Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №904/6830/23 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.2026 року м.Дніпро Справа № 904/6830/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач),

суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,

за участю секретаря судового засідання Абадей М.О.,

за участю прокурора Кочнєвої В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2024 року (повний текст складено 30.05.2024 року) у справі №904/6830/23 ( суддя Ніколєнко М.О.)

за позовом Синельниківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі:

позивача-1: Покровської селищної ради, смт. Покровське, Дніпропетровська область

позивача-2: Синельниківської районної державної адміністрації - військової адміністрації, м. Синельникове, Дніпропетровська область

до ОСОБА_1 , с. Олександрівка, Дніпропетровська область

про повернення земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

Керівник Синельниківської окружної прокуратури звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом в інтересах держави в особі Покровської селищної ради та Синельниківської районної державної адміністрації – військової адміністрації до ОСОБА_1 про зобов`язання повернути земельну ділянку водного фонду загальною площею 9,6445 га, з кадастровим номером 1224255100:01:160:0004, розташовану на території Покровської селищної територіальної громади.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між Покровською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки водного фонду для рибогосподарських потреб, строк дії якого закінчився 16.11.2015 року.

Прокурор зазначав, що після припинення договору оренди відповідач відповідно до ст. 34 Закону України «Про оренду землі» зобов`язаний був повернути орендодавцю земельну ділянку, однак належних доказів виконання зазначеного обов`язку не має.

На переконання прокурора, відсутність оформленого повернення земельної ділянки порушує інтереси держави, перешкоджає належній реалізації правомочностей щодо земель водного фонду та зумовлює необхідність їх судового захисту.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2024 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив із того, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами факту подальшого використання або утримання відповідачем спірної земельної ділянки після припинення договору оренди, а також наявності перешкод у здійсненні Покровською селищною радою правомочностей щодо зазначеного об`єкта.

Суд першої інстанції врахував акт обстеження водного об`єкта від 06.11.2023, листування між відповідачем та органом місцевого самоврядування, відомості Державного земельного кадастру, а також позицію Покровської селищної ради щодо фактичного стану земельної ділянки.

З огляду на встановлені обставини місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність належного обґрунтування необхідності застосування заявленого прокурором способу судового захисту.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2024 року, заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційну скаргу мотивовано неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права, неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, та невідповідністю висновків суду встановленим обставинам.

Прокурор наголошує, що після припинення договору оренди відповідач зобов`язаний був повернути земельну ділянку орендодавцю в силу прямої вимоги ст. 34 Закону України «Про оренду землі».

На думку скаржника, відсутність акта приймання-передачі земельної ділянки свідчить про невиконання відповідачем зазначеного обов`язку, а встановлена судом відсутність фактичного використання земельної ділянки не є доказом її належного повернення.

Прокурор зазначає, що фактичне не використання землі та належне виконання обов`язку щодо її повернення є різними за змістом обставинами.

Крім того, скаржник звертає увагу, що договір оренди припинився у 2015 році, тоді як із питання оформлення повернення земельної ділянки відповідач звернувся лише у січні 2024 року, вже після подання прокурором позову.

З огляду на наведене прокурор вважає, що таке звернення не підтверджує виконання відповідачем обов`язку повернути земельну ділянку протягом попереднього періоду.

Окремо скаржник посилається на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 року у справі № 903/129/18, постановах Верховного Суду від 16.02.2022 року у справі № 926/14/20 та від 20.03.2018 року у справі № 925/481/17.

На переконання прокурора, зазначені висновки підтверджують можливість примусового повернення земельної ділянки після припинення договору оренди та обґрунтованість обраного способу захисту.

Прокурор також зазначає про неправильну оцінку судом першої інстанції відомостей Державного земельного кадастру та позиції органу місцевого самоврядування щодо відсутності фактичного спору.

На думку скаржника, відсутність заперечень Покровської селищної ради проти користування земельною ділянкою не усуває передбаченого законом обов`язку колишнього орендаря щодо її повернення.

Враховуючи викладене, скаржник вважає, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позову.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу виклав заперечення проти її задоволення.

Відповідач наполягав на відсутності підстав для скасування рішення місцевого господарського суду, посилаючись на припинення договору оренди, відсутність подальшого використання земельної ділянки та обставини, пов`язані з оформленням її повернення.

Прокуратурою подано відповідь на відзив, у якій підтримано доводи апеляційної скарги та наведено додаткові заперечення щодо позиції відповідача.

