Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №926/1131/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 926/1131/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді (судді-доповідача) Прядко О.В.,

суддів: Рима Т.Я., Манюка П.Т.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАКТИК ПРО" від 22.07.2026 вих.№7 (вх.№01-05/2446/26 від 23.07.2026)

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 29.06.2026 (повне рішення складено 03.07.2026, суддя Проскурняк О. Г.)

у справі №926/1131/26

за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАКТИК ПРО"

про стягнення штрафних санкцій за договором в сумі 245700,00 грн,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (далі – ДП МОУ "Агенція оборонних закупівель") звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАКТИК ПРО" (далі – ТОВ "ТАКТИК ПРО") штрафних санкцій в сумі 245700,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач всупереч умовам державного контракту (договору) про закупівлю №257/06-24-РМ від 11.06.2024 поставив товар позивачу з порушенням обумовленого між сторонами строку поставки, у зв`язку з чим відповідачу нараховану пеню згідно з п. 8.2 цього договору на заявлену до стягнення суму.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Господарський суд Чернівецької області рішенням від 29.06.2026 у справі №926/1131/26 позов ДП МОУ "Агенція оборонних закупівель" задовольнив, стягнув з ТОВ "ТАКТИК ПРО" пеню у розмірі 245700,00 грн та судовий збір у розмірі 2948,40 грн.

Суд застосував ст. ст. 11, 509, 530, 549, 551, 610, 611, 612, 617, 627, 629, 712 ЦК України та ст. ст. 2, 42, 73, 74, 76– 79, 86, 123, 129, 169, 207 ГПК України.

Мотивами прийняття такого рішення стало підтверджене матеріалами справи порушення відповідачем взятого на себе за державним контрактом (договором) про закупівлю №257/06-24-РМ від 11.06.2024 зобов`язання з поставки товару для потреб оборони у погоджений сторонами строк – до 10.09.2024 включно, а саме прострочення поставки товару за актом приймання товару №Р-866 від 13.09.2024 на 3 дні та за актом приймання товару №Р-872 від 16.09.2024 на 6 днів, що є підставою для нарахування відповідачу пені відповідно до п. 8.2 цього договору.

Суд першої інстанції перевірив здійснений позивачем розрахунок пені і визнав його обґрунтованим.

Суд відхилив доводи відповідача про необхідність застосування розміру пені, передбаченого ГК України, а не договором. Суд виходив із принципу свободи договору (ст. 627, ч. 2 ст. 551 ЦК України), а також врахував, що договір укладено за результатами публічної закупівлі, тобто відповідач, підписавши договір, погодився з усіма умовами, зокрема щодо відповідальності за порушення строків виконання зобов`язань. Відтак суд дійшов висновку, що при розрахунку пені підлягає застосуванню розмір, визначений п. 8.2 договору, а саме 0,3 % від вартості непоставленого товару за кожний день прострочення. Також місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивач вірно включив день виконання порушеного зобов`язання до періоду нарахування пені, оскільки п. 8.2 договору сторони прямо погодили, що пеня нараховується за кожний повний день прострочення, включаючи день виконання порушеного зобов`язання.

Суд відхилив доводи позивача про необхідність залишити без розгляду клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій на підставі ч. 2 ст. 207 ГПК України як подане після закриття підготовчого провадження. Суд прийняв до розгляду пояснення та клопотання відповідача, мотивувавши це необхідністю забезпечити доступ до правосуддя, правом бути почутим і уникненням надмірного формалізму.

При цьому суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки з тих підстав, що відповідач не довів наявності виняткових обставин, які об`єктивно унеможливили б своєчасне виконання ним зобов`язання. Договір укладено під час дії воєнного стану, тому відповідач усвідомлював ризики ведення господарської діяльності та настання негативних наслідків. Сплата неустойки належить до звичайних комерційних ризиків. З огляду на оборонне призначення товару навіть незначне порушення строку поставки може вплинути на своєчасне забезпечення потреб Міністерства оборони України, тому таке порушення не може вважатися малозначним. Сукупно ці обставини суд визнав підставою для висновку, що відповідач не довів наявності виняткових обставин для зменшення розміру штрафних санкцій.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Чернівецької області від 29.06.2026 у справі №926/1131/26, ТОВ "ТАКТИК ПРО" подало до Західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу від 22.07.2026, у якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ДП МОУ "Агенція оборонних закупівель" відмовити повністю. У разі, якщо суд апеляційної інстанції не встановить підстав для повної відмови у позові, - змінити рішення Господарського суду Чернівецької області від 29.06.2026 у справі №926/1131/26 у частині розміру стягнутої пені, зменшивши розмір штрафних санкцій з урахуванням правильного періоду нарахування (без дня виконання зобов`язання) та на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України до розумного та справедливого розміру – не більше 20% від правильно нарахованого розміру. Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покласти на позивача.

Підставами апеляційного оскарження скаржник визначає п. п. 1– 4 ч. 2 ст. 277 ГПК України, а саме неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Скаржник посилається на те, що суд неправильно застосував ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України і не оцінив обставин, що є підставами для зменшення неустойки, оскільки зобов`язання виконано в повному обсязі; прострочення незначне: 3 та 6 днів, а за правильним розрахунком – 2 та 5 днів; позивач не поніс збитків, попередньої оплати позивач не здійснював; пеня має компенсаційну, а не каральну природу; відповідальність сторін, за п. 8.1 договору, обмежена прямими документально підтвердженими збитками; розмір пені непропорційний; ставка 0,3 % на день відповідає 109,5 % річних і втричі перевищує ставку 0,1 %, встановлену ч. 2 ст. 231 ГК України. Також відповідач вказує на необхідність урахування його майнового стану, посилаючись на те, що ТОВ "ТАКТИК ПРО" визнано критично важливим підприємством, яке має 197 працівників і фонд оплати праці понад 3600000,00 грн на місяць; кредитні зобов`язання товариства становлять 37000000,00 грн, кредиторська заборгованість – 282913978,00 грн; товариство виконує три чинні оборонні контракти, а стягнення пені може ускладнити їх виконання. Окрім того, скаржник вважає, що оборонне призначення товару не є законною підставою для відмови у зменшенні пені, така відмова є порушенням засад справедливості, добросовісності та розумності (ст. 3 ЦК України).

Суд першої інстанції, на думку скаржника, помилково застосував правові позиції Верховного Суду щодо грошових зобов`язань (постанови від 25.06.2020 у справі № 910/4926/19, від 30.03.2020 у справі № 910/3011/19 та інші), а також ст. ст. 607, 614, 617 ЦК України, ст. 218 ГК України, оскільки спір стосується негрошового зобов`язання з поставки, і на відсутність коштів відповідач не посилався, через що суд не застосував критерії зменшення неустойки, характерні для негрошових зобов`язань.

Щодо неповного з`ясування обставин скаржник зазначає, що оскаржуване рішення суду містить суперечність у даті заявки №R000355. Суд вказав дату 12.06.2026, хоча кінцевий строк поставки за заявкою – 10.09.2024. Крім того, суд не дослідив обставини, що вплинули на строки поставки: відключення електроенергії, повітряні тривоги, блокування кордону Польщею та Угорщиною і черги на митне оформлення сировини, які є загальновідомими і такими, що, на думку скаржника, мали бути враховані щонайменше під час вирішення питання про зменшення санкцій.

Скаржник також зазначає, що день фактичного виконання не включається до періоду нарахування пені (ст. 253 ЦК України). За його розрахунком, пеня становить 192150,00 грн, а не 245700,00 грн.

Як порушення ст. 236, п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України, скаржник наводить те, що суд першої інстанції залишив без оцінки його доводи щодо п. 8.2.1 договору, який передбачає, що замовник має право не нараховувати санкції протягом 5 робочих днів після кінцевої дати поставки, і в межах цього строку товар поставлено; щодо ст. 231 ГК України та ставки пені 0,1 %; щодо альтернативного розрахунку пені: 192150,00 грн за договірною ставкою та 64050,00 грн за ставкою 0,1 %.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників.

ДП МОУ "Агенція оборонних закупівель" у відзиві від 04.09.2026 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Чернівецької області від 29.06.2026 у справі №926/1131/26 як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Позивач вважає, що апеляційна скарга не містить підтверджених доказами причин прострочення поставки чи виняткових підстав для зменшення відповідальності, зводиться до незгоди з п. 8.2 договору, тоді як позивач свої зобов`язання виконав і сплатив 34650000,00 грн. Пункти 3 і 4 прохальної частини скарги позивач вважає взаємовиключними і такими, що суперечать ст. 275 ГПК України (з посиланням також на ч. 1 ст. 269 ГПК України).

Позивач зазначає, що державний контракт (договір) №257/06-24-РМ від 11.06.2024 укладено за результатами спрощеної закупівлі UA-2024-05-21-012649-a, а проєкт договору оприлюднювався відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про публічні закупівлі". Відповідач погодив редакцію договору та гарантував його виконання, а тому подальше оскарження умов договору є суперечливою поведінкою і порушує доктрину "venire contra factum proprium". Також позивач зазначає, що п. 8.2 договору є чинним, не змінювався в порядку ст. 651 ЦК України та є обов`язковим для сторін, тому контррозрахунок відповідача вважає безпідставним.

На думку позивача, поставка товару у повному обсязі та відсутність претензій до його якості не спростовують прострочення і не є підставою для зменшення неустойки. Позивач посилається на дані Опендатабот, згідно з якими дохід відповідача за 2025 рік перевищив 454 млн грн, тому він вважає необґрунтованим твердження відповідача про неспівмірність сплати 245700,00 грн. Відповідач не сплатив санкції на вимогу від 16.12.2024 №2165/06/2202-2024 у строк, встановлений п. 8.4 договору, чим порушив ч. 2 ст. 19 ГПК України та п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Крім того, позивач вказує на систематичність порушень відповідачем строків поставки за іншими державними контрактами (справи №926/3046/25, №926/2546/26, №926/2786/26).

Позивач зазначає, що п. 8.2.1 договору встановлює право, а не обов`язок замовника не нараховувати санкції; посилання відповідача на відключення електроенергії, повітряні тривоги та блокування кордону є безпідставними; договір укладено під час воєнного стану, а відтак відповідач мав передбачити пов`язані з ним ризики. Позивач посилається на ч. 1 ст. 652 ЦК України та на п. п. 10.1, 10.2 договору, якими сторони погодили не вважати воєнний стан і пов`язані з ним обставини форс-мажором. Позивач також вказує, що право на неустойку не залежить від наявності збитків (ч. 1 ст. 550 ЦК України). Прострочення поставки товару, призначеного для Об`єднаних центрів забезпечення Міністерства оборони України, на думку позивача, презюмується таким, що впливає на виконання завдань силами оборони. Прострочення поставки товарів оборонного призначення в умовах воєнного стану не є малозначним. Статус критично важливого підприємства, наданий відповідачу наказом Міністра оборони України від 18.03.2025 №8/дск, не є підставою для зменшення відповідальності, як і не є такою підставою, на думку позивача, заборгованість відповідача перед іншими контрагентами чи недостатня прибутковість, оскільки підприємницька діяльність здійснюється на власний ризик.

Рух справи, заяви, клопотання, процесуальні дії в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.07.2026, апеляційну скаргу ТОВ "ТАКТИК ПРО" розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Прядко О.В., суддів: Рима Т.Я., Манюка П.Т.

Суддя-доповідач ухвалою від 28.07.2026 у справі № 926/1131/26 залишив апеляційну скаргу без руху та встановив скаржнику строк для усунення виявлених недоліків.

03.08.2026 на виконання вимог вказаної ухвали від представника ТОВ "ТАКТИК ПРО" надійшла заява про усунення недоліків від 31.07.2026, до якої додано платіжну інструкцію №3170 від 22.07.2026 на підтвердження сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4422,60 грн.

Ухвалою від 25.08.2026 колегія суддів відкрила апеляційне провадження у справі №926/1131/26 та призначила апеляційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

03.09.2026 до апеляційного суду надійшли матеріали справи №921/146/26.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 270 ГПК України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі (ч. 1 ст. 273 ГПК України).

У зв`язку з перебуванням у відпустці членів колегії: головуючого судді Прядко О.В., суддів Рима Т.Я. та Манюка П.Т. з 12.10.2026 до 30.10.2026, розгляд апеляційної скарги у даній справі здійснюється поза межами встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України строку, але у розумний строк тобто такий, що є об`єктивно необхідним для вчинення процесуальних дій, забезпечення можливості реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав, та відповідає завданню господарського судочинства.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені судом апеляційної інстанції.

11.06.2024 між Державним підприємством Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" (далі - замовник) та ТОВ "ТАКТИК ПРО" (далі - постачальник) укладено державний контракт (договір) про закупівлю №257/06-24-РМ (далі - договір).

Як вбачається з матеріалів справи, Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" є правонаступником всіх прав та обов`язків Державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу".

Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов`язується поставити замовнику рюкзак бойовий індивідуальний, вид 5 (18930000-7: Мішки та пакети) (далі за текстом - товар), найменування, перелік, характеристики, обсяг, код згідно з національним класифікатором ДК яких визначені в специфікації (додаток №1) (номер оголошення про проведення закупівлі, присвоєний електронною системою закупівель ID: UA-2024-05-21-012649-a), а замовник - прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 1.2 договору визначено, що отримувачами товару за договором є Об`єднані центри забезпечення Міністерства оборони України, до яких здійснюється постачання товару (далі - отримувач) для задоволення нагальних потреб функціонування держави, забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів країни.

