Рішення від 02 листопада 2026 р. у справі №903/879/26 — Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 листопада 2026 рокуСправа № 903/879/26

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді – Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання – Гандзілевська Яна Вікторівна

за участю представників сторін:

від позивача: н/з

від відповідача: н/з

від третьої особи: Фінкевич А.В.- посвідчення №025108

взяв участь прокурор Баран П.Д.- службове посвідчення №085977 від 22.06.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/879/26 за позовом заступника керівника Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Волинської обласної (військової) державної адміністрації до Ратнівської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Військова частина НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

17.09.2026 заступник керівника Волинської спеціалізованої Волинської прокуратури у сфері оборони Західного регіону сформував в системі “Електронний суд” позов в інтересах держави в особі Волинської обласної (військової) державної адміністрації до Ратнівської селищної ради, в якому просить витребувати з чужого незаконного володіння Ратнівської селищної ради на користь держави в особі Волинської обласної державної адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 0724281000:01:000:0005, площею 25,0457 га, що розташована у межах прикордонної смуги на території Ковельського району Волинської області.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, належать до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності, а також щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання.

Ухвалою суд від 21.09.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвала суду від 21.09.2026, доставлена до електронних кабінетів учасників справи 21.09.2026 об 18:34 год.

Отже, строк для подачі відзиву до 07.10.2026.

Відзив на адресу суду не надходив.

06.10.2026 представник третьої особи сформував в системі “Електронний суд” пояснення, в яких вказав, що дійсне найменування третьої особи – “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 )”, а умовне найменування для адміністративно-господарської діяльності – “Військова частина НОМЕР_1 ”. З 1992 року назва третьої особи відповідає дійсності та внесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, по сьогодення – є Військова частина НОМЕР_1 .

Зазначає, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності, а також щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання. Військова частина НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) погоджується із заступником керівника Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в частині визначення підсудності та наявності підстав представництва інтересів держави в даному спорі. Військова частина НОМЕР_1 погоджується із твердженнями, що землі в межах прикордонної смуги належать до земель оборони та можуть перебувати лише у державній власності, в тому числі і земельна ділянка з кадастровим номером 0724281000:01:000:0005 площею 25,0457 га. Спірна земельна ділянка перебуває у зоні відповідальності такого органу охорони державного кордону, як ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Представник відповідача 19.10.2026 сформував в системі “Електронний суд” заяву про розгляд справи без участі, в якій просить суд підготовче судове засідання та подальший розгляд справи № 903/879/26 проводити без їхньої участі за наявними в матеріалах справи документами.

20.10.2026 заступник керівника Волинської спеціалізованої Волинської прокуратури у сфері оборони Західного регіону сформував в системі “Електронний суд” заяву, в якій просить суд у зв`язку з безпековою ситуацією у Волинській області та безпосередньо у місті Луцьку, частими оголошеннями сигналів “Повітряна тривога” і загрозою ракетних обстрілів, з метою збереження життя та здоров`я учасників, провести підготовче судове засідання без участі прокурора та призначити справу № 903/879/26 до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 20.10.2026 закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 03 листопада 2026 року о 10:00 год.

Після розгляду підготовчого провадження надійшла заява позивача про розгляд справи без участі представника. Волинська обласна (військова) державна адміністрація позовні вимоги заступника керівника Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону підтримує у повному обсязі, із доводами, викладеними у позовній заяві погоджується, просить позов задовольнити.

В судовому засіданні прокурор та представник третьої особи просили позов задовольнити.

У визначений судом день та час позивач та відповідач своїм правом на участь в судовому розгляді не скористалися, хоча належним чином були повідомлені про дату та час судового засідання.

У разі відсутності у позивача наміру брати участь у судовому засіданні, приписами статей 202, 226 ГПК України передбачено подання позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності. Тобто, право позивача як особи, яка подала позов та зацікавлена в його розгляді, не бути присутнім у судовому засіданні кореспондується з його обов`язком подати до суду відповідну заяву про розгляд справи за його відсутності (до такого правового висновку дійшла об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 05.06.2020 у справі № 910/16978/19, від 16.10.2020 у справі № 910/8816/19).

Оцінка можливості вирішення спору по суті за відсутності представника позивача має обов`язково надаватись судами у разі, якщо позивач не з`явився на виклик суду, але звернувся із заявою про розгляд цієї справи за його відсутності (аналогічний правовий висновок міститься у п. 8.2.4 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.09.2019 у справі № 916/3616/15).