Покровська селищна рада у поясненнях, поданих 08.11.2024 року, повідомила про відсутність спору між нею та відповідачем Коваль І.І. щодо спірної земельної ділянки.

Зокрема, орган місцевого самоврядування зазначив, що земельна ділянка відповідачем фактично не використовується, а територіальна громада не має перешкод у користуванні та розпорядженні нею.

Під час апеляційного провадження прокуратурою подано заяви про долучення додаткових доказів, отриманих у межах кримінального провадження № 12024041540000302 від 04.06.2024 року.

У судовому засіданні 16.09.2026 колегією суддів оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, доводи учасників та докази, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та виходить з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на підставі розпорядження голови Покровської районної державної адміністрації від 12.08.2009 року № 208-р-09 «Про надання земельної ділянки в оренду на території Покровської селищної ради Ковалю І.І.» між Покровською районною державною адміністрацією як орендодавцем та Ковалем Іваном Івановичем як орендарем укладено договір оренди земельної ділянки водного фонду без номера.

За умовами зазначеного договору відповідачу передано у строкове платне користування земельну ділянку водного фонду загальною площею 9,6445 га, у тому числі під водним дзеркалом - 3,5404 га, під пасовищем - 6,1041 га, для рибогосподарських потреб, розташовану на території Покровської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області.

Договір оренди земельної ділянки зареєстровано 16.11.2010 року за № 04:10:150:00725 у Дніпропетровській регіональній філії № 25 Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру».

У подальшому земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 1224255100:01:160:0004.

Відповідно до розділу договору «Строк дії договору» договір укладено строком на п`ять років.

Після закінчення строку дії договору орендар мав переважне право на його поновлення на новий строк. Для реалізації зазначеного права орендар повинен був не пізніше ніж за 14 днів до закінчення строку дії договору письмово повідомити орендодавця про намір продовжити його дію.

Умовами договору також передбачено припинення його дії у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до розділу договору «Умови повернення земельної ділянки» у разі закінчення строку, припинення або розірвання договору орендар зобов`язаний повернути орендодавцю земельну ділянку у стані не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав землю в оренду.

Як встановлено місцевим господарським судом, докази поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк, укладення додаткової угоди про його продовження або укладення між сторонами нового договору оренди спірної земельної ділянки у матеріалах справи відсутні.

Отже, строк дії договору оренди закінчився 16.11.2015 року, що визнається учасниками справи та не є спірною обставиною.

Прокурор зазначав, що після закінчення строку дії договору акт приймання-передачі земельної ділянки, який би документально підтверджував її повернення орендодавцю, сторонами не складено.

У подальшому відбулися зміни щодо суб`єктів, уповноважених здійснювати відповідні повноваження стосовно спірної земельної ділянки.

Зокрема, як встановлено судом першої інстанції на підставі відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, Покровську районну державну адміністрацію, яка виступала орендодавцем за договором, припинено внаслідок реорганізації.

Дата внесення запису про припинення - 12.01.2022 року, номер запису - 1002111120028000100.

Правонаступником прав та обов`язків Покровської районної державної адміністрації визначено Синельниківську районну державну адміністрацію.

Крім того, Законом України від 28.04.2021 року № 1423-IX внесено зміни до земельного законодавства, зокрема до розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України.

Відповідно до пункту 24 зазначеного розділу з 27.05.2021 року землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах відповідних територіальних громад, за встановленими законом винятками вважаються землями комунальної власності таких територіальних громад.

З урахуванням наведених положень законодавства та встановленого правового статусу земельної ділянки суд першої інстанції виходив із того, що спірна земельна ділянка перейшла до земель комунальної власності Покровської територіальної громади в особі Покровської селищної ради.

Разом із тим, як вбачається з досліджених судом відомостей Державного земельного кадастру, щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1224255100:01:160:0004 зберігалися відомості про державну форму власності та Покровську районну державну адміністрацію як відповідного суб`єкта.

Кадастрові відомості також містили інформацію про передання земельної ділянки в оренду Ковалю І.І. із зазначенням дати припинення права оренди - 16.11.2015 року.

Таким чином, на час виникнення спору договір оренди земельної ділянки припинив свою дію, тоді як питання документального оформлення її повернення та приведення відповідних відомостей у відповідність до зміненого правового статусу земельної ділянки залишалися неврегульованими.

З матеріалів справи вбачається, що у 2023 році Синельниківською окружною прокуратурою вивчалися обставини використання земельної ділянки водного фонду та дотримання вимог земельного законодавства після припинення договору оренди.

В ході з`ясування відповідних обставин прокуратурою отримано відомості щодо укладеного договору оренди, закінчення строку його дії, відсутності доказів поновлення договору та документального оформлення повернення земельної ділянки.

Зокрема, 06.11.2023 комісією Покровської селищної ради проведено обстеження водного об`єкта, за результатами якого складено акт № 1.

Відповідно до зазначеного акта земельна ділянка під водним об`єктом є сформованою, має кадастровий номер 1224255100:01:160:0004, паспорт водного об`єкта не розроблено.

Комісією встановлено, що водний об`єкт перебуває у задовільному стані, придатний для використання та надання для рибогосподарських потреб.

Під час обстеження в прибережній захисній смузі виявлено тимчасові споруди, належність яких конкретній особі не встановлено.

Водночас в акті обстеження зазначено, що колишній орендар Коваль І.І. водний об`єкт не використовує.

У процесі з`ясування обставин правового статусу земельної ділянки та її використання прокуратурою також отримано інформацію від відповідних органів державної влади та місцевого самоврядування.

Так, у матеріалах справи містяться листи Покровської селищної ради від 13.11.2023 року № 2216/0/2-23 та від 14.12.2023 року № 2442/0/2-23, Синельниківської районної державної адміністрації – військової адміністрації від 14.11.2023 року № 13-3342/0/114-23 та від 18.12.2023 року № 13-3758/0/114-23, Дніпропетровської обласної військової адміністрації від 11.12.2023 року № 2-4892/0/261-23.

Наведене листування досліджувалося судом першої інстанції в сукупності з договором оренди, відомостями Державного земельного кадастру та іншими матеріалами справи.

За результатами опрацювання отриманої інформації прокурор дійшов висновку, що після припинення договору оренди відповідачем не забезпечено належного повернення земельної ділянки орендодавцю, оскільки акт приймання-передачі не складено, а інших документів, які б підтверджували виконання відповідного обов`язку, не надано.

При цьому прокурор виходив з того, що припинення строку дії договору оренди зумовлювало виникнення в орендаря передбаченого статтею 34 Закону України «Про оренду землі» обов`язку повернути земельну ділянку, невиконання якого, на думку прокурора, порушувало інтереси держави у сфері належного використання та розпорядження землями водного фонду.

З метою з`ясування питання щодо вжиття компетентними органами заходів для захисту відповідних інтересів прокурор звертався до Покровської селищної ради та Синельниківської районної державної адміністрації – військової адміністрації.

Як встановлено місцевим господарським судом, у відповідь зазначені органи повідомили про відсутність наміру самостійно звертатися до суду з позовом із підстав, наведених прокуратурою.

За таких обставин прокурор, вважаючи, що компетентними органами не здійснюється належний захист інтересів держави у спірних правовідносинах, направив Покровській селищній раді та Синельниківській районній державній адміністрації – військовій адміністрації повідомлення від 18.12.2023 № 04/65/1-1480ВИХ-23 та № 04/64/1-3721ВИХ-23 відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» про намір звернутися до суду з відповідним позовом.

Після цього керівник Синельниківської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом в інтересах держави в особі Покровської селищної ради та Синельниківської районної державної адміністрації – військової адміністрації до ОСОБА_1 про зобов`язання повернути земельну ділянку водного фонду загальною площею 9,6445 га.

Отже, безпосередньою підставою звернення прокурора до суду стало встановлення факту припинення договору оренди 16.11.2015 року за відсутності документального підтвердження повернення земельної ділянки орендодавцю, що прокуратура розцінила як невиконання відповідачем передбаченого законом і договором обов`язку відповідача та порушення інтересів держави.

Водночас під час розгляду справи між учасниками виникли розбіжності щодо фактичного стану земельної ділянки, наявності порушення прав її власника та необхідності застосування до відповідача примусового способу судового захисту.

Так, Покровська селищна рада, в інтересах якої прокурором заявлено позов, зазначала, що після припинення договору оренди відповідач земельну ділянку фактично не використовував, а територіальна громада не має перешкод у користуванні або розпорядженні нею.

ОСОБА_1 , заперечуючи проти позову, також посилався на припинення договору оренди у 2015 році, відсутність подальшого використання земельної ділянки та вжиття ним заходів щодо оформлення її повернення.

Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що відповідач звернувся до Покровської селищної ради із запитом від 09.01.2024 року № К-5/0/10-24 щодо оформлення повернення земельної ділянки за актом приймання-передачі.

Листом від 07.02.2024 року № 320/0/2-24 виконавчий комітет Покровської селищної ради повідомив відповідачу, що спірна земельна ділянка вважається комунальною власністю територіальної громади відповідно до пункту 24 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України.

Водночас орган місцевого самоврядування зазначив про неможливість складання акта приймання-передачі, оскільки строк дії договору оренди закінчився у 2015 році, а Покровська селищна рада не була стороною первісного договору оренди, укладеного між Покровською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 .

Крім того, листом Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної військової адміністрації від 04.01.2024 року № 2-41/0/261 повідомлено про відсутність інформації щодо використання відповідачем спірної земельної ділянки.

Отже, на час розгляду справи судом першої інстанції поряд із установленим фактом припинення договору оренди та відсутністю акта повернення земельної ділянки наявними були докази, що стосувалися фактичного невикористання відповідачем земельної ділянки, його звернення щодо оформлення повернення, причин нескладення відповідного акта та позиції органу місцевого самоврядування щодо відсутності перешкод у здійсненні правомочностей територіальної громади.

Саме наведені обставини, а також правові наслідки припинення договору оренди та обов`язок орендаря щодо повернення земельної ділянки становлять предмет оцінки суду при вирішенні цього спору.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Правовідносини щодо володіння, користування та розпорядження земельними ділянками регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі» та іншими нормативно-правовими актами.

За змістом ст.93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки є заснованим на договорі строковим платним володінням і користуванням земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено договір оренди землі як договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Частиною першою статті 34 зазначеного Закону передбачено, що в разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Отже, припинення договору оренди зумовлює припинення відповідного права орендаря на користування земельною ділянкою та виникнення обов`язку щодо її повернення орендодавцю.

Разом із тим вирішення вимоги про примусове повернення земельної ділянки потребує з`ясування фактичних обставин виконання або невиконання зазначеного обов`язку, умов договору та характеру правовідносин між учасниками спору.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 86 цього Кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, оцінка обставин виконання обов`язку повернення земельної ділянки здійснюється судом на підставі всієї сукупності доказів, а не виключно одного документа чи окремої обставини.

Основним доводом апеляційної скарги є твердження прокурора про те, що після закінчення строку дії договору оренди відповідач не виконав передбаченого законом та договором обов`язку повернути земельну ділянку орендодавцю.

Прокурор вважає, що встановлення факту припинення договору оренди та відсутність акта приймання-передачі земельної ділянки є достатніми підставами для задоволення позову.

Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 34 Закону України «Про оренду землі» повернення земельної ділянки є обов`язком орендаря, який виникає після припинення договору оренди.

При цьому такий обов`язок не залежить від того, чи продовжує орендар фактично використовувати земельну ділянку для здійснення господарської діяльності.

Водночас для вирішення питання про застосування судового примусу необхідно встановити обставини, які свідчать про невиконання відповідачем відповідного обов`язку, з урахуванням умов договору та фактичних правовідносин між сторонами.

Як встановлено місцевим господарським судом, укладений між сторонами договір оренди не містить окремої умови, яка передбачала б повернення земельної ділянки виключно шляхом складання акта приймання-передачі.

Разом із тим договором визначено обов`язок орендаря повернути земельну ділянку у стані не гіршому порівняно з тим, у якому він її отримав.

Таким чином, умови договору визначають обов`язок щодо повернення земельної ділянки та вимоги до її стану, проте не встановлюють спеціального виключного способу документального підтвердження такого повернення.

Колегія суддів зазначає, що відсутність у договорі відповідної умови не звільняє орендаря від обов`язку повернути земельну ділянку.

Між тим, за встановлених судом при розгляду спору обставин, відсутність окремого акта приймання-передачі земельної ділянки не може оцінюватися відокремлено від інших доказів, які характеризують фактичні правовідносини між сторонами після припинення договору.

Зокрема, встановленню підлягають обставини фактичного стану земельної ділянки, дії орендаря щодо її повернення, поведінка особи, уповноваженої прийняти земельну ділянку, та наявність перешкод у реалізації правомочностей власника.

