Постанова від 29 жовтня 2026 р. у справі №380/15398/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/15398/25 пров. № А/857/52079/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Гінди О.М.,

суддів: Заверухи О.Б., Матковської З.М.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року (головуючий суддя: Хома О.П., місце ухвалення - м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

встановив:

ОСОБА_1 , 29.07.2025 звернувся з позовом до суду, в якому просив:

- визнати протиправними дії щодо нездійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 та розміру грошової допомоги на оздоровлення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом, 01.01.2022 та 01.01.2023 роки відповідно, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати здійснити перерахунок та виплатити грошове забезпечення за період з 19.07.2022 по 19.05.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом 01.01.2022 та 01.01.2023 роки відповідно, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» виплачених сум.

Обґрунтовує позов тим, що проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 . При звільненні зі служби відповідач не здійснив з ним усіх розрахунків, зокрема не виплатив грошове забезпечення за період з 19.07.2022 по 19.05.2023, грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2023 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704. Вважаючи поведінку відповідача щодо неповноти розрахунку з ним протиправною, звернувся до суду із цим позовом.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо застосування з 19.07.2022 по 19.05.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 перерахувати ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 та грошову допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України станом на 01.01.2022 та 01.01.2023, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, здійснити виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.

Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив в апеляційному порядку. Оскільки вважає, що рішення суду винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить скасувати та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт покликається на те, що позивач вже звертався до суду з позовом до відповідача про той самий предмет з тих самих підстав: рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 у справі № 380/4409/25 його позов було задоволено повністю, проте постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2025 це рішення скасовано в частині вимог за період з 19.07.2022 по 19.05.2023, а позов у цій частині залишено без розгляду; постанова в касаційному порядку не оскаржувалась, тому рішення з урахуванням змін набуло законної сили з 17.06.2025. Отже, на момент подання позову у справі № 380/15398/25 вже існувало рішення суду, що набрало законної сили, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а відповідно до пункту 4 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі в такому випадку. Крім того, апелянт зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, відповідно до яких розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14; ця постанова набрала чинності 20.05.2023 і є чинною як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на сьогодні, тому дії військової частини щодо такого розрахунку є правомірними.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 25.12.2008 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 в лютому 2025 року звернувся до відповідача із заявою стосовно нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 19.05.2023 шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року.

Відповідач листом від 21.02.2025 №823/489/538пс відмовив у задоволенні заяви, оскільки розмір окладу за військовим званням розраховується шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (1762 грн) на тарифний коефіцієнт за військовим званням військовослужбовця.

Окрім того, надав довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 за 2020-2023 роки, відповідно до яких посадовий оклад, оклад за військовим званням щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення розраховані шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб станом на 01.01.2018.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 у справі №380/4409/25 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення та грошову допомогу для оздоровлення за період з 30.01.2020 по 19.05.2023, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2025 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задоволено частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 у справі № 380/4409/25 скасовано в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 та залишено без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 в цій частині.

Згідно з частиною 4 статті 240 КАС України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

Позивач, звернувшись до суду з цим позовом, долучив довідку в/ч НОМЕР_1 від 17.07.2025 №823/489/47/212/пс, відповідно до якої майор ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у в/ч НОМЕР_1 , у зв`язку з чим просить поновити строк звернення до суду.

Ухвалою від 01.08.2025 суд визнав поважними причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом, поновив такий і відкрив провадження у справі.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, застосовуючи в період з 19.07.2022 по 19.05.2023 при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням розрахункову величину у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, діяв протиправно.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України 30.08.2017 прийняв постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова № 704). У первинній редакції пункту 4 цієї постанови було передбачено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільненні з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - постанова № 103) пункт 4 постанови № 704 було викладено в редакції, за якою застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 № 1038 було приведено у відповідність до цього пункту примітки до додатків до постанови № 704.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 пункт 6 постанови № 103 визнано протиправним та скасовано. Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Тому з 29.01.2020 відновилася первинна редакція пункту 4 постанови № 704, яка діяла до внесення змін постановою № 103. Така позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21, від 15.03.2023 у справі № 420/6572/22, від 23.05.2023 у справі № 380/22021/21, від 15.06.2023 у справі № 380/13603/21.

Крім того, Кабінет Міністрів України не уповноважений і не вправі встановлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає акту вищої юридичної сили. Прожитковий мінімум є базовим державним соціальним стандартом (стаття 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії») і щороку затверджується законом про Державний бюджет України. Пунктом 8 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018 № 2629-VIII було встановлено, що у 2019 році як розрахункова величина для визначення посадових окладів і грошового забезпечення застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року. Закони України про Державний бюджет України на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки таких застережень не містять. Отже, з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині застосування прожиткового мінімуму на 1 січня 2018 року не відповідають актам вищої юридичної сили, а тому відповідно до частини третьої статті 7 КАС України до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить закону, із використанням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Цей висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, від 28.02.2023 у справі № 380/18850/21, від 06.04.2023 у справі № 380/10075/21, які згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України враховуються судом при виборі і застосуванні норм права.

