Рішення від 21 жовтня 2026 р. у справі №201/4762/26 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/4762/26

Провадження № 2/201/3932/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого - судді Покопцевої Д.О.,

при секретарі Піняєві В.Д.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

До суду через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» (далі – ТОВ «Свеа Фінанс») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 20.12.2024р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (далі – ТОВ «Авентус Україна») та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 8589670 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», відповідно до умов якого кредитодавець надав відповідачу кредит у розмірі 10 000 грн. строком на 360 днів зі стандартною процентною ставкою 1,00 % на день, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом. ТОВ «Авентус Україна» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі шляхом перерахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача. 14.08.2025р. між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Свеа Фінанс» було укладено договір факторингу № 01.02-31/25, відповідно до умов якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором. Відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав, внаслідок чого в нього виникла заборгованість в розмірі 26 000 грн., яка складається із: заборгованості по основному боргу – 10 000 грн.; заборгованості по відсотках – 11 000 грн.; пені – 5000 грн.

На підставі викладеного, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 8589670 від 20.12.2024р. у розмірі 26 000 грн., а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн.

11.07.2026р. відповідачем через підсистему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву, в якому він частково визнав позовні вимоги в частині основної суми кредиту (тіла кредиту) у розмірі 10 000 грн., проте заперечував проти стягнення нарахованих відсотків, пені та інших штрафних санкцій як таких, що є надмірними, неспівмірними, не відповідають принципам справедливості, добросовісності та розумності і порушують його права як споживача фінансових послуг. Крім того, відповідач посилався на дію в Україні воєнного стану як на обставину непереборної сили, а також на те, що він не був належним чином повідомлений про відступлення права вимоги.

Також, 24.09.2026р. відповідачем подано до суду заяву, в якій він повідомив, що є військовослужбовцем, та просив на підставі пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виключити зі складу заявленої до стягнення суми нараховані проценти за користування кредитом, пеню та штрафні санкції. До заяви додано довідку військової частини НОМЕР_1 від 05.09.2026р. № 2966 (форма 5).

В судове засідання представник позивача не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи позивач був повідомлений належним чином. Представником позивача до суду подано клопотання, в якому він просить розгляд справи проводити без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Правом надання відповіді на відзив представник позивача не скористався.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та заяви по суті справи, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не подавав.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Враховуючи, що сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, відповідач реалізував своє право на подання відзиву, а наявних у справі матеріалів достатньо для ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у справі за принципами, встановленими ст. 89 ЦПК України, та у сукупності з нормами чинного законодавства, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 20.12.2024р. між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 8589670 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» (а.с. 15-35).

Згідно пункту 1.3 кредитного договору сума кредиту складає 10 000 грн. Відповідно до пункту 1.4 кредитного договору строк кредиту становить 360 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки (графік платежів), що є додатком № 1 до договору. Графік платежів розраховується з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки, виходячи з припущення, що споживач виконає свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в договорі.

Пунктом 1.5 кредитного договору визначено фіксований тип процентної ставки. Згідно пункту 1.5.1 кредитного договору стандартна процентна ставка становить 1,00 % в день та застосовується у межах строку кредиту. За пунктом 1.5.2 кредитного договору знижена процентна ставка становить 0,01 % в день та застосовується на умовах програми лояльності; у випадку невиконання споживачем умов для отримання індивідуальної знижки користування кредитом здійснюється за стандартною процентною ставкою.

Пунктом 6.4 кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання та/або неналежного виконання споживачем зобов`язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом споживач зобов`язаний сплатити товариству штраф у розмірі 900 грн. на четвертий день такого невиконання та/або неналежного виконання та у розмірі 200 грн. починаючи з п`ятого дня за кожний день невиконання та/або неналежного виконання.

Вказаний договір підписаний відповідачем із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором C8289, який було направлено 20.12.2024р. о 18:31:10.

Згідно з інформацією надавача платіжних послуг ТОВ «ФК «Контрактовий дім» 20.12.2024р. на платіжну картку відповідача № НОМЕР_2 , яку він вказав при оформленні кредиту, перераховано кредитні кошти у розмірі 10 000 грн. (номер транзакції 1529709755) (а.с. 75).

