Постанова від 29 жовтня 2026 р. у справі №380/22715/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: з питань здійснення публічно-владних управлінських функцій з розпорядження земельними ділянками

Дата: 29 жовтня 2026 р.

Справа: №380/22715/24

Суддя: Заверуха Олег Богданович

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/22715/24 пров. № А/857/53577/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом Самбірської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства до Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Кравців О.Р.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Львів,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

07 листопада 2024 року Самбірська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства звернулась в суд з адміністративним позовом до Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області, в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Ралівської сільської ради від 09.08.2024 № 83 «Про відмову у віднесенні земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення до самозалісених»; зобов`язати Ралівську сільську раду розглянути на сесії ради подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства № 02/811-24 від 14.05.2024 та прийняти за результатами розгляду рішення про віднесення земельних ділянок з кадастровими номерами 4624280900:12:000:0044 площею 1,2426 га та 4624283700:03:000:0177 площею 14,6488 га до самозалісених.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач за результатами розгляду подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства № 02/811-24 від 14.05.2024 прийняв рішення № 83 від 09.08.2024 «Про відмову у віднесенні земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення до самозалісених», яким протиправно відмовив Західному міжрегіональному управлінню лісового та мисливського господарства у віднесенні земельних ділянок на території Ралівської сільської ради до самозалісених. Вказує, що рішення від 09.08.2024 №83 «Про відмову у віднесенні земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення до самозалісених» не містить підстави для відмови у віднесенні угідь до самозалісених земель. Зауважує, що статтею 57-1 Земельного кодексу України передбачено процедуру віднесення земель до самозалісених. Одним із основних етапів, процедури віднесення земельної ділянки до самозалісеної, є прийняття компетентним органом місцевого самоврядування відповідного рішення. Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства у своєму поданні від 14.05.2024 зазначало, що згідно з даними карти «Геоінформаційна система лісових ресурсів України» та бази даних ВО «Укрдержліспроект» щодо ідентифікації самозалісених земель, Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства спільно з постійними лісокористувачами Львівської області та за результатами натурних обстежень відповідних земельних ділянок в межах Ралівської територіальної громади Самбірського району Львівської області було виявлено 8,2 га самозалісених земель. Однак Ралівська сільська рада не провела їх обстеження перед прийняттям оскаржуваного рішення. Натомість незаконно відмовила у віднесенні ділянок до самозалісених земель прийнявши відповідне рішення рішенням ХХХІ сесії VІІІ скликання №83 від 09.08.2024, яке нічим не обґрунтувала.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області від 09.08.2024 № 83 «Про відмову у віднесенні земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення до самозалісених». Зобов`язано Ралівську сільську раду Самбіського району Львівської області повторно розглянути на сесії ради подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства № 02/811-24 від 14.05.2024 та прийняти рішення про віднесення земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення площею 1,2426 га з кадастровим номером 4624280900:12:000:0044 та площею 14,6488 га (приблизною площею самозалісення 7,0 га) з кадастровим номером 4624283700:03:000:0177 до самозалісених у порядку, визначеному частинами 2, 3, 4 статті 57-1 Земельного кодексу України.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач без достатніх правових та фактичних підстав відмовив у віднесенні спірних земельних ділянок комунальної власності до самозалісених. Суд першої інстанції встановив, що земельні ділянки відповідають законодавчо визначеним критеріям самозалісених, а їх належність до земель сільськогосподарського призначення не перешкоджає такому віднесенню. Водночас рада, розглядаючи подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, не провела належного обстеження земельних ділянок, не створила відповідної комісії та не навела в оскаржуваному рішенні конкретних обставин, які б перешкоджали їх віднесенню до самозалісених. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що рішення ради не відповідало вимогам обґрунтованості та вмотивованості, оскільки ґрунтувалося лише на рекомендаціях постійної комісії та не містило належного правового і фактичного обґрунтування відмови. Доводи відповідача щодо необхідності використання земель для інших цілей, зокрема для виділення земельних часток (паїв) чи розміщення кладовища, не були підтверджені належними доказами та не зазначалися як підстави для відмови в оскаржуваному рішенні.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Ралівська сільська рада Самбірського району Львівської області подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що спірні земельні ділянки мають відповідне цільове призначення, а щодо однієї з них генеральним планом передбачено розміщення кладовища, у зв`язку з чим судом не враховано обставин, які мають значення для вирішення питання про їх віднесення до самозалісених. Крім того, вважає, що прийняття рішення про віднесення земельних ділянок до самозалісених належить до її дискреційних повноважень, а зобов`язання судом прийняти конкретне рішення є втручанням у повноваження органу місцевого самоврядування.

