Рішення від 02 листопада 2026 р. у справі №501/4137/25 — Чорноморський міський суд Одеської області

Суд: Чорноморський міський суд Одеської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 02 листопада 2026 р.

Справа: №501/4137/25

Суддя: Петрюченко М. І.

Дата документу 03.11.2026

Справа № 501/4137/25

2/501/1211/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2025 року Іллічівський міський суд Одеської області у складі головуючого судді Петрюченко М.І.,

за участю секретаря судового засідання - Тейбаш Н.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Чорноморську Одеської області цивільну справу за

позовом Акціонерного товариства «СЕНС БАНК»

до

відповідача ОСОБА_1

предмет та підстави позову: про стягнення заборгованості за кредитним договором,

учасники справи не з`явились

ухвалив рішення та

В С Т А Н О В И В:

І. Виклад позиції позивача та відповідача.

Представник Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» 17.09.2025 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, згідно якого просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №661/24-302 від 25.12.2007, розраховану на підставі ч.2 ст.625 ЦК України за невиконання грошового зобов`язання встановленого рішенням суду, яка станом на 23.02.2022 становить 16847,13 доларів США та складається з: суми заборгованості за ставкою 3% на кредитну заборгованість 16 847,13 доларів США.

Позов обґрунтовано тим, що 25.12.2007 між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту №661/24-302, згідно умов якого ПАТ «Укрсоцбанк» надав відповідачу 57 000 доларів США, а відповідач зобов`язався повернути наданий кредит та сплатити проценти за користування таким. Відповідач свої зобов`язання за договором кредиту належним чином не виконував, у зв`язку із чим виконавчим написом нотаріуса №8974 від 18.05.2017 на користь ТА «Укрсоцбанк» стягнуто з відповідача заборгованість за кредитним договором №661/24-302 від 25.12.2007 в розмірі 113 874,12 доларів США.

Станом на час звернення до суду рішення суду залишається не виконаним, тому позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Представник відповідача 03.01.2026 надав до суду відзив на позов (а.с.100-103), просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що:

- приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем 18.05.2017 вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №8974, яким звернено стягнення на нерухоме майно, яке належить на праві власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , а саме: на земельну ділянку, кадастровий номер: 51237755300:02:001:0003, загальною площею 0,120 га, цільове призначення: для ведення садівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . на користь ПАТ «УКРСОЦБАНК»;

- право позивача на стягнення відсотків було захищено іншим судовим рішення у справі №501/603/23 від 05.09.2024, яким стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №661/24-302 від 25.12.2007 у загальному розмірі 118 045,75 грн, яка складається з 27823 грн. заборгованості за ставкою 3% на кредитну заборгованість, 90222,75 заборгованість за інфляційними втратами за період з 06.02.2020 по 24.02.2022;

- 28.08.2025 відповідач здійснив погашення заборгованості у повному обсязі;

- позивачем не надано жодного доказу підтвердження наявності боргу, тощо.

ІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 17.09.2025 справа розподілена для розгляду судді Петрюченко М.І. (а.с.71).

Ухвалою судді від 13.10.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження (а.с.74-75).

Ухвалою суду від 29.04.2026 у заяві позивача про залишення позову без розгляду відмовлено (а.с.130).

Сторони були належним чином сповіщені про судовий розгляд справи, однак до суду не зявились, надали до суду заяви про розгляд справи без їх участі.

Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин

Судом встановлено, що 25.12.2007 між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту №661/24-302, згідно умов якого ПАТ «Укрсоцбанк» надав відповідачу 57 000 доларів США, а відповідач зобов`язався повернути наданий кредит та сплатити проценти за користування таким. Відповідач свої зобов`язання за договором кредиту належним чином не виконував, у зв`язку із чим виконавчим написом нотаріуса №8974 від 18.05.2017 на користь ТА «Укрсоцбанк» стягнуто з відповідача заборгованість за кредитним договором №661/24-302 від 25.12.2007 в розмірі 113 874,12 доларів США.

Станом на час звернення до суду рішення суду залишається не виконаним, тому позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем 18.05.2017 вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №8974, яким звернено стягнення на нерухоме майно, яке належить на праві власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , а саме: на земельну ділянку, кадастровий номер: 51237755300:02:001:0003, загальною площею 0,120 га, цільове призначення: для ведення садівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . на користь ПАТ «УКРСОЦБАНК».

Право позивача на стягнення відсотків було захищено іншим судовим рішення у справі №501/603/23 від 05.09.2024, яким стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №661/24-302 від 25.12.2007 у загальному розмірі 118 045,75 грн, яка складається з 27823 грн. заборгованості за ставкою 3% на кредитну заборгованість, 90222,75 заборгованість за інфляційними втратами за період з 06.02.2020 по 24.02.2022.

28.08.2025 відповідач здійснив погашення заборгованості у повному обсязі (а.с.108-109).

Вказані обставини не спростовані позивачем.

ІV. Оцінка Суду.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у якій відступлено від правового висновку, зробленого Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульованіЗаконом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України); та правового висновку у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що діястатті 625 ЦК Українипоширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Правовий аналіз статей 526, 599, 611,625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

Тобто за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача.

Судом встановлено, що 25.12.2007 між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту №661/24-302, згідно умов якого ПАТ «Укрсоцбанк» надав відповідачу 57 000 доларів США, а відповідач зобов`язався повернути наданий кредит та сплатити проценти за користування таким. Відповідач свої зобов`язання за договором кредиту належним чином не виконував, у зв`язку із чим рішенням виконавчим написом нотаріуса №8974 від 18.05.2017 на користь ТА «Укрсоцбанк» стягнуто з відповідача заборгованість за кредитним договором №661/24-302 від 25.12.2007 в розмірі 113 874,12 доларів США.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем 18.05.2017 вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №8974, яким звернено стягнення на нерухоме майно, яке належить на праві власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , а саме: на земельну ділянку, кадастровий номер: 51237755300:02:001:0003, загальною площею 0,120 га, цільове призначення: для ведення садівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . на користь ПАТ «УКРСОЦБАНК».

Право позивача на стягнення відсотків було захищено іншим судовим рішення у справі №501/603/23 від 05.09.2024, яким стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №661/24-302 від 25.12.2007 у загальному розмірі 118 045,75 грн, яка складається з 27823 грн. заборгованості за ставкою 3% на кредитну заборгованість, 90222,75 заборгованість за інфляційними втратами за період з 06.02.2020 по 24.02.2022.

28.08.2025 відповідач здійснив погашення заборгованості у повному обсязі (а.с.108-109).

Вказані обставини не спростовані позивачем.

Таким чином, наявні у справі докази не доводять обґрунтованості нарахованого позивачем боргу на підставі ч.2 ст.625 ЦК України за невиконання грошового зобов`язання встановленого рішенням суду, яка станом на 23.02.2022 становить 16847,13 доларів США та складається з: суми заборгованості за ставкою 3% на кредитну заборгованість 16 847,13 доларів США.

Оскільки позовні вимоги необґрунтовані, у їх задоволенні суд повністю відмовляє.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.

Керуючись ст.ст.2, 5, 10-13, 18, 141, 158, 258-259, 263 Цивільного-процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

У позові АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя Чорноморського міського

суду Одеської області М.І.Петрюченко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua