Постанова від 29 жовтня 2026 р. у справі №500/802/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/802/26 пров. № А/857/31009/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового порядку в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Грицюк Р.П.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Тернопіль,

дата складання повного тексту рішення – 27 квітня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

16 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просив: визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 21.01.2026 № 192650015084 про відмову в призначені пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за винятком підтвердженого страхового стажу; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити з 18.10.2025 пенсію за віком згідно із статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу період роботи в колгоспі з 27.01.1986 по 12.04.1989 згідно записів трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 , з 17.04.1989 по 14.10.1995 на території рф згідно довідки від 19.04.2021 №74.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», подавши необхідні документи. Однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 21.01.2026 №192650015084 за результатами розгляду заяви та доданих до неї документів (екстериторіальний розподіл) позивачу відмовлено у призначенні такої пенсії за відсутністю правових підстав, про що повідомлено листом територіального органу ПФ за №1900-0215-8/56771 від 11.02.2026 та роз`яснено порядок оскарження цього рішення.

Рішенням Тернопільского окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 21.01.2026 №192650015084 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.01.2026 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 27.01.1986 по 12.04.1989 згідно записів трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 , з 17.04.1989 по 14.10.1995 згідно довідки від 19.04.2021 №74.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Позивач не може нести відповідальність за правильність її заповнення чи за відсутність уточнюючих довідок, тому період роботи з 27.01.1986 по 12.04.1989 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача згідно із записами трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 . Суд першої інстанції також визнав безпідставним незарахування періоду роботи з 17.04.1989 по 31.12.1991 через відсутність апостиля на довідці від 19.04.2021 №74. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2023 №107 під час воєнного стану документи, видані уповноваженими органами іноземних держав, приймаються без спеціального посвідчення, якщо станом на 24.02.2022 вони приймалися на території України без такого посвідчення. Щодо періоду з 01.01.1992 по 14.10.1995 суд зазначив, що до виходу України у 2022– 2023 роках з Угоди про гарантії прав громадян держав – учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації від 14.01.1993 Україна виконувала зобов`язання за цими договорами. Тому стаж, набутий позивачем на території російської федерації до 14.10.1995, підлягає зарахуванню, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 28.01.2025 у справі №620/3530/22.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що позивач не подав довідку про встановлений мінімум трудової участі та фактично відпрацьовані вихододні, тому період роботи в колгоспі з 27.01.1986 по 12.04.1989 згідно з трудовою книжкою колгоспника № НОМЕР_1 не зараховано до страхового стажу. Згідно з пунктом 20 Порядку №637 для трактористів-машиністів колгоспів в уточнюючій довідці зазначаються відомості про безпосередню зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції. Щодо роботи на території російської федерації апелянт посилається на Угоду між Урядом України і Урядом Російської Федерації від 14.01.1993 та Угоду про гарантії прав громадян держав – учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Апелянт наголошує, що з 19.06.2023 остання Угода припинила дію для України, а з 23.12.2022 зупинено дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 у відносинах з російською федерацією. Тому документи про стаж, видані на її території, враховуються лише за умови проставлення апостиля.

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 13.01.2026 звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області, за результатами якої прийнято рішення про відмову у призначення пенсії від 21.01.2026 №192650015084.

У вказаному рішенні зазначено, що страховий стаж становить 10 років 10 місяців 20 днів.

За результатами розгляду до страхового стажу позивача не зараховано:

- період роботи з 27.01.1986 по 12.04.1989 за записами трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 , оскільки для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку про встановлений мінімум та фактично відпрацьовані вихододні, видану на підставі первинних документів;

- період роботи з 17.04.1989 по 31.12.1991 згідно довідки від 19.04.2021 № 74, виданої російською федерацією, оскільки 23.12.2022 набрав чинності Закон України “Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних, та кримінальних справах від 22.01.1993”, відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 №240/94-ВР та протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, вчинено від імені України у м. москві 28.03.1997, ратифіковано Законом України від 03.03.1998 № 140/98-ВР.

Документи, необхідні для призначення пенсії, зокрема, про стаж роботи уточнюючі довідки про пільговий характер роботи, про навчання, про цивільний стан особи та інші документи, враховуються при призначенні пенсії у разі проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений, передбаченого ст. 4 Конвенції;

- з 01.01.1992 по 14.10.1995 на території рф згідно довідки від 19.04.2021 № 74, виданої російською федерацією, оскільки відповідно до Закону України від 23.12.2022 «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993» до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на РРФСР по 31.12.1991.

З матеріалів справи встановлено, що у трудовій книжці колгоспника № НОМЕР_1 від лютого 1978 року, містяться записи про період роботи з 27.01.1986 по 12.04.1989, трактористом колгоспу ім. Димитрова Староруського району Новгородської області.