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п.3 ч.1 ст.311 КАС України).

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, Західним міжрегіональним управління лісового та мисливського господарства на виконання Указу Президента України «Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів», статті 57-1 Земельного кодексу України, доручення начальника Львівської ОВА від 30.06.2023 № 27/0/6-23ВА здійснений аналіз та виявлені самозалісені земельні ділянки загальною площею 8,2 га на території Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області.

У зв`язку із вказаним Західним міжрегіональним управління лісового та мисливського господарства надіслано відповідачу подання № 02/811-24 від 14.05.2024, в якому вказано, що не отримано від відповідача відповіді на подання № 02/1963-23 від 29.11.2023 та № 02/60-24 від 12.01.2024. А також, вказано про віднесення земельних ділянок, вказаних у поданні, до самозалісених та внесення даних до Державного земельного кадастру як про самозалісені ділянки, з подальшим їх закріпленням за постійним лісокористувачем відповідно до вимог статті 17 Лісового кодексу України з метою раціонального використання лісових земель.

Оскільки відповідач подання не розглядав, Самбірська окружна прокуратура звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

Під час розгляду адміністративної справи № 380/14791/24 встановлено, що Ралівською сільською радою отримані від Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства подання (вих. номери: № 02/1963-23 від 29.11.2023; № 02/60-24 від 12.01.2024 та № 02/811-24 від 14.05.2024) щодо віднесення земельних ділянок загальною площею, які знаходяться на території Ралівської сільської ради до самозалісених, а саме: земельних ділянок з кадастровим номером 4624280900:12:000:0044 площею близько 1,2 га, яка межує з лісовим масивом Самбірської техдільниці Дрогобицького ДЛГП «Галсільліс» біля кварталу 10 виділу 6 та кварталу 10 виділу 3 поблизу с. Звір, яка самозалісена деревами породи сосна звичайна зі складом насадження 10Сз, віком близько 20 років, залісеність якої становить близько 90% та з кадастровим номером 4624283700:03:000:0177 площею близько 14,6488 га з приблизною площею самозалісення 7,0 га, склад насаджень якої 4Бп 3Влч 2Ос 1Дзв, віком до 10 років, решту площі якої займають чагарники. Ралівською сільською радою на XXXI сесії VIII скликання розглянуто подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства № 02/1963-23 від 29.11.2023 та № 02/60-24 від 12.01.2024, та прийнято рішення № 83 від 09.08.2024 про відмову у віднесенні земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення до самозалісених.

У зв`язку із викладеним провадження в адміністративній справі № 380/14791/24 закрито на підставі пункту 8 частини 1 статті 238 КАС України, оскільки відповідачем усунуто допущені порушення, які стали підставою для звернення прокурора до суду.

Самбірська окружна прокуратура звернулася до відповідача із запитом від 13.09.2024, в якому просила надати інформацію та належним чином засвідчені копії документів щодо розгляду подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства № 02/811-24 від 14.05.2024 в частині віднесення земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення з кадастровими номерами 4624280900:12:000:0044 (площею 1,2426 га) та 4624283700:03:000:0177 (площею 14,6488 га) до самозалісених земель, та стали підставою для прийняття радою рішення від 09.08.2024 № 83. Крім того, просила повідомити чи вживались Ралівської сільською радою заходи з метою виконання вимог Указу Президента України від 07.06.2021 № 228/2021, підпункту 6 пункту 1 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29.09.2022, введеного в дію Указом Президента України від 29.09.2022 № 675/2022, а також статті 57-1 Земельного кодексу України.

