Суд: Чернігівський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про виплату заробітної плати
Дата: 02 листопада 2026 р.
Справа: №748/1877/26
Суддя: Луговець О. А.
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
03 листопада 2026 рокум. Чернігів
Унікальний номер справи № 748/1877/26
Головуючий у першій інстанції – Хоменко Л. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/2115/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Луговця О.А. (головуючий), Супруна О.П., Черноп`ятова С.В.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Регіональна філія «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»,
особа, яка подала апеляційну скаргу, Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмове провадження) апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 31 липня 2026 року (суддя – Хоменко Л. В., місце ухвалення – м. Чернігів) у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні сум та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
У С Т А Н О В И В:
У червні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі – АТ «Укрзалізниця»), у якому просила стягнути з відповідача на свою користь невиплачену при звільненні матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 16104,00 грн; одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітних плат, що становить 40932,54 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.03.2026 по 15.06.2026, що становить 27484,77 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що з 03.02.2010 по 16.03.2026 позивач працювала прибиральником виробничих приміщень у Виробничому штаті виробничого підрозділу служби роботи станції Регіональної філії «Південно-західна залізниця» АТ «Укрзалізниця». 16.03.2026 при звільненні за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком ОСОБА_1 не було проведено повного розрахунку та не виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 16104,00 грн, та одноразову матеріальну допомогу в розмірі 5 середньомісячних заробітних плат, що становить 40932,54 грн, на які позивач має право за умовами колективного договору. У зв`язку з невиплатою позивачу цих сум, відповідач зобов`язаний сплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 17.03.2026 по 15.06.2026, що становить 27484,77 грн. Ці обставини й спонукали позивача звернутися за захистом своїх прав до суду.
Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 31 липня 2026 року позов ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» про стягнення невиплачених при звільненні сум та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено.
Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 невиплачену при звільненні матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 16104,00 грн, одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, що становить 40932,54 грн, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.03.2026 по 15.06.2026, що становить 27484,77 грн.
Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 6000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь держави 1331,20 грн судового збору.
В апеляційній скарзі відповідач просить дане рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, котрим у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги відповідача узагальнено зводяться до того, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення справи, та неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм працесуального права.
Апелянт зазначає, що місцевим судом не застосовано ст. 1, 11, п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Судом не звернуто уваги, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. При цьому, положення даного Закону, які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.
За доводами скаржника, АТ «Укрзалізниця» в умовах збройної агресії та з огляду на економічну ситуацію в державі не має змоги забезпечити працівників всіма соціальними гарантіями, що передбачені колективними договорами структурних підрозділів; всі сили та ресурси спрямовані виключно на забезпечення життєдіяльності та обороноздатності країни. Тому спірні додаткові виплати, які передбачені колективним договором, були призупинені відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 та частково відновлені рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 24.10.2022, а також на підставі рішення засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28.03.2025 за №Ц-1-1.5-25/47-25, на легітимних підставах і у встановлений спосіб.
Відповідач стверджує, що він не відмовляв позивачу у виплаті передбачених колективним договором матеріальних допомог, а лише відтермінував реалізацію цих виплат відповідно до повноважень, наданих йому відповідачу, це тимчасові дії для забезпечення сталої роботи товариства і при стабілізації фінансового стану товариства зазначені виплати будуть відновлені в першочерговому порядку.
Апелянт вважає хибними висновки місцевого суду, що матеріальні допомоги на оздоровлення та при виході на пенсію належать до обов`язкових виплат, належних працівникові до виплати у день звільнення, оскільки ці виплати не входять до структури заробітної плати, бо не передбачені чинним законодавством, а лише умовами колективного договору.
Скаржник зазначає, що судом не взято до уваги те, що невиплата позивачу у день звільнення розрахункових сум лише у вигляді матеріальних допомог при виході на пенсію та на оздоровлення була зумовлена обставинами непереборної сили, пов`язаними з повномасштабною агресію РФ проти України, які встановлені висновком Торгово-промислової палати України №2024/02/0-7/1 від 28.02.2022, у зв`язку з чим відсутня вина АТ «Укрзалізниці» й підстава для покладення на відповідача обов`язку згідно ст. 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, сума якого визначена без урахування принципу співмірності.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін; покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу на стадії апеляційного провадження в розмірі 6000,00 грн.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач зазначив, що його позовні вимоги є доведеними, а вимоги апеляційної скарги – безпідставними.