З метою отримання інформації щодо роботи ОСОБА_1 на території рф, пенсійним органом здійснено запит від 22.03.2021 №1900-0215-10/9425 до Пенсійного фонду російської федерації (вих. лист 19.04.2021 №70437/21) та у відповідь отримано документи, зокрема довідка «Общества охотников и рыбалок Старорусского района» р.ф. (мовою оригіналу) від 19.04.2021 №74, з якої слідує, що позивач працював на посаді єгеря з 17.04.1989 по 14.10.1995.

Згідно архівної довідки «Администрации Старорусского муниципального района» (мовою оригіналу) від 19.04.2021 №332 щодо ОСОБА_1 зазначено, що «Протоколы по личному составу за 1983 - 1988 годы колхозом имени Димитрова на хранение в в архивный не поступали, выдать справку о стаже не представляется возможным» (мовою оригіналу).

Згідно архівної довідки «Администрации Старорусского муниципального района» (мовою оригіналу) від 19.04.2021 №333 встановлено, що «В документах колхоза имени Димитрова в лицевых счетах по начислении заработной платы проходит ОСОБА_2 » (мовою оригіналу). При цьому відображена заробітна плата за період з 1983 по 1988 роки.

З довідки «Фонду Общества охотников и рыбалок Старорусского района» рф (мовою оригіналу) від 27.05.2021 №77 вказано, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працював на посаді єгеря з 17.04.1989 по 14.10.1995 та вказано про нарахування йому заробітної плати за цей період.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині: визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 21.01.2026 №192650015084 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.01.2026 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 27.01.1986 по 12.04.1989 згідно записів трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 , з 17.04.1989 по 14.10.1995 згідно довідки від 19.04.2021 №74..

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

З 01.01.2004 таким законом є насамперед Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон №1058-IV), прийнятий на зміну положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Оскільки Закон №1058-IV і Закон України «Про пенсійне забезпечення» регулюють одні й ті самі правовідносини, пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону №1058-IV як спеціального акта, прийнятого пізніше у часі. Норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню, якщо певне питання не врегульоване Законом №1058-IV.

Відповідно до статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого ним пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. У разі смерті цих осіб таке право мають члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За приписами частини першої статті 9 Закону №1058-IV у солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 24 Закону №1058-IV, зокрема, визначено, що страховий стаж – це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу включається період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають: особи, які досягли віку 63 роки, за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року від 20 до 30 років; особи, які досягли віку 65 років, за наявності страхового стажу не менше 15 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року від 15 до 22 років.

Згідно з частиною першою статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу без поважних причин не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За приписами пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі – Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі – персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Також приймаються виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, законодавець чітко визначив, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за її відсутності або за відсутності відповідних записів у ній стаж встановлюється на підставі даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та інших документів.

Предметом спору у цій справі є правомірність рішення пенсійного органу про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком, вмотивованого відсутністю необхідного страхового стажу на дату звернення.

Однією з підстав для відмови в призначенні позивачу пенсії за віком став висновок відповідача про незарахування до загального страхового стажу періоду роботи в колгоспі з 27.01.1986 по 12.04.1989, відображеного у записах трудової книжки №1430. Відповідач обґрунтував цей висновок відсутністю довідки про встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві та фактично відпрацьовані виходо-дні.

Частиною першою статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Пунктом 1 постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, які пропрацювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до пункту 13 цієї постанови при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, організації, засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

При цьому відповідно до пункту 18 вказаної постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналогічна норма передбачена Порядком №637.

Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 20 Порядку №637 встановлено, що у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлену для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути зазначено: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професію або посаду; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видано довідку.

Стосовно трактористів-машиністів підприємств сільського господарства (у тому числі колгоспів) у довідці додатково наводяться відомості про безпосередню зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що позивач не може нести відповідальність за правильність заповнення трудової книжки чи уточнюючих довідок, оскільки такі записи вносить відповідальний працівник підприємства, а не особисто позивач. До того ж недоліки такого заповнення не є підставою вважати відсутнім страховий стаж позивача за спірний період.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Отже, основним документом, який підтверджує наявність в особи трудового стажу, є трудова книжка.

При цьому чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, які можуть міститися в інших документах. Уточнююча довідка підприємства, установи, організації або їх правонаступника для підтвердження спеціального трудового стажу необхідна лише тоді, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.

Як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Страховий стаж – це період, протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і за який щомісяця сплачено страхові внески.

Поняття «страховий стаж» запроваджено Законом №1058-IV, який набув чинності з 01.01.2004.

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, які враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, встановлених цим Законом.

Отже, періоди трудової діяльності до 01.01.2004 зараховуються до страхового стажу при обчисленні пенсії згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення», а після 01.01.2004 – згідно із Законом №1058-IV.

Водночас до страхового стажу прирівнюється весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Таким чином, аналіз наведених норм свідчить, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначено відомостей про умови праці та характер виконуваної роботи, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17 та від 07.03.2018 у справі №233/2084/17.

Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що період роботи позивача з 27.01.1986 по 12.04.1989 підлягає зарахуванню до його страхового стажу згідно з відомостями трудової книжки позивача №1430 від лютого 1978 року.

Іншою підставою для відмови в призначенні пенсії за віком став висновок відповідача про незарахування до страхового стажу періоду роботи в російській федерації з 17.04.1989 по 31.12.1991 згідно з довідкою від 19.04.2021 №74.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність посилань відповідача на зупинення дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, підписаної від імені України у м. Мінську 22.01.1993, у відносинах, зокрема, з російською федерацією. Так само безпідставними є твердження відповідача, що довідки про пільговий характер роботи, про навчання, про цивільний стан особи та інші документи враховуються при призначенні пенсії лише в разі проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ було складено. Такий висновок ґрунтується на наведеному нижче.

01.12.2022 прийнято Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» №2783-IX (далі – Закон №2783-IX).

Цим Законом, керуючись статтею 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів і статтею 24 Закону України «Про міжнародні договори України», у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь зупинено дію: Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 №240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., №46, ст. 417); Протоколу до цієї Конвенції від 22.01.1993, вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 №140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., №26, ст. 162).

Цим же Законом, керуючись статтею 54 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статтею 84 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах і статтею 24 Закону України «Про міжнародні договори України», вирішено вийти з указаних Конвенції та Протоколу до неї.

Отже, Законом №2783-IX зупинено дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 №240/94-ВР. Тому до документів, виданих на території російської федерації, при їх пред`явленні на території України підлягала застосуванню вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року, яка є чинною у відносинах України з російською федерацією.

Водночас 04.02.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав». Цією постановою встановлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо). Це правило застосовується, якщо станом на 24.02.2022 такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Законом від 24.02.2022 №2102-IX затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», яким воєнний стан введено з 05 години 30 хвилин 24.02.2022. Воєнний стан триває дотепер.

Станом на 24.02.2022 спірні довідки, видані на території російської федерації, приймалися на території України без спеціального посвідчення в силу Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, дію якої зупинено лише Законом №2783-IX від 01.12.2022.

Тому такі довідки підлягають прийняттю на території України без спеціального посвідчення (проставлення апостиля).

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог у частині неправомірності незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 17.04.1989 по 31.12.1991 згідно з довідкою від 19.04.2021 №74.

Як встановлено судом першої інстанції, до страхового стажу позивача не зараховано також період роботи з 01.01.1992 по 14.10.1995 згідно з довідкою від 19.04.2021 №74. Відповідач обґрунтував це тим, що відповідно до Закону України від 23.12.2022 «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) в РРФСР лише по 31.12.1991.

Відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі – Угода) пенсійне забезпечення громадян держав – учасниць СНД і членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Згідно зі статтею 6 Угоди для встановлення права на пенсію громадянам держав – учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності Угодою. Розмір пенсії за Угодою обчислюють із заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. Зарахування до страхового стажу періодів роботи з 1 січня 2004 року на території держав – учасниць СНД та врахування заробітної плати за ці періоди здійснюються за умови підтвердження сплати страхових внесків до відповідних фондів держав – учасниць СНД, на території яких провадилася трудова діяльність.

Відповідно до Угоди пенсійне забезпечення громадян держав – учасниць СНД і членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Згідно зі статтею 6 Угоди для встановлення права на пенсію громадянам держав – учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності Угодою. Розмір пенсії за Угодою обчислюють із заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. Зарахування до страхового стажу періодів роботи з 1 січня 2004 року на території держав – учасниць СНД та врахування заробітної плати за ці періоди здійснюються за умови підтвердження сплати страхових внесків до відповідних фондів держав – учасниць СНД, на території яких провадилася трудова діяльність.

В Угоді між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14.01.1993 зазначено, що трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», яка набрала чинності 02.12.2022, зазначений міжнародний договір припинив свою дію для України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2023 №639 «Про припинення дії Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» дію Угоди від 14.01.1993 припинено.

Отже, до 2022 року Україна як держава – учасниця цих міжнародних угод виконувала відповідні зобов`язання, а згідно з долученими довідками позивач працював у російській федерації до 1995 року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що періоди роботи позивача до виходу України з міжнародних угод мають бути зараховані до його страхового стажу по 14.10.1995.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.01.2025 у справі №620/3530/22.

З огляду на наведені обставини суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 21.01.2026 №192650015084 про відмову в призначенні пенсії.

Відповідно до частини першої статті 58 Закону №1058-IV Пенсійний фонд є органом, який, зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій.

Отже, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження – це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається. Вони також надають можливість вибору на власний розсуд одного з кількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави, дискреційними повноваженнями, законодавець надав їм певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

За таких обставин адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву позивача від 13.01.2026 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV і прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у справі № 500/802/26 – без змін.

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяО. Б. Заверуха

суддіО. М. Гінда

З. М. Матковська