Відповідно до п. 2.1 договору, валютою цього договору є національна валюта України гривня. Загальна ціна договору та ціна за одиницю товару за цим договором визначається у специфікації (додаток №1). Ціна товару включає в себе ціну матеріалів, виробництва, транспортування та інші витрати, безпосередньо пов`язані з товаром, схоронністю, збереженням, охороною, транспортуванням, перевіркою товару на відповідність технічним вимогам, його лабораторним випробуванням, а також прибуток постачальника. У ціну товару включені всі витрати постачальника, які він несе та може понести у зв`язку з виконанням обов`язків за договором.

Згідно з п. 2.2 договору, замовник має право зменшити обсяг закупівлі товару (кількість товару) по цьому договору в залежності від реального фінансування видатків, зменшення обсягів закупівлі товару, зменшення відповідних бюджетних призначень та потреб замовника.

У п.4.1.1 договору погоджено, що постачальник зобов`язаний здійснити поставку товару за цим договором не пізніше строку, визначеного у специфікації (додаток №1), але у будь-якому випадку в строк, визначений замовником у заявці на поставку, складеній замовником за формою, визначеною у додатку №2 до цього договору (далі - заявка на поставку товару). Вказані у специфікації (додаток №1) або заявках на поставку товару строки поставки товару можуть бути змінені за зверненням замовника.

Відповідно до п. 4.2 договору, поставка товару здійснюється постачальником однією або окремими партіями, які формуються відповідно до заявки на поставку товару та ростовки, визначеної у специфікації (додаток №1).

Пунктом 1 специфікації визначено обсяг закупівлі товару, а саме: рюкзак бойовий індивідуальний, вид 5; виробник - ТОВ "ТАКТИК ПРО", не раніше 2023, загальною кількістю 33000 штук, загальною вартість 34650000,00 грн з ПДВ.

У п. 2 специфікації унормовано, що відповідно до п. 2.1 договору загальна ціна договору становить 34650000,00 грн, у тому числі ПДВ 20% - 5775000,00 грн.

Пунктом 5 специфікації передбачено, що відповідно до п. 4.1 договору строк поставки товару до 10.09.2024. Датою поставки товару вважається дата вказана отримувачем у посвідченні, що оформлене та підписане відповідно до додатку 1 до Порядку здійснення контролю за якістю речового майна, що постачається для потреб Збройних Сил України (п. 1 розділу ІІ), затвердженого наказом Міністерства оборони України від 19.07.2017 №375, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2017 за №1461/31329 (зі змінами).

Згідно з п. 4.3 договору, заявка на поставку товару подається замовником постачальнику засобами електронної пошти у порядку, визначеному цим договором, протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту укладення договору.

Відповідно до п. 4.3.2 договору, протягом 2 (двох) робочих днів після отримання заявки на поставку товару постачальник зобов`язаний підтвердити замовнику свою готовність поставити товар або, у разі, якщо строк поставки у заявці на поставку товару є коротшим ніж строк поставки, визначений у специфікації (додаток №1), надати мотивоване звернення щодо зміни дати поставки товару, вказаної замовником у заявці на поставку товару. Таке підтвердження або мотивоване звернення направляються замовнику засобами електронної пошти у порядку, визначеному цим договором.

У разі ненадання постачальником підтвердження готовності поставити товар або мотивованого звернення щодо зміни дати поставки товару протягом 2 (двох) робочих днів після отримання від замовника заявки на поставку товару така заявка вважається підтвердженою постачальником.

У разі неможливості своєчасної поставки товару з урахуванням наявності об`єктивних обставин, які фактично унеможливлюють дотримання строків поставки товару (затримки проходження контролю за якістю у випробувальній лабораторії, перебої в електропостачанні, тривалі повітряні тривоги, затримки у постачанні сировини/матеріалів, неможливі у виконанні строки між подачею заявки та безпосередньою поставкою товару тощо), постачальник має право звернутись до замовника та надати мотивоване звернення щодо продовження строку поставки з наданням відповідних підтверджуючих документів у строк не пізніше ніж 15 (п`ятнадцять) календарних днів до кінцевої дати поставки товару. Замовник розглядає подане постачальником мотивоване звернення протягом 5 (п`яти) робочих днів. За результатами розгляду зазначеного звернення замовник має право продовжити строк поставки товару. У разі відсутності належного обґрунтування необхідності перенесення строків поставки товару, замовник залишає за собою право відмовити у продовженні строку поставки товару з подальшою можливістю застосування штрафних санкцій.

Пунктом 8.1 договору визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань, що виникають з цього договору, сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством України. Загальна відповідальність кожної сторони за цим договором буде обмежуватись прямими документально підтвердженими витратами (збитками). Сторони не несуть відповідальність за упущену вигоду, моральну шкоду, шкоду репутації, втрату бізнес можливостей тощо.

