Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №394/229/24 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2026 року м.Дніпро Справа № 394/229/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Верхогляд Т.А. (доповідач),

суддів Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,

за участю секретаря судового засідання Абадей М.О.,

за відсутності представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду Кіровоградської області від 30.10.2025 року у справі № 394/229/24 (суддя Тимошевська В.В.)

за позовом ОСОБА_1 , с. Торговиця, Голованівський район, Кіровоградська область

до відповідача Новоархангельської селищної ради, вул. Центральна, 31, смт. Новоархангельськ, Кіровоградська область, 26100

про визнання недійсним рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Новоархангельської селищної ради про визнання недійсним та скасування рішення від 31.01.2024 року № 3198 «Про розірвання договору оренди земельної ділянки».

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем установленого законодавством та договором порядку припинення орендних правовідносин.

Позивач зазначав, що 07.11.2007 року між ним та Новоархангельською селищною радою було укладено договір оренди земельної ділянки площею 24,0 кв. м для розміщення торговельного павільйону.

За умовами договору земельна ділянка передана у строкове платне користування, а орендар зобов`язався вносити орендну плату у визначені договором строки.

06.11.2017 року сторони уклали додаткову угоду, відповідно до якої строк дії договору продовжено до 08.11.2027 року та встановлено розмір орендної плати на рівні 10 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

31.01.2024 року Новоархангельська селищна рада прийняла рішення № 3198 «Про розірвання договору оренди земельної ділянки», яким вирішила розірвати зазначений договір у зв`язку із систематичною несплатою орендарем орендної плати протягом 2022– 2023 років.

Позивач вважав, що прийняття такого рішення суперечить умовам договору та положенням земельного і цивільного законодавства, оскільки договір оренди землі може бути розірваний за взаємною згодою сторін або за рішенням суду, а відповідач не мав передбачених законом підстав для одностороннього припинення договірних відносин.

Крім того, позивач посилався на обставини попереднього судового спору між сторонами – на рішення Новоархангельської селищної ради від 18.11.2021 року № 1934 та від 23.12.2021 року № 2249, які були визнані недійсними та скасовані в судовому порядку.

На переконання позивача, зазначені обставини мають істотне значення для оцінки правомірності поведінки відповідача та прийняття оскаржуваного рішення.

У зв`язку з наведеним позивач просив позов задовольнити та визнати недійсним та скасувати рішення Новоархангельської селищної ради від 31.01.2024 року № 3198.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 30.10.2025 року у справі № 394/229/24 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив із того, що сторони договору оренди землі від 07.11.2007 року передбачили можливість його одностороннього розірвання у випадку систематичної несплати орендарем орендної плати.

Суд першої інстанції зазначив, що за змістом п. 37 договору заборона одностороннього розірвання договору поєднується з визначенням спеціальної умови, за якої таке розірвання допускається, а саме систематичної несплати орендної плати.

Дослідивши надані відповідачем матеріали щодо нарахування та сплати орендної плати, суд встановив, що позивач протягом періоду із січня 2022 року по лютий 2023 року не здійснював платежів за користування земельною ділянкою.

Така поведінка орендаря, за доводами суду, відповідає ознакам систематичної несплати орендної плати, передбаченої п. «д» ч.1 ст.141 Земельного кодексу України.

Суд також зазначив, що позивач не надав належних доказів, які спростовували б встановлені обставини несплати орендної плати, та не довів наявності передбачених законом підстав для звільнення його від виконання відповідного договірного обов`язку.

Оцінюючи посилання позивача на попередні рішення Новоархангельської селищної ради, суд першої інстанції виходив із того, що визнання таких рішень недійсними не припиняло дії договору оренди землі від 07.11.2007 року і саме по собі не звільняло позивача від обов`язку внесення орендної плати.

Також місцевий господарський суд врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо систематичної несплати орендної плати та зазначив, що наступне погашення заборгованості не спростовує факту допущеного раніше систематичного порушення договору.

За результатами оцінки встановлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що Новоархангельська селищна рада мала передбачені договором та законодавством підстави для прийняття рішення про одностороннє розірвання договору оренди земельної ділянки.

Не погодившись з рішенням, позивач звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована неправильним, на думку скаржника, встановленням судом фактичних обставин справи, неналежною оцінкою доказів та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Скаржник наголошує, що між сторонами існував чинний договір оренди землі, строк дії якого відповідно до додаткової угоди від 06.11.2017 року продовжено до 08.11.2027 року.

