Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №167/1302/25 — Рожищенський районний суд Волинської області

Справа № 167/1302/25

Номер провадження 3/167/11/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2026 року м. Рожище

Суддя Рожищенського районного суду Волинської області Шептицька Н.В., розглянувши справу за матеріалами, що надійшли з ВПД № 1 (м. Рожище) ЛРУП ГУНП у Волинській області, про притягнення до відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП),

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 05.11.2025 року о 20 год 40 хв в с.Оленівка по вул.Урожайна керував мотоциклом марки «Дельта», б/н, з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю з ротової порожнини, нестійка хода. Від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки за допомогою алкотесту «Drager 6810» та в медичному закладі відмовився, чим порушив пункт 2.5. ПДР України.

Своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився.

Судом неодноразово було направлено судову повістку за адресою місця проживання ОСОБА_1 , зазначеною у протоколі, однак рекомендовані поштові відправлення повернулися до суду з відміткою уповноваженої особи «Укрпошти»: «Повертається. Адресат відсутній за вказаною адресою» (ас 14, 16, 19, 25, 32, 33,37, 44, 50, 51, 57).

Враховуючи вказані обставини, суд повідомив ОСОБА_1 про день, час і місце розгляду справи шляхом розміщення судового оголошення на офіційному сайті «Судова влада України» (ас 46, 48, 56).

Водночас інформація щодо всіх судових справ є у вільному доступі на офіційному веб-порталі «Судова влада України».

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Так, у рішенні від 07.07.1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» ЄСПЛ зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Зважаючи на викладене, байдужа поведінка учасника справи, що виявляється зокрема у не отриманні повідомлень суду, не повинна схвалюватися судовою практикою. Навпаки, судова практика повинна стимулювати учасників справи використовувати прогресивні форми роботи (правова позиція ВС рішення № 560/5541/20 від 17.11.2022).

Будучи обізнаним про складання щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 не вжив заходів для явки до суду, не подав письмових заперечень проти протоколу, заяви про відкладення слухання справи чи проведення судового засідання у режимі відеоконференції.

Враховуючи вищенаведене, суддя ухвалив: розгляд справи проводити у відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, оскільки його особиста присутність при розгляді справи не є обов`язковою, згідно ч.2 ст.268 КУпАП.

Дослідивши протокол про адміністративне правопорушення та долучені до нього матеріали, суддя доходить висновку, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, виходячи з такого.

Відповідно до диспозиції ч.1 ст.130 КУпАП адміністративним правопорушенням є керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Пунктом 2.5. Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ від 10 жовтня 2001 року №1306 (з наступними змінами і доповненнями) визначено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, доведена дослідженими в ході судового розгляду: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 504576 від 05.11.2025 року (ас 4); направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 05.11.2025 року (ас 5); актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів (ас 6); копією постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6092819 від 05.11.2025 року (ас 7); копією постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6093052 від 05.11.2025 року (ас 8); довідкою начальника ВПД № 1 (м. Рожище) Луцького РУП ГУНП у Волинській області від 10.11.2025 року (ас 9); відеозаписом на диску, долученого до адміністративного матеріалу щодо ОСОБА_1 (ас 10).

Проаналізувавши зазначені документи, суддя доходить переконання, що вони є доказами в розумінні ст. 251 КУпАП, які відповідають критеріям належності і допустимості. У своїй сукупності дані докази є достатніми. Доказів, які б спростовували наведені в протоколі обставини або породжували обґрунтовані сумніви у достовірності цих обставин, суду не надано.

Таким чином, всебічно, повно та об`єктивно дослідивши всі обставини справи, суддя вважає доведеним факт порушення ОСОБА_1 , як учасником дорожнього руху, Правил дорожнього руху, а саме пункту 2.5.: відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.

Обставин, що пом`якшують/обтяжують відповідальність ОСОБА_1 за адміністративне правопорушення, суддя не вбачає.

Обираючи вид адміністративного стягнення, суддя враховує характер вчиненого правопорушення, відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, ступінь вини, відсутність обставин, що пом`якшують та/або обтяжують відповідальність, тому вважає за доцільне застосувати безальтернативне, згідно санкції ч.1 ст.130 КУпАП, адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами, а також стягнути судовий збір, згідно п.5 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір».

Даний вид адміністративного стягнення буде необхідним і достатнім для попередження особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, в скоєнні нових адміністративних правопорушень.

Також суддя зазначає наступне.

Відповідно до довідки начальника ВПД № 1 (м. Рожище) Луцького РУП ГУНП у Волинській області від 10.11.2025 року, згідно бази даних ІКС ІПНПУ посвідчення водія ОСОБА_1 не видавалось (ас 9).

Вирішуючи питання щодо можливості застосування до ОСОБА_1 додаткового стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом, зважаючи на те, що посвідчення водія йому не видавалося, суддя виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди України при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ справи про адміністративні правопорушення є кримінальними для цілей застосування Конвенції (див. рішення у справах «Езтюрк проти Німеччини» (Ozturk v. Germany) від 21 лютого 1984 року, пп. 52-54, Series A № 73; «Лауко проти Словаччини» (Lauko v. Slovakia) від 2 вересня 1998 року, пп. 56-59; ухвалу щодо прийнятності у справі «Рибка проти України» (Rybka v. Ukraine), заява № 10544/03, від 17 листопада 2009 року) і, зокрема, той факт, що стягнення, застосоване до заявниці судом - штраф було згодом замінено на зауваження, не може позбавити правопорушення, про яке йдеться, притаманного йому кримінального характеру (справа «Лучанінова проти України»).

Частина 1 ст.9 Конституції України встановлює, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. А одним із таких міжнародних договорів, з огляду на Закон України ''Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів 2, 4, 7 та 11 до Конвенції'' є вищевказана Конвенція.

Відповідно до ч.1 ст.8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.

У ст.2 КУпАП зазначено, що законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України.

Відповідно до ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

У п.28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №14 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від № 18 від 19.12.2008) «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зазначено, що суди не вправі застосовувати до особи позбавлення права керування транспортним засобом і тоді, коли винна особа вже позбавлена такого права або взагалі його не мала.

Водночас, відповідно до правових висновків Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду викладених в постанові від 04 вересня 2023 року у справі №702/301/20, суд вказав про можливість призначення судом додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення кримінального правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.

Вирішуючи, яку ж із зазначених протилежних позицій Верховного Суду застосувати у цій справі суд керується постановою Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі №755/10947/17, де суд зазначає, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Отже, суддя застосовує правову позицію Верховного Суду, яка висловлена пізніше, та доходить висновку про можливість застосування до ОСОБА_1 додаткового стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом, незважаючи на те, що посвідчення водія йому не видавалося.

Крім того, варто підкреслити, що аналіз положень Кодексу України про адміністративні правопорушення свідчить: покарання у формі позбавлення права керування транспортними засобами не зводиться лише до фізичного вилучення водійського посвідчення. Його суть полягає у встановленні тимчасової заборони на керування транспортом, що має самостійне значення як вид юридичної відповідальності.

Таке обмеження має відповідати загальній меті покарання - запобіганню повторному вчиненню правопорушень. Адже особа, незалежно від наявності в неї посвідчення водія, яка порушує правила безпеки дорожнього руху чи експлуатації транспортних засобів, створює реальну загрозу життю та здоров`ю інших учасників дорожнього руху. У зв`язку з цим застосування заборони на керування транспортними засобами в окремих випадках є необхідним для недопущення майбутніх порушень, що можуть мати тяжкі наслідки, а також для формування належного ставлення до правопорядку як у порушника, так і в суспільстві загалом.

На думку судді таке додаткове стягнення буде необхідним і достатнім для виховання правопорушника в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Відповідно до ст.40-1 КУпАП, судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення, сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.

Згідно п.5 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, встановлюється ставка судового збору в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому з ОСОБА_1 необхідно стягнути 665,60 грн судового збору.

Керуючись ст.ст. 23, 27, 30, 40-1, ч.1 ст.130, ст.ст. 283, 284 КУпАП, суддя

п о с т а н о в и в:

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що відповідно до вимог ст.ст. 307, 308 КУпАП, штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених ст. 300-1 КУпАП, а в разі оскарження такої постанови не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

У разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується:

- подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу;

- витрати на облік зазначених правопорушень.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок судового збору.

Судовий збір має бути сплачений на рахунок: отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106; призначення платежу: судовий збір.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення шляхом подання апеляційної скарги до Волинського апеляційного суду.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі неподання апеляційної скарги постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя Рожищенського районного суду

Волинської області Шептицька Н.В.