Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №910/15984/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2026 р. Справа№ 910/15984/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сковородіної О.М.

суддів: Горбасенка П.В.

Колесника Р.М.

секретар судового засідання Фурсов Я.О.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП"

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 у справі №910/15984/25 (суддя - О.Г. Удалова)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕВАДА КАРГО"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП"

про стягнення коштів

за участю представників:

від позивача: Стехін В.В. (в режимі відеоконференції),

від відповідача: Рівний Є.О. (в режимі відеоконференції),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЕВАДА КАРГО" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" про стягнення 4 342 960,83 грн інфляційних втрат, 3% річних та пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов договору № LC-31-07 від 31.07.2023 в частині своєчасної оплати у погоджений у договорі строк.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.12.2025 відкрито провадження у справі 910/15984/25 за правилами загального позовного провадження.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 у справі 910/15984/25 позовні вимоги були задоволені у повному обсязі (повний текст складено 27.03.2026). Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕВАДА КАРГО" 2 979 909,64 грн пені, 315 574,52 грн 3% річних, 1 047 476,67 грн втрат від інфляції, 52 115,53 грн судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" через систему "Електронний суд" 15.03.2026 подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення суду в частині стягнення пені у розмірі 2950110,54 грн., та ухвали нове, яким в частині стягнення пені у розмірі 2 950 110,54 грн. відмовити.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що суд першої інстанції, всупереч нормам чинного законодавства та практиці Верховного суду, не з`ясував обставини що мають значення для справи, зокрема, ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, а також інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, зокрема, причини та тривалість прострочення, співмірність санкцій наслідкам порушення та поведінку сторін у зобов`язанні, а також те, що порушення зобов`язання не завдало збитків ні кредитору ні іншим учасникам господарських відносин, що в свою чергу є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги та додані до неї документи, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не відповідає вимогам Господарського процесуального кодексу України та залишив апеляційну скаргу без руху ухвалою №910/15984/25 від 20.04.2026, а апелянту запропонував оплатити судовий збір.

30.04.2026 на електронну адресу суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків, до якої додана платіжна інструкція №1863 від 28.04.2026 на суму 53 101,98 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду №910/15984/25 від 01.05.2026 апеляційну скаргу було прийнято до розгляду з повідомленням (викликом) учасників справи.

06.05.2026 через систему «Електронний суд» відповідачем було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційні скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вказує, що суд першої інстанції правомірно не застосував ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, оскільки сторони відступили від цього загального правила за взаємною згодою в п. 6.3 Договору.

Як вбачається з тексту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції детально проаналізував аргументи Відповідача щодо зменшення пені та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність виключних обставин для такого зменшення.

Апелянт помилково розраховує співвідношення пені до основного боргу. Пеня, стягнута у розмірі 2 979 909,64 грн, становить близько 75% основного боргу, що є цілком пропорційним з огляду на тривалість та характер прострочення.

У судове засідання 30.09.2026 представники сторін з`явились.

Представник позивача просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін з мотивів викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник відповідача (апелянта) просив суд скасувати рішення суду першої інстанції з підстав викладених у апеляційній скарзі.

У відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛЕВАДА КАРГО» (далі за текстом - «ТОВ «ЛЕВАДА КАРГО», Виконавець, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВВТ ГРУП» (далі за текстом - «ТОВ «ВВТ ГРУП», Замовник, Відповідач) укладено договір транспортно-експедиторського обслуговування № LC-31-07 від 31.07.2023.

Відповідно до п.1.1. Договору Виконавець від свого імені за винагороду, за дорученням і за рахунок коштів Замовника надає транспортно-експедиторські послуги з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних та інших вантажів по території України та на території інших держав (надалі також - послуги).

Згідно з п. 2.1. Договору перелік послуг, способи перевезення, пункти відправлення та призначення, види транспорту для перевезення, перелік (асортимент) та кількість вантажу, відпуск та приймання вантажу, список необхідних документів та інші умови погоджуються сторонами в кожному окремому випадку в Заявці на транспортування та експедирування вантажів, форма якої міститься в Додатку № 1 до Договору (надалі також - Заявка), яка підписується сторонами і вважається невід`ємною частиною Договору.

Як погоджено в п. 3.1.2.-3.1.3. Договору, виконавець зобов`язаний організовувати забезпечення Замовника рухомим складом, автомобільним транспортом і/чи контейнерами під навантаження. Надавати послуги з організації перевезень вантажів. Здійснювати розрахункові операції, пов`язані з оплатою залізничного тарифу, послуг пов`язаних з відправленням або видачею вантажів, сплати вартості за морське або автомобільне перевезення вантажів Замовника та інші послуги, пов`язані з організацією перевезень вантажів, замовлених Замовником.

Відповідно до п. 5.7. Договору у зв`язку з тим, що ставки (тарифи, вартість) за Договором встановлюються у національній валюті України, а залізничні та інші тарифи, розраховуються з урахуванням обмінного курсу долару США, можлива зміна вартості робіт (послуг) при остаточному розрахунку через зміну курсу, визначеному Національним банком України відносно гривні. В такому випадку відбувається відповідне коригування вартості наданих послуг на момент виставлення Акту наданих послуг.

Як вказує позивач в позові, на виконання умов Договору Сторонами були підписані та погоджені наступні Заявки на організацію перевезень вантажів (Пшениця) Замовника в 20-ти футових контейнерах, зокрема:

- Заявка № 4 від 02.01.2024 на перевезення 42 контейнерів з вантажем «Пшениця» залізничним транспортом;

- Заявка № 6 від 08.01.2024 на перевезення 42 контейнерів з вантажем «Пшениця» залізничним транспортом;

- Заявка № 7 від 08.01.2024 на перевезення 42 контейнерів з вантажем «Пшениця» залізничним транспортом.

Відповідно до зазначених заявок ТОВ «ЛЕВАДА КАРГО» надало ТОВ «ВВТ ГРУП» наступні послуги: послуги по контейнерному терміналу з подавання/забирання, включаючи станційні збори для порожніх контейнерів (перевантаження з платформи колії 1435 мм на платформи колії 1520 мм); послуги міжнародного перевезення залізничним транспортом за маршрутом: Мостиська ІІ (експ. ПКП) - ст. Ярмолинці (Україна), що фактично виконані третьою особою - перевізником-резидентом (подання порожніх контейнерів на залізничних платформах під завантаження); послуги міжнародного перевезення залізничним транспортом за маршрутом: ст. Ярмолинці - Мостиська ІІ (експ. ПКП) (Україна) (завантажені контейнери), що фактично виконані третьою особою - перевізником-резидентом; послуги по контейнерному терміналу з подавання/забирання, включаючи станційні збори для завантажених контейнерів (перевантаження з платформ колії 1520 мм на платформи колії 1435 мм); послуги міжнародного перевезення залізничним транспортом за маршрутом:Гданськ Порт Північний (Польща) - Мостиська ІІ (експ. ПКП) (Україна) (порожні контейнери) / Мостиська ІІ (експ. ПКП) (Україна) - Гданськ Порт Північний (Польща) (завантажені контейнери), що фактично виконані третьою особою - перевізником-нерезидентом).

ТОВ «ЛЕВАДА КАРГО» виставлено відповідачу рахунки на оплату послуг загальною вартістю 9 491 532,96 грн: №LC01785601 від 09.01.2024, № LC01792801 від 26.01.2024, № LC01792802 від 19.02.2024, № LC01793001 від 26.01.2024, № LC01793002 від 19.02.2024, які відправлені на адресу відповідача, що підтверджується описом вкладення в цінний лист, поштовою квитанцією № 0504010415770 від 10.07.2024 та повідомленням про вручення представником відповідача 19.07.2024.

Відповідач частково сплатив заборгованість у розмірі 5 530 466, 11 грн, що підтверджується Інформаційними повідомленнями про зарахування коштів № 724 від 31.07.2024, № 693 від 19.07.2024, № 613 від 07.06.2024, № 600 від 31.05.2024, № 546 від 20.05.2024, № 522 від 10.05.2024, № 502 від 29.04.2024, № 485 від 19.04.2024, № 980 від 03.12.2024, № 960 від 22.11.2024, № 944 від 08.11.2024, № 908 від 25.102024, № 881 від 11.10.2024, № 871 від 04.10.2024, № 853 від 27.09.2024, № 834 від 20.09.2024, № 827 від 13.09.2024, № 765 від 13.08.2024, № 725 від 31.07.2024, № 665 від 02.07.2024 (часткове зарахування коштів у сумі 318 697,99 грн), № 1027 від 30.12.2024, № 26 від 24.01.2025, № 1042 від 24.01.2025.

У зв`язку з відсутністю оплати за надані послуги позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 3 961 066,85 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 у справі № 910/1956/25 вищевказаний позов задоволено повністю, а саме стягнуто з ТОВ «ВВТ ГРУП» на користь ТОВ «ЛЕВАДА КАРГО» суму в розмірі 3 961 066,85 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з вимогами про оскарження вищевказаного судового рішення. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2025 рішення суду залишено без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У подальшому 04.11.2025 було відкрито виконавче провадження з виконання рішення суду у справі № 910/1926/25, яке 07.11.2025 закрито на підставі повного виконання судового рішення.