На його переконання, положення п. 36 договору передбачають можливість розірвання договору за взаємною згодою сторін або на підставі рішення суду, а тому відповідач не мав права припиняти договірні відносини шляхом прийняття одностороннього рішення.

Апелянт також посилається на положення п. 37 договору та вважає, що його зміст не надавав відповідачу безумовного права на одностороннє розірвання договору.

Крім того, скаржник заперечує належність і достатність доказів, на підставі яких місцевий господарський суд установив систематичну несплату орендної плати.

Зазначає, що обставини наявності заборгованості за 2022– 2023 роки належним чином не підтверджені, а суд першої інстанції не врахував усі обставини, які мали значення для правильного вирішення спору.

Апелянт посилається на лист податкового органу від 20.04.2023 року № 4109/6/11-28-24-02-04, в якому зазначено про відсутність необхідних відомостей щодо відповідного договору оренди землі та неможливість надання інформації про наявність заборгованості позивача.

Також скаржник звертає увагу на попередній судовий спір між сторонами та встановлену судовим рішенням неправомірність рішень Новоархангельської селищної ради від 18.11.2021 року № 1934 та від 23.12.2021 року № 2249.

Вважає, що суд першої інстанції не надав зазначеним обставинам належного правового значення та не врахував їх впливу на договірні правовідносини сторін.

Крім того, скаржник вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення ст.ст.31, 32 Закону України «Про оренду землі», ст.ст. 525, 651 Цивільного кодексу України та ст. 141 Земельного кодексу України.

Посилаючись на наведені обставини, апелянт просить скасувати оскаржуване рішення та задовольнити позов у повному обсязі.

Новоархангельська селищна рада у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти її задоволення та просить залишити рішення господарського суду Кіровоградської області від 30.10.2025 року без змін.

Відповідач зазначає, що між сторонами існують договірні відносини, відповідно до яких позивач зобов`язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Вказує, що пунктом 37 договору сторони передбачили можливість його одностороннього розірвання у випадку систематичної несплати орендної плати.

На думку відповідача, протягом періоду із січня 2022 року по лютий 2023 року позивач систематично не виконував основного обов`язку орендаря щодо внесення платежів за користування земельною ділянкою.

Відповідач вважає, що встановлені судом першої інстанції обставини свідчать про наявність передбаченої договором та законом підстави для одностороннього розірвання орендних правовідносин.

Наголошує, що оскаржуване рішення прийняте селищною радою в межах наданих їй законом повноважень та з дотриманням умов укладеного між сторонами договору.

Також відповідач посилається на правові висновки Верховного Суду щодо можливості розірвання договору оренди землі у зв`язку із систематичною несплатою орендної плати.

У письмових поясненнях позивач підтримує доводи апеляційної скарги.

Наголошує, що відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами наявність заборгованості зі сплати орендної плати за спірний період.

Окремо звертає увагу на інформацію податкового органу та вважає, що наведені у відповідному листі відомості ставлять під сумнів достовірність обставин, на які посилається селищна рада.

Позивач також наполягає на тому, що попередні рішення відповідача, які згодом були визнані недійсними, мали значення для здійснення ним прав орендаря.

З урахуванням наведеного просить задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.02.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Гондюка Василя Степановича на рішення господарського суду Кіровоградської області від 30.10.2025 року у справі № 394/229/24.

Розгляд апеляційної скарги призначено на 18.06.2026 року.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.06.2026 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 23.09.2026 року.

У судове засідання 23.09.2026 року представники сторін не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

З урахуванням належного повідомлення учасників справи, наявних матеріалів та відсутності обставин, які перешкоджали розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін.

У судовому засіданні 23.09.2026 року колегією суддів оголошено вступну і резолютивну частини постанови.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, заперечення відповідача, встановлені судом першої інстанції фактичні обставини та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судом першої інстанції, 07.11.2007 року між Новоархангельською селищною радою (орендодавець) та Гондюком Василем Степановичем, який підписав договір як приватний підприємець (орендар), укладено договір оренди земельної ділянки.

За умовами зазначеного договору орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 24,0 кв. м для розміщення торговельного павільйону, розташовану за адресою: Кіровоградська область, смт Новоархангельськ, вул. Леніна, 28 (нині — вул. Центральна, 28).

Відповідно до п.п. 8, 41 договору його укладено строком на десять років. Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та державної реєстрації.

Умовами договору передбачено внесення орендарем орендної плати в розмірі 10 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що на час укладення договору становило 102,00 грн щомісячно, рівними частинами, не пізніше 25 числа кожного місяця на рахунок Новоархангельської селищної ради.

