Постанова від 29 жовтня 2026 р. у справі №380/9539/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/9539/25 пров. № А/857/52101/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Гінди О.М.,

суддів: Заверухи О.Б., Матковської З.М.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року (головуючий суддя: Ланкевич А.З., місце ухвалення - м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, -

встановив:

ОСОБА_1 , 13.05.2025 звернувся з позовом до суду, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 01.01.2020 року по день фактичної виплати нарахованого грошового забезпечення.

Обґрунтовує позов тим, що при нарахуванні позивачеві заборгованості з грошового забезпечення за період з 01.01.2020 року по 13.08.2021 року, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.08.2024 року у справі №380/8822/24, відповідачем не було застосовано положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-ІІІ, у зв`язку з чим вказане грошове забезпечення нараховане без компенсації, встановленої Законом. Вважаючи у зв`язку із цим свої конституційні права та гарантії на належний соціальний захист порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2026 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив в апеляційному порядку. Оскільки вважає, що рішення суду прийняте не відповідно до норм матеріального права, при недотриманні норм процесуального права, тому просить скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт покликається на те, що відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України, а тому невиконання рішення відповідачем не може негативно впливати на подальший захист прав позивача. На його думку, суд за загальним правилом не повинен брати до уваги фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання стороною судового рішення, що набуло законної сили, оскільки таке невиконання суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності. Апелянт також посилається на те, що преюдиційні обставини, встановлені у судовому рішенні, що набуло законної сили, суд зобов`язаний враховувати під час розгляду іншої справи навіть у випадку, якщо фактично це рішення не було виконано. Крім того, на підставі позиції, викладеної в позовній заяві, апелянт вважає, що відповідно до статей 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-III право на компенсацію виникає незалежно від того, чи були суми попередньо нараховані, але не виплачені, і що відповідно до постанови Верховного Суду від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 така компенсація підлягає нарахуванню та виплаті у добровільному порядку.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 13.08.2021 року №163 капітана ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.08.2024 року у справі №380/8822/24 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Зокрема: зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01.01.2020 по 13.08.2021 грошового забезпечення, грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення за 2021 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, компенсації за невикористані 98 діб додаткової відпустки за 2015-2021 роки, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 та 01.01.2021.

Позивач звернувся до відповідача із заявою від 06.11.2024 року, в якій просив виплатити компенсацію втрати частини доходів за несвоєчасний розрахунок при звільненні з виплати грошового забезпечення, що встановлено рішенням суду від 16.08.2024 року у справі №380/8822/24.

Відповідач листом від 17.12.2024 року повідомив, що у військовій частині перебуває на виконанні вказане рішення суду. Відповідно, підстави для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів відсутні.

Позивач, уважаючи, що відповідач протиправно не виплатив компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01.01.2020 року по 13.08.2021 року, звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.08.2024 у справі № 380/8822/24 перебуває на виконанні, а спірні суми грошового забезпечення позивачу не виплачено, відсутня виплата основної суми доходу, за наявності якої можлива виплата компенсації.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-III).

Відповідно до статті 1 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі статтею 2 цього Закону компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. До доходів належать грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення) та сума індексації грошових доходів громадян.

За статтею 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159). Його положення відтворюють норми Закону №2050-III та конкретизують підстави і механізм виплати компенсації, зокрема визначають, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін.

Системний аналіз наведених норм свідчить, що основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації, мають компенсаторний характер, а компенсація має похідний від основного боргу характер: її розмір залежить від суми невиплаченого доходу та від тривалості його невиплати, а виплачується вона в тому ж місяці, в якому погашається заборгованість. Водночас виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав нарахування доходу: самим підприємством, установою чи організацією добровільно або на виконання судового рішення.

Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 у справі №815/2454/18, спираючись на правову позицію Верховного Суду України від 11.07.2017 у справі №2а-1102/09/2670, зазначав, що коли суми нараховуються за рішенням суду, підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням цього рішення. Тому визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати відповідних доходів, а право на компенсацію особа набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати сум, стягнутих на його підставі. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 04.09.2025 у справі №420/16557/24.

Суд апеляційної інстанції також враховує висновок Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20, про те, що умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів (у тому числі за рішенням суду), а виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

Така правова позиція підтримана також у постановах Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №674/22/17, від 24.07.2024 у справі №520/2674/2020, від 31.07.2024 у справі №480/1704/19 та від 14.05.2025 у справі №160/672/24, відповідно до яких виплата компенсації втрати частини доходів пов`язана з виплатою основної суми доходу.

Таким чином, для виплати суми компенсації необхідна наявність двох умов: порушення встановлених строків виплати доходу та виплата самого доходу, у тому числі на підставі рішення суду.

З матеріалів справи вбачається, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.08.2024 у справі №380/8822/24 перебуває на виконанні у військовій частині, а належні позивачу суми грошового забезпечення йому не виплачено. Цього не заперечує й сам позивач, який і в позовній заяві, і в апеляційній скарзі наголошує саме на невиконанні відповідачем судового рішення.

Тому момент, у який погашається заборгованість, а отже й період невиплати доходу, за який має обчислюватися компенсація, ще не настав. Без цього не можна ні визначити суму компенсації відповідно до статті 3 Закону №2050-III, ні констатувати порушення відповідачем строку її виплати, встановленого статтею 4 цього Закону. Оскільки основні суми доходу, присуджені рішенням суду, позивачу не виплачені, а компенсація втрати частини доходів виплачується у зв`язку з виплатою заборгованості, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування і невиплати компенсації та про зобов`язання нарахувати і виплатити її за період по день фактичної виплати грошового забезпечення є передчасними.

Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року у справі № 380/9539/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяО. М. Гінда

суддіО. Б. Заверуха

З. М. Матковська