Ралівська сільська рада листом від 01.10.2024 надіслала Самбірській окружній прокуратурі протокол засідання постійної комісії сільської ради з питань регулювання земельних відносин, планування територій, землекористування, будівництва та розвитку села від 09.08.2024 та рішенням про відмову у віднесенні земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення, які розташовані на території Ралівської сільської ради до самозалісених.

Рішенням Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області ХХХІ сесії VIII скликання № 83 від 09.08.2024 відмовлено Західному міжрегіональному управлінню лісового та мисливського господарства у віднесенні земельних ділянок на території Ралівської сільської ради до самозалісених.

Самбірська окружна прокуратура звернулася до Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства із запитом від 02.10.2024, в якому просила проінформувати щодо самостійного вжиття Західним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства заходів для оскарження дій та рішення Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області від 09.08.2024 № 83. Також, просила повідомити та надати документи щодо виявлення самозалісених земельних ділянок, вжиття заходів щодо їх віднесення до самозалісених ділянок; щодо затвердження форми подання, щодо отримання доручення про звернення в інтересах ДП «Ліси України»; щодо процедури віднесення земельних ділянок до самозалісених (джерела інформації); щодо підстав звернення в інтересах ДП «Ліси України»; щодо оскарження результатів розгляду подання.

Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства листом від 14.10.2024 повідомило окружну прокуратуру, що на виконання Указу Президента України від 29.09.2022 № 675 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29.09.2022 року» проведено наради у Львівській обласній державній адміністрації за участі представників Західного МУЛМГ, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, Львівської обласної прокуратури, Департаменту екології та природних ресурсів Львівської облдержадміністрації, Державної екологічної інспекції у Львівській області, Карпатського лісового офісу ДП «Ліси України», обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Галсільліс» та органів місцевого самоврядування за результатами яких: 02.11.2022 видано доручення голови ЛОДА № 47/0/6-22ВА «Про охорону, захист, використання та відтворення лісів України в особливий період» про проведення органами місцевого самоврядування, районними адміністраціями спільно з постійними лісокористувачами інвентаризації самозалісених та придатних для створення лісів земель; 30.06.2023 видано доручення голови ЛОДА № 27/0/6-23ВА головам міських, сільських та селищних рад територіальних громад подати до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області переліки самозалісених та придатних для створення лісів земельних ділянок в межах територіальних громад, які необхідно включити до переліку земельних ділянок, які підлягають інвентаризації земель у 2024 році. За дорученням колегії спеціалістами Західного МУЛМГ спільно з представниками постійних лісокористувачів опрацьовано карти «Геоінформаційна система лісових ресурсів України» ВО «Укрдержліспроект» та ідентифіковано, у тому числі перевірено лісокористувачами, в натурі 3 тис га самосійних ділянок поза межами лісового фонду в межах Львівської області. На виконання положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів» від 20.06.2022 № 2321-ІХ, Указу Президента України від 29.09.2022 р. № 675/2022 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України, від 29 вересня 2022 року «Про охорону, захист, використання та відтворення лісів України в особливий період» Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства (Львівське обласне управління лісового та мисливського господарство) зверталось до об`єднаних територіальних громад Львівської області, у тому числі в межах Самбірського району з приводу віднесення ідентифікованих земельних ділянок до самозалісених з подальшим закріпленням їх за постійними лісокористувачами. Також, вказано, що за достатніх підстав Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства не заперечуватиме щодо звернення Самбірською окружною прокуратурою з позовною заявою до суду в інтересах управління.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з частинами 3, 5 статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статі 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Обираючи форму представництва, прокурор визначає, у чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту.

