Рішення від 02 листопада 2026 р. у справі №501/1341/25 — Чорноморський міський суд Одеської області

Дата документу 03.11.2026

Справа № 501/1341/25

2/501/866/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року Чорноморський міський суд Одеської області у складі головуючого судді Петрюченко М.І.,

за участю секретаря судового засідання Тейбаш Н.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Чорноморську Одеської області цивільну справу за

позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС»

до

відповідачів:

1 ОСОБА_1 ,

2 ОСОБА_2

предмет та підстави заяви: про стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних від прострочення виконання грошового зобов`язання,

учасники справи не з`явились

ухвалив рішення про наступне та

В С Т А Н О В И В:

І. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС» (далі позивач) 31.03.2025 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (далі відповідачі) про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, в якому просить суд стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача інфляційні втрати та 3% річних в загальному розмірі 537 309,93 грн., а також вирішити питання про судові витрати у справі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказав, що 26.11.20207 між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_4 укладено Кредитний договір №11257420000, відповідно до умов якого Банк надав позичальнику кредит у сумі 66000 доларів США, а позичальник зобов`язався своєчасно повернути отримані кредитні кошти не пізніше 26.11.2028 та сплатити відсотки за користування кредитом.

26.11.2007 між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки №160300, відповідно до якого поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати за невиконання позичальником усіх його зобов`язань за кредитним договором №11257420000.

08.12.2011 між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта банк» укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, згідно з умовами якого право вимоги до позичальника за зобов`язаннями передбаченими кредитним договором №11257420000 від 26.11.2007 перейшло до ПАТ «Дельта банк».

10.06.2013 рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області по справі №662/827/13-ц позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» задоволено та стягнуто з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором у розмірі 813 690,35 грн. та судові витрати у справі.

07.06.2019 ПАТ «Дельта банк» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» відповідно до результатів відкритих торгів (аукціон) уклали Договір про відступлення права вимоги №1496/К, згідно з умовами якого право вимоги до позичальника за зобов`язаннями передбаченими кредитним договором №11257420000 від 26.11.2007 перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс».

Ухвалою Новотроїцького районного суду Херсонської області від 29.11.2021 замінено сторону стягувача - ПАТ «Дельта Банк» у цивільній справі №662/827/13-ц на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (код ЄДРПОУ 38004195).

Позивач стверджує у позові, що зважаючи на невиконання позичальником рішення суду в добровільному порядку, у відповідності до вимог ст.625 ЦК України наявні підстави для стягнення з нього на користь позивача нарахованих останнім сум 3% річних та інфляційних втрат.

У встановлений ухвалою строк відповідачі не подали відзив на позов, в судове засідання не з`явилися, були належним чином сповіщені про день і час судового розгляду справи.

ІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу від 31.03.2025 цивільну справу розподілено судді Смирнову В.В. (а.с.26).

Ухвалою судді від 21.04.2025 відкрито провадження у справі (а.с.29-30).

У звязку із звільненням судді ОСОБА_5 у відставку, розпорядженням в.о. керівника апарату №236 від 11.02.2026 призначено повторний розподіл справи (а.с.72).

Згідно протколу повторного автоматичного розподілу від 11.02.2026, справа розводілена на розгляд судді Петрюченко М.І. (а.с.73).

Ухвалою судді від 12.02.2026 прийнято до свого провадження дану цивільну справу зі стадії підготовчого судового засідання (а.с.74).

Ухвалою суду від 19.05.2026 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.101).

Відповідачі відзив або заперечення на позов до суду не надали, про розгляд справи повідомлялися належним чином шляхом надсилання на їх адресу ухвали суду про відкриття провадження у справі, проте конверти повернулися з відміткою: «відсутній за вказаною адресою» (а.с.105-106,114-115), а тому на підставі ст.128-130 Цивільного-процесуального кодексу України (далі ЦПК України), особа вважається такою, що належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи.

Частиною 8 ст.128 ЦПК України передбачено, що днем вручення судової повістки є зокрема день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Також, відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.05.2023 року у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Згідно інформації, опублікованої на офіційному веб-порталі «Судова влада України» в розділі «Оголошення про виклик до суду», відповідачі були повідомлені про місце, дату та час розгляду справи (а.с.113), але у судове засідання так і не з`явилися, тому, на підставі ст.280 ЦПК України проведено заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.

Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК, у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Ш. Фактичні обставини, встановлені Судом обставини та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 26.11.20207 між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_4 укладено Кредитний договір №11257420000, відповідно до умов якого Банк надав позичальнику кредит у сумі 66000 доларів США, а позичальник зобов`язався своєчасно повернути отримані кредитні кошти не пізніше 26.11.2028 та сплатити відсотки за користування кредитом.

26.11.2007 між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки №160300, відповідно до якого поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати за невиконання позичальником усіх його зобов`язань за кредитним договором №11257420000.

08.12.2011 між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта банк» укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, згідно з умовами якого право вимоги до позичальника за зобов`язаннями передбаченими кредитним договором №11257420000 від 26.11.2007 перейшло до ПАТ «Дельта банк».

10.06.2013 рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області по справі №662/827/13-ц позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» задоволено та стягнуто з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором у розмірі 813 690,35 грн. та судові витрати у справі.

07.06.2019 ПАТ «Дельта банк» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» відповідно до результатів відкритих торгів (аукціон) уклали Договір про відступлення права вимоги №1496/К, згідно з умовами якого право вимоги до позичальника за зобов`язаннями передбаченими кредитним договором №11257420000 від 26.11.2007 перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс».

Ухвалою Новотроїцького районного суду Херсонської області від 29.11.2021 замінено сторону стягувача - ПАТ «Дельта Банк» у цивільній справі №662/827/13-ц на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (код ЄДРПОУ 38004195).

ІV. Оцінка Суду.

Частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст.11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені ст.16 ЦК України.

Статтями 10, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.

За змістом положень ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями ч.1 ст.611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Так, ст.625 ЦК України законодавцем врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст.625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є штрафною санкцією у розумінні положень ст.549 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 4 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц, суд касаційної інстанції зауважив, що якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Правовий аналіз положень ст.ст.526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Вищезазначене узгоджується з правовими позиціями викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №310/11534/13-ц, від 04.06.2019 року у справі №916/190/18.

Відтак, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та три проценти річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст.625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року (справа №127/15672/16-ц, провадження №14-254цс19).

Судом у даній справі встановлено, що докази виконання відповідачами рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 10.06.2013 по справі №662/827/13-ц, яким позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» задоволено та стягнуто з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором у розмірі 813 690,35 грн. та судові витрати у справі, у даній справі відсутні.

Відтак, станом на дату подання позивачем даного позову зазначене вище заочне рішення суду залишається невиконаним.

Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення заборгованості станом на 10.06.2013, зобов`язання відповідачів сплатити заборгованість не припинилося та триває по час розгляду даної справи. Відтак, кредитор має право на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до п.19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії воєнного стану в Україні, введенного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який в подальшому продовжений та триває до теперішнього часу.

Разом з тим, як встановлено судом позивачем проведено та надано розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року.

Відтак, наданий позивачем розрахунок заборгованості за ст.625 ЦК України позивачем обрахований вірно і з арифметичної точки зору і в частині визначення періодів прострочення.

Зважаючи навищевикладене, суд виснує про обґрунтованість позовних вимог, що має наслідком їх задоволення у повному обсязі з огляду на їх доведеність.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених стороною по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, дослідивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги до відповідача про стягнення заборгованості підлягають задоволенню у повному обсязі.

V. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до статті 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача судовий збір, витрати по сплаті якого понесені позивачем і документально підтвердженні.

Зокрема, згідно платіжного доручення №12255 від 26.03.2025 (а.с.1) позивачем при подачі позову сплачено 6447,72 грн. судового збору, який підлягає стягненню з відповідачів пропорціно долі кожного.

З цих підстав, керуючись ст.ст.2, 5, 10-13, 18, 141, 258-259, 263 Цивільного процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних втрат та 3 % річних від прострочення виконання грошового зобов`язання - задовольнити повністю.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС» (ЄДРПОУ 38004195) інфляційні втрати та 3% річних в загальному розмірі 537 309,93 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 6447,72 грн.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним-процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним-процесуальним кодексом України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя Чорноморського міського

суду Одеської області М.І.Петрюченко