Рішення від 01 листопада 2026 р. у справі №201/8217/25 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/8217/25

Провадження № 2/201/645/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра у складі головуючого – судді Покопцевої Д.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

До суду через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (далі – ТОВ «Таліон Плюс») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 18.06.2024р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі – ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога») та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір кредитної лінії № 459868493, відповідно до умов якого відповідач отримав кредитні кошти (з урахуванням всіх траншів) у розмірі 8100 грн. на умовах строковості, зворотності та платності. Кредитор свої зобов`язання за договором виконав, надавши відповідачу кредит у сумі, визначеній в договорі. Однак відповідач в порушення умов договору свої зобов`язання належним чином не виконав, в результаті чого утворилася заборгованість.

12.11.2024р. між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № МВ-ТП/8, за умовами якого позивач набув права грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором. 07.02.2025р. позивач направив відповідачу повідомлення про дострокове розірвання договору.

Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача становить 30 245,82 грн., проте позивач просить стягнути частину заборгованості в розмірі 26 196,89 грн., з яких: заборгованість по кредиту – 8097,86 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом – 18 099,03 грн., а також судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн.

Судом в порядку ч.ч. 6,8 ст. 187 ЦПК України направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичних осіб – відповідача, і за змістом отриманої відповіді його місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 76).

За змістом ч.ч. 6, 7 ст. 128 ЦПК України судова повістка …> надсилається …> разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням …> за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, – за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов`язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його.

Згідно з п. 5 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 265, громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, які на законних підставах постійно або тимчасово проживають на території України, зобов`язані протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати/зареєструвати його.

За змістом п. 4 вказаного Порядку особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Судова кореспонденція є офіційною, тому повинна надсилатися саме за адресою зареєстрованого місця проживання або, як виняток, на адресу, зазначену самим учасником справи – адресатом (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).

Суд двічі направляв на зареєстровану адресу відповідача копії ухвал про відкриття провадження. Таким чином, суд виконав покладений на нього обов`язок інформувати учасників справи про його розгляд.

Відповідач кореспонденцію не отримав, а направлена йому кореспонденція повернута неврученою із довідкою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».

Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, суд виходить з того, що відповідно до ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (далі - Конвенція) держава має позитивні зобов`язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов`язку суду розглянути справу.

Однак з гарантій ст. 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.

Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала свої місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено п.п. 108, 109 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270.

Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.

Відповідно до ч. 9 ст. 130 ЦПК України особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою. Однак процесуальне законодавство не визначає наслідків невручення повістки-повідомлення з причин закінчення строку зберігання. В т.ч. жодними законами чи підзаконними актами не передбачено, скільки разів суд має перенаправляти кореспонденцію на єдину відому (офіційну) адресу, з якої вона повертається без вручення, для того щоб особа вважалась такою, що повідомлена.

Зважаючи на те, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи (за зареєстрованим місцем проживання), незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, суд вважає, що гарантії ст. 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.

Будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв`язку з чим, суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Встановлені наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 18.06.2024р. між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір кредитної лінії № 459868493 продукту «СМАРТ» (далі – договір), відповідно до умов якого відповідачу встановлено кредитний ліміт у розмірі 8100 грн. на умовах строковості, зворотності та платності (а.с. 26-37).

Згідно із заявкою на отримання грошових коштів в кредит від 18.06.2024р. сума кредиту (кредитного ліміту) становить 8100 грн., сума першого траншу – 5059 грн., початковий строк дисконтного періоду кредитування – 12 днів, строк кредитування – 1826 днів (зв. а.с. 23).

Відповідно до паспорту споживчого кредиту строк кредитування становить до 1826 днів (дисконтний період 12 днів, з можливістю продовження та поновлення); базова процентна ставка – 547,50 % річних; при виконанні умов, передбачених кредитним договором, можуть надаватися знижки до рівня дисконтної ставки: 3,65 % – 547,50 % або індивідуальної ставки: 365,00 – 547,50 % (а.с. 24-25).

Згідно з п. 8.3 договору на момент укладення договору та отримання першого траншу базова процентна ставка складає 1,50 відсотків в день від суми залишку кредиту, що становить 547,50 відсотків річних. Відповідно до п. 8.2 договору у разі, якщо позичальник не здійснить повного дострокового погашення всієї суми кредиту протягом дисконтного періоду кредитування, то зобов`язання позичальника по оплаті процентів визначаються шляхом множення базової процентної ставки на фактичну кількість днів користування кредитом (від дати видачі першого траншу до закінчення строку дії договору чи його дострокового припинення).