Підстави та порядок припинення договору сторони визначили у п.п. 35, 36, 37 договору.

Зокрема, п.36 договору передбачено припинення його дії за взаємною згодою сторін або за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, випадкового знищення чи пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

За змістом п.37 договору розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається. Водночас умовою розірвання договору в односторонньому порядку визначено систематичну несплату орендної плати.

Договір оренди зареєстровано у Новоархангельському відділі Кіровоградської регіональної філії Центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель 08.11.2007 року вчинено запис за № 83.

Відповідно до акта приймання-передачі земельної ділянки в натурі від 08.11.2007 року зазначену земельну ділянку передано приватному підприємцю Гондюку В.С.

06.11.2017 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 07.11.2007 року, якою продовжено строк його дії на десять років - до 08.11.2027 року, а також встановлено орендну плату в розмірі 10 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

31.01.2024 року Новоархангельська селищна рада прийняла рішення № 3198 «Про розірвання договору оренди земельної ділянки», відповідно до пункту 1 якого вирішено розірвати договір оренди земельної ділянки від 07.11.2007 року, зареєстрований 08.11.2007 року за № 83, з урахуванням додаткової угоди від 06.11.2017 року, щодо земельної ділянки площею 24,0 кв. м, кадастровий номер 3523655100:50:051:0146, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначене рішення прийнято з посиланням на ст.ст. 96, 141 Земельного кодексу України, ст.31 Закону України «Про оренду землі», п. 34 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», абз.2 п.35 та абз. 2 п. 37 договору оренди земельної ділянки від 07.11.2007 року.

Підставою для прийняття оспорюваного рішення селищна рада визначила систематичне невиконання Гондюком В.С. протягом 2022– 2023 років, а саме впродовж 14 місяців, обов`язку щодо внесення орендної плати, передбаченого пунктом 9 договору.

На підтвердження зазначених обставин відповідачем до матеріалів справи надано довідки щодо нарахування та сплату орендної плати за 2022– 2023 роки, складені станом на 09.03.2023.

Підпунктом 2.2 пункту 2 рішення № 3198 від 31.01.2024 року передбачено необхідність поінформувати ОСОБА_1 про його прийняття, а пунктом 3 передбачено обов`язок ОСОБА_1 не пізніше тридцяти днів із моменту отримання повідомлення про прийняття рішення звільнити земельну ділянку, яка була об`єктом оренди за договором від 07.11.2007 року, та привести її у стан, придатний для подальшого використання.

20.02.2024 року Новоархангельська селищна рада направила ОСОБА_1 лист № 02-32/137 із повідомленням про прийняття рішення № 3198 від 31.01.2024 року, до якого додано копію відповідного рішення.

Листом від 01.03.2024 року № 02-32/168 Новоархангельська селищна рада повідомила Гондюка В.С. за результатами розгляду його звернення про відсутність підстав для перегляду та скасування рішення № 3198.

При цьому позивач заперечував наявність у селищної ради права на одностороннє розірвання договору оренди, посилаючись на положення пункту 36 договору, яким передбачено припинення договірних відносин за згодою сторін або за рішенням суду.

Також позивач не погоджувався з твердженнями відповідача щодо систематичної несплати орендної плати та ставив під сумнів належність поданих селищною радою документів на підтвердження відповідних обставин.

Вважаючи, що рішення Новоархангельської селищної ради від 31.01.2024 № 3198 прийнято з порушенням установленого законом і договором порядку припинення орендних відносин та порушує його права як орендаря земельної ділянки, Гондюк В.С. звернувся до суду з позовом про визнання зазначеного рішення недійсним та його скасування.

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

Відповідно до ч.1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За приписами ч.2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіряючи правильність висновків суду першої інстанції, колегія суддів враховує характер спірних правовідносин, зміст погоджених сторонами умов договору, встановлені обставини його виконання та правові наслідки прийняття оспорюваного рішення.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі є договором, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.3 ст.651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ч.ч.3,4 ст.31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін, на вимогу однієї із сторін - за рішенням суду, а розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Отже, наведені положення законодавства розмежовують три способи припинення договірних правовідносин: за домовленістю сторін, за рішенням суду та внаслідок одностороннього волевиявлення сторони за наявності відповідного права, встановленого законом або договором.

При цьому можливість судового розірвання договору внаслідок порушення його умов не виключає реалізації погодженого сторонами права на одностороннє припинення договірних правовідносин.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 07.11.2007 року між Новоархангельською селищною радою та Гондюком В.С. укладено договір оренди земельної ділянки площею 24,0 кв. м для розміщення торговельного павільйону.

Договір зареєстровано 08.11.2007 року за № 83.

Додатковою угодою від 06.11.2017 року строк дії договору продовжено до 08.11.2027 року.

Підстави та порядок припинення договору сторони визначили в пунктах 35– 37 договору.

Відповідно до п.36 договору його дія припиняється шляхом розірвання за взаємною згодою сторін або за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, випадкового знищення чи пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Водночас п.37 договору встановлено, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається. Наступним положенням цього ж пункту передбачено, що умовою розірвання договору в односторонньому порядку є систематична несплата орендарем орендної плати.

Колегія суддів зазначає, що правове значення наведених положень договору повинно визначатися з урахуванням їх взаємного зв`язку, змісту погоджених сторонами прав та обов`язків і загальної спрямованості договору на встановлення строкових платних правовідносин користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.

За змістом ст. 213 Цивільного кодексу України при тлумаченні змісту правочину береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а у разі недостатності такого підходу здійснюється порівняння відповідної частини правочину зі змістом інших його частин та правочину в цілому.

Пункт 36 договору визначає способи припинення договірних правовідносин за домовленістю сторін або за судовим рішенням.

Пункт 37 договору безпосередньо регулює можливість одностороннього розірвання договору та містить спеціальну умову, з якою сторони пов`язали застосування такого способу припинення правовідносин.

Зіставлення наведених положень свідчить про те, що сторони, встановивши загальне правило про недопустимість одностороннього розірвання договору, одночасно погодили конкретний випадок, у якому таке розірвання допускається, — систематичну несплату орендарем орендної плати.

Саме таке розуміння забезпечує узгоджене застосування всіх положень договору, не позбавляючи самостійного правового значення його пункт 37.

Тлумачення п.37 договору як безумовної заборони одностороннього розірвання договору незалежно від поведінки орендаря фактично виключало б можливість застосування другого речення зазначеного пункту, у якому сторони прямо визначили умову одностороннього припинення договірних відносин.

Водночас, ототожнення передбаченого п. 37 спеціального способу розірвання договору із судовим порядком, визначеним п. 36, не відповідало б змісту використаного сторонами поняття одностороннього розірвання договору.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що п. 37 договору встановлює погоджене сторонами виключення із загального правила щодо недопустимості одностороннього розірвання договору, а саме - надає можливість його припинення в такому порядку у випадку систематичної несплати орендарем орендної плати.

Зазначений висновок відповідає положенням ч.3 ст. 651 Цивільного кодексу України та ч.4 ст. 31 Закону України «Про оренду землі».

Колегія суддів також враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02.11.2022 року у справі № 146/1094/21 щодо правової природи односторонньої відмови від договору оренди.

У зазначеній постанові Верховний Суд виходив із того, що договір може виступати регулятором підстав виникнення права на односторонню відмову від нього та відповідних правових наслідків.

Верховний Суд також звернув увагу на те, що одностороння відмова від договору оренди є одностороннім правочином, спрямованим на припинення договірних правовідносин, та повинна бути доведена до відома іншої сторони договору.

Наведений правовий підхід підтверджує, що за наявності погодженого сторонами права на одностороннє припинення договору реалізація такого права не потребує попереднього ухвалення судового рішення про розірвання договору.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 26.04.2022 року у справі № 357/2172/21 розглядалося питання правомірності розірвання договорів оренди землі за рішенням органу місцевого самоврядування.

За результатами розгляду зазначеної справи Верховний Суд врахував погоджені сторонами умови договорів щодо можливості їх одностороннього припинення та виходив із допустимості реалізації відповідного права орендодавцем за наявності встановлених договором підстав.

Колегія суддів приймає до уваги наведені висновки в частині розмежування судового розірвання договору та одностороннього припинення договірних правовідносин на підставі погоджених сторонами умов.

Відмінність формулювань відповідних договорів не змінює необхідності застосування до спірних правовідносин положень ч.3 ст. 651 Цивільного кодексу України та ч.4 ст. 31 Закону України «Про оренду землі».

При цьому, саме зміст п. 37 укладеного сторонами договору від 07.11.2007 року є визначальним для встановлення обсягу погодженого ними права на одностороннє розірвання договору.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про те, що Новоархангельська селищна рада за будь-яких обставин повинна була звернутися до суду з вимогою про розірвання договору оренди землі, не ґрунтуються на погодженому сторонами застосуванні положень пунктів 36 та 37 договору і наведених норм матеріального права.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 заперечує обґрунтованість висновків місцевого господарського суду про систематичну несплату орендної плати, посилаючись на відсутність належних і достатніх доказів порушення ним, як орендарем, відповідного договірного обов`язку.

