Рішення від 02 листопада 2026 р. у справі №521/13260/26 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

Справа № 521/13260/26

Провадження № 2/521/8750/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді – Леонова О.С.,

за участю секретаря судового засідання – Должненко В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про припинення обтяження нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача

У липні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Хаджибейського ВДВС у місті Одесі, у якому просить припинити обтяження (арешт нерухомого майна), реєстраційний номер обтяження: 7796137, дата реєстрації 26.08.2008 року 11:18:15 реєстратором: Одеська філія ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, підстава обтяження: постанова про арешт боржника та оголошення заборони на його відчуження, АН № 306828 від 17.07.2008 року, винесена Першим відділом ДВС Малиновського РУЮ у м. Одесі; тип майна: все нерухоме майно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка є одноосібним власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на 1/2 частки вказаної квартири належить їй на підставі свідоцтва про право власності на житло від 01.02.2000 року, а іншу 1/2 частки, яка належала її сину – ОСОБА_2 , позивачка набула 28.04.2001 року на підставі договору дарування (зареєстрованого в реєстрі за № 1-1129). ІНФОРМАЦІЯ_1 її син ОСОБА_2 помер. У квітні 2026 року під час спроби зареєструвати право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, позивачка дізналася про наявність арешту на все майно, накладеного у 2008 році. Позивачка наголошує, що на момент винесення постанови про арешт майна (17.07.2008 року) та відкриття виконавчого провадження (11.11.2010 року), її син ОСОБА_2 вже не був власником жодної частки квартири, оскільки подарував її позивачці ще у 2001 році. Вона не є правонаступником майна після смерті сина (спадщину не відкривала, оскільки вже була власницею всієї квартири). Наявність безпідставного арешту порушує її конституційні права як власника вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, що стало підставою для звернення до суду в порядку ст. 391 ЦК України.

Стислий виклад заперечень відповідача

14 серпня 2026 року від представника відповідача ОСОБА_3 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач зазначає, що в Першому Малиновському ВДВС перебувало виконавче провадження № 22512576 з примусового виконання виконавчого листа № 1-750, виданого 30.08.2010 року Суворовським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_2 боргу у розмірі 7091,36 грн. Провадження відкрито 11.11.2010 року, однак 24.11.2011 року виконавчий документ було повернуто стягувачу у зв`язку з неможливістю встановити особу боржника. Відповідач наголошує, що завершення виконавчого провадження шляхом повернення документа стягувачу не означає виконання рішення суду чи погашення заборгованості. Крім того, відповідач вважає, що оскільки позивачка посилається на смерть сина, до неї як до спадкоємця, згідно зі ст. 1218 ЦК України, могли перейти не лише права, а й обов`язки спадкодавця (невиконане судове рішення). Зняття арешту за наявності непогашеного боргу порушить баланс інтересів та права стягувача, якого, на думку відповідача, необхідно було залучити до участі у справі як третю особу.

Відповідь позивача на відзив

17 вересня 2026 року від позивачки надійшли заперечення на відзив (відповідь на відзив), у яких вона додатково роз`яснила, що право власності на частку сина набула виключно на підставі договору дарування від 28.04.2001 року, тобто за 7 років до накладення арешту та за 10 років до смерті сина. Спадкування після сина не здійснювалось. Таким чином, на момент накладення арешту та відкриття виконавчого провадження боржник ОСОБА_2 не мав жодних майнових прав на зазначену квартиру, а тому арешт на неї накладено помилково.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі

03 серпня 2026 року ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси відкрито провадження у справі; постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

03 вересня 2026 року позивачка ОСОБА_1 надала суду клопотання про витребування доказів, а саме матеріалів судової справи № 1-750 від 30.08.2010 року щодо ОСОБА_2 , а також подала письмову заяву, в якій просила розглянути вказане клопотання та справу за її відсутності.

21 вересня 2026 року ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси клопотання позивача задоволено, витребувано з архіву Пересипського районного суду міста Одеси належним чином засвідчені копії матеріалів справи № 1-750 від 30.08.2010 року.

06 жовтня 2026 року на виконання ухвали суду від Пересипського районного суду міста Одеси до Хаджибейського районного суду міста Одеси надійшли витребувані матеріали кримінальної справи № 1-750/10 відносно ОСОБА_2 у 2-х томах.

У судове засідання, призначене на 03 листопада 2026 року, позивачка ОСОБА_1 не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, надала суду заяву про розгляд справи без її участі. Представник відповідача Хаджибейського ВДВС у місті Одесі у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, позицію органу державної виконавчої служби виклав у поданому до суду письмовому відзиві.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Судом встановлено, що на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 01 лютого 2000 року, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності (по 1/2 частки кожному) належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане право було зареєстровано в ОМБТІ та РОН 24 лютого 2000 року в реєстровій книзі № 337 пр. за реєстровим № 148.

28 квітня 2001 року між ОСОБА_2 (Дарувальник) та ОСОБА_1 (Обдаровувана) було укладено Договір дарування, посвідчений державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори Різою Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1-1129. Відповідно до умов вказаного Договору, ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_1 прийняла в дар 1/2 частку вказаної квартири.

Таким чином, з 28 квітня 2001 року позивачка ОСОБА_1 стала одноосібним власником цілої квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, 26 серпня 2008 року реєстратором Одеської філії ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України внесено запис № 7796137 про обтяження: арешт нерухомого майна. Підставою для обтяження слугувала постанова Першого відділу ДВС Малиновського РУЮ у м. Одесі про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АН № 306828 від 17.07.2008 року. Тип майна: все нерухоме майно.

З матеріалів витребуваної судом кримінальної справи № 1-750/10 встановлено, що вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 03.08.2010 року ОСОБА_2 було засуджено за ч. 2 ст. 309 КК України та постановлено стягнути з нього судові витрати (що стало підставою для видачі виконавчого листа та відкриття 11.11.2010 року виконавчого провадження № 22512576).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 26.09.2011 року.

У квітні 2026 року позивачка звернулася до державного реєстратора з метою реєстрації свого права власності в сучасному Державному реєстрі речових прав, під час чого було виявлено наявність вказаного арешту. Листом Хаджибейського ВДВС у м. Одесі від 09.04.2026 року № 74266 позивачці роз`яснено, що відділ не має повноважень зняти арешт у зв`язку із завершенням виконавчого провадження та рекомендовано звернутися до суду в порядку ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Зміст спірних правовідносин полягає у наявності перешкод для позивачки у розпорядженні належним їй на праві власності нерухомим майном через накладений органами ДВС арешт на майно боржника (її сина), який на момент накладення такого арешту вже не був власником цього майна.

Докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення

Суд приймає до уваги всі надані позивачкою письмові докази, оскільки вони є належними, допустимими, достовірними та у своїй сукупності достатніми для встановлення обставин справи. Письмові докази, надані відповідачем (копія довіреності, виписка з ЄДР), підтверджують повноваження представника та статус органу ДВС, проте не спростовують доводів позивача щодо суті спору. Відхилених судом доказів немає.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно зі ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Статтею 321 ЦК України закріплено принцип непорушності права власності, передбачено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Суд застосовує вказані норми, оскільки встановлено, що позивачка є законним власником майна. Арешт, накладений на майно іншої особи (боржника), фактично обмежує правомочності позивачки щодо розпорядження її власним майном, що є прямим порушенням гарантованого ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України права.

Чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси

Судом встановлено, що права позивачки, за захистом яких вона звернулася до суду, є порушеними. Порушення полягає в тому, що в державних реєстрах наявний запис про арешт всього майна боржника ОСОБА_2 . Оскільки до 2001 року боржник був співвласником квартири позивачки, система автоматично переносить цей арешт (обтяження) на дану квартиру як на "невизначене майно", що позбавляє позивачку права вільно розпоряджатися своєю власністю, відчужувати її тощо. Порушення виникло внаслідок дій органів державної виконавчої служби (правонаступником яких є відповідач), які у 2008 році наклали загальний арешт на все майно боржника без належної перевірки майнового стану останнього, та на даний час позбавлені законодавчих механізмів зняти цей арешт у позасудовому порядку через знищення матеріалів виконавчого провадження за спливом строків зберігання.

Суд вважає доводи позивачки повністю обґрунтованими. Матеріалами справи, а саме копією Договору дарування від 28.04.2001 року, достеменно підтверджено, що ОСОБА_2 перестав бути власником будь-якої частки у спірній квартирі ще у квітні 2001 року. Арешт на його майно було накладено постановою державного виконавця від 17.07.2008 року. Тобто, на момент винесення постанови про арешт, ОСОБА_2 не мав жодних прав на вказану квартиру протягом понад семи років. Відповідно, арешт майна боржника не міг і не повинен був поширюватися на майно, яке на праві власності вже належало іншій особі (позивачці).

Суд відхиляє аргумент відповідача про те, що виконавче провадження було завершене без фактичного виконання рішення суду (погашення заборгованості боржником), а тому підстав для зняття арешту немає. Суд наголошує, що предметом цього спору є не скасування постанови державного виконавця про накладення арешту як такої чи встановлення факту виконання рішення суду боржником, а звільнення з-під арешту конкретного майна, яке не належало боржнику на момент його накладення. Наявність чи відсутність непогашеного боргу ОСОБА_2 не є підставою для звернення стягнення чи збереження арешту на майно, яке належить ОСОБА_1 .

Суд також відхиляє доводи відповідача про необхідність залучення до участі у справі стягувача у виконавчому провадженні. З витребуваних матеріалів кримінальної справи № 1-750/10 вбачається, що боржник притягувався до кримінальної відповідальності, а стягнення стосувалося судових витрат на користь держави (в особі відповідних експертних установ/державного бюджету). Оскільки спірне нерухоме майно вибуло з власності боржника за багато років до виникнення самого боргу і накладення арешту, зняття обтяження з майна позивачки жодним чином не впливає на права та інтереси стягувача у вказаному кримінальному провадженні, адже це майно апріорі не могло бути джерелом погашення боргу засудженого.

Норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування

Суд не застосовує положення статті 1218 ЦК України, на яку у своєму відзиві посилався представник відповідача. Відповідач зазначав, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві, а тому позивачка як спадкоємиця перейняла борги свого сина. Суд відхиляє дане посилання та не застосовує вказану норму права з таких мотивів. Як встановлено під час розгляду справи, позивачка набула право власності на частку сина не в порядку спадкування після його смерті (яка настала у 2011 році), а на підставі Договору дарування, укладеного ще за його життя — у 2001 році. Згідно з ч. 1 ст. 717 ЦК України (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин - ст. 243 ЦК УРСР), за договором дарування право власності переходить у момент укладення договору. Спірна квартира не входила до складу спадщини після смерті ОСОБА_2 , оскільки на день відкриття спадщини не належала йому. Позивачка звернулася до суду як титульний законний власник майна за захистом свого абсолютного речового права власності, а не як правонаступник чи спадкоємець боржника у виконавчому провадженні. Отже, посилання відповідача на норми спадкового права є безпідставними та не стосуються предмета доказування у цій справі.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про припинення обтяження є законними, доведеними та такими, що підлягають повному задоволенню, оскільки це є єдиним ефективним способом захисту та відновлення порушеного права власності позивачки.

Керуючись статтями 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 279, 354 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

1.Позовну заяву ОСОБА_1 до Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про припинення обтяження нерухомого майна – задовольнити повністю.

2.Припинити обтяження у виді арешту нерухомого майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер обтяження: 7796137, дата реєстрації: 26.08.2008 року 11:18:15, реєстратор: Одеська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України), накладеного на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АН № 306828 від 17.07.2008 року, винесеної Першим відділом державної виконавчої служби Малиновського районного управління юстиції м. Одеси; тип майна: невизначене майно, все нерухоме майно.

3.Судові витрати зі сплати судового збору, від сплати якого позивачка була звільнена при поданні позову на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (як особа з інвалідністю II групи), віднести за рахунок держави.

4.Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5.Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП): НОМЕР_2 .

Відповідач: Хаджибейський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, місцезнаходження: 65036, Одеська область, м. Одеса, вул. Старицького, буд. 10-А; ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ: 41405463.

Повний текст судового рішення складено 03 листопада 2026 року.

Суддя О.С. Леонов

03.11.26