Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №175/10900/26 — Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 175/10900/26

Провадження № 2/175/3295/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"26" жовтня 2026 р. с-ще Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Білоусової О.М.,

за участю секретаря судового засідання – Яшиної М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Слобожанське в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Чумаківської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, Міністерство оборони України про встановлення факту самостійного виховання дитини та стягнення аліментів,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свого сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , та стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини.

В позові позивач зазначав, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у фактичних шлюбних відносинах. Від вказаних відносин у сторін народився син – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Сімейні стосунки з відповідачкою не склалися, остання у жовтні 2023 року покинула сім`ю та виїхала у невідомому напрямку. Відповідачка покинула не лише спільного з позивачем сина, але й доньку від першого шлюбу – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . ОСОБА_4 (доньку відповідачки), ІНФОРМАЦІЯ_4 взято на облік, як дитину, яка залишилась без батьківського піклування та тимчасово влаштовано в сім`ю ОСОБА_1 з 29 травня 2026 року по 24 жовтня 2026 року, до досягнення нею 18 років (повноліття). Вказує, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживає разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Спільна дитина сторін проживає з позивачем і весь тягар повсякденного догляду, виховання, матеріального забезпечення та розвитку дитини несе виключно батько. Матір повністю самоусунулася від виконання батьківських обов`язків, не підтримує з дитиною спілкування, не телефонує їй, не відвідує її, не вітає зі святами та не виявляє будь-якого бажання брати участі у її життя, свідомо знехтувала роллю матері, залишивши дитину без підтримки та прикладу у формуванні її особистості. Всі витрати на харчування, одяг, лікування, освіту та інші потреби дитини покриваються за рахунок коштів батька та його зусиллями.

Метою встановлення вказаного факту для позивача є захист та реалізація законних інтересів сина та його батьківських прав, в тому числі оформлення документів для соціальної допомоги на дитину та забезпечення можливості перетинати державний кордон України з дитиною задля його оздоровлення, відпочинку та навчання, а також вирішення інших питань щодо проживання та перебування дитини. Також зазначав, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини має юридичне значення, серед іншого, як підстава для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Представник позивача про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала до суду заяву про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримала та просила задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, заяв не подавала.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, заяв не подавав.

Вивчивши матеріали справи, суд вбачає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що батьками ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , повторно виданим Чечелівським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис №722.

Згідно Наказу №20/01-06/26 від 25 травня 2026 року Служби у справах дітей Чумаківської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, неповнолітню ОСОБА_4 (доньку відповідачки), ІНФОРМАЦІЯ_4 взято на облік, як дитину, яка залишилась без батьківського піклування.

Відповідно до Наказу №21/01-06/26 від 25 травня 2026 року Служби у справах дітей Чумаківської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 тимчасово влаштовано в сім`ю ОСОБА_1 з 29 травня 2026 року по 24 жовтня 2026 року, до досягнення нею 18 років (повноліття).

Згідно Акту обстеження фактичного проживання №19 від 11 березня 2026 року Служби у справах дітей Чумаківської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживає разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Під час вчинення дій, пов`язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини (стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Змістом статті 141 СК України передбачена рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки СК України чітко встановлює, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Вищезазначений висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23).

Відповідно до статей 180, 181 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину

до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Верховний Суд зауважував, що встановлення певних фактів має на меті підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (постанови Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 482/2163/17, від 15 вересня 2021 року у справі № 487/3126/17, від 07 лютого 2024 року у справі № 569/18407/22, від 11 грудня 2024 року у справі № 569/2642/23).

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (стаття 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

Порядок звільнення з військової служби визначений статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Судом встановлено, що позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини у справі фактично пред`явлений військовозобов`язаним під час мобілізації на особливий період, зокрема, з метою створення умов та обставин, які можуть бути підставою для надання відстрочки від направлення для проходження базової військової служби, призову на військову службу чи звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Позивач не довів факт самостійного виховання та утримання малолітньої дитини. Надані позивачем докази свідчать лише про проживання дитини разом із батьком, проте у матеріалах справи відсутні докази ухилення матері ОСОБА_2 від участі у вихованні дитини.