У п. 8.2. договору сторони погодили, що у разі порушення строку поставки, непередачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим договором) товару, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,3 (нуль цілих три десятих) відсотка від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни непереданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов`язань за договором за кожен повний день прострочення виконання таких зобов`язань, включаючи день виконання порушеного зобов`язання.

Суд першої інстанції встановив, що на виконання умов договору замовник склав та направив постачальнику засобами електронної пошти заявку на поставку №R000355 від 12.06.2024. Факт направлення та отримання відповідачем цієї заявки підтверджено матеріалами справи та представником відповідача.

Згідно даної заявки, рюкзак бойовий індивідуальний, вид 5, в загальній кількості 33000 шт. необхідно було доставити отримувачам в різні населені пункти до 10.09.2024.

Отже, як специфікацією, так і заявкою, визначена єдина кінцева дата, до якої повинна бути здійснена поставка товару - до 10.09.2024 включно.

Однак відповідач доставив позивачу товар у кількості 8000 шт. на загальну суму 8400000,00 грн 13.09.2024 відповідно до акта приймання товару №Р-866 від 13.09.2024 та товар у кількості 9000 шт. на загальну суму 9450000,00 грн 16.09.2024 відповідно до акта приймання товару №Р-872 від 16.09.2024.

За таких обставин, у зв`язку з порушенням ТОВ "ТАКТИК ПРО" взятого на себе зобов`язання з поставки товару у строк, погоджений сторонами у специфікації та заявці, позивач направив відповідачу повідомлення-вимогу №2165/06/2202-2024 від 16.12.2024 про стягнення штрафних санкцій згідно з державним контрактом (договором) №257/06-24-РМ від 11.06.2024, у якій просив протягом 7 (семи) банківських днів з дня направлення даного повідомлення сплатити пеню, нараховану відповідно до п. п. 8.2, 8.4 договору, в сумі 245700,00 грн.

Відповідач не сплатив вказану суму неустойки у добровільному порядку, що стало підставою для звернення позивача з цим позовом до господарського суду.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції під час ухвалення постанови. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч. ч. 1-5 ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Здійснивши розгляд апеляційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, та заперечення, наведені у відзиві, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанцій обставин справи та правильність застосування норм права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з нижчевикладеного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Одним з ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин, а тому законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ч. ч. 2, 3 ст. 6 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 525, ч. 1 ст. 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Як вірно встановив суд першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, відповідач в порушення умов державного контракту (договору) про закупівлю №257/06-24-РМ від 11.06.2024 поставив позивачу товар з пропущенням строку, погодженого сторонами у специфікації та заявці на поставку від 12.06.2024 (до 10.09.2024 включно), а саме: на 3 дні за актом приймання товару №Р-866 від 13.09.2024 та на 6 днів за актом приймання товару №Р-872 від 16.09.2024. Факт порушення строку поставки відповідачем не заперечується, а відтак є підставою для застосування до нього відповідальності, визначеної договором та чинним законодавством.

Доводи скаржника про наявність в оскаржуваному рішенні суперечності щодо дати заявки №R000355 (12.06.2026) за умови визначення в ній кінцевого строку поставки до 10.09.2024 колегія суддів відхиляє. Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що зазначення дати заявки як "12 червня 2026 року" є очевидною технічною опискою. Суд першої інстанції правильно встановив зміст заявки, кінцевий строк поставки за нею та факт її отримання відповідачем. Сам скаржник в апеляційній скарзі зазначає дату цієї заявки як 12.06.2024. Описка не вплинула на встановлення обставин щодо строку поставки та тривалості прострочення, може бути виправлена в порядку, передбаченому ст. 243 ГПК України, і не свідчить про неповне з`ясування судом обставин справи.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент укладення договору та виникнення спірних правовідносин), неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Отже, ст. 230 і ч. 2 ст. 231 ГК України прямо допускають застосування пені за порушення строків виконання негрошового зобов`язання (поставки товару), яка обчислюється від вартості товару, з якого допущено прострочення. Розмір пені 0,1%, визначений ч. 2 ст. 231 ГК України, застосовується лише тоді, коли інше не передбачено законом чи договором. Ця норма не є імперативною і не встановлює граничного розміру пені для правовідносин, пов`язаних з виконанням державного контракту, а тому сторони були вправі погодити в договорі інший розмір пені.

Як виснував Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23, особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

З огляду на викладене колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що ч. 2 ст. 231 ГК України встановлює "уніфікований" розмір пені - 0,1 % для порушень, пов`язаних із виконанням державного контракту.

Як зазначалось вище, у п. 8.2. договору сторони погодили, що у разі порушення строку поставки, непередачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим договором) товару, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,3 (нуль цілих три десятих) відсотка від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни непереданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов`язань за договором за кожен повний день прострочення виконання таких зобов`язань, включаючи день виконання порушеного зобов`язання.

За загальним правилом день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені, оскільки днем прострочення виконання зобов`язання він не є (такий правовий висновок Верховного Суду викладено у постанові від 10.07.2018 у справі №927/1091/17). Цей підхід відображений і у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник. Водночас таке правило застосовується, якщо інше не погоджено сторонами договору.

Як вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 у справі №922/1178/17, вольовий характер визначення строку не викликає сумніву. Тобто сторони наділені значними можливостями впливати на момент настання або закінчення строків, оскільки можуть змінювати строк, наближати або віддаляти його настання.

У постанові від 07.02.2024 у справі №910/5436/22 Верховний Суд виснував, що у разі якщо сторони господарського договору, керуючись принципом свободи договору, погодять умову про те, що день поставки товару, поставленого постачальником з порушенням строку, також вважається днем прострочення, за який постачальнику нараховуються штрафні санкції, нарахування управненою стороною такого договору – покупцем пені з урахуванням дня поставки товару вважатиметься правомірним і приписам цивільного законодавства не суперечитиме.

Посилання скаржника на ст. 253 ЦК України колегія суддів відхиляє, оскільки ця норма визначає момент початку перебігу строку і не вирішує питання про включення дня фактичного виконання зобов`язання до періоду нарахування пені. Позивач розпочав нарахування пені з 11.09.2024, тобто з дня, наступного після спливу погодженого сторонами строку поставки, що відповідає ст. 253 ЦК України. Включення до періоду нарахування дня фактичної поставки ґрунтується на прямо погодженій сторонами умові п. 8.2 договору.

Доводи скаржника про неоднозначність п. 8.2 договору та необхідність тлумачення його на користь постачальника є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 637 ЦК України, тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.

За ч. 3 ст. 213 ЦК України, при тлумаченні змісту правочину береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

У розумінні приписів, наведених у ст. ст. 213, 637 ЦК України, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення суперечностей та прогалин у трактуванні його положень. Метою тлумачення правочину є з`ясування його змісту, який становить права та обов`язки сторін. Підставою для тлумачення судом договору є наявність спору між сторонами договору щодо його змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всього договору або його частини, що не дає змоги з`ясувати дійсний зміст договору/умов договору, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити його намір, при цьому тлумачення не може створювати нових умов, тільки роз`яснювати вже існуючі умови договору.

Натомість формулювання п. 8.2 договору "включаючи день виконання порушеного зобов`язання" є чітким, не допускає різного тлумачення і не потребує застосування зазначеного правила. Доводи скаржника про укладення договору як договору приєднання (ст. 634 ЦК України) не підтверджені доказами. Договір укладено за результатами процедури публічної закупівлі ID: UA-2024-05-21-012649-a, в якій відповідач брав участь добровільно, будучи ознайомленим з проєктом договору.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач був ознайомлений з проєктом договору та, підписавши його, погодився з усіма договірними умовами, у тому числі щодо відповідальності за порушення строків виконання зобов`язань, не оспорював їх у судовому порядку, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у даному випадку при розрахунку пені підлягає застосуванню розмір, визначений п. 8.2 договору, а саме 0,3% від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення, з урахуванням дня фактичної поставки товару. Відповідно, контррозрахунок відповідача за ставкою 0,1 % на суму 64050,00 грн, без урахування погодженого сторонами розміру пені та без включення дня фактичної поставки товару, не відповідає умовам договору і не може бути прийнятий судом.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафних санкцій, колегія суддів як і суд першої інстанції вважає, що такий є обґрунтованим і арифметично вірним.

Щодо посилання скаржника на п. 8.2.1 договору, згідно з яким, замовник залишає за собою право не нараховувати штрафні санкції, передбачені п. 8.2 договору, протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня кінцевої дати поставки товару, передбаченої у заявці на поставку товару, складеній замовником за формою, визначеною у додатку №2 до цього договору, та специфікації (додаток №1) до договору, колегія суддів зазначає, що ця умова встановлює право, а не обов`язок замовника утриматися від нарахування штрафних санкцій, не змінює погодженого сторонами строку поставки і не встановлює додаткового (пільгового) строку виконання зобов`язання, протягом якого постачальник не вважається таким, що прострочив. Реалізація замовником права на нарахування пені відповідно до п. 8.2 договору замість права, передбаченого п. 8.2.1 договору, є правомірною поведінкою кредитора в межах погоджених сторонами умов (ст. 12 ЦК України). Поставка товару в межах п`яти робочих днів після кінцевої дати поставки не виключає факту прострочення і не звільняє постачальника від відповідальності. Отже, наведений довід не спростовує правильності висновку суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів відхиляє і доводи скаржника про те, що п. 8.1 договору обмежує відповідальність сторін прямими документально підтвердженими витратами (збитками), а тому виключає стягнення пені за відсутності збитків. Пунктом 8.1 договору визначено, що загальна відповідальність кожної сторони буде обмежуватися прямими документально підтвердженими витратами (збитками), а сторони не несуть відповідальності за упущену вигоду, моральну шкоду, шкоду репутації, втрату бізнес-можливостей тощо. Системний аналіз п. 8.1 та п. 8.2 договору (ч. 3 ст. 213 ЦК України) свідчить, що п. 8.1 договору стосується меж відповідальності у формі відшкодування збитків. Водночас п. 8.2 договору встановлює спеціальну міру відповідальності у вигляді пені за порушення строку поставки, обчислювану від ціни несвоєчасно поставленого товару незалежно від розміру збитків.