Зокрема, скаржник вважає, що надані відповідачем довідки щодо нарахування та сплати орендної плати не підтверджують існування заборгованості, а інформація податкового органу свідчить про відсутність необхідних відомостей для встановлення відповідних обставин.

Оцінюючи наведені доводи колегія суддів виходить з наступного:

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка.

Згідно зі ст.21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю є платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди з урахуванням вимог законодавства.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

За приписами ст.25 зазначеного Закону орендар зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, своєчасне внесення орендної плати є самостійним договірним обов`язком орендаря, виконання якого повинно здійснюватися у погоджених сторонами розмірі та строки.

Як вбачається з матеріалів справи, п. 9 договору оренди землі від 07.11.2007 року передбачено внесення орендарем орендної плати щомісячно рівними частинами не пізніше 25 числа кожного місяця.

Додатковою угодою від 06.11.2017 року встановлено розмір орендної плати на рівні 10 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Отже, сторони визначили періодичність виконання грошового зобов`язання, строки внесення платежів та порядок визначення їх розміру.

Відповідно до п. «д» ч.1 ст. 141 Земельного кодексу України систематична несплата земельного податку або орендної плати є підставою припинення права користування земельною ділянкою.

Правове значення систематичної несплати орендної плати розкрито Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2024 року у справі № 918/391/23.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду розмежувала випадки систематичної повної несплати орендної плати та порушення, пов`язані з її внесенням у неповному розмірі.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що два або більше випадки повної несплати орендної плати в установлені договором строки становлять самостійну підставу для розірвання договору відповідно до пункту «д» частини першої статті 141 Земельного кодексу України.

Натомість у випадку часткової несплати орендних платежів питання розірвання договору вирішується з урахуванням положень частини другої статті 651 Цивільного кодексу України щодо істотності порушення договору.

Велика Палата Верховного Суду також конкретизувала раніше сформульований підхід до застосування зазначених норм, розмежувавши їх залежно від характеру допущеного порушення.

Наведені правові висновки мають безпосереднє значення для вирішення цього спору, оскільки підставою прийняття оскаржуваного рішення відповідач визначив саме систематичну повну несплату орендарем орендної плати.

Як встановлено місцевим господарським судом, Новоархангельська селищна рада, приймаючи рішення від 31.01.2024 року № 3198, виходила з невиконання Гондюком В.С. обов`язку щодо внесення орендної плати протягом 14 місяців - із січня 2022 року по лютий 2023 року включно.

На підтвердження відповідних обставин відповідач подав довідки щодо нарахування та сплати орендної плати за 2022– 2023 роки, сформовані станом на 09.03.2023 року.

Із зазначених документів вбачається, що за 2022 рік відповідач визначив нарахування орендної плати в загальному розмірі 266,96 грн, за січень та лютий 2023 року - 51,16 грн.

Загальна сума нарахувань за відповідний період становила 318,12 грн.

Водночас у зазначених довідках відсутні відомості про внесення орендарем платежів у період із січня 2022 року по лютий 2023 року включно.

Суд першої інстанції, дослідивши наведені документи, встановив, що протягом відповідного періоду орендна плата не вносилася, а допущене порушення охоплювало 14 послідовних місячних строків виконання грошового зобов`язання.

Перевіряючи зазначений висновок, колегія суддів враховує положення ст.ст. 73, 74, 76, 77, 79 та 86 Господарського процесуального кодексу України щодо доказів, обов`язку доказування та їх оцінки.

Відповідно до ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За правилами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У цій справі відповідач на підтвердження порушення умов договору подав документи, які містять відомості про нарахування орендної плати та відсутність її внесення протягом конкретно визначеного періоду.

Зазначені відомості узгоджуються між собою щодо періоду порушення, кількості невиконаних місячних зобов`язань та загальної суми нарахованої орендної плати.

При цьому колегія суддів враховує, що сам по собі факт складення відповідних довідок відповідачем не позбавляє їх доказового значення та не є підставою для автоматичного відхилення зазначених документів.

Водночас доказове значення таких довідок визначається не лише особою їх укладача, а й змістом наведених відомостей, їх конкретністю, взаємною узгодженістю та співвідношенням з іншими доказами у справі.

