Рішення від 19 жовтня 2026 р. у справі №522/10970/25 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/10970/25

Провадження № 2/522/1425/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді Домусчі Л.В.,

за участю секретаря судового засідання – Мазовецької А.В.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси 16.05.2025 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 10.03.1995 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб. Станом на момент подання позову цієї позовної заяви у Приморському районного суді м. Одеси розглядається справа №522/6413/25 про розірвання шлюбу.

У період перебування у шлюбі була придбана квартира загальною площею 53,2 кв.м., реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 634165551101, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та автомобіль марки HAVAL, модель H6, 2019 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 .

Згоди щодо розподілу майна у добровільному порядку з відповідачем дійти не вдалося, з огляду на викладене позивачка змушена звернутися до суду із зазначеним позовом.

Посилаючись на положення статей 60, 69, 70, 71 Сімейного кодексу України, позивачка просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частину вищевказаної квартири, стягнути з Відповідача компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля у розмірі 328 245 грн., а також понесені судові витрати.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.05.2025 року справу було передано на розгляд судді Приморського районного суду м. Одеси Ковтун Ю.І.

21.05.2025 року через підсистему «Електронний суд» надійшла заява представника ОСОБА_1 – адвоката Попова Р.М. про забезпечення позову, згідної якої просив суд:

- накласти арешт на квартиру загальною площею 53,2 кв.м., реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 634165551101, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- накласти арешт на автомобіль державний номер НОМЕР_1 , бренд: HAVAL, модель: Н6, рік випуску: 2019, колір: коричневий, об?єм двигуна: 1967, тип кузова: універсал-b, VIN-код: НОМЕР_2 .

- заборонити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , суб?єктам державної реєстрації прав державним реєстраторам, в тому числі нотаріусам, Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України, здійснювати проведення державної реєстрації будь-яких прав та/або їх обтяжень, вносити будь-які записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зміни до таких записів та/або скасування таких записів щодо об?єктів нерухомого майна: квартира загальною площею 53,2 кв.м., реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 634165551101, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 до набрання законної сили рішення у справі;

- заборонити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , суб?єктам державної реєстрації прав, ТСЦ та іншим уповноваженим на вчинення реєстраційних дій особам, вчиняти будь-які реєстраційні дії з приводу реєстрації, перереєстрації права власності щодо спірного автомобіля державний номер НОМЕР_1 , бренд: HAVAL, модель: Н6, рік випуску: 2019, колір: коричневий, об?єм двигуна: 1967, тип кузова: універсал-b, VIN-код: НОМЕР_2 до набрання законної сили рішення у справі.

Ухвалою суду від 26.05.2025 року (суддя Ковтун Ю.І.) у задоволенні заяви представника позивачки ОСОБА_1 – адвоката Попова Романа Михайловича про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою суду від 04.06.2025 року (суддя Ковтун Ю.І.) позовну заяву залишено без руху та надано позивачці строк 10 днів з дня вручення зазначеної ухвали для усунення недоліків.

09.06.2026 року через підсистему «Електронний суд» надійшла заява представника ОСОБА_1 – адвоката Попова Р.М. про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 12.06.2025 року (суддя Ковтун Ю.І.) відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.

06.10.2025 року до суду надійшла заява відповідача ОСОБА_2 про розгляд справи за його відсутністю, позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

04.02.2026 року до суду надійшла заява позивачки ОСОБА_1 про зменшення розміру позовних вимог.

У зазначеній заяві повідомила, що після подання позову сторони досягли домовленості щодо добровільного врегулювання спору в частині поділу автомобіля марки HAVAL, модель H6, 2019 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 .

У зв`язку із досягненням сторонами домовленості відповідач добровільно виплатив позивачці компенсацію вартості належної їй 1/2 частини автомобіля у розмірі 290 000 грн., у зв`язку із чим ОСОБА_1 просила суд розглядати справу лише в частині вимоги про визнання за нею права власності на 1/2 частину квартири та стягнення судових витрат.

