Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №916/1871/26 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/1871/26

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Поліщук Л.В., Принцевської Н.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ГУД ТРАК СЕРВІС», с. Чорнобаївка Херсонської області

на рішення Господарського суду Одеської області від 17.07.2026 року, суддя першої інстанції Малярчук І.А., повний текст складено та підписано 17.07.2026

у справі № 916/1871/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОДИСТРИБ`ЮШН КАРГО ПАРТС", м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ГУД ТРАК СЕРВІС», с. Чорнобаївка, Херсонської області

про стягнення 24 503 грн 86 коп.,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТОДИСТРИБ`ЮШН КАРГО ПАРТС», м. Київ звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГУД ТРАК СЕРВІС», с. Чорнобаївка Херсонської області про стягнення 10 539 грн 30 коп. основного боргу, 1 906 грн 57 коп. пені, 5 312 грн 84 коп. 12 % річних та 6 745 грн 15 коп. інфляційних втрат, а всього 24 503 грн 86 коп.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем договору поставки № 18664-23/2021 від 19.05.2021. Позивач зазначав, що на виконання цього договору передав відповідачу товар за сімома видатковими накладними від 21.02.2022, 22.02.2022 та 23.02.2022 на загальну суму 10 539 грн 30 коп. Строк оплати товару було визначено до 07.03.2022, 08.03.2022 та 09.03.2022 відповідно, однак відповідач поставлений товар не оплатив. У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивач також нарахував пеню, 12 % річних та інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.07.2026 позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 10 539 грн 30 коп. основного боргу, 1 906 грн 57 коп. пені, 5 312 грн 84 коп. 12 % річних, 6 745 грн 15 коп. інфляційних втрат та 2 662 грн 40 коп. судового збору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що договір поставки є чинним, а факт передання товару та виникнення у відповідача обов`язку з його оплати підтверджено договором, видатковими накладними та рахунками на оплату. Суд установив, що видаткові накладні підписані й скріплені печатками уповноважених представників сторін, а відповідач не довів оплату поставленого товару.

Суд також зазначив, що відповідач не подав відзиву та заперечень проти розгляду справи у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін, тому спір розглянуто за наявними матеріалами. Перевіривши надані позивачем розрахунки, місцевий господарський суд визнав обґрунтованим нарахування пені за період з 08.03.2022 до 09.09.2022, 12 % річних за період з 08.03.2022 до 13.05.2026 та інфляційних втрат за період з березня 2022 року до квітня 2026 року.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Не погодившись з указаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «ГУД ТРАК СЕРВІС», с. Чорнобаївка Херсонської області подало до Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, прийняти й дослідити додаткові докази, скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 17.07.2026 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Апелянт зазначає, що на час розгляду справи не здійснював господарської діяльності, а приміщення за адресою його місцезнаходження у с. Чорнобаївка зазнало руйнувань унаслідок обстрілів з боку збройних формувань російської федерації. На думку відповідача, ці обставини позбавили його можливості одержувати поштову кореспонденцію, дізнатися про розгляд справи та подати відзив, заперечення і докази виконання зобов`язання.

За доводами скаржника, борг за договором був погашений до ухвалення оскаржуваного рішення. Апелянт посилається на лист-розписку від 21.05.2026, виданий керівником філії позивача, за змістом якого ОСОБА_1 сплатила за відповідача 15 142 грн 56 коп. і заборгованість перед позивачем повністю закрито. Також апелянт посилається на підписаний кваліфікованим електронним підписом акт звірки взаємних розрахунків, у якому зафіксовано платежі в травні 2026 року на загальну суму 15 150 грн та кінцеве сальдо 7 грн 44 коп. на користь відповідача.

