Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №910/753/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2026 р. Справа№ 910/753/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Отрюха Б.В.

Яценко О.В.

за участю секретаря судового засідання Яценко І.В.

у присутності представників сторін:

кредитор ОСОБА_1 особисто

боржник ОСОБА_2 особисто

арбітражний керуючий Лозовський В.М. особисто

розглянувши апеляційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.08.2026 року та на постанову Господарського суду міста Києва від 12.08.2026 року

у справі №910/753/26 (суддя Івченко А.М.)

за заявою ОСОБА_2

про неплатоспроможність

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2026 року у справі №910/753/26 повністю відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про закриття провадження у справі.

Постановою Господарського суду міста Києва від 12.08.2026 року у справі №910/753/26 припинено процедуру реструктуризації боргів фізичної особи ОСОБА_2 та повноваження керуючого реструктуризацією боргів ОСОБА_2 арбітражного керуючого Лозовського В.М., визнано фізичну особу ОСОБА_2 банкрутом, введено процедуру погашення його боргів та призначено керуючим реалізацією майна боржника арбітражного керуючого Лозовського В.М.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, ОСОБА_1 звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.08.2026 у справі №910/753/26 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву кредитора про закриття провадження у справі та закрити провадження у справі №910/753/26 про неплатоспроможність ОСОБА_2 , а у разі якщо суд дійде висновку про неможливість ухвалення нового рішення - скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Крім того, не погоджуючись із зазначеною постановою місцевого господарського суду, ОСОБА_1 також звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Господарського суду міста Києва від 12.08.2026 року у справі №910/753/26 про визнання боржника банкрутом і введення процедури погашення боргів та ухвалити нове рішення, яким закрити провадження у справі №910/753/26 у зв`язку з поданням боржником неповних та недостовірних відомостей про майно, доходи і витрати боржника та членів його сім`ї, недобросовісною поведінкою боржника та використанням процедури неплатоспроможності з метою уникнення виконання судових рішень. А у разі якщо суд дійде висновку про неможливість ухвалення нового рішення - скасувати оскаржувану постанову та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Поряд з цим в апеляційній скарзі заявлено про зупинення дії оскаржуваної постанови в частині введення процедури погашення боргів та повноважень керуючого реалізацією майна щодо інвентаризації та реалізації майна боржника, про об`єднання в одне апеляційне провадження розгляду цієї апеляційної скарги та апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.08.2026 року, а також про постановлення окремої ухвали з повідомленням правоохоронних органів про виявлені ознаки кримінальних правопорушень у діях боржника.

Витягом з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 21.08.2026 року вказані апеляційні скарги передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Яценко О.В., Сітайло Л.Г.

Ухвалами суду від 26.08.2026 року відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.08.2026 року та на постанову Господарського суду міста Києва від 12.08.2026 року у справі №910/753/26, повернення даних апеляційних скарг або залишення їх без руху до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду та витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/753/26.

03.09.2026 року супровідним листом Господарського суду міста Києва №910/753/26/5425/26 від 02.09.2026 року витребувані матеріали даної справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

У зв`язку з перебуванням судді Сітайло Л.Г. 04.09.2026 у відпустці витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколом передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді від 04.09.2026 для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Сотніков С.В., Яценко О.В.

Ухвалою суду від 08.09.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.08.2026 року у справі №910/753/26, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 15.10.2026 за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

Іншою ухвалою суду від 08.09.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Господарського суду міста Києва від 12.08.2026 року у справі №910/753/26, об`єднано в одне апеляційне провадження для спільного розгляду вказану апеляційну скаргу з раніше поданою та прийнятою апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.08.2026 року у справі №910/753/26, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, призначено справу до розгляду на 15.10.2026 за участю повноважних представників учасників провадження у справі та відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення дії постанови Господарського суду міста Києва від 12.08.2026 у справі №910/753/26.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову суду першої інстанції від 12.08.2026 ОСОБА_2 просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін.

До дати судового засідання від арбітражного керуючого Лозовського В.М. надійшли письмові пояснення по справі, а від скаржника - заперечення на відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу.

05.10.2026 через систему "Електронний суд" ОСОБА_2 подав клопотання, в якому просить проводити судове засідання, призначене на 15.10.2026 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, за наслідками розгляду якого ухвалою суду від 07.10.2026 у задоволенні даного клопотання відмовлено.

09.10.2026 року через систему "Електронний суд" керуючий реалізацією майна боржника арбітражний керуючий Лозовський В.М. подав заяву про участь в судовому засіданні 15.10.2026 та всіх наступних судових засіданнях по даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У зв`язку з перебуванням судді Сотнікова С.В. з 05.10.2026 по 19.10.2026 у відпустці витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.10.2026 для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Отрюх Б.В., Яценко О.В.

Ухвалою суду від 12.10.2026 вищевказаною колегією суддів прийнято до провадження справу №910/753/26 за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.08.2026 року та на постанову Господарського суду міста Києва від 12.08.2026 року, а також задоволено заяву керуючого реалізацією майна боржника арбітражного керуючого Лозовського В.М. та призначено проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Скаржник в судовому засіданні 15.10.2026 року вимоги апеляційних скарг підтримав, просив їх задовольнити, скасувати оскаржувані ухвалу і постанову та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву кредитора про закриття провадження у справі та закрити провадження у справі №910/753/26 про неплатоспроможність ОСОБА_2 , а у разі якщо суд дійде висновку про неможливість ухвалення нового рішення - скасувати оскаржувані ухвалу і постанову та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Боржник та арбітражний керуючий Лозовський В.М. в судовому засіданні проти доводів скаржника, викладених в апеляційних скаргах, заперечували, просили залишити їх без задоволення, а оскаржувані ухвалу і постанову - без змін.

15.10.2026 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення учасників провадження у справі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційних скарг слід відмовити, а ухвалу та постанову Господарського суду міста Києва від 12.08.2026 року у даній справі - залишити без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.

Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/753/26 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 , провадження у якій відкрито ухвалою суду від 18.02.2026. Керуючим реструктуризацією боргів боржника призначено арбітражного керуючого Лозовського В.М.

10.05.2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 , яке мотивовано недобросовісною поведінкою боржника, яка проявилась у неповноті поданих ним відомостей та використання даної процедури не для реального відновлення своєї платоспроможності, а для зупинення виконання судових рішень, які не виконуються боржником тривалий час.

Так, за твердженням кредитора, боржник подав неповні та суперечливі відомості про свої зобов`язання, в тому числі не вказав іншого кредитора, вимоги якого підтверджені судовим рішенням; не розкрив належним чином майнову історію та обставини відчуження активів; раніше боржник уже використовував процедури банкрутства/неплатоспроможності, як спосіб зупинення виконання судових рішень, зокрема у справах №24/876-б та №43/29.

Крім того, ОСОБА_1 також наголошує, що помилка у даті народження боржника впливає на повноту перевірки відомостей.

Ухвалою суду від 13.05.2026 року визнано грошові вимоги ОСОБА_1 до боржника на суму 1 465 313,99 грн., з яких: 6 656,00 грн. - витрати, які відшкодовуються до задоволення вимог кредиторів; 1 458 657,99 грн. - вимоги другої черги.

В судовому засіданні 12.08.2026 року боржник заявив клопотання про припинення процедури реструктуризації боргів боржника, визнання його банкрутом та відкриття процедури погашення боргів боржника.

За наслідками розгляду поданих заяв і клопотань ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2026 у справі №910/753/26 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про закриття провадження у справі та відповідною постановою припинено процедуру реструктуризації боргів фізичної особи ОСОБА_2 та повноваження керуючого реструктуризацією боргів ОСОБА_2 арбітражного керуючого Лозовського В.М., визнано фізичну особу ОСОБА_2 банкрутом, введено процедуру погашення його боргів та призначено керуючим реалізацією майна боржника арбітражного керуючого Лозовського В.М.

Приймаючи дані процесуальні документи, місцевий господарський суд виходив з того, що судом не встановлено підстав для закриття провадження у даній справі через ненадання кредитором відповідних доказів недобросовісної поведінки боржника, водночас, з дня відкриття провадження у справі про неплатоспроможність пройшло більше п`яти місяців, однак матеріали справи не містять погодженого боржником і схваленого кредитором плану реструктуризації боргів боржника.

ОСОБА_1 , як кредитор у справі, з даними ухвалою та постановою суду не погоджується та в поданих апеляційних скаргах посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції фактичних обставин справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційних скарг фактично ідентичні доводам поданої суду першої інстанції заяви з додатковими поясненнями до неї щодо необхідності закриття провадження у даній справі про неплатоспроможність ОСОБА_2 .

Додатково апелянтом наголошено, що судом першої інстанції покладено відповідальність за несхвалення плану реструктуризації на кредитора; не враховано обставин, що свідчить про ознаки кримінальних правопорушень; призначення керуючим реалізацією майна боржника арбітражного керуючого Лозовського В.М. здійснено без оцінки заявлених кредитором обставин, а також порушено норми процесуального права, зокрема проведено занадто коротку перерву для прийняття процесуальних рішень по суті вимог та позбавлено кредитора можливості ознайомитись з поданими боржником 22.07.2026 року документами по справі.

Більш того, скаржником також заявлено про винесення окремої ухвали про виявлені ознаки кримінальних правопорушень в діях боржника.

Оскільки апеляційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу та на постанову Господарського суду міста Києва від 12.08.2026 року у даній справі ґрунтуються фактично на одних і тих самих обставинах, доводах, мотивах та доказах, тобто є нерозривно пов`язаними, виходячи з принципу процесуальної економії, судом було об`єднано апеляційні скарги в одне апеляційне провадження для їх спільного розгляду.

Переглядаючи в апеляційному порядку законність прийняття оскаржуваних ухвали та постанови, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування таких процесуальних актів з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 КУзПБ, основними завданнями зборів кредиторів у процедурі реструктуризації боргів боржника є:

1) розгляд звіту керуючого реструктуризацією про результати перевірки декларації про майновий стан боржника;

2) розгляд проекту плану реструктуризації боргів боржника;

3) прийняття рішення про схвалення плану реструктуризації боргів боржника або про звернення з клопотанням до господарського суду про перехід до процедури погашення боргів боржника або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність.

Згідно ч. 7 наведеної статті суд приймає рішення про закриття провадження у справі за клопотанням зборів кредиторів, сторони у справі або з власної ініціативи, якщо:

1) боржником у декларації про майновий стан зазначена неповна та/або недостовірна інформація про майно, доходи та витрати боржника та членів його сім`ї, якщо боржник упродовж семи днів після отримання звіту керуючого реструктуризацією про результати перевірки такої декларації не надав суду виправлену декларацію про майновий стан з повною та достовірною інформацією щодо майна, доходів та витрат боржника та членів його сім`ї;

2) майно членів сім`ї боржника було придбано за кошти боржника та/або зареєстровано на іншого члена сім`ї з метою ухилення боржника від погашення боргу перед кредиторами;

3) судовим рішенням, що набрало законної сили та не було скасоване, боржник був притягнутий до адміністративної або кримінальної відповідальності за неправомірні дії, пов`язані з неплатоспроможністю.

Крім того, в силу положень ч. 11 статті 126 КУзПБ, якщо протягом трьох місяців з дня постановлення ухвали про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність і введення процедури реструктуризації боргів до господарського суду не поданий погоджений боржником і схвалений кредиторами план реструктуризації боргів боржника, господарський суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття процедури погашення боргів боржника відповідно до цього Кодексу або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність.

За змістом цієї норми:

- чітко визначений строк з якого вона може бути застосована судом - після спливу трьох місяців у процедурі реструктуризації боргів боржника;

- обов`язковою умовою її реалізації є неподання до господарського суду протягом визначеного строку погодженого боржником і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів боржника;

- коло ініціаторів її застосування не конкретизовано;

- господарський суд набуває право на альтернативне вирішення подальшого руху справи: ухвалити рішення про перехід до наступної судової процедури чи про закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичних осіб.

Порівняльний аналіз положень частини одинадцятої статті 126 КУзПБ з частиною сьомою статті 123КУзПБ свідчить, що хоча ці норми частково кореспондуються між собою, проте не є тотожними за ступенем імперативності, колом ініціаторів та передумовами їх застосування.

Такі відмінності дають підстави для висновку, що неподання погодженого боржником і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів боржника протягом трьох місяців з дня введення процедури реструктуризації боргів може бути самостійною підставою для закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи відповідно до ч. 11 ст. 126 КУзПБ.

Водночас, слід враховувати, що сам по собі факт недосягнення мети судової процедури реструктуризації боргів не є обов`язковою підставою для припинення реабілітації боржника у справі про відновлення платоспроможності фізичної особи, адже за змістом частини одинадцятої статті 126 КУзПБ у такому випадку закриття провадження у справі про неплатоспроможність є лише одним з варіантів вирішення господарським судом питання щодо подальшого руху такої справи, поряд з визнанням боржника банкрутом та переходом до процедури погашення його боргів.

За загальним правилом закриття провадження у справі є формою завершення судового розгляду без прийняття рішення по суті справи через виявлення після відкриття провадження таких обставин, з якими закон пов`язує неможливість її судового розгляду.

Окрім виконання плану реструктуризації боргів боржника, у інших випадках за Книгою четвертою КУзПБ закриття провадження у справі під час судової процедури реструктуризації боргів не може вважатися очікуваним процесуальним рішенням для боржника з огляду на "добровільність банкрутства" фізичної особи та основну мету цього провадження - соціальну реабілітацію добросовісного боржника за спеціальною судовою процедурою шляхом реструктуризації заборгованості та/або звільнення від боргів задля відновлення його платоспроможності.

Водночас очевидним є те, що неподання до господарського суду протягом трьох місяців з введення процедури реструктуризації боргів погодженого боржником і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів боржника може бути зумовлене як недобросовісною поведінкою боржника, так і неналежною реалізацією кредиторами власних правомочностей.

За таких обставин однією з процесуальних гарантій захисту інтересів сторін та ухвалення справедливого рішення за частиною одинадцятою статті 126 КУЗПБ є закріплена у цій нормі дискреція господарського суду - можливість обрати з двох варіантів рішення (про визнання боржника банкрутом і відкриття процедури погашення боргів боржника або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність) такий, що є найбільш оптимальним у правових і фактичних умовах вирішення конкретної справи, з урахуванням принципів добросовісної поведінки боржника, неналежної реалізації кредиторами власних правомочностей та судового контролю у відносинах неплатоспроможності, а також відповідно до основної мети провадження у справі про неплатоспроможність фізичних осіб.

Щодо застосування ч. 11 ст. 126 КУзПБ Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 22.09.2021 року у справі №910/6639/20 сформував висновок, за яким у випадку неподання до господарського суду протягом трьох місяців погодженого боржником і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів боржника, суд, через призму судового контролю, повинен за своїм внутрішнім переконанням оцінити за наявними у матеріалах справи доказами причини неподання погодженого боржником і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів, які можуть полягати за одних обставин у діях/бездіяльності кредиторів, за інших обставин - у діях/бездіяльності боржника, при цьому враховуючи добросовісність поведінки учасників провадження у справі про неплатоспроможність.

Судова колегія наголошує, що добросовісність боржника - фізичної особи є визначальним критерієм для оцінки обставин і підстав якими КУзПБ зумовлює вирішення судом питання щодо подальшого руху справи, зокрема закриття провадження про неплатоспроможність фізичної особи у випадках, передбачених статтями 123, 126, 128 КУзПБ. Тому, обставини, що свідчать про недобросовісну поведінку боржника у сукупності з іншими обставинами справи підлягають врахуванню господарським судом як підстави для ухвалення рішення про закриття провадження у справі, замість переходу до процедури погашення боргів боржника.

Такими обставинами можуть бути, серед іншого ненадання боржником обґрунтованих пояснень стосовно обставин неплатоспроможності (руху активів, витрачання отриманих від кредиторів коштів тощо); зазначення у декларації працездатного боржника відомостей про доходи, що значно менші за відповідний середній показник у регіоні та за відповідною спеціальністю; посилання у декларації про майновий стан на ненадання інформації членом сім`ї боржника за умови, що така інформація є необхідною для з`ясування суттєвих для справи обставин, або у інший спосіб ухилення боржника від конструктивної співпраці з кредиторами, керуючим реструктуризацією чи від відкритої взаємодії з судом, економічна необґрунтованість та/або очевидна невиконуваність плану реструктуризації, яка може призвести до явного порушення прав кредиторів щодо отримання боргу в розумні строки.

Апеляційний господарський суд акцентує, що за приписами КУзПБ судова процедура реструктуризації боргів боржника має строковий характер та вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи.

В ухвалі про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника господарський суд зазначає, зокрема, строк підготовки та подання до господарського суду плану реструктуризації боргів боржника, який не може перевищувати трьох місяців з дня проведення підготовчого засідання суду (пункт 8 частини п`ятої статті 119 КУзПБ).

Попереднє засідання суду проводиться не пізніше 60 днів з дня відкриття провадження у справі про неплатоспроможність (ч. 2 ст. 122 КУзПБ).

Згідно з частиною четвертою статті 122 КУзПБ в ухвалі за результатами попереднього засідання суду, зокрема, зазначаються: 1) обов`язок керуючого реструктуризацією провести збори кредиторів, які мають відбутися не пізніше 14 днів з дня постановлення такої ухвали; 2) дата засідання господарського суду, яке має відбутися не пізніше 60 днів з дня постановлення такої ухвали, на якому буде розглянуто погоджений кредиторами план реструктуризації боргів або прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження у справі.

Отже, на відміну від статті 44 КУзПБ, у справі про неплатоспроможність фізичної особи КУзПБ не встановлює граничного строку здійснення судової процедури реструктуризації боргів боржника, проте у наведених вище приписах визначає максимальні строки щодо кожної стадії цієї судової процедури, крім виконання плану реструктуризації боргів, що має індивідуальні особливості для кожного боржника.

Зазначене у сукупності дає підстави для висновку, що строк судової процедури реструктуризації боргів боржника від дня її введення та до затвердження судом погодженого кредиторами плану реструктуризації боргів або прийняття рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження, зокрема у разі неподання чи незатвердження такого плану, не повинен перевищувати 120 днів.

Таке тлумачення кореспондується з приписами ч. 1 ст. 130 КУзПБ про перехід до процедури погашення боргів боржника у разі, якщо протягом 120 днів з дня відкриття провадження у справі про неплатоспроможність зборами кредиторів не схвалено плану реструктуризації боргів боржника, що розуміється як додатковий стимул для дієвої реалізації кредиторами своїх правомочностей та засіб захисту інтересів добросовісного боржника від зволікання кредиторів.