Відповідно до частини 4 статті 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рн/99 визначено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Отже, спірні правовідносини обумовлені реалізацією прокурором передбачених КАС України та Закону України «Про прокуратуру» повноважень щодо захисту інтересів держави і спрямовані на усунення порушень законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтями 13, 16 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією, а забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов`язком держави.

Частиною 2 статті 1 Лісового кодексу України (далі – ЛК України) визначено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Відповідно до статті 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Указом Президента України «Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів» № 228/2021 від 07.06.2021, з метою збереження лісового фонду України, належного захисту і відтворення лісів, створення сприятливих умов для ведення лісового господарства на засадах сталого розвитку з урахуванням природних та економічних умов, забезпечення прав громадян на безпечне довкілля започатковано з 2021 року реалізацію екологічної ініціативи «Масштабне залісення України». З цією метою Кабінету Міністрів України було запропоновано: 1) розробити у двомісячний строк та внести на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо удосконалення системи охорони, захисту і відтворення лісів, у тому числі самосійних, стимулювання лісорозведення, збереження та відновлення природних екосистем; 2) розробити та затвердити державну цільову програму «Масштабне залісення України», спрямовану на розв`язання проблемних питань лісовпорядкування, насамперед щодо охорони, захисту, використання та відтворення лісів; 3) ужити в установленому порядку заходів щодо: - реформування лісового господарства, у тому числі удосконалення системи управління державними лісогосподарськими підприємствами; - ідентифікації самозалісених та придатних для створення лісів земельних ділянок державної та комунальної форм власності з метою їх подальшого використання для досягнення оптимальної лісистості України; - забезпечення належного фінансування у 2022 році та наступних роках заходів з охорони, захисту, використання та відтворення лісів; - запровадження механізмів залучення інвестицій для відновлення лісів та лісорозведення.

З метою збереження самосійних лісів та подальшого ведення лісового господарства на цих територіях прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів» № 2321-IX від 20.06.2022 (далі – Закон № 2321-ІХ), який набрав чинності 10.07.2022 та яким введено поняття «самозалісеної земельної ділянки», під якою розуміється земельна ділянка будь-якої категорії земель площею більше 0,5 гектарів вкрита лісовою рослинністю і заліснення якої пройшло (відбулося) природним або іншим шляхом (частини 12 статті 1 ЛК України).

Законом № 2321-ІХ внесені зміни до Земельного кодексу України, а саме главу 11 доповнено статтею 57-1 «Самозалісені землі», якою визначено порядок віднесення земельних ділянок до самозалісених.

Так, згідно частиною 2 статті 57-1 ЗК України віднесення земельної ділянки приватної власності до самозалісеної ділянки здійснюється її власником, а щодо земельних ділянок державної та комунальної власності – органом, який здійснює розпорядження нею.

Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Відповідно до Положення «Про Державне агентство лісових ресурсів України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 № 521, Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

Водночас відповідно до Положення «Про Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства», затвердженого наказом Держдісагенства України від 09.11.2022 № 1012, управління є територіальним органом Держлісагенства. Завданням управління є реалізація повноважень Держлісагенства України на території Львівської, Закарпатської та Івано-Франківської області.

Таким чином, Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства є територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Відповідно до частин 3, 4 статті 57-1 ЗК України віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про належність всіх її угідь до угідь самозалісеної ділянки. Земельна ділянка вважається самозалісеною ділянкою з дня внесення зазначених відомостей до Державного земельного кадастру.

Віднесення земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється без розроблення документації із землеустрою.

Крім того, з метою реалізації вказаної норми частин 4 статті 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» доповнено абзац 4, яким передбачено, що відомості про угіддя земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі заяви органу місцевого самоврядування, який відповідно до статті 122 ЗК України приймає рішення про передачу земельних ділянок комунальної власності у власність, - щодо зміни угідь на угіддя самозалісеної.

Відповідно до приписів статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, з врахуванням статей 57-1, 122 ЗК України та частини 4 статті 21 Закону України «Про державний земельний кадастр», є Ралівська сільська рада Самбірського району Львівської області.

Однак саме невжиття відповідачем належних заходів щодо віднесення земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення до самозалісених земель, призводить до порушення інтересів держави та створює передумови незаконного використання земельної ділянки.

Згідно з частиною 1 статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування відповідно до Конституції України визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі – Закон № 280/97-ВР).

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно зі статтею 25 Закону № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону № 280/97-ВР встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з вимогами частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом першої інстанції з матеріалів справи встановлено, що Західним міжрегіональним управління лісового та мисливського господарства здійснений аналіз та виявлені самозалісені земельні ділянки загальною площею 8,2 га на території Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області. У зв`язку із чим відповідачу надіслано подання № 02/1963-23 від 29.11.2023, № 02/60-24 від 12.01.2024, № 02/811-24 від 14.05.2024 про віднесення земельних ділянок, вказаних у поданні, до самозалісених та внесення даних до Державного земельного кадастру як про самозалісені ділянки, з подальшим їх закріпленням за постійним лісокористувачем відповідно до вимог статті 17 Лісового кодексу України з метою раціонального використання лісових земель.

Оскільки вказані подання не розглядалися відповідачем, Самбірська окружна прокуратура звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

Під час розгляду адміністративної справи № 380/14791/24 встановлено, що Ралівською сільською радою отримані від Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства подання (вих. номери: № 02/1963-23 від 29.11.2023; № 02/60-24 від 12.01.2024 та № 02/811-24 від 14.05.2024) щодо віднесення земельних ділянок загальною площею, які знаходяться на території Ралівської сільської ради до самозалісених, а саме: земельних ділянок з кадастровим номером 4624280900:12:000:0044 площею близько 1,2 га, яка межує з лісовим масивом Самбірської техдільниці Дрогобицького ДЛГП «Галсільліс» біля кварталу 10 виділу 6 та кварталу 10 виділу 3 поблизу с. Звір, яка самозалісена деревами породи сосна звичайна зі складом насадження 10Сз, віком близько 20 років, залісеність якої становить близько 90% та з кадастровим номером 4624283700:03:000:0177 площею близько 14,6488 га з приблизною площею самозалісення 7,0 га, склад насаджень якої 4Бп 3Влч 2Ос 1Дзв, віком до 10 років, решту площі якої займають чагарники. Ралівською сільською радою на XXXI сесії VIII скликання розглянуто подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства № 02/1963-23 від 29.11.2023 та № 02/60-24 від 12.01.2024, та прийнято рішення № 83 від 09.08.2024 про відмову у віднесенні земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення до самозалісених.

Рішенням Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області ХХХІ сесії VIII скликання № 83 від 09.08.2024, враховуючи рекомендації постійної комісії сільської ради з питань регулювання земельних відносин, планування територій, землекористування, будівництва та розвитку села, відмовлено Західному міжрегіональному управлінню лісового та мисливського господарства у віднесенні земельних ділянок на території Ралівської сільської ради до самозалісених.

Оцінюючи оскаржене рішення відповідача колегія суддів зазначає таке.

Згідно з Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку земельні ділянки із кадастровими номерами 4624280900:12:000:0044, 4624283700:03:000:0177 відносяться до категорії «землі сільськогосподарського призначення», цільове призначення 16.00 «землі запасу», суб`єкт права власності на земельну ділянку Ралівська сільська рада Самбірського району Львівської області.

Отже, Ралівська сільської ради відповідно до статті 122 ЗК України є органом місцевого самоврядування, який уповноважений розпоряджатися землями комунальної власності в її адміністративних межах, зокрема, приймати рішення про віднесення вказаних земельних ділянок до самозалісених земель.

Відповідно до вимог частини 1 статті 57-1 ЗК України самозалісена ділянка – це земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського, призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.

З огляду на викладене, віднесення спірних земельних ділянок до земель сільськогосподарського призначення не створює перешкод для їх віднесення до самозалісених земельних ділянок.

