Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №300/1823/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/1823/26 пров. № А/857/30587/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Курильця А. Р., Кузьмича С. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у справі №300/1823/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання до вчинення дій,

суддя в 1-й інстанції – Матуляк Я. П.,

дата ухвалення рішення – 30 квітня 2026 року,

місце ухвалення рішення – м. Івано-Франківськ,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

в с т а н о в и в:

Позивач – ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення №092750014176 від 24 лютого 2026 року та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 15 лютого 2026 року, зарахувавши до страхового стажу період з 01 січня 1992 року по 14 вересня 1992 року та до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи з 10 листопада 1992 року по 29 листопада 2002 року та з 07 лютого 2007 року по 09 лютого 2026 року.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за №092750014176 від 24 лютого 2026 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 15 лютого 2026 року, зарахувавши при цьому до страхового стажу період з 01 січня 1992 року по 14 вересня 1992 року та до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи з 10 листопада 1992 року по 29 листопада 2002 року та з 07 лютого 2007 року по 09 лютого 2026 року.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що позивачці відмовлено у призначенні пенсії за Списком №2, оскільки на дату звернення за призначенням пенсії позивачка не досягла встановленого законодавством пенсійного віку 55 років та у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 25 років. Вказує, що до загального страхового стажу не зараховано період роботи позивача на території російської федерації з 01 січня 1992 року по 14 вересня 1992 року з тих підстав, що російська федерація з 01 січня 2023 року припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. До пільгового стажу роботи за Списком №2 не зараховано періоди роботи позивача з 10 листопада 1992 року по 29 листопада 2002 року та з 07 лютого 2007 року по 09 лютого 2026 року на посаді сестри медичної палатної психіатричного відділення згідно з довідками від 09 лютого 2026 року №28 та №29 виданої КНП "Коломийська центральна районна лікарня" Коломийської міської ради з підстав невідповідності назви займаної посади Постанові КМУ №461, а також наявної розбіжності між інформацією в наданій довідці, яка суперечить даним трудової книжки. Крім того, норми Закону №1788-ХІІ в частині призначення пенсій на пільгових умовах за Списком №2 не підлягають застосуванню, так як з 11 жовтня 2017 року порядок призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 регулюється Законом №1058-IV, а тому умови призначення пільгової пенсії позивача мають визначатися на підставі ст.114 Закону №1058-IV, а не на підставі пункту «а» ст.13 Закону №1788-ХІІ. Таким чином, відповідач, відмовляючи в призначенні пенсії, діяв правомірно у відповідності до чинного законодавства, оскільки права на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно з Законом №1058 у позивача немає. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з довідками №28 та №29 від 09 лютого 2026 року ОСОБА_1 у періоди з 10 листопада 1992 року по 29 листопада 2002 року та з 07 лютого 2007 року по 09 лютого 2026 року працювала на посаді сестри медичної палатної психіатричного відділення КНП "Коломийська центральна районна лікарня" Коломийської міської ради, за якою передбачено пільги на пенсійне забезпечення за Списком №2 (а.с.15-17).

Відповідно до записів у трудовій книжці ОСОБА_1 у період з 01 січня 1992 року по 14 вересня 1992 року вона працювала на посаді медсестри кардіологічного відділення на території російської федерації (а.с.12-14).

15 лютого 2026 року позивач звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

У зв`язку з впровадженням принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсій, вказана заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області, за результатами розгляду якої прийнято рішення за №092750014176 від 24 лютого 2026 року (а.с.37).

Цим рішенням відповідач відмовив у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, мотивуючи таку відмову відсутністю у позивача необхідного пільгового стажу, не зарахувавши до стажу роботи на пільгових умовах періоди роботи позивача з 10 листопада 1992 року по 29 листопада 2002 року та з 07 лютого 2007 року по 09 лютого 2026 року на посаді сестри медичної палатної психіатричного відділення згідно з довідками від 09 лютого 2026 року №28 та №29 виданої КНП "Коломийська центральна районна лікарня" Коломийської міської ради з підстав невідповідності назви займаної посади Постанові КМУ №461, а також наявної розбіжності між інформацією у наданій довідці, яка суперечить даним трудової книжки. Крім того, відповідачем не зараховано до загального страхового стажу період роботи позивача на території російської федерації з 01 січня 1992 року по 14 вересня 1992 року з тих підстав, що російська федерація з 01 січня 2023 року припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Відповідачем встановлено страховий стаж позивача - 34 роки 06 місяців 22 дні, стаж роботи за Списком №2 – не розраховано.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернулась з цим позовом у суд.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №092750014176 від 24 лютого 2026 року є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки позивачем подано належним чином оформлені документи про підтвердження зайнятості на посаді, що відноситься до робіт зі шкідливими умовами праці, а тому до пільгового стажу роботи за Списком №2 підлягають зарахуванню періоди роботи позивача з 10 листопада 1992 року по 29 листопада 2002 року та з 07 лютого 2007 року по 09 лютого 2026 року на посаді сестри медичної палатної психіатричного відділення КНП "Коломийська центральна районна лікарня" Коломийської міської ради; крім того, позивач працювала у російській федерації в той час, коли міжнародні договори були чинними, тому у пенсійного органу не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації у період з 01 січня 1992 року по 14 вересня 1992 року, відтак з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 15 лютого 2026 року, зарахувавши до страхового стажу період з 01 січня 1992 року по 14 вересня 1992 року та до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи з 10 листопада 1992 року по 29 листопада 2002 року та з 07 лютого 2007 року по 09 лютого 2026 року.

