Постанова від 29 жовтня 2026 р. у справі №260/8832/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/8832/24 пров. № А/857/2195/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Онишкевича Т.В.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового порядку в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Іванчулинець Д.В.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Ужгород,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

31 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якому просив: визнати протиправною відмову зарахувати до страхового стажу при призначенні пенсії по інвалідності відповідно до ст. 30 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» трудовий стаж згідно записів в трудовій книжці в період роботи з 23.07.1992-01.01.1993, 30.06.1994-23.08.1994, 23.08.1994-01.01.1995, 31.03.1995-17.04.1996, 17.04.1996-19.12.1997; зобов`язати нарахувати з 11.09.2014 та виплатити, з врахуванням раніше виплачених сум, пенсію по інвалідності відповідно до ст. 30 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» з зарахуванням до його страхового стажу періодів роботи згідно записів в трудовій книжці з 23.07.1992-01.01.1993. 30.06.1994-23.08.1994, 23.08.1994-01.01.1995, 31.03.1995-17.04.1996, 17.04.1996-19.12.1997.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що в його трудовій книжці від 28.12.1972 року наявні записи про період роботи з 23.07.1992-01.01.1993, 30.06.1994-23.08.1994, 23.08.1994-01.01.1995, 31.03.1995-17.04.1996, 17.04.1996-19.12.1997, є відтиски печатки, номери та дати реєстрації наказів про прийняття та звільнення, тобто вся інформація про зазначений період роботи міститься в трудовій книжці. Вказує, що пенсію обчислено з урахуванням 36 років 06 місяців 1 день страхового стажу. Звертає увагу на те, що відповідачем не зараховано до страхового стажу для обчислення розміру пенсії вищевказані період роботи.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу при призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності відповідно до ст. 30 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» трудовий стаж згідно записів в трудовій книжці в період роботи з 23.07.1992-01.01.1993, 30.06.1994-23.08.1994, 23.08.1994-01.01.1995, 31.03.1995-17.04.1996, 17.04.1996-19.12.1997. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області нарахувати з 11.09.2014 року ОСОБА_1 та виплатити, з врахуванням раніше виплачених сум, пенсію по інвалідності відповідно до ст. 30 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» з зарахуванням до його страхового стажу періодів роботи згідно записів в трудовій книжці з 23.07.1992-01.01.1993. 30.06.1994-23.08.1994, 23.08.1994-01.01.1995, 31.03.1995-17.04.1996, 17.04.1996-19.12.1997.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж встановлюється на підставі інших документів. Суд першої інстанції встановив, що в трудовій книжці позивача від 28.12.1972 містяться записи №20– 25 про його роботу в періоди з 23.07.1992 по 01.01.1993, з 30.06.1994 по 23.08.1994, з 23.08.1994 по 01.01.1995, з 31.03.1995 по 17.04.1996 та з 17.04.1996 по 19.12.1997. Ці записи внесені з дотриманням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок. Тому відмова відповідача зарахувати зазначені періоди до страхового стажу позивача є протиправною, а для належного захисту його прав відповідача слід зобов`язати зарахувати ці періоди до страхового стажу та здійснити перерахунок пенсії з 11.09.2014 з урахуванням раніше виплачених сум.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що підставою для вчинення пенсійним органом дій щодо призначення чи перерахунку пенсії є відповідна заява особи разом з необхідними документами, поданими в порядку, визначеному постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, записи у трудовій книжці мають відповідати вимогам Інструкції №162 та Інструкції №58. Якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи, трудовий стаж підтверджується іншими документами відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, 11 вересня 2014 року ОСОБА_1 призначено пенсію по інвалідності, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

27 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо отримання розрахунку страхового стажу та призначеної пенсії. При розрахунку пенсії до трудового стажу зараховано 36 років, 06 місяців, 01 день. Згідно записів трудової книжки позивача від 28 грудня 1972 року він працював у період з 23.07.1992-01.01.1993. 30.06.1994-23.08.1994, 23.08.1994-01.01.1995, 31.03.1995-17.04.1996, 17.04.1996-19.12.1997. Однак, відповідно до розрахунків трудового стажу наданих відповідачем період роботи позивача згідно трудової книжки з 23.07.1992 по 23.08.1994 року враховано лише період з 01.01.1993 по 30.06.1994 року, згідно трудової книжки період з 23.08.1994 по 17.04.1995 року враховано лише період з 01.01.1995 по 31.03.1995 року та згідно записів трудової книжки 17.04.1996 по 19.12.1997 року взагалі позивачем не було враховано.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Воно також гарантується створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Спірні правовідносини врегульовані Законами України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі – Закон №1788) та від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон №1058).

Згідно зі статтею 1 Закону №1788 громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 56 Закону №1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання. До стажу також зараховується робота на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно зі статтею 62 Закону №1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї норми постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі – Порядок №637).

Згідно з пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (далі – Інструкція №162), у трудову книжку вносяться відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Пунктом 2.3 Інструкції №162 визначено таке. Усі записи у трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення – у день звільнення. Ці записи повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Інструкція №162 діяла до 29.07.1993. Після цього аналогічні вимоги до ведення трудових книжок встановлено Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі – Інструкція №58).

Відповідно до статті 1 Закону №1058 страховий стаж – це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058 страховий стаж – це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону №1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. За періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку він обчислюється на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує стаж роботи за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у разі неправильних чи неточних записів, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів відповідно до Порядку №637.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачу з 11.09.2014 призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону №1058. При зверненні за призначенням пенсії позивач надав трудову книжку від 28.12.1972.

Згідно із записами №20– 25 трудової книжки позивач працював у періоди з 23.07.1992 по 01.01.1993, з 30.06.1994 по 23.08.1994, з 23.08.1994 по 01.01.1995, з 31.03.1995 по 17.04.1996 та з 17.04.1996 по 19.12.1997.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ці записи внесені з дотриманням вимог Інструкції №162 та Інструкції №58. Записи містять дати та номери наказів про прийняття на роботу і звільнення, а також засвідчені печатками підприємств. Відповідач не навів жодних доводів щодо конкретних недоліків цих записів, які б свідчили про їх неправильність чи неточність і давали б підстави вимагати від позивача додаткових документів відповідно до Порядку №637.

Разом з тим, із розрахунку страхового стажу, наданого відповідачем, слідує, що зазначені періоди роботи позивача враховані відповідачем лише частково або не враховані взагалі.

Колегія суддів також не погоджується з доводами скаржника про втручання суду в дискреційні повноваження пенсійного органу. Дискреційні повноваження передбачають право суб`єкта владних повноважень обирати один з кількох юридично допустимих варіантів рішення. Водночас за наявності у трудовій книжці належно оформлених записів про періоди роботи закон не надає пенсійному органу можливості на власний розсуд вирішувати питання про їх зарахування до страхового стажу. Тобто в цьому випадку законодавством визначено єдиний правомірний варіант поведінки відповідача. Отже, зобов`язання відповідача зарахувати спірні періоди до страхового стажу позивача та здійснити перерахунок пенсії є належним способом захисту порушеного права і не є втручанням у дискреційні повноваження пенсійного органу.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 23.07.1992-01.01.1993, 30.06.1994-23.08.1994, 23.08.1994-01.01.1995, 31.03.1995-17.04.1996, 17.04.1996-19.12.1997 та здійснити перерахунок пенсії.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року у справі № 260/8832/24 – без змін.

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяО. Б. Заверуха

суддіО. М. Гінда

Т. В. Онишкевич