Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів
Дата: 01 листопада 2026 р.
Справа: №600/4363/26-а
Суддя: Граб Л.С.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 600/4363/26-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лелюк Олександр Петрович
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
02 листопада 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Матохнюка Д.Б. Сторчака В. Ю. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівецька обласна енергопостачальна компанія» на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівецька обласна енергопостачальна компанія» до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування постанов, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
Товариство з обмеженою відповідальністю «Чернівецька обласна енергопостачальна компанія» звернулося до суду з позовом до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якому просило:
-визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 30.07.2026, винесену у межах виконавчого провадження №81616644, про стягнення з ТОВ «Чернівецька обласна енергопостачальна компанія» виконавчого збору у розмірі 23390,75 грн;
-визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця від 30.07.2026 у межах виконавчого провадження № 81616644 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 210,50 грн;
-зобов`язати Другий відділ державної виконавчої служби у місті Чернівці Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України повернути ТОВ «Чернівецька обласна енергопостачальна компанія» виконавчий збір у розмірі 23 390,75 грн та мінімальні витрати виконавчого провадження у розмірі 210,50 грн.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 20.08.2026 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівецька обласна енергопостачальна компанія» до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування постанов, зобов`язання вчинити дії; роз`яснено, що спірні відносини підлягають вирішенню в порядку господарського судочинства.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт послалася на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на її думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, оскільки даний позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За визначеннями, наведеними у пунктах 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, визначальним для віднесення спору до юрисдикції адміністративних судів є не лише суб`єктний склад та публічно-правовий характер спірних правовідносин, але й відсутність встановленого законом іншого порядку судового провадження щодо розгляду такої категорії спорів.
Спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).
Положеннями статті 1 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб), - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У статті 3 вказаного Закону визначено перелік рішень, що підлягають примусовому виконанню, зокрема на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень (пункт 1), а також постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди (пункт 5).
Частина перша статті 74 Закону № 1404-VIII у попередній редакції передбачала, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Водночас рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, могли бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону № 1404-VIII).
Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку виконання судових рішень, рішень інших органів та цифровізації окремих етапів виконавчого провадження» від 07 квітня 2026 року № 4833-IX (далі - Закон № 4833-IX), який набрав чинності 24.04.2026, частину першу статті 74 Закону № 1404-VIII викладено в новій редакції, за якою рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку.
Таким чином, законодавець прямо відніс оскарження постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, винесених у виконавчому провадженні з примусового виконання судового рішення, до компетенції суду, який видав виконавчий документ.
Відповідно до частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Отже, наведена норма містить пряме застереження: звернення до адміністративного суду можливе лише за умови, що законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
В той же час, Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України) містить розділ VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень», яким врегульовано порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого у господарських справах.
За правилами статті 339 ГПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у господарських справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Згідно зі статтею 339-1 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Таким чином, станом на дату винесення оскаржуваної постанови приватного виконавця (03.06.2026), а також на дату звернення Товариства з позовом до суду першої інстанції, чинною була редакція частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII, викладена Законом № 4833-IX, яка визначала, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, у тому числі постанов приватного виконавця про стягнення витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку.
Оскільки у справі, що розглядається, оскаржуються постанови державного виконавця про стягнення з виконавчого збору та мінімальних витрат виконавчого провадження, винесені у виконавчому провадженні №81616644, тобто в рамках виконання виконавчого документа, виданого господарським судом, то з набранням чинності Законом № 4833-IX (з 24.04.2026) оскарження такої постанови має здійснюватися до суду, який видав виконавчий документ.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» ЄСПЛ указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі «Занд проти Австрії» («Zand v. Austria», заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» («Sokurenko and Strygun v. Ukraine», заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24).
Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17 (провадження № 14-162цс19).
Щодо посилання апелянта на висновки Верховного Суду у справах № 910/7204/19, 924/90/22 та №640/11938/20, то колегія суддів зазначає, що наведені у ній висновки сформульовані за іншого нормативного регулювання - за редакції статті 74 Закону № 1404-VIII, чинної до набрання чинності Законом № 4833-IX, яка розмежовувала порядок оскарження рішень виконавця залежно від того, чи виконується судове рішення, чи рішення іншого органу (посадової особи). З таких обставин зазначені висновки не можуть бути застосовані до спірних правовідносин як такі, що ґрунтуються на нормі закону в редакції, яка втратила чинність.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що заявлені позивачем вимоги не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, а відтак наявні підстави для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівецька обласна енергопостачальна компанія» залишити без задоволення, а ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
ГоловуючийГраб Л.С.
СуддіМатохнюк Д.Б. Сторчак В. Ю.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua