Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №916/3813/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

Суд: Південно-західний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них

Дата: 26 жовтня 2026 р.

Справа: №916/3813/25

Суддя: Богацька Н.С.

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/3813/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богацької Н.С.

суддів: Савицького Я.Ф., Принцевської Н.М.,

секретар судового засідання: Курінна К.В.,

за участю представників учасників справи:

від прокуратури – Черніговська О.С.,

від ОСОБА_1 – Салтан Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Одеської області від 04.06.2026, ухвалене суддею Петренко Н.Д., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 15.06.2026

у справі № 916/3813/25

за позовом: Керівника Березівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Старомаяківської сільської ради Березівського району Одеської області

до відповідачів:

1. Фермерського господарства «Січневе»

2. ОСОБА_1

про: застосування наслідків нікчемності договорів оренди земельних ділянок, припинення володіння правом оренди та зобов`язання повернути земельні ділянки,

ВСТАНОВИВ

У вересні 2025 року Керівник Березівської окружної прокуратури (далі Прокурор) в інтересах держави в особі Старомаяківської сільської ради Березівського району Одеської області (далі Сільська рада) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Фермерського господарства «Січневе» (далі ФГ «Січневе») та ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ), в якому просив суд:

1) застосувати наслідки нікчемності договору оренди земельної ділянки площею 37,5352 га, кадастровий номер 5125483400:01:001:0501, з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, укладеного 28.12.2012 між Ширяївською районною державною адміністрацією (далі Ширяївська РДА) та ОСОБА_1 , а саме:

- зобов`язати ФГ «Січневе» повернути Сільській раді земельну ділянку комунальної власності площею 37,5352 га, кадастровий номер 5125483400:01:001:0501, з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 265793251254, право оренди зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 10.01.2014, номер запису про інше речове право 4234258);

- припинити володіння ОСОБА_1 правом оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5125483400:01:001:0501, яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно шляхом скасування державної реєстрації права оренди на земельну ділянку із кадастровим номером 5125483400:01:001:0501 площею 37,5352 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 265793251254, номер запису про інше речове право: 4234258 від 10.01.2014).

2) застосувати наслідки нікчемності договору оренди земельної ділянки площею 75,0042 га, кадастровий номер 5125483400:01:001:0502, з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, укладеного 28.12.2012 між Ширяївською РДА та ОСОБА_1 :

- зобов`язати ФГ «Січневе» повернути Сільській раді земельну ділянку комунальної власності площею 75,0042 га, кадастровий номер 5125483400:01:001:0502, з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 265937551254, право оренди зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 10.01.2014, номер запису про інше речове право 4238791).

- припинити володіння ОСОБА_1 правом оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5125483400:01:001:0502, яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно шляхом скасування державної реєстрації права оренди на земельну ділянку із кадастровим номером 5125483400:01:001:0502 площею 75,0042 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 265937551254, номер запису про інше речове право: 4238791 від 10.01.2014).

Позов мотивований тим, що після отримання ОСОБА_1 двох земельних ділянок для ведення фермерського господарства, вона упродовж тривалого часу (більше 11 років) не створювала та не реєструвала фермерське господарство, не звітувала до контролюючих органів про його діяльність, тощо. Фермерське господарство було створене (зареєстроване) нею лише 17.05.2025, вже під час вжиття прокуратурою заходів представницького характеру. Крім того, Прокурор зазначав, що при зверненні до РДА з клопотанням, ОСОБА_1 не було дотримано обов`язкових умов, визначених статтею 7 Закону України «Про фермерські господарства». На думку Прокурора, дії Чернишової І.А. фактично були спрямовані на незаконне заволодіння землями тоді ще державної власності, зокрема, на отримання їх за спрощеною процедурою (у поза конкурентний спосіб) для задоволення особистих потреб, а не для створення фермерського господарства.

Обґрунтовуючи наявність підстав для представництва інтересів держави, Прокурор зазначив, що внаслідок проведення адміністративно-територіальної реформи, на даний час спірні земельні ділянки перебувають у комунальній власності Сільської ради, проте остання, будучи обізнаною про виявлені Прокурором порушення та маючи необхідні повноваження, протягом тривалого часу не зверталася до суду за захистом інтересів громади.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.04.2026 у справі № 916/3813/25 у задоволенні позову Прокурора відмовлено.