Відповідно до частини одинадцятої статті 126 КУзПБ якщо протягом трьох місяців з дня постановлення ухвали про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність і введення процедури реструктуризації боргів боржника до господарського суду не поданий погоджений боржником і схвалений кредиторами план реструктуризації боргів боржника, господарський суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття процедури погашення боргів боржника відповідно до цього Кодексу або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність.

Логічне та філологічне тлумачення цієї норми у взаємозв`язку з п. 2 ч. 4 статті 122 КУзПБ приводить до висновку, що за їх приписами на господарський суд покладено обов`язок розглянути та вирішити питання щодо подальшого руху справи після спливу тримісячного строку з дня введення процедури реструктуризації боргів боржника, зокрема у разі неподання на затвердження плану реструктуризації боргів боржника, а словосполучення "має право прийняти рішення" вказує на дискрецію господарського суду при вирішенні цього питання в межах диспозиції частини одинадцятої статті 126 КУзПБ.

Отже, до встановленого строку визнання боржника банкрутом за ч. 1 статті 130 КУзПБ господарський суд у судовому засіданні, призначеному згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 122 КУзПБ зобов`язаний з`ясувати причини неподання на затвердження плану реструктуризації боргів і позиції сторін та за результатами ухвалити рішення про визнання боржника банкрутом і введення процедури погашення боргів боржника, або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність в порядку частини одинадцятої статті 126 КУзПБ.

Таким чином, хоча КУзПБ докладно не регламентує закінчення процедури реструктуризації боргів боржника, проте за приписами пункту 8 частини п`ятої статті 119, частини одинадцятої статті 126 цього Кодексу визначено строк, три місяці з дня введення процедури реструктуризації боргів, протягом якого, але не пізніше строків установлених законом і судом, сторони мають здійснити свої права та обов`язки задля узгодження плану реструктуризації боргів боржника, у разі якщо господарський суд раніше не дійде висновку про наявність підстав для переходу до наступної судової процедури або закриття провадження у справі, зокрема відповідно до частини сьомої, пункту 2 частини восьмої статті 123 КУзПБ.

До спливу цього строку керуючий реструктуризацією зобов`язаний виконати в повному обсязі покладені на нього завдання, зокрема щодо перевірки майнового стану боржника та забезпечення розгляду зборами кредиторів плану реструктуризації боргів, а господарський суд повинен забезпечити дотримання процесуальних строків та гарантій реалізації прав і захисту інтересів сторін у судовій процедурі реструктуризації боргів боржника.

Колегія суддів наголошує на такому визначенні спеціальним законом строків у судовій процедурі реструктуризації боргів, адже презюмується, що добросовісний боржник, ініціюючи стосовно себе справу про неплатоспроможність, здатен без зволікань надати вичерпну інформацію щодо свого майнового стану та можливостей погасити борги, а динамічність цієї процедури попереджує ризик додаткових витрат боржника через вичерпання авансування винагороди арбітражного керуючого та відповідає принципу процесуальної економії господарського судочинства.

За змістом частини першої статті 130 КУзПБ господарський суд ухвалює постанову про визнання боржника банкрутом і введення процедури погашення боргів боржника у двох випадках, якщо:

- протягом 120 днів з дня відкриття провадження у справі про неплатоспроможність зборами кредиторів не прийнято рішення про схвалення плану реструктуризації боргів боржника;

- зборами кредиторів прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів боржника.

Ця норма хоча і регламентує початок судової процедури погашення боргів боржника, проте не визначає всіх випадків її введення та усієї сукупності підстав, що належить з`ясувати суду для переходу до наступної судової процедури у справі.

За змістом абзацу другого частини другої статті 6, частини перша статті 130 КУзПБ процедура погашення боргів боржника вводиться у справі про неплатоспроможність фізичної особи одночасно з визнанням банкрутом боржника, тобто у разі встановлення ознак неплатоспроможності боржника.

Таким чином, визнаючи боржника - фізичну особу банкрутом, господарський суд має встановити його неоплатність, тобто недостатність майна для задоволення вимог кредиторів, шляхом з`ясування та зіставлення активів і пасивів боржника.

Тому неплатоспроможність боржника є обов`язковою підставою для визнання боржника банкрутом та переходу до судової процедури погашення боргів, зокрема в порядку частини першої статті 130 КУзПБ, а відсутність ознак неплатоспроможності боржника матиме наслідком закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 90 КУзПБ.

Отже, приписи частини першої статті 130 КУзПБ не повинні застосовуватися суто формально та зводитися до підрахунку строків чи встановлення відсутності/наявності рішення зборів кредиторів про схвалення плану реструктуризації боргів боржника без встановлення господарським судом обставин справи, перевірки дотримання процесуальних гарантій реалізації прав і захисту інтересів сторін, а також з`ясування підстав для закриття провадження у справі, зокрема за ч. 7 статті 123, ч. 11 статті 126 КУзПБ.

Оскільки у частині одинадцятій статті 126 КУзПБ конкретизовано лише момент, з якого вона підлягає застосуванню господарським судом, реалізація цієї норми можлива після спливу трьох місяців з дня введення процедури реструктуризації боргів боржника та до звершення цієї судової процедури, зокрема безпосередньо перед вирішенням господарським судом питання про визнання боржника банкрутом та перехід до судової процедури погашення боргів в порядку частини першої статті 130 КУзПБ.

Враховуючи наведене, приписи ч. 11 ст. 126 та ч. 1 ст. 130 КУзПБ у їх системному зв`язку є послідовністю процесуальних засобів, де дискреція господарського суду у вирішенні питання про перехід до наступної судової процедури чи закриття провадження у справі за ч. 11 ст. 126 КУзПБ є основним процесуальним інструментом, що застосовується крізь призму судового контролю та відповідно до мети провадження про неплатоспроможність фізичної особи, а ч. 1 ст. 130 КУзПБ формалізує початок судової процедури погашення боргів боржника та є спеціальною процесуальною гарантією для добросовісного боржника у разі зволікання зборів кредиторів із прийняттям рішення щодо плану реструктуризації його боргів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 26.05.2022 року у справі № 903/806/20 та в подальшому знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду від 20.09.2022 року у справі №920/27/21.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами даної справи, провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_2 відкрито ухвалою суду від 18.02.2026, а попереднє засідання суду проведено 13.05.2026.

