Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №907/585/26 — Західний апеляційний господарський суд

Суд: Західний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000), з них

Дата: 21 жовтня 2026 р.

Справа: №907/585/26

Суддя: Ржепецький Віктор Олександрович

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 907/585/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Іванчук С.В., Міліціанов Р.В.

за участю секретаря судового засідання - Псярук О.В.

представники сторін:

від скаржника - Юрін А. В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (вх. ЗАГС №01-05/3081/26 від 15.09.2026)

на рішення Господарського суду Закарпатської області (суддя Ремецькі О.Ф.) від 07.09.2026

у справі № 907/585/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м. Київ

до відповідача Відділ освіти, молоді, спорту та культури Свалявської міської ради Закарпатської області, м. Свалява

про стягнення 487 131, 38 грн

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Закарпатської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» з позовом до Відділу освіти, молоді, спорту та культури Свалявської міської ради Закарпатської області про стягнення суми 487 131, 38 грн, з яких основна заборгованість за договором постачання природного газу №06-9471/25-БО-Т від 30.04.2025 – 410 709,05 грн, 3% річних – 5 063,54 грн, інфляційні втрати – 20 059,54 грн, пеня – 51 299,25 грн посилаючись на порушення відповідачем умов договору постачання природного газу №06-9471/25-БО-Т від 30.04.2025 та положень ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір постачання природного газу №06-9471/25-БО-Т від 30.04.2025 (надалі – договір) зі строком дії з 01 травня по 31 жовтня 2025 року.

Позивачем було передано, а відповідачем прийнято природний газ обсягом 24,08484 тис. м3 на загальну суму 410 709,05 грн із ПДВ, про що підписано акт приймання-передачі природного газу за жовтень 2025 року б/н від 11.11.2025.

Відповідачем не було оплачено поставлений позивачем у жовтні 2025 року природний газ. Відтак, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений (переданий) останнім природний газ становить 410 709,05 грн та підтверджується первинними документами.

Оскільки покупець не провів оплату отриманого товару, позивач вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача суми 487 131, 38 грн, з яких з яких основна заборгованість за договором постачання природного газу №06-9471/25-БО-Т від 30.04.2025 – 410 709,05 грн, 3% річних – 5 063,54 грн, інфляційні втрати – 20 059,54 грн, пеня – 51 299,25 грн.

Господарський суд Закарпатської області рішенням від 07.09.2026 позов задовольнив частково. Стягнув з Відділу освіти, молоді, спорту та культури Свалявської міської ради Закарпатської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» суму 461 481,75 з яких: 410 709,05 грн - основного боргу, 25 649,62 грн - пені, 5 063,54 грн - трьох відсотків річних та 20 059,54 грн - інфляційних втрат, а також суму 5 845,58 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору, в іншій частині позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач довів факт постачання природного газу та порушення відповідачем строків оплати, що зумовлює обов`язок сплатити основну заборгованість, 3 % річних та інфляційні втрати. Перевіривши розрахунки позивача, суд визнав їх правильними, а заявлений розмір пені зменшив на 50 %, врахувавши незначний строк прострочення, повне погашення заборгованості, вжиття відповідачем заходів для виконання зобов`язання, відсутність доказів збитків позивача та необхідність дотримання принципів справедливості, добросовісності й розумності.

15.09.2026 до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.09.2026 у справі №907/585/26.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2026 сформовано колегію суддів у складі: Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Міліціанов Р.В., Іванчук С.В.

Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 21.09.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.09.2026 у справі № 907/585/26; призначив розгляд справи на 22.10.2026 об 11 год 00 хв у приміщенні Західного апеляційного господарського суду, зал судового засідання №4; встановив учасникам справи десятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження на подання відзиву на апеляційну скаргу і доказів надсилання копій відзиву учасникам справи; витребував матеріали справи.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.09.2026 у справі № 907/585/26 у частині відмови у стягненні 25 649,63 грн пені за несвоєчасне виконання умов договору постачання природного газу № 06-9471/25-БО-Т від 30.04.2025 та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог. Також просить стягнути з Відділу освіти, молоді, спорту та культури Свалявської міської ради Закарпатської області 3 993,60 грн судового збору.

Покликається на такі обставини: суд першої інстанції безпідставно зменшив розмір пені на 50 %, не врахувавши умов договору та обов`язковості його виконання; матеріали справи не містять доказів повного розрахунку відповідача за отриманий природний газ і підтвердження його майнового стану; суд не врахував майнові інтереси позивача та покладені на нього спеціальні обов`язки щодо забезпечення загальносуспільних інтересів на ринку природного газу; місцевий господарський суд не дослідив вплив порушення відповідачем порядку розрахунків на майновий стан позивача та стабільне функціонування ринку природного газу.

Відповідно до ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Відповідач зазначеним процесуальним правом не скористався.

Інших клопотань, заяв в порядку ст. 207 ГПК України сторонами подано не було.

22.10.2026 у судовому засіданні взяв участь представник апелянта, який підтримав доводи, висловлені в апеляційній скарзі.

Відповідач у справі участь своїх представників у судовому засіданні не забезпечив, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Отже, з урахуванням конкретної ситуації у справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду (див. постанову Верховного Суду від 15 липня 2024 року в справі № 447/852/23).

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (пункт 86 рішення ЄСПЛ у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 липня 2026 року в справі №757/52615/21-ц (провадження № 14-64цс25) викладено висновок, відповідно до якого судове рішення підлягає скасуванню тільки у випадку, коли сукупність обставин свідчить про те, що проведення судом апеляційної інстанції судового засідання за відсутності учасника справи фактично позбавило його можливості ефективно представити свою позицію, такі порушення норм процесуального права унеможливлюють встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Беручи до уваги положення ст. 270 ГПК України, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності відповідача, який не з`явився в судове засідання.

Апеляційну скаргу розглянуто в межах процесуальних строків, визначених ст. 273 ГПК України.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, на офіційному веб-сайті позивача оприлюднено договір постачання природного газу для бюджетних установ/організацій відповідно до Бюджетного кодексу України, закладів охорони здоров`я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо), закладів охорони здоров`я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства content/uploads/2025/04/b_o.pdf).

29.04.2025 відповідачем було направлено на адресу позивача заяву приєднання до договору постачання природного газу №187/01-22 від 29.04.2025 з 01.05.2025 щодо отримання у період з 01 травня по 31 жовтня 2025 року природного газу в обсязі (об`ємі/кількості) 21,9 тис. м3.

30.04.2025 позивачем у відповідь на вищевказану заяву було направлено на адресу відповідача згоду на приєднання до договору постачання природного газу №125/3/1/1-13291 від 30.04.2025.

Відтак, між позивачем та відповідачем було укладено договір постачання природного газу №06-9471/25-БО-Т від 30.04.2025 (далі – договір) зі строком дії з 01 травня по 31 жовтня 2025 року.

Відповідно до п. п. 1.5. – 1.7. договору цей договір є договором приєднання відповідно до статті 634 Цивільного кодексу України та може бути укладений лише шляхом приєднання споживача до всіх його умов в цілому.

Згідно з п. 1.1. договору постачальник зобов`язується поставити споживачеві, який є бюджетною установою/організацією відповідно до Бюджетного кодексу України, закладом охорони здоров`я державної власності (казенні підприємства та/ або державні установи тощо), закладом охорони здоров`я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), природний газ за ДК 021:2015 код 09120000-6 «Газове паливо» (природний газ) (далі також – газ), а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

Пунктом 3.5 договору визначено, що приймання – передача газу переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу за формою згідно з додатком №3 до договору, що є невід`ємною частиною цього договору.

У підпунктах 3.5.1., 3.5.2. п. 3.5. договору вказано, що споживач зобов`язується надати постачальнику не пізніше 5-го (п`ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акта надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між оператором(ами) ГРМ та/або оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку Споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ

На підставі отриманих від споживача даних та/або даних щодо остаточної алокації відборів споживача на інформаційній платформі оператора ГТС постачальник готує, з використанням КЕП/УЕП, електронної печатки (за наявності) та сервісу електронного документообігу за посиланням https://vchasno.ua, та направляє споживачу підписаний уповноваженим представником постачальника акт приймання – передачі природного газу за відповідний розрахунковий період (далі також – акт) для його підписання споживачем.

Відповідно до п. 5.1. договору споживач здійснює розрахунок за фактично переданий природний газ грошовими коштами на рахунок постачальника, зазначений у розділі 14 цього договору, відповідно до акта приймання-передачі природного газу, оформленого з боку постачальника та надісланого споживачу у порядку, визначеному підпунктом 3.5.2 пункту 3.5 договору, - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання (передача) природного газу.

У разі відсутності акта/актів приймання-передачі природного газу, фактична вартість переданого споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору.

Згідно з підп. 4 п. 6.2. договору споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені пунктом 5.1. цього договору.

Пунктом 13.1. договору встановлено, що цей договір набирає чинності з дати, зазначеної в письмовій згоді на приєднання до договору постачання природного газу постачальника, надісланої споживачу відповідно до пункту 1.7 договору, та діє до дати, зазначеної у цій згоді на приєднання до договору постачання природного газу включно, а в частині розрахунків – до повного їх виконання. Припинення договору можливе за взаємною згодою сторін в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Відповідно до п. 7.2. договору у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 договору та/або строків оплати компенсації згідно з пунктом 8.4 договору, споживач зобов`язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні втрати та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Позивачем було передано, а відповідачем прийнято природний газ обсягом 24,08484 тис. м3 на загальну суму 410 709,05 грн із ПДВ, про що підписано акт приймання-передачі природного газу за жовтень 2025 року б/н від 11.11.2025. Відповідачем не було оплачено поставлений позивачем у жовтні 2025 року природний газ.

Оскільки покупець не провів оплату отриманого товару, позивач вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача суми 487 131, 38 грн, з яких з яких основна заборгованість за договором постачання природного газу №06-9471/25-БО-Т від 30.04.2025 – 410 709,05 грн, 3% річних – 5 063,54 грн, інфляційні втрати – 20 059,54 грн, пеня – 51 299,25 грн.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Суд першої інстанції встановив, що відповідач порушив умови укладеного з позивачем договору, допустивши часткове невиконання зобов`язання зі здійснення платежу за жовтень 2025 року.

За встановленими у цій справі обставинами загальний розмір зобов`язання відповідача за договором становить 410 709,05 грн за жовтень місяць 2025.

Згідно із статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина перша статті 550 ЦК України).

За умовами укладеного між сторонами договору передбачено, що у разі порушення строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 договору та/або строків оплати компенсації згідно з пунктом 8.4 договору споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3 % річних, інфляційні втрати та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (пункт 7.2 договору).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок заявленої суми пені, суд першої інстанції визнав його правильним. Між тим, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленої позивачем суми пені.

Так, за висновком місцевого господарського суду враховуючи інтереси обох сторін, відсутність доказів понесення позивачем збитків та інших для нього наслідків порушення зобов`язання відповідачем, незначний строк прострочення та вжиття відповідачем залежних від нього заходів для виконання умов договору, а також необхідність дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, наявні підстави для зменшення заявленого до стягнення розміру пені на 50 %.

Перевіряючи наведені висновки, суд апеляційної інстанції в першу чергу враховує, що останні ґрунтуються не тільки на обставинах, пов`язаних із матеріальним станом сторін та обставинах розміру сплати відповідачем заборгованості але і на загальних засадах цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та принципів застосування цивільно-правової відповідальності, які склалися у судовій практиці.

Відтак, законність рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині оцінюється колегією суддів, виходячи із сукупності застосованих критеріїв та наявності підстав для їх врахування.

Крім того, суд апеляційної інстанції також враховує, що зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення такої дії (подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема у постановах: від 05.09.2023 у справі №907/583/22, від 28.11.2023 у справі №916/1504/22, від 03.12.2024 у справі №904/872/24, від 03.12.2024 у справі №909/321/24).

При цьому застосоване у статті 551 ЦК України словосполучення «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №910/15705/21, від 01.02.2023 у справі №914/3203/21, від 22.05.2024 у справі №911/95/20, від 18.12.2024 у справі №921/320/24).

У контексті цих доводів суд враховує, що в постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

Законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Крім цього, в аспекті порушеного у справі №911/2269/22 питання щодо відступу від висновків Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 551 ЦК України у подібних правовідносинах - у питанні зменшення судом заявленої до стягнення суми пені на 99%, Верховний Суд у постанові від 19.01.2024 зазначив:

«7.42. Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30).

А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду».

У своїй оцінці суті наведених правовідносин суд апеляційної інстанції виходить з такого.

В частині третій статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 наголосила на тому, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі (пункт 8.22).

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків (пункт 8.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

Водночас для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (пункт 8.24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

Висновки про те, що застосування таких заходів відповідальності як стягнення неустойки має на меті забезпечити компенсаційний, а не каральний характер, містяться також у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19 та від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо (постанова Верховного Суду від 03.12.2024 у справі №909/321/24).

У вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Господарський суд об`єктивно оцінює, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) (постанова Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14).

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначив, що у питаннях визначення підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватися й оцінюватися судом у порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Отже, висновки Верховного Суду щодо застосування статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України є усталеними та загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) залежно від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.

Суд першої інстанції, зменшуючи розмір пені, правильно оцінив наведені вище умови та критерії, визначаючи наявність підстав для зменшення неустойки. При цьому, судом було правильно враховано загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність).

Колегія суддів погоджується з тим, що про винятковість випадку в цій справі свідчать обставини статусу відповідача як бюджетної установи, ступінь виконання зобов`язання в цілому (наявність заборгованості тільки за останній місяць). Судом також правильно враховано обставини відсутності завдання простроченням виконання зобов`язання значних збитків позивачу та застосовано ступінь зменшення розміру пені (50%), який відповідає наведеним вище засадам. Розмір пені, присуджений судом першої інстанції дозволяє як виконати компенсаторне завдання неустойки, забезпечивши відшкодування можливих збитків кредитора так і одночасно уникнути завдання невиправданих збитків боржнику.

Суд апеляційної інстанції, здійснюючи такий висновок, враховує наведену в постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 правову позицію Верховного Суду, який виснував про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру (на 90%, 70% чи 50% тощо), до якого суд має право її зменшити.

Водночас суд першої інстанції, припустився помилки, пославшись на обставини, які не були предметом судового розгляду, зокрема, обставини матеріального стану відповідача та факт повної сплати заборгованості.

Однак, як було зазначено вище, виходячи із аналізу мотивів, з яких виходив місцевий господарський суд, у їх сукупності, колегія суддів не вважає, що помилкове посилання в мотивувальній частині рішення суду на зазначені обставини призвело до незаконного по суті висновку про наявність підстав для зменшення пені і справедливого його розміру.

Водночас ці обставини, виходячи із положень ч. 1 ст. 277 ГПК України, мають бути виключені із мотивів, якими керувався суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в оскаржуваній частині, у спосіб, передбачений п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України, шляхом зміни судом апеляційної інстанції мотиваційної частини судового рішення.

При цьому, як витікає з наведених вище міркувань, враховуючи, що виключення помилково зазначених судом першої інстанції обставин не впливає на законність судового рішення по суті, підстав для скасування судового рішення в оскаржуваній частині, колегія суддів не вбачає.

Скаржник за текстом апеляційної скарги жодним чином не доводить, що з урахуванням вищенаведеного, виходячи із застосованих судом першої інстанції критеріїв та засад, визначена ним сума пені не узгоджується з компенсаційним характером неустойки, головною метою якої, як зазначалось, є саме стимулювання боржника до належного виконання основного зобов`язання, а не збагаченню кредитора за рахунок боржника.

Також наведеним в апеляційній скарзі обґрунтуванням не спростовано висновок про те, що за встановлених у цій справі обставин визначений внаслідок зменшення розмір пені є справедливим, доцільним, обґрунтованим, таким, що цілком відповідає принципу верховенства права, а також проявом дотримання балансу між інтересами кредитора та боржника.

Суд звертає увагу на те, що зменшення розміру неустойки підпадає під регулювання норм частини третьої статті 551 ЦК України, яка передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, тобто вказана норма передбачає умови як підстави для зменшення пені і не визначає вимог щодо обов`язкової їх наявності у поєднанні, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них безвідносно до майнового стану сторін. (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2026 року у cправі № 914/3681/23(914/3795/25)).

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що в цій справі суд першої інстанції, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України, дійшов обґрунтованих висновків про можливість зменшення розміру пені, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 ЦК України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, а також дотримавшись принципу розумного балансу між інтересами сторін, що запобігатиме настанню негативних наслідків для них.

Відповідно, доводи апеляційної скарги про наявність підстав для скасування судового рішення в частині зменшення заявленого до стягнення з відповідача розміру пені не підтвердилися.

З урахуванням цього, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, водночас оскаржуване судове рішення підлягає зміні, шляхом викладення його мотивувальної частини щодо висновків про сукупність підстав для зменшення розміру пені, в редакції цієї постанови.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010 року №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання насамперед національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Згідно з ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез?ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені, однак помилково врахував обставини, які не були предметом судового розгляду, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне змінити рішення в оскаржуваній частині, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, без зміни висновку по суті спору.

Судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного, судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст.129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 07.09.2026 у справі №907/585/26 змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

3. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

4. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено і підписано 02.11.2026.

Головуючий суддя В.О. Ржепецький

Судді С.В. Іванчук

Р.В. Міліціанов

Оригінал: reyestr.court.gov.ua