Постанова від 29 жовтня 2026 р. у справі №260/4937/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/4937/25 пров. № А/857/52280/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Гінди О.М.,

суддів: Заверухи О.Б., Матковської З.М.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року (головуюча суддя: Маєцька Н.Д., місце ухвалення - м. Ужгород) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

встановив:

ОСОБА_1 , 19.06.2025 звернувся з позовом до суду, в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області, щодо обмеження розміру пенсії ОСОБА_1 , по постанові Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 року, та постанові Кабінету Міністрів України № 209 від 25.02.2025 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області виплатити ОСОБА_1 пенсію з 01 січня 2025 року без урахування коефіцієнтів зменшення пенсії, передбаченого статтею 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03 січня 2025 року "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", з урахуванням фактично проведених виплат;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити з 01.03.2025 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2025 року № 209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році", у повному обсязі щомісячного пенсійного забезпечення, із урахуванням усіх встановлених надбавок, підвищень, та індексації які проводилися згідно Постанов КM України, та визначених законодавством розмірах без застосування обмеження пенсійних виплат максимальним розміром.

Обґрунтовує позов тим, що відповідачем було проведено перерахунок пенсії позивача в сторону зменшення на підставі ст. 46 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік», яка передбачає застосування до пенсій, розмір якої перевищує десять прожиткових мінімумів для працездатних осіб, коефіцієнту, визначеного Постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 03 січня 2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо обмеження розміру пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2025 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити з 01 січня 2025 року нарахування і виплату ОСОБА_1 пенсії без застосування обмежень, передбачених ст. 46 Закону України Про державний бюджет України на 2025 рік і Постановою Кабінету міністрів України №1 від 03 січня 2025 року Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, які полягають у невиплаті ОСОБА_1 сум індексації (підвищення пенсії) з 01.03.2025, обчисленої згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 р. № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2025 з урахуванням індексації, запровадженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році", без обмеження пенсії максимальним розміром та без застосування обмежувальних коефіцієнтів, запроваджених постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", з урахуванням раніше виплачених сум.

Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив в апеляційному порядку. Оскільки вважає, що рішення суду винесене з порушенням норм матеріального права, тому просить скасувати та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт покликається на те, що стаття 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постанова Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 є чинними, неконституційними не визнавались, а тому є обов`язковими до застосування, і Головне управління, застосувавши передбачені нею коефіцієнти, діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України). Відповідно до ч. 2 ст. 95 Конституції України видатки держави на загальносуспільні потреби визначаються виключно законом про Державний бюджет України, а за ст. 116 Конституції та рішенням Конституційного Суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012 Кабінет Міністрів України уповноважений встановлювати порядок і розміри соціальних виплат, що фінансуються з Державного бюджету. Право на соціальний захист не є абсолютним (рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011), а запровадження коефіцієнтів, які застосовуються лише до частини пенсії, не покритої страховими внесками, зумовлене скороченням видатків на виплату пенсій у 2025 році та відповідає принципам пропорційності й справедливого балансу інтересів (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції).

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області та йому призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ.

З 01 січня 2025 року Головним управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснено перерахунок пенсії позивача, у зв`язку з набранням чинності постанови Кабінету Міністрів України Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану № 1 від 03 січня 2025 року. Підсумок пенсії (з надбавками) склав 34321,46 грн.

Однак, розмір пенсії позивача з 01 січня 2025 року склав 27767,84 грн у зв`язку із застосуванням коефіцієнтів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану № 1 від 03 січня 2025 року.

З 01 березня 2025 року Головним управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснено перерахунок пенсії позивача, у зв`язку з набранням чинності постанови Кабінету Міністрів України Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану № 1 від 03 січня 2025 року. Підсумок пенсії (з надбавками) склав 35821,46 грн.

Однак, розмір пенсії позивача з 01 березня 2025 року склав 27767,84 грн

Для реалізації права на перерахунок пенсії, позивач звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо здійсненого перерахунку пенсії.

