Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №381/804/26 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 381/804/26 Головуючий у 1-й інст. Вдовиченко Т.М.

Доповідач Панкеєва В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

суддів Григорусь Н.Й.,

Галацевич О.М.,

за участю секретаря Нестерчук М.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №381/804/26 за скаргою ОСОБА_1 на дії/бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Клименюка Андрія Миколайовича, стягувач - товариство з обмеженою відповідальністю "Свеа фінанс",

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Матвійчук Наталія Євгеніївна,

на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 вересня 2026 року,

встановив:

У серпні 2026 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Матвійчук Н.Є., звернувся до суду із скаргою, в якій просив:

- визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Клименюка Андрія Миколайовича, яка полягає у нерозгляді та неприйнятті відповідного процесуального рішення за заявою представника боржника Бондарчука Руслана Миколайовича від 13.08.2026 про відкладення проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні №81696818;

- зобов`язати приватного виконавця Клименюка А.М. невідкладно розглянути заяву від 13.08.2026 про відкладення проведення виконавчих дій та прийняти за результатами її розгляду відповідне процесуальне рішення.

Скарга мотивована тим, що боржник ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений про розгляд справи № 381/804/26 Бердичівським міськрайонним судом Житомирської області, а про ухвалення рішення від 29 червня 2026 року дізнався лише 10 серпня 2026 року після вчинення приватним виконавцем виконавчих дій, пов`язаних із накладенням арешту на його банківські рахунки.

13 серпня 2026 року боржник, реалізуючи право на судовий захист, подав апеляційну скаргу на зазначене рішення разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження. Апеляційну скаргу обґрунтував, зокрема, незаконністю стягнення процентів за користування кредитом з огляду на проходження ним військової служби у Збройних Силах України та наявність статусу учасника бойових дій. Того ж дня представник боржника звернувся до приватного виконавця Клименюка А.М. із заявою про відкладення проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 81696818 на підставі статті 32 Закону України "Про виконавче провадження".

Заяву мотивував необхідністю відкладення виконавчих дій на строк до десяти робочих днів для забезпечення можливості вирішення апеляційним судом питання про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження. На підтвердження наведених обставин до заяви було додано докази подання апеляційної скарги та документи, що підтверджують проходження боржником військової служби. Незважаючи на подання відповідної заяви та приписи статей 28, 32, 38 Закону України "Про виконавче провадження", приватний виконавець фактично залишив її без розгляду, не прийняв за результатами розгляду жодного процесуального рішення та продовжив примусове виконання судового рішення.

На переконання скаржника, така бездіяльність приватного виконавця є протиправною, порушує право боржника на судовий захист та створює ризик стягнення з нього коштів до вирішення апеляційним судом питання про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 вересня 2026 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії/бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Клименюка А.М., стягувач - товариство з обмеженою відповідальністю "Свеа фінанс" - відмовлено.

Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Матвійчук Н.Є. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нове судове рішення про задоволення скарги на бездіяльність приватного виконавця, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, оскільки постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Предметом його скарги була бездіяльність приватного виконавця, яка полягала у нерозгляді заяви від 13 серпня 2026 року про відкладення проведення виконавчих дій та неприйнятті відповідного процесуального рішення за результатами її розгляду, а не вимога про вирішення судом питання щодо відкладення виконавчих дій замість приватного виконавця.

На переконання апелянта, відсутність у статті 32 Закону України "Про виконавче провадження" конкретного строку розгляду заяви про відкладення проведення виконавчих дій не надає приватному виконавцю права залишати таку заяву без розгляду протягом невизначеного часу. Невирішення поданої заяви суперечить вимогам статей 13, 18 Закону України "Про виконавче провадження", які регламентують порядок оформлення рішень виконавця та покладають на нього обов`язок своєчасно й у повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Крім того, апелянт вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на дискреційні повноваження приватного виконавця, оскільки вимога про розгляд поданої заяви та прийняття за результатами її розгляду мотивованого рішення не передбачає втручання суду у здійснення таких повноважень. Право приватного виконавця самостійно вирішувати питання про наявність підстав для відкладення виконавчих дій не звільняє його від обов`язку розглянути відповідну заяву боржника та належним чином оформити результати її розгляду.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 21 вересня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду на 14:30 год 29 жовтня 2026 року.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно частини 3 статті 360 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином та вчасно.