Позивач, заперечуючи доказове значення зазначених документів, не надав доказів внесення орендної плати за спірні місяці, які б спростовували встановлену судом першої інстанції відсутність відповідних платежів.

Таким чином, доводи скаржника щодо недостатності доказів порушення договору підлягають оцінці з урахуванням сукупності наявних у справі документів, а не лише формального заперечення достовірності довідок відповідача.

За результатами такої оцінки колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про підтвердження обставин невнесення орендної плати протягом установленого періоду.

Окремо скаржник зазначає, що лист податкового органу від 20.04.2023 року № 4109/6/11-28-24-02-04 ставить під сумнів достовірність встановлених місцевим господарським судом обставин систематичної несплати орендної плати.

Зі змісту зазначеного листа вбачається, що податковий орган повідомив про відсутність у його розпорядженні необхідних відомостей щодо відповідного договору оренди земельної ділянки та неможливість надання інформації про стан заборгованості.

Колегія суддів зазначає, що правове значення наведеного документа повинно визначатися з урахуванням характеру інформації, яку містить відповідь контролюючого органу.

Повідомлення про відсутність відомостей, необхідних для визначення стану заборгованості, не є підтвердженням належного виконання орендарем грошового зобов`язання.

Зокрема, відсутність відповідної інформації у податкового органу не засвідчує здійснення орендарем платежів у строки, встановлені договором, та не підтверджує відсутності фактичного порушення умов оренди.

Крім того, предметом доказування у цій справі є дотримання позивачем умов договору щодо своєчасного внесення орендної плати, а не виключно стан обліку податкових зобов`язань.

Відповідно до ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Виникнення та виконання відповідного грошового зобов`язання пов`язується з умовами договору та положеннями законодавства, які регулюють платне користування земельною ділянкою.

Відтак відсутність у контролюючого органу необхідних облікових відомостей не припиняє договірного обов`язку орендаря та не підтверджує його належного виконання.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 року у справі № 912/1385/17 звернуто увагу на необхідність установлення саме порушення орендарем договірного обов`язку зі сплати орендної плати та недопустимість обґрунтування відповідного порушення виключно загальними відомостями про податкову заборгованість.

Велика Палата Верховного Суду наголосила на значенні фактичного виконання зобов`язань за договором оренди землі для вирішення питання про наявність підстав його розірвання.

У справі, що переглядається, висновок місцевого господарського суду ґрунтується на дослідженні відомостей щодо нарахування та внесення орендної плати за конкретним договором, а не лише на інформації контролюючого органу про стан податкової заборгованості.

З огляду на наведене посилання апелянта на лист податкового органу від 20.04.2023 року не спростовує встановлених місцевим господарським судом обставин невнесення орендної плати протягом спірного періоду.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач зазначав про погашення заборгованості за спірний період у квітні 2023 року. У зв`язку з цим колегія суддів враховує, що подальше внесення орендної плати не змінює факт невиконання грошового зобов`язання у встановлені договором строки.

Відповідно до п. «д» ч.1 ст.141 Земельного кодексу України правове значення має саме систематична несплата орендної плати. Зазначене порушення характеризується повторюваністю випадків невиконання орендарем грошового зобов`язання в установлені строки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 року у справі № 918/391/23 визначено, що систематична повна несплата орендної плати становить самостійну підставу для розірвання договору.

Установлення такого порушення пов`язується з фактом невнесення платежів у відповідні строки, а не виключно з наявністю непогашеної заборгованості на момент вирішення питання про розірвання договору.

У цій справі відповідач пов`язував одностороннє розірвання договору з невнесенням орендної плати протягом 14 послідовних місяців.

За таких обставин подальше погашення заборгованості не спростовує встановленого порушення строків виконання відповідних грошових зобов`язань.

Отже, факт подальшої сплати орендної плати не усуває правових наслідків раніше допущеної систематичної повної несплати та не позбавляє орендодавця можливості реалізувати передбачене договором право на його одностороннє розірвання.

Таким чином, встановлення судом першої інстанції факту несплати орендної плати протягом січня 2022 року — лютого 2023 року відповідає передбаченій п.«д» ч.1 ст. 141 Земельного кодексу України підставі припинення права користування земельною ділянкою та погодженій сторонами умові п. 37 договору оренди землі від 07.11.2007 року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 також посилається на те, що рішення Новоархангельської селищної ради від 18.11.2021 року № 1934 та від 23.12.2021 року № 2249 були визнані недійсними та скасовані рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 11.12.2023 року у справі № 394/129/23. На переконання скаржника, зазначені обставини свідчать про неправомірну поведінку відповідача щодо земельної ділянки, яка перебувала в користуванні позивача, та мають істотне значення для оцінки законності оспорюваного рішення від 31.01.2024 року № 3198.