Місцевий господарський суд виходив з того, що Прокурором підтверджені підстави для представництва інтересів держави і дотримано передбачений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» порядок реалізації такого захисту.

Водночас, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що: діючим законодавством не визначено строк для реєстрації фермерського господарства, як юридичної особи, та не передбачені наслідки такого порушення; законом не визначено, що договір оренди земельної ділянки, наданої для ведення фермерського господарства, є нікчемним у випадку не реєстрації фермерського господарства; спірні договори оренди земельних ділянок не є нікчемними в розумінні діючого законодавства, оскільки укладення таких правочинів не є неможливим за будь-яких обставин, а порушення законодавства, які Прокурор вбачає в реєстрації фермерського господарства через 11 років після отримання земельних ділянок в оренду, можуть бути підставою для розгляду питання щодо його недійсності, а не нікчемності.

Отже за висновком суду, правочини, на підставі яких ОСОБА_1 набуто право на спірні земельні ділянки, є саме оспорюваними, а не нікчемними.

Не погодившись з рішенням суду, Прокурор подав на нього апеляційну скаргу, яка мотивована наступним:

- земельну ділянку для ведення фермерського господарства можна отримати лише з метою створення такої юридичної особи, а будь-яка інша мета отримання цієї землі неприпустима та суперечить Закону України «Про фермерські господарства».

- відсутність реєстрації фермерського господарства протягом розумного строку є невиконанням умов цього Закону;

- укладені ОСОБА_1 договори оренди суперечать цивільному та земельному законодавству, а також інтересам територіальної громади, у власності якої на даний час перебувають ці землі, і оскільки вони укладені без дотримання конкурентних засад, а спрямовані на незаконне заволодіння ними, то вони (договори) відповідно до частин першої, другої статті 228 Цивільного кодексу України є саме нікчемними.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи визначено судову колегію у складі головуючого судді Богацької Н.С., Савицького Я.Ф., Принцевської Н.М.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.07.2026 витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/3813/25, вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами відкладено до надходження матеріалів з Господарського суду Одеської області.

17.07.2026 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.06.2026 за апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження, встановлено іншим учасникам справи строк до 14.08.2026 для подання відзиву на апеляційну скаргу, роз`яснено учасникам справи про їх право в строк до 14.08.2026 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, призначено справу № 916/3813/25 до розгляду на 15.09.2026 о 14:00 год.

У відзиві на апеляційну скаргу від 13.08.2026 ОСОБА_1 заперечувала проти її задоволення, зазначаючи, зокрема, що строк для реєстрації фермерського господарства (30 днів) був встановлений у Законі України «Про селянське (фермерське) господарство», який діяв до 01.08.2003. Водночас. з набранням чинності нового Закону України «Про фермерське господарство», попередній закон втратив чинність, а разом з ним і норма, яка встановлювала такий строк.

Відзиви на апеляційну скаргу від Сільської ради та ФГ «Січневе» не надходили.

14.09.2026 від ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, яке мотивоване захворюванням та перебуванням на лікарняному її представника.

Будь-яких інших заяви чи клопотань від учасників справи не надходило

У зв`язку з оголошенням у м. Одесі повітряної тривоги, та відповідно необхідності перебування працівників та відвідувачів суду в укритті, судове засідання по справі № 916/3813/25, призначене на 15.09.2026 о 14:00 год, не відбулось.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.09.2026 учасників справи № 916/3813/25 повідомлено про те, що судове засідання з розгляду апеляційної скарги Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 04.06.2026 відбудеться 27.10.2026 о 14:00 год.

В судове засідання 27.10.2026 з`явився Прокурор та представник Чернишової І.А. Представники інших учасників справи в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки не повідомили.

Прокурор просив задовольнити його апеляційну скаргу, скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 15.04.2026 у справі № 916/3813/25, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Представник ОСОБА_1 заперечував проти доводів та вимог апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду – без змін.

Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне.

Щодо наявності у Прокурора підстав для представництва інтересів держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частини 3, 5 ст. 53 ГПК України встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

У положеннях ч. 4 ст. 53 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та №922/1830/19).