За приписами ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З урахуванням наведеного, колегія суддів здійснює розгляд справи за відсутності всіх учасників справи, які не з`явились в судове засідання та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 10.08.2026 приватним виконавцем виконавчого округу Житомирської області Клименюком А.М. у межах виконавчого провадження № 81696818 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 381/804/26, виданого 04.08.2026 Бердичівським міськрайонним судом Житомирської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Свеа Фінанс" заборгованості за договором про надання споживчого кредиту в розмірі 66279,50 грн та судових витрат у розмірі 2283,40 грн (а.с.4).

10.08.2026 приватним виконавцем виконавчого округу Житомирської області Клименюком А.М. у межах виконавчого провадження № 81696818 винесено постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, a також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику - ОСОБА_1 , у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 75919,19 грн (а.с.5).

13.08.2026 представником ОСОБА_1 - адвокатом Матвійчук Н.Є. на адресу приватного виконавця Клименюка А.М. подано заяву про відкладення проведення виконавчих дій на 10 робочих днів. Заява мотивована тим, що боржник є чинним військовослужбовцем, не був обізнаний про розгляд справи № 381/804/26 та ухвалення судового рішення, про існування якого дізнався лише після вчинення приватним виконавцем виконавчих дій, у зв`язку із чим невідкладно реалізував своє право на апеляційне оскарження (а.с.6).

До вказаної заяви додано зокрема копії апеляційної скарги від 13.08.2026 з доказами її подання, військового квитка ОСОБА_1 , довідки про проходження військової служби, посвідчення учасника бойових дій.

Станом на день подання скарги приватним виконавцем не винесено постанови про відкладення проведення виконавчих дій.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до статті 32 Закону України "Про виконавче провадження" відкладення проведення виконавчих дій є правом, а не обов`язком виконавця та належить до його дискреційних повноважень, реалізація яких залежить від оцінки обставин кожного конкретного випадку.

Посилаючись на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 31 травня 2023 року у справі № 910/6104/21, місцевий суд зазначив, що встановлення та оцінка обставин, які можуть бути підставою для відкладення проведення виконавчих дій, належать до компетенції виконавця. Крім того, суд урахував, що стаття 32 Закону України "Про виконавче провадження" не встановлює конкретного строку для розгляду заяви про відкладення проведення виконавчих дій.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання неправомірною бездіяльності приватного виконавця щодо нерозгляду заяви боржника від 13 серпня 2026 року та неприйняття відповідного процесуального рішення за результатами її розгляду, у зв`язку із чим відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_1 , вирішивши питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 452 ЦПК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

За змістом ст. ст. 129, 129-1 Конституції України та ст.18 ЦПК України судове рішення, що набрало законної сили, обов`язкове для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Відповідно до положень ст.447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Виходячи з наведеного, судовий контроль за виконанням судових рішень при розгляді скарг на дії державного виконавця полягає у перевірці дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 2 Закону № 1404-VIII встановлено засади виконавчого провадження, якими є верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

При цьому дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються також Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5) та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 (далі - Інструкція), яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (виконавчих документів) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 13 Закону № 1404-VIII встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Як встановлено частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктами 1, 3 частини 2 статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

Згідно із статтею 32 Закону № 1404-VIII за наявності обставин, що перешкоджають проведенню виконавчих дій (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), або з інших підстав, внаслідок виникнення яких сторони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, виконавець може відкласти проведення виконавчих дій з власної ініціативи або за заявою стягувача чи боржника на строк до 10 робочих днів. Про відкладення проведення виконавчих дій виконавець виносить відповідну постанову.

У постанові від 31 травня 2023 року у справі № 910/6104/21 Верховний Суд виклав правовий висновок щодо застосування статті 32 Закону України "Про виконавче провадження", який відповідно до частини четвертої статті 263 Цивільного процесуального кодексу України підлягає врахуванню судом при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Так, у пункті 8.37 зазначеної постанови Верховний Суд навів положення статті 32 Закону № 1404-VIII, відповідно до яких за наявності обставин, що перешкоджають проведенню виконавчих дій (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), або з інших підстав, внаслідок виникнення яких сторони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, виконавець може відкласти проведення виконавчих дій з власної ініціативи або за заявою стягувача чи боржника на строк до 10 робочих днів. Про відкладення проведення виконавчих дій виконавець виносить відповідну постанову.