Згідно частини 3 статті 57-1 ЗК України віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про належність всіх її угідь до угідь самозалісеної ділянки. Земельна ділянка вважається самозалісеною ділянкою з дня внесення зазначених відомостей до Державного земельного кадастру.

Таким чином, Земельний кодекс України передбачає порядок віднесення земель, зокрема, і сільськогосподарського призначення, до самозалісених ділянок.

Позивач зазначає, що спірні земельні ділянки є самозалісеними, що встановлено з даних карти «Геоінформаційна система лісових ресурсів України», бази даних ВО «Укрдержліспроект» щодо ідентифікації самозалісених земель та результатами натурних обстежень, згідно з яких на відповідних земельних ділянках наявний деревний покрив.

Колегія суддів зазначає, що «Геоінформаційна система управління лісовими ресурсами України» розроблена для виконання низки завдань зокрема, проведення національної інвентаризації лісів, ідентифікації самозалісених ділянок, аналізу наслідків російської агресії на лісові ресурси тощо. Її впровадження значно розширює можливості отримання детальної інформації про окремі ділянки лісів. Крім того, геоінформаційна система лісових ресурсів відображає інформацію про природно-заповідний фонд, аналітику самозалісених територій в розрізі областей, інформацію про самозаліснені ділянки, на які підготовлені клопотання про передачу їх в постійне користування лісогосподарським підприємствам та інше.

Впровадження «Геоінформаційної системи управління лісових ресурсів України» (а також мобільного картографічного додатка, мобільних колекторів збору даних та ін.) розширює можливості оцінки лісового фонду шляхом формування тематичних інтерактивних карт, отримання детальної інформації про окремі ділянки лісів, прогнозування динаміки лісового фонду за різних сценаріїв організації лісогосподарського виробництва, побудови поверхонь і розрізів рельєфу та дає змогу забезпечити стале управління лісами на всіх рівнях (лісництво, лісогосподарське підприємство, громада, область).

Доступ до інформаційної систем надається Укдержліспроектом.

Підставою для розробки ГІС управління лісовим господарством є низка нормативних актів: Лісовий кодекс України, та Закони України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних» і «Про внесення змін до Лісового кодексу України щодо проведення національної інвентаризації лісів».

Так, згідно з статтею 49 ЛК України (з урахуванням змін згідно Закону № 554-IX від 13.04.2020) передбачено, що державний лісовий кадастр на території України ведеться з метою ефективної організації охорони і захисту лісів, раціонального використання лісового фонду України, відтворення лісів, здійснення систематичного контролю за якісними і кількісними змінами лісів. Державний лісовий кадастр включає геопросторові дані, метадані та сервіси, оприлюднення, інша діяльність з якими та доступ до яких здійснюються у мережі Інтернет згідно із Законом України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних».

Відповідно до Закону України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних» до набору геопросторових даних належить лісовкриті землі.

Згідно зі статтею 7 цього ж закону у складі національної інфраструктури геопросторових даних створюються та функціонують національний геопортал та інші геопортали за галузевим чи територіальним охопленням. Створення, функціонування та розвиток національного геопорталу забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних. Держателем національного геопорталу є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних. На національному геопорталі відображаються базові геопросторові дані та метадані, а також геопросторові дані та метадані геоінформаційних систем, ведення яких відповідно до законодавства забезпечується органами державної влади та органами місцевого самоврядування, можливе відображення інших геопросторових даних та метаданих.

Зважаючи на викладене, Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства за допомогою «Геоінформаційної системи лісових ресурсів України» здійснило ідентифікацію земельних ділянок як самозаліснених.

При цьому, у поданні № 02/811-24 від 14.05.2024 Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства вказало відповідачу про ідентифікацію спірних земельних ділянок за допомогою даних карти «Геоінформаційна система лісових ресурсів України», бази даних ВО «Укрдержліспроект» та результатами натурних обстежень. Окрім цього вказано місцем розташуванням земельних ділянок, площі цих земель, кадастрові номери, склад насадження та вік, що дозволяло органу місцевого самоврядування ознайомитися із самозалісеними земельними ділянками, які знаходяться у його власності.

