Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №904/4481/26 — Центральний апеляційний господарський суд

Суд: Центральний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них

Дата: 01 листопада 2026 р.

Справа: №904/4481/26

Суддя: Кощеєв Ігор Михайлович

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.2026 року м. Дніпро Справа № 904/4481/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді:Кощеєва І.М. (доповідач)

суддів: Чередка А.Є., Іванова О.Г.

розглянувши у порядку письмового провадження

без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.10.2026р.

(суддя Загинайко Т.В., м. Дніпро, повний текст ухвали складено 07.10.2026р.)

в частині зупинення провадження

у справі

за позовом ОСОБА_1 , м. Дніпро

до Дніпровської міської ради, м. Дніпро

про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Дніпровської міської ради, про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки.

Відповідач у клопотанні про зупинення провадження по справі просив суд зупинити провадження по справі 904/4481/26 до набрання законної сили судовим рішенням по справі №199/10080/25, посилаючись на те, що: - у провадженні Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра перебуває справа №199/10080/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третьої особи-Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво, - нежитлову будівлю (складський комплекс), розташований за адресою по АДРЕСА_1 ; - з огляду на цивільний позов поданий до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра ОСОБА_1 , особа, яка здійснює самочинне будівництво нерухомого майна не набуває речових прав на нього, а надання чи відмова у наданні земельної ділянки по фактичному його розміщенню є виключно волею власника відповідної земельної ділянки.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.10.2026р. відмовлено у задоволенні заяви Дніпровської міської ради (вх.№40700/26 від 18.08.2026) про закриття провадження у справі. Задоволено клопотання Дніпровської міської ради (вх.№45237/26 від 16.09.2026) про зупинення провадження. Зупинено провадження у справі №904/4481/26 за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки до розгляду цивільної справи №199/10080/25 та набрання рішенням у справі №199/10080/25 законної сили.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з вказаною ухвалою, фізична особа ОСОБА_1 , через систему "Електронний суд", звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.10.2026р. у справі № 904/4481/26 в частині задоволення клопотання Дніпровської міської ради про зупинення провадження у справі до розгляду цивільної справи №190/100800/25 і набрання рішенням у цій справі законної сили скасувати та направити справу до Господарського суду Дніпропетровської області для продовження розгляду. В іншій частині (щодо відмови у задоволенні заяви про закриття провадження у справі) ухвала не оскаржується.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

Апелянт вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано положення п. 5 ч.1 ст. 227 ГПК України, не встановлено об`єктивної неможливості розгляду господарської справи до вирішення цивільної справи та не наведено належного обґрунтування того, чому обставини, які можуть бути встановлені в іншому судовому провадженні, унеможливлюють розгляд заявлених позовних вимог у цій справі.

Скаржник посилається на те, що 16.08.2023р. між ним та Дніпровською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Пустовим С.В. за реєстровим № 490, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:01:205:0153 загальною площею 0,5792 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до п. 8.1 договору орендар, який належним чином виконував свої обов`язки, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк за умови дотримання встановленого договором порядку реалізації такого права. Апелянт зазначає, що у запереченнях на клопотання про зупинення провадження він вказував на належне виконання договірних зобов`язань, своєчасну сплату орендної плати та вчинення дій, спрямованих на реалізацію переважного права, а також на те, що під час дії договору на земельній ділянці здійснювалося нове будівництво нежитлової будівлі (складського комплексу), щодо якої порушено питання про визнання права власності у цивільній справі № 199/10080/25.

На думку апелянта, у господарській справі належить з`ясувати обставини, пов`язані з виникненням та реалізацією права позивача на укладення договору оренди землі на новий строк, виконанням ним умов первісного договору, дотриманням процедури реалізації переважного права та наявністю правових підстав для визнання договору укладеним у запропонованій редакції, тоді як предметом цивільної справи № 199/10080/25 є визнання права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомого майна. Скаржник наголошує, що сам по собі факт перебування на розгляді іншої справи щодо права власності на нерухоме майно не доводить неможливості встановлення господарським судом обставин, необхідних для вирішення спору про укладення договору оренди землі.

Апелянт вказує, що для застосування п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України недостатньо самого факту розгляду іншої справи, а необхідно встановити конкретні обставини, які не можуть бути з`ясовані та оцінені господарським судом самостійно, і пояснити, чому без їх встановлення неможливо вирішити спір. Натомість, за твердженням скаржника, у мотивувальній частині оскаржуваної ухвали не конкретизовано, які саме юридично значущі обставини неможливо встановити без ухвалення рішення у цивільній справі; які докази, наявні в матеріалах справи, є недостатніми; чому господарський суд не може самостійно дослідити договір оренди землі, документи щодо його виконання, листування сторін та інші докази; які саме обставини, що мають преюдиційне значення, можуть бути встановлені в цивільній справі та яким чином вони унеможливлюють розгляд господарського спору.