Ухвалою суду від 04.02.2026 року прийнято до розгляду заяву позивачки ОСОБА_1 про зміну предмету позову від 04.02.2026 року, підготовче провадження закрито та справу призначено до судового розгляду по суті.

30.03.2026 року через підсистему «Електронний суд» надійшла заява представника ОСОБА_1 – адвоката Попова Р.М. про стягнення понесених судових витрат, згідно якої просив суд стягнути з відповідача на користь позивачки судові витрати у розмірі 19 640 грн.

30.03.2026 року через підсистему «Електронний суд» надійшла заява представника ОСОБА_1 – адвоката Попова Р.М. про розгляд справи за його відсутністю.

За розпорядженням керівника апарату Приморського районного суду м. Одеси від 27.04.2026 року №1122/26 на підставі службової записки помічника судді було здійснено повторний автоматизований розподіл справи між суддями.

Справа надійшла до провадження судді Домусчі Л.В. та отримана суддею 28.04.2026 року.

Ухвалою суду від 26.05.2026 року прийнято до провадження цивільну справу та призначено розгляд справи в загальному позовному провадженні із призначенням судового засідання на 15.07.2026 року.

У судове засідання 15.07.2026 року учасники справи не з?явилися, про дату, час і місце судового розгляду були повідомлені належним чином. У матеріалах справи міститься заява представника позивачки та відповідача про розгляд справи за їх відсутністю.

У судове засідання 20.10.2026 року учасники справи не з?явилися, про дату, час і місце судового розгляду були повідомлені належним чином. У матеріалах справи міститься заява представника позивачки та відповідача про розгляд справи за їх відсутністю.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ст. 268 ЦПК України, датою складання повного тексту рішення є 02.11.2026 року.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом, у передбачених ЦПК України випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 10.03.1995 року відділом запису актів цивільного стану сектору Ботанівка, Кишинів зареєстровано шлюб, актовий запис № 195, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 . (а.с. 6-7)

Згідно відкритих відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, шлюб між сторонами було розірвано заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23.06.2025 року у справі №522/6413/25, яке набрало законної сили 24.07.2025 року.

Таким чином, сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 10.03.1995 року по 24.07.2025 року.

Предметом позовних вимог є поділ майна подружжя, а саме квартири АДРЕСА_2 .

Норми права, які підлягають застосуванню.

Відповідно до ст. 3 СК України смію складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Зі змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Спільна сумісна власність – це власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності.

Статтею 57 СК України встановлено, що майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка зокрема є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України).

У ст. 60 СК України зазначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України.

Відповідно до ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.

Відповідно до ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Згідно із ч. 1 ст. 69 СК України, дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Аналізуючи вказані норми матеріального права в сукупності, суд вбачає, що у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частки чоловіка і дружини виходячи зі ст. 70 СК України, є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості і це є її процесуальним обов`язком. При цьому судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях. Аналогічні положення викладені у ч. 2 ст. 372 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір між ними може бути вирішений судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, набуте подружжям за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 368 ЦК України, ст. 60 СК України); майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (ч. 4 ст. 368 ЦК України); майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів (ст. 175 СК України); земельні ділянки членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними (ст. 89 ЗК України); квартира (будинок), передані при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), у їх спільну сумісну власність (ч. 2 ст. 8 Закону № 2482-ХІІ); приміщення загального користування, опорні конструкції багатоквартирного будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у багатоквартирному житловому будинку - належать співвласникам будинку (ч. 2 ст. 382 ЦК України); майно, набуте жінкою та чоловіком за час спільного проживання однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними (ст. 74 СК України).

Як роз`яснено в п.п. 23, 24, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України) відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. (ст. 61 СК України).

Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є: 1) час набуття такого майна, 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма статті 60 Сімейного кодексу України вважається правильно застосованою.

Статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, у постановах Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 334/4220/18 (провадження № 61-19010св20), від 07 липня 2021 року у справі № 760/18983/16 (провадження № 61-16673св20), у постанові Верховного суду від 23.02.2023 року у справі № 405/3776/19.

Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: НОМЕР_5 , виданого 12.05.2015 державним реєстратором реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Чернавської І.В., ОСОБА_2 на праві власності належить квартира АДРЕСА_3 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №424816121. (а.с. 18)

Разом з тим сама по собі державна реєстрація права власності за одним із подружжя не визначає правовий режим майна, набутого під час шлюбу, та не свідчить про належність такого майна йому на праві особистої приватної власності.

Таким чином вказана квартира є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 згідно ст.ст. 60, 72 СК України, оскільки була придбана під час шлюбу.

Виходячи з викладеного квартира АДРЕСА_2 підлягає поділу між сторонами в рівних частках.

Зазначене не заперечується відповідачем.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивачки понесені нею судові витрати у виді сплати судового збору в розмірі 15 140 грн.

Крім того, представник ОСОБА_1 – адвокат Попов Р.М. у своїй заяві від 30.03.2026 року просив суд стягнути з відповідача на користь позивачки

30.03.2026 року через підсистему «Електронний суд» надійшла заява представника ОСОБА_1 – адвоката Попова Р.М. про стягнення понесених судових витрат, згідно якої просив суд стягнути з відповідача на користь позивачки судові витрати у розмірі 19 640 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Якщо відповідач добровільно задовольняє позовні вимоги вже після звернення позивача до суду, останній має право на повне відшкодування понесених ним судових витрат за рахунок відповідача. Водночас згідно із ч. 3 ст. 142 ЦПК України в разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Зазначене викладене у постановах КЦС ВС від 5 серпня 2026 року у справі № 953/10140/25 (провадження № 61-7158св26), від 15 липня 2026 року у справі № 345/5838/25 (провадження № 61-3489св26).

Суд враховує, що на момент звернення позивача до суду вимога щодо поділу автомобіля входила до предмета позову, у зв`язку із чим витрати на проведення його оцінки були безпосередньо пов`язані з підготовкою та поданням позовної заяви та є судовими витратами у розумінні статті 133 ЦПК України.

На підтвердження понесених судових витрат Позивачем надано:

- рахунок №б/н від 01.05.2025 року за проведення транспортно-товарознавчого дослідження автомобіля HAVAL H6, номер кузова НОМЕР_2 , на суму 3000 грн.;

- платіжну інструкцію №9377-3494-2787-6253 від 01.05.2025 року щодо оплати за проведення оцінки вартості автомобіля на суму 3 000,00 грн.;

- платіжну інструкцію №9377-2560-5034-2550 від 30.04.2025 року щодо оплати за проведення оцінки вартості квартири на суму 1 500,00 грн.

Судом встановлено, що подальше зменшення позивачем позовних вимог було обумовлено добровільним врегулюванням сторонами частини спору після відкриття провадження у справі та виплатою Відповідачем Позивачу узгодженої сторонами компенсації вартості 1/2 частини автомобіля, що саме по собі не спростовує необхідності понесення зазначених витрат на момент звернення до суду та не є підставою для покладення таких витрат на позивача.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача понесених та документально підтверджених судових витрат у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 316, 317, 319, 321, 368-372, 392 ЦК України, ст.ст. 60, 61, 63, 65, 69-72 СК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 15, 76, 77, 79-81, 89, 95, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , право власності на 1/2 (одну другу) частину квартири, загальною площею 53,2 кв.м, житловою площею 28,2 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку поділу спільного майна подружжя.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 15 140 (п`ятнадцять тисяч сто сорок) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) 4500 (чотири тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок., з яких:

- витрати щодо проведення оцінки вартості автомобіля у розмірі 3 000 грн.;

- витрати щодо проведення оцінки вартості квартири у розмірі 1 500 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч. 1 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 02.11.2026 року.

Суддя Домусчі Л.В.