Рішення від 02 листопада 2026 р. у справі №753/21256/26 — Дарницький районний суд міста Києва

Суд: Дарницький районний суд міста Києва

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про відшкодування шкоди, з них

Дата: 02 листопада 2026 р.

Справа: №753/21256/26

Суддя: Комаревцева Л. В.

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/21256/26

провадження № 2/753/17750/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року Суддя Дарницького районного суду міста Києва Комаревцева Л.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовом Державного підприємства «Дирекція з експлуатації та обслуговування» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство «Дирекція з експлуатації та обслуговування» звернулося до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути матеріальну шкоду у розмірі 231 893,20 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 478,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач перебуває у трудових відносинах із позивачем та працює водієм автотранспортних засобів транспортного відділу. За ним закріплено службовий автомобіль NISSAN TEANA, реєстраційний номер НОМЕР_1 , переданий підприємству в оперативне управління.

Позивач зазначає, що 13 грудня 2025 року відповідач у вихідний день, без належного погодження, використав зазначений автомобіль для особистих потреб. Керуючи автомобілем у стані алкогольного сп`яніння, відповідач допустив дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок якої службовий автомобіль зазнав значних пошкоджень.

Постановою Дарницького районного суду міста Києва від 20 лютого 2026 року у справі № 753/1717/26 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених статтею 124 та частиною першою статті 130 КУпАП.

Відповідно до звіту про оцінку № 00/93.02.26 від 18 лютого 2026 року вартість матеріального збитку визначено у розмірі 224 893,20 грн. Крім того, підприємство сплатило 7 000,00 грн за технічний огляд та оцінку автомобіля.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просить стягнути з відповідача 231 893,20 грн, які складаються з 224 893,20 грн вартості матеріального збитку та 7 000,00 грн витрат на технічний огляд і оцінку, а також відшкодувати судовий збір.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 11 вересня 2026 року відкрито провадження у справі та визначено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами.

Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк із дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву та доказів на підтвердження своїх заперечень.

Судова кореспонденція, направлена відповідачу за зареєстрованою адресою його проживання: АДРЕСА_1 , повернулася до суду з відміткою поштового відділення «адресат відсутній». Іншої адреси для листування відповідач суду не повідомив.

Відповідно до пункту 5 частини шостої статті 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, повернення поштового відправлення із зазначеною відміткою за наведених обставин має передбачені законом наслідки вручення ухвали. Водночас саме по собі повернення кореспонденції не свідчить про визнання відповідачем позовних вимог.

Відзив на позовну заяву та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надійшли.

Згідно з частиною восьмою статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частин п`ятої, восьмої статті 279 ЦПК України справа може бути розглянута у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами; під час такого розгляду суд досліджує докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Суд, дослідивши письмові докази та оцінивши їх у сукупності, дійшов таких висновків.

З витягу з наказу Державного підприємства «Дирекція з експлуатації та обслуговування» від 09 січня 2014 року № 3-к встановлено, що ОСОБА_1 прийнято на посаду водія 3 класу транспортного відділу з 09 січня 2014 року.

Наказом Верховного Суду від 12 травня 2022 року № 58 передбачено передачу Державному підприємству «Дирекція з експлуатації та обслуговування» в оперативне управління автомобіля NISSAN TEANA, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Відповідно до статті 12 Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» право оперативного управління є речовим правом, а його захист здійснюється відповідно до положень, установлених для захисту права власності. Закон № 4196-IX.

Таким чином, перебування автомобіля у державній власності не позбавляє підприємство, якому його передано в оперативне управління, права вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.

Згідно з витягом із наказу підприємства від 09 грудня 2025 року № 26-АГ «Про внесення змін до Переліку закріплення транспортних засобів» автомобіль NISSAN TEANA, реєстраційний номер НОМЕР_1 , закріплено за водієм ОСОБА_1

02 січня 2023 року між підприємством та відповідачем укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. За його умовами відповідач зобов`язався дбайливо ставитися до переданих йому матеріальних цінностей та вживати заходів для запобігання заподіянню шкоди.

Відповідача також ознайомлено з робочою інструкцією водія автотранспортних засобів транспортного відділу, затвердженою наказом від 30 грудня 2022 року № 38-ОД. Пунктом 5.7 інструкції передбачено відповідальність за неправомірне використання службових повноважень, у тому числі в особистих цілях.

Наданими документами підтверджується, що для службового автомобіля було погоджено місце зберігання у неробочий час на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, вул. Вербицького, 32.

Проте дозвіл на зберігання автомобіля поза основним місцем його розташування не є дозволом на використання автомобіля для особистих поїздок.

Пунктом 4 розділу І Порядку використання легкових автомобілів для поїздок, пов`язаних зі службовою діяльністю у Верховному Суді, затвердженого наказом від 03 березня 2020 року № 34 у відповідній редакції, заборонено використання службового автомобіля для поїздок, не пов`язаних зі службовою діяльністю.

З наданої пояснювальної записки ОСОБА_1 від 15 грудня 2025 року встановлено, що 13 грудня 2025 року він самовільно взяв службовий автомобіль для перевезення речей до гаража. Водночас відповідач стверджував, що під час повернення передав керування іншій особі, яка допустила дорожньо-транспортну пригоду.

Наказом директора підприємства від 15 грудня 2025 року № 27-АГ створено комісію для проведення службового розслідування.

В акті службового розслідування від 03 червня 2026 року зафіксовано, що погодження використання автомобіля на 13 грудня 2025 року не надавалося, автомобіль використано відповідачем для особистих потреб, а внаслідок ДТП він зазнав значних пошкоджень. З актом відповідач ознайомився під підпис 03 червня 2026 року.

Суд враховує, що акт службового розслідування складений комісією позивача, тому не має наперед установленої доказової сили та підлягає оцінці разом з іншими доказами. Підпис відповідача про ознайомлення з актом підтверджує ознайомлення з його змістом, однак сам по собі не означає визнання всіх висновків комісії чи розміру шкоди.

Водночас обставини керування відповідачем автомобілем та вчинення ним порушень Правил дорожнього руху встановлено судовою постановою, яка набрала законної сили.

Постановою Дарницького районного суду міста Києва від 20 лютого 2026 року у справі № 753/1717/26 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених статтею 124 та частиною першою статті 130 КУпАП.

Зазначеною постановою встановлено, що 13 грудня 2025 року о 17 годині 25 хвилин на проспекті Миколи Бажана у м. Києві, поблизу станції метро «Вирлиця», відповідач керував автомобілем у стані алкогольного сп`яніння. Результат огляду із застосуванням спеціального технічного засобу становив 1,71 проміле.

Крім того, відповідач не вибрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожньої обстановки та не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого допустив зіткнення з іншим автомобілем, після чого службовий автомобіль у некерованому стані здійснив наїзд на бордюрний камінь та бетонну огорожу.

Постанова набрала законної сили 02 березня 2026 року.

Частиною шостою статті 82 ЦПК України передбачено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, твердження відповідача, наведене у поясненнях під час службового розслідування, про перебування за кермом іншої особи не може бути прийняте як підстава для звільнення його від відповідальності, оскільки суперечить обставинам, установленим судовою постановою, яка набрала законної сили.

Водночас зазначена постанова не встановлює розміру майнової шкоди, що підлягає відшкодуванню позивачу. Ця обставина підлягає самостійному доказуванню та оцінці у цій справі.

Відповідно до частини першої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

Частиною другою цієї статті передбачено відповідальність лише за пряму дійсну шкоду, за умови її заподіяння винними протиправними діями або бездіяльністю працівника.

Згідно зі статтею 131 КЗпП України працівники зобов`язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді.

Пунктами 4, 7 частини першої статті 134 КЗпП України встановлено самостійні підстави повної матеріальної відповідальності працівника: завдання шкоди у нетверезому стані та завдання шкоди не при виконанні трудових обов`язків. Кодекс законів про працю України.

У цій справі встановлено обидві зазначені обставини: відповідач використав службовий автомобіль для особистих потреб поза виконанням трудового завдання та керував ним у стані алкогольного сп`яніння.

Тому передбачене статтею 132 КЗпП України загальне обмеження матеріальної відповідальності розміром середнього місячного заробітку до встановлених обставин не застосовується.

