Постанова від 29 жовтня 2026 р. у справі №386/706/26 — Кропивницький апеляційний суд

Суд: Кропивницький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 29 жовтня 2026 р.

Справа: №386/706/26

Суддя: Письменний О. А.

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 жовтня 2026 року м. Кропивницький

справа № 386/706/26

провадження № 22-ц/4809/1986/26

Кропивницький апеляційний суд у складі:

головуючого судді – Письменного О.А.,

суддів – Єгорової С.М., Чельник О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Зачепіло Зоряна Ярославівна, на заочне рішення Голованівського районного суду Кіровоградської області від 22 травня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -,

встановив:

У квітні 2026 року ТОВ «ФК «КРЕДИТ - КАПІТАЛ» в особі представника Усенко М.І., звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №37618-09/2023 від 29.09.2023 в розмірі 80000 ,00 грн., сплачений судовий збір в сумі 2 662, 40 та витрати на професійну правничу допомогу 8 000, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29.09.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №37618-09/2023 від 29.09.2023, відповідно до якого відповідач отримав кредит в розмірі 8 000,00 грн., строком на 360 днів, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 2,50% в день.

29.03.2024 між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу №29032024, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перейшло право вимоги до відповідача за договором про надання фінансового кредиту №37618-09/2023 від 29.09.2023. Взяті на себе зобов`язання відповідач належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на дату подання позову до суду утворилась заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 80000,00 грн., з яких: 8 000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 72000,00 грн. заборгованість за відсотками за користування кредитом.

Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №37618-09/2023 від 29.09.2023 в розмірі 80000 ,00 грн., сплачений судовий збір в сумі 2 662, 40 та витрати на професійну правничу допомогу 8000, 00 грн.

Заочним рішенням Голованівського районного суду Кіровоградської області від 22 травня 2026 року позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «КРЕДИТ - КАПІТАЛ» заборгованість за кредитним договором в розмірі 80000,00 грн.; понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2662 грн. 40 коп; витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ТОВ «ФК «КРЕДИТ - КАПІТАЛ» про стягнення заборгованості задовольнити частково, в розмірі 16 000 грн, а також зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 2 000 грн.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що відсутні докази застосування саме ним одноразового ідентифікатора, підписання ним кредитного договору. Ставить під сумнів можливість кредитодавця формувати та будь-яким способом передавати такий одноразовий ідентифікатор, при цьому ідентифікуючи отримувача такого ідентифікатора з особою позичальника. Тобто вважає, що зазначення у тексті договору особистих даних відповідача (адреса його проживання та ідентифікаційний код) не підтверджує підписання ним кредитного договору в електронній формі. Таким чином, неможливо підтвердити чи спростувати сам факт укладення кредитного договору. Також вважає встановлений сторонами договору розмір відсотків несправедливим у розумінні статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", та такий, що суперечить встановленим обмеженням ст. 21 ЗУ «Про споживче кредитування" та порушує принцип розумності та добросовісності, що є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг фінансової установи. Позивач як фінансова установа, скориставшись його необізнаністю, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які позичальник не міг оцінити належно.

Крім того відповідач вважає занадто високим та неспівмірним стягнутий на користь позивача розмір витрат на оплату послуг адвоката, а тому він має бути зменшений.

З огляду на зазначене вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив матеріали справи та дійшов помилкового висновку про задоволення позову.

Відзиву на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходило, що згідно вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно вимог ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 29.09.2023 ОСОБА_1 подав до ТОВ «Аванс Кредит» заяву-анкету на отримання фінансового кредиту в ТОВ «Аванс Кредит», яку підписав електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

29.09.2024 між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №37618-09/2023, відповідно до якого відповідач отримав кредит в розмірі 8000,00 грн., на строк 360 днів, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 2,50% в день. Договір містить додаток №1 «Графік платежів». Кредитний договір, додаток до нього та паспорт споживчого кредиту відповідачем підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

29.09.2023 ТОВ «Аванс кредит» перераховано відповідачу грошову суму 8 000,00 грн. на картку у безготівковому порядку, що підтверджено листом ТОВ «УПР» вих. №3466_250630112606 від 30.06.2025 року.

Також факт перерахування коштів в сумі 8 000,00 грн. на рахунок ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , який власником банківської карти за номером № НОМЕР_2 в період з 29.09.2023 по 04.10.2023 року підтверджується довідкою АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», яка була надана на виконання ухвали суду про витребування доказів.

29.03.2024 між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу №29032024, у відповідності до умов якого ТОВ «Аванс Кредит» передає (відступає) ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» приймає належні ТОВ «Аванс Кредит» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.

Відповідно до Витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу №29032024 від 29.03.2024 року, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло права грошової вимоги до відповідачки за договором про надання фінансового кредиту №37618-09/2023 від 29.09.2023 .

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач свої зобов`язання за договором про надання фінансового кредиту №37618-09/2023 від 29.09.2023 не виконує, внаслідок чого має наведену вище заборгованість, і право грошової вимоги до відповідача за цим договором передано позивачеві.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за № 3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17липня 1997 року № 475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 ЦК України, ст. ст. 2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України).

Так, за ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

В силу ст. ст. 509, 525-526, 598, 610, 611, 622 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони по зобов`язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Особа, яка порушила зобов`язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки.

При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов`язання в натурі.

Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобов`язань, які не виконані належним чином.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли кредитні правовідносини на підставі договору про фінансовий кредит №37618-09/2023 від 29.09.2023, укладеного в електронній формі відповідно до вимог законодавства. Особу позичальника було ідентифіковано одноразовим ідентифікатором (а.с. 16-20).

Наданими позивачем доказами підтверджується факт отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 8000,00 грн., що узгоджується як з умовами договору, так і з інформацією платіжної системи щодо здійснення відповідного переказу на виконання умов договору, на банківську картку відповідача, що не спростовано останнім (а.с. 22 на звороті).

Аргументи апеляційної скарги, про те що відсутні докази застосування саме ним одноразового ідентифікатора, підписання ним кредитного договору, а також що зазначення у тексті договору особистих даних відповідача (адреса його проживання та ідентифікаційний код) не підтверджує підписання ним кредитного договору в електронній формі, що унеможливлює підтвердження чи спростування факту укладення кредитного договору, спростовуються самим відповідачем, який погодився з тим, що від заборгував кредитодавцю 16 000 грн.

За таких обставин є безпідставними апеляційні доводи позивача про те, що він не укладав договору на отримання фінансового кредиту №37618-09/2023 з ТОВ «Аванс Кредит».

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено факту укладення кредитного договору саме відповідачем, є безпідставними, з огляду на те, що матеріалами справи підтверджується, що договір був укладений в електронній формі відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію» та підписаний одноразовим ідентифікатором, надісланим на телефонний номер, зазначений під час оформлення кредиту.

Крім того, кредитні кошти були перераховані на банківський рахунок відповідача, що підтверджується письмовими доказами. При цьому відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що зазначений рахунок йому не належав або, що кредитні кошти були отримані іншою особою.

Водночас даних про те, що позичальником були повернуті кошти за вказаним договором, матеріали справи не містять.

Також матеріали справи містять належні докази переходу права вимоги до позивача на підставі договору факторингу, при цьому обсяг переданого права вимоги визначений у реєстрі прав вимоги, який включає суму основного боргу, проценти за стандартною ставкою.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги відповідача щодо про несправедливості умов договору, виходячи з такого.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Стаття 215 ЦК України виокремлює два випадки недійсності правочинів: оспорюваний та нікчемний правочин.

Так, відповідно до наведеної норми права підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною п`ятою статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Аналізуючи вказані норми права, можна дійти висновку про те, що для визнання несправедливими певних умов правочину зі споживачем, він повинен звернутися до суду з відповідними позовними вимогами, наприклад, про кабальні (завідомо невигідні, несправедливі) умови договору тощо. Наведеними вище правовими нормами не встановлено можливість суду вважати такі умови нікчемними.

Статтею 13 ЦПК України встановлено принцип диспозитивності цивільного судочинства, а саме, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, суд не має права давати оцінку справедливості тим чи іншим умовам кредитного договору та змінювати на цій підставі розмір нарахованих процентів без заявлення відповідних позовних вимог стороною договору, інакше порушується загальна засада цивільного законодавства - принцип свободи договору, передбачений пунктом 3 частини першої статті 3, статтею 627 ЦК України.