Посилаючись на статті 598 та 599 Цивільного кодексу України, відповідач стверджує, що належне виконання припинило зобов`язання з оплати товару, а тому відсутні підстави як для стягнення основного боргу, так і для стягнення пені, 12 % річних та інфляційних втрат. Додані до апеляційної скарги докази просить прийняти на підставі частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, на його переконання, неможливість їх подання до суду першої інстанції зумовлена обставинами, що не залежали від нього.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ГУД ТРАК СЕРВІС», с. Чорнобаївка Херсонської області на рішення Господарського суду Одеської області від 17.07.2026 року у справі №916/1871/26 та призначено розгляд справи здійснювати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

18.09.2026 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОДИСТРИБ`ЮШН КАРГО ПАРТС", м. Київ надійшов відзив на апеляційну скаргу. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін. Позивач посилається на те, що відповідач не довів наявності об`єктивних і непереборних обставин, які перешкоджали йому подати відзив та докази до місцевого господарського суду. Позивач також зазначає, що відповідач не виконав обов`язку щодо реєстрації електронного кабінету, а витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань стосується події 26.06.2026 і не підтверджує неможливості реалізувати процесуальні права до цієї дати.

На думку позивача, матеріали справи містили достатні докази поставки товару та прострочення його оплати, а суд першої інстанції правомірно розглянув спір за наявними матеріалами. Позивач наголошує, що документи, додані до апеляційної скарги, не можуть бути прийняті в апеляційному провадженні, оскільки апелянт не довів неможливості їх подання раніше з причин, що об`єктивно від нього не залежали.

Щодо заявленої відповідачем оплати позивач зазначає, що лист-розписка підписаний керівником філії, а доказів наявності у неї повноважень на підтвердження остаточних розрахунків або припинення спору не надано. Також позивач вважає, що акт звірки не є первинним бухгалтерським документом та підлягає оцінці лише разом з іншими доказами. Окрім того, акт не відображає пені, 12 % річних, інфляційних втрат і судового збору, стягнутих рішенням суду першої інстанції.

Позивач вказує, що добровільна сплата основного боргу після звернення до суду не звільняє відповідача від сплати пені, інфляційних втрат та 12 % річних, нарахованих у зв`язку з простроченням. З огляду на це, на думку позивача, сплачена сума основного боргу може бути врахована на стадії виконання судового рішення, тоді як підстав для скасування рішення немає.

Розглянувши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ГУД ТРАК СЕРВІС», с. Чорнобаївка Херсонської області про приєднання доказів у справі, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Вимогами ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, унормовано, що письмові докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до правового висновку щодо застосування статей 80, 81, 269 Господарського процесуального кодексу України, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку відповідача).

Отже, при поданні учасником справи клопотання про витребування або залучення доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду наведена у постанові від 16.06.2021 у справі №915/2222/19).

Відхиляючи клопотання про прийняття додаткових доказів, колегія суддів виходить з того, що лист-розписка датований 21.05.2026, платежі, на які посилається апелянт, здійснено у травні 2026 року, а акт звірки складено станом на 30.06.2026. Отже, ці документи існували до ухвалення рішення місцевого господарського суду 17.07.2026. При цьому, як встановлено в рішенні суду першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ухвалу про відкриття провадження відповідач одержав 26.05.2026. Тобто, відповідач мав реальну процесуальну можливість подати відзив, повідомити суд про нібито проведену оплату та надати документи на її підтвердження до ухвалення рішення, однак цього не зробив.

Так, виходячи із правил доказування у господарському процесі, закріплених в ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, а також принципів змагальності сторін у господарському процесі, судова колегія зазначає, що подання тих чи інших доказів стосовно обставин, які мають значення для справи, обмежується встановленими законом процедурами та строками. При цьому, як вже зазначалося вище, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього.

Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо події 26.06.2026 сам по собі не доводить абсолютної неможливості подати документи про оплату, здійснену у травні 2026 року, або акт звірки, складений 30.06.2026. Апелянт не навів і не підтвердив належними доказами, яким саме чином ця подія унеможливила звернення до місцевого суду протягом часу, що залишався до 17.07.2026. Посилання на загальні обставини пошкодження приміщення та неналежного, на думку скаржника, інформування про розгляд справи не замінюють доказування винятковості випадку, передбаченого частиною третьою статті 269 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин відповідач не виконав покладений на нього обов`язок доведення об`єктивних причин неподання доказів до суду першої інстанції. Саме існування документів до ухвалення рішення, за відсутності доведених перешкод для їх своєчасного подання, виключає їх прийняття в апеляційному провадженні. Такий підхід відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 18.06.2020 у справі № 909/965/16 та від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19: апеляційний суд приймає нові докази лише за наявності доведеного виняткового випадку, а апеляційний перегляд не призначений для усунення процесуальної пасивності сторони під час розгляду справи судом першої інстанції.