Тобто під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Разом з тим згідно з ч. 4 ст. 23 Закону «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Як вже зазначалось, в обґрунтування позову Прокурор посилається на те, що після укладення у позаконкурентний спосіб договорів оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 5125483400:01:001:0502, 5125483400:01:001:0501 для ведення фермерського господарства, ОСОБА_1 не було створено та зареєстровано таке фермерське господарство, що, на думку Прокурора, спрямовано на заволодіння земельними ділянками сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства для задоволення особистих потреб.

Обґрунтовуючи підстави для представництва інтересів держави, Прокурор зазначив, що незаконне набуття права оренди та користування земельними ділянками з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства без наміру створення та ведення фермерського господарства становить порушення майнових інтересів Старомаяківської територіальної громади, проте будучи обізнаною про виявлені Прокурором порушення законодавства та маючи відповідні повноваження, Старомаяківська сільська рада протягом тривалого часу не вживала заходів щодо звернення до суду із відповідним позовом.

Станом на час звернення Прокурора до суду з даним позовом, саме Старомаяківська сільська рада є власником спірних земельних ділянок. Крім того, право комунальної власності на спірну земельну ділянку жодним з учасників цієї справи не заперечується, під сумнів не ставиться.

З матеріалів цієї справи вбачається, що листами № 54-520вих-25 від 21.02.2025, № 54-1130вих-25 від 08.04.2025, № 54-3002вих-25 від 08.09.2025 Прокурором було повідомлено Сільську раду про виявлені порушення вимог земельного законодавства та Закону України «Про фермерське господарство» щодо користування ОСОБА_1 земельними ділянками з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства без створення та державної реєстрації фермерського господарства більш ніж 11 років. Прокурор просив надати інформацію про вжиття відповідних заходів, у тому числі шляхом звернення до суду.

12.09.2025 Прокурор в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» направив Сільській Раді відповідне повідомлення та 18.09.2025 звернувся до суду із цим позовом.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів зазначає, що Прокурором підтверджені підстави для представництва інтересів держави в особі Сільської ради і дотримано передбачений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» порядок реалізації такого захисту.

Щодо суті спору

Як вбачається з матеріалів цієї справи та встановлено судом, розпорядженням Ширяївської РДА від 27.07.2011 № 322 за результатами розгляду клопотання ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства площею 114,4 га ріллі в оренду на 49 років із земель запасу на території Новоандріївської сільської ради Ширяївського району Одеської області (за межами населеного пункту).

Висновком Комісії з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою у Ширяївському районі Одеської області №26-26-04/919 від 01.12.2011 погоджено проект землеустрою щодо відведення у довгострокову оренду терміном на 49 років ОСОБА_1 сільськогосподарських угідь площею 112,5394 га, з яких ріллі – 112,5394 га, у тому числі: земельну ділянку 37,5352 га ріллі, земельну ділянку площею 75 0042 ріллі для ведення фермерського господарства на території Новоандріївської сільської ради Ширяївського району Одеської області (за межами населеного пункту).

28.12.2012 між Ширяївською РДА (Орендодавець) та ОСОБА_1 (Орендар) укладено договори оренди землі, відповідно до яких Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки, які знаходяться на території Новоандріївської сільської ради, зокрема, ділянку з кадастровим номером 5125483400:01:001:0502, площею 75,0042 га з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства (далі ділянка 1) та ділянку з кадастровим номером 5125483400:01:001:0501, площею 37,5352 га з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства (далі ділянка 2).

Згідно п. 8 Договорів, договори укладено строком на 49 років.

Відповідно до п. 15, п.16 договорів земельні ділянки передаються в оренду для ведення фермерського господарства. Цільове призначення земельних ділянок - для ведення фермерського господарства.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Одеської області» від 12.06.2020 № 720-р до складу Старомаяківської сільської ради об`єднаної територіальної громади Ширяївського району Одеської області увійшли Старомаяківська, Вікторівська, Миколаївська, Новоандріївська, Преображенська територіальні громади.

Постановою Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 №807-ІХ ліквідовано Ширяївський район Одеської області та утворено в Одеській області Березівський район (з адміністративним центром у місті Березівка) у складі територій Андрієво-Іванівської сільської, Березівської міської, Великобуялицької сільської, Знам`янської сільської, Іванівської селищної, Коноплянської сільської, Курісовської сільської, Миколаївської селищної, Новокальчевської сільської, Петровірівської сільської, Раухівської селищної, Розквітівської сільської, Старомаяківської сільської, Стрюківської сільської, Чогодарівської сільської, Ширяївської селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Згідно з наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № 6-ОТГ від 24.11.2020 та актом приймання-передачі із державної у комунальну власність Старомаяківської сільської ради передано земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 4330,2865 га, які розташовані на території Березівського (Ширяївського) району Одеської області, у тому числі і ділянку 1 та ділянку 2, що також підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, а також інформацією з відкритих даних земельного кадастру України.

