Рішення від 21 жовтня 2026 р. у справі №497/1092/26 — Болградський районний суд Одеської області

22.10.2026

Справа № 497/1092/26

Провадження № 2/497/1236/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2026 року Болградський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді – Раца В.А.,

секретаря – Божевої І.Д.,

без участі сторін,

розглянувши у порядку загального позовного провадження, у відкритому підготовчому судовому засіданні, в місті Болграді, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Болградської міської ради Одеської області, третя особа - ОСОБА_2 , про припинення права сумісної часткової власності та визнання права власності, –

ВСТАНОВИВ:

28.04.2026 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом, підписаним її представником - адвокатом Сахаровою Н.М., яка підтвердила свої повноваження ордером серії ВН №1698437 від 24 квітня 2026 (а.с.34), та просить постановити судове рішення, яким припинити право спільної часткової власності та визнати за позивачем право власності на житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

В своїй позовній заяві представник посилається на те, що 07 листопада 2014 року позивач отримала в спадщину від батька ОСОБА_3 6/8 часток житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Співвласником будинку був ОСОБА_2 та йому належало 2/8 частин вказаного будинку. ОСОБА_2 виділився в окрему одиницю, отримав новий адрес та зареєстрував право на цілу частку за адресою: АДРЕСА_2 . Технічний паспорт на 2/8 частини на ім`я ОСОБА_2 був анульований, але право спільної часткової власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 припинено не було. Позивач не може зареєструвати право власності на свій будинок, якій після виділення частки співвласника в окрему одиницю, належить позивачу цілком, тому що в Державному реєстрі речових прав зареєстровано право спільної часткової власності на цей будинок. У зв`язку з тим, що договір про поділ нерухомого майна не укладався, припинення права спільної часткової власності можливо лише в судовому порядку. Визнати право на цілу частку будинку позивачка зможе після припинення права спільної часткової власності на цей будинок. Вище перелічене стало підставою для звернення до суду з цими позовними вимогами.

Ухвалою судді від 04.05.2026 року по справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовчий розгляд.

02.09.2026 представником позивача – адвокатом Сахаровою Н.М. подано заяву про уточнення позовних вимог, в який додано ще одну вимогу, а саме просить виділити в натурі позивачу в окремий об`єкт нерухомості її власну частку зі спільної часткової власності, що становить 6/8 частин житлового будинку з дворовими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , до якого входить: з житлового будинку літ. «А» прим. №1- 0,8 кв.м. №2 – 10,4 кв.м.; №3 – 5,8 кв.м.; №4 – 23,3 кв.м.; №5 – 11,7 кв.м. №6 – 14,5 кв.м.; №7 – 9,7 кв.м.; №8 – 13,6 кв.м.; №9 – 4,9 кв.м.; №10 -2,4 кв. м. Загальна площа – 97,1 кв.м., житлова – 55,3 кв.м., сараї літ. «Б», вбиральня літ. «В», погріб літ. «Г», гараж літ. «Д», дворові споруди №1-5 і здійснити реєстрацію під окремим реєстраційним номером за ним виділеного в натурі житлового будинку. До заяви про уточнення представник додала висновок щодо технічної можливості поділу.

Сторони, їх представники та третя особа в судове засідання не з`явилися.

Представник позивача Сахарова Н.М. 04.08.2026 року надала до суду заяву про розгляд справи за їх з позивачем відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та наполягала на їх задоволенні.

Представник відповідача - Болградської міської ради Одеської області – Симончук А.С., який діє на підставі довіреності, до суду не з`явився, надав шляхом формування документу в системі «Електронний суд» 04.08.2026 року заяву про розгляд справи за відсутності представника міської ради, на підставі ч. 1 ст. 206 ЦПК України заявив про визнання вищевказаного позову.

Третя особа - ОСОБА_2 надав 04.08.2026 року до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги визнав в повному обсязі, пояснив, що він виділив свою частку будинку в одиницю з присвоєнням іншої адреси.

Відповідно до ч.3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зі ст. 81 ЦПК України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається зі змісту ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з положеннями ст.ст. 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі захисту права спільної часткової власності.

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники мають рівні права.

Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом серії НАС №418903, виданого 07.11.2014 року державним нотаріусом Болградської районної державної нотаріальної контори Станєвою В.Б., зареєстровано в реєстрі за №1103, спадкова справа №654/08, ОСОБА_1 на праві приватної спільної часткової власності належать 6/8 часток у житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 97,1 кв.м, успадковане після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8).

На підставі цього свідоцтва за позивачем ОСОБА_1 було зареєстровано право спільної часткової власності на 6/8 часток у вищевказаному житловому будинку, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності №47159155, який виданий 07.11.2015 року Комунальним підприємством «Болградське бюро технічної інвентаризації», номер запису в реєстрі 11945031 (а.с.9).

Іншим співвласником цього житлового будинку був ОСОБА_4 , що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно №18778165 від 13.05.2008 року (а.с.13), якому належало 2/8 частки на підставі договору купівлі-продажу №913 від 19.09.1967 року.

Так, 17.05.2012 року виконавчим комітетом Болградської міської ради Одеської області було прийняте рішення №150 про видачу ОСОБА_2 свідоцтва на право власності на домоволодіння, розташоване по АДРЕСА_2 , у зв`язку зі зміною поштового адреса (рішення від 20.03.2012 року №79) (а.с.14), на підставі цього рішення було анульовано технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_2 , що виготовлений 20.02.2008 (а.с.15) та видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 27 червня 2012 року на одну цілу частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 27,1 кв.м. (а.с.16).

Після цього право власності ОСОБА_2 було зареєстровано Комунальним підприємством «Болградське бюро технічної інвентаризації», про що свідчить витяг про державну реєстрацію прав №34651036 від 27 червня 2012 року, тобто другий співвласник відокремив свою частку, але право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , залишилося спільним частковим.

Як вбачається з висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна вих.№9, зробленого 31.08.2026 року спеціалістами КП «Болградське БТІ» житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , власниками якого є ОСОБА_2 (2/8 частин), які він виділив в окрему одиницю, та ОСОБА_1 (6/8) має наступні характеристики: загальна площа – 124,2 кв.м., житлова – 71,2 кв.м. Житловий будинок літ. «А» прим.№1 – 0,8 кв.м.; №2 –10,4 кв.м., № 3 – 5,8 кв.м.; №4 – 23,3 кв.м.; №5 – 11,7 кв.м., №6 – 14,5 кв.м.; №7 – 9,7 кв.м.; №8 – 13,6 кв.м.; №9 – 4,9 кв.м.; №10 – 2,4 кв.м.; №11 – 11,2 кв.м.; №12 – 6,7 кв.м.; №13 – 9,2 кв.м.; сарай літ. «Б», вбиральня літ. «Б,В», погріб літ. «Г», гараж літ. «Д», дворові споруди №1-5.

З врахуванням технічного стану, забезпечення необхідними системами інженерного обладнання, функціональне (цільове) використання та фактичну відокремленість поділ виконати можливо. Пропонується такій варіант поділу: ОСОБА_1 загальну площу – 97,1 кв.м., житлову – 55,3 кв.м. З житлового будинку літ. «А» - прим.№1 – 0,8 кв.м.; №2 –10,4 кв.м., № 3 – 5,8 кв.м.; №4 – 23,3 кв.м.; №5 – 11,7 кв.м., №6 – 14,5 кв.м.; №7 – 9,7 кв.м.; №8 – 13,6 кв.м.; №9 – 4,9 кв.м., №10 – 2,4 кв.м., сарай літ. «Б», вбиральня літ. «В», погріб літ. «Г», гараж літ. «Д», дворові споруди №1-5. (а.с.33).

Так як інший співвласник відокремив свою частку, отримав нову поштову адресу та зареєстрував право власності за собою на житловий будинок за новою адресою, як за одиницею, тому позивач також має у володінні весь житловий будинок, а ні його частку.

Статтею 355 ЦК України передбачено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно з ч.1 ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Стаття 364 ЦК України передбачає, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Частиною 2 ст. 367 ЦК України визначено, що у разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Згідно з п.п.1.2, 2.1, 2.4 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 18.06.2007 року №55 поділ об`єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об`єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об`єкту поштової адреси.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції чинній на час прийняття рішення) державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Як вбачається зі статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а ст. 16 ЦК України передбачено один із способів такого захисту - визнання права.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.п.6, 7, 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» №7 від 04.10.1991 року (з подальшими змінами і доповненнями), при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що виходячи зі змісту ст.115 ЦК це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. В спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Якщо виділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру часток кожного власника, суд з врахуванням конкретних обставин може провести його зі зміною у зв`язку з цим стосовно до ст.119 ЦК України ідеальних часток і присудженням грошової компенсації учаснику спільної власності, частка якого зменшилась.

Так, судом встановлено, що житловим будинком володіли два співвласника, один з яких ОСОБА_5 відокремив свою частку та цій частці присвоєно окрему (нову) адресу, тому вона стала окремою одиницею. Частка позивача, що залишилася після відокремлення також є одиницею, але залишається зареєстрованою як часткова власність в розмірі 6/8 частин.

Частиною 4 ст. 334 ЦК України визначено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

З 01.01.2013 року відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно здійснюють районні, районні у містах, міські, міськрайонні, міжрайонні управління юстиції, такі відомості вносяться до єдиного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

До вказаної дати реєстрацію речових прав на об`єкти нерухомого майна проводили бюро технічної інвентаризації шляхом внесення відповідних записів до Реєстру прав власності на нерухоме майно. Повноваження та внесення записів до вказаного реєстру, у бюро технічної інвентаризації з 01.01.2013 року відсутні. Відомості до єдиного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно проводяться державними реєстраторами.

Процедура проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначена Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що затверджений постановою КМУ від 17.10.2013 року № 868 (далі також - Порядок).

Відповідно до Порядку про державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру прав на нерухоме майно проводять орган державної реєстрації прав та нотаріус.

Згідно статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі ст. 346 Цивільного кодексу України право власності припиняється у разі: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам`яток культурної спадщини; 6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; 8) звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника; 12) визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

За змістом п.1 ч.1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній до 16.01.2020 року, яка діяла на час прийняття оскаржуваного рішення державного реєстратора) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

Зокрема, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Однак, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020 року, ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 ч.3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, в розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень ч.2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, на даний час способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.06.2020 року в справі № 906/516/19 та від 20.08.2020 року в справі №916/2464/19.

Враховуючи те, що поділ житлового будинку з господарськими будівлями та дворовими спорудами АДРЕСА_1 фактично вже відбувся ще у 2012 році, а також те, що відповідач позовні вимоги визнав, суд вважає за можливим задовольнити позов ОСОБА_1 та виділити в натурі частину житлового будинку позивачу, як похідну вимогу припинити право спільної часткової власності на цей будинок та визнати за позивачкою право власності на цілу частку будинку.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.15, 16, 356,358, 364,367 ЦК України, ст.ст. 4, 10, 13, 76-81, 83, 95, 206, 258, 259, 263-266, 268, 272, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Болградської міської ради Одеської області, третя особа - ОСОБА_2 , про припинення права сумісної часткової власності та визнання права власності - задовольнити.

Виділити в натурі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , в окремий об`єкт нерухомості її власну частку зі спільної часткової власності, що становить 6/8 частин житлового будинку з дворовими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , до якого входить: з житлового будинку літ. «А» прим. №1- 0,8 кв.м. №2 – 10,4 кв.м.; №3 – 5,8 кв.м.; №4 – 23,3 кв.м.; №5 – 11,7 кв.м. №6 – 14,5 кв.м.; №7 – 9,7 кв.м.; №8 – 13,6 кв.м.; №9 – 4,9 кв.м.; №10 -2,4 кв. м. Загальна площа – 97,1 кв.м., житлова – 55,3 кв.м., сараї літ. «Б», вбиральня літ. «В», погріб літ. «Г», гараж літ. «Д», дворові споруди №1-5 і здійснити реєстрацію під окремим реєстраційним номером за ним виділеного в натурі житлового будинку.

Припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 на 6/8 частин житлового будинку з дворовими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.А. Раца