Оскільки, Відповідач суттєво порушив строки оплати за надані послуги, то 13.11.2025 ТОВ «ЛЕВАДА КАРГО» звернулося до ТОВ «ВВТ ГРУП» з Претензією № KJP00637/25 про сплату заборгованості за несвоєчасну оплату послуг ТОВ «ЛЕВАДА КАРГО».

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача: 2 979 909,64 грн пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 1 047 476,67 грн інфляційних втрат, 315 574,52 грн 3% річних.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 908 Цивільного кодексу України встановлено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до положень статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Згідно з частиною 1 статті 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/1956/25 встановлено факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань з оплати позивачу грошових коштів у розмірі 3 961 066,85 грн, зокрема, за заявками № 4 від 02.01.2024, № 6 від 08.01.2024, № 7 від 08.01.2024.

Вказані кошти були сплачені відповідачем після відкриття виконавчого провадження ВП № 79514168, про що зазначено в постанові про закінчення виконавчого провадження.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Здійснення погашення заборгованості в розмірі 3 961 066,85 грн з прострочкою стало підставою для нарахування пені, інфляційних втрат, 3% річних та звернення з даним позовом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 у справі 910/15984/25 позовні вимоги були задоволені у повному обсязі, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕВАДА КАРГО" 2 979 909,64 грн пені, 315 574,52 грн 3% річних, 1 047 476,67 грн втрат від інфляції, 52 115,53 грн судового збору.

У задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 99% відсотків, 3% річних та інфляційних втрат до справедливого рівня було відмовлено.

Позиція апеляційного суду щодо зменшення пені.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 ЦК України).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов`язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов`язань.

Нарахування неустойки (пеня, штраф) здійснюється замовником, починаючи з наступного дня від кінцевої дати постачання товару, визначеної договором, до моменту надходження (постачання) товару, визначеного актом приймання-передачі.

Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов`язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже, неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов`язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов`язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків (в тому числі у вигляді збитків).

Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов`язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов`язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому, для деяких видів зобов`язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов`язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.

Як вбачається з п. 6.3 договору, у разі виникнення заборгованості за надані послуги з організації перевезення вантажів, замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми боргу за кожний день прострочення платежу до моменту повного погашення заборгованості. Сторони домовились, що стягнення пені здійснюється в межах загального строку позовної давності, встановленого для стягнення заборгованості за надані послуги.

Суд першої інстанції вірно вказав на обґрунтованість розміру неустойки у сумі 2 979 909,64 грн.

В той же час, відповідач наполягає на необхідності зменшення неустойки на 99%, у зв`язку із чим ним було подано відповідне клопотання в межах розгляду судом першої інстанції та стало підставою для звернення з даною апеляційною скаргою.

Згідно із частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Таким чином, на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

Висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 Цивільного кодексу України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом.

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем у статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (постанова Верховного Суду від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20)).

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, Закон відносить на розсуд суду.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 звертав увагу, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру, у даному випадку неустойки, наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).

Колегія суддів зазначає, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання зобов`язання не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановленої договором неустойки, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені, вказав, що відповідачем під час розгляду даної справи не доведено виключних обставин для наявності підстав для зменшення розміру неустойки, зокрема: пеня нарахована відповідно до умов договору, який був добровільно укладений сторонами; відповідач мав повну можливість уникнути нарахування пені шляхом своєчасного виконання грошового зобов`язання; сплата грошових коштів здійснена вже після відкриття виконавчого провадження.

Відповідач в клопотанні про зменшення розміру штрафних санкцій зазначав, зокрема, про те, що:

внаслідок військової агресії російської федерації, ТОВ «ВВТ ГРУП» отримало значні матеріальні збитки через невиконання контрактів контрагентами та псування товару, що в свою чергу і призвело до затримки виплати в даних правовідносинах, але, незважаючи на усі негативні тенденції та складну економічну ситуацію в Україні, ТОВ «ВВТ ГРУП» намагається виконувати свої зобов`язання перед партнерами та вчасно виконало свої зобов`язання щодо погашення основної заборгованості перед ТОВ «ЛЕВАДА КАРГО» у розмірі 5 530 466,11 гривень, що становить 58,2 % від загальної суми заборгованості, а у розмірі 3 961 066,85 гривень - протягом 3-х робочих днів з моменту відкриття виконавчого провадження;

прострочення виконання зобов`язання не мало тривалого характеру (за практикою Європейського Суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції (див. "Корнілов та інші проти України", заява №36575/02, ухвала від 07.10.2003; тривалість виконання - вісім місяців). І навіть, два роки та сім місяців, не визнавались надмірними і не розглядалися, як такі, що суперечить вимогам розумного строку, передбаченого ст. 6 Конвенції (див. ухвалу від 17.09.2002 у справі "Крапивницький та інші проти України", заява №60858/00);

позивачу не було нанесено жодних збитків невчасним виконанням зобов`язання;

розмір заявлених до стягнення сум становить 4 342 960,83 грн, що складає 109,64 % від суми основної заборгованості - 3 961 066,85 грн. Таким чином, сума заявлених до стягнення штрафних санкцій перевищує основне зобов`язання на 9,64 %, що свідчить про неспівмірність розміру заборгованості боржника та розміру штрафних санкцій, а отже, штрафні санкції в такому розмірі є джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора та становлять непомірний тягар для споживача, що в свою чергу призводить до порушення принципів справедливості, розумності та пропорційності.