Так, у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 (провадження № 61-4595сво25) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважав за необхідне відступити від висновків, як сформульовані у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 (провадження 61-92св24), та зокрема зазначив, що оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

З урахуванням вищенаведеного та оскільки відповідачем зустрічних позовних вимог щодо оспорювання встановленого кредитним договором розміру процентів не було заявлено, то відсутні підстави для зменшення розміру процентів з цих підстав.

Колегія суддів зазначає, що погоджені сторонами умови кредитного договору, зокрема розмір процентної ставки та строк користування кредитними коштами, були відомі відповідачу на момент укладення договору та прийняті ним шляхом його підписання, а тому такі умови підлягають виконанню сторонами.

Саме по собі посилання, у даному випадку відповідача на значний розмір нарахованих процентів та їх не співвідношення із сумою кредиту не свідчить про несправедливість чи непропорційність погоджених сторонами умов та не є підставою для невиконання позичальником взятих на себе договірних зобов`язань.

За відсутності встановленої законом нікчемності відповідної умови кредитного договору суд не може без позовної вимоги споживача визнати умову договору недійсною, змінити договір і на цій підставі самостійно зменшити розмір процентів.

У цій справі сторони чітко визначили, що відповідно до п. 1.2. договору визначено, що строк кредитування складає 360 днів, дата надання кредиту 29.09.2023. Наданий кредит Клієнт зобов`язаний погасити в останній1 день строку кредитування. Дата погашення кредиту 22.09.2024 пунктом 1.4.1. договору визначено, що процентна ставка становить 2.5 відсотка в день та застосовується в межах строку кредитування, вказаного в п 1.2 цього договору.

У Додатку №1, який є невід частиною договору №37618-09/2023 від 29.09.2023, міститься графік платежів де зазначено строки та розмір внесення коштів на виконання умов договору, який повністю відповідає розрахунку заборгованості позичальника в загальній сумі 80000,00 грн., яка складається: заборгованість за тілом кредиту – 8 000,00 грн., заборгованість за відсотками 72000,00 грн.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для висновку про те, що умови договору №37618-09/2023 від 29.09.2023 допускають різне розуміння порядку нарахування процентів.

Апеляційний суд також зауважує, що за правилами ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування» споживач має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитися від договору про споживчий кредит без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів. Про намір відмовитися від договору про споживчий кредит споживач повідомляє кредитодавця у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг») до закінчення строку, встановленого частиною першою цієї статті. Якщо споживач подає повідомлення не особисто, воно має бути засвідчене нотаріально або подане і підписане представником за наявності довіреності на вчинення таких дій. Протягом семи календарних днів з дати подання письмового повідомлення про відмову від договору про споживчий кредит споживач зобов`язаний повернути кредитодавцю грошові кошти, одержані згідно з цим договором, та сплатити проценти за період з дня одержання коштів до дня їх повернення за ставкою, встановленою договором про споживчий кредит. Споживач не зобов`язаний сплачувати будь-які інші платежі у зв`язку з відмовою від договору про споживчий кредит. Однак, позичальник таким передбаченим законом правом не скористався.

Оскільки відповідач не проявив розумної обачливості під час ознайомлення з умовами Кредитного договору перед його підписанням, колегія суддів вважає, що враховуючи принципи розумності та свободи договору, наслідки легковажності Позичальника не можуть бути покладені на іншу сторону правочину.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Наведене правове обґрунтування надає можливість суду ефективно захистити порушені права заявника, забезпечити реалізацію принципу цивільного судочинства, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, але у порядку, передбаченому законом.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції, правомірно, з урахуванням приписів п.3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, стягнув із позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8000, 00 грн.

В апеляційній скарзі відповідач просить зменшити розмірі витрат на професійну правничу допомогу з 8 000 грн до 2 000 грн, проте конкретних доводів та обґрунтувань на підтвердження своїх вимог не наводить.

Ураховуючи наведене доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення питання про стягнення із позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу, понесену останнім в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для відповідача, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України, суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Голованівського районного суду Кіровоградської області від 22 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст. 389 ЦПК України.

Судді:

О.А.Письменний С.М. Єгорова О.І. Чельник

Оригінал: reyestr.court.gov.ua