Станом на 01.01.2018 прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 1762 грн, станом на 01.01.2022 - 2481 грн, станом на 01.01.2023 - 2684 грн. Відповідач не надав доказів нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 з урахуванням прожиткового мінімуму на 01.01.2022 та 01.01.2023, а в обґрунтуванні скарги посилається на розрахунок від 1762 грн.

Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України не уповноважений установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає акту вищої юридичної сили. Прожитковий мінімум є базовим державним соціальним стандартом (стаття 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»), який щороку затверджується законом про Державний бюджет України. Зафіксувати розрахункову величину на рівні 2018 року для 2019 року дозволяв пункт 8 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік». Закони про Державний бюджет України на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки таких застережень не містять. Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта закону суд застосовує акт, який має вищу юридичну силу. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у період з 19.07.2022 по 19.05.2023 слід застосовувати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року. Цей висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 та від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, які згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України враховуються судом при виборі і застосуванні норм права.

Щодо грошової допомоги на оздоровлення суд апеляційної інстанціх зазначає таке.

Згідно з пунктом 6 розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, розмір такої допомоги визначається, зокрема, із посадового окладу та окладу за військовим званням. Оскільки ці складові були обчислені відповідачем неправильно, розмір допомоги за 2022-2023 роки також не відповідає вимогам законодавства.

Щодо доводу апелянта про наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки позивач уже звертався до суду з тотожним позовом, то суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Пункт 4 частини першої статті 238 КАС України передбачає закриття провадження у справі за наявності судового рішення, що набрало законної сили, ухваленого в спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Тобто йдеться про спір, який уже вирішено судом.

У справі № 380/4409/25 постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2025 рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 скасовано, а позов у цій частині залишено без розгляду.

Залишення позову без розгляду є формою закінчення розгляду справи без прийняття рішення по суті спору, і за змістом частини четвертої статті 240 КАС України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

Така правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.03.2023 у справі № 910/17906/21, на яку посилається й сам апелянт.

Спір щодо періоду з 19.07.2022 по 19.05.2023 у справі № 380/4409/25 по суті не вирішувався. Рішення від 09.04.2025 з урахуванням змін, внесених постановою від 17.06.2025, набрало законної сили лише в частині періоду з 30.01.2020 по 18.07.2022, який предметом цього позову не є.

Отже, підстав для закриття провадження у справі, передбачених пунктом 4 частини першої статті 238 КАС України, немає.

Суд апеляційної інстанції враховує, що апелянт не заперечує проти поновлення позивачу строку звернення до суду. Ухвалою від 01.08.2025 суд першої інстанції визнав поважними причини пропуску строку, поновив його та відкрив провадження у справі, а в апеляційній скарзі доводів щодо цієї ухвали не наведено.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що в клопотанні про поновлення строку позивач послався на те, що під час проходження військової служби за контрактом не знав про неправильне нарахування грошового забезпечення і дізнався про це в лютому 2025 року, після звернення до відповідача та отримання листа від 21.02.2025 № 823/489/538пс, а також на те, що в спірний період і надалі перебуває на військовій службі та виконує службові (бойові) завдання.

Обставини проходження служби підтверджені довідкою військової частини НОМЕР_1 від 17.07.2025 № 823/489/47/212/пс, і з урахуванням частини першої статті 121 КАС України та частини другої статті 122 КАС України (шестимісячний строк обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав) суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про поважність причин пропуску строку.

Щодо доводів апелянта про постанову Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 апеляційний суд зазначає таке. Цією постановою скасовано підпункт 1 пункту 3 змін до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою № 103, а абзац перший пункту 4 постанови № 704 викладено в редакції, за якою розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Постанова набрала чинності 20.05.2023.

Апелянт стверджує, що вона є чинною як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на сьогодні, а тому розрахунок від 1762 грн є правомірним. З цим апеляційний суд не погоджується. Самим апелянтом у скарзі зазначено, що постанова набрала чинності 20.05.2023, а отже вона не могла діяти у спірний період. Предметом позову є період з 19.07.2022 по 19.05.2023 включно, тобто період, що закінчився до набрання чинності постановою № 481.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Постанова № 481 не містить положень про поширення її дії на правовідносини, що виникли до 20.05.2023, тому вона не може застосовуватися до нарахування грошового забезпечення за період, який закінчився до її набрання чинності. Для цього періоду діяла редакція пункту 4 постанови № 704, що відновилася з 29.01.2020 внаслідок втрати чинності пунктом 6 постанови № 103, з урахуванням того, що положення про розрахункову величину на 1 січня 2018 року суперечать актам вищої юридичної сили (законам про Державний бюджет України на відповідні роки) і за частиною третьою статті 7 КАС України не підлягають застосуванню.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач, обчислюючи у період з 19.07.2022 по 19.05.2023 посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача, а також грошову допомогу на оздоровлення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, діяв не у спосіб, передбачений законом, а тому суд першої інстанції правильно визнав такі дії протиправними та зобов`язав відповідача здійснити перерахунок і виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Таким чином, апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

постановив:

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року у справі № 380/15398/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяО. М. Гінда

суддіО. Б. Заверуха

З. М. Матковська