Суд першої інстанції дослідив відповідні обставини та встановив, що після припинення договору оренди відповідач не здійснює фактичного використання спірного водного об`єкта, що підтверджено актом обстеження від 06.11.2023 року.

Ці обґрунтування суду апелянт не спростовує.

Крім того, відповідач звертався до Покровської селищної ради щодо оформлення повернення земельної ділянки, однак уповноважений орган повідомив про неможливість складання відповідного акта.

Наведені обставини свідчать про необхідність оцінки відсутності документального оформлення повернення з урахуванням поведінки обох учасників відповідних правовідносин.

При цьому колегія суддів виходить із того, що сам факт відсутності акта приймання-передачі не свідчить безумовно про продовження фактичного володіння земельною ділянкою колишнім орендарем, якщо наявні інші обставини, які мають значення для оцінки виконання відповідного обов`язку.

Прокурор звертає увагу на те, що строк дії договору оренди закінчився 16.11.2015 року, тоді як відповідач звернувся до Покровської селищної ради щодо оформлення повернення земельної ділянки лише у січні 2024 року, після пред`явлення позову у цій справі.

На думку скаржника, зазначене підтверджує тривале невиконання відповідачем обов`язку, встановленого ст. 34 Закону України «Про оренду землі».

Колегія суддів враховує, що звернення відповідача до органу місцевого самоврядування після пред`явлення позову не може розглядатися як безумовний доказ намагання відповідача повернути земельну ділянку у зв`язку з ініціюванням господарської справи, а не безпосередньо після припинення договору у 2015 році.

Зазначене звернення є обставиною, яка характеризує подальшу поведінку відповідача у спірних правовідносинах та підлягає оцінці разом з іншими матеріалами справи.

Зокрема, відповідач звернувся до Покровської селищної ради з питання оформлення повернення об`єкта оренди, визнаючи таким чином необхідність документального врегулювання відповідних правовідносин.

Листом від 07.02.2024 року № 320/0/2-24 орган місцевого самоврядування повідомив про неможливість складання відповідного акта.

При цьому зазначена відповідь не містить відомостей про фактичне використання відповідачем спірного водного об`єкта, створення ним перешкод у доступі до земельної ділянки або необхідність її звільнення від майна, що належить відповідачу.

Неможливість оформлення акта була мотивована правовою позицією органу місцевого самоврядування щодо припинення первісного договору та відсутності у ради статусу його сторони.

Зазначена позиція сама собою не припиняє обов`язку колишнього орендаря повернути земельну ділянку. Проте вона має значення для встановлення причин, з яких відповідне документальне оформлення не було здійснене.

Колегія суддів також враховує, що на час проведення обстеження 06.11.2023 року водний об`єкт перебував у стані, придатному для використання за призначенням, а фактичне використання його Ковалем І.І. не було встановлено.

Крім того, як вказано вище, ст.34 Закону України «Про оренду землі» передбачає обов`язок орендаря у разі припинення договору оренди повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором, однак укладений між сторонами договір оренди не містить окремої умови, яка передбачала б повернення земельної ділянки виключно шляхом складання акта приймання-передачі.

За таких обставин посилання прокурора на тривалість періоду після припинення договору оренди не замінює необхідності дослідження фактичного стану зобов`язання відповідача по справі та причин відсутності його документального оформлення.

Доводи прокурора про час звернення відповідача до Покровської селищної ради є обґрунтованими в частині встановлення відповідної хронології, проте не спростовують необхідності оцінки сукупності обставин, які характеризують спірні правовідносини.

Місцевим господарським судом досліджено акт обстеження водного об`єкта № 1 від 06.11.2023 року, складений комісією Покровської селищної ради.

Відповідно до цього акта спірна земельна ділянка є сформованою, має кадастровий номер, а водний об`єкт перебуває у задовільному стані та є придатним для рибогосподарського використання.

Під час обстеження комісією виявлено тимчасові споруди, розміщені в прибережній захисній смузі.

При цьому належність зазначених споруд конкретній особі комісією не встановлено.

Крім того, в акті зазначено, що колишній орендар Коваль І.І. водний об`єкт не використовує.

Матеріали справи не містять належних доказів того, що виявлені тимчасові споруди були встановлені відповідачем, належать йому на відповідному правовому титулі або використовуються ним для здійснення господарської діяльності.