Крім того, колегія суддів зазначає, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява №3236/03, п. 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Тому в даному випадку апелянтом не доведено суду апеляційної інстанції неможливість подання суду першої інстанції зазначених ним доказів. При цьому судова колегія звертає увагу, що докази часткової сплати грошових коштів можуть бути надані і враховані при виконанні судового рішення.

Приписи п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначають, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму на 01 січня відповідного року (що станом на момент подання позову у даній справі складає 3 328 грн.).

В порядку спрощеного провадження за законом підлягають розгляду малозначні справи, і в даному випадку, єдиним критерієм для такого розгляду є саме ціна позову.

Судова колегія дійшла висновку, що у даному випадку справа №916/1871/26 відповідає ознакам малозначної справи за законом, оскільки ціна позову складає 24 503 грн 86 коп.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 17.07.2026 року у справі №916/1871/26 є таким, що не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

19.05.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОДИСТРИБ`ЮШН КАРГО ПАРТС» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГУД ТРАК СЕРВІС» (покупець) був укладений договір № 18664-23/2021, за умовами якого заявник як постачальник, зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставляти у власність покупця визначені цим договором запчастини, експлуатаційні матеріали, автомобільні шини тощо (надалі по тексту – товар), а також надати шиноремонтні та шиномонтажні послуги, а боржник як покупець, зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, приймати товар і послуги та здійснити їх оплату. Номенклатура, найменування, одиниця виміру, походження товару, загальна кількість, ціна за одиницю товару, що передаються за цим договором, термін та умови передачі визначаються у рахунках фактурах (рахунках на оплату), товарних (видаткових) накладних, або інших передбачених чинним законодавством документах на товари, які є невід`ємною частиною договору та остаточно узгоджується сторонами на кожну окрему партію товару. Загальна сума договору складається із вартості переданого товару, що відповідає сумі всіх товарних (видаткових) накладних, та сумарної вартості наданих послуг, зазначених в актах виконаних робіт, здійснених протягом дії даного договору (п.п. 1.1., 1.2., 1.4. договору).

Поставка товару здійснюється за погодженням сторін на умовах пункту 2.3. договору № 18664-23/2021 від 19.05.2021: EXW (франко завод; назва місця: склад постачальника) (правила «ІНКОТЕРМС» в редакції 2010 року) - товар переходить у власність покупця з моменту передачі товару покупцю на складі постачальника. Доказом передачі товару постачальником у власність покупця є належним чином оформлена товарна (видаткова) накладна; FCA (франко-перевізник) (правила «ІНКОТЕРМС» в редакції 2020 року): товар переходить у власність покупця з моменту передачі товару у розпорядження перевізника на складі постачальника. Вибір перевізника здійснюється покупцем на власний розсуд. З моменту передачі товару перевізнику обов`язки постачальника перед покупцем вважаються виконаними в повному обсязі та належним чином, а ризики загибелі, втрати, пошкодження або знищення товару переходять до покупця. Доказом передачі товару перевізнику є належним чином оформлені товарна (видаткова та товарно-транспортна накладна, що разом засвідчують факт передачі постачальником товару покупцю.

Згідно з п.п. 2.4., 2.5., 2.6. договору № 18664-23/2021 від 19.05.2021 погодження сторонами кількості, номенклатури, асортименту та ціни товару відбувається за їх взаємною згодою шляхом переговорів та фіксується в товарних (видаткових) накладних та в рахунках на оплату, що являються невід`ємними складовими даного договору, без складання специфікацій. Покупець, підписуючи товарну (видаткову) накладну, виявляє згоду на прийняття товару відповідно до попередньої домовленості із постачальником та позбавляється права заявляти претензії щодо невідповідності поставленого товару за кількістю, номенклатурою, асортиментом та ціною. Сторони домовилися, що уповноважуючи певну особу на прийняття товару від постачальника, у тому числі перевізника, покупець тим самим уповноважує таку особу підписувати відповідні документи на товар: товарні (видаткові) накладні, товарно-транспортні накладні тощо. Датою поставки товару вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін товарної (видаткової) накладної, що засвідчує прийняття товару покупцем від постачальника. При цьому печатка покупця може не використовуватися, якщо факт невикористання печатки в господарській діяльності підтверджений установчими документами.

За домовленістю сторін ціни на товар і послуги погоджуються сторонами у кожному окремому випадку і вказуються у товарних (видаткових) накладних, товарно-транспортних накладних, замовленнях-нарядах та актах виконаних робіт, які є невід`ємною частиною даного договору. Товар продається на умовах попередньої оплати або на умовах відстрочення платежу в межах кредитного ліміту. Кредитним лімітом сторони вважають суму, на яку постачальник може поставити товар на умовах домовленого відтермінування. В залежності від загальної суми щомісячних замовлень покупця, постачальник визначає суму кредитного ліміту. У випадку продажу товару на умовах попередньої оплати постачальник одночасно з підтвердженням замовлення надає покупцю рахунок на оплату. Якщо продаж товару здійснюється на умовах відстрочення платежу в межах кредитного ліміту, термін такого відстрочення зазначається у товарній (видатковій) накладній. У такому разі товар має бути сплачений не пізніше останнього дня відтермінування включно на підставі рахунку на оплату, який надається постачальником покупцю разом з товарною (видатковою) накладною. Підписання покупцем товарної (видаткової) накладної є належним підтвердженням факту отримання ним рахунку на оплату. Оплата товару та наданих послуг за цим договором здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. При здійсненні оплати покупець, крім обов`язкових реквізитів, повинен зазначити у документах на оплату номер та дату даного договору, а також номер та дату рахунку-фактури, за яким здійснюється вказана оплата. Зобов`язання покупця за цим договором щодо оплати поставленого товару та наданих послуг вважаються виконаними з моменту зарахування коштів на рахунок постачальника. Сторони домовились, що в разі прострочення платежу з боку покупця Постачальник має право припинити подальші відвантаження товару та надання шиномонтажних послуг покупцю до отримання повної оплати за відвантажені товари та надані послуги, а також перейти до роботи з покупцем на умовах 100% попередньої оплати (п.п. 3.1.-3.4., 3.6.-3.8. договору № 18664-23/2021 від 19.05.2021).

Пунктом 4.3. договору № 18664-23/2021 від 19.05.2021 передбачено, що покупець зобов`язаний прийняти товар та здійснити відповідні розрахунки згідно з розділом три даного договору.

Відповідно до п. 5.2., 5.3. договору № 18664-23/2021 від 19.05.2021 в разі прострочення платежу більше 3-х календарних днів, покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ до суми простроченого платежу, за весь період такого прострочення. У разі прострочення виконання грошового зобов`язання, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України сторони домовились, що боржник на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також штраф у розмірі 12 (дванадцять) відсотків річних від простроченої суми.

Згідно п.п. 8.2., 8.4. договору № 18664-23/2021 від 19.05.2021 сторони домовились, що Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2021 року з можливістю його пролонгації, оскільки якщо протягом 1-го місяця до закінчення терміну дії даного договору жодна зі сторін не заявить про намір змінити його умови або припинити його дію, договір вважається продовженим на 1 календарний рік і так рік за роком.

