Суд: Центральний апеляційний господарський суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Господарське
Категорія: поставки товарів, робіт, послуг, з них
Дата: 20 жовтня 2026 р.
Справа: №904/1209/26
Суддя: Стефанів Тетяна Василівна
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.10.2026 м. Дніпро Справа № 904/1209/26
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Стефанів Т. В.,
суддів: Кошлі А. О., Кучеренко О. І.,
секретаря судового засідання Янкіної Г. Д.,
за участі :
від позивача (апелянта) Головко О. В.,
від відповідача Федоренко Р. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод", Дніпропетровська обл., м. Дніпро на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2026 (суддя Мілєва І. В., м. Дніпро, повне рішення складено 13.05.2026) у справі № 904/1209/26
за позовом Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод", Дніпропетровська обл., м. Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський завод технологічного обладнання", Дніпропетровська обл., м. Кам`янське
про стягнення 427 705,92 грн,
в с т а н о в и в:
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
Публічне акціонерне товариство "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" звернулось до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський завод технологічного обладнання" про стягнення 427 705,92 грн, з яких: 322 297,92 грн - пеня, 105 408,00 грн - штраф.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 22/2007 від 28.11.2022.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2026 у справі № 904/1209/26 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський завод технологічного обладнання" на користь Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" 2285,12 грн, а саме: 2257,92 грн, з яких: 1249,92 грн - пеня, 1008,00 грн - штраф, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 27,20 грн. В решті позову відмовлено.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач не надав доказів поставки товару за специфікаціями №32 та №40 у встановлений строк. Пунктом 7.3 договору за прострочення поставки передбачено пеню 0,1% від вартості непоставленого в строк товару за кожний день прострочення та штраф 5% при простроченні понад 10 днів.
Щодо Специфікації №32 суд виходив з того, що відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України особа звільняється від відповідальності, якщо доведе, що порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Згідно зі ст. 14 і 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" ТПП засвідчує форс-мажорні обставини, до яких віднесено, зокрема, військові дії, ворожі атаки та пожежу. Суд встановив, що сертифікатом Дніпропетровської ТПП засвідчено форс-мажорні обставини (військова агресія РФ, обстріл із використанням БпЛА) щодо зобов`язання передати товар за специфікаціями №№32-36 до договору №22/2007 з дати настання 15.04.2025, які тривають на 11.06.2025.
Водночас суд зауважив, що сертифікат ТПП не є єдиним доказом форс-мажору, і оцінив його у сукупності з іншими доказами. Відповідач надав акт про пожежу від 16.04.2025, висновок про причини пожежі від 18.04.2025 (обидва складені ДСНС Кам`янського РУ) та акт комісії ТОВ "ДЗТО" від 18.04.2025. Ці документи засвідчують, що 15.04.2025 унаслідок влучання БпЛА виникла пожежа у складських приміщеннях за адресою м. Кам`янське, вул. Криворізька, 1а, і було пошкоджено майно Відповідача та орендоване приміщення. На цій підставі суд дійшов висновку, що Відповідач надав належні докази обставин непереборної сили, які є надзвичайними і невідворотними та об`єктивно унеможливили своєчасну поставку товару на суму 2 088 000,00 грн. Оскільки порушення виникло внаслідок форс-мажору, Відповідач на підставі ч. 1 ст. 617 ЦК України звільняється від відповідальності, тому у стягненні пені 321 048,00 грн і штрафу 104 400,00 грн за цією специфікацією відмовлено.
Щодо Специфікації №40 суд виходив з того, що сертифікат ТПП не засвідчує форс-мажор щодо цього зобов`язання, а саму специфікацію підписано 20.05.2025, тобто після подій 15.04.2025. Розрахунок позивача (пеня 1 249,92 грн, штраф 1 008,00 грн) суд перевірив і визнав правильним, тому ці вимоги задовольнив.
Заперечення Відповідача про обмеження пені подвійною обліковою ставкою НБУ суд відхилив, оскільки ні ст. 549 ЦК України, ні інша норма не обмежують так розмір пені за несвоєчасне виконання негрошових зобов`язань. Клопотання про зменшення неустойки суд відхилив, посилаючись на ч. 3 ст. 551 ЦК України: зменшення є винятком, розмір санкцій не є надмірним, а винятковості випадку Відповідач не довів. Суд також зазначив, що з урахуванням практики ЄСПЛ ("Серявін та інші проти України", "Трофимчук проти України") він не зобов`язаний відповідати на кожен довід, тому інші доводи сторін розглянуті, але на результат спору не вплинули.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.
Публічне акціонерне товариство "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2026 у справі № 904/1209/26, у якій просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ТОВ "Дніпровський завод технологічного обладнання" пені в розмірі 321 048 грн 00 коп. та штрафу в розмірі 104 400 грн 00 коп. на користь ПАТ "ІНТЕРПАЙП НТЗ" за порушення строку постачання Товару за Специфікацією №32 до Договору та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ "ІНТЕРПАЙП НТЗ" щодо стягнення з ТОВ "Дніпровський завод технологічного обладнання" пені у розмірі 322 297 грн 92 коп. та штрафу у розмірі 105 408 грн 00 коп. за порушення строку постачання Товару за Специфікаціями №№32, 40 до Договору 22/2007 від 28.11.2022 року.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд визнав установленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, що, на його переконання, відповідно до статей 236, 277 Господарського процесуального кодексу України є підставами для скасування рішення в оскаржуваній частині.