При цьому проживання матері дитини за іншою адресою, в тому числі і за кордоном, не може бути підставою для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, оскільки це не перешкоджає матері спілкуватися та брати участь у вихованні дитини. Крім того, відповідачка не позбавлена батьківських прав і має дійсний передбачений законом обов`язок щодо виховання своєї дитини.

Як зазначалося вище, сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Загальні засади (принципи) мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Справедливість це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Зазначені правові висновки щодо дотримання принципу справедливості висловив Конституційний Суд України у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004.

Окреме проживання батьків, визначення місця проживання дитини з батьком не можуть розцінюватися як самостійне виховання батьком дитини.

Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 22 червня 2026 року у справі № 529/622/24 провадження № 61-4903св26, від 01 липня 2026 року у справі № 725/6420/25 провадження № 61-5692св26, від 06 серпня 2026 р. у справі № 725/10260/25 провадження № 61-5932св26, від 04 вересня 2026 року у справі № 488/844/25 провадження № 61-1707св26, від 01 вересня 2026 року у справі № 725/6685/25 провадження № 61-3379св26, від 20 серпня 2026 року у справі № 725/8174/25 провадження № 61-3786св26.

Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-499цс19).

З огляду на викладене суд вважає, що позивачем не надано беззаперечних доказів того, що відповідачка умисно ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не здійснює жодного матеріального забезпечення дитини або фактично припинила виконання своїх батьківських обов`язків.

При цьому проживання матері окремо не може бути підставою для встановлення у цій справі факту самостійного виховання дитини батьком, оскільки зазначене не перешкоджає матері спілкуватися та брати участь у вихованні дитини.

Суд відхиляє як неспроможні доводи позивача щодо того, що відповідачка проживає окремо та фактично самоусунулась від виховання і утримання сина, а він (позивач) самостійно забезпечує її виховання і утримання, оскільки проживання матері окремо від дитини не свідчить про те, що вона самоусунулась від виховання та утримання дитини, і не звільняє її від батьківських обов`язків, що узгоджується із висновками, викладеними Верховним Судом у змісті постанов від 07 травня 2026 року в справі № 743/1602/24 (провадження № 61-3867св26) та від 10 червня 2026 року у справі № 372/1217/25 (провадження № 61-2719св26).

Встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини одним із батьків передбачає доведення не лише факту проживання дитини разом із цим із батьків, а й існування таких обставин, за яких інший із батьків фактично не бере участі у вихованні та утриманні дитини або ухиляється від виконання відповідних батьківських обов`язків.

Так само судом під час розгляду справи не встановлено, що вказані та/або інші обставини свідчать, що мати дитини не здатна виконувати свої батьківські обов`язки чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дитини.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що надані позивачем докази свідчать лише про проживання дитини разом із батьком, однак не підтверджують ухилення матері від участі у її вихованні та утриманні, що, у свою чергу, є підставою для відмови у задоволенні позову в частині встановлення факту перебування на утриманні та вихованні неповнолітньої дитини.

Згідно ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Статтею 141 СК України, передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Згідно ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Статтею 182 СК України, встановлено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Згідно ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватись як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватись до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Відповідно до ст. 191 СК України, аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

На підставі викладеного, з урахуванням матеріального становища сторін, рівності прав та обов`язків батька, матері щодо дитини, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення аліментів та необхідність стягувати аліменти у розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення нею повноліття.

Частиною 1ст. 191 СК України, встановлено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

У силу п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

На підставі викладеного, ст. ст. 5, 7, 15, 18, 141, 150, 157 СК України, Закону України «Про охорону дитинства», керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Чумаківської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, Міністерство оборони України про встановлення факту самостійного виховання дитини та стягнення аліментів – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , аліменти на утримання дитини – ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 08.07.2026 року та до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України допустити негайне виконання даного рішення суду щодо стягнення з відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , аліментів в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь держави судовий збір у розмірі 1 064 грн. 96 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення судового рішення апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О. М. Білоусова