Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №161/24089/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/24089/25Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М.

Провадження № 22-ц/802/1240/26 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Федонюк С. Ю.,

суддів – Бовчалюк З. А., Матвійчук Л. В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 , поданою в його інтересах представником Ліпкевичем Іваном Володимировичем, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 липня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося до суду із даним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 20 вересня 2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» був укладений договір про споживчий кредит № 7306628, згідно з умовами якого відповідач отримав кошти в сумі 10000 грн зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені договором.

Вказує, що 27 грудня 2022 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір відступлення прав вимоги № 87-МЛ, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 7306628 від 20 вересня 2022 року.

Зазначає, що відповідач зобов`язання за вказаним кредитним договором не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка станом на дату звернення до суду становить 38100 грн, з яких 10000 грн – заборгованість за тілом кредиту; 27100 грн – за відсотками; 1000 грн – прострочена сума комісії за видачу кредиту.

Враховуючи наведене, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором № 7306628 від 20 вересня 2022 року у розмірі 38100 грн, а також понесені по справі судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 липня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 7306628 від 20 вересня 2022 року в розмірі 38100 грн, 3000 грн понесених витрат на правничу допомогу та 2422,40 грн судового збору.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погодившись частково із даним рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду першої інстанції в частині стягнення відсотків та комісії на суму 25100 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні щодо цих позовних вимог ТОВ «ФК «Кредит-Капітал». На переконання скаржника, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову в цій справі.

Зазначає, що загальна сума заборгованості перед кредитором повинна складати 12000 грн, з яких 10000 грн заборгованість за тілом кредиту, 2000 грн - заборгованість за відсотками. Вважає, що всі нараховані відсотки поза межами пільгового періоду є незаконними та такими що вводять в оману позичальника при укладенні кредитного договору, а також порушують принцип добросовісності, розумності та справедливості. У зв`язку з наведеним вказує, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» про стягнення заборгованості за рештою відсотків та комісії за даним кредитним договором у зв`язку із незаконним нарахуванням кредитором відсотків за користування кредитом поза межами строку кредитування, а також нараховані відсотки порушують принцип справедливості, добросовісності та розумності.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Відповідно до вимог частини 13 статті 7, частини 1 статті 368, частини 1 статті 369 ЦПК України ця справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи з огляду на ціну позову – 38100 грн.

Згідно із частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, виходячи з таких мотивів.

За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 1049 ЦК України).

За приписами частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно з частиною 2 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним у письмовій формі.

З огляду на зазначені норми права Верховний Суд у своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.

Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Зазвичай електронні кредитні договори підписуються за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Судом першої інстанції встановлено, що 20 вересня 2022 року року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» був укладений договір про споживчий кредит № 7306628, згідно з умовами якого відповідач отримав кошти в сумі 10000 грн зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені договором.

Даний договір був укладений в електронній формі та від імені його сторін був підписаний електронним підписом з одноразовим ідентифікатором.

ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 за договором № 7306628 10000 грн на його банківську картку. Факт перерахування підтверджується платіжним документом ТОВ «Мілоан», а також встановлено належність картки відповідачу та зарахування на неї 20 вересня 2022 року 10000 грн, що не заперечувалось із самим ОСОБА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що в порушення умов договору відповідач не виконував належним чином взяті на себе зобов`язання.

Із доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості вбачається, що борг ОСОБА_1 за кредитним договором становить 38100 грн, з яких 10000 грн – заборгованість за тілом кредиту; 27100 грн – за відсотками; 1000 грн – прострочена сума комісії за видачу кредиту.

Належних доказів, які би спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості за вказаним кредитним договором, відповідачем надано не було ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду.

Також судом установлено, що 27 грудня 2022 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги № 87-МЛ, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 7306628 від 20 вересня 2022 року.

Відповідно до частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Зазначене узгоджується із правовими висновками, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11.

Наявні у цій справі докази підтверджують факт набуття позивачем ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» у встановленому законом порядку права вимоги до відповідача за договором про надання споживчого кредиту № 7306628 від 20 вересня 2022 року, укладеним між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 .

Отже, у справі, що переглядається, суд першої інстанції, задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з того, що надані позивачем документи в сукупності підтверджують укладання між сторонами кредитного договору, погодження між сторонами нарахування процентів за користування кредитними коштами та існування в позичальника заборгованості за цим договором, що свідчить про те, що відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконав, а тому дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача, до якого перейшло право грошової вимоги, заборгованості за вказаним кредитним договором.

Разом з тим, відповідач у своїй апеляційній скарзі не погоджується із розміром заборгованості за процентами, вважаючи, що вона є неспіврозмірна і диспропорційно завищена відносно тіла кредиту та не відповідає нормам частини 5 статті 18 Закону України «Про споживче кредитування». Крім того, посилався на правовий висновок ОП ВС у справі № 552/672/23 від 07 вересня 2026 року.

З розрахунку, наданого позивачем, убачається, що станом на дату звернення позивача з позовом сума заборгованості відповідача становить 38100 грн, з яких: 10000 грн – прострочена заборгованість за тілом кредиту, 27100 грн – прострочена заборгованість за несплаченими відсотками та 1000 грн - прострочена заборгованість за комісією.