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.240 ГПК України, а неявка представників позивача та відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення прокурора та представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 04.04.2018 № 3-372/15-18-СГ «Про внесення змін до наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 13.07.2017 № 3 1872/15-17-СГ» надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0724281000:04:001:0041 (Додаток 5 до наказу).

До моменту поділу земельна ділянка з кадастровим номером 0724281000:04:001:0041 площею 76,2067 га перебувала у державній власності та була включена до Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, право оренди на які пропонувалося для продажу на земельних торгах окремими лотами, згідно з наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 13.07.2017 № 3-1872/15-17-СГ.

На виконання вказаних розпорядчих актів орган державної влади здійснив поділ земельної ділянки 0724281000:04:001:0041, та 01.06.2018 на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, розробленої у 2018 році ТОВ «Західземлепроект» на замовлення ГУ Держгеокадастру у Волинській області, у Державному земельному кадастрі зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 0724281000:01:000:0005, площею 25,0457 га, цільове призначення – 01.01 Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; категорія земель – землі сільськогосподарського призначення, вид ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується витягом номер НВ-0704146952018 від 01.06.2018.

Разом з тим, щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0724281000:01:000:0005 площею 25,0457 га (на території колишньої Височненської сільської ради Ратнівського, на даний час - Ковельського району Волинської області) окрема технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель не розроблялася та відсутня, оскільки формування даної земельної ділянки відбулося в результаті поділу раніше існуючої земельної ділянки.

Наведене підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 21.08.2026 № 10-3-0.2-3684/2-26, а також доданими до нього копіями наказів від 13.07.2017 № 3-1872/15-17-СГ, від 04.04.2018 № 3-372/15-18-СГ, від 10.12.2020 № 32-ОТГ та Актом приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність.

Після формування та внесення відомостей до Державного земельного кадастру, зазначена земельна ділянка з кадастровим номером 0724281000:01:000:0005 площею 25,0457 га була передана із державної власності у комунальну власність Ратнівської територіальної громади (в особі Ратнівської селищної ради) на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 10.12.2020 № 32-ОТГ та відповідного Акта приймання-передачі (п. 59 Додатку до Акта).

При цьому, установлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 0724281000:01:000:0005 належить до земель оборони, оскільки розташована в межах прикордонної смуги та, в силу законодавчих обмежень, може перебувати лише у державній власності.

Вказані обставини підтверджуються викопіюванням з програмного модуля Державного земельного кадастру, з якого вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 0724281000:01:000:0005, розташована на місцевості на відстані до 2 кілометрів від лінії державного кордону України з республікою білорусь, відтак знаходиться у прикордонній смузі. Встановлено, що відстань від крайньої нижньої межі зазначеної земельної ділянки до державного кордону становить 1,609 км, а від крайньої верхньої межі – 1,037 км.

Факт розташування земельної ділянки з кадастровим номером 0724281000:01:000:0005 на відстані в межах 2-кілометрової прикордонної смуги від лінії українсько-білоруського кордону вглиб країни підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 21.08.2026 № 10-3 0.2-3684/2-26, який надійшов у відповідь на запит Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону № 30.51/02-3413ВИХ-26.

Окрім того, з листа ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_2 ) від 13.08.2026 № 06.2.3/10737-26-Вих вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 0724281000:01:000:0005 повністю входить в 2-кілометрову прикордонну смугу від лінії українсько-білоруського кордону та розташована в межах ділянки відповідальності ІНФОРМАЦІЯ_4 (з м.д. АДРЕСА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_5 (з м.д. н.п. Ветли) на напрямку прикордонного знаку № 0316.

Проте, не зважаючи на факт перебування зазначеної земельної ділянки в межах прикордонної смуги, органом виконавчої влади – Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області видано наказ від 10.12.2020 № 32-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» (далі Наказ від 10.12.2020 № 32-ОТГ), яким Ратнівській територіальній громаді Ратнівського (на даний час – Ковельського) району передано у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 2341,5525 га, згідно з актом приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, що додається (далі – Акт приймання-передачі від 10.12.2020), відповідно до якого, всупереч вимог чинного законодавства, у перелік земельних ділянок незаконно включено земельну ділянку з кадастровим номером 0724281000:01:000:0005 (пункт 59 додатку до Акту приймання-передачі від 10.12.2020).

Окрім того, протиправність передачі спірної землі підтверджується змістом Технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0724281000:04:001:0041, розробленої у 2018 році ТОВ «Західземлепроект» на замовлення ГУ Держгеокадастру у Волинській області. З матеріалів Технічної документації вбачається, що під час формування в результаті поділу новоствореної земельної ділянки з кадастровим номером 0724281000:01:000:0005 (площею 25,0457 га), розробником не було визначено та відображено належність цієї території до земель оборони, а також наявні обмеження у її використанні, зумовлені розташуванням у межах прикордонної смуги вздовж державного кордону України з республікою білорусь.