Разом із тим, згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України (у редакції, чинній на дату укладення договору та виникнення спірних правовідносин), у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Утім ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у п. 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).

При цьому суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності, суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причину (причини) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо (постанова Верховного Суду від 03.12.2024 у справі №909/321/24).

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, разом із іншим, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України), а також принципах господарського судочинства відповідно до ст. 2 ГПК України (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.11.2023 у справі №910/1269/23).

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин (ч. 3 ст. 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (постанова Верховного Суду від 29.04.2025 у справі №922/2249/24).

Слід зауважити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій.

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права. Такі висновки викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22.

Отже, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 ЦК України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України визначити конкретні обставини справи, які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності, з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20).

Наведені висновки узгоджуються з положеннями закону, які регулюють можливість зменшення розміру штрафних санкцій та є засобом недопущення їх використання ані як засобу для отримання необґрунтованих доходів, ані як способу уникнути відповідальності. У питанні про зменшення розміру неустойки, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, суд щоразу виходить із конкретних обставин.

Такий підхід є усталеним у судовій практиці Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22).

Укладаючи державний контракт (договір) про закупівлю №257/06-24-РМ від 11.06.2024, сторони погодили усі його істотні умови, у тому числі ціну, строк виконання, штрафні санкції. Відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за цим договором, погодився з передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань.

Як слушно відзначив суд першої інстанції, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, за власним комерційним розрахунком щодо наслідків вчинення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків у результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення таких дій чи утримання від їх вчинення.

Більше того, станом на момент укладення державного контракту воєнний стан на території України вже був уведений, що не є непередбачуваною обставиною для сторін, і відповідач повинен був усвідомлювати про особливий період, у якому функціонують воєнні органи державної влади та Збройні Сили України.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо ступеня виконання зобов`язання, адже повне виконання зобов`язання з поставки з порушенням строку є саме тим порушенням, за яке п. 8.2 договору передбачено нарахування пені. Ступінь виконання зобов`язання вже враховано у самій базі нарахування: пеню обчислено не від загальної ціни договору, а лише від вартості товару, поставленого з простроченням. При цьому з порушенням строку поставлено 17000 одиниць товару із 33000, тобто більше половини загального обсягу поставки.

Доводи про незначність прострочення також не свідчать про наявність підстав для зменшення пені у даному випадку. Пеня за своєю природою нараховується пропорційно тривалості прострочення, а тому її розмір у цьому випадку вже відповідає нетривалості порушення. Загальний розмір нарахованої пені (245700,00 грн) становить близько 1,4 % вартості несвоєчасно поставленого товару (17850000,00 грн) та близько 0,7% загальної ціни договору (34650000,00 грн), а тому не може вважатися надмірно великим у розумінні ч. 1 ст. 233 ГК України і не перетворює неустойку на джерело збагачення кредитора.

Статтею 17 Конституції України встановлено, що оборона України, захист її суверенітету територіальної цілісності і недоторканності, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, Збройних Сил України, справою всього народу.

Безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснює Міністерство оборони України, яке, відповідно до ст. 10 Закону України "Про оборону України", як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань. Міністерство оборони України, зокрема, бере участь у формуванні та реалізації державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, оборони і військового будівництва, підготовці проектів законодавчих та інших нормативних актів у сфері оборони, забезпечує їх виконання у Збройних Силах України, у встановленому порядку координує діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування щодо підготовки держави до оборони; забезпечує належний рівень боєздатності, укомплектованості, бойової та мобілізаційної готовності і підготовки Збройних Сил України.

Міністерство оборони України, згідно з п. 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671, є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує, зокрема, державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Міноборони є центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили та Держспецтрансслужба. Міноборони є уповноваженим органом у сфері державного гарантування якості, головним органом у сфері здійснення оборонних закупівель та державним замовником у сфері оборони.