Визначаючи заборгованість відповідача за договором станом у розмірі 3 961 066,85 грн, позивачем було заявлено у даній справі вимоги про стягнення пені в сумі 2 979 909,64 грн, що становить 75,22% від розміру основної заборгованості.

При вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду також належить брати до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним усіх можливих заходів до виконання зобов`язання (постанова Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №910/11733/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

Також, суду необхідно зважати на співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру неустойки. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).

Судом апеляційної інстанції взято до уваги вжиття відповідачем заходів з виконання умов Договору, що підтверджується повним погашенням основної заборгованості за Договором.

Законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд із цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Категорія "значно", які використовуються в статті 551 Цивільного кодексу України, є оціночною і має конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведеної статті направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (постанова Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

У питаннях визначення підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).

Судом апеляційної інстанції враховано, що з позивачем нараховано пеню за загальний період з 20.02.2024 по 04.11.2025 в загальному розмірі 2 979 909,64 грн, що є надмірним тягарем для відповідача до розміру виконаних зобов`язань з оплати наданих послуг, неспівмірним з можливими негативними наслідками для позивача.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду № 7-рп/2013 від 11.07.2013).

З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла до висновку, що визначена позивачем сума пені у розмірі 2 979 909,64 грн не відповідає принципам добросовісності, розумності та справедливості в розумінні статей 3, 509 ЦК України.

Відповідач у своєму клопотанні просить зменшити неустойку на 99% до 29 799,10 грн.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

У контексті викладених вище обставин колегія суддів вважає, що визначення розміру пені у сумі 29 799,10 грн. є надмірним зменшенням, оскільки не відповідає ступеню порушених відповідачем зобов`язань у спірних правовідносинах та дотримання балансу інтересів обох сторін.

З урахуванням викладеного у сукупності, суд, враховуючи дискреційність наданих йому повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін, вважає справедливим, обґрунтованим та таким, що відповідає принципу верховенства права зменшення розміру неустойки до 10%, тобто до 297 990,96 грн, яка і підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

За таких обставин, з огляду на наведені вище висновки, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 у справі №910/15984/25 підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення - зміні в частині вирішення клопотання про зменшення неустойки.

Відповідно до ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

У постанові Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 902/339/16 наведено правовий висновок, відповідно до якого судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Тобто, при розподілі судового збору в такому випадку враховується, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України покладається на відповідача повністю, оскільки таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а є виключно застосування судом свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.

Оскільки у даному випадку суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про зменшення розміру неустойки до 10 %, таке зменшення не було наслідком необґрунтованості позовних вимог, а стало результатом застосування судом апеляційної інстанції своїх дискреційних повноважень, а тому на відповідача покладається судовий збір, сплачений позивачем за подачу позову.

Крім того, згідно вказаних вище висновків на відповідача також покладається судовий збір, сплачений ним за подачу апеляційної скарги.

Керуючись статтями 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 у справі №910/15984/25 - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 у справі №910/15984/25 в частині стягнення 2 979 909,64 грн пені - скасувати.

3. Прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕВАДА КАРГО" (01032, місто Київ, вул. Саксаганського, будинок 119, код 38464969) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" (01054, м. Київ, вул. Олеся Гончара, буд. 41 ЛІТ "А", офіс 310, код 36716311) задовольнити частково, стягнути пеню у розмірі 297 990,96 грн, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

"1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" (01054, м. Київ, вул. Олеся Гончара, буд. 41 ЛІТ "А", офіс 310, код 36716311) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕВАДА КАРГО" (01032, місто Київ, вул. Саксаганського, будинок 119, код 38464969) 297 990,96 грн пені, 315 574,52 грн 3% річних, 1 047 476,67 грн втрат від інфляції, 52 115,53 грн судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.".

4. Судові витрати на оплату судового збору за звернення з апеляційною скаргою покласти на апелянта.

5. Видачу наказу у справі №910/15984/25 доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи №910/15984/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Повний текст постанови складено та підписано 02.11.2026.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом 20 (двадцяти) днів до Верховного Суду відповідно до статей 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.М. Сковородіна

Судді П.В. Горбасенко

Р.М. Колесник