Апелянт зазначає, що 28.11.2022 між сторонами укладено договір № 22/2007, на виконання якого 25.02.2025 погоджено Специфікацію № 32 загальною вартістю 2 088 000,00 грн. На виконання умов договору Покупець 05.03.2025 здійснив попередню оплату в розмірі 50 % вартості товару, що становить 1 044 000,00 грн. Оскільки визначений сторонами строк поставки товару сплив 03.06.2025, а фактична поставка відбулася пізніше, що підтверджується видатковими накладними на всю суму Специфікації, Скаржник вважає доведеним факт порушення Відповідачем договірних зобов`язань щодо своєчасної поставки товару. При цьому, відповідно до пункту 7.3 договору, за прострочення поставки передбачено нарахування пені в розмірі 0,1 % вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення, а в разі прострочення понад десять днів - додатково штрафу в розмірі 5 %. На підставі зазначених умов договору Позивач нарахував за період з 12.06.2025 до 30.11.2025 пеню в розмірі 321 048,00 грн та штраф у розмірі 104 400,00 грн.
На переконання апелянта, суд першої інстанції безпідставно поширив дію обставин непереборної сили на період прострочення, за який заявлено до стягнення неустойку. Скаржник наголошує, що під час здійснення розрахунку пені вже врахував обставини, підтверджені сертифікатом Торгово-промислової палати України № 1200-25-1042, виключивши з періоду нарахування час із 15.04.2025 до 11.06.2025 включно. Саме на цей період припадає пожежа, яка сталася 15.04.2025 та підтверджується відповідними актами ДСНС і комісії ДЗТО. Отже, на думку Скаржника, зазначені обставини вже були враховані під час визначення періоду відповідальності Відповідача та не можуть автоматично слугувати підставою для звільнення його від відповідальності за подальше прострочення поставки з 12.06.2025 до 30.11.2025.
Апелянт також зазначає, що сертифікат ТПП України не є беззаперечним доказом наявності обставин непереборної сили та підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі з урахуванням конкретних обставин порушення зобов`язання. На підтвердження цієї позиції він посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постанові від 07.06.2023 у справі № 906/540/22. За доводами апелянта, встановлення форс-мажорних обставин потребує індивідуальної оцінки щодо конкретного договору, сторін і зобов`язання, оскільки саме по собі існування надзвичайних обставин не доводить неможливості виконання відповідного зобов`язання внаслідок їх дії. Вирішальне значення має наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими обставинами та неможливістю своєчасної поставки товару, а обов`язок доведення зазначених обставин покладається на сторону, яка посилається на них як на підставу звільнення від відповідальності.
За твердженням апелянта, Відповідач у відзиві на позовну заяву не навів належних доводів і не подав достатніх доказів, які б підтверджували причинно-наслідковий зв`язок між пожежею та неможливістю виконання зобов`язань саме за Специфікацією № 32 протягом усього періоду, за який нараховано неустойку. При цьому, як зазначає Скаржник, строк дії обставин непереборної сили, зазначений у сертифікаті ТПП України, закінчився 11.06.2025, а доказів існування після цієї дати інших обставин, які об`єктивно перешкоджали б виконанню зобов`язань, Відповідач не надав. За таких обставин апелянт вважає висновок суду першої інстанції про наявність підстав для звільнення Відповідача від відповідальності за весь спірний період необґрунтованим і таким, що не підтверджується належними доказами.
Крім того, Скаржник посилається на положення статті 614 ЦК України, відповідно до яких особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності вини, якщо інше не встановлено договором або законом, а відсутність своєї вини доводить саме порушник зобов`язання. На його думку, Відповідач не довів, що вжив усіх залежних від нього заходів для належного та своєчасного виконання договірних зобов`язань. При цьому договір укладено в період дії воєнного стану, а отже, Постачальник, здійснюючи господарську діяльність та приймаючи на себе договірні зобов`язання, мав усвідомлювати наявність відповідних ризиків. Скаржник звертає увагу й на те, що Позивач здійснює діяльність у тих самих умовах воєнного стану, зокрема в місті Дніпрі та Дніпропетровській області, які також зазнають регулярних обстрілів, однак продовжує виконувати взяті на себе зобов`язання. На переконання Скаржника, сам факт дії воєнного стану, оприлюднення листа ТПП України від 28.02.2022 або наявність сертифіката про форс-мажорні обставини не є безумовною підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірних зобов`язань без установлення фактичного впливу відповідних обставин на можливість їх виконання. На підтвердження цього доводу він посилається на постанову Верховного Суду від 20.10.2021 у справі № 911/3067/20.
Окремо Скаржник заперечує проти можливого обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України, зазначаючи, що передбачене частиною третьою статті 549 ЦК України визначення пені через облікову ставку НБУ стосується прострочення виконання грошового зобов`язання, тоді як у спірних правовідносинах порушено зобов`язання щодо поставки товару. Відтак, на його думку, підстав для застосування такого обмеження немає, а погоджені сторонами в пункті 7.3 договору розміри пені та штрафу відповідають принципу свободи договору, закріпленому в пункті 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України. Скаржник вважає, що стягнення передбаченої договором неустойки забезпечує дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, визначених частиною третьою статті 509 ЦК України, а також реалізує її стимулюючу функцію щодо належного виконання договірних зобов`язань.
На думку Скаржника, суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 617 Цивільного кодексу України та статті 218 Господарського кодексу України щодо підстав звільнення від господарсько-правової відповідальності, водночас не врахувавши положення частини другої статті 193, статей 216-218 Господарського кодексу України, а також статей 610-612, 629 Цивільного кодексу України, які регулюють належне виконання зобов`язань, наслідки їх порушення та обов`язковість договору для сторін. Скаржник стверджує, що встановлений факт прострочення поставки за відсутності належних доказів неможливості виконання зобов`язання внаслідок обставин непереборної сили свідчить про наявність підстав для застосування передбаченої договором відповідальності.
