Постанова від 29 жовтня 2026 р. у справі №396/1020/25 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 жовтня 2026 року м. Кропивницький

справа № 396/1020/25

провадження № 22-ц/4809/1860/26

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Дьомич Л. М., Єгорової С. М.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження, без повідомлення учасників справи, цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 06 липня 2026 року у складі судді Цесельської О. С. і

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовної заяви

В травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (далі – ТОВ «Таліон Плюс») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 та просило стягнути із ОСОБА_1 на свою користь суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 72 321 грн, сплачений судовий збір у розмірі 2422,4 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 16 жовтня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі – ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога») та ОСОБА_1 було укладено електронний договір кредитної лінії № 340776315, на виконання якого відповідачу надано кредитні кошти в розмірі 29 700 грн.

Оскільки відповідач належним чином не виконував зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування ним, утворилася заборгованість в розмірі 72 321 грн, з яких: 29 700 грн — заборгованість за тілом кредиту, 42 621 грн — проценти за користування кредитом.

17 грудня 2024 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило право вимоги за договором кредитної лінії № 340776315 від 16.10.2024 ТОВ «Таліон Плюс».

Оскільки ОСОБА_1 не виконує взятих на себе зобов`язань по поверненню кредиту та сплаті відсотків та має заборгованість перед позивачем на загальну суму 72 321 грн, яку в добровільному порядку сплатити не бажає, ТОВ «Таліон Плюс» звернулось до суду з відповідним позовом.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 06 липня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «Таліон Плюс» заборгованість за Договором кредитної лінії № 340776315 від 16.10.2024 у розмірі 38 610 грн, з яких: 29 700 грн - заборгованість за тілом кредиту, 8 910 грн – проценти, а також 3 000 грн витрат на правову допомогу та 1 293,32 грн судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що факт укладення відповідачем електронного кредитного договору, отримання ним кредитних коштів у розмірі 29 700 грн та відступлення права вимоги за договором ТОВ «Таліон Плюс» підтверджено належними доказами.

Враховуючи невиконання ОСОБА_1 зобов`язань із повернення кредиту, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення основної суми боргу та процентів за користування кредитом у межах погодженого сторонами 30-денного строку кредитування, що становить 8 910 грн.

Відмовляючи в задоволенні вимоги про стягнення решти процентів суд першої інстанції відмовив, оскільки їх нарахування після закінчення строку кредитування є безпідставним.

Зменшуючи витрати на професійну правничу допомогу із 5 000 грн до 3 000 грн, суд першої інстанції врахував складність справи, обсяг виконаної роботи та неспівмірність заявленої суми.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ТОВ «Таліон Плюс» просить скасувати рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 06 липня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги та стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Таліон Плюс» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі: 72 321 грн, сплачений судовий збір у розмірі 2 422,4 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 5 000 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно витлумачив умови кредитного договору та безпідставно обмежив період нарахування процентів 30-денним дисконтним періодом.

Зокрема, загальний строк дії договору становив п`ять років, до 15 листопада 2029 року, а 30 днів були лише початковим дисконтним періодом, після закінчення якого договір продовжував діяти, а проценти за користування кредитом нараховувалися за ставкою 1 % на день до дострокового розірвання договору 15 березня 2025 року.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні частини процентів.

Короткий зміст вимог відзиву на апеляційну скаргу

Від адвоката Пивоварова В. І., який представляє інтереси ОСОБА_1 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу ТОВ «Таліон Плюс» залишити без задоволення, а рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 06 липня 2026 року залишити без змін.

Розгляд справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою.

За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки ціна позову становить 72 321 грн, тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму (станом на 01.01.2026 становить 98 840 грн), апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі в оскаржуваній частині не відповідає.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що 16 жовтня 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 340776315, за умовами якого кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит, а останній — повернути отримані кошти та сплатити проценти й комісію. Загальний розмір кредиту становив 29 900 грн, при цьому кошти надавалися траншами, перший з яких у сумі 12 000 грн отримано відповідачем 16 жовтня 2024 року.

Договором передбачено дисконтний період кредитування тривалістю 30 днів із можливістю його продовження за умови виконання визначених договором вимог. Базова процентна ставка становила 1 % від залишку кредиту за кожний день користування, а строк дії договору — п`ять років або до його дострокового розірвання. Договір підписано відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора.

У жовтні 2024 року сторони уклали додаткові угоди про надання відповідачу додаткових траншів.

На підтвердження перерахування коштів позивач надав письмові підтвердження здійснення переказів, довідки та виписку АТ КБ «ПриватБанк».

За розрахунком первісного кредитодавця, заборгованість відповідача становила 87 171 грн, з яких 29 700 грн — тіло кредиту, 42 621 грн — проценти та 14 850 грн — неустойка.

17 грудня 2024 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ТОВ «Таліон Плюс» договір факторингу № МВ-ТП/13, за яким останньому відступлено право вимоги до відповідача за зазначеним кредитним договором на загальну суму 61 332 грн, з яких 29 700 грн — тіло кредиту, 16 782 грн — проценти та 14 850 грн — неустойка.