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05 листопада 1991 (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09 липня 2003 (далі - Закон №1058-IV).

Ч.1 ст.114 Закону №1058-IV передбачає, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

При цьому, відносини щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах врегульовані також і нормами Закону України №1788-XII.

За змістом п.«б» ст.13 Закону України №1788-XII (в редакції, що діяла до 01 квітня 2015 року) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці (за Списком №2), після досягнення 55 років (чоловіки) та 50 років (жінки).

01 квітня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, яким ст.13 Закону України №1788-XII викладено в новій редакції.

Пунктом «б» ст.13 Закону України №1788-XII після змін, внесених Законом України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

З наведеного вище вбачається, що п.«б» ст.13 Закону України №1788-XII (після змін, внесених Законом України від 02.03.2015 р. №213-VIII) в якості обов`язкових умов для призначення особі пенсії за віком на пільгових умовах визначав досягнення такою особою 55-річного віку.

23 січня 2020 року Конституційний Суд України прийняв Рішення №1-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15), яким ст.13, ч.2 ст.14, п.«б» - «г» ст.54 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Відповідно до п.2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15), ст.13, ч.2 ст.14, п.«б» - «г» ст.54 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Крім того, п.3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15) визначено, що застосуванню підлягають ст.13, ч.2 ст.14, п.«б» - «г» ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.».

Таким чином, з 23 січня 2020 року, тобто з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15) для осіб, які до 01 квітня 2015 року працювали повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №2, діють положення п.«б» ст.13 Закону України №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, які визначають умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Разом з тим, чинними залишилися й відповідні положення п.2 ч.2 ст.114 Закону України №1058-IV.

Отже, починаючи з 23 січня 2020 року діють два нормативно-правові акти, які одночасно, але по-різному регламентують умови призначення пенсій за віком на пільгових умовах для осіб, які до 01 квітня 2015 року працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №2.

Таким чином, норми вказаних законів містять розбіжність щодо віку, який надає особі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Вирішуючи питання про те, який закон необхідно застосовувати до спірних правовідносин при вирішенні питання щодо наявності у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, суд першої інстанції правильно врахував принцип верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.1 ст.6 КАС України).

Колегія суддів зазначає, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (п.56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Крім того, у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону України №1788-XII з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону України №1058-IV.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02 червня 2023 року у справі №160/13468/20, від 01 травня 2024 року у справі №580/3245/20, від 08 квітня 2025 року у справі №200/1102/24.

Таким чином, враховуючи наведене вище, право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах позивач набуває у 50 років та за наявності страхового стажу (на момент досягнення такого віку) не менше 20 років, з них не менше 10 років на роботах на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №2.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на день звернення до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах досягла 50 років. Крім того, не заперечується відповідачем, що страховий стаж позивачки складає 34 роки 03 місяці. При цьому, стаж за Списком №2 не розрахований (а.с.37).

Разом з тим, зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що відповідачем відмовлено у зарахуванні позивачці на пільгових умовах періоди роботи з 10 листопада 1992 року по 29 листопада 2002 року та з 07 лютого 2007 року по 09 лютого 2026 року на посаді сестри медичної палатної психіатричного відділення згідно довідок від 09 лютого 2026 року за №28 та №29 виданої КНП "Коломийська центральна районна лікарня" Коломийської міської ради з підстав невідповідності назви займаної посади Постанові КМУ №461, а також наявної розбіжності між інформацією в наданій довідці, яка суперечить даним трудової книжки. До загального страхового стажу не зараховано період роботи позивачки на території російської федерації з 01 січня 1992 року по 14 вересня 1992 року у зв`язку з тим, що російська федерація з 01 січня 2023 року припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.