Саме ігнорування в технічній документації реального правового режиму та спеціального призначення землі стало підґрунтям для її безпідставного віднесення до категорії сільськогосподарського призначення і подальшої незаконної передачі у комунальну власність на підставі наказу ГУ Держгеокадастру від 10.12.2020 № 32 ОТГ.

Разом з цим, у пункті 2 Наказу від 10.12.2020 № 32-ОТГ зазначено, що право власності на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також у пункті 2 Акту приймання-передачі від 10.12.2020 вказано, що такий є підставою для державної реєстрації речового права на вказані у додатку земельні ділянки комунальної власності Ратнівської територіальної громади, до переліку яких незаконно включено земельну ділянку з кадастровим номером 0724281000:01:000:0005 (пункт 59 додатку до Акту приймання-передачі від 10.12.2020).

Окрім того, пунктом 58 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423-IX розділ X «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнено пунктом 24 такого змісту: з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, серед іншого, крім земель оборони.

31.08.2021 державним реєстратором Виконавчого комітету Ратнівської селищної ради Волинської області Наход О.І. проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0724281000:01:000:0005, площею 25,0457 га на праві власності за Ратнівською селищною радою на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423-IX.

11.08.2026 Волинською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 0724281000:01:000:0005, площею 25,0457 га, яка розташована у межах прикордонної смуги на відстані до 2 кілометрів від лінії державного кордону України з республікою білорусь на території Ратнівської селищної ради Ковельського району Волинської області та відноситься до земель оборони, продовжує перебувати у комунальній власності Ратнівської селищної ради, чим порушується право держави на володіння, розпорядження та використання даної земельної ділянки за призначенням.

Основні засади забезпечення національної безпеки і оборони держави визначені Конституцією України.

Приписи статті 17 Конституції України передбачають, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Верховний Суд у постанові від 01.04.2026 у справі № 916/4170/23, проаналізувавши зазначену правову норму, дійшов висновку, що:

-захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави та завданням усіх суб`єктів публічної влади;

-оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються передовсім на Збройні Сили України, які є основним суб`єктом забезпечення оборони держави;

-захист державного кордону України як невід`ємна складова системи забезпечення оборони держави покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Прийняті на виконання Конституції України законодавчі акти конкретизують приписи Основного Закону України. Так, Закон України «Про оборону України» встановлює засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов`язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов`язки громадян України у сфері оборони.

Оборона України – це система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту (стаття 1 Закону України «Про оборону України»).

Згідно з абз. 15 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час включає забезпечення охорони державного кордону України.

Наведені правила узгоджуються із приписами ч. 4 ст. 2 Закону України «Про державний кордон України», яка визначає, що охорона державного кордону України є невід`ємною складовою загальнодержавної системи захисту державного кордону і полягає у здійсненні Державною прикордонною службою України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах, а також Збройними Силами України у повітряному та підводному просторі відповідно до наданих їм повноважень заходів з метою забезпечення недоторканності державного кордону України.

Отже, законодавством чітко визначено, що для забезпечення оборони держави органи публічної влади повинні використовувати всі наявні у державі матеріальні ресурси та засоби, включно із землями оборони.

За змістом статей 13 та 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою винятково відповідно до закону. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Частинами першою та другою статті 84 Земельного кодексу України (далі ЗК України) передбачено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим (ч.ч. 1 та 2 ст. 18 ЗК України).

Відповідно до п. «ж» ч. 1 ст. 19 ЗК України землі оборони є однією з категорій земель України за основним цільовим призначенням.

Частиною 2 статті 77 ЗК України встановлено, що землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Основи правового режиму земель оборони визначені статтею 77 ЗК України, за частинами 1 та 2 якої землями оборони визнаються землі, надані для розташування і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Відповідне регулювання містить також і статті 1 та 2 Закону України «Про використання земель оборони», якими передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розташування і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі військові частини). Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог ЗК України.

Згідно з ч. 3 ст. 77 ЗК України навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. У межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми, а вздовж лінії державного кордону України з російською федерацією і республікою білорусь - шириною до 2 кілометрів.

Отже, приписи ЗК України та законодавства, яке визначає правовий режим земель оборони, передбачають належність земельних ділянок до земель оборони як за їх суб`єктною ознакою – надання їх для розташування і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, так і ознакою територіальної наближеності (прилеглості) до державного кордону України (безпосередньо вздовж державного кордону України та мети використання (облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків тощо).

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01.04.2026 у справі №916/4170/23 (п. 50).

За приписами ч.ч. 2, 3 ст. 115 Земельного кодексу України та ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони » уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюється відповідно до закону.

Згідно із ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони » землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.

Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.

Статтею 22 Закону України «Про державний кордон України» передбачено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони.

Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

У межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми, а вздовж лінії державного кордону України з російською федерацією і республікою білорусь шириною до 2 кілометрів. У цих межах Кабінетом Міністрів України встановлюється спеціальний прикордонний режим щодо заборони вільного в`їзду, перебування, проживання, пересування осіб і провадження робіт, не пов`язаних з обороною чи охороною державного кордону України.

У свою чергу згідно із ст. 23 Закону України «Про державний кордон України» у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, встановлюється прикордонний режим, який регламентує відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України правила в`їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, обліку та тримання на пристанях, причалах і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України.

Таким чином, сукупний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, належать до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності, а також щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання.

Отже, встановлення факту розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про належність вказаної ділянки до земель оборони в силу законодавчого визначення цільового призначення земель, розташованих у межах прикордонної смуги.

Відповідно до Закону України «Про державний кордон України» Кабінет Міністрів України ухвалив постанову від 27.07.1998 № 1147 «Про прикордонний режим» (далі – Постанова № 1147), якою установив уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм прикордонну смугу у межах прилеглих до кордону територій селищних і сільських рад, де запроваджується прикордонний режим. З урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації Державної прикордонної служби, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень (п. 1), а також затвердив Положення про прикордонний режим (далі – Положення; п. 3 Постанови № 1147).

За термінологією, яка міститься в пункті 2 Положення, прикордонна смуга – це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Лінія прикордонних інженерних споруд – спеціальна смуга місцевості в межах прикордонної смуги та інші земельні ділянки, які відповідно до законодавства надаються в постійне користування органам Державної прикордонної служби для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів. Відстань облаштування лінії прикордонних інженерних споруд від лінії державного кордону визначається органами Державної прикордонної служби.

Разом із цим, розпорядженням Волинської обласної державної адміністрації від 11.10.2018 № 665 «Про визначення ширини прикордонної смуги у Волинській області» визначено ширину прикордонної смуги в межах Волинської області уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах прилеглих до кордону територій, де запроваджується прикордонний режим, 10 кілометрів від лінії державного кордону в тил території України, але не менше від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд.

При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених ст. 22 Закону України «Про державний кордон України» та п. 1 Постанови № 1147.

Суд зазначає, що не розроблення та не затвердження окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки розміри (ширина) прикордонної смуги встановлені законом.

Оскільки землі в межах прикордонної смуги належать до земель оборони та можуть перебувати лише у державній власності, то земельна ділянка з кадастровим номером 0724281000:01:000:0005 площею 25,0457 га, незаконно зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на праві комунальної власності за Ратнівською селищною радою.

Про те, що землі оборони, зокрема землі у межах прикордонної смуги, не можуть передаватись у комунальну та приватну власність, свідчить усталена судова практика Верховного Суду, постановою Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 297/1395/15-ц залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими задоволено позовні вимоги прокурора про скасування наказів Головного управління Держземагенства у Закарпатській області та повернення в державну власність земельної ділянки з чужого незаконного володіння з огляду на те, що відповідно до вимог ст. 77, ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України землі оборони належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність.

Постановою Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 163/2369/16-ц підтверджено доводи позовних вимог прокурора про те, що землі у межах прикордонної смуги належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність.

Окрім того, 27.08.2025 за результатами розгляду справи № 922/885/24 Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що з положень ч. 4 ст. 84, ч. 2, 3 ст. 115 ЗК України, ч. 1 ст. 2, ст. 3, 4 Закону України «Про використання земель оборони», ст. 22, 23 Закону України «Про державний кордон України» слідує, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності, а також щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання; встановлення факту розташування спірних земельних ділянок в межах прикордонної смуги свідчить про їх належність до земель оборони в силу законодавчого визначення цільового призначення земель, розташованих у межах прикордонної смуги.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.01.2025 у справах № 903/1311/23 та № 903/1324/23, від 11.02.2025 у справі № 903/1322/23, від 02.10.2024 у справі № 444/1011/20.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 902/122/24 виклала правовий висновок, згідно з яким конкретизувала висновки, сформульовані Верховним Судом у постанові від 06.11.2019 у справі № 163/2369/16-ц, зазначивши, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, встановленої шириною 30-50 метрів уздовж державного кордону України на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми (а вздовж лінії державного кордону України зросійською федерацією і республікою білорусь шириною до 2 кілометрів), належать до земель оборони, щодо яких встановлений особливий режим їх використання та які можуть перебувати винятково у державній власності, а отже не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності.

У разі, якщо правові висновки мають однаковий пріоритет (тобто не переважають один над одним залежно від того, сформульовані вони колегією суддів, судовою палатою, об`єднаною палатою чи Великою Палатою Верховного Суду), суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду (постанови Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, від 10.11.2021 у справі № 825/997/17, 08.08.2023 у справі № 910/8115/19 (910/13492/21), від 04.10.2023 у справі № 906/1026/22).

Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15, 16 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17).

Способами захисту суб`єктивних прав є закріплені законом матеріально правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Тож це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Відповідно до ч. 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним і правомірним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14 тощо).

Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.

У своїх висновках Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.

Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.

Такі вимоги є неефективними способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить позивачу права володіння його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, зокрема, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17).

Вибраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом, речово-правові способи захисту прав особи застосовують, якщо сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас коли сторони не перебували у договірних відносинах одна з одною, власник (володілець) майна може використовувати речово правові способи захисту (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20).

Усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Реєстру. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є потрібними для ефективного відновлення порушеного права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц).

Підсумовуючи викладене вище, потрібно наголосити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Реєстру запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постановах від 22.01.2025 у справі № 446/478/19, від 02.07.2025 у справі № 902/122/24.

Враховуючи вищевикладене, належним та ефективним способом захисту права держави у спірних правовідносинах є віндикаційний позов про витребування спірної земельної ділянки.

Отже, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги прокуратури є ефективним способом захисту, а тому позов є підставним та обґрунтованим.

За таких обставин земельна ділянка з кадастровим номером 0724281000:01:000:0005, площею 25,0457 га, яка зареєстрована на праві комунальної власності за Ратнівською селищною радою підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння останньої на користь держави в особі Волинської обласної державної адміністрації.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 130 ГПК України слід віднести на останнього.

Обґрунтування наявності порушення інтересів держави та підстав для їх представництва прокурором.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Перебування спірної земельної ділянки, що належить до земель оборони, порушує інтереси держави шляхом відсутності можливості у реалізації правомочностей власника землі від імені Українського народу.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Згідно зі ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Волинська обласна державна адміністрація є органом, уповноваженим здійснювати функції щодо розпорядження землями державної форми власності, тобто уповноваженим органом у спірних відносинах.

Разом з тим, Волинською обласною державною адміністрацією, як розпорядником землі захист інтересів держави у спірних відносинах не здійснено, зокрема, відповідний позов до суду не поданий та на розгляді у судах не перебуває.

Волинська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону зверталась до Волинської обласної державної адміністрації з відповідним інформуванням, чим надано можливість вжити вичерпних заходів щодо відновлення законності щодо земель оборони (лист від 02.04.2026 №30.51/02-1401ВИХ-26).

Волинська обласна державна адміністрація як розпорядник земельної ділянки листом від 06.04.2026 № 707/12/2-26 повідомила, що враховуючи обмежене фінансування на сплату судового збору, остання не заперечує щодо звернення прокуратурою до суду щодо вжиття відповідних заходів реагування.

Суд приходить до висновку, що спірна ділянка належить до земель, яка перебуває під особливою охороною держави, невжиття Волинською обласною державною адміністрацією впродовж розумного строку після отримання повідомлення про наявність порушень інтересів держави, заходів щодо їх поновлення є підставою для звернення прокурора до суду. Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 № 912/2385/18.

За таких обставин, вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду із вказаним позовом.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору впливу не мають.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Витребувати з чужого незаконного володіння Ратнівської селищної ради (вулиця Центральна, 19, селище Ратне, Ковельський район, Волинська область,44101, код ЄДРПОУ 04334695) на користь держави в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації (Київський майдан, 9, місто Луцьк, Волинська область, 43027, код ЄДРПОУ 13366926) земельну ділянку з кадастровим номером 0724281000:01:000:0005, площею 25,0457 га, що розташована у межах прикордонної смуги на території Ковельського району Волинської області.

3. Стягнути з Ратнівської селищної ради (вулиця Центральна, 19, селище Ратне, Ковельський район, Волинська область,44101, код ЄДРПОУ 04334695) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (вул. Клепарівська, буд. 20, м. Львів, код ЄДРПОУ 38326057; отримувач: Державна казначейська служба України, м. Київ, код банку 820172, рахунок UA238201720343120001000082783) 2662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 коп.) витрат зі сплати судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено 03.11.2026.

Суддя І. О. Гарбар