Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №289/1682/26 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 289/1682/26 Головуючий у 1-й інст. Кириленко О.О.

Доповідач Панкеєва В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

суддів Григорусь Н.Й.,

Галацевич О.М.,

за участю секретаря Нестерчук М.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №289/1682/26 за позовом ОСОБА_1 до Радомишльської міської ради Житомирської області про визнання права на земельну частку (пай),

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 11 серпня 2026 року,

встановив:

У серпні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Радомишльської міської ради Житомирської області про визнання права на земельну частку (пай).

Позов мотивовано тим, що 17 жовтня 1995 року приватно-колективне сільськогосподарське підприємство імені Несененка (далі - ПКСП ім. Несененка), розташоване в с.Осички Осичківської сільської ради Радомишльського району Житомирської області, відповідно до Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" отримало у колективну власність земельну ділянку для ведення сільськогосподарського виробництва з метою її подальшого паювання між членами ПКСП ім. Несененка.

Право колективної власності на землю посвідчено державним актом серії ЖТ № 2117001 від 17 жовтня 1995 року, що підтверджується листом старости Осичківського старостинського округу Радомишльського району Житомирської області ОСОБА_2 від 05 липня 2021 року № 04-08/12/32.

Розмір земельної частки (паю) членів ПКСП ім. Несененка на території Осичківської сільської ради становить 3,73 умовних кадастрових гектара, а її вартість - 65193,35 грн, що підтверджується відомостями, наведеними у клопотанні відділу у Радомишльському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 11 червня 2021 року.

Позивач зазначав, що 06 липня 1989 року його було прийнято до членів колгоспу "Ленінський шлях" с.Осички Радомишльського району Житомирської області, правонаступником якого є ПКСП ім. Несененка. У зазначеному господарстві він працював слюсарем у бригаді № 2 до 28 березня 1996 року. Водночас у його трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 24 вересня 1979 року помилково внесено запис № 8 про виключення його з членів ПКСП ім. Несененка з 01 вересня 1995 року, тоді як фактично, його членство в підприємстві припинилося лише 28 березня 1996 року. При цьому трудову книжку йому повернули лише наприкінці 1996 року.

Відповідно до записів у трудовій книжці та архівного витягу від 29 лютого 1996 року його виключення з членів сільськогосподарського підприємства відбулося після 17 жовтня 1995 року - дати видачі державного акта на право колективної власності на землю ПКСП ім. Несененка, а також після прийняття Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям".

У зв`язку із цим позивач вважав, що на момент передачі земель у колективну власність він залишався членом ПКСП ім. Несененка, а отже, набув право на земельну частку (пай) розміром 3,73 умовного кадастрового гектара вартістю 65193,35 грн. Однак його помилково не включили до списку членів ПКСП ім. Несененка, який є невід`ємним додатком до державного акта на право колективної власності на землю, унаслідок чого сертифікат на право на земельну частку (пай) на його ім`я не виготовлявся та не видавався.

Крім того, позивач зазначав, що його не повідомляли про проведення паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарського підприємства. Вважав, що невключення його до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай), порушило його законні права, а відповідальність за таке порушення покладав на Осичківську сільську раду Радомишльського району Житомирської області, територія якої в подальшому увійшла до складу Радомишльської міської територіальної громади. Позивач вважав, що має право на земельну частку (пай) із земель колишнього ПКСП ім. Несененка, яке підлягає захисту в судовому порядку.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право на земельну частку (пай), як колишнього члена ПКСП ім. Несененка, у землі, орієнтованим розміром 3,73 умовних кадастрових гектарах, вартістю 65193,35 грн, за рахунок земель запасу в межах території Осичківського старостинського округу Житомирської міської ради Житомирської області, яка перебуває у власності Радомишльської міської ради Житомирської області.

Ухвалою Радомишльського районного суду Житомирської області від 11 серпня 2026 року відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Радомишльської міської ради Житомирської області про визнання права на земельну частку (пай).

Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі, передбачених пунктом 2 частини першої статті 186 ЦПК України, оскільки раніше поданий ним позов у справі № 289/502/23 та позов у цій справі не є тотожними за предметом заявлених вимог.

Апелянт зазначає, що в позовній заяві від 06 березня 2023 року у справі № 289/502/23 він просив:

- визначити йому додатковий строк для оформлення права на земельну частку (пай) та земельну ділянку, пропущений із поважних причин;

- поновити його у списку осіб, які мають право на земельну частку (пай), та включити до цього списку як колишнього члена ПКСП ім. Несененка, а також визнати за ним право на земельну частку (пай) орієнтовним розміром 3,73 умовних кадастрових гектара вартістю 65193,35 грн за рахунок земель запасу в межах території Осичківської сільської ради Радомишльського району Житомирської області (нині - Осичківського старостинського округу Радомишльської міської ради), які перебувають у віданні (власності) Радомишльської міської ради Житомирської області;

- зобов`язати Радомишльську міську раду Житомирської області надати йому дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на території Осичківського старостинського округу Радомишльської міської ради Житомирської області.