ОСОБА_1 є єдиним кредитором у справі, який бере участь у зборах кредиторів та приймає рішення, віднесені до компетенції зборів кредиторів.

Так, на виконання вимог господарського суду, викладених в ухвалі від 13.05.2025 року, арбітражним керуючим на адреси кредитора та боржника 15.05.2026 року було направлено повідомлення про проведення до 27.05.2026 року (включно) шляхом опитування зборів кредиторів у справі №910/753/26 про неплатоспроможність ОСОБА_2 . За результатом письмового опитування:

- рішення про схвалення погодженого боржником-фізичною особою ОСОБА_2 . Плану реструктуризації боргів боржника-фізичної особи ОСОБА_2 та уповноваження керуючого реструктуризацією боргів боржника ОСОБА_2 арбітражного керуючого Лозовського В.М. на звернення до суду із клопотанням про затвердження Плану реструктуризації боргів боржника - ОСОБА_2 - не прийнято;

- рішення про звернення до суду із клопотанням про визнання боржника ОСОБА_2 банкрутом та про перехід до процедури погашення боргів - не прийнято;

- визначено наявність підстав для закриття провадження у справі №910/753/26 про неплатоспроможність ОСОБА_2 ;

- рішення про схвалення звіту керуючого реструктуризацією про результати перевірки декларації про майновий стан боржника ОСОБА_2 - не прийнято;

- рішення про схвалення звіту керуючого реструктуризацією боргів фізичної особи ОСОБА_2 про нарахування і виплату грошової винагороди, а також здійснення та відшкодування витрат за період з 18.02.2026 по 27.05.2026 - не прийнято.

Відповідне рішення оформлене письмово та направлено зборами кредиторів.

Між тим, 05.06.2026 року на адресу арбітражного керуючого від третьої особи ( ОСОБА_3 ) засобами електронного зв`язку надійшов лист, за змістом якого громадянин України ОСОБА_3 повідомляє, що має цивільно-правовий інтерес у відновленні платоспроможності Боржника ОСОБА_2 та припиненні судового процесу, у зв`язку з чим просив розглянути дану пропозицію із залученням його до справи в якості третьої особи та наступним формуванням (обговоренням) можливих пропозицій по відновленню платоспроможності ОСОБА_2 , погашення його боргів тощо.

13.06.2026 року арбітражного керуючого було повідомлено, що максимальний розмір суми, в межах якої ОСОБА_3 бере на себе виконання зобов`язань ОСОБА_2 , становить 500 000,00 грн.

У зв`язку з цим арбітражним керуючим розроблено план реструктуризації ОСОБА_2 та направлено на погодження зборам кредиторів, про що 16.06.2026 направлено Повідомлення про проведення письмового опитування.

За результатом письмового опитування рішення про схвалення погодженого боржником-фізичною особою ОСОБА_2 . Плану реструктуризації боргів боржника-фізичної особи ОСОБА_2 та уповноваження керуючого реструктуризацією боргів боржника ОСОБА_2 арбітражного керуючого Лозовського В.М. на звернення до суду із клопотанням про затвердження Плану реструктуризації боргів боржника - ОСОБА_2 - не прийнято.

Відповідне рішення оформлене письмово та направлено зборами кредиторів.

17.06.2026 на електронну адресу арбітражного керуючого надійшов лист від ОСОБА_2 про те що, у зв`язку з ротацією та переведенням із району виконання бойових завдань до тилового підрозділу розмір його щомісячного грошового забезпечення суттєво зменшився та наразі становить 25 000,00 грн. на місяць.

Поряд з цим, 17.06.2026 року також арбітражним керуючим засобами електронного зв`язку від ОСОБА_3 отримано лист, яким доводилось до відома, що адресантом було прийнято рішення збільшити розмір суми, в межах якої він готовий взяти на себе виконання зобов`язань ОСОБА_2 , на 100 000,00 грн. Тобто, остаточний максимальний розмір суми участі у виплаті боргів ОСОБА_2 становив 600 000,00 грн.

06.07.2026 року арбітражним керуючим вкотре розроблено план реструктуризації та направлено на погодження зборам кредиторів в порядку проведення зборів шляхом опитування.

За результатом письмового опитування рішення про схвалення погодженого боржником-фізичною особою ОСОБА_2 . Плану реструктуризації боргів боржника-фізичної особи ОСОБА_2 від 06.07.2026 та уповноваження керуючого реструктуризацією боргів боржника ОСОБА_2 - арбітражного керуючого Лозовського В.М. на звернення до суду із клопотанням про затвердження Плану реструктуризації боргів боржника - ОСОБА_2 від 06.07.2026 - не прийнято.

Отже, за результатами опитування рішення про схвалення плану реструктуризації кредитором не прийнято.

Проте, кредитор надіслав зустрічну пропозицію боржнику, відповідно до якої кредитор пропонує боржнику: повернення повної суми боргу у розмірі 1458657,99 грн; судового збору у розмірі 6656,00 грн; частини квартири; вартість частини квартири на суму 15000,00 дол. США; заборгованість за оренду кімнати на суму 6300 дол. США.

Проте, ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2026 у даній справі визнано ОСОБА_1 кредитором ОСОБА_2 : на суму 1 465 313,99 грн. Тобто, подана пропозиція кредитора виходила за межі визнаних судом вимог.

При цьому, суд звертає увагу кредитора, що досягнення мети процедури реструктуризації боргів боржника у справі про неплатоспроможність неможливе без активної участі як божника, так і кредиторів, оскільки одностороннє здійснення боржником розробки проекту плану реструктуризації його боргів за умови несхвалення цього проекту зборами кредиторів з підстав невідповідності їх інтересам чи з будь-яких інших підстав не сприяє меті процедури відновлення платоспроможності боржника.

Таким чином, кредитор не був позбавлений можливості брати участь у розробці зазначеного плану, надсилати свої пропозиції щодо покращення його умов, узгоджувати з боржником та іншими учасниками провадження у справі про неплатоспроможність спірні питання, пропонувати свої варіанти плану реструктуризації, тобто вчиняти дії, які свідчать про активну поведінку кредитора, яка є необхідною для досягнення мети даної процедури - відновлення платоспроможності боржника за умови дотримання прав та законних інтересів усіх без винятку учасників провадження у справі.

Матеріалами справи підтверджується, що станом на дату ухвалення оскаржуваних процесуальних актів з дня відкриття провадження у справі минуло понад п`ять місяців, а погодженого боржником і схваленого кредитором плану реструктуризації подано не було попри те, що боржник послідовно розробляв та подавав на розгляд зборів кредиторів декілька редакцій такого плану (у тому числі за участю третьої особи ОСОБА_3 , яка виявила готовність взяти на себе виконання зобов`язань боржника на суму до 600 000,00 грн).

Водночас, за висновками суду, саме ОСОБА_1 , маючи достатньо для цього часу, як єдиний кредитор, який бере участь у зборах кредиторів та приймає рішення, віднесені до їх компетенції, послідовно відхиляв усі запропоновані варіанти врегулювання заборгованості.

При цьому, зустрічна пропозиція кредитора не могла розглядатися зборами кредиторів у межах процедури реструктуризації боргів ОСОБА_2 , що свідчить про те, що саме кредитор ухилявся від співпраці з боржником задля формування реального плану реструктуризації боргів такого боржника.

Колегія суддів враховує, що погодження (схвалення) плану реструктуризації є правом, а не обов`язком кредитора. Відмова кредитора від запропонованого плану сама по собі не є протиправною поведінкою і не може ставитися в вину боржнику.

Разом з тим, послідовна відмова єдиного кредитора від будь-яких варіантів урегулювання, включно з варіантом за участю третьої особи, який покривав переважну частину визнаного боргу, підтверджує обґрунтованість висновку суду першої інстанції про відсутність практичної можливості досягнути мети процедури реструктуризації, а не свідчить про недобросовісність боржника.

В свою чергу, на підставі матеріалів справи судом встановлено, що боржник брав участь у процедурі реструктуризації, співпрацював з керуючим реструктуризацією та з урахуванням заперечень кредитора подав оновлену редакцію плану реструктуризації, якою збільшив запропонований до погашення розмір заборгованості та відповідно зменшив суму заборгованості, що підлягала списанню.

Сам по собі факт незгоди кредитора із запропонованими умовами реструктуризації, розміром платежів або відсутністю добровільного погашення заборгованості не є достатнім для висновку про недобросовісність боржника.

Так само наведені кредитором обставини не свідчать про невиконання боржником покладених на нього КУзПБ процесуальних обов`язків або про перешкоджання проведенню процедури неплатоспроможності.

Доводи апелянта про те, що боржником у заяві не вказано іншого кредитора, вимоги якого підтверджуються судовим рішення, не є підставою для висновку про недобросовісність боржника, оскільки інший кредитор, про якого зазначає ОСОБА_1 , із заявою до суду з грошовими вимогами до боржника не звертався, про що правомірно зазначив суд першої інстанції.

Посилання скаржника на неповноту декларацій боржника слід зазначити наступне.

Декларація про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність є документом, що заповнюється та подається боржником для мети розкриття перед судом та кредиторами свого реального майнового стану та дослідження питання можливості реструктуризації боргів. Декларація про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність повинна відповідати принципам повноти та достовірності.

Порушення цих принципів може свідчити про недобросовісність або необачність боржника.

При цьому, встановлюючи обов`язковість надання суду декларації про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність, законодавець передбачив можливість подання виправленої декларації.

Пунктом 1 частини 7 статті 123 КУзПБ встановлено, що суд приймає рішення про закриття провадження у справі за клопотанням зборів кредиторів, сторони у справі або з власної ініціативи, якщо боржником у декларації про майновий стан зазначена неповна та/або недостовірна інформація про майно, доходи та витрати боржника та членів його сім`ї, якщо боржник упродовж семи днів після отримання звіту керуючого реструктуризацією про результати перевірки такої декларації не надав суду виправлену декларацію про майновий стан з повною та достовірною інформацією щодо майна, доходів та витрат боржника та членів його сім`ї.

Аналіз пункту 11 частини третьої статті 116, пункту 1 частини сьомої статті 123 КУзПБ свідчить, що законодавець визначив певну послідовність дій учасників у справі про неплатоспроможність фізичної особи, а саме:

- боржник подає суду декларацію;

- керуючий реструктуризацією перевіряє надані боржником декларації та виявляє наявність у них неповної та/або недостовірної інформації, а у випадку підтвердження такого факту за результатом перевірки повідомляє боржника у формі відповідного звіту;

- отримавши звіт керуючого реструктуризацією про результати перевірки декларацій, боржник упродовж семи днів (з дати отримання звіту) має право подати суду виправлену декларацію про майновий стан з повною та достовірною інформацією щодо майна, доходів та витрат боржника та членів його сім`ї з урахуванням наданих керуючим реструктуризацією зауважень.

Отже, керуючий реструктуризацією здійснює перевірку декларації боржника, оформлює висновки за результатами проведеної перевірки та, у разі виявлення ним неповної та/або недостовірної інформації про майно, доходи та витрати боржника та членів його сім`ї, обов`язково її доводить до відома боржнику, у результаті чого в останнього виникає право виправити декларацію у строк встановлений законом.

При цьому, нормами КУзПБ не передбачено перевірку керуючим реструктуризацією виправленої декларації та подання уточненого звіту, а зазначена в декларації інформація підлягає оцінці судом та використанню при подальшому розгляді справи.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на наявність процесуального права боржника подавати пояснення, заперечення та відповідні документи у підтвердження власної позиції, які мають бути оцінені судом під час провадження у справі в сукупності з іншими доказами.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 21.06.2022 у справі №903/264/21 та у справі №922/1510/21.

Як встановлено судом, на виконання приписів КУзПБ до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_2 надано суду декларації про майновий стан за 2023-2026 роки.

Згідно звіту арбітражного керуючого Лозовського В.М. про перевірку декларації боржника, керуючим реструктуризацією було виявлено певні недоліки та невідповідності поданих декларацій.

Суд наголошує, що певні неточності в декларації про майновий стан не можуть слугувати підставою для відмови у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність або закриття провадження у такій категорії справ, оскільки законодавцем наділено боржника можливістю усунути такі неточності шляхом надання суду виправленої декларації. Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.09.2021 у справі №910/6639/20 та у подальшому знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду від 15.06.2022 року у справі №922/3911/19.