Також колегія суддів погоджується із зауваженням суду першої інстанції про те, що до вказаного подання не додані, а в матеріалах справи відсутні результати натурних обстежень відповідних ділянок. Також, відсутні і будь-які інші матеріали (про ґрунтові, геоботанічні та інші обстеження земель, які вимагаються для виявлення самозалісених ділянок; про фотофіксацію самозалісення, інформації про земельно-кадастрові, топографо-геодезичні, інші зйомки тощо).

Колегія суддів також враховує, що ідентифікація самозалісених ділянок на відповідній території повинна відбуватися представником сільської ради спільно з постійними лісокористувачами та власниками лісів. Проте докази здійснення такої ідентифікації в матеріалах справи відсутні.

Викладене може свідчити про те, що Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства проводило ідентифікацію спірних земельних ділянок виключно на підставі відкритих даних земельного кадастру.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що для вирішення питання про віднесення земельних ділянок до самозалісених сільській раді необхідно, як це врегульовано нормативними актами, створити комісію по обстеженню та проведенню інвентаризації земельних ділянок, які можливо віднести до самозалісених та яка б провела інвентаризацію таких земельних ділянок, склала відповідні акти про їх самозалісення.

Без вчинення вказаних заходів Ралівська сільська рада відповідно до приписів Земельного кодексу України не може прийняти рішення про віднесення, вказаних у поданні земельних ділянок, до переліку самозалісених земельних ділянок.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем після отримання подання не з`ясовано, чи можуть земельні ділянки, які зазначені у поданні, бути віднесені до самозалісених земельних ділянок; не створено комісії у належному складі для обстеження вказаних земельних ділянок; відсутні докази обстеження вказаних земельних ділянок на предмет їх ймовірного самозалісення.

Однак із змісту спірного рішення встановлено, що Ралівська сільська рада Самбірського району Львівської області ХХХІ сесії VIII скликання № 83 від 09.08.2024, враховуючи рекомендації постійної комісії сільської ради з питань регулювання земельних відносин, планування територій, землекористування, будівництва та розвитку села, вирішила відмовити Західному міжрегіональному управлінню лісового та мисливського господарства у віднесенні земельних ділянок на території Ралівської сільської ради до самозалісених.

Також, колегія суддів звертає увагу про відсутність доказів того, що перед прийняттям оскарженого рішення відповідач здійснив комісійне обстеження земельних ділянок, а в спірному рішенні відповідач лише послався на рекомендації постійної комісії сільської ради.

При цьому, у спірному рішенні відповідачем не вказано вагомих та суттєвих обставин для відмови у віднесенні земельних ділянок, які зазначені у поданні, до самозалісених земельних ділянок, ні жодних обставин, що позбавляли можливості віднести спірні земельні ділянки до самозалісених.

Згідно з статтею 74 Закону № 280/97-ВР визначено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Статтею 7 ЛК України передбачено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення ХХХІ сесії VIII скликання Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області від 09.08.2024 є таким, що суперечить вимогам чинного законодавства України.

Щодо покликань скаржника про необхідність додаткового виділення певної кількості землі із земель комунальної власності, власникам земельних часток (паїв) для ведення товарного сільськогосподарського призначення, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку цільове призначення земельної ділянки із кадастровими номером 4624280900:12:000:0044 – 16.00 є «землі запасу».

Частиною 2 статті 19 ЗК України передбачено, що земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що докази надання у власність або користування, поділу або виділу часток із спірної земельної ділянки у справі відсутні.

Щодо покликань скаржника про віднесення земельної ділянки під кладовище, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку цільове призначення земельної ділянки із кадастровими номером 4624283700:03:000:0177 – 16.00 «землі запасу», категорія земель «землі сільськогосподарського призначення».