Оцінюючи наведені доводи, колегія суддів враховує встановлені згаданим судовим рішенням обставини та предмет правового регулювання відповідних актів органу місцевого самоврядування.

Як вбачається з рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 11.12.2023 року у справі № 394/129/23, предметом судового розгляду були рішення Новоархангельської селищної ради від 18.11.2021 року № 1934 щодо підготовки земельної ділянки для продажу права оренди на земельних торгах та від 23.12.2021 року № 2249 щодо розроблення документації із землеустрою для поділу земельної ділянки.

Задовольняючи позов, районний суд виходив з того, що зазначені рішення прийнято стосовно земельної ділянки, яка перебувала у користуванні позивача на підставі чинного договору оренди землі від 07.11.2007 року, строк дії якого було продовжено до 08.11.2027 року.

Суд встановив, що на момент прийняття зазначених рішень договір оренди землі не був припинений, розірваний або визнаний недійсним, а позивач залишався належним користувачем земельної ділянки.

Зазначені обставини мають значення для встановлення правового статусу земельної ділянки та характеру взаємовідносин сторін у відповідний період.

Водночас предметом розгляду у справі № 394/129/23 не було питання правомірності одностороннього розірвання договору оренди землі внаслідок систематичної несплати орендної плати протягом січня 2022 року — лютого 2023 року.

Рішення Новоархангельської селищної ради від 31.01.2024 року № 3198 прийнято пізніше та з іншої правової підстави.

Відтак встановлена в рішенні районного суду неправомірність рішень органу місцевого самоврядування 2021 року не визначає автоматично правомірності чи неправомірності подальшого рішення про розірвання договору оренди землі.

Колегія суддів також враховує, що рішеннями від 18.11.2021 року № 1934 та від 23.12.2021 року № 2249 договір оренди землі від 07.11.2007 року не було припинено. Відповідно, протягом спірного періоду договірні правовідносини сторін продовжували існувати, а передбачені договором права та обов`язки залишалися обов`язковими для виконання. Зокрема, позивач зберігав статус орендаря земельної ділянки та був зобов`язаний виконувати умови договору щодо внесення орендної плати.

Частиною шостою статті 762 Цивільного кодексу України передбачено звільнення наймача від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Застосування зазначеного положення пов`язується з установленням обставин об`єктивної неможливості використання орендованого майна з причин, за які наймач не відповідає.

У матеріалах справи відсутні докази того, що внаслідок прийняття відповідачем рішень від 18.11.2021 року № 1934 та від 23.12.2021 року № 2249 позивач був фактично позбавлений можливості користуватися орендованою земельною ділянкою протягом січня 2022 року — лютого 2023 року.

Не встановлено також обставин припинення фактичного користування земельною ділянкою чи неможливості її використання за цільовим призначенням у зазначений період.

Таким чином, встановлена судовим рішенням від 11.12.2023 року неправомірність попередніх рішень Новоархангельської селищної ради не є самостійною підставою для звільнення позивача від виконання грошового зобов`язання за чинним договором оренди землі.

При цьому колегія суддів виходить із того, що оцінка правомірності кожного з рішень органу місцевого самоврядування здійснюється з урахуванням його предмета, фактичних підстав прийняття та відповідних положень законодавства.

Оскаржуване у цій справі рішення від 31.01.2024 року№ 3198 прийняте у зв`язку з установленим невиконанням орендарем договірного обов`язку щодо внесення орендної плати, а тому його правомірність визначається наявністю відповідної договірної умови та факту систематичної несплати.

Отже, наведені скаржником обставини наявності іншого судового спору між цими ж сторонами не спростовують висновків місцевого господарського суду щодо наявності передбачених договором та законом підстав для прийняття оспорюваного рішення.

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад відповідно до закону.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено вирішення питань регулювання земельних відносин на пленарних засіданнях відповідної ради.

Новоархангельська селищна рада як орган місцевого самоврядування здійснює повноваження власника земельної ділянки комунальної власності та виступає орендодавцем за договором оренди землі від 07.11.2007 року.

Встановлені у даній справі обставини свідчать про те, що відповідач пов`язував припинення договору не із загальним правом органу місцевого самоврядування розпоряджатися земельною ділянкою, а з реалізацією конкретного права орендодавця, погодженого сторонами у договорі.