Також Скаржник вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки, за його твердженням, суд надав перевагу доводам і доказам Відповідача, не надав належної оцінки аргументам Позивача та не навів достатніх мотивів відхилення останніх. На його переконання, такий підхід не відповідає принципам змагальності сторін, рівності учасників судового процесу та обґрунтованості судового рішення, закріпленим у пунктах 1, 2 частини третьої статті 2, статті 11 та частині п`ятій статті 236 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, Скаржник посилається на непослідовне врахування судом практики Верховного Суду, викладеної у справах № 904/4103/23, № 917/272/23, № 905/342/23 та № 913/308/23, вважаючи, що правові висновки, сформульовані в цих справах, мали бути враховані під час оцінки доказів форс-мажорних обставин і вирішення питання про наявність підстав для застосування договірної відповідальності.
З огляду на викладене Скаржник вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення пені та штрафу за прострочення поставки товару за Специфікацією № 32, у зв`язку із чим просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2026 в оскаржуваній частині та ухвалити нове рішення про стягнення з Відповідача пені в розмірі 321 048,00 грн і штрафу в розмірі 104 400,00 грн.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровський завод технологічного обладнання" подало відзив на апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод", згідно якого заперечує проти її задоволення та вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, посилаючись на наступне.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність обставин непереборної сили, що унеможливили своєчасну поставку товару за специфікацією №32 від 25.02.2025.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровський завод технологічного обладнання", стверджує, що нарахувало пеню за прострочення поставки за період з 12.06.2025 по 30.11.2025 у розмірі 321 048,00 грн та штраф у розмірі 104 400,00 грн, і кілька разів наголошує, що при цьому врахувало форс-мажорні обставини для Відповідача в період з 15.04.2025 по 11.06.2025 (включно) на підставі Сертифіката Дніпропетровської ТПП №1200-25-1042 від 11.06.2025. Отже, скаржник не заперечує самого факту існування обставин непереборної сили, а спірним залишається лише питання їх тривалості.
Сертифікат ТПП не є єдиним і безумовним доказом форс-мажору, тому такі обставини оцінюються судом за внутрішнім переконанням у сукупності з іншими доказами. Саме так і вчинив суд першої інстанції. Відповідач надав йому належні, допустимі та достовірні докази: акт про пожежу від 16.04.2025, складений Кам`янським РУ ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області, згідно з яким пожежа 15.04.2025 у складських приміщеннях за адресою м. Кам`янське, вул. Криворізька, 1а, виникла внаслідок влучання БпЛА; висновок про причини виникнення пожежі від 18.04.2025, складений тим самим органом, який підтверджує, що причиною пожежі стало влучання БпЛА; акт встановлення факту пошкодження майна від 18.04.2025, складений комісією ТОВ "ДЗТО", яким засвідчено пошкодження майна товариства та орендованого приміщення внаслідок ударів військ РФ із застосуванням БпЛА 15.04.2025.
Ці докази підтверджують безпосередній причинно-наслідковий зв`язок між обстрілом і неможливістю виконати зобов`язання за специфікацією №32 на загальну суму 2 088 000,00 грн. Ці обставини є надзвичайними та невідворотними, відповідач не міг ні передбачити їх, ні відвернути. Тому висновок суду першої інстанції про належне доведення непереборної сили відповідає ст. 617 ЦК України, ст. 218 ГК України та умовам договору щодо звільнення від відповідальності.
Водночас форс-мажорні обставини тривали до 11.12.2025, тож підстав для нарахування пені та штрафу немає. Новим Сертифікатом ТПП №1200-26-1293 від 08.06.2026 Дніпропетровська торгово-промислова палата засвідчила форс-мажорні обставини (військову агресію РФ проти України, що стала підставою для введення воєнного стану, та обстріли із застосуванням БпЛА) щодо обов`язку Відповідача передати товар за специфікаціями №№32-36 до договору поставки №22/2007 від 28.11.2022 у період з 12.06.2025 по 11.12.2025. Разом із Сертифікатом №1200-25-1042 це свідчить про безперервну дію форс-мажору з 15.04.2025 по 11.12.2025.
Період нарахування пені (12.06.2025 - 30.11.2025) повністю охоплюється періодом форс-мажору. Прострочення поставки в цей час не є винним порушенням, а відтак відповідальність за нього виключається відповідно до ст. 617 ЦК України, ст. 218 ГК України та ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні". Тому вимоги про стягнення пені у розмірі 321 048,00 грн та штрафу у розмірі 104 400,00 грн не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Є також підстави для прийняття Сертифіката №1200-26-1293 як нового доказу в суді апеляційної інстанції. Згідно з ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються лише у виняткових випадках, якщо учасник справи доведе неможливість їх подання з причин, що від нього не залежали. Сертифікат виданий 08.06.2026, тобто після ухвалення судом першої інстанції рішення від 13.05.2026, тож на момент розгляду справи цього доказу не існувало, і Відповідач не міг подати його разом із відзивом на позовну заяву. Відповідач діяв добросовісно: звернувся до ТПП для засвідчення обставин на повний період і подав доказ до суду апеляційної інстанції без зволікань після його отримання. Новий сертифікат не змінює предмета спору й не створює нових обставин, а лише уточнює тривалість форс-мажору, на який Відповідач посилався від початку розгляду справи. Його прийняття відповідає принципам змагальності та повного й всебічного встановлення обставин справи.
З огляду на викладене, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод", в частині стягнення пені та штрафу за специфікацією №32 є необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає залишенню без змін.
У відповіді на відзив Публічне акціонерне товариство "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" зазначає наступне.
