10.12.2012 балансова вартість майна становила 16 081 200,00 грн.

Протоколом позачергового засідання Банку від 20.12.2013 № 86/1 прийнято рішення про уцінку спірного майна на 13 691 020,00 грн, тобто на 85% від його балансової вартості. Протоколом від 23.12.2013 № 87 надано згоду на продаж майна позивачу за ціною 2 391 666,67 грн, крім того ПДВ 478 333,33 грн, разом 2 870 000,00 грн.

27.12.2013 між Банком (продавець) і ТОВ “Оптімус+” (покупець) укладено договір купівлі-продажу спірного майна (далі – Договір від 27.12.2013) за вказаною ціною. Того ж дня право власності зареєстровано за позивачем.

Ринкова вартість спірного майна станом на 27.12.2013 становила 10 184 000,00 грн без ПДВ (звіт ТОВ “Експертно-консультаційний центр”). Отже, майно продано за ціною, яка становила 23,48% від його ринкової вартості, тобто на 76,52% нижче ринкової.

27.11.2014 Правління Національного банку України прийняло постанову № 745 про віднесення ПАТ “БГ Банк” до категорії неплатоспроможних, а Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб – рішення № 131 про запровадження у Банку тимчасової адміністрації з 28.11.2014. Постановою Правління НБУ від 26.02.2015 № 134 відкликано банківську ліцензію та розпочато ліквідацію Банку.

Таким чином, Договір від 27.12.2013 укладено за 11 місяців до дня запровадження тимчасової адміністрації в Банку.

Наведені обставини встановлено постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.08.2024 у справі № 916/4659/23(914/411/21), яку залишено без змін постановою Верховного Суду від 19.11.2024. ТОВ “Оптімус+” брало участь у цій справі як відповідач.

22.11.2019 Банк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за результатами електронного аукціону уклав з ТОВ “Мані Флоу” договір купівлі-продажу майнових прав щодо спірного майна № 11/2019-4.

29.01.2020 ТОВ “Оптімус+” продало спірне майно ТОВ “Бррент”. Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.04.2024 у справі № 916/4659/23(914/411/21), залишеним без змін постановами Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.08.2024 та Верховного Суду від 19.11.2024, цей договір визнано недійсним саме з тієї причини, що позивач не мав права власності на спірне майно.

14.01.2021 право власності на спірне майно зареєстровано за ТОВ “Мані Флоу” (номер відомостей про речове право 40136161) на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 23.03.2020 у справі № 914/2150/18, яке на той час набрало законної сили та було залишене без змін постановами Західного апеляційного господарського суду від 11.08.2020 та Верховного Суду від 27.10.2020.

Згодом постановою Західного апеляційного господарського суду від 30.05.2023 рішення від 23.03.2020 скасовано, а постановою Верховного Суду від 27.09.2023 у позові ТОВ “Мані Флоу” у справі № 914/2150/18 відмовлено у зв`язку з обранням неналежного способу захисту.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.08.2024 у справі № 916/4659/23(916/1489/24), залишеним без змін постановами Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 та Верховного Суду від 20.03.2025, відмовлено в позові ТОВ “Бррент” до ТОВ “Мані Флоу” про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав № 11/2019-4. ТОВ “Оптімус+” брало участь у цій справі як третя особа.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.02.2025 у справі № 916/4659/23 про банкрутство ТОВ “Мані Флоу” затверджено план санації боржника.

19.02.2025 ТОВ “Мані Флоу” та ТОВ “ФПС” уклали договір про передання активу в рахунок погашення зобов`язань, за яким спірне майно передано у власність відповідача. Право власності відповідача на спірне майно зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою № 477992216 від 20.05.2026.

Оцінка суду.

Згідно зі ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до положень статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (ч.1). Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч.3).

Верховний Суд у постанові від 20.03.2025 у справі № 916/4659/23(916/1489/24) зазначив, що у наведеній статті закріплена можливість захисту прав шляхом подання віндикаційного позову, зміст якого полягає у вимозі неволодіючого власника (титульного володільця) до володіючого невласника про повернення речі в натурі.

Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, витребувати майно може лише його власник. Тому позивач насамперед повинен довести, що він є власником спірного майна. Якщо позивач не є власником, суд не досліджує, чи законно володіє майном відповідач і чи є він добросовісним набувачем.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Своє право власності позивач обґрунтовує лише Договором від 27.12.2013. Тому суд перевіряє, чи породив цей договір право власності позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду (ч. 7 ст. 75 ГПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 дійшла висновку, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Велика Палата Верховного Суду також зазначала, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків, такі, як вчинення чи невчинення певної дії певною особою; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій чи настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, достатності суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

З урахуванням цього суд розмежовує факти і правову оцінку.

Суд вважає встановленими, без повторного доказування, лише факти: дату укладення Договору від 27.12.2013, ціну, за якою продано майно, його ринкову вартість на дату продажу, рішення органів Банку про уцінку та дату запровадження тимчасової адміністрації. Ці факти встановлено постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.08.2024 у справі № 916/4659/23(914/411/21), що набрала законної сили. ТОВ “Оптімус+” було відповідачем у цій справі, тобто це факти, встановлені саме щодо позивача.

Позивач цих фактів не спростував. Доказів іншої ринкової вартості спірного майна на 27.12.2013 позивач не подав.

Чи є Договір від 27.12.2013 нікчемним, суд вирішує в цій справі самостійно, застосовуючи закон до встановлених фактів.

Суд не враховує обставин, встановлених у рішеннях у справі № 914/2150/18, які згодом скасовані.

Верховний Суд у постанові від 20.03.2025 у справі № 916/4659/23(916/1489/24) щодо цього ж договору зазначив: Оскільки з листопада 2014 Банк віднесено до категорії неплатоспроможних і щодо нього запроваджено тимчасову адміністрацію, а з лютого 2015 розпочато процедуру ліквідації Банка, на правовідносини щодо укладення Договору від 27.12.2013 поширюються положення Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на момент їх виникнення). Зокрема, стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачає заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку. Згідно з частиною 2 зазначеної статті Закону протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають одному з таких критеріїв: 1) договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій; 2) договори про здійснення кредитних операцій, які передбачають надання клієнту пільг і які банк не уклав би за звичайних ринкових умов; 3) договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів; 4) договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку; 5) договори (правочини) з пов`язаною особою банку, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку; 6) господарські операції, де оплата значно перевищує реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком.

Договори, зазначені в частині другій цієї статті, є нікчемними. Уповноважена особа Фонду зобов`язана вжити заходів для витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами, а також має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Верховний Суд у постанові від 20.03.2025 у справі № 916/4659/23(916/1489/24) зазначив: Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала (зокрема в постанові від 15.09.2022 у справі №910/12525/20, на яку посилаються скаржники у касаційних скаргах), що правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банка, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини 2 статті 215 ЦК України та частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною 2 статті 38 зазначеного Закону перевірка правочинів банка і виданий згаданий наказ.

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17).

Отже, нікчемність не залежить від того, чи видавав Банк наказ про нікчемність і чи повідомляв про неї сторону.

Суд встановив, що Договір від 27.12.2013 укладено за 11 місяців до запровадження тимчасової адміністрації в Банку, тобто протягом одного року до цього дня. Майно Банку продано за 2 391 666,67 грн без ПДВ при ринковій вартості 10 184 000,00 грн, тобто менше ніж за чверть ціни. Перед продажем Банк за кілька днів уцінив майно на 85% від балансової вартості.

Продаж майна банку за ціною, нижчою від ринкової на 76,52%, суд оцінює як відчуження майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови. Такий продаж погіршує фінансовий стан банку, бо банк отримує за своє майно менше чверті його вартості.

Отже, Договір від 27.12.2013 відповідає критерію, визначеному п. 1 ч. 2 ст. 38 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, і в силу ч. 3 ст. 38 цього Закону є нікчемним з моменту укладення. Нікчемний договір не створив для позивача права власності на спірне майно (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Цей висновок суду збігається з висновками Верховного Суду у справах між тими самими особами щодо того самого майна.