У пункті 8.38 цієї постанови Верховний Суд дійшов висновку, що аналіз положень наведеної норми дає підстави дійти висновку, що: по-перше, застосування цієї норми пов`язане з наявністю певних обставин та умов; по-друге, установлення та оцінювання таких обставин належить до повноважень державного виконавця і, які суд касаційної інстанції не може перебирати не себе.

Отже, наведений правовий висновок свідчить про те, що вирішення питання про наявність підстав для відкладення проведення виконавчих дій належить до компетенції виконавця та передбачає оцінку ним конкретних обставин виконавчого провадження і доводів, викладених у відповідній заяві.

Як убачається з матеріалів справи, 13 серпня 2026 року представник боржника звернувся до приватного виконавця із заявою про відкладення проведення виконавчих дій на строк до десяти робочих днів, обґрунтовуючи її поданням боржником апеляційної скарги на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 29 червня 2026 року, на підставі якого видано виконавчий документ, що перебуває на примусовому виконанні.

Водночас із встановлених судом першої інстанції обставин убачається, що станом на момент звернення боржника до суду зі скаргою приватний виконавець не виніс постанови про відкладення проведення виконавчих дій.

Колегія суддів зазначає, що відсутність постанови про відкладення проведення виконавчих дій не є безумовною та достатньою підставою для висновку про протиправну бездіяльність приватного виконавця, оскільки положення статті 32 Закону № 1404-VIII передбачають винесення такої постанови у разі прийняття виконавцем рішення про відкладення проведення виконавчих дій.

Повноваження виконавця щодо відкладення проведення виконавчих дій, передбачені статтею 32 Закону № 1404-VIII, мають дискреційний характер. Відтак вирішення питання про відкладення виконавчих дій належить до компетенції приватного виконавця, який самостійно оцінює надані докази, обставини конкретного виконавчого провадження та наявність передбачених законом підстав для застосування такого процесуального механізму.

Крім того, положення статті 32 Закону № 1404-VIII не встановлюють конкретного строку, протягом якого виконавець зобов`язаний розглянути заяву про відкладення проведення виконавчих дій та прийняти відповідне процесуальне рішення.

Отже, лише факт невинесення постанови про відкладення проведення виконавчих дій станом на момент звернення боржника до суду не є достатньою підставою для висновку про допущення приватним виконавцем протиправної бездіяльності.

Колегія суддів також звертає увагу, що подання апеляційної скарги разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, яке набрало законної сили та підлягає обов`язковому виконанню, не зумовлює виникнення у приватного виконавця безумовного обов`язку відкладати проведення виконавчих дій. Водночас законодавством передбачено інші механізми захисту прав боржника в разі поновлення судом строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження, зокрема зупинення вчинення виконавчих дій за наявності підстав, визначених статтями 34, 38 Закону № 1404-VIII.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання бездіяльності приватного виконавця неправомірною та, відповідно, для задоволення скарги.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить із того, що відповідно до статті 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного або приватного виконавця, у разі відмови в задоволенні скарги покладаються на заявника.

Оскільки суд першої інстанції відмовив у задоволенні скарги, а за результатами апеляційного перегляду колегія суддів не встановила підстав для скасування оскаржуваної ухвали, правові підстави для стягнення з приватного виконавця на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн відсутні.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не свідчать про неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому не дають підстав для скасування оскаржуваної ухвали.

Враховуючи положення пункту 19 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір" від 08 липня 2011 року № 3674-VI, результати апеляційного перегляду справи, відсутні підстави для розподілу судового збору.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Матвійчук Наталія Євгеніївна залишити без задоволення.

Ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 03 вересня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий В.А. Панкеєва

Судді Н.Й. Григорусь

О.М. Галацевич

Повне судове рішення складено 03 листопада 2026 року.