Відповідно до п. 8.4 договору для суми кредиту, отриманої за першим траншем, за перші 12 днів дисконтного періоду орієнтовна загальна вартість кредиту складе 5969,68 грн. та буде включати в себе загальні витрати за кредитом у вигляді процентів за користування кредитом у розмірі 910,68 грн. та суму кредиту у розмірі 5059 грн.; орієнтовна реальна річна процентна ставка складе 15 265,40 відсотків річних.

Згідно з п. 8.5.1 договору за умови повного дострокового погашення всієї суми кредиту протягом 6 календарних днів після дати закінчення дисконтного періоду розрахунок витрат за кредитом за період від дати видачі першого траншу до 30.06.2024р. здійснюється за дисконтною процентною ставкою 1,50 відсотків від суми кредиту за кожний день користування ним.

Договір підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором TFMH, який було відправлено 18.06.2024р. о 5:28:48 на номер телефону відповідача 0675978956 та введено 18.06.2024р. о 5:29:26.

Згідно з довідками ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на виконання договору на платіжну картку відповідача № 4149-62XX-XXXX-7837 перераховано 18.06.2024р. кошти у сумі 5059 грн. (ідентифікатор платіжної операції 2477418572) та 23.06.2024р. – у сумі 3041 грн. (ідентифікатор платіжної операції 41912-36864-06304), а всього 8100 грн. (зв. а.с. 42, а.с. 43).

Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відповідач на погашення заборгованості за договором сплатив 03.07.2024р. – 1595 грн., 01.08.2024р. – 3524 грн., 10.09.2024р. – 4860 грн., а всього 9979 грн., з яких зараховано в погашення тіла кредиту 2,14 грн., в погашення процентів – 9976,86 грн. Станом на 12.11.2024р. (дата відступлення права вимоги) заборгованість відповідача становила: за тілом кредиту – 8097,86 грн., за процентами – 7652,61 грн., неустойка – 4048,93 грн. (зв. а.с. 20-21).

12.11.2024р. між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № МВ-ТП/8, згідно з умовами якого до позивача перейшло право грошової вимоги за кредитним договором № 459868493 від 18.06.2024р. (а.с. 15-17). Оплата за відступлення права вимоги здійснена позивачем згідно з платіжною інструкцією № 1001 від 30.12.2024р. (а.с. 20). Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги до договору факторингу заборгованість відповідача становить: за тілом кредиту – 8097,86 грн., за процентами – 7652,61 грн., неустойка – 4048,93 грн., всього 19 799,40 грн. (а.с. 18).

Відповідач був повідомлений про відступлення права вимоги повідомленням від 12.11.2024р., направленим на його електронну адресу (зв. а.с. 43).

Згідно з розрахунком заборгованості ТОВ «Таліон Плюс» після набуття права вимоги позивач у період з 13.11.2024р. по 06.02.2025р. продовжив нараховувати відповідачу проценти по 121,47 грн. в день, у зв`язку з чим загальна заборгованість за процентами становить 18 099,03 грн. (а.с. 22-23)

07.02.2025р. позивач направив відповідачу повідомлення про дострокове розірвання договору № ТП/459868493 (а.с. 44).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти /частина перша статті 1048 ЦК України/.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним /стаття 1055 ЦК України/.

У справі встановлено, що для підписання кредитного договору ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони уклали кредитний договір.

Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи та отримав від неї всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору. Крім того, відповідач частково виконував свої зобов`язання за договором, здійснивши три платежі на загальну суму 9979 грн.

Тож, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Доказів повернення відповідачем тіла кредиту матеріали справи не містять, а тому заборгованість за тілом кредиту у розмірі 8097,86 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо вимоги про стягнення заборгованості за процентами, суд зазначає наступне.

Як встановлено, 18.06.2024р. між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 459868493, за яким відповідачу надано кредитні кошти у загальному розмірі 8100 грн. з дисконтним періодом 12 днів, загальний строк кредитування – 1826 днів, зі сплатою процентів за базовою ставкою 1,50 % в день (547,50 % річних).

Проте, заборгованість за відсотками нараховувалась відповідачу як протягом дисконтного періоду, так і після закінчення цього строку, у тому числі новим кредитором після набуття ним права вимоги.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, а також обумовлену в договорі неустойку за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. При цьому суд зазначив, що кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання, відповідно до частини другої статті 625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів та неустойки.

Тож, нарахування заборгованості за відсотками поза межами строку дії кредитного договору є незаконним.

Так, відповідно до заявки на отримання кредиту, паспорту споживчого кредиту та п. 8.4 договору початковий строк дисконтного періоду кредитування складає 12 календарних днів. Водночас, згідно із заявкою та паспортом споживчого кредиту строк кредитування встановлено 1826 днів.

Відповідно до паспорту споживчого кредиту базова процентна ставка складає 547,50 % річних, а дисконтна ставка – від 3,65 % до 547,50 % річних; при цьому відповідно до п.п. 8.3, 8.5.1 договору і базова, і дисконтна процентні ставки визначені в однаковому розмірі – 1,50 % в день.

Та згідно з пунктом 8.4 договору орієнтовна реальна річна процентна ставка складає 15 265,40 % річних.

Водночас, договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

Як передбачено частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Тож тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

При застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022 року в справі № 146/1094/21 (провадження № 61-8990св22)).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка має назву «Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача», передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (частина перша статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним (абзац 1 частини четвертої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п`ята статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Заразом, нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, висловленого у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23, суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень, оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Отже, тлумачення змісту вищевказаних умов кредитного договору щодо строку, на який його укладено, різноманітних способів та розміру нарахування процентів у даній справі дозволяє зробити висновок про те, що вони є нечіткими та двозначними, оскільки передбачають кілька варіантів тлумачення щодо розміру відсотків та строків їх нарахування.

Тож, за встановлених обставин, підлягає застосуванню правило частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», адже тлумачення має здійснюватися на користь споживача, а строком, на який надано кредит, слід вважати дисконтний період – 12 днів, тобто з 18.06.2024р. по 29.06.2024р.

Відсотки за користування кредитом в межах цього строку за ставкою 1,50 % в день складають 1229,92 грн., з яких: за першим траншем у сумі 5059 грн. – 910,62 грн. (5059 грн. х 1,50 % = 75,885 грн. х 12 днів), за другим траншем у сумі 3041 грн., отриманим 23.06.2024р., – 319,30 грн. (3041 грн. х 1,50 % = 45,615 грн. х 7 днів).

Разом з тим, як встановлено судом, відповідач у період з 03.07.2024р. по 10.09.2024р. сплатив на погашення процентів за користування кредитом 9976,86 грн., тобто суму, яка значно перевищує розмір процентів, нарахованих у межах строку кредитування. Отже, зобов`язання відповідача зі сплати процентів за користування кредитом у межах строку кредитування виконані в повному обсязі.

Доказів продовження (пролонгації) чи поновлення дисконтного періоду в порядку, передбаченому п. 3.2 договору, зокрема укладення відповідних додаткових угод, матеріали справи не містять.

Крім того, суд, витлумачивши умови кредитного договору, також наголошує, що первісний кредитор, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору на двозначних положеннях та на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно, що не є сумісним із принципом верховенства права і не може вважатися таким, що позбавлено свавілля.

За таких обставин вимоги позивача про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 18 099,03 грн., нарахованих після спливу строку кредитування, задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях /частина шоста статті 81 ЦПК України/.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ «Таліон Плюс» підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 8097,86 грн.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Позивач просив стягнути на його користь витрати на правову допомогу в розмірі 5000 грн.

За положеннями ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін. Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, визначені статтею 141 ЦПК України (постанова Верховного Суду від 28.06.2023р. у справі № 369/576/22).

Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг від 30.12.2024р. відповідно до договору про надання правової допомоги № 5 від 02.12.2024р., укладеного між ТОВ «Таліон Плюс» та Адвокатським об`єднанням «Ліга юридичних технологій та інновацій», надані такі послуги: підготовка до розгляду справи: аналіз фактичних обставин справи, формування доказів, аналіз судової практики, надання юридичних консультацій тривалістю 4 години вартістю 1000 грн.; підготовка та направлення повідомлення про оплату заборгованості (досудова вимога) тривалістю 2 години вартістю 500 грн.; підготовка позовної заяви, що включає збір доказів, перевірку, друк та засвідчення копій доказів та направлення їх до суду тривалістю 10 годин вартістю 3500 грн., а всього на суму 5000 грн.

Враховуючи, що справа є незначної складності, ціну позову, сталу судову практику, те, що аналіз обставин справи, надання консультацій та збір доказів охоплюються складанням позовної заяви, а також часткове задоволення позовних вимог, суд вважає, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, а тому такі витрати підлягають зменшенню до 2000 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по оплаті судового збору пропорційно задоволеній частині позовних вимог в розмірі 748,80 грн. (2422,40 х 8097,86 / 26 196,89).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 78, 81, 137, 141, 259, 263-265, 274-279, 353 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» заборгованість за кредитним договором № 459868493 від 18.06.2024р. у розмірі 8097 (вісім тисяч дев`яносто сім) грн. 86 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 748 грн. 80 коп., а також витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 грн. 00 коп., що в загальному розмірі становить 2748 (дві тисячі сімсот сорок вісім) грн. 80 коп.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду впродовж 30 днів.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс», код ЄДРПОУ 39700642, місцезнаходження: 14017, м. Чернігів, вул. Жабинського, буд. 13.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя: Д.О. Покопцева