Постанова від 29 жовтня 2026 р. у справі №300/4539/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 29 жовтня 2026 р.

Справа: №300/4539/25

Суддя: Гінда Оксана Миколаївна

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/4539/25 пров. № А/857/51598/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Гінди О.М.,

суддів: Заверухи О.Б., Матковської З.М.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року (головуючий суддя: Панікар І.В., місце ухвалення - м. Івано-Франківськ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

ОСОБА_1 , 30.06.2025 звернувся з позовом до суду, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати в періоди з 18 березня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення за період з 18 березня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Обґрунтовує позов тим, що проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 . При звільненні зі служби відповідач не здійснив з ним усіх розрахунків, зокрема не виплатив грошове забезпечення за період з 19.07.2022 по 19.05.2023, грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2023 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704. Вважаючи поведінку відповідача щодо неповноти розрахунку з ним протиправною, звернувся до суду із цим позовом.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовця за період з 18.03.2022 по 20.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатні особи у відповідному році.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення, а також додаткові види грошового забезпечення за період з 18.03.2022 по 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення, а також додаткові види грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 20.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

У решті позовних вимог відмовлено.

Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив в апеляційному порядку. Оскільки вважає, що рішення суду винесене з порушенням норм матеріального права, тому просить скасувати та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт покликається на те, що відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у редакції, що змінена постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 і діяла до 20.05.2023 (до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481), розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» цей показник становить 1762 грн. Саме з нього військова частина обчислювала посадовий оклад (за 5 тарифним розрядом з коефіцієнтом 1,6) та оклад за військовим званням «солдат» (з коефіцієнтом 0,34) позивача за період з 18.03.2022 по 20.05.2023, як того вимагають примітки до додатків 1 і 14 до постанови № 704. Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зобов`язує виплачувати посадові оклади в розмірах, визначених додатками до постанови № 704.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 18.03.2022 проходить військову службу в військовій частині НОМЕР_1 .

На думку сторони позивача, під час проходження служби у період з 18.03.2022 по 20.05.2023 відповідачем грошове забезпечення позивача розраховано на підставі показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, а не на 01 січня нового поточного календарного року.

У зв`язку із наведеним, 20.03.2025 представник позивача звернулася до військової частини НОМЕР_1 із заявою, за містом якої просила здійснити перерахунок грошового забезпечення за період з 18 березня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

Листом від 15.04.2025 № 5/28/1074 військовою частиною НОМЕР_1 відмовлено у перерахунку за спірний період розміру грошового забезпечення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, за відсутності правових підстав.

При цьому, зазначено, що розміри посадового окладу та окладу за військове звання за спірний період визначено шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого з 1 січня 2018 року в розмірі 1762 гривень.

Вважаючи дії відповідача щодо не нарахування та невиплати грошового забезпечення за період з 18.03.2022 по 20.05.2023, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 у первинній редакції розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Зміни, внесені до цього пункту постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 (застосування показника станом на 01.01.2018), втратили чинність з 29.01.2020 у зв`язку зі скасуванням пункту 6 цієї постанови судовим рішенням у справі № 826/6453/18. Посилаючись на висновки Верховного Суду (зокрема у справі № 440/6017/21), суд зазначив, що з 01.01.2020 застосування прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 суперечить актам вищої юридичної сили, а тому грошове забезпечення позивача мало обчислюватися з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого законами про Державний бюджет України на 2022 та 2023 роки станом на 1 січня відповідного року.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки, позивачем не оскаржується в апеляційному порядку судове рішення суду першої інстанції, а тому, предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 308 КАС України, є законність і обґрунтованість судового рішення суду у частині задоволення позову.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. ч. 1-4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Пунктом 1 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260). Відповідно до пункту 11 розділу І Порядку № 260 у разі змін розмірів (норм) щомісячних основних або додаткових видів грошового забезпечення під час проходження військової служби здійснюється перерахунок грошового забезпечення з дня, з якого відбулися відповідні зміни. Згідно пункту 14 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього. Пунктами 1, 2 розділу II Порядку № 260 визначено, що посадові оклади виплачуються у розмірах, визначених додатками 1, 2, 12 і 13 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704).

Постановою № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Додатком 1 до Постанови № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, а додатком 14 - схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням. Пунктом 4 Постанови № 704 у редакції, чинній на момент прийняття постанови, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, у яких в якості розрахункової величини також зазначений розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

З 24.02.2018 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), пунктом 6 якої пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. При цьому зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 до Постанови № 704 Постановою № 103 не вносилися.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та скасування пункту постанови, ухвалено в цій частині нову постанову, якою позов задоволено, визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704. Частиною 2 статті 265 КАС України передбачені наслідки визнання нормативно-правового акта нечинним, відповідно до яких такий втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, починаючи з 29.01.2020 норми пункту 6 Постанови № 103 та внесені ним до пункту 4 Постанови № 704 зміни втратили чинність та не підлягають застосуванню, а тому з 29.01.2020 діє пункт 4 Постанови № 704 щодо розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням в первинній редакції, яка була чинна до набрання чинності Постановою № 103.