Вказує, що зверталась з до відповідача відповідною письмовою заявою про надання їй матеріальної допомоги на оздоровлення в 2023 році, безперервно пропрацювала в АТ «Укрзалізниця» понад 15 років та верше звільнилась з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а тому має право на отримання матеріальних допомог на оздоровлення та одноразової при виході на пенсію. Це її право також підтверджено в наказі про припинення трудового договору від 10.03.2026.
Зазначає, що відповідач не попереджав її про погіршення існуючих умов оплати праці та застосування пункту 1.1.4 протокольного рішення про призупинення виплат зазначених матеріальних допомог. Крім того, рішенням Довгинцівського районного суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 у справі №211/7338/23 було визнано незаконним та скасовано п. 1.1.4 протокольного рішення №Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Тому в день звільнення позивача рішення №Ц-54/31 правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 не могло бути підставою для відмови у виплаті матеріальних допомог.
Наголошує, що прийняті відповідачем рішення про призупинення додаткових виплат, зокрема матеріальних допомог, приймалися односторонньо та не у відповідності до порядку, визначеному колективним договором, а тому не відповідають ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яка діяла станом на 10.03.2026 (дата звільнення) і не можуть застосовуватися до позивача.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до такого висновку.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).
За приписами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (ч. 3). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 5).
Судом у справі встановлені такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.
Згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , ОСОБА_1 в період з 03.02.2010 по 16.03.2026 працювала прибиральником виробничих приміщень станції Чернігів Київського регіону служби роботи станції регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця», після чого звільнена за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком (ст. 38 КЗпП України) (а.с. 10-11).
Наказом (розпорядженням) Виробничого штату виробничого підрозділу служби роботи станції Регіональної філії «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» №210/ос від 10 березня 2026 року ОСОБА_1 звільнена з 16.03.2026 з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком (ст. 38 КЗпП України), з виплатою після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця»: одноразової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків (стаж у галузі складає 16р. 1м. 14дн.), передбаченої змінами та доповненнями до п. 8.23 до Колективного договору на 2001-2005рр., пролонгованого на 2006-2026 pоки та 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення за 2023 рік, передбаченої п. 3.10 змінами та доповненнями до Колективного договору на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2026 pоки (а.с. 12).
У повідомленні про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 16.03.2026 зазначено, що у зв`язку зі звільненням 16 березня 2026 року ОСОБА_1 їй виплачено шляхом перерахування на зарплатну картку 3902,60 грн, відомості про нарахування та виплату одноразової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 6 прожиткових мінімумів відсутні (а.с. 13).
31.05.2023 ОСОБА_1 зверталась до начальника виробничого підрозділу Київської дирекції залізничних перевезень регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» із заявою про надання матеріальної допомоги на оздоровлення згідно п. 3.10 діючого колективного договору (а.с. 23).
У справі наявна копія колективного договору між адміністрацією і Дорожнім комітетом профспілки Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» на 2001-2005 роки, пролонгований на 2006-2022 роки із подальшими змінами та доповненнями (а.с. 14-22).
У п. 3.10 даного колективного договору передбачено, що працівникам філії, які безперервно пропрацювали у підрозділах AT «Українська залізниця» не менше 6 місяців та подали письмову заяву, надавати один раз у календарному році матеріальну допомогу на оздоровлення, як правило, разом із наданням щорічної відпустки, у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на перше січня звітного року.
У п. 8.23 цього колективного договору встановлено, що при звільнені працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, виплачувати одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, а працівникам, які були прийняті на роботу після прийняття даної норми колективного договору (з 15 травня 2007 року), цю допомогу надавати в залежності від стажу роботи на залізничному транспорті: до 5 років – 1 середньомісячний заробіток; від 5 до 10 років – 2 середньомісячні заробітки; від 10 до 15 років – 3 середньомісячні заробітки; більше 15 років – 5 середньомісячні заробітки.
Згідно копії витягу з протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, на засіданні правління АТ «Українська залізниця» прийнято рішення, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики (а.с. 66- 67).