Скаржник заперечує проти врахування сертифіката Торгово-промислової палати України від 08.06.2026, яким засвідчено дію форс-мажорних обставин у період з 12.06.2025 до 11.12.2025, посилаючись на недотримання Відповідачем порядку повідомлення про виникнення таких обставин, передбаченого пунктом 8.2 договору. Зазначає, що Відповідач не повідомив Позивача про продовження дії обставин непереборної сили ані невідкладно, ані в письмовій формі, унаслідок чого про відповідні обставини Позивачу стало відомо лише з відзиву від 07.07.2026. Крім того, Скаржник звертає увагу, що сертифікат видано за зверненням Відповідача від 21.05.2026, тобто після ухвалення рішення суду першої інстанції від 13.05.2026, та він засвідчує обставини за минулий період. На переконання Скаржника, такі обставини ставлять під сумнів належність цього документа як доказу неможливості своєчасного виконання зобов`язань і свідчать про те, що Відповідач мав можливість звернутися до ТПП раніше. На підтвердження своєї позиції Скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21, зазначаючи, що неповідомлення або несвоєчасне повідомлення контрагента про форс-мажорні обставини може позбавляти сторону права посилатися на них як на підставу звільнення від відповідальності.
Також Скаржник вважає недоведеним причинно-наслідковий зв`язок між обставинами непереборної сили та неможливістю виконання зобов`язань за Специфікацією № 32. Зазначає, що в період, охоплений сертифікатом, Відповідач продовжував здійснювати господарську діяльність, укладав нові специфікації, зокрема № 40 та № 41 від 16.05.2025 і № 42 від 14.10.2025 на суму 64 800,00 грн, а також здійснював поставки товару в період із жовтня до грудня 2025 року. На думку Скаржника, наведені обставини свідчать про відсутність об`єктивної неможливості виконання договірних зобов`язань протягом усього заявленого періоду форс-мажору. При цьому Скаржник наголошує, що сам факт пошкодження складських приміщень або наявність сертифіката ТПП не звільняє Відповідача від обов`язку довести безпосередній вплив відповідних обставин на виконання конкретного зобов`язання за Специфікацією № 32. На підтвердження цієї позиції він посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у справах № 906/540/22, № 917/1053/18, № 910/15264/21 та інших, відповідно до яких обставини непереборної сили мають оцінюватися індивідуально з установленням причинно-наслідкового зв`язку між ними та неможливістю належного виконання відповідного зобов`язання.
Крім того, Скаржник звертає увагу на положення пункту 8.1 договору, згідно з яким у разі дії обставин непереборної сили понад один місяць сторонам надано право розірвати договір без негативних наслідків. Водночас Відповідач таким правом не скористався, продовжував договірні відносини, укладав нові специфікації та здійснював поставки товару. На переконання Скаржника, така поведінка не узгоджується з твердженням про тривалу неможливість виконання зобов`язань і ставить під сумнів обґрунтованість посилань Відповідача на форс-мажорні обставини протягом усього періоду, зазначеного в сертифікаті, виданому вже після ухвалення рішення суду першої інстанції.
Узагальнюючи наведене, Скаржник стверджує, що сертифікат ТПП України від 08.06.2026 не підтверджує належним чином неможливість своєчасного виконання зобов`язань за Специфікацією № 32, оскільки Відповідач не дотримався погодженого порядку повідомлення про форс-мажор, не довів причинно-наслідкового зв`язку між відповідними обставинами та простроченням поставки, а його фактична поведінка свідчить про продовження господарської діяльності й виконання інших договірних зобов`язань. У зв`язку із цим Скаржник наполягає на відсутності підстав для звільнення Відповідача від відповідальності та вважає, що вимоги про стягнення пені й штрафу за Специфікацією № 32 підлягають задоволенню.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.05.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Стефанів Т. В. (доповідач), судді - Кучеренко О. І., Кошля А. О.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод", Дніпропетровська обл., м. Дніпро на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2026 у справі № 904/1209/26.
Витребувано матеріали справи № 904/1209/26 із Господарського суду Дніпропетровської області.
12.06.2026 матеріали справи надійшли на адресу Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.06.2026 призначено справу № 904/1209/26 до розгляду в судовому засіданні на 15.07.2026 о 10 год. 40 хв.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.06.2026 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський завод технологічного обладнання" - Федоренко Романа Вікторовича про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 904/1209/26 - задоволено.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.07.2026 заяву представника Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" - Головко Олени Миколаївни про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 904/1209/26 - задоволено.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.07.2026 відкладено розгляд апеляційної скарги на 30.09.2026 о 10:30 год.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.09.2026 відкладено розгляд апеляційної скарги на 21.10.2026 об 11:00 год.
21.10.2026 в судове засідання з`явився представник позивача та відповідача.
У судовому засіданні 21.10.2026 колегією суддів оголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини постанови) у справі.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
28.11.2022 між Публічним акціонерним товариством "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатній завод" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровський завод технологічного обладнання" (постачальник) укладено договір поставки № 22/2007 (договір).
В порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупцю, а покупець прийняти та оплатити продукцію матеріально-технічного призначення, надалі - товар. Найменування, асортимент, кількість, ціна, умови та строки поставки товару зазначаються у специфікаціях, які оформлюються у вигляді додатків і складають невід`ємну частину цього договору (п. 1.1. договору).
Ціна за одиницю виміру товару, що поставляється за цим договором, визначається у гривнях, не враховує податок на додану вартість, порядок нарахування якого встановлений Податковим кодексом України, та зазначається у специфікаціях (п. 2.1. договору).
Ціна визначається з урахуванням базисних умов поставки, викладених у відповідності до вимог Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів "Інкотермс" в редакції 2010 року, та зазначається у специфікаціях (п. 2.2. договору).
Ціна за одиницю виміру товару, яка зазначена в узгоджених сторонами специфікаціях, є фіксованою і не підлягає збільшенню, якщо інше не передбачено у специфікаціях до цього договору (п. 2.3. договору).
Загальна сума цього договору визначається як загальна вартість товару, поставленого за весь період дії цього договору на підставі оформлених сторонами специфікацій (п. 2.4. договору).
Товар за цим договором поставляється на умовах, викладених у відповідності до вимог Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів "Інкотермс" в редакції 2010 року, та зазначених у специфікаціях (п. 3.1. договору).
Товар поставляється узгодженими партіями протягом терміну дії цього договору. Строк поставки товару та місце поставки товару зазначається у специфікаціях. У разі зміни місця поставки постачальник повинен письмово повідомити покупцю нові реквізити не пізніше 3-х днів до дати поставки товару, а у разі порушення зазначеного строку постачальник несе ризик настання пов`язаних із цим несприятливих наслідків, у тому числі відшкодовує покупцю збитки (п. 3.2. договору).
Товар передається постачальником покупцю на підставі видаткової накладної з відміткою покупця про приймання товару, якщо інше не передбачено відповідною специфікацією (п. 3.5. договору).
Датою поставки товару і датою переходу права власності на товар є дата, зазначена покупцем у видатковій накладній при прийманні товару. Сторони у специфікації можуть обумовити інші умови визначення дати поставки товару і дати переходу права власності на товар (п. 3.6. договору).
Разом з товаром постачальник передає покупцю наступні документи: рахунок-фактура; видаткова накладна; товарно-транспортна накладна; податкова накладна (оформлена та зареєстрована у відповідності до вимог діючого законодавства України); сертифікат якості (паспорт) виробника або його копія засвідчена підписом та печаткою постачальника; сертифікат відповідності товару; сертифікат походження товару; висновок санітарно-гігієнічної експертизи; фітосанітарна експертиза/паспорт/сертифікат; радіаційний протокол; мапа шкідливого фактора; інші документи, визначені відповідною специфікацією. Всі первинні документи повинні бути підписані уповноваженою на те особою з розшифруванням його підпису та завірені печаткою постачальника (п. 3.7. договору).
Розрахунки за цим договором покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника в порядку та строки, зазначені у специфікаціях. При здійсненні оплати на умовах передплати покупець перераховує грошові кошти у розмірі вартості узгодженої партії товару. При здійсненні оплати з відстрочкою платежу покупець перераховує грошові кошти за фактично прийняту вагу/кількість товару (п. 4.1. договору).
Покупець здійснює оплату товару на підставі наданих постачальником документів: оригіналу рахунка-фактури при здійсненні оплати на умовах передплати; оригіналу рахунка-фактури та податкової накладної при здійсненні оплати з відстрочкою платежу. У разі ненадання постачальником вказаних документів або їх надання таким чином, що робить неможливим здійснення покупцем оплати товару в строки, зазначені у специфікаціях, а також документів передбачених п. 3.7 цього договору та/або передбачених у відповідній специфікації. Покупець звільняється від відповідальності, штрафні санкції за порушення строків оплати не застосовуються, три відсотки річних та індекс інфляції не нараховується та не виплачується покупцем (п. 4.2. договору).
У випадку невиконання, або неналежного виконання своїх зобов`язань за цим договором, винна сторона несе відповідальність, визначену цим договором та/або чинним законодавством України, з відшкодуванням добросовісній стороні фактично заподіяного збитку (п. 7.1. договору).
У випадку порушення строків поставки постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості не поставленого в строк товару за кожний день прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочення. При порушенні строків постачання понад 10 календарних днів постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 5 % від вартості не поставленого в строк товару (п. 7.3. договору).
У випадку виникнення обставин, що перешкоджають повному або частковому виконанню договору, а саме: пожеж, стихійних лих, непередбачених обставин, що ведуть до порушення виробничого процесу, війни, військових дій будь-якого характеру, блокади, релігійних хвилювань, актів органів державної влади чи місцевого самоврядування і т.п., час, визначений для виконання зобов`язань за договором, повинен бути збільшений на термін дії цих форс-мажорних обставин. Якщо форс-мажорні обставини тривають більше одного місяця, постачальник і покупець мають право розірвати договір без будь-яких юридичних наслідків або суду і без поширення відповідальності на сторону, у якої виникли ці обставини (п. 8.1. договору).
Сторона, яка заявила про настання форс-мажорних обставин, повинна невідкладно повідомити у письмовій формі іншу сторону, а також надати відповідний сертифікат Торгово-Промислової Палати чи іншого компетентного органу, в якому повинні бути вказані характер форс-мажорних обставин і їх тривалість (п. 8.2. договору).
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення їх підписів печатками сторін, та діє до 31.12.2025, а в частині не виконаних зобов`язань - до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань. Датою підписання договору слід вважати дату, вказану в правому верхньому кутку на першій сторінці цього договору (п. 14.1. договору).
Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п. 14.2. договору).
Відповідно до п. 3.2. договору строк поставки товару та місце поставки товару зазначається у специфікаціях.
25.02.2025 сторони підписали специфікацію № 32 до договору (а.с. 12), в якій погодили товар, що підлягає поставці на загальну суму 2 088 000,00 грн. Також сторони погодили умови оплати: 50% передплата; 50% факт постачання 10 календарних днів, а також термін постачання: до 90 календарних днів від дати внесення передоплати.
Позивач зазначає, що 05.03.2025 перерахував відповідачу суму передплати по специфікації № 32 до договору у розмірі 50 % від суми специфікації, на підтвердження чого надав платіжну інструкцію № 1903 від 05.03.2025 (а.с. 24) про сплату відповідачу 1 044 000,00 грн, з призначенням платежу: "Передоплата за інструмент, запчастини зг.рах.№154 от 26.02.2025, дог.22/2007 від 28.11.2022".
Таким чином, відповідно до п. 3.2. договору та специфікації № 32 відповідач повинен був поставити товар на загальну суму 2 088 000,00 грн у строк до 03.06.2025 включно (05.03.2025 + 90 календарних днів).