Як встановлено колегією суддів, п. 37 договору передбачає можливість його одностороннього розірвання у випадку систематичної несплати орендарем орендної плати.

Наявність відповідної обставини підтверджується дослідженими у справі документами щодо нарахування та сплати орендної плати за період із січня 2022 року по лютий 2023 року.

Отже, на момент прийняття рішення від 31.01.2024 року № 3198 існувала передбачена договором обставина, з якою сторони пов`язали можливість його одностороннього розірвання.

Колегія суддів також враховує порядок повідомлення орендаря про прийняте рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, листом від 20.02.2024 року № 02-32/137 Новоархангельська селищна рада повідомила Гондюка В.С. про прийняття рішення від 31.01.2024 року № 3198 та направила його копію.

Зазначене повідомлення містило інформацію щодо здійсненого орендодавцем волевиявлення про припинення договірних відносин.

У постанові Верховного Суду від 02.11.2022 року у справі № 146/1094/21 звернуто увагу на те, що одностороння відмова від договору оренди є правочином, який повинен бути адресований іншій стороні договору, оскільки вчинення відповідного волевиявлення породжує для неї істотні правові наслідки.

Верховний Суд зазначив, що повідомлення про односторонню відмову має бути спрямоване саме іншій стороні договірних правовідносин.

У цій справі відповідач повідомив позивача про прийняття рішення щодо розірвання договору шляхом направлення відповідного листа з копією рішення.

Таким чином, реалізація орендодавцем права на одностороннє розірвання договору супроводжувалася доведенням відповідного волевиявлення до відома орендаря.

З урахуванням установленого змісту договору, наявності передбаченої пунктом 37 умови його одностороннього розірвання та повідомлення орендаря про прийняте рішення колегія суддів не встановила порушення відповідачем визначеного законом та договором порядку припинення орендних правовідносин.

Отже, рішення Новоархангельської селищної ради від 31.01.2024 року № 3198 прийнято з урахуванням передбаченої договором підстави одностороннього розірвання та на виконання погоджених сторонами умов припинення договірних правовідносин.

Позивач наполягає на тому, що прийняття рішення від 31.01.2024 року № 3198 призвело до порушення його права користування земельною ділянкою, набутого на підставі договору оренди землі від 07.11.2007 року.

Оцінюючи наведені доводи, колегія суддів виходить із положень ст.ст. 15, 16 та 21 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, застосування такого способу захисту, як визнання незаконним та скасування правового акта індивідуальної дії, передбачає встановлення невідповідності відповідного акта вимогам законодавства та порушення ним прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.

У справі, що переглядається, позивач пов`язує порушення свого права з прийняттям відповідачем рішення про одностороннє розірвання договору оренди землі.

Водночас встановлені судом обставини підтверджують, що сторони договору погодили спеціальну умову його одностороннього розірвання у випадку систематичної несплати орендної плати.

При цьому саме невиконання орендарем відповідного договірного обов`язку стало підставою реалізації орендодавцем погодженого сторонами права.

За таких обставин правові наслідки припинення договірних відносин пов`язані з реалізацією передбаченого договором механізму, а не з безпідставним позбавленням позивача права користування земельною ділянкою.

З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність установленої законом сукупності підстав для визнання недійсним та скасування рішення Новоархангельської селищної ради від 31.01.2024 року № 3198.

Доводи апеляційної скарги щодо незаконності зазначеного рішення не спростовують установлених судом обставин і не свідчать про неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Переглядаючи рішення господарського суду Кіровоградської області від 30.10.2025 року у справі № 394/229/24, колегія суддів встановила, що місцевий господарський суд правильно визначив характер спірних правовідносин, дослідив умови договору оренди земельної ділянки від 07.11.2007 року, обставини його виконання та правові підстави прийняття Новоархангельською селищною радою рішення від 31.01.2024 року № 3198.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів не встановила обставин, які б свідчили про неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права, що вплинули на правильність вирішення спору.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Передбачених ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування або зміни рішення господарського суду Кіровоградської області від 30.10.2025 року у справі № 394/229/24 колегією суддів не встановлено.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення – без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги судові витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 234, 235, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 30.10.2025 року у справі № 394/229/24 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках і строки, встановлені Господарським процесуальним кодексом України.

Постанова складена в повному обсязі 03.11.2026 року.

Головуючий суддя Т.А. Верховгляд

Судді О.Г. Іванов

Ю.Б. Парусніков