Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №240/17508/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/17508/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шимонович Роман Миколайович

Суддя-доповідач - Боровицький О. А.

02 листопада 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Боровицького О. А.

суддів: Курка О. П. Ватаманюка Р.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 13 липня 2026 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач є непрацюючим пенсіонером та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Житомирській області. Позивач звернулася до відповідача із заявою про нарахування та виплату підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Листом від 28.01.2025 відповідач відмовив у задоволенні заяви, пославшись на відсутність визначених законодавством підстав.

Також судом встановлено, що відповідно до витягу з інформації, сформованої в межах інформаційної взаємодії Пенсійного фонду України та Державної міграційної служби України, місце проживання позивача у селищі Народичі Коростенського району Житомирської області зареєстровано з 06.07.2005. Інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували проживання або роботу позивача у зоні безумовного (обов`язкового) відселення чи зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 року або у період з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1993 року, матеріали справи не містять.

Предметом спору у даній справі є правомірність ненарахування та невиплати позивачу з 07 січня 2025 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, передбаченого статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Судом встановлено, що позивач є непрацюючим пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Житомирській області та звернулася до відповідача із заявою про нарахування зазначеного підвищення. Листом від 28.01.2025 відповідач відмовив у задоволенні заяви, пославшись на відсутність передбачених законом підстав.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» питання підвищення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є складовою системи соціального захисту таких осіб.

Разом із тим Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» запроваджено спеціальне правове регулювання щодо виплати у 2025 році доплати непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та зоні гарантованого добровільного відселення.

Так, статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану доплата непрацюючим пенсіонерам встановлюється лише за умови, що такі особи проживали або працювали у відповідній зоні станом на 26 квітня 1986 року або у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв`язку з чим їм надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Крім того, зазначеною нормою передбачено, що особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС самостійно або у встановленому законом порядку змінили місце проживання за межі відповідних зон та у подальшому повернулися до них, а також особам, які зареєстрували місце проживання або переїхали до таких зон після аварії на Чорнобильській АЕС, така доплата не встановлюється.

З метою реалізації зазначених положень Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 27 грудня 2024 року №1524, якою визначено механізм підтвердження факту проживання у відповідній зоні у визначений законом період.

Згідно з п. 1 зазначеної постанови у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, Реєстрі територіальної громади та інших державних реєстрах орган Пенсійного фонду України встановлює наявність права на доплату лише за сукупності визначених постановою умов.

Як убачається з матеріалів справи, за результатами інформаційного обміну між Пенсійним фондом України та Державною міграційною службою України підтверджено реєстрацію місця проживання позивача у селищі Народичі Коростенського району Житомирської області лише з 06 липня 2005 року.

Інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що позивач проживала або працювала у зоні безумовного (обов`язкового) відселення чи зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 року або у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, матеріали справи не містять.

Так само позивачем не надано доказів того, що після 01 січня 1993 року вона не змінювала місце проживання за межі зазначених зон або що відсутність відповідних відомостей у державних реєстрах дає підстави для застосування порядку, визначеного постановою Кабінету Міністрів України №1524.

Сам по собі факт проживання позивача у населеному пункті, який відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106 віднесено до зони безумовного (обов`язкового) відселення, не є достатньою підставою для встановлення спірної доплати, оскільки з 01 січня 2025 року законодавцем визначено додаткові умови її призначення, які підлягають обов`язковому встановленню судом.

Частинами 1-2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Щодо інших доводі, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 липня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийБоровицький О. А.

СуддіКурко О. П. Ватаманюк Р.В.