З метою виправлення певних неточностей боржником у липні 2026 року подано виправлені декларації за 2023-2026 роки та пояснення щодо виправлень.

Таким чином, подання боржником виправлених декларацій не може свідчити про його недобросовісність, а навпаки, вказує на його добросовісну поведінку щодо надання всієї наявної у нього інформації та документів для мети розкриття перед судом та кредитором свого реального майнового стану та дослідження питання можливості реструктуризації його боргів.

Подання боржником виправлених декларацій у порядку, прямо передбаченому КУзПБ, є реалізацією наданого йому законом права, а не самопризнанням настання підстав для закриття провадження у справі. Протилежне тлумачення суперечило б самій меті встановленого законодавцем механізму виправлення декларацій, який існує саме для усунення виявлених розбіжностей без застосування негативних процесуальних наслідків до боржника, що добросовісно скористався цим правом.

Щодо тверджень скаржника про неповне та недостовірне декларування майна під час звернення до суду в процедурі банкрутства та зазначення неповної та недостовірної інформації щодо майна боржника та членів його сім`ї, то судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що зазначені у заяві кредитора недоліки поданих та виправлених декларацій не можуть беззаперечно свідчити про недобросовісність поведінки боржника в частині надання достовірної інформації про свій майновий стан.

Так, боржником надано ґрунтовні пояснення з приводу виявлених недоліків, а матеріали справи містять низку документів, які дають можливість суду встановити як наявність та належність боржнику майнових активів, а також їх повні та чіткі реквізити, так і інші обставини, що мають значення для правильного розгляду справи.

З пояснень боржника вбачається, що транспортний засіб RENAULT TRAFIC фактично перебуває на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, боржник та члени його сім`ї позбавлені доступу до нього та можливості вчиняти щодо нього будь-які юридично значущі дії; обтяження нерухомого майна (арешт № 10074592 від 26.07.2010) обліковується в реєстрі тривалий час, а боржник, проходячи з листопада 2024 року військову службу у Збройних Силах України, об`єктивно був обмежений у доступі до відповідних реєстрів; розбіжності у відомостях про доходи членів сім`ї зумовлені специфікою оподаткування грошового забезпечення військовослужбовців (підпункт 165.1.1 Податкового кодексу України) та обмеженою можливістю підтримувати регулярний зв`язок із сім`єю в умовах проходження служби, у тому числі в районі виконання бойових завдань.

Щодо посилань апеляційної скарги на обставини 2002-2013 років (вихід боржника зі складу учасників товариств, зняття арешту з майна боржника державним виконавцем), боржником було зазначено, що в Україні діє презумпція правомірності правочину, за якою, в силу ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Стосовно доводів апеляційної скарги про наявність кримінальних проваджень за участю боржника, то судом враховано, що матеріали справи не містять обвинувального вироку суду, який набрав законної сили.

Щодо тверджень про помилку у даті народження боржника, яка потенційно, впливає на повноту перевірки відомостей, то судова колегія звертає увагу апелянта, що перевірка наведеного твердження, які і інших обставин справи, зокрема майнової історії боржника, обставин відчуження його активів, укладення правочинів, належить безпосередньо до компетенції арбітражного керуючого, який не лише не позбавлений такої можливості, а й зобов`язаний буде здійснити її в ході проведення процедури погашення боргів боржника.

Посилання на те, що боржник раніше уже використовував процедури банкрутства/неплатоспроможності, як спосіб зупинення виконання судових рішень, зокрема у справах №24/876-б та №43/29, не є підставою для визнання його недобросовісним боржником, оскільки, по-перше, існування в минулому справ про банкрутство боржника не позбавляє його права з дотриманням вимог законодавства на повторне звернення з відповідною заявою до суду, а по-друге, суд повинен надати оцінку поведінці боржника виключно з моменту відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, а тому безпідставними та помилковими є доводи апелянта про недобросовісність боржника, що ґрунтуються на обставинах, які стосуються минулих років.

Судом встановлено, що поведінка боржника відповідає закріпленому законодавцем у спеціальних нормах КУзПБ принципу добросовісної поведінки боржника, за яким боржник набуває право на звільнення від боргів. Боржник виконує обов`язки боржника, не приховує обставин, що можуть вплинути на розгляд справи чи задоволенні кредиторських вимог.

Вказані обставини у сукупності, за висновками колегії суддів, свідчать про відсутність підстав для визнання ОСОБА_2 недобросовісним боржником та закриття з цих мотивів провадження у справі про його неплатоспроможність, у зв`язку із чим судом першої інстанції правомірно прийнято ухвалу про відмову у задоволенні відповідної заяви кредитора.

Як встановлено ч. 11 ст. 126 Кодексу України з процедур банкрутства, якщо протягом трьох місяців з дня постановлення ухвали про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність і введення процедури реструктуризації боргів боржника до господарського суду не поданий погоджений боржником і схвалений кредиторами план реструктуризації боргів боржника, господарський суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття процедури погашення боргів боржника відповідно до цього Кодексу або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять погодженого боржником і схваленого кредитором плану реструктуризації боргів боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 Кодексу України з процедур банкрутства Господарський суд ухвалює постанову про визнання боржника банкрутом і введення процедури погашення боргів боржника у разі, якщо протягом 120-ти днів з дня відкриття провадження у справі про неплатоспроможність зборами кредиторів не прийнято рішення про схвалення плану реструктуризації боргів боржника або прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів боржника.

З дня відкриття провадження у справі про неплатоспроможність пройшло більше п`яти місяців.

На підставі наявних у справі матеріалів доказів встановлено, що загальна сума кредиторської заборгованості ОСОБА_2 складає 1 465 313,99 грн., в той час як ліквідного майна (рухомого та нерухомого) боржник не має.

Тобто, матеріали справи підтверджують, що фінансовий стан боржника характеризується ознаками неплатоспроможності, майнових активів боржника недостатньо для задоволення вимог кредитора, тобто встановлено неоплатність боржника, відтак погашення визнаних судом вимог кредитора можливе не інакше як через введення процедури погашення боргів боржника.