ТОВ «Таліон Плюс» направило відповідачу на електронну адресу вимогу про добровільне погашення заборгованості.

Відповідно до розрахунку позивача, станом на 14 березня 2025 року її розмір становив 87 171 грн.

У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань 15 березня 2025 року позивач повідомив його про дострокове розірвання кредитного договору та необхідність сплати всієї суми заборгованості.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Оскільки зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині позовних вимог ТОВ «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення процентів, суд згідно зі статтею 367 ЦПК України в іншій частині його не переглядає.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Статтями 525 та 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

У статті 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина 6 статті 11 вказаного Закону).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII.

Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, виходячи з приписів Закону України «Про електронну комерцію», укладення електронного договору можливо шляхом зазначення електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (ч. ч. 1-3 ст. 207 ЦК України).

У ч. ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 513, ст. 514 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти клієнту шляхом сплати ціни права грошової вимоги за плату (винагороду) (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити фактору своє право грошової вимоги до боржника.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Статтею 1081 ЦК України, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу. Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред`явлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Матеріалами справи, сформованими та наявними в підсистемі «Електронний Суд», підтверджується, що 16 жовтня 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 340776315 в електронній формі, відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язався надавати позичальнику грошові кошти окремими траншами в межах установленого кредитного ліміту, а позичальник — повернути отримані кошти та сплатити проценти за користування кредитом. Договір передбачав установлення початкового дисконтного періоду тривалістю 30 днів, нарахування процентів за базовою процентною ставкою 1 % на день, а також загальний строк дії договору п`ять років або до його дострокового припинення. Електронні документи містять відомості про підписання договору позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора ZRGP, надісланого 16 жовтня 2024 року о 23:07:15 та введеного о 23:07:36.

Надання наступних траншів оформлювалося додатковими угодами до договору кредитної лінії № 340776315. Зокрема, додатковою угодою від 24 жовтня 2024 року погоджено надання траншу в сумі 13 000 грн, від 28 жовтня 2024 року — 300 грн, а додатковими угодами від 30 жовтня 2024 року — траншів у сумах 3 000 грн та 400 грн. Указані документи містять погоджені сторонами умови щодо надання відповідних траншів і зазначають реквізити платіжної картки позичальника, на яку могли перераховуватися кредитні кошти.

17 грудня 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № МВ-ТП/13, за умовами якого первісний кредитор зобов`язався відступити фактору права вимоги до боржників за кредитними договорами, перелік яких визначається реєстром прав вимоги, а фактор — прийняти такі права вимоги та сплатити за них грошові кошти на умовах договору.

Відповідно до реєстру прав вимоги від 17 грудня 2024 року до зазначеного договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги до ОСОБА_1 за договором кредитної лінії № 340776315 від 16 жовтня 2024 року.

У реєстрі зазначено загальний розмір заборгованості на дату відступлення — 61 332 грн, з яких 29 700 грн становить заборгованість за тілом кредиту, 16 782 грн — за процентами та 14 850 грн — за неустойкою.

Перерахування коштів за договором факторингу підтверджується платіжною інструкцією від 16 січня 2025 року про сплату ТОВ «Таліон Плюс» на користь первісного кредитора 3 010 274,71 грн за відступлення прав вимоги за договором факторингу.

Згідно з розрахунком заборгованості, складеним ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», загальна сума заборгованості відповідача визначена в розмірі 87 171 грн, з яких 29 700 грн — тіло кредиту, 42 621 грн — проценти за користування кредитом та 14 850 грн — неустойка.

Аналогічний розмір заборгованості зазначено в розрахунку ТОВ «Таліон Плюс» станом на 14 березня 2025 року. Наведений розрахунок містить відомості про нарахування заборгованості за відповідними складовими та її загальну суму на визначену дату.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Відповідно до статті 610 цього Кодексу порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18.

Таким чином, позивач ТОВ «Таліон Плюс», як правонаступник ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», відповідно до статті 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «Таліон Плюс» процентів, суд першої інстанції виходив з того, що строк кредитування становив 30 днів — до 15 листопада 2024 року включно, а доказів продовження дисконтного періоду відповідачем не надано.

Визначивши проценти за цей період у розмірі 8 910 грн, суд першої інстанції визнав безпідставним їх подальше нарахування після закінчення строку кредитування та стягнув зазначену суму, відмовивши в решті вимог щодо процентів.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 3.1 Договору сторони погодили початковий дисконтний період тривалістю 30 календарних днів із моменту надання першого траншу кредиту.

Пунктом 3.2 Договору визначено умови, за яких такий дисконтний період може бути продовжений.

Згідно з пунктом 8.3 Договору базова процентна ставка становить 1 % від залишку суми кредиту за кожний день користування кредитними коштами.