Позивачем на підтвердження виконання умов договору № 18664-23/2021 від 19.05.2021 надано до суду видаткові накладні:

- № SI0003412328 від 21.02.2022 на суму 4 952 грн 28 коп., строк оплати до 07.03.2022,

- № SI0003414546 від 21.02.2022 на суму 922 грн 90 коп., строк оплати до 07.03.2022,

- № SI0003414580 від 21.02.2022 на суму 1 078 грн 08 коп., строк оплати до 07.03.2022,

- № SI0003414965 від 22.02.2022 на суму 372 грн 96 коп., строк оплати до 08.03.2022,

- № SI0003417258 від 22.02.2022 на суму 2 272 грн 86 коп., строк оплати до 08.03.2022,

- № SI0003418369 від 23.02.2022 на суму 121 грн 92 коп., строк оплати до 09.03.2022,

- № SI0003418952 від 23.02.2022 на суму 818 грн 40 коп., строк оплати до 09.03.2022.

Дані накладні підписані та скріплені печатками уповноважених представників сторін.

В матеріалах справи містяться рахунки на оплату:

№ S0006869579 від 21.02.2022 на суму 4 952 грн 28 коп.,

№ S0006873611 від 21.02.2022 на суму 922 грн 90 коп.,

№ S0006873625 від 21.02.2022 на суму 1 078 грн 08 коп.,

№ S0006874167 від 22.02.2022 на суму 372 грн 96 коп.,

№ S0006877916 від 22.02.2022 на суму 2 272 грн 86 коп.,

№ S0006879871 від 23.02.2022 на суму 121 грн 92 коп.,

№ S0006880900 від 23.02.2022 на суму 121 грн 92 коп.

В матеріалах справи наявний розрахунок пені на суму 1 906 грн 57 коп., 12 процентів річних на суму 5 312 грн 84 коп. та інфляційні втрати на суму 6 745 грн 15 коп., розраховані з суми заборгованості у розмірі 10 539 грн 30 коп.

Інших належних та допустимих доказів матеріали справи не містять.

Предметом спору у даній справі є стягнення 10 539 грн 30 коп. основного боргу, 1 906 грн 57 коп. пені, 5 312 грн 84 коп. 12 % річних та 6 745 грн 15 коп. інфляційних втрат, а всього 24 503 грн 86 коп. за неналежним виконанням відповідачем договору поставки № 18664-23/2021 від 19.05.2021.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист – це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу приписів ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

У контексті наведеного варто звернути увагу на те, що відповідно до частин першої, другої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною першою статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом частини першої статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до частини першої статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Колегією суддів установлено та підтверджується матеріалами справи, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОДИСТРИБ`ЮШН КАРГО ПАРТС» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГУД ТРАК СЕРВІС» (покупець) був укладений договір № 18664-23/2021, за умовами якого заявник як постачальник, зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставляти у власність покупця визначені цим договором запчастини, експлуатаційні матеріали, автомобільні шини тощо.

На підтвердження передання та прийняття товару позивач подав сім видаткових накладних від 21– 23.02.2022, а також рахунки на оплату. Цими накладними підтверджено поставку відповідачу товару на загальну суму 10 539 грн 30 коп. Видаткові накладні підписані представниками обох сторін та скріплені печатками, а доказів оплати поставленого товару матеріали справи не містять.

Підписані обома сторонами видаткові накладні містять відомості про сторони, дату, найменування та вартість товару, а також засвідчують його прийняття покупцем без зауважень. Вони є первинними документами, що підтверджують господарську операцію з поставки. Верховний Суд у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19 наголосив, що первинні документи є належним доказом здійснення господарської операції; неістотні недоліки не перешкоджають її підтвердженню, якщо документи дають змогу ідентифікувати учасників, дату, зміст та обсяг операції. У цій справі відповідач не навів жодних доводів про дефекти накладних, не заперечував факту одержання товару та не подав претензій щодо його кількості, асортименту або якості.

Ці накладні містять усі необхідні реквізити, підписані сторонами без зауважень та скріплені відміткою про їх прийняття контрагентом.

Окрім того, колегія суддів зауважує, що відповідач не спростовує факт отримання товару на підставі цих документів.

Матеріали справи не містять претензій щодо постачання товару або повернення коштів.

У постанові від 29.04.2020 у справі №915/641/19 Верховний Суд дійшов висновку, що:

«Хоча в договорі й зазначено, що оплата здійснюється "на підставі рахунку", однак за змістом статті 692 Цивільного кодексу України та пункту 3.1 договору така умова договору не змінює строк виконання грошового зобов`язання, який обраховується" з дня отримання товару", а не рахунку.

Колегія суддів звертає увагу, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити товар. Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18 і Суд не вбачає підстав для відступу від зазначеної позиції у цій справі.».

Таким чином, у відповідності до вказаних висновків Верховного Суду, відповідач, отримавши товар у відповідності до умов договору, був зобов`язаний оплатити його вартість. Навіть якщо позивачем не був виставлений рахунок на оплату товару, позаяк такий рахунок не є первинним документом та носить інформаційний характер.

За умовами пунктів 2.4– 2.6 та 3.1 договору підписання покупцем видаткової накладної одночасно підтверджує прийняття товару та рахунку на оплату, а строк відстрочення платежу визначено безпосередньо у накладній. Отже, за кожною поставкою були погоджені предмет, ціна, факт передання товару та конкретний строк його оплати. Після спливу цього строку у відповідача виникло прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, наявні у справі договір і видаткові накладні підтверджують поставку товару позивачем, погодження сторонами строків його оплати та виникнення у відповідача обов`язку сплатити 10 539 грн 30 коп. Доказування належного виконання такого обов`язку покладається на боржника. Оскільки відповідач не подав до суду першої інстанції належних і допустимих доказів оплати, а додані до апеляційної скарги документи не прийняті з підстав, наведених вище, місцевий господарський суд обґрунтовано стягнув суму основного боргу.

У такий спосіб доводи скаржника про те, що висновки суду першої інстанції є незаконними та необґрунтованими, не приймаються колегією суддів до уваги оскільки не знайшли свого підтвердження, а зводяться виключно до спонукання колегії суддів до переоцінки доказів, які не були надані суду з вини самого відповідача.

Щодо позовної вимоги про стягнення пені, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до положень статей 610, 611, частини першої статті 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

У статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Відповідно до положень статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що внаслідок існуючого прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання на суму 10 539 грн 30 коп. позивач нарахував до стягнення з підприємства 1 906 грн 57 коп. пені за загальний період з 08.03.2022 по 09.09.2022.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок, колегія суддів установила, що пеня нарахована на суму простроченого платежу із застосуванням погодженої у пункті 5.2 договору подвійної облікової ставки Національного банку України. Заявлений період нарахування – з 08.03.2022 до 09.09.2022 – визначений з урахуванням різних строків оплати за окремими накладними та не виходить за межі шестимісячного строку, передбаченого частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України у редакції, чинній на час виникнення прострочення. Розмір пені 1 906 грн 57 коп. відповідає умовам договору та вимогам статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» щодо граничного розміру пені.

Пеня має договірну природу та є передбаченим статтями 546, 549, 611 Цивільного кодексу України наслідком порушення строку виконання грошового зобов`язання. Її стягнення не виключає одночасного стягнення інфляційних втрат і процентів річних за статтею 625 Цивільного кодексу України, оскільки ці вимоги мають різні правові підстави та функції. Такий висновок узгоджується з постановою Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21.

З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 1 906 грн 57 коп. пені за вказаний період.

Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та відсотків річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

Нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (постанова ВП ВС від 07.02.2024 № 910/3831/22).

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Так, у даній справі пунктом 5.3. договору передбачено, що у разі прострочення виконання грошового зобов`язання, передбаченого цим договором, винна сторона несе відповідальність, встановлену статтею 625 Цивільного кодексу України, а саме: той, хто прострочив виконання грошового зобов`язання має сплатити на користь іншої сторони за договором суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 12% річних від простроченої суми.