Натомість у позовній заяві від 10 серпня 2026 року, поданій у цій справі, він заявив вимогу про визнання за ним як колишнім членом ПКСП ім. Несененка права на земельну частку (пай) орієнтовним розміром 3,73 умовних кадастрових гектара вартістю 65193,35 грн за рахунок земель запасу в межах території Осичківського старостинського округу (раніше - Осичківської сільської ради), які перебувають у власності Радомишльської міської ради Житомирської області.

Отже, апелянт вважає, що позовні вимоги у справі № 289/502/23 та в цій справі відрізняються за своїм змістом, оскільки в раніше розглянутій справі, крім вимоги про визнання права на земельну частку (пай), ним були заявлені також вимоги про визначення додаткового строку, включення до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай), та зобов`язання органу місцевого самоврядування надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 24 вересня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду на 11:30 год. 29 жовтня 2026 року.

Позивач у заяві від 14 вересня 2026 року не заперечував про розгляд справи у його відсутність (а.с.52).

12 жовтня 2026 року представник Радомишльської міської ради - Гальченко О.В. надіслав заяву про проведення судового розгляду у відсутності представника відповідача, позовні вимоги визнає повністю.

Сторони в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином та вчасно.

За приписами ст.372 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З урахуванням наведеного, колегія суддів здійснює розгляд справи за відсутності всіх учасників справи, які не з`явились в судове засідання та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав уже був предметом судового розгляду у справі № 289/502/23, за результатами якого ухвалено рішення, що набрало законної сили та залишене без змін судами апеляційної і касаційної інстанцій.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Разом із тим завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Діяльність суду при здійсненні судочинства в цивільних справах відбувається у чіткій послідовності, визначеній нормами ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.

Необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України зумовлена неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та властивістю судового рішення, що набрало законної сили. За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

В розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц).

Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Повторне звернення з тими самим вимогами з тих самих підстав фактично свідчить про намагання домогтися нового слухання справи та нового її вирішення, що не відповідає принципу юридичної визначеності та суперечить положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Чинне процесуальне законодавство України не допускає подання позивачем нового позову про той самий предмет і з тих самих підстав, з яких вже є прийняте рішення, що фактично полягатиме у переоцінці обставин, встановлених рішенням суду, яке набрало законної сили.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 зазначила, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом із тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні у ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15).

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Подання нових доказів чи інше перефразування підстави позову, чи заявлення вимоги на меншу частку спадщини, не буде свідчити про пред`явлення іншого позову, у будь-якому випадку це буде тотожний позов (постанова Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі № 204/7727/19).

Колегія суддів звертає увагу на те, що в рамках справи №289/502/23 розглядався позов ОСОБА_1 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Осички", Радомишльської міської ради Житомирської області, Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області у якому позивач просив:

-поновити строк позовної давності звернення до суду за захистом своїх прав;

-визначити йому додатковий строк для оформлення права на земельну частку (пай), пропущений з поважної причини;

-відновити та включити його до списку осіб, що мають право на земельну частку (пай), як колишнього члена ПКСП ім. Несененка

-визнати за ним право на земельну частку (пай) у землі орієнтовним розміром 3,73 умовних кадастрових гектарів, вартістю 65193,35 грн, за рахунок земель запасу в межах території Осичківської сільської ради Радомишльського району (Осичківського старостинського округу Радомишльської міської ради) Житомирської області, яка перебуває у веденні (власності) Радомишльської міської ради Житомирської області;

-зобов`язати Радомишльську міську раду Житомирської області надати йому дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою (проєкту землеустрою) щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на території Осичківського старостинського округу Радомишльської міської ради Житомирської області.

Підставами такого позову ОСОБА_1 зазначав те, що 29 червня 1989 року він був прийнятий в члени колгоспу "Ленінський шлях" с.Осички Радомишльського району Житомирської області, в якому працював слюсарем у бригаді №2 до 28 березня 1996 року. 28 березня 1996 року він був виведений з членів ПКСП ім. Несененка. На базі приватно-колективного сільськогосподарського підприємства ім. Несененка 15 березня 2000 року засновано сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Осички". Осичківською сільською радою народних депутатів Радомишльського району Житомирської області передано приватно-колективному сільськогосподарському підприємству ім.Несененка с.Осички у колективну власність земельну ділянку встановленим розміром (площею) для ведення сільськогосподарського виробництва відповідно до державного акта на право колективної власності на землю від 17 жовтня 1995 року серія ЖТ2117001 із метою подальшого паювання між членами приватно-колективного сільськогосподарського підприємства ім.Несененка. Розмір земельної частки (паю) по Осичківській сільській раді (ПКСП ім.Несененка) в умовних кадастрових гектарах становить 3,74, а вартість земельної частки (паю) становить 65193,35 грн. Його прізвище у списку працівників-колгоспників членів ПКСП ім.Несененка, який є невід`ємним додатком до державного акта на право колективної власності на землю, відсутнє. Сертифікат на право на земельну частку (пай) йому також не виготовлявся та не видавався. Станом на час отримання державного акта на землю та її розпаювання (17 жовтня 1995 року) він був членом ПКСП ім.Несененка та мав право на отримання земельного (паю), але не був включений до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай), доданого до державного акта на право колективної власності на землю, через помилку в даті звільнення у його трудовій книжці - 01 вересня 1995 року замість 28 березня 1996 року. Йому про цей факт ніхто з відповідальних осіб попередників відповідачів не повідомляв.

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 02 жовтня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 12 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 15 липня 2026 року рішення суду першої та апеляційної інстанції залишено без змін.

У постанові Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій вважали обґрунтованими позовні вимоги про визнання за ОСОБА_1 права на земельну частку (пай), однак позивач звернувся до суду з пропуском позовної давності й поважних причин її пропуску не навів (а.с.40-42).

Колегія суддів також враховує, що у справі № 289/502/23 суди розглянули по суті вимогу ОСОБА_1 про визнання права на земельну частку (пай) та відмовили в її задоволенні у зв`язку зі спливом позовної давності. Застосування позовної давності як підстави для відмови в позові не змінює правових наслідків набрання судовим рішенням законної сили та не надає позивачу права на повторне пред`явлення тотожної вимоги з метою нового вирішення спору. Інший підхід фактично допускав би повторний судовий розгляд спору, який уже остаточно вирішено, що суперечило б принципу юридичної визначеності.

У справі, що переглядається, предметом позову є вимога про визнання за ОСОБА_1 права на земельну частку (пай), як колишнього члена ПКСП ім. Несененка, у землі, орієнтованим розміром 3,73 умовних кадастрових гектарах, вартістю 65193,35 грн, за рахунок земель запасу в межах території Осичківського старостинського округу Житомирської міської ради Житомирської області, яка перебуває у власності Радомишльської міської ради Житомирської області. Відповідачем у справі є Радомишльська міська рада Житомирської області.

Отже, заявлена у цій справі вимога про визнання права на земельну частку (пай) вже була предметом судового розгляду у справі № 289/502/23, у межах якої позивач також просив визнати за ним відповідне право. Зазначена позовна вимога була розглянута судом першої інстанції, а законність та обґрунтованість ухваленого рішення перевірені судами апеляційної та касаційної інстанцій, які надали відповідну правову оцінку спірним правовідносинам.

З огляду на викладене колегія суддів приходить висновку, що підстави позовів, заявлених ОСОБА_1 у зазначених цивільних справах, є тотожними, оскільки ґрунтуються на одних і тих самих фактичних обставинах та спрямовані на захист одного й того самого права. При цьому обставини, на які позивач посилається на обґрунтування своїх вимог у цій справі, вже були предметом дослідження та правової оцінки судів у справі № 289/502/23, у якій одним із відповідачів також була Радомишльська міська рада Житомирської області.

Колегія суддів враховує, що у справі № 289/502/23 позовні вимоги ОСОБА_1 були заявлені, зокрема, до Радомишльської міської ради Житомирської області, яка є відповідачем і в цій справі. При цьому заявлена до зазначеного органу місцевого самоврядування вимога про визнання права на земельну частку (пай) вже була предметом судового розгляду та вирішена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі №417/7171/19, неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду чинності.

Встановлена цивільним процесуальним законом неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили, яке згідно зі статтею 129-1 Конституції України та статтею 18 ЦПК України є обов`язковим для усіх органів та осіб.

Таке повністю узгоджується із принципом юридичної визначеності, який є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права і відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності").

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не свідчать про неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому не дають підстав для скасування оскаржуваної ухвали.

Керуючись статтями 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-383, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 11 серпня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий В.А. Панкеєва

Судді Н.Й. Григорусь

О.М. Галацевич

Повне судове рішення складено 03 листопада 2026 року.