14.08.2025р. між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Свеа Фінанс» було укладено договір факторингу № 01.02-31/25, відповідно до умов якого клієнт, як первісний кредитор, відступив право вимоги фактору як новому кредитору, зокрема за договором про надання споживчого кредиту № 8589670 від 20.12.2024р. (а.с. 77-94). Реєстр боржників переданий за актом прийому-передачі від 14.08.2025р., оплата фінансування в розмірі 2 519 786,98 грн. здійснена позивачем згідно платіжної інструкції № 10151 від 20.08.2025р. (а.с. 95-96, 97).

Відповідно до витягу з реєстру боржників № 1 до договору факторингу № 01.02-31/25 від 14.08.2025р. заборгованість відповідача становить 26 000 грн., яка складається із: залишку заборгованості по основному боргу – 10 000 грн.; залишку заборгованості по процентам – 11 000 грн.; пені, штрафів, нарахованих клієнтом – 5000 грн. (а.с. 101).

Згідно з карткою обліку договору (розрахунком заборгованості) за договором № 8589670 від 20.12.2024р., з 20.12.2024р. по 08.01.2025р. відповідачу нараховувались проценти за зниженою процентною ставкою (по 1 грн. в день), які відповідач сплатив 09.01.2025р. у сумі 20 грн.; з 10.01.2025р. по 29.04.2025р. нараховувались проценти за стандартною процентною ставкою по 100 грн. в день, всього 11 000 грн.; з 02.02.2025р. по 23.02.2025р. нараховано штраф у загальній сумі 5000 грн.; після 29.04.2025р. нарахування не здійснювались; загальна сума заборгованості становить 26 000 грн. (а.с. 65-74).

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 від 05.09.2026р. № 2966 (форма 5) солдат ОСОБА_1 дійсно перебуває на військовій службі у 1 батальйоні безпілотних систем військової частини НОМЕР_1 з 11.08.2026р. по теперішній час (а.с. 148).

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором – це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20.

Для підписання кредитного договору ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором C8289 відповідно до вимог частин шостої та восьмої статті 11 і статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір. ТОВ «Авентус Україна» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало кредит в сумі 10 000 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача.

Без отримання смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором, без здійснення входу до особистого кабінету на сайті первісного кредитора кредитний договір не був би укладений, а тому цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Крім того, факт отримання відповідачем кредитних коштів підтверджується частковим виконанням ним своїх зобов`язань за кредитним договором, що вбачається із розрахунку заборгованості, з якого видно, що 09.01.2025р. ОСОБА_1 здійснив платіж в рахунок погашення заборгованості по відсоткам у сумі 20 грн. Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 127/23910/14-ц вказав, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу. Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач визнав позовні вимоги в частині основної суми кредиту у розмірі 10 000 грн.

У даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідачем не оспорено у передбаченому законом порядку факт укладення кредитного договору та його умови.

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). За змістом ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Отже, неповідомлення боржника про заміну кредитора не звільняє боржника від виконання зобов`язання, а лише створює ризик для нового кредитора у вигляді визнання належним виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові. Доказів виконання відповідачем свого обов`язку первісному кредиторові після відступлення права вимоги матеріали справи не містять, а тому доводи відповідача про неповідомлення його про відступлення права вимоги не є підставою для відмови у позові.

Таким чином, суд дійшов висновку, що між первісним кредитором та позичальником укладений кредитний договір, за умовами якого відповідач зобов`язався прийняти грошові кошти та повернути їх у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Доказів повернення тіла кредиту матеріали справи не містять, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту у розмірі 10 000 грн.

Щодо доводів відповідача про наявність форс-мажорних обставин, суд зазначає наступне.

Доводи відповідача щодо звільнення його від виконання зобов`язань за кредитним договором у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану як обставини непереборної сили суд вважає безпідставними.

Верховний Суд у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 910/9226/23 зазначив, що надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (постанови Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 912/3323/20, від 25 січня 2022 року у справі № 904/3886/21).

Форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов`язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.

Форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Якщо особа стверджує про негативний вплив форс-мажорних обставин на виконання нею договірних зобов`язань, вона має надати докази того, що неможливість здійснення нею зобов`язань настала саме через вказаний форс-мажор. Сторона, яка посилається на непереборну силу, повинна довести не лише факт її настання, а й те, що ці обставини об`єктивно унеможливили виконання договору, а не просто ускладнили його. Подібні позиції Верховний Суд виклав у постановах від 30 листопада 2021 року у справі № 913/785/17, від 03 серпня 2022 року у справі № 914/374/21, від 31 серпня 2022 року у справі № 910/15264/21, від 24 жовтня 2024 року у справі № 913/767/21, від 18 лютого 2025 року у справі № 910/6519/24.