Визначаючи розмір відсотків, які підлягають стягненню з відповідача, суд першої інстанції взяв до уваги наступне.

Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Разом із тим, проценти, передбачені статтею 1048 ЦК України, за своєю правовою природою є платою за правомірне користування наданими коштами протягом погодженого сторонами строку кредитування.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України.

Також апеляційний суд, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції щодо заявлених позовних вимог та їх обґрунтованості в частині доводів апеляційної скарги щодо несправедливих умов договору, які всупереч принципу добросовісності, створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, враховує правову позицію Верховного Суду сформульовану в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23.

Як убачається з матеріалів справи, 20 вересня 2022 року ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-комунікаційної системи кредитодавця через заповнення відповідної анкети-заяви на кредит № 7306628 та шляхом підписання умов зазначеного кредитного договору із додатками з графіком платежів уклав з позивачем кредитний договір в електронній формі.

Таким чином, судом установлено, що 20 вересня 2022 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем було укладено договір про споживчий кредит № 7306628, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» надало відповідачу кредит у розмірі 10000 грн строком на 100 днів.

Згідно із довідкою ТОВ «Мілоан» про ідентифікацію від 18 липня 2025 року за № б/н, підписаної представником ТОВ «Мілоан», відповідач ідентифікований товариством як позичальник за укладеним договором, оскільки акцептував його 20 вересня 2022 року, підписавши аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора, направленого на номер телефону.

Між сторонами погоджено наступні умови:

- сума кредиту становить 10000 грн у валюті: Українська гривня (пункт 1.2 договору);

- кредит надається строком на 100 днів з 20 вересня 2022 року, що складається з пільгового періоду 10 днів (до 30 вересня 2022 року); поточного періоду – 90 днів (до 29 грудня 2022 року) (пункти 1.3-1.3.2 договору);

- комісія за надання кредиту: 1000 грн. Нараховується одноразово за ставкою 10,00 відсотків від суми кредиту за договором;

- сума до повернення за пільговий період 30 вересня 2022 року - 12000 грн (пункт 1.4);

- проценти за користування кредитом: 1000 грн, які нараховуються за ставкою 1,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом у пільговому періоді; проценти протягом поточного періоду – 27000 грн, які нараховуються за стандартною процентною ставкою 3,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду (пункти 1.5.2, 1.5.3 договору).

- загальні витрати позичальника за пільговий період складають 2000 грн, за весь строк кредитування – 39000 грн (пункт 1.5 договору).

Вказані умови були відображені також і в додатку до договору – графіку платежів за договором (а. с. 8 зворот).

Платіжним дорученням № 83034676 від 20 вересня 2022 року стверджується отримання відповідачем кредитних коштів на суму 10000 грн.

Договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (постанова Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц).

У постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 ).

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 ).

Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 ).

Застосування позову про оспорення правочину потребує не лише встановлення підстав для оспорення, але й порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду (постанова Верховного Суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19).

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (постанова Верховного Суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17).

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка має назву «Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (частина 1 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним (абзац 1 частини 4 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому (частина 6 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення (частина 7 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Таким чином, оскільки відповідачем не було оспорено в судовому порядку кредитний договір в цілому, а також його окремі положення, зокрема, щодо процентної ставки, то слід застосувати презумпцію правомірності правочину і вважати, що умови даного договору є чинними і підлягають до виконання обома сторонами.

Отже, при вирішенні питання про стягнення заявленої позивачем заборгованості суд має виходити з чітко та однозначно погоджених сторонами умов кредитування щодо строку кредиту, розміру процентної ставки та порядку її застосування.

За таких обставин доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку суду про задоволення позовних вимог.

Відтак, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що розмір процентів, які підлягають стягненню з відповідача за користування кредитними коштами в межах зазначеного строку кредитування в сумі 27100 грн, які наведені в розрахунку позивача, відповідають умовам кредитного договору, узгодженим сторонами при його підписанні.

Разом з тим, не підлягають до задоволення вимоги апеляційної скарги щодо відмови у стягненні комісії за надання кредиту в сумі 1000 грн, виходячи з таких міркувань.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, в тому числі комісії за розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати в кредитному договорі комісію за надання кредиту.

На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (Правила про споживчий кредит).

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

В даній справі міститься графік платежів як додаток до кредитного договору, де вказано одноразову комісію за надання кредиту в розмірі 1000 грн, а також комісія передбачена умовами самого договору (пункт 1.5.1), який підписаний відповідачем.

Таким чином, комісія за надання кредиту також підлягає стягненню з ОСОБА_1 .

Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України підставами для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін є визнання судом, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування чи зміни немає.

З огляду на наведене, апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 , подана представником ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

За змістом частин 4 та 5 статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою ухвалення постанови у цій справі є 03 листопада 2026 року - дата складення повного судового рішення.

Керуючись статтями 268, 367-369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , подану в його інтересах представником Ліпкевичем Іваном Володимировичем, залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 липня 2026 року у даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий-суддя

Судді: