Суд: Житомирський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи
Дата: 01 листопада 2026 р.
Справа: №240/11162/26
Суддя: Семенюк Микола Миколайович
ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2026 року м. Житомир справа № 240/11162/26
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Семенюка М.М.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо припинення нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік";
- зобов`язати відповідача з 01.01.2026 провести нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік", що дорівнює 2 595,00 гривень.
В обґрунтування позову зазначає, що позивач звернулася з письмовою заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з вимогою про поновлення виплати на підставі рішення Житомирського окружного адміністративного від 26 липня 2024 року в справі № 240/11146/24, однак, листом від 11 березня 2026 року Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відмовило позивачу у виплаті вказаного підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення; цю відмову позивач вважає незаконною, а своє право на отримання щомісячного підвищення до пенсії – порушеним.
Ухвалою від 30.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач подав письмовий відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову та зазначив, що Згідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 48 від 14 січня 2026 року «Деякі питання здійснення у 2026 році доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення» встановлено, що у разі коли у 2026 році Пенсійним фондом України отримано відомості з Єдиного державного демографічного реєстру, відомчої інформаційної системи Державної міграційної служби чи інших державних реєстрів про місце проживання особи у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, органи Пенсійного фонду України встановлюють доплату, передбачену статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2026 рік”, з 1 січня 2026 року; за результатами звірки з Єдиним державним демографічним реєстром не підтверджено проживання Позивача в зоні гарантованого добровільного відселення у період з 01.01.1993 до 04.11.1993, а тому з 01.01.2025 підвищення до пенсії за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення Позивачу не встановлено.
Проаналізувавши наявні у справі матеріали, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками справи:
- позивач є непрацюючим пенсіонером, перебуває на обліку у відповідача, є потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), станом на 01.01.2026 проживає в населеному пункті, який, відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення;
- позивач звернувся до відповідача із заявою від 02.01.2026, в якій просить повідомити про прийняте рішення щодо поновлення виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території забруднення, зазначаючи, що Головне управління Пенсійного фонду України припинило виконання рішення суду від 26.07.2024 в справі № 240/11146/24; відповідно до положень постанови КМ України від 27.12.2024 № 1524 управління зобов`язано поновити виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території забруднення;
- розглянувши вказане звернення відповідач листом від 11.03.2026 повідомив позивача про зміст постанови КМ України від 27.12.2024 № 1524; що за даними звірки Проведеної Пенсійним фондом України з даними Єдиного державного демографічного реєстру не підтверджено проживання Позивача в зоні гарантованого добровільного відселення у період з 01.01.1993 до 04.11.1993, а тому з 01.01.2025 підвищення до пенсії за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не встановлено;
- відповідач з 01.01.2026 не виплачує позивачу підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік", що дорівнює 2 595,00 гривень.
Позивач, вважаючи, що відповідач протиправно не виплачує йому з 01.01.2026 підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік", що дорівнює 2 595,00 гривень, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Як вбачається зі змісту позовних вимог предметом позову та спору є дії відповідача щодо невиплати йому з 01.01.2026 підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік", що дорівнює 2 595,00 гривень.
В Законі України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" зазначено:
"Стаття 29. Установити, що у 2026 році доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі 2595 гривень.
Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов`язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.
Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов`язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів, а також у разі працевлаштування (зайнятості) особи за межами зони безумовного (обов`язкового) відселення та зони гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею."
Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 48 від 14 січня 2026 року, у разі коли у 2026 році Пенсійним фондом України отримано відомості з Єдиного державного демографічного реєстру, відомчої інформаційної системи Державної міграційної служби чи інших державних реєстрів про місце проживання особи у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р., органи Пенсійного фонду України встановлюють доплату, передбачену статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2026 рік”, з 1 січня 2026 року.
Тобто відповідно до вказаних нормативно-правових актів органи Пенсійного фонду України виплачують непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, доплату у розмірі 2595,00 грн з 01.01.2026 у разі коли у 2026 році Пенсійним фондом України отримано відомості з Єдиного державного демографічного реєстру, відомчої інформаційної системи Державної міграційної служби чи інших державних реєстрів про місце проживання особи у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р.
З доданого позивачем до позову та до своєї заяви від 02.01.2026 витягу з реєстру територіальної громади вбачається, що позивач з 04.11.1993 проживає в зоні гарантованого добровільного відселення.
Ніяких доказів того, що в Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчої інформаційної системи Державної міграційної служби чи інших державних реєстрів наявні відомості про місце проживання позивача у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. позивачем не надано.
Враховуючи наведене, суд вважає, що у відповідача не було підстав встановлювати позивачу доплату у розмірі, передбачену статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2026 рік”, з 1 січня 2026 року.
Частиною 2 ст. 2 КАС України, передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, крім іншого, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Отже, в даному випадку суд повинен визначитись, чи мало місце з боку відповідача (суб`єкта владних повноважень) порушення діючого законодавства.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).
Аналіз приписів статті 19 Конституції України дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень лише в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Органи публічної влади повинні діяти відповідно до закону і в межах норм, що визначають їхні повноваження. Вони не повинні діяти свавільно. Якщо дії органу публічної влади виходять за межі його повноважень, такі дії будуть незаконними.
Відповідно до пункту 2 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, Головне управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та Законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та Законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду.
Таким чином, перевіривши в межах доводів позовної заяви спірні дії на відповідність приписам ч. 2 ст. 2 КАС України, суд вважає, що вони вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому відмовляє в задоволенні позову.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 КАС України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ., номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, Житомир, 10003, код 13559341) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М. Семенюк
Оригінал: reyestr.court.gov.ua