Таким чином, у випадку настання форс-мажорних обставин особа може бути звільнена від відповідальності за невиконання кредитного зобов`язання, а не від самого зобов`язання повернення кредитних коштів та сплати обов`язкових платежів. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання (постанови Верховного Суду від 15 червня 2018 року у справі № 915/531/17, від 26 травня 2020 року у справі № 918/289/19, від 07 червня 2023 року у справі № 906/540/22).

Крім того, кредитний договір укладено 20.12.2024р., тобто в період дії воєнного стану в Україні, а отже, введення воєнного стану не є обставиною, яка виникла після укладення договору і яку відповідач не міг передбачити. Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявність форс-мажорних обставин, які завадили йому своєчасно та в повному обсязі виконати умови кредитного договору.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за процентами за користування кредитом, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року статтю 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Пунктом 1 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію підпункту 3 пункту 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.

Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року та триває по теперішній час.

Пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою, і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає; дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення (постанова Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15-ц (провадження № 61-21025св18)).

Водночас, із буквального змісту наведених норм вбачається, що визначена ними гарантія полягає у забороні нарахування процентів за користування кредитом, штрафних санкцій та пені військовослужбовцю у період, коли особа має статус військовослужбовця, тобто на час проходження військової служби. Зазначена норма не передбачає списання або анулювання процентів, які були правомірно нараховані відповідно до умов договору до набуття особою статусу військовослужбовця.

Як встановлено судом, відповідач перебуває на військовій службі з 11.08.2026р., що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 05.09.2026р. № 2966. Доказів проходження відповідачем військової служби у період з 20.12.2024р. по 29.04.2025р. матеріали справи не містять.

Разом з тим, проценти за користування кредитом у розмірі 11 000 грн. нараховані первісним кредитором за період з 10.01.2025р. по 29.04.2025р., тобто більше ніж за рік до набуття відповідачем статусу військовослужбовця, у межах строку кредитування, визначеного договором (360 днів, до 15.12.2025р.), та за ставкою, погодженою сторонами у пункті 1.5.1 кредитного договору. Після 29.04.2025р. нарахування процентів не здійснювалось.

За таких обставин підстави для застосування пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до процентів, нарахованих до 11.08.2026р., відсутні.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. Проценти у даній справі нараховані в межах строку кредитування.

Як вбачається із змісту кредитного договору, між позичальником та первісним кредитором було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, в тому числі щодо розміру процентів (пункт 1.5 кредитного договору). Кредитний договір містить інформацію щодо загальної вартості кредиту, реальної річної процентної ставки та графік погашення кредиту. Підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 засвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, отримавши всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору. Позовних вимог про визнання умов кредитного договору щодо розміру процентів несправедливими відповідач не заявляв.

Належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок – це процесуальний обов`язок суду (постанова Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц). Перевіривши розрахунок заборгованості, суд встановив, що розмір процентів (110 днів х 100 грн. = 11 000 грн.) відповідає умовам кредитного договору. Відповідач не надав суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості в цій частині.

З огляду на викладене, заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 11 000 грн. підлягає стягненню з відповідача.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені (штрафу) у розмірі 5000 грн., суд зазначає наступне.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Верховний Суд неодноразово викладав висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23, від 12 лютого 2025 року у справі № 758/5318/23).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на даний час.

Як встановлено судом, штраф у загальній сумі 5000 грн. нараховано відповідачу за період з 02.02.2025р. по 23.02.2025р. на підставі пункту 6.4 кредитного договору за прострочення виконання грошового зобов`язання, тобто в період дії в Україні воєнного стану.

Отже, на підставі пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України відповідач звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, а тому у задоволенні позовних вимог про стягнення пені (штрафу) у розмірі 5000 грн. слід відмовити.

Таким чином, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 8589670 від 20.12.2024р. у розмірі 21 000 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту – 10 000 грн. та заборгованості за процентами за користування кредитом – 11 000 грн.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

За положеннями частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по оплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2150,40 грн. (2662,40 х 21 000 / 26 000) (п. 36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах»).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 78, 81, 89, 141, 259, 263-265, 274-279, 353 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 8589670 від 20.12.2024р. у розмірі 21 000 (двадцять одна тисяча) грн. 00 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2150 (дві тисячі сто п`ятдесят) грн. 40 коп.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду впродовж 30 днів. Повний текст рішення буде складений впродовж 5 днів.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс», ЄДРПОУ 37616221, місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя: Д.О. Покопцева