Водночас пунктом 7.3 Договору прямо визначено кінцеву дату повернення кредиту — 15 листопада 2029 року, а пунктом 11.1 передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом п`яти років або до його дострокового розірвання, при цьому проведення розрахунків за договором триває до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Таким чином, умовами договору окремо врегульовано початковий дисконтний період, порядок продовження якого визначено пунктом 3.2, базову процентну ставку за користування кредитними коштами, а також кінцевий строк повернення кредиту та загальний строк дії договору.

При цьому встановлення 30-денного дисконтного періоду саме по собі не означає, що сторони визначили цей період як остаточний строк повернення кредиту, оскільки пунктом 7.3 таку дату прямо встановлено — 15 листопада 2029 року.

Оскільки договором передбачено базову процентну ставку в розмірі 1 % на день, а кінцеву дату повернення кредиту визначено 15 листопада 2029 року, нарахування процентів після завершення початкового дисконтного періоду не може бути визнане безпідставним лише з тієї причини, що позичальник не продовжив цей період.

Суд першої інстанції, обмеживши стягнення процентів сумою 8 910 грн за 30 днів користування кредитом, фактично ототожнив строк дисконтного періоду зі строком кредитування та не врахував погодженої сторонами кінцевої дати повернення кредиту.

Отже, враховуючи, що позивач просить стягнути заборгованість за процентами, нарахованими станом на 14 березня 2025 року, тобто на дату, коли строк дії договору не закінчився, відповідач зобов`язаний сплатити проценти за користування кредитними коштами відповідно до погоджених сторонами умов договору, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог ТОВ «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення процентів у розмірі 42 621 грн.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд першої інстанції, розглядаючи позов ТОВ «Таліон Плюс» надав неправильну оцінку наявним в матеріалах справи доказам та внаслідок неправильного застосування норм матеріального права дійшов помилкового висновку в частині розміру заборгованості по процентам, що підлягає стягненню на користь позивача з позичальника.

Невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставами для зміни рішення суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга ТОВ «Таліон Плюс» підлягає задоволенню, рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 06 липня 2026 року зміні та стягненні з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Таліон Плюс» заборгованості за кредитним договором № 340776315 від 16.10.2024 в розмірі 72 321 грн, з яких: 29 700 грн - сума основного боргу, 42 621 грн - проценти.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Враховуючи, що фактично позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі, в порядку розподілу судових витрат із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Таліон Плюс» підлягає стягненню 2 422 грн 40 коп судового збору, сплаченого позивачем за подання позову.

В порядку розподілу судових витрат із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Таліон Плюс» пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги, що становить 46,61 % (33 711*100/72 321) підлягає стягненню 1 693 грн 62 коп (3 633,6*46,61%) судового збору, сплаченого позивачем при поданні апеляційної скарги.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчить про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Під час розгляду справи судом першої інстанції позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження розміру витрат позивачем було надано: копію ордера на надання правничої допомоги адвокатом Колінько А. В., договору про надання правової допомоги № 5 від 02 грудня 2024 року, додаткової угоди № 563 від 30 грудня 2024 року, якою визначено вартість послуг з юридичного супроводу цієї справи в розмірі 5 000 грн, акта приймання-передачі наданих послуг від 30 грудня 2024 року із зазначенням їх переліку, обсягу та вартості, а також платіжної інструкції № 1463 від 30 грудня 2024 року на підтвердження сплати зазначеної суми.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19).

Під час розгляду справи судом першої інстанції представником відповідача було надано заяву про зменшення витрат на правничу допомогу, посилаючись на те, що розмір витрат на правову допомогу є неспівмірним з розміром боргу за даним позовом.

Суд враховує, що зменшення судом першої інстанції розміру витрат на професійну правничу допомогу з 5 000 грн до 3 000 грн було зумовлене оцінкою їх співмірності зі складністю справи, обсягом виконаної адвокатом роботи та наданих послуг, а також клопотання відповідача про зменшення витрат, а не пропорційністю розміру цих витрат обсягу задоволених позовних вимог.

При цьому в апеляційній скарзі позивач не навів доводів щодо необґрунтованості застосованих судом першої інстанції критеріїв співмірності чи неправильності визначення суми витрат, яка підлягає відшкодуванню.

З огляду на те, що за результатами апеляційного перегляду позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, однак це саме по собі не спростовує висновку суду першої інстанції щодо співмірності витрат на правничу допомогу, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, визначених судом першої інстанції з урахуванням відповідних критеріїв.

Керуючись ст. ст. 362, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» задовольнити частково.

Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 06 липня 2026 року змінити.

Стягнути зі ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (код ЄДРПОУ 39700642) заборгованість за кредитним договором № 340776315 від 16 жовтня 2024 року у розмірі 72 321 (сімдесят дві тисячі триста двадцять одна) грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту – 29 700 грн, заборгованість по процентам за користування кредитом – 42 621 грн.

Стягнути зі ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (код ЄДРПОУ 39700642) 4 116 (чотири тисячі сто шістнадцять) грн 02 коп судового збору та 3 000 (три тисячі) грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий суддя С. І. Мурашко

Судді Л. М. Дьомич

С. М. Єгорова