Постанова від 01 листопада 2026 р. у справі №120/12752/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/12752/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маслоід Олена Степанівна

Суддя-доповідач - Боровицький О. А.

02 листопада 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Боровицького О. А.

суддів: Курка О. П. Ватаманюка Р.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 14 вересня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 14 вересня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в частині позовних вимог щодо виплати індексації за період з 19.07.2022 по 08.07.2025 та одноразової грошової допомоги при звільненні повернуто особі, яка її подала.

Не погоджуючись з даною ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 25.08.2026 дану позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог щодо виплати індексації за період з 19.07.2022 по 08.07.2025 та одноразової грошової допомоги при звільненні із наданням належних та допустимих доказів поважності причин його пропуску.

01.09.2026 до Вінницького окружного адміністративного суду від представника позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, в якій вказує, що право звернення до суду з даним адміністративним позовом не може бути обмежено будь-яким строком. Також зазначає, що позивач є особою з інвалідністю ІІІ групи, а тому йому протипоказані психічно-емоційні навантаження. Окремо зазначається, що наказ про виключення зі списків особового складу та картка особового рахунку не містять вичерпної розшифровки за складовими виплат за минулі періоди, через що вони не можуть вважатися належним письмовим повідомленням у розумінні ст. 233 КЗпП України, яке б чітко визначало момент початку перебігу тримісячного строку для оспорювання правильності розрахунку одноразової грошової допомоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Інститут строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою спонукання учасників адміністративного судочинства до своєчасного вчинення ними процесуальних дій. Регламентування строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Крім цього, строки звернення до суду із адміністративним позовом обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними.

Установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі сплином установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізналася» та «повинна була дізнатись».

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів).

При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.

Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.05.2021 року у справі №380/2355/20.

Так, в межах даної справи позивачем заявлено такі вимоги:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та невиплаті позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 27.02.2022 по 08.07.2025 включно із застосуванням місяця підвищення доходу для розрахунку індексації грошового забезпечення – березень 2018 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення за період з 27.02.2022 по 08.07.2025 включно із застосуванням місяця підвищення доходу для розрахунку індексації грошового забезпечення – березень 2018 року;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачеві одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням індексації грошового забезпечення;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати, нарахувати та виплатити позивачеві одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням індексації грошового забезпечення.

Суд зазначає, що приписами ч. 5 ст. 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Водночас, відповідно до ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції чинній з 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч. 2 ст. 233 КЗпП України).

Положення ст. 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 07.09.2023 у справі №620/1201/23.

До 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Верховний Суд у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, розглядаючи питання щодо застосування строків звернення до суду у спірних правовідносинах стосовно виплати грошового забезпечення за період з 01.02.2020 по 30.03.2023, вказав: "...,спірний період [з 01.02.2020 по 30.03.2023] умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” [19.07.2022] та після цього. Період з 01.02.2020 до 19.07.2022 регулюється положеннями ст. 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин”, яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати [грошового забезпечення] без обмеження будь-яким строком. Проте період з 19.07.2022 по 30.03.2023 регулюється вже нині чинною редакцією ст. 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19.07.2022 по 30.03.2023] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум..".

Враховуючи зазначене, на момент виникнення спірних правовідносин за період починаючи з 19.07.2022 на них вже поширювалась дія приписів ст. 233 КЗпП України у редакції чинній з 19.07.2022, відтак для звернення до суду з вищевказаними позовними вимогами застосуванню підлягає тримісячний строк.

Варто наголосити, що Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11.12.2025 ч. 1 ст. 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.

Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежитиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:

тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;

тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.

З матеріалів позовної заяви судом встановлено, що, відповідно до наказу відповідача №191 від 08.07.2025, позивач виключений зі списків особового складу частини як звільнений з військової служби 08.07.2025.

Крім того, зазначений наказ міститься інформацію про розмір виплаченої позивачеві одноразової грошової допомоги при звільненні (в розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менше 25% місячного грошового забезпечення), а саме - 29 577, 76 грн.

Враховуючи наведене, до спірних правовідносин в частині позовних вимог щодо виплати індексації за період з 19.07.2022 по 08.07.2025 та одноразової грошової допомоги при звільненні підлягає застосуванню тримісячний строк звернення до суду, визначений саме ч. 2 ст. 233 КЗпП України, яка, в свою чергу, неконституційною не визнавалась.

Надаючи оцінку заяві про поновлення строку звернення, суд вважає за необхідне врахувати останню правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 25.06.2026 у справі № 520/25416/25, яка безпосередньо регулює обчислення тримісячного строку звернення до суду у правовідносинах щодо виплати належних військовослужбовцю сум при звільненні.

Так, у постанові від 25.06.2026 у справі № 520/25416/25 Верховний Суд роз`яснив нормативний зміст ч. 2 ст. 233 КЗпП України та вказав, що: «... у ч. 2 ст. 233 КЗпП України законодавець визначив строк у три місяці, протягом якого звільнена особа має право вжити заходів щодо отримання необхідної інформації, пов`язаної з оплатою праці, та за необхідності звернутися до суду.