Листом від 30.05.2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області за результатами розгляду заяви позивача повідомило, що з 01.01.2025 року пенсія виплачується з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану». З 01 березня 2025 року основний розмір пенсії підвищено на коефіцієнт збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,115 з урахуванням абзацу 2 пункту 3 Постанови № 209.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, обмеження пенсії позивача шляхом застосування коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025, на виконання статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», є протиправним, оскільки Закон № 2262-XII, який є спеціальним у спірних правовідносинах, не передбачає такого обмеження, а частиною третьою статті 1-1 цього Закону зміна умов і норм пенсійного забезпечення допускається виключно шляхом внесення змін до нього та до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема, Закон № 2262-XII. Відповідно до його преамбули цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ та інших визначених цим Законом органах і службах, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом. Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України. Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення таких осіб шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунку призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Згідно з частинами першою та третьою статті 1-1 Закону № 2262-XII законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів. Зміна умов і норм пенсійного забезпечення таких осіб здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Отже, умови і норми пенсійного забезпечення осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-XII, визначаються виключно зазначеними законами та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цих законів. «Обчислення пенсії» таким особам визначено розділом V (статті 43-47) Закону № 2262-XII, а «Виплата пенсій» та «Порядок перерахунку пенсій» - розділами VII (статті 52-62) та VIII (статті 63-66) цього Закону відповідно.

Разом з тим статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-IX установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно, зокрема, до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї норми Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 1, яка набрала чинності 03.01.2025 та застосовується з 01.01.2025. Пунктом 1 Постанови № 1 установлено, що пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до зазначених у ньому актів законодавства, у тому числі Закону № 2262-XII, розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення: до частини, що перевищує 10 і не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, - 0,5; до частини, що перевищує 11 і не перевищує 13 розмірів, - 0,4; до частини, що перевищує 13 і не перевищує 17 розмірів, - 0,3; до частини, що перевищує 17 і не перевищує 21 розмір, - 0,2; до частини, що перевищує 21 розмір, - 0,1. Для осіб, які мають право також на пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», коефіцієнти застосовуються до відповідних сум перевищення пенсії понад суму пенсії, обчислену відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 цього Закону. Пунктом 2 Постанови № 1 визначено категорії осіб, до пенсій яких ці коефіцієнти не застосовуються.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Закону № 2262-XII, розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням встановлених коефіцієнтів до відповідних сум перевищення. Отже, положеннями статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Постанови № 1 запроваджено тимчасове (на 2025 рік) застосування до призначених (перерахованих) пенсій певної категорії осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-XII, коефіцієнтів зменшення пенсії. Тобто цими положеннями фактично встановлено інше (додаткове) регулювання відносин, відмінне від того, що встановлено Законом № 2262-XII та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Це суперечить приписам статті 1-1 Закону № 2262-XII, який є спеціальним у законодавчому регулюванні відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб. Крім того, застосування таких коефіцієнтів призводить до обмеження конституційного права цієї категорії осіб на належний соціальний захист, передбаченого спеціальним законом.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Конституційний Суд України в рішенні від 28.08.2020 № 10-р/2020 зазначив, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини рішення від 09.07.2007 № 6-рп/2007). У рішенні від 27.02.2020 № 3-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що Бюджетним кодексом України, предмет регулювання якого, так само як і законів про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Конституційний Суд України вкотре наголосив, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України. Така сама позиція викладена в рішеннях Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 та від 30.11.2010 № 22-рп/2010.

З огляду на викладене зміна правового регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб можлива лише шляхом внесення відповідних змін до Закону № 2262-XII та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а інші нормативно-правові акти підлягають застосуванню лише у разі їх прийняття відповідно до цих законів. У разі суперечності між нормами закону про Державний бюджет України та нормами спеціальних законів, якими врегульовано ті самі правовідносини, застосуванню підлягають норми спеціальних законів. Закон № 2262-XII і Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не передбачають обмеження розміру пенсій, що перевищують десять прожиткових мінімумів, шляхом застосування до суми перевищення коефіцієнтів, а тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Постанови № 1.

Крім того, у постанові від 12.11.2019 у справі № 826/3858/18 Верховний Суд виснував, що зміна умов чи норм пенсійного забезпечення підзаконними нормативно-правовими актами є порушенням закону. Відповідно до частини третьої статті 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії, а згідно зі статтею 7 КАС України у разі невідповідності правового акта закону суд застосовує акт, який має вищу юридичну силу. Цю позицію підтвердила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19. Тому застосування при виплаті пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-XII, Постанови № 1, якою змінюються умови та норми пенсійного забезпечення, є протиправним.

Доводи апеляційної скарги про те, що стаття 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Постанова № 1 є чинними, неконституційними не визнавалися і тому обов`язкові для застосування відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, апеляційний суд відхиляє. Чинність закону про Державний бюджет не змінює наведених правових висновків Конституційного Суду України щодо неможливості зміни цим законом обсягу прав і гарантій, встановлених спеціальними законами. Посилання апелянта на частину другу статті 95, статті 116, 117 Конституції України, рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012 та пункт 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України щодо повноважень Кабінету Міністрів України встановлювати порядок і розміри соціальних виплат також не спростовують цих висновків, оскільки такі повноваження не можуть бути реалізовані шляхом встановлення правового регулювання, відмінного від того, що встановлено спеціальним законом (частина третя статті 1-1 Закону № 2262-XII).