Позивач зазначає, що відповідач за специфікацією № 32 до договору поставив товар на загальну суму 2 088 000,00 грн, однак із простроченням строку постачання визначеного вказаною специфікацією, на підтвердження чого надав підписані сторонами та скріплені їх печатками видаткові накладні:
- № 987 від 22.10.2025 про поставку товару на суму 192 000,00 грн з ПДВ (а.с. 14);
- № 999 від 24.10.2025 про поставку товару на суму 408 000,00 грн з ПДВ (а.с. 15);
- № 1030 від 30.10.2025 про поставку товару на суму 192 000,00 грн з ПДВ (а.с. 17);
- № 1131 від 21.11.2025 про поставку товару на суму 384 000,00 грн з ПДВ (а.с. 18);
- № 1148 від 26.11.2025 про поставку товару на суму 384 000,00 грн з ПДВ (а.с. 19);
- № 1172 від 01.12.2025 про поставку товару на суму 528 000,00 грн з ПДВ (а.с. 20).
Позивач відповідно до п. 7.3. договору нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за прострочення строку поставки товару за специфікацією № 32 до договору у розмірі 321 048,00 грн за період з 12.06.2025 по 30.11.2025 та штраф у розмірі 104 400,00 грн.
Також позивач зазначив, що враховуючи наданий відповідачем сертифікат Дніпропетровської Торгово-промислової палати № 1200-25-0970 від 11.06.2025 про форс-мажорні обставини в період з 15.04.2025 по 11.06.2025 (включно), позивач не нараховує пеню за порушення строку постачання товару за специфікацією № 32 до договору з 03.06.2025 до 11.06.2025 (включно) - період форс-мажорних обставин, підтверджених вказаним сертифікатом ДТПП.
20.05.2025 сторони підписали специфікацію № 40 від 16.05.2025 до договору (а.с. 13), в якій погодили товар, що підлягає поставці на загальну суму 75 360,00 грн. Також сторони погодили умови оплати: 100% факт постачання 10 календарних днів, а також термін постачання: до 90 календарних днів від дати підписання специфікації.
Таким чином, відповідно до п. 3.2. договору та специфікації № 40 відповідач повинен був поставити товар на загальну суму 75 360,00 грн у строк до 18.08.2025 включно (20.05.2025 + 90 календарних днів).
Однак, як зазначає позивач, відповідач виконав свої зобов`язання з постачання товару за специфікацією № 40 до договору частково з простроченням строку постачання, що підтверджується видатковою накладною № 1026 від 30.10.2025 про постачання товару на суму 20 160,00 грн з ПДВ (а.с. 16).
Позивач відповідно до п. 7.3. договору нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за прострочення строку поставки товару за специфікацією № 40 до договору у розмірі 1249,92 грн за період з 29.08.2025 по 29.10.2025 та штраф у розмірі 1008,00 грн.
Позивач зазначає, що з метою досудового врегулювання спору направив відповідачу вимогу № 50/1 від 11.02.2026 (а.с. 21-22), в якій вимагав сплатити заборгованість. В якості доказу направлення на адресу відповідача вказаної вимоги позивач надав до суду копії опису вкладення та фіскального чеку (а.с. 23). Однак, відповідач відповідь на вимогу не надав, заборгованість не сплатив, зазначені вище обставини стали підставою для звернення позивача до суду, за результатом розгляду прийнято оскаржуване рішення.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, відповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.
Предметом апеляційного перегляду є рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2026 у справі № 904/1209/26, яким позов задоволено частково: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський завод технологічного обладнання" на користь Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" 2 257,92 грн неустойки, з яких 1 249,92 грн пені та 1 008,00 грн штрафу, а також 27,20 грн витрат зі сплати судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В основу оскаржуваного рішення суд першої інстанції поклав установлені обставини порушення відповідачем строків поставки товару за Специфікаціями № 32 та № 40 до договору поставки № 22/2007 від 28.11.2022. Водночас, оцінюючи наявність підстав для застосування договірної відповідальності, суд розмежував відповідні зобов`язання з огляду на обставини їх виникнення, строки виконання та докази впливу обставин непереборної сили на можливість своєчасної поставки товару.
Так, відмовляючи у стягненні 321 048,00 грн пені та 104 400,00 грн штрафу за Специфікацією № 32, суд першої інстанції застосував положення частини першої статті 617 Цивільного кодексу України та дійшов висновку про доведеність обставин непереборної сили, які перешкоджали виконанню відповідного зобов`язання. При цьому суд урахував сертифікат Дніпропетровської торгово-промислової палати № 1200-25-0970, акт про пожежу від 16.04.2025, висновок щодо причин її виникнення від 18.04.2025 та акт комісії ТОВ "ДЗТО" від 18.04.2025, оцінивши зазначені документи в їх сукупності.
Натомість вимоги про стягнення пені в розмірі 1 249,92 грн та штрафу в розмірі 1 008,00 грн за Специфікацією № 40 суд задовольнив, оскільки сертифікат торгово-промислової палати не охоплював зобов`язання за цією специфікацією, укладеною 20.05.2025, тобто після події, на яку відповідач посилався як на обставину непереборної сили.
Також суд першої інстанції відхилив заперечення відповідача щодо обмеження пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України, оскільки відповідне обмеження не поширюється на відповідальність за прострочення виконання негрошового зобов`язання, та не встановив підстав для зменшення неустойки відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.
Перевіряючи правильність таких висновків, колегія суддів виходить із того, що відповідно до статей 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, визначенні його умов, а укладений договір є обов`язковим для виконання сторонами.
За змістом статей 546, 549, 610, 611 та 612 ЦК України неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов`язання, а прострочення боржником виконання зобов`язання може бути підставою для застосування передбачених законом або договором правових наслідків. Водночас, вирішуючи питання про покладення на боржника відповідальності, суд має враховувати положення статті 617 цього Кодексу, за якими особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності, якщо доведе, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Пунктом 8.1 договору № 22/2007 сторони передбачили, що до обставин, які перешкоджають виконанню зобов`язань, належать, зокрема, пожежі, війна та військові дії будь-якого характеру, а строк виконання зобов`язань продовжується на час дії таких обставин. Отже, договірні положення щодо відповідальності за порушення строків поставки підлягають застосуванню з урахуванням погодженого сторонами порядку визначення наслідків настання відповідних обставин та імперативних приписів статті 617 Цивільного кодексу України.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно визнав сертифікат торгово-промислової палати беззаперечним доказом настання форс-мажорних обставин.
Із мотивувальної частини оскаржуваного рішення вбачається, що суд не обмежився посиланням на зазначений сертифікат, а дослідив та оцінив його разом з іншими доказами, які підтверджують фактичне настання події та її наслідки для відповідача.
Зокрема, актом про пожежу від 16.04.2025 та висновком щодо причин її виникнення від 18.04.2025, складеними відповідним підрозділом ДСНС, а також актом комісії ТОВ "ДЗТО" від 18.04.2025 зафіксовано, що 15.04.2025 унаслідок влучання безпілотного літального апарата виникла пожежа у складських приміщеннях відповідача за адресою: м. Кам`янське, вул. Криворізька, 1а, унаслідок чого було пошкоджено майно підприємства та орендоване ним приміщення.
Наведені обставини оцінені судом у сукупності із сертифікатом Дніпропетровської торгово-промислової палати № 1200-25-0970, яким засвідчено наявність обставин непереборної сили, пов`язаних із військовою агресією Російської Федерації та обстрілом із використанням БпЛА, щодо зобов`язань за Специфікаціями № 32-36 до договору № 22/2007 у період із 15.04.2025 до 11.06.2025.
Таким чином, висновок суду першої інстанції ґрунтується не на самому лише факті видачі сертифіката, а на сукупності доказів, які підтверджують настання конкретної події, пошкодження майна відповідача та її зв`язок із виконанням відповідного договірного зобов`язання.
Такий підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, відповідно до яких сертифікат торгово-промислової палати не має наперед установленої доказової сили, а наявність форс-мажорних обставин та їх вплив на виконання конкретного зобов`язання підлягають оцінці судом з урахуванням усіх обставин справи.
При цьому саме по собі існування воєнного стану або загальних воєнних ризиків не є безумовною підставою для звільнення суб`єкта господарювання від відповідальності. Вирішальне значення має встановлення конкретних обставин, які перешкоджали виконанню відповідного зобов`язання, та причинного зв`язку між такими обставинами й порушенням строків його виконання. У цій справі суд першої інстанції встановив не лише факт існування воєнних дій, а й конкретну подію - влучання БпЛА та пожежу на складських приміщеннях відповідача, що спричинили пошкодження майна.
Доводи апелянта не спростовують достовірності зазначених документів і не містять належних доказів, які б ставили під сумнів установлені ними обставини. Фактично скаржник висловлює незгоду з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, однак сама по собі така незгода не свідчить про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для звільнення відповідача від відповідальності за Специфікацією № 32, колегія суддів враховує, що цю специфікацію укладено 25.02.2025, попередню оплату здійснено 05.03.2025, а строк поставки товару спливав 03.06.2025. Отже, подія, яка сталася 15.04.2025, виникла в межах строку виконання відповідного зобов`язання.
Крім того, сертифікат № 1200-25-0970 охоплює зобов`язання за Специфікаціями № 32-36 до договору № 22/2007. З огляду на це, а також на інші досліджені судом докази, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування положень частини першої статті 617 Цивільного кодексу України щодо вимог про стягнення неустойки за Специфікацією № 32.
Водночас за Специфікацією № 40, укладеною 20.05.2025, тобто після настання події 15.04.2025, суд першої інстанції не визнав доведеними підстави для звільнення відповідача від відповідальності та задовольнив відповідні позовні вимоги. Така відмінність у вирішенні вимог свідчить про оцінку судом обставин щодо кожного зобов`язання окремо, а не про автоматичне поширення форс-мажору на всі правовідносини сторін.
Посилання апелянта на укладення відповідачем інших специфікацій та здійснення поставок за договором саме по собі не спростовує висновків суду щодо впливу конкретної події на виконання зобов`язання за Специфікацією № 32. Кожна специфікація визначає окремі умови поставки, обсяг товару та строки виконання відповідного зобов`язання, а тому можливість виконання інших поставок не свідчить автоматично про відсутність перешкод для виконання саме спірного зобов`язання.
Так само факт поставки товару загальною вартістю 2 088 000,00 грн за видатковими накладними в період із 22.10.2025 до 01.12.2025 підтверджує подальше виконання відповідачем договірних зобов`язань, однак сам по собі не спростовує факту настання обставин непереборної сили у квітні 2025 року та необхідності оцінки їхнього впливу на можливість своєчасного виконання зобов`язання за Специфікацією № 32.
Колегія суддів відхиляє довід апелянта про те, що форс-мажорні обставини припинилися 11.06.2025, а тому не могли бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за подальший період.
У сертифікаті № 1200-25-0970 зазначено, що відповідні обставини тривали станом на 11.06.2025. Таке формулювання засвідчує їх наявність на зазначену дату, однак саме по собі не підтверджує припинення цих обставин цього дня. Водночас дата, до якої обставини засвідчені сертифікатом, не може автоматично ототожнюватися з датою їх фактичного припинення.
Разом із тим сам факт тривання форс-мажорних обставин станом на певну дату не звільняє сторону від обов`язку довести їхній вплив на виконання конкретного зобов`язання протягом відповідного періоду. У цій справі суд першої інстанції оцінив сертифікат у сукупності з іншими доказами, а апелянт не навів переконливих доказів, які б спростовували встановлений судом причинний зв`язок між подією 15.04.2025 та неможливістю своєчасного виконання зобов`язання за Специфікацією № 32.
Щодо доводів апелянта про порушення відповідачем передбаченого пунктом 8.2 договору обов`язку невідкладно повідомити позивача в письмовій формі про настання та тривалість форс-мажорних обставин колегія суддів зазначає таке.