Подібний підхід до застосування ч. 2 ст. 233 КЗпП України [коли строк рахується лише від отримання розширеної інформації незалежно від часу пасивного очікування] призводить до того, що позивач, отримавши документ, що за своєю суттю підпадає під визначення «письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні», набуває можливість, спираючись на відсутність відомостей, які потрібні для ініціювання судового розгляду, протягом необмеженого строку без пояснення (доведення) жодних причин і обставин не вчиняти ніяких дій для отримання цієї інформації, однак надалі, у будь-який момент часу на власний розсуд звернутися до відповідача із запитом та звернутися до суду.

Подібне тлумачення надто розширює її нормативний зміст, дозволяє поширювати дію ч. 2 ст. 233 КЗпП України на правовідносини, які нею не охоплюються, та нівелює саму суть строкового обмеження звернення до суду трьома місяцями.

Якщо звернення до суду обґрунтовано положеннями ч. 2 ст. 233 КЗпП України, якою для подання позову встановлено тримісячний строк і чітко унормовано момент початку перебігу такого строку - одержання «письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні», водночас суди перевірили і достеменно встановили момент отримання позивачем грошового атестата, який у межах спірних правовідносин підпадає під визначення такого «письмового повідомлення», то тримісячний строк звернення до суду, установлений цією ж нормою, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому у спірний період сум, як про це зазначила Судова палата в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, однак в ці три місяці належить включати й період від дня отримання позивачем грошового атестата до вчинення ним будь-яких інших юридично значимих дій, що слугують меті звернення до суду з позовом у порядку, передбаченому ч. 2 ст. 233 КЗпП України....».

Отже, у силу приписів ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній з 19.07.2022) та правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 25.06.2026 у справі № 520/25416/25, отриманий позивачем при звільненні грошовий атестат за своєю суттю є письмовим повідомленням про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, з моменту одержання якого розпочинається перебіг тримісячного строку звернення до адміністративного суду.

Відповідно, саме з цієї дати позивач володів або повинен був володіти необхідною інформацією та обсягом виплат для вирішення питання щодо звернення до суду.

Однак позивач протягом усього встановленого законом тримісячного строку жодних активних дій щодо реалізації свого права на судовий захист чи отримання додаткової інформації щодо складових його грошового забезпечення не вчиняв, зайнявши пасивну позицію.

Верховний Суд у постанові від 25.06.2026 чітко наголосив, що тлумачення ч. 2 ст. 233 КЗпП України не може дозволяти особі після отримання документа, що підпадає під визначення письмового повідомлення, протягом необмеженого строку без доведення поважних причин не вчиняти жодних дій, а у будь-який момент на власний розсуд звернутися із запитом та штучно поновити перебіг процесуального строку. Період пасивного очікування не підлягає повторному зарахуванню до строків звернення до суду.

Суд критично оцінює та відхиляє доводи представника позивача про наявність підстав для поновлення строку звернення, з огляду на таке.

По-перше, посилання представника на наявність у позивача III групи інвалідності та пов`язані з цим протипоказання щодо психічно-емоціональних навантажень є юридично необґрунтованими та такими, що не можуть свідчити про поважність пропуску процесуальних строків. Сам по собі статус особи з інвалідності за відсутності об`єктивних, непереборних і безпосередніх перешкод не зумовлює неможливості своєчасного звернення до суду за захистом своїх прав і не звільняє від обов`язку дотримання процесуальних строків.

По-друге, твердження про те, що наказ про звільнення не містить вичерпної інформації та що неможливо встановити момент ознайомлення з ним позивача, спростовуються матеріалами справи. Судом установлено, що позивача було виключено зі списків особового складу військової частини 08.07.2025 на підставі наказу № 191, у якому чітко зазначено розмір виплаченої йому одноразової грошової допомоги. Окрім того, про сам факт свого звільнення позивачу було відомо достовірно та заздалегідь, оскільки процедура звільнення здійснювалася безпосередньо на підставі поданого ним рапорту. А тому навіть за умови гіпотетичного припущення, що копію наказу від 08.07.2025 позивачеві не вручили своєчасно, позивач мав реальну та безперешкодну можливість самостійно звернутися за його отриманням, оскільки володів повною інформацією про факт прийняття відповідного рішення та існування такого наказу.

По-третє, доводи позивача про те, що отриманий ним грошовий атестат не містив детальної інформації щодо виплат за складовими за минулі періоди, а тому не може вважатися належним повідомленням у розумінні ч. 2 ст. 233 КЗпП України, прямо суперечать останній судовій практиці, а саме постанові Верховного Суду від 25.06.2026 у справі № 520/25416/25.

З огляду на викладене в сукупності, позовну заяву подано з пропуском встановленого законом тримісячного строку, а наведені представником позивача причини пропуску не можуть бути визнані поважними.

За таких обставин, враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що відсутні причини пропуску строку звернення до суду, які суд може вважати поважними, також відсутні належні та допустимі докази щодо цього.

Суд зазначає, що наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані ст. 123 КАС України, згідно із частинами першою, другою якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Положення ч. 2 ст. 123 КАС України кореспондують приписам п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, якими передбачено, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених ч. 2 ст. 123 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене суд доходить висновку про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в частині позовних вимог.

Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Щодо інших доводі, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 14 вересня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

ГоловуючийБоровицький О. А.

СуддіКурко О. П. Ватаманюк Р.В.