З викладеного убачається, що пунктом 5.3. договору сторони узгодили інший розмір річних, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Застереження пункту 5.3 договору встановлює саме інший розмір процентів річних – 12 % від простроченої суми. Така умова узгоджується з диспозитивним приписом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка прямо допускає визначення договором іншого розміру процентів річних. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18 роз`яснила, що сторони можуть установити договором інший розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами, однак такий розмір має бути визначений саме у річних. Умова пункту 5.3 договору відповідає цьому критерію, оскільки передбачає 12 % річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Використання у пункті 5.3 договору слова «штраф» не змінює правової природи відповідного платежу. Зі змісту умови, яка прямо відсилає до статті 625 Цивільного кодексу України та передбачає сплату 12 % річних від простроченої суми, вбачається, що сторони погодили договірний розмір процентів річних, а не ще один різновид неустойки. Тому ці проценти підлягають стягненню поряд з пенею та інфляційними втратами.

Розмір 12 % річних був погоджений двома суб`єктами господарювання у договорі, укладеному до виникнення прострочення, та є платою за тривале неправомірне утримання коштів кредитора. Відповідач не заявляв вимоги про зменшення цього розміру і не довів його очевидної неспівмірності наслідкам порушення. За таких обставин підстав для неврахування погодженого сторонами розміру 12 % річних не вбачається.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв`язку з простроченням виконання зобов`язання за договором № 18664-23/2021 від 19.05.2021 позивач нарахував 6 745 грн 15 коп. інфляційних втрат за період з березня 2022 року до квітня 2026 року та 5 312 грн 84 коп. 12 % річних за період з 08.03.2022 до 13.05.2026.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про правильність розрахунку 12 % річних та інфляційних втрат. Проценти нараховані на суму простроченого основного боргу за час невиконання грошового зобов`язання, а інфляційні втрати – за весь час прострочення відповідно до офіційних індексів інфляції. Вони не є штрафними санкціями, а спрямовані відповідно на компенсацію плати за користування утримуваними коштами та знецінення гривні. Такий правовий підхід викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.01.2020 у справі № 924/532/19, від 08.12.2022 у справі № 921/542/20 та від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21.

Посилання апелянта на воєнні дії та руйнування приміщення не спростовують наявність підстав для нарахування пені, процентів річних та інфляційних втрат з причини прострочення боржником його договірного грошового зобов`язання. Відповідач не довів суду апеляційної інстанції наявність причинного зв`язку між конкретними обставинами непереборної сили та неможливістю виконати або своєчасно підтвердити виконання грошового зобов`язання; до того ж подія, відображена у витязі з ЄРДР, датується 26.06.2026, тоді як прострочення виникло у березні 2022 року. Для застосування частини другої статті 625 Цивільного кодексу України вина боржника не має визначального значення, оскільки ця норма встановлює спеціальні наслідки прострочення грошового зобов`язання.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 12 % річних у сумі 5 312 грн 84 коп. та інфляційних втрат у сумі 6 745 грн 15 коп. правомірно задоволені судом першої інстанції.

Отже, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст. 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Надаючи оцінку всім доказам та доводам скаржника у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що апелянтом не доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами наявність підстав для відмови у задоволенні позову в частині стягнення 10 539 грн 30 коп. основного боргу, 1 906 грн 57 коп. пені, 5 312 грн 84 коп. 12 % річних та 6 745 грн 15 коп. інфляційних втрат, а всього 24 503 грн 86 коп.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені судом і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв`язку із чим оскаржуване рішення, яке переглядається в апеляційному порядку, є правомірним, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі, є такими, що фактично зводяться лише до незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ГУД ТРАК СЕРВІС», с. Чорнобаївка Херсонської області на рішення Господарського суду Одеської області від 17.07.2026 року у справі № 916/1871/26 не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 17.07.2026 року у справі № 916/1871/26 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ГУД ТРАК СЕРВІС», с. Чорнобаївка Херсонської області на рішення Господарського суду Одеської області від 17.07.2026 року у справі № 916/1871/26 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 17.07.2026 року у справі № 916/1871/26 залишити без змін.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 02.11.2026 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва

Судді Л.В. Поліщук

Н.М. Принцевська