Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №120/982/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/982/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дмитришена Р.М.

Суддя-доповідач - Сушко О.О.

02 листопада 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сушка О.О.

суддів: Залімського І. Г. Мацького Є.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Відповідно до рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року позов задоволено частково.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та 03.05.2018 був виключений зі списків особового складу без проведення повного розрахунку при звільненні. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 24.04.2024 у справі № 120/1872/24 відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 із застосуванням січня 2008 року як базового місяця. На виконання зазначеного судового рішення у січні 2025 року позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення в розмірі 82 370,85 грн.

Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.

Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII).

Однак Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст. ст. 116-117 Кодексу законів про працю України.

Спеціальне законодавство, яке регулює проходження військової служби, зокрема Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, визначає порядок грошового забезпечення військовослужбовців та гарантії їх соціального захисту. Водночас воно не встановлює окремого механізму відповідальності за затримку остаточного розрахунку при звільненні, аналогічного передбаченому статтею 117 КЗпП України.

За таких обставин відсутність спеціального правового регулювання відповідальності за несвоєчасний розрахунок не виключає застосування загальних норм трудового законодавства, які регулюють подібні правовідносини.

Можливість застосування положень КЗпП України до правовідносин, пов`язаних із проходженням публічної служби, за відсутності відповідного регулювання спеціальним законодавством підтверджується правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в рішенні від 07.05.2002 № 8-рп/2002, а також усталеною практикою Верховного Суду, зокрема постановами від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.

Посилання апелянта на пункт 242 зазначеного Положення та пункт 7 наказу Міністерства оборони України № 260 не спростовують наведених висновків. Ці положення визначають порядок забезпечення військовослужбовця належними виплатами до дня виключення зі списків особового складу, однак самі собою не усувають правових наслідків несвоєчасного виконання обов`язку щодо остаточного розрахунку.

Так само факт виключення позивача зі списків особового складу та відсутність поданого ним рапорту про відкладення такого виключення не свідчать про відмову від належних йому виплат або від права на судовий захист у разі їх несвоєчасного здійснення.

Доводи апелянта щодо висновків Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» також не дають підстав для іншого вирішення спору. У зазначеному рішенні ЄСПЛ не сформулював висновку про незастосовність статті 117 КЗпП України до спірних правовідносин, а наголосив на необхідності тлумачення національного законодавства національними судами. Отже, наведене рішення не спростовує правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм трудового законодавства за відсутності відповідного регулювання спеціальним законодавством.

При цьому суд першої інстанції правильно врахував, що спірні правовідносини охоплюють періоди дії різних редакцій статті 117 КЗпП України, а тому застосував відповідне правове регулювання залежно від часу затримки остаточного розрахунку.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийСушко О.О.

СуддіЗалімський І. Г. Мацький Є.М.