У постанові від 19.11.2024 у справі № 916/4659/23(914/411/21) Верховний Суд зазначив: Зважаючи на те, що договір купівлі-продажу від 27.12.2013, укладений між ПАТ "Банк Перший" та ТОВ “Оптімус+”, є нікчемним в силу закону з дати його укладення та не створив жодних юридичних наслідків, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що ТОВ “Оптімус+” не набуло право власності на нежитлові приміщення загальною площею 4571,2 кв.м, що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 73, а відтак у ТОВ “Оптімус+”, було відсутнє право розпоряджатися, зокрема продавати, вказане нерухоме майно на користь ТОВ "БРРЕНТ" за договором купівлі-продажу від 29.01.2020, що є підставою для визнання вказаного правочину недійсним.

У постанові від 20.03.2025 у справі № 916/4659/23(916/1489/24) Верховний Суд зазначив, що зважаючи на викладене, оскільки Договір від 27.12.2013 щодо відчуження Майна Банком на користь ТОВ "Оптімус+" є нікчемним у силу закону з дати його укладення та не створив юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, слід погодитися з висновком господарських судів першої та апеляційної інстанції про те, що майнові права щодо Майна фактично не вибули з власності Банка та не переходили до ТОВ "Оптімус+", а це виключає наявність правових підстав для подальшого переходу права власності на Майно від ТОВ "Оптімус+" до ТОВ “Бррент” за Договором від 29.01.2020.

Суд звертає увагу, що 29.01.2020 сам позивач продав спірне майно ТОВ “Бррент”. Цей договір визнано недійсним за рішенням суду, яке набрало законної сили, саме тому, що позивач не був власником майна. Позивач не може водночас посилатися на своє право власності в цій справі і заперечувати висновок, що став підставою для визнання недійсним його ж договору з ТОВ “Бррент”.

Державна реєстрація права власності за позивачем 27.12.2013 не змінює цього висновку. Реєстрація лише фіксує право, яке виникло з правочину. Якщо правочин нікчемний, реєстрація права власності не надає. Презумпція правомірності набуття права власності (ч. 2 ст. 328 ЦК України) не діє, оскільки незаконність набуття прямо випливає із закону, а саме з ч. 3 ст. 38 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”.

Верховний Суд у постанові від 19.11.2024 у справі № 916/4659/23(914/411/21) також зазначив, що фактичне (неправомірне) володіння нерухомим майном не породжує в позивача жодних прав та інтересів по відношенню до цього майна, які б підлягали захисту в судовому порядку, а єдиним наслідком фактичного (неправомірного) володіння є обов`язок негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності чи інше право.

Щодо інших доводів позивача.

Позивач посилається на відмову в позові ТОВ “Мані Флоу” у справі № 914/2150/18. Суд ці доводи відхиляє.

Позивач посилається на те, що ТОВ “Мані Флоу” не мало права передавати майно відповідачу, оскільки рішення, на підставі якого зареєстровано право ТОВ “Мані Флоу”, скасоване.

Оскільки позивач не довів свого права власності, суд не досліджує, чи є відповідач добросовісним набувачем і чи законно він набув майно в процедурі санації ТОВ “Мані Флоу”.

Верховний Суд у постанові від 07.12.2022 у справі № 914/411/21 зазначив: Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Такий правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, у постанові Верховного Суду від 13.05.2021 у справі № 910/6393/20.

Верховний Суд у постанові від 20.03.2025 у справі № 916/4659/23(916/1489/24) також виходив з того, що відсутність прав та / або законних інтересів позивача, на захист яких він звернувся до суду, є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові.

Цим рішенням суд не вирішує питання про права Банку чи інших осіб, які не беруть участі у справі, на спірне майно.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження така обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України, встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивач набув спірне майно за нікчемним договором і тому не став його власником. Позивач не довів, що має право власності на спірне майно, отже, його право не порушене. Тому позов про витребування майна з володіння відповідача у власність позивача задоволенню не підлягає.

Кожна з наведених підстав є самостійною. Навіть якщо оцінити доводи позивача щодо справи № 914/2150/18, прав ТОВ “Мані Флоу” чи позовної давності інакше, жоден із них не підтверджує права власності позивача.

Інші доводи сторін висновків суду не змінюють. Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10.02.2010, п. 58).

Судові витрати.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у позові відмовлено, судовий збір у розмірі 106 800,00 грн, сплачений позивачем, покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 13, 73-79, 86, 129, 202, 236-241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Відповідачу подати докази понесення витрат на правову допомогу згідно з п. 8 ст. 129 ГПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 03.11.2026.

Суддя Запотічняк О.Д.