Невиконання чи порушення строків виконання умов державного контракту впливає на ефективність обороноздатності держави в цілому та на репутацію Міністерства оборони України (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суд від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 07.12.2023 у справі № 910/10469/22).

Колегія суддів відзначає, що спірні відносини стосуються забезпечення обороноздатності країни у період дії особливого періоду. Забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами є одним з пріоритетних напрямів у забезпеченні оборони держави. Тоді як неналежне виконання своїх зобов`язань відповідачем, який вільно, діючи на власний ризик, усвідомлюючи і ту загальновідому обставину, яка не підлягає доведенню, про особливий період, в якому функціонують воєнні органи державної влади та Збройні Сили України, взяв на себе зобов`язання із визначеними в контракті умовами щодо здійснення поставки товару, має негативний вплив на обороноздатність країни та на репутацію Міністерства оборони України.

Для позивача використання результатів отриманого за контрактом не становить комерційний інтерес, а спрямоване на виконання покладених на нього повноважень, а саме: державної політики у сфері оборони держави та військового будівництва, керівництва Збройними Силами України, їх мобілізаційну і бойову готовність та підготовку до виконання покладених на них завдань, а порушення строків виконання умов державного контракту впливає на ефективність обороноздатності держави, що було враховано місцевим господарським судом під час вирішення питання стосовно наявності/відсутності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.

Не є достатніми для зменшення неустойки посилання скаржника на наявність у нього кредитних зобов`язань і кредиторської заборгованості перед постачальниками сировини, розмір фонду оплати праці, виконання інших державних оборонних контрактів та визнання його критично важливим для забезпечення потреб Збройних Сил України. Ці обставини характеризують загальний стан господарської діяльності відповідача, проте самі по собі не свідчать про винятковість випадку. Як і сама по собі обставина, що договірний розмір пені перевищує розмір, передбачений ч. 2 ст. 231 ГК України, не свідчить про його надмірність і не є самостійною підставою для зменшення неустойки. Скаржник не довів, що стягнення пені у заявленому розмірі об`єктивно унеможливить виконання ним інших оборонних замовлень чи виплату заробітної плати працівникам.

Колегія суддів відхиляє також доводи скаржника про неповне дослідження судом першої інстанції обставин, що вплинули на своєчасність виробництва та поставки товару (відключення електроенергії, повітряні тривоги, блокування державного кордону та черги на митне оформлення імпортної сировини). Загальновідомість самих по собі зазначених явищ не звільняє сторону від обов`язку довести причинно-наслідковий зв`язок між ними та порушенням строку поставки у конкретному зобов`язанні. Обставини, що мають характер форс-мажору, не мають заздалегідь встановленої сили і підлягають доведенню з урахуванням їхнього впливу на виконання конкретного зобов`язання.

Обставини, на які посилається скаржник, були передбачені сторонами під час укладення договору (п. 4.3.2) як можливі ризики, для урахування яких договором встановлено спеціальний порядок продовження строку поставки. При цьому доказів надання відповідачем позивачу мотивованого звернення щодо продовження строку поставки в порядку п. 4.3.2 договору матеріали справи не містять.

Також матеріали справи не містять доказів наявності обставин, які суттєво перешкоджали б ТОВ "ТАКТИК ПРО" виконати зобов`язання з поставки товару у визначений договором строк. Саме лише посилання скаржника на те, що неустойка не може перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для боржника, не свідчить про дійсну наявність у цьому випадку підстав для такого зменшення пені та про необґрунтованість висновків суду першої інстанції в цій частині.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновками та мотивами місцевого господарського суду в оскаржуваному рішенні щодо відмови у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини, які мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив законне й обґрунтоване рішення про задоволення позову у повному обсязі з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення, оскільки не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження, спростовуються встановленими у справі фактичними обставинами та нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищенаведеного, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених в апеляційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття апеляційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги ТОВ "ТАКТИК ПРО" від 22.07.2026 вих.№7 без задоволення, а рішення Господарського суду Чернівецької області від 29.06.2026 у справі №926/1131/26 без змін.

Розподіл судових витрат.

Оскільки суд апеляційної інстанції не змінює судового рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат у цьому випадку не здійснюється. У порядку приписів ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАКТИК ПРО" від 22.07.2026 вих.№7 (вх.№01-05/2446/26 від 23.07.2026 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 29.06.2026 у справі №926/1131/26 залишити без змін.

3. Матеріали справи №926/1131/26 повернути до Господарського суду Чернівецької області.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано у перший робочий день після виходу членів колегії суддів з відпустки – 02.11.2026.

Головуючий суддя (суддя-доповідач) Прядко О.В.

Суддя Рим Т.Я.

Суддя Манюк П.Т.