У подальшому, між Сільською радою та Чернишовою І.А. укладено додаткові угоди № 8 від 28.04.2021 та № 37 від 01.03.2025 до договору від 28.12.2012 оренди землі з кадастровим номером 5125483400:01:001:0501 та додаткові угоди № 9 від 28.04.2021 № 38 від 01.03.2025 до договору від 28.12.2012 оренди землі з кадастровим номером 5125483400:01:001:0502, якими внесено зміни щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок та порядку і строків внесення орендної плати за землю.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на ділянку 1 та ділянку 2 зареєстроване право комунальної власності Сільської ради, а також право оренди Чернишової І.А.

Листом за вих.№15288/5/15-32-12-01-05 від 09.07.2026 Головне управління ДПС в Одеській області повідомило, що згідно з даними інформаційно-комунікаційних систем ДПС, станом на дату надання відповіді Чернишова І.А. не є керівником та засновником фермерських господарств, які перебувають на обліку в Головному управлінні ДПС в Одеській області; звітностей щодо орендної плати за ділянку 1 та ділянку 2 до контролюючого органу не подає.

Судом встановлено, що Чернишовою І.А. зареєстровано фермерське господарство «Січневе» (код ЄДРПОУ 45783886) лише 17.04.2025.

Згідно з інформацією, наданою Сільською радою листами № 590/10 від 18.04.2025 та № 1174/06 від 07.07.2025, вищевказані земельні ділянки використовуються Чернишовою І.А. самостійно найманою сільськогосподарською технікою, заборгованість з орендної плати за користування вищевказаними земельними ділянками відсутня.

01.07.2025 Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області листом вих.№7745/10/30-25 повідомило, що відповідно до даних уніфікованої автоматизованої електронно-облікової системи-реєстру Держпроспоживслужби за Чернишовою Інною Анатоліївною та за ФГ «Січневе» у період з 2010 року по теперішній час трактори, самохідні шасі, самохідні сільськогосподарські, дорожньо-будівельні і меліоративні машини, сільськогосподарська техніка, інші механізми в Одеській області не зареєстровані.

Листом від 07.07.2025 №174/06 Сільська рада повідомила, що відповідно до інформації, наявної в фінансовому відділі станом на 01.07.20250 за Чернишовою І.А. відсутня заборгованість з орендної плати за користування земельними ділянками. Оплата за користування ними надходила від фізичної особи Чернишової І.А.

Предметом позову у цій справі є вимоги Прокурора застосувати наслідки нікчемності договорів оренди земельних ділянок та припинити володіння ОСОБА_1 правом оренди земельних ділянок шляхом скасування державної реєстрації права оренди на земельні ділянки.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України «Про фермерське господарство» та іншими нормативно-правовими актами України.

За змістом статті 22 Земельного кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

У статті 31 Земельного кодексу України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Так, відповідно до положень статей 22, 31, 93, 124 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди.

За правилом статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до положень частин другої, третьої статті 134 Земельного кодексу України визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Зокрема, земельні торги не проводяться при передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Відповідно до частини другої статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

У частині третій статті 123 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Як уже зазначалося, відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України від 19.06.2003 № 973-IV «Про фермерське господарство» (далі Закон № 973-IV), який є спеціальним нормативно-правовим актом.

У статті 1 Закону № 973-IV (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону № 973-IV).

Відповідно до положень статті 8 Закону № 973-IV після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

В абзацах 1, 2 частини першої статті 7 Закону № 973-IV визначено, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк, і в разі її задоволення, дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини друга, четверта статті 7 Закону № 973-IV).

Таким чином, спеціальний Закон № 973-IV визначав обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України, до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (статті 5 Земельного кодексу України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону № 973-IV).

Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону № 973-IV як спеціального щодо статті 123 Земельного кодексу України.

Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону № 973-IV, заява громадянина про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених частиною першою статті 7 цього Закону умов і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

В іншому випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц та від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 та від 15.01.2020 у справі № 627/1351/18 наголошено, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з одержанням ним державного акта на право власності на земельну ділянку або укладанням договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для реєстрації останнього, натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Велика Палата Верховного Суду в пунктах 71- 73 постанови від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини другої статті 215 Цивільного кодексу України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий cпociб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення (див. пункт 33.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 469/3134/19).

З огляду на вищевикладене, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 зробила висновок, що з метою визначення судами нікчемних правочинів, які порушують публічний порядок (в контексті заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади), необхідно достеменно встановити чи існують певні законодавчо визначені обставини, за наявності яких такий правочин загалом може бути укладено, але з порушеннями такого законодавства (недійсний правочин) чи укладення такого правочину неможливе за будь-яких обставин (нікчемний правочин) як такого, що порушує публічний порядок.

Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів» (далі - Закон № 1012-VIII), який набув чинності з 03.04.2016, було внесено зміни до частини другої статті 134 Земельного кодексу України шляхом викладення абзацу 16 в такій редакції: «передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва». Отже, з 03.04.2016 земельні ділянки для ведення фермерського господарства було виключено з переліку земель, які не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

При цьому положеннями пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1012-VIII визначено, що фізичні та юридичні особи, які до дня набрання чинності цим Законом одержали в установленому порядку дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі у власність або користування земельних ділянок державної та комунальної власності, мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів у випадках, визначених положеннями частини другої статті 134 Земельного кодексу України, що виключаються цим Законом.

Отже, фізичні та юридичні особи, які до набрання чинності цим Законом № 1012-VIII, у встановленому земельним законом порядку отримали дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів.

Наведене свідчить, що оскільки ОСОБА_1 отримала спірні земельні ділянки до набрання чинності Законом № 1012-VIII, тобто у період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, правочини на підставі яких набуто право на спірні земельні ділянки є саме оспорюваними.

Обставини отримання заявником земельних ділянок за пільговою процедурою (без дотримання конкурентних засад) один раз чи більше не є очевидними і встановити це можливо лише під час перевірки заяви громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

Аналогічні правові позиції викладено Верховним Судом у постановах від 09.04.2024 у справі № 629/6198/21, від 11.06.2024 у справі № 917/1710/23, від 12.03.2024 у справі № 922/3953/21 та від 21.01.2025 у справі № 619/1680/17.

Частиною другою статті 2 ГПК України визначено, що суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є: диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ГПК України).

Згідно з статтею 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Отже, у господарському судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

Тобто позивач, вільно, на власний розсуд, обирає спосіб здійснення свого диспозитивного права, шляхом звернення з позовом із визначеними ним вимогами до особи, винної, на його думку, в порушенні його майнових прав. Право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Отже, попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу (подібні висновки викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 06.11.2019 у справі № 909/51/19, від 25.03.2020 у справі № 5023/1123/12, від 16.09.2021 у справі № 922/3059/16).

Колегія суддів зазначає, що у частині першій статті 236 ГПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини другої статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Викладене свідчить, що принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача та позов має чітко виражену ціль, яка втілюється у формі позовних вимог, що їх викладає позивач у позовній заяві.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обрати, зокрема, предмет позову.

Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21.

Відтак, визначивши предметом позову вимоги про застосування наслідків нікчемності правочинів, Прокурор обрав неефективний спосіб захисту права. Як правильно визначив суд першої інстанції, договори оренди земельних ділянок, укладені Ширяївською РДА та Чернишовою І.А., не є нікчемними, а порушення законодавства, про які зазначає Прокурор у позовній заяві, можуть бути підставою для розгляду питання щодо їх недійсності.

Враховуючи вищевикладене та виходячи зі змісту принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог Прокурора.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують наявність обставин, які згідно зі ст. 277 ГПК України визначені в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з апеляційним переглядом, підлягають віднесенню на скаржника.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 04.06.2026 у справі № 916/3813/25 залишити без змін.

Постанова, відповідно до вимог ст. 284 ГПК України, набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до ст. 288 ГПК України.

Повна постанова складена 02.11.2026.

Головуючий суддя Н.С. Богацька

Судді Я.Ф. Савицький

Н.М. Принцевська

Оригінал: reyestr.court.gov.ua