Скаржник посилається на правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20, згідно з яким провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; під об`єктивною неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти неможливість самостійного встановлення судом обставин, які встановлюються іншим судом, зокрема внаслідок обмеженості юрисдикції, предмета позову чи інших процесуальних причин; при цьому необхідною є обов`язкова пов`язаність справ, за якої в іншій справі встановлюються обставини, що впливають або можуть вплинути на докази у справі, провадження в якій зупиняється, зокрема факти, що мають преюдиційне значення. Апелянт вважає, що суд першої інстанції фактично обмежився посиланням на наявність цивільного спору щодо права власності на об`єкт нерухомості, не встановивши конкретного процесуального зв`язку між предметами доказування у двох справах.

Скаржник вказує, що суд першої інстанції не навів належних мотивів відхилення поданих позивачем заперечень на клопотання про зупинення провадження, а саме по собі відтворення доводів відповідача про необхідність встановлення права власності на об`єкт нерухомості не замінює обов`язку суду перевірити наявність передбачених законом підстав для зупинення провадження та мотивувати висновок про їх існування.

Посилаючись на ст. 2 ГПК України, апелянт зазначає, що зупинення провадження у справі є винятковим процесуальним заходом, а за відсутності належно встановленої об`єктивної неможливості розгляду спору таке зупинення створює ризик невиправданого відкладення судового захисту прав позивача на невизначений період, тривалість якого залежить від перебігу іншого судового провадження. Скаржник визнає, що ризик затягування не є єдиною підставою для скасування ухвали, однак у сукупності з відсутністю належного обґрунтування об`єктивної неможливості розгляду справи він підтверджує необхідність перевірки законності застосованого процесуального заходу.

Також апелянт посилається на порушення ст. 234 ГПК України, відповідно до якої ухвала суду повинна містити мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, та законів, якими керувався, і вважає, що висновок про необхідність зупинення провадження є передчасним, а ухвала в оскаржуваній частині не відповідає вимогам законності та обґрунтованості. Право на апеляційне оскарження скаржник обґрунтовує ст. ст. 254, 255 ГПК України.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Дніпровська міська рада не скористалася правом подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2026р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді – Кощеєв І.М. (доповідач), судді – Чередко А.Є., Іванов О.Г..

Ч. 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 2 ст. 271 ГПК України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 ч. 1 ст. 256 ГПК України, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Враховуючи те, що предметом апеляційного перегляду наразі є ухвала про зупинення провадження у справі ( п. 12 ч. 1 ст. 255 ГПК України), яка входить до визначеного у ч. 2 ст. 271 ГПК України переліку та з огляду на відсутність обставин справи, що зумовлюють необхідність розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, виклик сторін (учасників справи) колегією суддів не здійснювався.

Згідно з ч. 1 ст. 270 ГПК України, в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.10.2026р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.10.2026р. в частині зупинення провадження у справі, для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи № 904/4481/26.

21.10.2026р. матеріали справи №904/4481/26 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

7. Встановлені судом обставини справи.

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Дніпровської міської ради, про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки.

Відповідач у клопотанні про зупинення провадження по справі просив суд зупинити провадження по справі 904/4481/26 до набрання законної сили судовим рішенням по справі №199/10080/25, посилаючись на те, що: - у провадженні Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра перебуває справа №199/10080/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третьої особи-Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво, - нежитлову будівлю (складський комплекс), розташований за адресою по АДРЕСА_1 ; - з огляду на цивільний позов поданий до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра ОСОБА_1 , особа, яка здійснює самочинне будівництво нерухомого майна не набуває речових прав на нього, а надання чи відмова у наданні земельної ділянки по фактичному його розміщенню є виключно волею власника відповідної земельної ділянки.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.10.2026р. відмовлено у задоволенні заяви Дніпровської міської ради (вх.№40700/26 від 18.08.2026) про закриття провадження у справі. Задоволено клопотання Дніпровської міської ради (вх.№45237/26 від 16.09.2026) про зупинення провадження. Зупинено провадження у справі №904/4481/26 за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки до розгляду цивільної справи №199/10080/25 та набрання рішенням у справі №199/10080/25 законної сили.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи — підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду. Суд навів положення ч. 1 ст. 20, ч. ч. 1, 3 ст. 45 ГПК України та ч. 3 ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Оцінюючи доводи відповідача про те, що п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України передбачено виняток щодо спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, суд першої інстанції встановив, що договір оренди землі від 16.08.2023 було укладено з Дніпровською міською радою ОСОБА_1 саме як фізичною особою. Водночас відповідно до пункту 1 первісного договору оренди землі, а також проекту договору, поданого до Дніпровської міської ради для укладення на новий строк, орендодавець надає у строкове платне користування земельну ділянку з цільовим призначенням 03.10 (для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку).

Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки оренда земельної ділянки має на меті використання її позивачем саме для здійснення підприємницької діяльності, хоча договір був укладений ОСОБА_1 як фізичною особою, а не фізичною особою-підприємцем, позивач правомірно звернувся з позовною заявою до Господарського суду Дніпропетровської області, оскільки спір відноситься до юрисдикції господарських судів, а тому заява Дніпровської міської ради про закриття провадження у справі не підлягає задоволенню.

Розглядаючи клопотання Дніпровської міської ради про зупинення провадження, суд першої інстанції послався на ст. 169 ГПК України щодо порядку подання та розгляду заяв і клопотань учасників справи та встановив, що в провадженні Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра перебуває справа № 199/10080/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа — Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради, про визнання права власності на самочинне будівництво — нежитлову будівлю (складський комплекс), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд навів положення пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, — до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі, та що суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Врахувавши доводи відповідача про те, що з огляду на цивільний позов, поданий до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра ОСОБА_1 , особа, яка здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває речових прав на нього, а надання чи відмова у наданні земельної ділянки по фактичному його розміщенню є виключно волею власника відповідної земельної ділянки, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зупинення провадження у справі № 904/4481/26 до розгляду Амур-Нижньодніпровським районним судом міста Дніпра справи № 199/10080/25 та набрання рішенням у цій справі законної сили.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Оскільки ухвалу суду першої інстанції оскаржується лише в частині зупинення провадження у справі, саме в цій частині колегія суддів здійснює перевірку оскаржуваної ухвали.

Зупиняючи провадження у цій справі до набрання законної сили рішенням у цивільній справі №199/10080/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа — Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради, про визнання права власності на самочинне будівництво — нежитлову будівлю (складський комплекс), розташовану за адресою: вул. Берегова, 153 Б., що розглядається Амур-Нижньодніпровським районним судом міста Дніпра, суд першої інстанції послався на п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, тобто на наявність об`єктивної неможливості розгляду даної справи до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі № 199/10080/25, зазначивши при цьому, що цивільний позов, поданий до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра ОСОБА_1 , особа, яка здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває речових прав на нього, а надання чи відмова у наданні земельної ділянки по фактичному його розміщенню є виключно волею власника відповідної земельної ділянки. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку про взаємопов`язаність справ № 199/10080/25 та № 904/4481/26 та наявність підстав для зупинення провадження у справі № 904/4481/26 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 199/10080/25.

Проте, колегія суддів з вказаними висновками суду першої інстанції не погоджується, з огляду на наступне.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано положеннями ст.ст. 227, 228 ГПК України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд, відповідно, зобов`язаний або ж має право зупинити провадження у справі.

За змістом п. 4 ч.1 ст. 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому п. 5 ч. 1 ст. 227 цього Кодексу, - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Зокрема, відповідно до п. 5 ч.1 ст. 227 ГПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Отже, застосовуючи наведену правову норму, за вимогами ст. 234 ГПК України, у мотивувальній частині ухвали має бути зазначено обґрунтування висновків, яких дійшов суд при постановленні ухвали про зупинення провадження у справі, зокрема щодо об`єктивної неможливості розгляду справи.

Під неможливістю розгляду справи необхідно розуміти відсутність у господарського суду можливості самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження в якій зупинено. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

При цьому, як уже відзначалось, суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17.04.2019р. у справах № 924/645/18 та № 910/23396/16, від 15.05.2019р. у справі № 904/3935/18, від 20.12.2019р. у справах № 910/13234/18 та № 910/759/19, від 29.04.2020р. у справі № 903/611/19, від 18.05.2020р. у справі №905/1728/14, від 04.12.2020р. у справі № 917/514/19 та від 25.03.2021р. у справі № 873/148/20, від 12.05.2021р. у справі № 922/2838/20, тощо.

Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясовувати:

1) як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом;

2) чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10.09.2019р. у справі № 922/1962/17, від 17.12.2019р. у справі № 917/131/19, тощо.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 01.03.2024р. у справі № 910/17615/20 зазначила, що провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; має бути обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції не навів достатніх обґрунтувань, на підставі яких він дійшов висновку про об`єктивну неможливість розгляду цієї справи, неможливість встановити та оцінити певні конкретні обставини (факти), що мають суттєве значення для вирішення цього спору на підставі наявних в матеріалах справи доказів. У мотивувальній частині ухвали не конкретизовано, які саме юридично значущі обставини у господарській справі неможливо встановити без ухвалення рішення у цивільній справі, які докази є недостатніми для встановлення відповідних обставин, чому господарський суд не може самостійно дослідити договір оренди землі, документи щодо його виконання, листування сторін та інші докази, а також які обставини, що мають преюдиційне значення, можуть бути встановлені в цивільній справі та яким чином вони унеможливлюють розгляд господарського спору.

Судова колегія зазначає, що сам по собі факт перебування на розгляді іншої справи щодо права власності на нерухоме майно не доводить неможливості встановлення господарським судом обставин, необхідних для вирішення спору про укладення договору оренди землі. Для застосування п. 5 ч.1 ст. 227 ГПК України недостатньо самого факту розгляду іншої справи, а необхідно встановити конкретні обставини, які не можуть бути з`ясовані та оцінені господарським судом самостійно, а також пояснити, чому без встановлення цих обставин неможливо вирішити спір.

Наведена позиція суду вказує не на об`єктивну неможливість розгляду цієї справи до набрання законної сили рішенням у цивільній справі №199/10080/25 у розумінні п. 5 ч.1 ст.227 ГПК України, а не бажання самостійно встановити та оцінити обставини (факти), що входять до предмету доказування, а тому вказане не може бути підставою для зупинення провадження у цій справі за правилами п. 5 ч.1 ст. 227 ГПК України.

Враховуючи наведене, Суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для зупинення провадження у даній справі, не дотримавшись при цьому приписів п. 5 ч.1 ст. 227 ГПК України.

Варто звернути увагу на те, що виходячи з аналізу положень ст. 2 ГПК України, на господарське судочинство покладено обов`язок забезпечення розумності строків розгляду справ, а на сторони - неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Крім того, виходячи з аналізу ст. 5 ГПК України, звернення до господарського суду повинно мати ефективний спосіб захисту порушених прав.

Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 27.04.2000р. у справі "Фрідлендер проти Франції", рішення ЄСПЛ від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").

Аналогічний за змістом правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 25.05.2018р. у справі № 910/31771/18, від 02.06.2020р. у справі № 910/6674/19, від 20.01.2021р. у справі № 906/129/20, від 01.04.2021р. у справі № 902/1177/15, від 13.05.2021р. у справі № 917/349/20, тощо.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду ЄСПЛ у справах проти України.

У контексті наведеного колегія суддів звертає увагу на те, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується із обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення ЄСПЛ від 07.07.1989р. у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії").

Отже, оскаржувана ухвала постановлена з порушенням приписів п. 5 ч.1 ст. 227 ГПК України, оскільки не містить аргументованих та переконливих мотивів щодо необхідності зупинення провадження у справі як щодо об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до набрання законної сили рішенням суду по цивільній справі, так і стосовно того, що зібрані у цій справі докази дійсно не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Відтак, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, ухвала суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню, як така, що ухвалена з порушенням норм процесуального права.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу,що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно зі ст.280 ГПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Оскільки перевіркою ухвали в апеляційному порядку встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, то ухвалу в оскаржуваній частині слід скасувати, а апеляційну скаргу - задовольнити. Справу направити до господарського суду для подальшого розгляду.

9. Судові витрати.

У зв`язку зі скасуванням ухвали місцевого господарського та направленням справи для продовження справи до суду першої інстанції, розподіл судових витрат, пов`язаних з розглядом апеляційної скарги, слід здійснити суду першої інстанції згідно із загальними правилами ст.ст.129, 130 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 280, 282-284 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.10.2026р. у справі № 904/4481/26 про зупинення провадження у справі - скасувати.

Справу № 904/4481/26 направити до Господарського суду Дніпропетровської області для продовження розгляду.

Розподіл сум судового збору, за наслідками перегляду в апеляційному порядку ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 08.05.2025р. у цій справі, здійснити Господарському суду Дніпропетровської області за результатами розгляду ним справи по суті, згідно із загальними правилами ст. 129 ГПК України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя А.Є. Чередко

Суддя О.Г. Іванов

Оригінал: reyestr.court.gov.ua