Відповідно до витягу з протоколу №Ц-54/90 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 24.10.2022, ухвалено рішення здійснювати нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період з лютого до грудня 2022 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті відповідно до пункту 3.2.21 Галузевої угоди, виплати яких були призупинені відповідно до підпункту 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14 березня 2022 року (протокол №Ц-54/31 Ком.т); нарахування та виплату матеріальної допомоги, зазначеної у пункті 13.1 цього рішення, проводити в хронологічній послідовності відповідно до її виникнення, починаючи з листопада 2022 року, згідно з графіком погашення, який буде затверджено та доведено додатково директором з управління персоналом та соціальної політики або особою, яка виконує обов`язки директора з управління персоналом та соціальної політики (а.с. 74).
Із витягу з протоколу №Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Українська залізниця» 27.06.2024 слідує, що були прийняті рішення, зокрема: пп. 1.1, 1.2, п. 1 – на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 (зі змінами), починаючи з 01.07.2024 зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення. Здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Українська залізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками - 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). Виплату матеріальної допомоги на оздоровлення здійснювати згідно з наказами АТ «Українська залізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, за письмовою заявою працівників, які безперервно пропрацювали в АТ «Українська залізниця» шість і більше місяців, при виході працівника у щорічну відпустку (тривалість якої становить не менше 14 календарних днів) один раз на календарний рік в межах одного облікового періоду відпустки. Пунктом 3 та 4 Протоколу ухвалено, що Регіональним філіям, філіям, їх структурним (виробничим) підрозділам, Департаменту бухгалтерського, податкового обліку, звітності та методології, Департаменту казначейства починаючи з 01 липня 2024 року забезпечити нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі, визначеному в підпункті 1.2 пункту 1 цього рішення. Можливість та умови нарахування і виплати працівникам АТ «Українська залізниця» та особам, які перебували в трудових правовідносинах з АТ «Українська залізниця» під час дії рішення правління від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.), матеріальної допомоги на оздоровлення, за період з 24.02.2022 до 30.06.2024, в розмірі та на умовах, передбачених колективними договорами АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій і їх структурних (виробничих) підрозділів, визначати окремими рішеннями правління на кожен рік. При цьому можливість та умови таких виплат за 2022 рік визначити не пізніше грудня 2024 року (а.с. 75-77).
АТ «Укрзалізниця» листом від 04.04.2025 №Ц-5-1.5-25/122-25 довела до відома керівникам регіональних філій, що на виконання протоколу засідання штабу АТ «Українська залізниця» з ефективності від 28.03.2025 №Ц-1-1.5-25/47-25, щодо розроблення плану дій з операційної ефективності АТ «Укрзалізниця» та у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01.04.2025 та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено. Після припинення або скасування режиму воєнного стану протягом 2-ох місяців, починаючи з дати припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі стабілізації фінансового стану АТ «Українська залізниця» зазначені вище виплати будуть відновлені першочергово (а.с. 78).
Спільним листом АТ «Українська залізниця» та Профспілки залізничників та транспортних будівельників України від 06.09.2022 №Ц/3-91/1459/ЦПроф/30-22 визначено, що за працівниками, які після 14.03.2022 не подали заяву на звільнення за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію протягом двох місяців (або іншого терміну, встановленого колективним договором) після настання цього права, право на отримання додаткової матеріальної допомоги зберігається протягом терміну, встановленого колективним договором, починаючи з дати припинення або скасування режиму воєнного стану (а.с. 81).
На запит представника позивача - адвоката Туки С.М., АТ «Укрзалізниця» надано копії табелів обліку використання робочого часу ОСОБА_1 за період з березня 2025 по лютий 2026, розрахунок оплати середньої заробітної плати, довідку про середню заробітну плату відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (а.с. 97-109).
Позивачем проведено власний розрахунок заборгованості з матеріальної допомоги на оздоровлення, одноразової матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за яким розмір заборгованості становить: по матеріальній допомозі на оздоровлення за 2023 рік – 16104,00 грн, по одноразовій матеріальній допомозі при звільненні – 40932,54 грн, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.03.2026 по 15.06.2026 – 27484,77 грн (а.с. 30).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.
За приписами ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.
Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1, 7 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
За змістом положень ст. 116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати (ч. 1). У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму (ч. 2).
Відповідно до ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (ч. 1). При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч. 2).
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).
Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» про стягнення невиплачених при звільненні сум та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що позивач мала права на виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб та одноразової матеріальної допомоги в розмірі 5 середньомісячних заробітних плат, проте вказані виплати не були проведені відповідачем при звільненні позивача з роботи. У зв`язку з цим, суд вважав за можливе стягнути з відповідача й середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, вказавши на безпідставність тверджень відповідача про існування форс-мажорних обставин у зв`язку з воєнними діями, оскільки це не є достатнім та належним доказом на підтвердження настання обставин непереборної сили на дату звільнення позивача з роботи як підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов`язку, визначеного статтею 116 КЗпП України.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що право позивача на виплати спірних матеріальних допомог передбачене положеннями колективного договору між адміністрацією і Дорожнім комітетом профспілки Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2022 роки із подальшими змінами та доповненнями.
Так, працівникам філії, які безперервно пропрацювали у підрозділах AT «Українська залізниця» не менше 6 місяців та подали письмову заяву, надавається один раз у календарному році матеріальна допомога на оздоровлення, як правило, разом із наданням щорічної відпустки, у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на перше січня звітного року (п. 3.10 колективного договору).
При звільнені працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, виплачується одноразова матеріальну допомога в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, а працівникам, прийнятим на роботу після 15 травня 2007 року, ця допомога надається в залежності від стажу роботи на залізничному транспорті, зокрема більше 15 років – п`ять середньомісячних заробітки.
ОСОБА_1 має безперервний стаж роботи в підрозділі АТ «Укрзалізниця» 16 років 1 місяць 14 днів та 16.03.2026 звільнилась уперше в зв`язку з виходом на пенсію за віком.
Згідно зі ст. 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.
За приписами ст. 13 КЗпП України у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання трудових та соціально-економічних відносин, зокрема щодо форм, системи, розмірів заробітної плати, інших видів трудових виплат, гарантій, компенсацій та пільг. Колективним договором можуть установлюватися додаткові, порівняно із законодавством і угодами, гарантії.
Відповідно до ст. 18 КЗпП України положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, фізичної особи, яка використовує найману працю, так і для працівників.
У ч. 2 ст. 97 КЗпП України передбачено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.
Отже, положення колективного договору, якими встановлені додаткові соціально-трудові гарантії для працівників, є обов`язковими для роботодавця, однак право на конкретну виплату виникає за наявності передбачених колективним договором умов та з урахуванням чинного на відповідний момент правового регулювання.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що право ОСОБА_1 на виплату їй АТ «Укрзалізниця» матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб та одноразової матеріальної допомоги при звільненні в розмірі п`яти середньомісячних заробітків гарантоване чиним колективним договором, а невиплативши позивачу вказані види матеріальних допомог, відповідач усупереч вимог ст. 116 КЗпП України не провів із позивачем належний розрахунок при звільненні.
Апеляційний суд вважає безпідставним посилання відповідача на рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 як на підставу невиплати позивачу спірних матеріальних допомог з огляду на таке.
Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і триває дотепер.
У п. 3 даного Указу Президента України також установлено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
15.03.2022 Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року (далі – Закон №2136-IX).
У п. 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону №2136-IX передбачено, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, установлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Пунктом 3 «Прикінцевих положень» Закону №2136-IX визначено, що цей Закон діє з початку воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.
Отже, положення Закону №2136-IX, які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону №2136-IX (у редакції на час спірних правовідносин) було передбачено, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.
Однак передбачене цією нормою спеціальне повноваження роботодавця виникло лише з моменту набрання Законом №2136-IX чинності.
Натомість рішення правління АТ «Укрзалізниця» №Ц-54/31 Ком.т., яким було призупинено здійснення окремих додаткових виплат, прийняте 14 березня 2022 року, тобто до прийняття та набрання чинності Законом №2136-IX.
Згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Тому ст. 11 Закону № 2136-IX не може поширюватися на рішення роботодавця, прийнятого до набрання цим Законом чинності.
Аналогічне правове значення співвідношенню дат прийняття рішення правління від 14 березня 2022 року та набрання чинності Законом №2136-IX Верховний Суд надав у постанові від 05 лютого 2025 року у справі №211/7338/23.
Такий підхід надалі підтверджено Верховним Судом й у постанові від 15.07.2026 у справі №757/43018/24.
Посилання апелянта на те, що рішення правління від 14 березня 2022 року як локальний акт могло втратити чинність лише з моменту набрання законної сили рішенням суду у справі №211/7338/23, не спростовує вищенаведеного.
Для вирішення цієї справи визначальним є не лише формальний момент припинення дії локального акта, а наявність у роботодавця передбаченої законом правової підстави для одностороннього невиконання зобов`язань за колективним договором.
Подальше набрання чинності Законом №2136-IX не надавало зворотної сили раніше прийнятому рішенню роботодавця та не усувало відсутності відповідної законної підстави станом на 14 березня 2022 року.
Сам Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022 про введення воєнного стану також не встановлював самостійного повноваження конкретного роботодавця односторонньо припиняти виконання передбачених колективним договором грошових зобов`язань перед працівниками.
Таким чином, на момент виникнення в позивача права на отримання спірних виплат зазначене положення локального акта відповідача було нечинним, у зв`язку з чим посилання АТ «Укрзалізниця» на пункт 1.1.4 рішення правління від 14.03.2022 як на правову підставу для невиплати ОСОБА_1 передбачених колективним договором матеріальних допомог є необґрунтованим.
Більше того, сам роботодавець у наказі №210/ос від 10.03.2026 про припинення трудового договору визначив необхідність виплатити позивачу одноразової матеріальної допомоги у розмірі 5 середньомісячних заробітків, передбаченої змінами та доповненнями до п. 8.23 до колективного договору, та 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення за 2023 рік, передбаченої п. 3.10 колективного договору.
Правлінням АТ «Укрзалізниця» 27 червня 2024 року прийнято рішення (витяг із протоколу №Ц-82/39 Ком.т.), яким передбачено починаючи з 01.07.2024 зупинення дії окремих положень колективних договорів щодо матеріальної допомоги на оздоровлення та встановлювало з цієї ж дати виплату допомоги у розмірі 30% місячної тарифної ставки.
Однак це рішення встановило нове правове регулювання на майбутнє з 01 липня 2024 року і не містило припису, який би припиняв право на допомогу, що вже виникло до цієї дати.
Те, що в рішенні правління передбачено можливість подальшого визначення умов виплати допомоги за попередній період окремими рішеннями правління, не змінює моменту виникнення у працівника права за чинним на той час колективним договором. Адже, внутрішнім рішенням роботодавця не може бути поставлено на невизначений строк виконання вже існуючого грошового зобов`язання перед працівником після припинення трудових відносин.
Тому рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 не є підставою для відмови ОСОБА_1 у матеріальній допомозі, право на яку виникло під час щорічної відпустки у 2023 році.
Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 16104,00 грн (6 х 2684,00).
Листи АТ «Укрзалізниця» від 04.04.2025 №Ц-5-1.5-25/122-25, №НЗК-49/371 від 10.04.2025 щодо призупинення з 01 квітня 2025 року виплати відповідних матеріальних допомог не можуть впливати на законне право позивача на їх отримання, оскільки вказані листи є документами внутрішнього користування товариства й не мають сили нормативного акта, зокрема й локального.
Крім того, апеляційний суд зауважує, що як убачається з листа АТ «Укрзалізниця» від 04.04.2025 №Ц-5-1.5-25/122-25, виплата матеріальних допомог була призупинена рішенням штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності, а не його правлінням, яке згідно Статуту наділено повноваженнями з розгляду і погодження проєктів колективного договору. Що являє собою такий орган як «штаб» та його повноваження, відповідач у апеляційній скарзі не зазначив, самого рішення штабу не надав.
Тому колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо правомірності зупинення умов колективного договору про виплату одноразової матеріальної допомоги на підставі ч. 1 ст. 11 Закону №2136-IX, оскільки штаб відповідача не можна вважати уповноваженим органом роботодавця у розумінні цього закону.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про незаконність зупинення відповідачем виплати позивачеві одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, що становить суму 40932,54 грн, яка не оспорюється сторонами.
Даючи оцінку доводам апеляційної скарги відповідача щодо відсутності його вини у несвоєчасному розрахунку з позивачем при звільненні, колегія суддів висновує наступне.
З аналізу норм ст. 116, 117 КЗпП України слідує, що умовами застосування ч. 1 ст. 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За змістом ст. 94, 97 КЗпП України заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати встановлюється за погодженням сторін, у відповідності до форм і систем оплати праці, норм праці, а також з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством.
Згідно зі ст. 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» №95, ухваленої Генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30.06.1961, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
У Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 зазначено, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить:
- основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;
- додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій;
- інші заохочувальні та компенсаційні виплати – до них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами слід розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право станом на день звільнення відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, установлених законодавством, зокрема заробітну плату, компенсацію за невикористані дні відпустки, вихідну допомогу тощо.
Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Таким чином, при звільненні працівника вирішується питання не лише про виплату заробітної плати, а про виплату всіх сум, на які працівник має право, що належать йому від роботодавця. Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Судом установлено і відповідач цього не заперечував, що вищевказані виплати позивач не отримав при звільненні 16 березня 2026 року.
Тому правильним є висновок суду першої інстанції, що оскільки ОСОБА_1 на день звільнення мала право на отримання спірних матеріальних допомог, які входять до структури заробітної плати (інші заохочувальні та компенсаційні виплати), то вони повинні були виплачені АТ «Укрзалізниця» позивачеві в день її звільнення з роботи.
Посилання апелянта на те, що він не відмовляв позивачу у виплаті передбачених колективним договором матеріальних допомог, а лише відтермінував реалізацію цих виплат, не є слушними, оскільки не включення спірних матеріальних допомог у повідомлення про нараховані та невиплачені суми працівнику при звільненні беззаперечно свідчить про порушення прав позивача на отримання зазначених виплат.
Згідно з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України середній заробіток за час затримки розрахунку не підлягає автоматичному стягненню в повному обсязі. Суд з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності має визначити такий розмір відшкодування, який відповідає дійсним майновим втратам працівника та забезпечує справедливий баланс між інтересами працівника і роботодавця. При цьому підлягають оцінці, зокрема, розмір простроченої заборгованості, період затримки її виплати, ймовірний розмір майнових втрат працівника, співвідношення суми заборгованості із середнім заробітком, поведінка сторін та інші обставини, що мають значення для визначення справедливого розміру компенсації.
Суд першої інстанції, стягнувши середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, розмір якого відповідачем в апеляційному порядку не оспорюється, вірно врахував характер та суму спірних виплат, обставини виникнення спору, поведінку сторін, принципи розумності, справедливості та пропорційності (сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 48,2% від суми спірних виплат).
Одночасно апеляційний суд зауважує, що визначений позивачем період затримки розрахунку становить близько трьох місяців, що не перевищує максимального, передбаченого ч. 1 ст. 117 КЗпП України шестимісячного проміжку, а невиплата стосувалася двох різних матеріальних допомог, право позивача на які, було прямо відображене самим роботодавцем у наказі про звільнення.
Закон та судова практика не встановлюють універсального правила, за яким відшкодування за ст. 117 КЗпП України повинно становити певний фіксований відсоток заборгованості.
Тому посилання апелянта на окремі справи, у яких за інших фактичних обставин Верховний Суд погодився з істотним зменшенням відшкодування, саме по собі не є підставою для механічного застосування такого відсотка у цій справі.
Посилання АТ «Укрзалізниця» на складний фінансовий стан, пошкодження інфраструктури та особливе значення товариства в умовах воєнного стану є слушними, проте не містять конкретного розрахунку, який би вказував на неспівмірність визначеної у цій справі суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із характером та наслідками для відповідача.
За таких обставин підстав для зменшення визначеного судом першої інстанції розміру відповідальності за ст. 117 КЗпП України немає.
Апеляційний суд також відхиляє доводи скаржника щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, які зводяться до необхідності застосування дії форс-мажорних обставин, із огляду на таке.
Відповідно до ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Отже, відповідно до вищезазначених положень законодавства форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам.
Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (див. постанову Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).
Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
Листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчено, що військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) та до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності по зобов`язанням за договорами, виконання яких настало і стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.
Водночас указаний лист носить загальний інформаційний характер, оскільки констатує абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні. Неможливість виконання договірних зобов`язань особа повинна підтверджувати документально в залежності від її дійсних обставин, що унеможливлюють виконання на підставі вимог законодавства.
Крім того, 13.05.2022 Торгово-промислова палата України опублікувала на своєму сайті роз`яснення, що сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до Торгово-промислової палати України та уповноважених нею регіональних відділень за отриманням відповідного сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, установленого Регламентом Торгово-промислової палати України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.
Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 указав, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами, адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Тобто, навіть у разі наявності сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини, суд має оцінювати цей доказ у сукупності з іншими. Апеляційний суд зазначає, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.
У будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Разом з тим, відповідачем не доведено існування обставин (не самих по собі, а для даного конкретного випадку), що об`єктивно перешкодили б йому виконати обов`язок щодо здійснення виплати, тобто, не доведено наявності причинно-наслідкового зв`язку між обставинами непереборної сили, на які послався відповідач, та неможливістю належного виконання ним свого грошового зобов`язання щодо проведення остаточного розрахунку зі звільненим працівником.
З огляду на викладене, апеляційний суд відхиляє доводи АТ «Укрзалізниця» щодо відсутності правових підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому оскаржуване рішення в цій частині є законним і обгрунтованим.
Отже, надавши оцінку вищенаведеним обставинам у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для задоволення вимог позову ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено внаслідок повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, та з дотриманням вимог закону.
При цьому, апеляційний суд під час розгляду даної справи не встановив порушень судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи викладене, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів висновлює, що апеляційна скарга АТ «Укрзалізниця» підлягає залишенню без задоволення, а рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 31 липня 2026 року – без змін.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать й витрати на професійну правничу допомогу.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Тука просить покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 6000,00 грн.
Вирішуючи дане клопотання, апеляційний суд виходить із наступного.
Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У ч. 2, 3, 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Враховуючи викладене, ЦПК України визначено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
З процедурою апеляційного провадження пов`язано право учасників справи подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження (ч. 1 ст. 360 ЦПК України).
У ч. 4 ст. 360 ЦПК України вказано на необхідність надання доказів надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
Тому надання відзиву на апеляційну скаргу є реалізацією принципу змагальності сторін (п. 4 ч. 3 ст. 2, ст. 12 ЦПК України).
Подання апеляційної скарги та відкриття апеляційного провадження вимагає від інших учасників справи вчинення дій на захист своїх інтересів та спонукає до здійснення певних дій, які б не були реалізовані за відсутності апеляційної скарги.
Отже, інші учасники справи, які добросовісно реагували на відкриття апеляційного провадження поданням відзиву на апеляційну скаргу, понесли судові витрати, оскільки у цьому випадку звернулися за правничою допомогою до адвоката (ст. 15 ЦПК України), у зв`язку з чим можуть розраховувати на відшкодування таких витрат у випадку відмови у задоволенні апеляційної скарги.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції підлягають розподілу відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представник позивача надав:
- договір про надання правової допомоги б/н від 17.09.2026, укладений між адвокатом Тука С.М. і Чмир В.О., в якому сторони погодили розмір гонорару адвоката в 6000,00 грн;
- детальний опис робіт (наданих послуг) від 23.09.2026, у якому зазначено найменування робіт та затрачений на них час (ознайомлення зі змістом апеляційної скарги та надання консультації з вивченням документів - 1 год; складення відзиву на апеляційну скаргу - 4 год), загальна вартість наданих послуг складає 6000,00 грн;
- квитанцію до прибуткового касового ордера №21 від 17.09.2026 про отримання адвокатом Тука С.М. від ОСОБА_1 коштів у сумі 6000,00 грн;
- рекомендації щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару, затверджені рішенням Ради адвокатів Чернігівської області №142 від 16.05.2025;
- копії адвокатського ордеру та від 17.09.2026 та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Зазначені документи є належними й допустимими доказами на підтвердження понесених позивачем у суді апеляційної інстанції витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн.
Відзив представника позивача на апеляційну скаргу з вимогою про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу разом із доказами їх понесення був надісланий АТ «Укрзалізниця» до його електронного кабінету у системі ЄСІТС у порядку, передбаченому процесуальним законом, та отриманий скаржником 24.09.2026 10:59, що підтверджується квитанцією про доставку документів до зареєстрованого електронного кабінету користувача ЄСІТС.
Однак станом на час розгляду справи апеляційним судом заперечення або клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу від АТ «Укрзалізниця» не надходили.
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №911/3312/21);
- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у ч. 3-5, 9 ст. 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).
Враховуючи відсутність клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, перевіривши подані докази на предмет їх належності та допустимості, оцінивши заявлені витрати з урахуванням критеріїв реальності, необхідності та співмірності, складності справи, характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи, а також керуючись принципами розумності та справедливості, колегія суддів дійшла висновку, що витрати на професійну правничу допомогу за апеляційний розгляд справи у розмірі 6000,00 грн є доведеними, обґрунтованими та співмірними зі складністю справи та обсягом наданих послуг, у зв`язку з чим підлягають стягненню з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 .
Керуючись ст. 141, 367-369, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України,
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» – залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 31 липня 2026 року – залишити без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 6000,00 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий О.А. Луговець
Судді О.П. Супрун
С.В. Черноп`ятов
Оригінал: reyestr.court.gov.ua