Доводи про пропорційність втручання, баланс інтересів, фінансові труднощі держави в умовах воєнного стану та практику Європейського суду з прав людини не можуть бути підставою для застосування норм, які суперечать спеціальному закону і суть яких Конституційний Суд України неодноразово оцінював як неприпустиму зміну закону про Державний бюджет України. Твердження апелянта про те, що позивач не належить до осіб, зазначених у пункті 2 Постанови № 1, не впливає на висновок суду, оскільки протиправним є саме застосування коефіцієнтів до пенсії, призначеної за Законом № 2262-XII.

За встановлених обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що виплата позивачу пенсії з 01.01.2025 із застосуванням коефіцієнтів зменшення, передбачених статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та пунктом 1 Постанови № 1, є протиправною, а ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача здійснити нарахування і виплату позивачу пенсії з 01.01.2025 без застосування цих коефіцієнтів з урахуванням раніше виплачених сум.

Що стосується обмеження пенсії максимальним розміром, апеляційний суд зазначає таке.

Частиною сьомою статті 43 Закону № 2262-XII було встановлено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Проте рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 ці положення визнано неконституційними. У цьому рішенні Конституційний Суд України зазначив, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-XII, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканість України.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Тому частина сьома статті 43 Закону № 2262-XII втратила чинність з 20.12.2016 і не підлягає застосуванню у спірних відносинах. Згідно з рішеннями Конституційного Суду України від 14.12.2000 № 15-рп/2000 та від 08.06.2016 № 4-рп/2016 закони та інші правові акти, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, а повторне запровадження такого регулювання є порушенням конституційних приписів. Тому внесені Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII зміни до частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII є нереалізованими і не створюють підстав для обмеження пенсії максимальним розміром, а застосування до пенсій, призначених за Законом № 2262-XII, положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» є неправильним, оскільки цей закон є загальним, тоді як спеціальним актом є Закон № 2262-XII.

Верховний Суд в ухвалі від 25.02.2025 про відмову у відкритті провадження у справі № 200/116/25 про розгляд цієї справи як зразкової звернув увагу, що він неодноразово висловлював позицію щодо застосування норм Закону № 2262-XII у спорах про обмеження максимального розміру пенсій. Зокрема, у постановах від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19, від 20.07.2022 у справі № 340/2476/21, від 25.07.2022 у справі № 580/3451/21, від 30.08.2022 у справі № 440/994/20, від 17.03.2023 у справі № 340/3144/21 та інших Верховний Суд виснував, що норми Закону № 2262-XII щодо призначення та перерахунку пенсій слід застосовувати з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а тому будь-яке обмеження максимального розміру таких пенсій є протиправним.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних відносин суд враховує такі висновки Верховного Суду, і вони мали бути враховані пенсійним органом під час обчислення та виплати пенсії позивача.

Щодо індексації пенсії з 01.03.2025 суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Пунктом 1 Постанови № 209 установлено, що з 01.03.2025 перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 № 124, проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,115.

Пунктом 3 Постанови № 209 визначено, що у разі, коли розмір підвищення в результаті перерахунку не досягає 100 грн, встановлюється щомісячна доплата до пенсії в сумі, якої не вистачає до зазначеного розміру, а розмір збільшення в результаті перерахунку не може перевищувати 1500 грн.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідач нарахував позивачу пенсію з 01.03.2025 у розмірі 35821,46 грн, проте до виплати залишив 27767,84 грн, тобто фактично застосував до пенсії позивача обмеження, яке після рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 не має правової підстави, а також коефіцієнти, встановлені Постановою № 1.

Отже, відповідач протиправно не виплатив позивачу суму індексації (підвищення пенсії), обчислену згідно з Постановою № 209.

З огляду на викладене апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій відповідача щодо обмеження розміру пенсії позивача з 01.01.2025 та невиплати йому сум індексації (підвищення пенсії) з 01.03.2025, обчисленої згідно з Постановою № 209, та про необхідність зобов`язати відповідача здійснити з 01.03.2025 перерахунок і виплату пенсії з урахуванням цієї індексації, без обмеження максимальним розміром та без застосування коефіцієнтів, запроваджених Постановою № 1, з урахуванням раніше виплачених сум.

Таким чином, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд

постановив:

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року у справі № 260/4937/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяО. М. Гінда

суддіО. Б. Заверуха

З. М. Матковська