Постанова від 29 жовтня 2026 р. у справі №380/14975/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/14975/25 пров. № А/857/48992/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Гінди О.М.,

суддів: Заверухи О.Б., Матковської З.М.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року (головуюча суддя: Андрусів У.Б., місце ухвалення - м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

ОСОБА_1 , 21.07.2025 звернувся з позовом до суду, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 01.06.2022 до 20.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 01.06.2022 до 20.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Обґрунтовує позов тим, що проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка після 01.06.2022 перебувала на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 . Вказує, що за період з 01.06.2022 до 20.05.2023 відповідач неправильно нараховував та виплачував йому грошове забезпечення, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018. Стверджує, що у зв`язку з наведеними обставинами отримував допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, одноразову грошову допомогу при звільненні у заниженому розмірі. Покликаючись на приписи постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, просить здійснити виплату грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01.06.2022 до 19.05.2023 грошового забезпечення (у тому числі додаткових видів грошового забезпечення) без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з 01.06.2022 до 19.05.2023, нарахованих та виплачених за зазначений період додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023 відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив в апеляційному порядку. Оскільки вважає, що судом невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, тому просить скасувати та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт покликається на те, що при розрахунку грошового забезпечення позивача військова частина діяла в межах Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови КМУ № 704, а тому її дії є правомірними. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про протиправність застосування розрахункової величини, оскільки п. 4 постанови № 704 у первинній редакції не може бути застосований для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням: він передбачає множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб на тарифний коефіцієнт «але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати», тоді як відповідно до п. 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VIII мінімальна заробітна плата після 01.01.2017 не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати, і ця норма не втратила чинності та має вищу юридичну силу. Не приведення КМУ приміток до додатків 1, 12, 13, 14 у відповідність до змін у п. 4 постанови № 704 не може бути підставою для обчислення окладів з використанням такої розрахункової величини, а тому відповідач правомірно застосовував прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунку цих окладів не застосовувалася. Апелянт також зазначає, що суд першої інстанції не застосував ч. 3 ст. 123 КАС України: позивач, подавши позов 21.07.2025, пропустив установлений ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX) тримісячний строк звернення до суду щодо вимог за період з 19.07.2022 по 20.05.2023, оскільки початок його перебігу слід рахувати з 21.10.2024 (дата виключення зі списків особового складу, коли з позивачем проводилися всі розрахунки), а поважних причин пропуску строку в позовній заяві та заяві про його поновлення наведено не було.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що Позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка після 01.06.2022 перебувала на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 , що визнається сторонами.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.10.2024 №176 солдата ОСОБА_1 , колишнього водія-електрика і відділення зв`язку взводу зв`язку, який перебуває в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) №179-РС від 20.10.2024 у відставку за пп. «б» (за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців), вважати таким, що справи та посаду здав і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У відповідь на запит від 01.04.2025 щодо надання інформації про грошове забезпечення ОСОБА_1 , листом від 09.05.2025 № 2355 відповідач надав копію відповіді від 03.05.2025 №799.

У відповідь на адвокатський запит від 01.04.2025, листом від 03.05.2025 №799 відповідач повідомив, що згідно з абз. 1 п. 4 постанови №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Крім того зазначив, що з 20.05.2023 цією нормою передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з 1762 грн та визначаються шляхом множення відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14».

У відповідь на запит від 01.04.2025 щодо надання інформації про грошове забезпечення ОСОБА_1 , листом від 09.05.2025 №2356 відповідач надав копію відповіді від 06.05.2025 № 809.

У відповідь на заяву від 01.04.2025 щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення, листом від 06.05.2025 №809 повідомив про відсутність підстав для проведення перерахунку грошового забезпечення позивача.

Вважаючи поведінку відповідача, яка полягає у нездійсненні нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 01.06.2022 до 20.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначивши їх розмір, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного (2022, 2023) року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», позивач пред`явив цей позов.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що після скасування судовим рішенням у справі № 826/6453/18 (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020, залишена без змін Верховним Судом) п. 6 постанови КМУ № 103, з 29.01.2020 відновила дію первинна редакція п. 4 постанови № 704, яка передбачає застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Оскільки Закони про Державний бюджет на 2022 і 2023 роки не містять застережень про застосування прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, розрахунок слід робити виходячи з величини, встановленої на 01.01.2022 та 01.01.2023, а положення п. 3 розділу II Закону № 1774-VIII щодо незастосування мінімальної заробітної плати на це не впливають.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки, позивачем не оскаржується в апеляційному порядку судове рішення суду першої інстанції, а тому, предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 308 КАС України, є законність і обґрунтованість судового рішення суду у частині задоволення позову.

Згідно з частинами першою–четвертою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє грошове забезпечення, до складу якого входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення; воно виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 (далі – постанова №704), що набрала чинності 01.03.2018, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів та схему тарифних коефіцієнтів за військовим званням. Пунктом 4 цієї постанови (у первинній редакції) розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14; аналогічні примітки містяться в самих додатках.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 пункт 4 постанови №704 було викладено в редакції, за якою застосовується прожитковий мінімум, встановлений законом на 1 січня 2018 року. Проте постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, пункт 6 постанови №103 визнано протиправним та скасовано. Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Отже, з 29.01.2020 відновлена дія пункту 4 постанови №704 у первинній редакції, тобто розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018. Апелянт цей висновок у своїй скарзі визнає.

Доводи апелянта про те, що пункт 4 постанови №704 у первинній редакції не може бути застосований через пункт 3 розділу II Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII, апеляційний суд відхиляє. Згідно з цією нормою мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів, і ця норма має вищу юридичну силу, ніж постанова №704. Однак Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 наголосив, що це обмеження жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати розрахунковою величиною не є, його застосовано з іншою метою – для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів окладів. Цей висновок підтримано Верховним Судом у постановах від 15.06.2023 у справі №380/13603/21, від 30.04.2025 у справі №620/9741/24, від 18.08.2025 у справі №300/8187/24 та інших.

Прожитковий мінімум є базовим державним соціальним стандартом і щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України (стаття 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»); відповідно до частини другої статті 92 Конституції України порядок встановлення державних стандартів визначається виключно законами. Тому Кабінет Міністрів України не вправі встановлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму, який не відповідає акту вищої юридичної сили. Закони України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (№1928-IX) та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (№2710-IX) застережень щодо застосування прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 не містять (на відміну від пункту 8 Прикінцевих положень Закону №2629-VIII на 2019 рік). Станом на 01.01.2018 прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 1762 грн, станом на 01.01.2022 – 2481 грн, станом на 01.01.2023 – 2684 грн (стаття 7 відповідних законів про Державний бюджет). Згідно з частиною третьою статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта закону суд застосовує акт, який має вищу юридичну силу. Отже, застосування відповідачем 1762 грн у 2022– 2023 роках суперечить закону, а суд першої інстанції правильно визнав таку бездіяльність протиправною.

Посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №200/3757/20, від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а, від 11.02.2021 у справі №240/11952/19 та від 31.03.2021 у справі №520/2781/2020 не спростовують цих висновків.

Ці постанови ухвалені раніше за постанову від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, а відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати останню правову позицію Верховного Суду. Вона відображена, зокрема, у постановах від 13.12.2022 у справі №240/12647/21, від 27.02.2023 у справі №640/11131/21, від 07.06.2023 у справі №340/2148/21, від 19.06.2023 у справі №380/17402/21, від 06.11.2023 у справі №300/1947/22 та від 10.01.2024 у справі №400/3128/23.

Посилання апелянта на пункт 5 постанови №704 та пункт 17 розділу I Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі – Порядок №260), стосується права встановлювати надбавки, премії та особливості виплат в умовах воєнного стану, а не розрахункової величини окладів, тому також не впливає на висновки суду. До того ж обмеженість фінансування органу, в якому особа проходить службу, не впливає на право військовослужбовця на виплату грошового забезпечення у належному розмірі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, що набрала чинності 20.05.2023, оклади визначено виходячи з 1762 грн. Тому пункт 4 постанови №704 у первинній редакції застосовувався по 19.05.2023 включно, і саме тому суд першої інстанції відмовив у вимогах щодо 20.05.2023. Рішення в цій частині позивачем не оскаржене, а тому апеляційному перегляду не підлягає і залишається без змін.

Щодо додаткових видів грошового забезпечення: грошова допомога для оздоровлення надається у розмірі місячного грошового забезпечення (частина перша статті 10-1 Закону №2011-XII; розділ XXIII Порядку №260), матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не перевищує місячного грошового забезпечення (розділ XXIV Порядку №260), компенсація за невикористані дні відпусток виплачується відповідно до частини чотирнадцятої статті 10-1 Закону №2011-XII та розділу XXXI Порядку №260, а одноразова грошова допомога при звільненні обчислюється відповідно до частини другої статті 15 Закону №2011-XII та розділу XXXII Порядку №260. Усі ці виплати залежать від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, тому їх перерахунок зумовлює перерахунок (донарахування) усіх видів грошового забезпечення. Доводи апелянта про те, що частина виплат нарахована поза межами спірного періоду, не впливають на правильність рішення, оскільки суд першої інстанції зобов`язав перерахувати лише ті додаткові види грошового забезпечення, які були нараховані та виплачені за період з 01.06.2022 по 19.05.2023.

Відповідно до пунктів 2– 5 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі – Порядок №44), така компенсація виплачується військовослужбовцям та особам, звільненим зі служби, одночасно з виплатою грошового забезпечення, у розмірі суми утриманого податку, що узгоджується з пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України. Тому перерахунок та виплату грошового забезпечення позивачу належить здійснити із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.

Щодо доводів апелянта про пропуск строку звернення до суду та наявність підстав для залишення позову без розгляду відповідно до частини третьої статті 123 КАС України, то суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Положення статті 122 КАС України не регулюють порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці. Такі правовідносини регулює стаття 233 КЗпП України, положення якої мають перевагу в застосуванні перед статтею 122 КАС України. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23 зазначила, що ця норма поширюється на всіх працівників, зокрема й на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №460/17052/21 та від 25.04.2023 у справі №380/15245/22, які в силу частини п`ятої статті 242 КАС України враховуються при розгляді справи.

Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 дійшов висновку, що у разі порушення законодавства про оплату праці звернення до суду не обмежується будь-яким строком.

До 19.07.2022 частина друга статті 233 КЗпП України не обмежувала будь-яким строком право на звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати. Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, що набрав чинності 19.07.2022, встановлено тримісячний строк, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, – з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

У рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 Верховний Суд виснував, що частина перша статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) поширюється лише на відносини, які виникли після набрання нею чинності. Верховний Суд у складі судової палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 висловив позицію, що період до 19.07.2022 регулюється попередньою редакцією статті 233 КЗпП України (без обмеження строком), а початок перебігу тримісячного строку щодо періоду з 19.07.2022 слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

Така ж позиція викладена у постанові від 11.04.2025 у справі №520/27667/24.

Отже, вимоги позивача за період з 01.06.2022 по 18.07.2022 не обмежені будь-яким строком.

Щодо періоду з 19.07.2022 по 19.05.2023 апелянт стверджує, що перебіг строку розпочався з 21.10.2024, тобто з дня виключення позивача зі списків особового складу. З цим апеляційний суд не погоджується.

Наказ від 21.10.2024 №176, на який посилається апелянт, за його ж твердженням, визначає види грошового забезпечення, що виплачені та належать до виплати, однак не містить відомостей про суми.

Апелянт не надав доказів вручення позивачу при звільненні письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми (грошового атестата чи довідки), а суд першої інстанції встановив, що доказів отримання позивачем такої інформації немає; відповідач не виконав і вимогу ухвали від 28.07.2025 про надання довідки про грошове забезпечення. Підхід, за яким строк починає перебіг з дати звільнення незалежно від отримання документально підтвердженої інформації про суми, є підходом попередньої практики, від якої Судова палата у справі №460/21394/23 відступила.

Посилання апелянта на те, що позивач щомісяця отримував грошове забезпечення і міг дізнатися про його склад, цього висновку не спростовує.

Доводи про те, що отримання листа відповідача на запит із витягом з наказу та довідкою про доходи не змінює моменту, з якого позивач мав дізнатися про порушення, також не приймаються, оскільки саме документально підтверджена інформація про суми визначає початок перебігу строку. Відповідь на запит від 01.04.2025 надано листами від 09.05.2025, а з позовом позивач звернувся 21.07.2025, тобто в межах трьох місяців.

Отже, строк звернення до суду не пропущено, підстав для застосування частини третьої статті 123 КАС України немає, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01.06.2022 до 19.05.2023 грошового забезпечення (у тому числі додаткових видів грошового забезпечення) без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року є протиправною та необхідно зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з 01.06.2022 до 19.05.2023, нарахованих та виплачених за зазначений період додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023 відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Таким чином, апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року у справі 380/14975/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяО. М. Гінда

суддіО. Б. Заверуха

З. М. Матковська