Даючи правову оцінку правомірності зарахування вищевказаного стажу позивачу судом першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.24 цього Закону страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно зі ст.56 Закону України №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (у редакції, що діяла до 01 січня 2004 року) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Відповідно до п.1-3 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п.20 Порядку №637 у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або вислугу років, встановлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, в яких має бути зазначені періоди, що зараховуються до спеціального трудового стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи, що зараховується до спеціального трудового стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи, розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, на підставі яких видана довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

За змістом п.3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 за №1451/11731 (далі - Порядок №383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92.

Як передбачено пунктом 10 Порядку №383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку №637.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. І лише у разі її відсутності, або відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Як вбачається з матеріалів справи, записами у трудовій книжці позивача НОМЕР_1 від 24 жовтня 1990 року підтверджується, що у період з 10 листопада 1992 року по 29 листопада 2002 року та з 07 лютого 2007 року по 09 лютого 2026 року ОСОБА_1 працювала на посаді сестри медичної палатної психіатричного відділення КНП "Коломийська центральна районна лікарня" Коломийської міської ради (а.с.12-14).

Колегія суддів зазначає, що посада сестри медичної палатної (чи загальної) психіатричного відділення належить до Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджених постановою КМУ №461 від 24 червня 2016 року.

Крім того, згідно з довідками №28 та №29 від 09 лютого 2026 року ОСОБА_1 у періоди з 10 листопада 1992 року по 29 листопада 2002 року та з 07 лютого 2007 року по 09 лютого 2026 року працювала на посаді сестри медичної палатної психіатричного відділення КНП "Коломийська центральна районна лікарня" Коломийської міської ради, за якою передбачено пільги на пенсійне забезпечення за Списком №2 (а.с.15-17).

Так, довідка №28 від 09 лютого 2026 року містить відомості щодо проведення атестації робочих місць та в ній зазначено первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана довідка.

Отже, позивач подала належним чином оформлені документи, які підтверджують її зайнятість на роботах із особливо шкідливими умовами праці за Списком №2, а тому відповідний період роботи підлягає зарахуванню до спеціального страхового стажу.

Крім того, матеріалами справи стверджується, що підставою для неврахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 01 січня 1992 року по 14 вересня 1992 року на території російської федерації є те, що з 01 березня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що вищевказані покликання пенсійного органу є необґрунтованими і безпідставними, оскільки Угода про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року була чинна як для України, так і для росії в спірні періоди роботи позивача, а тому такі обставини як повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України та військова агресія по відношенню до громадян України, не може бути підставою для відмови пенсійним органом у врахуванні стажу позивача за періоди роботи на території росії, які мали місце до вказаних подій.

Колегія суддів звертає увагу на те, що припинення участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення не стосується періодів трудової діяльності позивача, оскільки остання працювала у російській федерації в той час, коли міжнародні договори були чинними, тому у пенсійного органу не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації.

Колегія суддів також зазначає, що враховуючи збройну агресію російської федерації проти України не зарахування спірних періодів трудової діяльності позивача у російській федерації, при наявності належних записів у трудовій книжці щодо періодів трудової діяльності особи, буде непропорційним обмеження права особи на пенсійне забезпечення.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано доказів того, що позивач не працювала або її періоди роботи не відповідають дійсності, чи записи у трудовій книжці позивача та довідці стосовно стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення.

Згідно з частиною 3 статті 44 Закону №1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Колегія суддів зазначає, що пенсійні органи повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об`єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.

Крім того, у разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.

Разом з тим, доказів на підтвердження здійснення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити страховий стаж позивача пенсійними органом не подано.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №092750014176 від 24 лютого 2026 року є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки позивачем подано належним чином оформлені документи про підтвердження її зайнятості на посаді, що відноситься до робіт зі шкідливими умовами праці, а тому до пільгового стажу роботи за Списком №2 підлягають зарахуванню періоди роботи позивача з 10 листопада 1992 року по 29 листопада 2002 року та з 07 лютого 2007 року по 09 лютого 2026 року на посаді сестри медичної палатної психіатричного відділення КНП "Коломийська центральна районна лікарня" Коломийської міської ради; крім того, позивач працювала у російській федерації в той час, коли міжнародні договори були чинними, тому у пенсійного органу не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації у період з 01 січня 1992 року по 14 вересня 1992 року, відтак з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 15 лютого 2026 року, зарахувавши при цьому до страхового стажу період з 01 січня 1992 року по 14 вересня 1992 року та до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи з 10 листопада 1992 року по 29 листопада 2002 року та з 07 лютого 2007 року по 09 лютого 2026 року.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у справі №300/1823/26 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддяО. І. Мікула

суддіС. М. Кузьмич

А. Р. Курилець

Повне судове рішення складено 02 листопада 2026 року.