При цьому кредитором не спростовано висновків керуючого реструктуризацією щодо відсутності у боржника майна та активів, за рахунок яких можливо було б збільшити обсяг погашення вимог кредитора.

Враховуючи викладене, правильним є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання фізичної особи ОСОБА_2 банкрутом та введення процедури погашення боргів в силу положень ч. 11 ст. 126 КУзПБ.

Як встановлено судом, в матеріалах справи міститься заява арбітражного керуючого Лозовського В.М. на його участю у даній справі.

Враховуючи наявність згоди арбітражного керуючого Лозовського В.М. на призначення його керуючим реалізацією майна у справі №910/753/26 про неплатоспроможність ОСОБА_2 , дослідивши подані документи, місцевим судом також правомірно встановлено відповідність кандидатури арбітражного керуючого Лозовського В.М. вимогам КУзПБ для призначення його керуючим реалізацією майна боржника фізичної особи ОСОБА_2 із відповідними правовими наслідками.

Відповідно до ч.2 ст.10 КУзПБ, одна й та сама особа може здійснювати повноваження арбітражного керуючого на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство відповідно до вимог цього Кодексу. Таким чином, продовження виконання арбітражним керуючим Лозовським В.М. повноважень у справі - спочатку як керуючого реструктуризацією, а після ухвалення оскаржуваної постанови - як керуючого реалізацією майна боржника є прямо передбаченою законом практикою, а не обставиною, що сама по собі свідчить про конфлікт інтересів чи будь-яку заінтересованість.

Позначення процесуального статусу "представник заявника" щодо арбітражного керуючого Лозовського В.М. у окремих документах, поданих через підсистему "Електронний суд", в свою чергу, зумовлене виключно технічними особливостями функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС) при поданні процесуальних документів у справах про неплатоспроможність фізичних осіб, і не відображає та не може відображати фактичного цивільно-правового представництва.

Взаємовідносини боржника-фізичної особи та арбітражного керуючого у справі про неплатоспроможність виникають виключно на підставі ухвали господарського суду про призначення арбітражного керуючого, а не на підставі договору доручення чи іншого правочину представництва: жодного договору представництва не укладається, довіреність не видається.

Оскільки матеріали справи не містять жодного документа, який встановлював би відносини представництва (довіреності, договору доручення), технічна позначка процесуального статусу в інтерфейсі системи електронного судочинства не є і не може вважатися доказом наявності конфлікту інтересів у розумінні ч. 3 ст.28 КУзПБ.

Апелянтом не надано жодного доказу та не доведено жодного факту дій арбітражного керуючого всупереч інтересам боржника чи кредиторів, жодної заінтересованості, який би підпадав під встановлений зазначеною нормою вичерпний перелік підстав для відводу арбітражного керуючого.

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення норм процесуального права у зв`язку з тривалістю наради суду першої інстанції, суд зазначає, що чинним процесуальним законодавством не встановлено мінімальної тривалості наради суду, як умови законності судового рішення. Оскаржувані ухвала та постанова прийняті за результатами розгляду справи, що тривала понад шість місяців, протягом яких сторони послідовно подавали докази та пояснення, які були предметом дослідження судом, а стислість наради сама по собі не свідчить про неповноту дослідження обставин справи, що спростовує доводи апелянта.

В свою чергу, посилання скаржника на те, що його було позбавлено можливості ознайомитись з поданими боржником 22.07.2026 документами по справі, також підлягають відхиленню судом, оскільки кредитор приймав участь в судовому засіданні 22.07.2026, на якому розгляд справи було відкладено на 12.08.2026, а тому у скаржника було достатньо часу для ознайомлення з поданими документами.

Клопотання скаржника про винесення окремої ухвали про виявлені ознаки кримінальних правопорушень в діях боржника задоволенню не підлягає.

Так, частинами 1, 2 статті 246 ГПК України визначено, що суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

Окрема ухвала стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, надсилається прокурору або органу досудового розслідування, який повинен надати суду відповідь про вжиті ними заходи у визначений в окремій ухвалі строк. За відповідним клопотанням прокурора або органу досудового розслідування вказаний строк може бути продовжено (ч. 11 ст. 246 ГПК України).

Разом з тим, судова колегія звертає увагу апелянта, що постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду, яке він може реалізувати у випадку виявлення при вирішенні спору по суті порушення певним органом чи особою вимог законодавства. Більш того, суд не постановляє окремих ухвал за клопотаннями сторін (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі №921/357/20).

Судом апеляційної інстанції під час розгляду справи не було встановлено ознак кримінальних правопорушень в діях боржника, і, як наслідок, підстав для постановлення відносно нього окремої ухвали, у зв`язку із чим таке клопотання скаржника задоволенню не підлягає, з огляду на його безпідставність та недоведеність.

В силу положень процесуального законодавства та численної практики Верховного Суду судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти російської федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України").

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Трофимчук проти України" зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Таким чином, судом апеляційної інстанції в повній мірі досліджено та надано оцінку всім наявним у справі доказам та обставинам справи, а доводи скаржника щодо неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права і неповноти з`ясування обставин, що мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Інші доводи скаржника судом апеляційної інстанції відхиляються як такі, що не впливають на суть прийнятого судового рішення і не потребують детальної відповіді з огляду на прийняте судом рішення у справі.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що ухвалу та постанову місцевого господарського суду прийнято відповідно до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційних скаргах, є необґрунтованими, безпідставними, недоведеними, спростовуються матеріалами справи та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак правових підстав для їх задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В силу положень п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, у спорах, що виникають з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційним судом не встановлено підстав для задоволення апеляційних скарг ОСОБА_1 на ухвалу та постанову Господарського суду міста Києва від 12.08.2026 у даній справі, такі апеляційні скарги залишаються без задоволення, а ухвала та постанова суду першої інстанції - без змін. Судові витрати, пов`язані із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, згідно ст.129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 255, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України та Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.08.2026 та на постанову Господарського суду міста Києва від 12.08.2026 у справі №910/753/26 залишити без задоволення.

2.Ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.08.2026 та постанову Господарського суду міста Києва від 12.08.2026 у справі №910/753/26 залишити без змін.

3.Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.

4.Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Повний текст постанови підписано 02.11.2026 року після виходу суддів Остапенка О.М. та Отрюха Б.В. з відпустки.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді Б.В. Отрюх

О.В. Яценко