З огляду на наведене встановлення на земельній ділянці споруд невідомої належності не може саме собою підтверджувати їх зв`язок із відповідачем.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обставини, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог, підлягають доведенню.

Суд не може покладати на відповідача обов`язки, пов`язані з діями невстановлених осіб, без належного підтвердження його причетності до таких дій.

Отже, акт обстеження від 06.11.2023 року не підтверджує факту подальшого використання відповідачем земельної ділянки або розміщення ним відповідних споруд.

Колегія суддів також враховує лист Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної військової адміністрації від 04.01.2024 року № 2-41/0/261, згідно з яким відповідна інформація про використання відповідачем земельної ділянки відсутня.

Наведені докази підтверджують висновок місцевого господарського суду про відсутність належного доказового підтвердження фактичного використання Ковалем І.І. спірної земельної ділянки на час проведення відповідних перевірок.

Під час розгляду справи Покровська селищна рада повідомляла про відсутність фактичного спору з Ковалем І.І. щодо користування та розпорядження спірною земельною ділянкою.

Зокрема, орган місцевого самоврядування зазначив, що відповідач земельну ділянку фактично не використовує, а територіальна громада не має перешкод у здійсненні правомочностей щодо неї.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді у випадках та порядку, визначених законом.

Наявність у прокурора відповідних повноважень не залежить виключно від того, чи підтримує компетентний орган заявлені ним позовні вимоги.

Тому сама по собі позиція Покровської селищної ради щодо відсутності спору не виключає можливості захисту прокурором інтересів держави.

Як вбачається з матеріалів справи, Покровська селищна рада не підтверджувала здійснення відповідачем господарської діяльності на земельній ділянці після припинення договору оренди.

Крім того, відповідний орган повідомив про відсутність перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою.

Зазначені обставини підлягають оцінці поряд з іншими доказами та не можуть залишатися поза увагою суду лише з тих підстав, що прокурор дотримується іншої правової позиції.

На думку колегії суддів місцевий господарський суд обґрунтовано врахував пояснення Покровської селищної ради як одну з обставин, що характеризують фактичний стан спірних правовідносин.

Прокурор в апеляційній скарзі посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 року у справі № 903/129/18, а також на постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2022 року у справі № 926/14/20 та від 20.03.2018 року у справі № 925/481/17.

За твердженням скаржника, зазначені судові рішення підтверджують, що припинення договору оренди за відсутності доказів повернення земельної ділянки зумовлює наявність підстав для її примусового повернення.

Колегія суддів враховує наведені правові висновки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 року у справі № 903/129/18 розглядався спір щодо зобов`язання повернути земельну ділянку водного фонду після припинення договору оренди.

Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що після припинення договору оренди у зв`язку із закінченням його строку в орендаря виникає обов`язок повернути земельну ділянку орендодавцю.

У пункті 6.32 зазначеної постанови зроблено висновок про наявність підстав для примусового повернення земельної ділянки у зв`язку з тривалим невиконанням орендарем відповідного обов`язку.

Наведений правовий висновок відповідає змісту ст. 34 Закону України «Про оренду землі» та підлягає врахуванню під час вирішення цієї справи.

При цьому колегія суддів зазначає, що можливість примусового виконання зобов`язання щодо повернення земельної ділянки пов`язується з установленням обставин його невиконання.

Отже, застосування відповідного висновку Верховного Суду потребує дослідження не лише факту припинення договору оренди, а й обставин, які свідчать про невиконання орендарем обов`язку щодо повернення земельної ділянки.

У справі № 903/129/18 суди встановили обставини тривалого невиконання відповідного обов`язку, що стало підставою для задоволення позову.

Натомість у справі, яка переглядається, судом першої інстанції досліджено також фактичний стан земельної ділянки, зміст договору оренди, дії відповідача щодо оформлення її повернення, причини нескладення відповідного акта та позицію органу місцевого самоврядування щодо відсутності перешкод у здійсненні правомочностей власника.

Зокрема, встановлено, що відповідач водний об`єкт не використовує, звертався до Покровської селищної ради щодо оформлення його повернення, а відповідний орган повідомив про неможливість складання акта та відсутність перешкод у користуванні й розпорядженні земельною ділянкою.

Зазначені обставини підлягають врахуванню для визначення характеру порушення, на усунення якого спрямована позовна вимога.

Водночас колегія суддів зазначає, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду щодо обов`язку повернення земельної ділянки після припинення договору оренди може бути застосовано у разі, коли сукупність доказів підтверджує факт неповернення орендарем земельної ділянки.

У даній справі, що переглядається, такі обставини не встановлено.

Аналогічно посилання прокурора на постанови Верховного Суду у справах № 926/14/20 та № 925/481/17 підлягають оцінці з урахуванням конкретних фактичних обставин цих справ та умов відповідних договорів.

У зазначених постановах розглянуто питання правових наслідків припинення договору оренди та виконання обов`язку повернути об`єкт оренди.

Колегія суддів погоджується з тим, що повернення об`єкта оренди після припинення договору є обов`язковим.

Водночас наведені висновки не усувають установленого процесуальним законом обов`язку дослідити докази, на підставі яких має бути встановлено невиконання відповідного зобов`язання у конкретних правовідносинах.

Оцінюючи твердження прокурора про тотожність правовідносин у справі № 903/129/18 та справі, яка переглядається, колегія суддів враховує, що подібність предмета спору та застосовуваних норм матеріального права не виключає необхідності оцінки фактичних обставин кожної справи.

Відтак наявність висновків Верховного Суду про можливість примусового повернення земельної ділянки після припинення договору оренди сама собою не звільняє суд від встановлення обставин, необхідних для застосування такого способу захисту.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що наведені прокурором правові висновки Верховного Суду не спростовують необхідності оцінки сукупності доказів, здійсненої місцевим господарським судом.

В апеляційній скарзі прокурор також звертає увагу на відомості Державного земельного кадастру щодо спірної земельної ділянки.

Судом першої інстанції встановлено, що у Державному земельному кадастрі містяться відомості про передання земельної ділянки з кадастровим номером 1224255100:01:160:0004 в оренду Ковалю І.І.

Водночас у відповідних відомостях зазначено дату припинення права оренди - 16.11.2015.

Отже, відомості Державного земельного кадастру підтверджують факт існування орендних правовідносин у минулому, однак не свідчать використання відповідачем земельної ділянки на час звернення прокурора до суду.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до пункту 24 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України спірна земельна ділянка перейшла до земель комунальної власності Покровської територіальної громади.

Відповідно до зазначених положень законодавства перехід земель державної власності до комунальної власності територіальних громад відбувається за встановлених законом умов.

При цьому невідповідність окремих відомостей Державного земельного кадастру актуальному правовому статусу земельної ділянки не змінює правових наслідків припинення договору оренди та сама собою не підтверджує продовження права користування земельною ділянкою відповідачем.

У межах заявленого позову прокурор просив зобов`язати відповідача повернути земельну ділянку. Самостійних вимог щодо внесення змін до Державного земельного кадастру або державної реєстрації припинення речового права не заявлено.

За таких обставин наявні кадастрові відомості підлягають оцінці як докази, що характеризують правовий режим земельної ділянки, однак не можуть розглядатися як безумовне підтвердження фактичного утримання відповідачем відповідного об`єкта після припинення договору оренди.

Під час апеляційного розгляду прокурором подано заяву про долучення додаткових доказів, отриманих у межах кримінального провадження № 12024041540000302 від 04.06.2024 року.

Зокрема, прокурор посилається на протокол огляду місця події від 05.06.2024 року та додані до нього матеріали як на підтвердження обставин фактичного використання спірної земельної ділянки.

Оцінюючи можливість прийняття зазначених доказів, колегія суддів виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною третьою зазначеної статті передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У постанові Верховного Суду від 27.01.2025 року у справі № 910/14503/23 наголошено на винятковості прийняття апеляційним судом доказів, які не були подані до суду першої інстанції, та необхідності дотримання встановленого статтею 269 ГПК України процесуального порядку.

Рішення місцевого господарського суду у справі, що переглядається, ухвалено 20.05.2024 року.

Водночас кримінальне провадження № 12024041540000302 зареєстровано 04.06.2024 року, а протокол огляду місця події складено 05.06.2024 року.

Отже, зазначений протокол як процесуальний документ виник після ухвалення рішення місцевим господарським судом та об`єктивно не міг бути предметом його дослідження.

Як вказано вище, суд апеляційної інстанції здійснює перевірку законності й обґрунтованості оскаржуваного рішення відповідно до встановлених ст. 269 Господарського процесуального кодексу України меж та правил прийняття доказів.