Пунктом 8.2 договору встановлено обов`язок сторони повідомити іншу сторону про настання відповідних обставин та надати документ, що засвідчує їх характер і тривалість. Водночас ані наведена договірна умова, ані стаття 617 Цивільного кодексу України самі по собі не передбачають автоматичного позбавлення сторони права посилатися на обставини непереборної сили виключно через недотримання порядку повідомлення про них.
Разом із тим недотримання договірного порядку повідомлення може мати значення для оцінки доводів сторони, зокрема щодо тривалості обставин, можливості іншої сторони вжити заходів для мінімізації негативних наслідків та причинного зв`язку між такими обставинами й порушенням зобов`язання. Тому зазначена умова договору підлягає оцінці не ізольовано, а в сукупності з іншими обставинами справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач був обізнаний про обставини, які виникли 15.04.2025, та врахував їх під час визначення періоду нарахування неустойки, посилаючись на сертифікат № 1200-25-0970, який стосувався зобов`язань за Специфікаціями № 32-36 і засвідчував триваючий характер відповідних обставин станом на 11.06.2025. Водночас апелянт не обґрунтував, яких саме негативних наслідків він зазнав унаслідок ненадання окремого повідомлення про подальшу тривалість обставин, а також не довів, яким чином таке неповідомлення спростовує вплив установленої події на виконання зобов`язання за Специфікацією № 32.
За таких обставин сам по собі довід про недотримання порядку повідомлення не є достатньою підставою для висновку про відсутність форс-мажорних обставин або для покладення на відповідача відповідальності без урахування положень статті 617 Цивільного кодексу України.
Не змінює наведених висновків і посилання апелянта на пункт 8.1 договору, яким передбачено право сторін розірвати договір у разі, якщо дія форс-мажорних обставин триває понад один місяць.
Зміст цієї умови свідчить про надання сторонам права припинити договірні відносини за визначених обставин, а не про встановлення обов`язку обов`язково реалізувати таке право. Тому невикористання сторонами передбаченої договором можливості розірвання договору саме по собі не спростовує факту настання обставин непереборної сили та не виключає застосування статті 617 Цивільного кодексу України за наявності передбачених нею підстав.
Водночас саме по собі продовження договірних відносин, прийняття товару чи укладення нових специфікацій не є безумовним підтвердженням того, що форс-мажорні обставини припинилися або втратили вплив на виконання конкретного зобов`язання. Такі обставини можуть оцінюватися лише в сукупності з іншими доказами, що стосуються відповідного періоду та конкретної поставки.
Колегія суддів враховує, що посилання апелянта на статті 193, 216-218 Господарського кодексу України та статті 610-612, 629 Цивільного кодексу України не спростовують висновків суду першої інстанції. Загальні положення про належне виконання зобов`язань, обов`язковість договору та наслідки його порушення застосовуються з урахуванням установлених законом підстав звільнення від відповідальності.
У цій справі суд першої інстанції не зменшував розмір договірної неустойки за Специфікацією № 32, а відмовив у її стягненні через Встановлення обставин, які за висновком суду становили підставу для звільнення відповідача від відповідальності відповідно до частини першої статті 617 ЦК України. Натомість вимоги за Специфікацією № 40 задоволено, а в зменшенні неустойки відмовлено. Отже, доводи про обов`язковість погоджених санкцій та їх стимулююче значення не спростовують необхідності застосування законодавчо визначених підстав звільнення від відповідальності.
Також колегія суддів констатує, що не знайшли свого підтвердження доводи про порушення судом першої інстанції принципів змагальності та рівності сторін. Суд дослідив подані сторонами докази, навів мотиви застосування статті 617 Цивільного кодексу України та окремо вирішив вимоги за Специфікаціями № 32 і № 40. Незгода апелянта з результатами оцінки доказів за відсутності належного спростування встановлених обставин не свідчить про порушення процесуальних норм.
Окремої оцінки потребує питання прийняття додаткового доказу, на який посилається відповідач у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Як вбачається з матеріалів справи, звернення до торгово-промислової палати щодо отримання відповідного сертифіката подано 21.05.2026, тобто після ухвалення рішення судом першої інстанції 13.05.2026. Водночас відповідач не навів належного обґрунтування того, чому він об`єктивно не міг звернутися за отриманням цього документа та подати його до суду першої інстанції до ухвалення рішення.
За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для прийняття зазначеного доказу в порядку частини третьої статті 269 ГПК України. При цьому висновки суду першої інстанції щодо обставин, які стали підставою для відмови у стягненні неустойки за Специфікацією № 32, ґрунтуються на інших доказах, наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції. Отже, додатковий доказ не є визначальним для перевірки законності оскаржуваного рішення.
За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції встановив обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, дослідив надані сторонами докази та надав їм оцінку в сукупності, правильно визначив характер спірних правовідносин і застосував норми матеріального права, що регулюють відповідальність за порушення договірних зобов`язань та підстави звільнення від неї.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у стягненні пені в розмірі 321 048,00 грн та штрафу в розмірі 104 400,00 грн за Специфікацією № 32. Підстав для іншої оцінки встановлених обставин або висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права колегія суддів не вбачає.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, ґрунтуються на припущеннях, спрямовані на переоцінку доказів та не містять належного правового обґрунтування. Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права та дійшов законного і обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Підстави для скасування або зміни рішення відсутні.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Скаржник, звертаючись з апеляційною скаргою, не довів неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
Судові витрати.
У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 269, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод", Дніпропетровська обл., м. Дніпро на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2026 у справі № 904/1209/26- залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2026 у справі № 904/1209/26- залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана 30.10.2026.
Головуючий суддя Т. В. СТЕФАНІВ
Суддя А. О. КОШЛЯ
Суддя О. І. КУЧЕРЕНКО
Оригінал: reyestr.court.gov.ua