Наявність договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність суд оцінює з урахуванням вимог статті 135-1 КЗпП України. Сам факт підписання такого договору з водієм не дає підстав автоматично покладати на нього повну відповідальність за будь-яку шкоду автомобілю.

Однак у цьому випадку повна матеріальна відповідальність ґрунтується на самостійних підставах, прямо визначених пунктами 4, 7 частини першої статті 134 КЗпП України, а не лише на положеннях укладеного договору.

Відповідно до статті 138 КЗпП України обов`язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника покладається на роботодавця.

Надані позивачем докази підтверджують протиправність поведінки відповідача, його вину, пошкодження ввіреного автомобіля та причинний зв`язок між установленими діями і пошкодженням майна.

Відсутність ознак кримінального правопорушення, про яку зазначено у матеріалах поліції, не усуває матеріальної відповідальності, оскільки її підставами у цьому спорі є встановлені дії відповідача та їх майнові наслідки, а не обов`язкове засудження за кримінальне правопорушення.

При визначенні розміру відшкодування суд враховує характер використання автомобіля.

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» роз`яснено застосування норм цивільного законодавства до визначення відшкодування шкоди, заподіяної самовільним використанням працівником технічних засобів підприємства в особистих цілях. Відповідне роз`яснення також відображено в узагальненні судової практики ВССУ.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Пунктом 1 частини другої статті 22 ЦК України визначено, що реальними збитками є втрати у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

На підтвердження вартості пошкодженого майна позивач надав звіт № 00/93.02.26, складений 18 лютого 2026 року суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_2 на підставі договору № 2026-043 від 12 лютого 2026 року.

Звіт містить ідентифікаційні дані автомобіля, опис його технічного стану, акт огляду, ремонтні калькуляції, розрахунок ринкової вартості, визначення фізичного зносу та утилізаційної вартості.

Згідно з цим звітом: ринкова вартість автомобіля без аварійних пошкоджень визначена у розмірі 224 893,20 грн; вартість відновлювального ремонту становить 1 199 702,18 грн; вартість відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу складників становить 513 307,48 грн; утилізаційна вартість автомобіля становить 8 100,00 грн.

Отже, як повна вартість ремонту, так і його вартість з урахуванням зносу перевищують визначену оцінювачем ринкову вартість автомобіля. За таких обставин відновлювальний ремонт є економічно недоцільним.

Суд оцінює наданий звіт як письмовий доказ, а не як висновок призначеної судом експертизи. Зазначення оцінювачем певної суми матеріального збитку не звільняє суд від обов`язку перевірити, чи відповідає ця сума майновим втратам, які підлягають відшкодуванню.

У звіті сума 224 893,20 грн відповідає повній ринковій вартості автомобіля без аварійних пошкоджень. Водночас цим самим звітом установлено, що пошкоджений автомобіль зберігає утилізаційну вартість 8 100,00 грн.

Доказів передачі залишків автомобіля відповідачу, втрати позивачем прав на них або інших обставин, які обґрунтовували б стягнення повної вартості автомобіля без урахування залишків, матеріали справи не містять.

Відшкодування має компенсувати фактичні майнові втрати. Стягнення повної вартості автомобіля з одночасним збереженням за позивачем його залишків, що мають самостійну вартість, перевищувало б розмір таких втрат.

Тому розмір шкоди від пошкодження автомобіля становить: 224 893,20 грн ? 8 100,00 грн = 216 793,20 грн.

У частині стягнення додаткових 8 100,00 грн позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо заявлених 7 000,00 грн витрат на технічний огляд та оцінку автомобіля суд установив таке.

З платіжної інструкції № 102 від 24 лютого 2026 року, виконаної 25 лютого 2026 року, вбачається, що ДП «Дирекція з експлуатації та обслуговування» сплатило ФОП ОСОБА_2 7 000,00 грн за технічний огляд та оцінку автомобіля відповідно до договору № 2026-043 від 12 лютого 2026 року та акта № 00/93.02.26 від 18 лютого 2026 року.

Незважаючи на загальне формулювання призначення платежу щодо технічного обслуговування та ремонту, у цьому ж документі конкретизовано оплачений вид послуг - технічний огляд та оцінка автомобіля - із посиланням на відповідні договір і акт.

Ці витрати фактично понесені позивачем для встановлення обсягу пошкоджень, економічної доцільності ремонту, вартості автомобіля та його залишків. Необхідність таких дій зумовлена пошкодженням майна внаслідок установлених дій відповідача.

Позивач заявив зазначені витрати як складову реальних збитків. З огляду на обставини самовільного використання автомобіля в особистих цілях, документальне підтвердження оплати та безпосередній зв`язок витрат із визначенням майнових втрат суд визнає їх такими, що підлягають відшкодуванню на підставі пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України.

До визначеної у звіті вартості автомобіля ці витрати не включені, тому їх окреме відшкодування не становить подвійного стягнення. Повторно як судові витрати ця сума судом не розподіляється.

Таким чином, загальний розмір відшкодування становить: 216 793,20 грн + 7 000,00 грн = 223 793,20 грн.

Суд також враховує положення статті 137 КЗпП України щодо необхідності оцінки ступеня вини працівника, обстановки заподіяння шкоди та обставин, які можуть впливати на розмір її покриття.

Надання дозволу на зберігання автомобіля на погодженому паркувальному майданчику саме по собі не свідчить про створення роботодавцем умов для його неправомірного використання та не усуває обов`язку відповідача дотримуватися встановленого порядку експлуатації.

Доказів того, що пошкодження автомобіля стало наслідком неналежного забезпечення його збереження роботодавцем, технічної несправності, яка перебувала у причинному зв`язку з ДТП, або інших обставин, що зменшують відповідальність відповідача, суду не надано.

Так само відсутні підтверджені відомості про майновий стан відповідача та інші обставини, які давали б підстави для додаткового зменшення відшкодування.

Відповідно до частини третьої статті 233 КЗпП України для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Дорожньо-транспортна пригода сталася 13 грудня 2025 року, про її обставини підприємству повідомлено у грудні 2025 року, а провадження у цій справі відкрито у вересні 2026 року. Отже, навіть за обчислення строку з моменту первісного повідомлення про пошкодження автомобіля річний строк звернення до суду не пропущений.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює кожний доказ окремо та їх сукупність, при цьому жодний доказ не має заздалегідь установленої сили.

Неподання відповідачем відзиву не звільняє позивача від доказування заявленого розміру відшкодування та не є підставою для автоматичного задоволення позову.

Оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що позивач довів підстави відповідальності відповідача та розмір майнових втрат у сумі 223 793,20 грн. Вимоги у частині додаткового стягнення 8 100,00 грн не відповідають установленому розміру фактичних втрат.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Платіжною інструкцією № 2070 від 28 серпня 2026 року підтверджено сплату позивачем судового збору у розмірі 3 478,40 грн. Зазначення у попередньому розрахунку судових витрат іншої суми не змінює розміру фактично сплаченого збору, підтвердженого платіжним документом.

Оскільки із заявлених 231 893,20 грн задоволенню підлягають вимоги на суму 223 793,20 грн, із відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір пропорційно задоволеним вимогам: 3 478,40 грн ? 223 793,20 грн ? 231 893,20 грн = 3 356,90 грн.

Решта витрат зі сплати судового збору залишається за позивачем.

Керуючись статтями 12, 13, 76-82, 89, 141, 178, 259, 263-265, 268, 272, 274, 279 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Державного підприємства «Дирекція з експлуатації та обслуговування» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , на користь Державного підприємства «Дирекція з експлуатації та обслуговування», код ЄДРПОУ 38946404, місцезнаходження: 03048, м. Київ, проспект Повітряних Сил, 28: 216 793 (двісті шістнадцять тисяч сімсот дев`яносто три) гривні 20 копійок відшкодування шкоди, завданої пошкодженням автомобіля; 7 000 (сім тисяч) гривень 00 копійок відшкодування витрат на технічний огляд та оцінку автомобіля, а всього - 223 793 (двісті двадцять три тисячі сімсот дев`яносто три) гривні 20 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Дирекція з експлуатації та обслуговування» витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 356 (три тисячі триста п`ятдесят шість) гривень 90 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів із дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено 03.11.2026

Суддя Л.В. Комаревцева

Оригінал: reyestr.court.gov.ua