Відповідно до статті 6 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти. Частиною другою статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3). Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Пунктом 8 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було передбачено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року. Однак Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закон України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон України від 03.11.2022 № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема, грошового забезпечення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, не містять.

Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих відповідно до цієї постанови, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, до набрання чинності з 01.01.2020 Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили. Разом з цим Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі встановлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).

Згідно з приписами частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Апеляційним судом враховуються правові висновки Верховного Суду у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 в частині застосування норм права щодо розрахункової величини для визначення посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням згідно з Постановою № 704. Верховний Суд сформулював висновок, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. Верховний Суд у постанові від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21 (за позовом військовослужбовця до військової частини у спорі щодо незастосування відповідачем при визначенні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до пункту 4 Постанови № 704 розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року) дійшов таких же висновків. Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21 та від 07.06.2023 у справі № 340/2148/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення цього спору.

Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» встановлена заборона використання мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення розміру посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Норма цього закону не втратила чинності та за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови № 704 у первинній редакції та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 до неї, а тому при розв`язанні колізії між ними перевагу належить надати положенням закону як акта вищої юридичної сили з урахуванням принципу верховенства права, закріпленого статтею 8 Конституції України. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 11.12.2019 у справі № 240/4946/18, після набрання чинності Законом № 1774-VIII положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають. Водночас, як зазначив Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, таке обмеження жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Відтак у спірний період розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням як складових грошового забезпечення військовослужбовців є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 1 січня календарного року.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 18.03.2022 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Листом від 15.04.2025 № 5/28/1074 військова частина НОМЕР_1 відмовила у перерахунку за спірний період розміру грошового забезпечення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, зазначивши, що розміри посадового окладу та окладу за військовим званням за спірний період визначено шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого з 1 січня 2018 року в розмірі 1762 гривні. Такі обставини не заперечуються й апелянтом.

Статтею 7 Закону України від 07.12.2017 № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2018 року в розмірі 1 762 гривні. Натомість статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2 481,00 грн, а статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено з 1 січня прожитковий мінімум для працездатних осіб 2 684,00 грн. Отже, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, є меншим за прожиткові мінімуми, встановлені законом на 01.01.2022 та 01.01.2023, а тому з 18.03.2022 у відповідача виникли підстави для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Таким чином, грошове забезпечення та додаткові види грошового забезпечення позивача повинно було обчислюватися відповідачем: у період з 18.03.2022 по 31.12.2022 із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 за Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», у період з 01.01.2023 по 20.05.2023 із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 за Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

Додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців обраховуються виходячи із посадового окладу та окладу за військовим званням. Зокрема, згідно з пунктами 1, 6 розділу XXIII Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення, розмір якої визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (пункт 1 розділу XXIV Порядку № 260).

Доводи апелянта про те, що розмір посадового окладу та окладу за військовим званням у спірний період обчислювався відповідно до пункту 4 Постанови № 704 у редакції, внесеній Постановою № 103, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, а тому порушень законодавства при нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення допущено не було, суд апеляційної інстанції відхиляє. Оскільки зазначена редакція пункту 4 Постанови № 704 з 29.01.2020 втратила чинність і не підлягає застосуванню.

Посилання апелянта на частину 2 статті 19 Конституції України не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки ця норма зобов`язує військову частину діяти у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а не застосовувати положення підзаконного акта, які їм не відповідають. При цьому Конституцією України проголошено принцип обов`язковості судового рішення, що є однією із складових принципу правової визначеності. Це означає, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Тому те, що до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 Кабінет Міністрів України не вносив змін до Постанови № 704, не звільняє відповідача від обов`язку застосовувати пункт 4 цієї постанови у редакції, яка діє внаслідок набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, яка набрала чинності з 20.05.2023, до пункту 4 Постанови № 704 внесено зміни, відповідно до яких розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Отже, до зміни правового регулювання цією постановою підстав для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не було. Доводів щодо меж спірного періоду апеляційна скарга не містить.

Враховуючи вищенаведене, проаналізувавши вищезазначені нормативно-правові акти, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення за період з 18.03.2022 по 20.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у відповідному році, а належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому грошове забезпечення, а також додаткові види грошового забезпечення за період з 18.03.2022 по 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та за період з 01.01.2023 по 20.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 Постанови № 704, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

Таким чином, апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

постановив:

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року у справі № 300/4539/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяО. М. Гінда

суддіО. Б. Заверуха

З. М. Матковська

Оригінал: reyestr.court.gov.ua