Сам факт створення нового документа після ухвалення рішення судом першої інстанції не є достатньою процесуальною підставою для його прийняття апеляційним судом.

Крім того, реєстрація кримінального провадження та проведення слідчих дій не встановлюють факту вчинення відповідачем порушення земельного законодавства.

Відповідно до ч.6 ст.75 Господарського процесуального кодексу України вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковим для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Матеріали проведених слідчих дій не мають тотожного процесуального значення та підлягають оцінці з урахуванням правил належності, допустимості й достовірності доказів.

Таким чином, колегія суддів не вбачає передбачених ч.3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України підстав для прийняття протоколу огляду від 05.06.2024 року як додаткового доказу під час апеляційного перегляду.

Прокурор в апеляційній скарзі наполягає на тому, що вимога про повернення земельної ділянки після припинення договору оренди є належним та ефективним способом захисту інтересів держави.

Колегія суддів погоджується з тим, що примусове повернення земельної ділянки після припинення договору оренди загалом є передбаченим законом способом захисту прав орендодавця.

Водночас ефективність застосування такого способу в конкретній справі оцінюється з урахуванням характеру встановленого порушення та можливості поновлення відповідного права внаслідок задоволення позову.

Згідно зі ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Судовий захист повинен відповідати характеру порушення та забезпечувати реальне поновлення порушеного права.

У справі, що переглядається, судом першої інстанції встановлено, що після припинення договору оренди відповідач не здійснює фактичного використання спірної земельної ділянки, а Покровська селищна рада не підтверджує наявності перешкод у реалізації правомочностей територіальної громади.

При цьому відповідач звертався до органу місцевого самоврядування щодо документального оформлення повернення земельної ділянки, однак відповідний орган повідомив про неможливість складання акта з причин, пов`язаних із правовим статусом первісного договору оренди.

Наведені обставини характеризують фактичні правовідносини між сторонами та підлягають урахуванню при вирішенні питання про наявність необхідності судового примусу.

Колегія суддів виходить із того, що судове рішення про примусове виконання зобов`язання має бути спрямоване на усунення конкретного порушення та забезпечувати реальне поновлення відповідного права.

Водночас заявлена прокурором вимога підлягає оцінці з урахуванням того, які саме дії відповідач повинен виконати для повернення земельної ділянки та чи підтверджується необхідність застосування до нього судового примусу наявними доказами.

За встановлених обставин місцевий господарський суд дійшов висновку про недоведеність необхідності застосування до відповідача заявленого способу захисту.

Колегія суддів, здійснюючи апеляційний перегляд відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, не встановила достатніх підстав для переоцінки зазначеного висновку за наведеними в апеляційній скарзі доводами.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 74 зазначеного Кодексу кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При вирішенні спору суд не може надавати одному доказу наперед установленої сили або ігнорувати обставини, які мають значення для правильного встановлення характеру спірних правовідносин.

Місцевим господарським судом досліджено зміст договору оренди, відомості Державного земельного кадастру, акт обстеження від 06.11.2023 року, листування відповідача з Покровською селищною радою, пояснення органу місцевого самоврядування та інші наявні матеріали справи.

За результатами оцінки зазначених доказів суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність необхідності застосування до відповідача заявленого прокурором способу захисту.

Колегія суддів враховує, що доводи апеляційної скарги щодо обов`язковості повернення земельної ділянки після припинення договору оренди відповідають змісту ст. 34 Закону України «Про оренду землі».

Водночас вирішення спору потребує оцінки не лише факту виникнення відповідного обов`язку, а й обставин, на які сторони посилаються як на підтвердження його виконання або невиконання.

Доводи апеляційної скарги не спростовують установлених місцевим господарським судом обставин щодо фактичного стану земельної ділянки, відсутності доказів її подальшого використання відповідачем, звернення останнього щодо оформлення повернення та позиції органу місцевого самоврядування стосовно відсутності перешкод у здійсненні правомочностей власника.

У сукупності зазначені обставини були покладені судом першої інстанції в основу висновку про відмову в задоволенні позову.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів не встановила передбачених ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, апеляційна скарга Дніпропетровської обласної прокуратури задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2024 у справі № 904/6830/23 слід залишити без змін.

З урахуванням результату апеляційного перегляду відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281– 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2024 року у справі № 904/6830/23 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 02.11.2026 року.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя О.Г. Іванов

Суддя Ю.Б. Парусніков