Відповідно до пункту 121 Порядку ведення Державного земельного кадастру внесення до Державного земельного кадастру змін до відомостей про склад угідь земельних ділянок, які передаються у постійне користування державній установі або державному підприємству, що належить до сфери управління Мінветеранів, для розміщення Національного військового меморіального кладовища, на угіддя земель під кладовищами, крематоріями, меморіальними комплексами та пам`ятниками, скотомогильниками, здійснюється державним кадастровим реєстратором на підставі заяви за формою згідно з додатком 12 та рішення відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про зміну цільового призначення земельної ділянки, який відповідно до статті 122 Земельного кодексу України приймає рішення про передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у користування, без розроблення документації із землеустрою.

Однак у справі відсутні докази прийняття Ралівською сільською радою рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки із кадастровими номером 4624283700:03:000:0177 з 16.00 «землі запасу» на 07.09; 08.01 «території кладовищ та крематоріїв».

Також, вказані обґрунтування недоцільності віднесення спірних земельних ділянок до самозалісеними відсутні в оскарженому рішення відповідача.

Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення органом місцевого самоврядування конкретних підстав їх прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів їх прийняття.

Невиконання відповідачем законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Отже, відповідачем у ході судового розгляду справи не доведено наявності достатніх підстав для відмови у віднесенні земельних ділянок до самозалісених земель.

З огляду на викладені норми права та встановлені обставини справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Ралівська сільська рада за відсутності правових підстав прийняла рішення про відмову у віднесені земельних ділянок до самозалісених, яке є необґрунтованим та належно невмотивованим, що не відповідає встановленим КАС України критеріям правомірності індивідуально-правового акту, а тому, таке є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Оскільки згідно з частиною 2 статті 57-1 ЗК України рішення органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а будь-який інший нормативно-правовий акт не визначає процедуру віднесення земель до самозалісених, у Ралівської сільської ради відсутні дискреційні повноваження щодо розгляду питання віднесення земельних ділянок до самозалісених за результатами розгляду подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства № 02/811-24 від 14.05.2024.

Таким чином, в даному випадку не йдеться про вибір ради на власний розсуд прийняти рішення про віднесення чи рішення про відмову у віднесенні до самозалісених спірних земельних ділянок, оскільки згідно статтею 57-1 ЗК України до самозалісених угідь орган місцевого самоврядування не може віднести лише землі державної та приватної власності, а також землі лісогосподарського, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Отже, задоволення позовних вимог в цій частині не виходить за межі завдань адміністративного судочинства та не є формою втручання в дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування.

Законодавцем визначені виключні підстави для неможливості віднесення земель до самозалісених (землі лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення стаття 57-1 Лісового кодексу України), які не мають місце відносно спірних земельних ділянок, зазначених у поданні № 02/811-24 від 14.05.2024, а тому, з метою забезпечення ефективного захисту прав позивача, з урахуванням положень статей 2, 245 КАС України, зобов`язання органу місцевого самоврядування прийняти в цьому випадку певне рішення не буде вважатися втручанням у його дискреційні повноваження, адже лише такий спосіб захисту порушеного права та інтересу буде найбільш ефективним та спрямованим на недопущення свавілля в діяльності суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене суд першої інстанції обгрунтовано, що ефективним способом захисту інтересів держави у сфері охорони самозалісених земель є зобов`язання відповідача повторно розглянути на сесії ради подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства № 02/811-24 від 14.05.2024 та прийняти рішення про віднесення земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення площею 1,2426 га з кадастровим номером 4624280900:12:000:0044 та площею 14,6488 га (приблизною площею самозалісення 7,0 га) з кадастровим номером 4624283700:03:000:0177 до самозалісених у порядку, визначеному частинами 2, 3, 4 статті 57-1 Земельного кодексу України.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року у справі № 380/22715/24 – без змін.

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяО. Б. Заверуха

суддіО. М. Гінда

З. М. Матковська

Оригінал: reyestr.court.gov.ua